Особливості професійного спілкування в діяльності юриста

Зміст
Введення
1. Поняття, структура, види професійного спілкування юриста
2. Загальні соціально-психологічні закономірності професійного спілкування
3. Найбільш поширені ситуації професійного (непроцесуального) спілкування юриста
Висновок
Список літератури

Введення
Юрист як суб'єкт суспільних відносин, всіляких міжособистісних контактів активно бере участь у різних видах ділового (професійного) спілкування. Йому постійно доводиться вступати в контакти з різними посадовими особами, з керівниками місцевих органів влади, з представниками підприємств, установ. Спілкування з багатьма з них певною мірою опосередковано впливає на прийняття рішень організаційного, процесуального характеру і в цілому на всю його діяльність.
Тому, говорячи про професійному спілкуванні юриста, необхідно враховувати не тільки його процесуальні (допит, очна ставка тощо), але і непроцесуальні форми, в основі яких лежать прийняті в суспільстві, в тій чи іншого соціального середовища правила мовної поведінки, стійкі етикетні формули звернення, що відображають зовнішні прояви ставлення будь-якої людини до оточуючих його людей, до різних соціальних цінностей. У контексті подібних вельми поширених випадків спілкування слід говорити про непроцессуальном спілкуванні юриста [1].
Від юриста крім знань закону потрібні ще й певні комунікативні здібності встановлювати відносини з людьми, вміння переконати людину, враховуючи його індивідуально-психологічні особливості, у важливості запропонованої йому процесуальної ролі, пробудити у нього інтерес до спілкування у зв'язку з тими чи іншими обставинами, які мають правове значення.
Таким чином, роль спілкування у професійній діяльності юриста буває настільки велика, що воно в ряді випадків відіграє в ній основну, провідну роль.

1. Поняття, структура, види професійного спілкування юриста
Спілкування - тонкий, багатоплановий процес встановлення і розвитку міжособистісних контактів, обумовлений спільним життям, діяльністю людей, їх відносинами, які складаються з найрізноманітніших приводів.
У більш вузькому сенсі, в контексті розглянутих проблем, спілкування є складовою частиною професійної діяльності юриста незалежно від його спеціалізації. Як пише Г.М. Андрєєва, «люди не просто спілкуються в процесі виконання ними різних функцій, але вони завжди спілкуються в деякій діяльності« з приводу »неї» [2].
Якщо мати на увазі правоохоронну діяльність, то про спілкування можна говорити не тільки як про її структурному компоненті (підструктури), але в ряді випадків і як про особливе, самостійному виді професійної діяльності, наприклад, коли мова йде про допит, судовому розгляді справи і т . п.
І нарешті, говорячи про професійному спілкуванні юристів, необхідно підкреслити ще одну важливу особливість: воно нерідко протікає в особливому процесуальному режимі з дотриманням певних, чітко окреслених форм комунікації, таких, наприклад, як: прийом заяв у громадян, допит, судові дебати сторін і пр .
Початок, хід і розвиток зазначених комунікативних форм у кримінальному та цивільному процесі визначаються правовими (процесуальними) нормами, розпорядчими обов'язкове дотримання встановлених законодавцем формул спілкування, процесуальний порядок мовного взаємодії сторін.
Процедура процесуально регламентованого спілкування, його формалізований, свого роду ритуальний характер стосовно до різних комунікативним ситуацій, обов'язкові умови, за яких таке професійне спілкування може здійснюватися (наприклад, гласність), ніким не можуть бути порушені. Ці процедури детально описані в законі, починаючи з підстав, без яких не може відбутися сам акт спілкування, і закінчуючи процесуальними формальностями, завершальними діалог сторін з його особливим порядком протоколювання, яке відображає не тільки зміст, але і весь хід спілкування, дотримання супутніх йому різних формальностей процесуального характеру, ігнорування яких може послужити підставою для визнання недійсними результатів, отриманих в ході спілкування, і навіть спричинити правові санкції до тих, хто порушив передбачений порядок спілкування, довільно спростив його і т.п.
Крім зазначених вище можна назвати й інші слідчі, судові процедури комунікативного характеру, що включають в себе окремі акти спілкування, які детально не описані в законі, наприклад залучення понятих до участі в процесі. У подібних випадках законодавець детально не регламентує порядок спілкування, що інший раз створює несприятливі комунікативні ситуації, коли особа, якій, наприклад, пропонується виконати обов'язки понятого, під будь-яким приводом ухиляється від виконання цієї ролі, тобто однобічно виключає себе із сфери процесуального спілкування зі слідчим. Тому від юриста крім знань закону потрібні ще й певні комунікативні здібності.
Говорячи про професійному спілкуванні юриста, необхідно враховувати не тільки його процесуальні, але і непроцесуальні форми.
У соціальній психології в структурі спілкування виділяються три його неодмінні складові частини: комунікативна сторона, що складається в обміні інформацією між людьми; перцептивні сторона, тобто процес взаємного сприйняття, пізнання суб'єктів спілкування і на цій основі встановлення між ними взаєморозуміння; інтерактивна сторона, яка полягає в організації взаємодії, спільних дій (діяльності) партнерів спілкування.
2. Загальні соціально-психологічні закономірності професійного спілкування
Як вже зазначалося вище, однією зі складових професійного спілкування є комунікативна сторона.
Під комунікативною стороною спілкування розуміється власне сам процес обміну інформацією між людьми. Цей обмін здійснюється за допомогою вербальних і невербальних засобів комунікації.
Вербальна комунікація передбачає використання мови з її багатою фонетикою, лексикою, синтаксисом. Мова - найважливіший інструмент професійного спілкування, форма існування мови, який функціонує і безпосередньо проявляється в ній. Мова, мова, мислення тісно пов'язані з діяльністю людей у ​​процесі їх спілкування між собою.
У промові виражаються соціально-психологічні особливості людини, особливості його мислення, спрямованість, відношення до об'єктивної реальності, в тому числі і до використання самої мови.
Юристам постійно доводиться вдаватися до різних мовним формам, оцінювати особливості мовної поведінки інших осіб. Перш за все, до чужої мови слід ставитися як до джерела інформації, зокрема як до джерела доказів але справі. Проте повідомляється інформація може набути сили доказів лише у тому випадку, якщо мова свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого протікає в певному процесуальному режимі, якщо вона набула форми свідчень. В інших випадках мова згаданих вище осіб може розглядатися лише як звичайних висловлювань. Процесуальне оформлення висловлювань у вигляді показників спрямоване на те, щоб підвищити їх достовірність, спонукати свідків та інших осіб більш відповідально ставитися до своїх слів.
Особливості мовної поведінки юриста безпосередньо пов'язані з його освітою, вихованням, соціальним статусом. Висловлювання юриста в процесі професійного спілкування нерідко наповнені правовими поняттями, містять мовні конструкції, що відповідають правилам мовного етикету, який впливає на встановлення і підтримання психологічного контакту, взаєморозуміння сторін.
Оскільки мова юриста має певне громадське звучання, до неї пред'являються підвищені вимоги, ігнорування яких негативно впливає на його професійний авторитет.
У ході професійної діяльності юриста необхідно постійно вдосконалювати навички свого мовної поведінки, підвищувати культуру спілкування. У процесі спілкування важливо вміти не тільки говорити, але і як би з боку слухати себе, оцінюючи переконливість, зрозумілість, дохідливість власних висловлювань, доречність вживання різних мовних і немовних форм комунікації, ступінь емоційного забарвлення мови, виразність свого мовної поведінки.
Суттєво доповнюють мовна поведінка засоби невербальної комунікації, До них, зокрема, відносяться: жести, міміка, пози, просторове розташування сторін, різні засоби вокалізації мовлення (якість голосу, його діапазон, тональність), темп мови, паузи, плач, сміх, покашлювання і т.п.
Розглянемо перцептивну бік спілкування. У процесі спілкування між його учасниками відбувається активне взаємне сприйняття сторін.
У процесі міжособистісного сприйняття завжди присутні не тільки уявлення про іншу людину, а й уявлення про самого себе, що, взаємно збагачуючись, допомагають поглянути на співрозмовника, на самого себе як би крізь призму тих образів, які виникають у постійній взаємодії з різними людьми.
Якщо співвіднести себе зі своїм партнером по спілкуванню, починаєш краще розуміти його мотиви, вчинки, більш адекватно в емоційному відношенні реагувати на них. Це уподібнення себе іншому в процесі спілкування отримало назву ідентифікації. Ідентифікація є одним з найпростіших способів розуміння іншої людини.
Важливу роль у встановленні психологічного контакту на початковій стадії спілкування, як, втім, і в ході подальшого розвитку діалогу, грають і інші соціально-психологічні явища: емпатія, рефлексія, стереотипізація та ін
Емпатія на відміну від раціонального розуміння поведінки людини (ідентифікації) передбачає емоційний відгук, своєрідне прочувствованіе того, що він переживає, співчутливе ставлення до нього.
Важливе значення у процесі взаємного сприйняття сторін під час спілкування має рефлексія - процес усвідомлення індивідом того, як він сприймається партнером по спілкуванню. Це роздум, пов'язане з аналізом власних міркувань і висновків, приблизно такого типу: «Я думаю, що він думає, ніби я думаю ... і т.д. ». Тобто змістовною стороною рефлексії є процес мислення, який охоплює не тільки хід власних думок, а й хід думок, уявлень свого партнера по спілкуванню.
Перше враження про людину в соціальній психології розглядається в якості складного психологічного феномена, що включає в себе, за визначенням А.А. Бодалева, чуттєвий, логічний та емоційний компоненти.
На формування першого враження про людину впливають такі чинники: а) особливості його зовнішнього вигляду і поведінки; б) ситуація, той соціальний фон, на якому сприймається даний суб'єкт, в) суб'єктивний фактор, тобто наші особистісні якості, психічний склад, відношення до різних сторін дійсності.
Роль описаних вище феноменів виключно велика. Якщо юрист в процесі спілкування не помічає їх впливу на розвиток міжособистісних відносин, вони починають активно проявляти себе в ролі комунікативних бар'єрів, що перешкоджають встановленню психологічного контакту і взаєморозуміння сторін.
І нарешті, третя складова частина спілкування - інтерактивна сторона. У процесі спілкування відбувається не лише обмін інформацією, взаємне сприйняття сторін, але й організується взаємодія людей. Тобто можна сказати, що обмін інформацією завжди передбачає і якийсь «обмін діями» на вербальному або невербальному рівні.
Особливо наочно процес такої взаємодії людей можна побачити, використовуючи так званий трансакційний аналіз, який дозволяє на найпростішому рівні розглядати дії учасників спілкування під час діалогу з позицій, які займає кожний з них, у різних комунікативних ситуаціях, вдаючись до різних стилів рольового звернення один до одного.
Як пише Г.М. Андрєєва, «кожна ситуація диктує свій стиль поведінки і дій: у кожній з них людина по-різному« подає »себе, а якщо ця самоподача неадекватна, взаємодія утруднено».
Тому, передбачаючи конфліктне розвиток відносин, слід заздалегідь продумати лінію своєї поведінки, вибрати позицію в діалозі, а також необхідні умови (час і місце) майбутнього спілкування.
Також важливу роль відіграють тимчасові умови спілкування, особливо коли має бути обговорювати ті чи інші питання за наявності суттєвих розбіжностей. У таких ситуаціях рекомендується залишати резерв часу, щоб виключити всілякі «накладки». Гострий дефіцит часу, ситуація, в якій одному з учасників «колись» вести грунтовну розмову, як правило, призводять до передчасного згортання діалогу, появи напружених відносин сторін, до їх взаємного нерозуміння.
При плануванні спілкування слід також уважно поставитися і до вибору місця майбутнього діалогу, тим більше що даний фактор у певній мірі пов'язаний з професійним статусом юриста.
У соціальній психології описуються такі основні типи взаємодії людей в комунікативних процесах: це відносини кооперації і конкуренції.
Відносини кооперації завжди припускають координацію спільних зусиль, включеність усіх учасників в процес взаємодії на шляху до досягнення поставленої мети.
Відносини конкуренції являють собою конфліктний тип відносин учасників взаємодії, які переслідують різні цілі. Конфлікти підрозділяють на деструктивні та продуктивні.
Деструктивні конфлікти призводять до повного неузгодженості співробітництва, формуючи негативні установки в їхніх учасників по відношенню один до одного.
У продуктивному конфлікті при різних цілях і позиціях, протилежних поглядах на проблему учасників взаємодії (як і в деструктивному конфлікті) в той же час зберігається потреба знайти спільні взаємоприйнятні підходи і способи вирішення конфлікту, і, що особливо важливо, у ньому відсутній посягання на особистість, її статусно-рольовий становище. Тобто продуктивний конфлікт містить в собі початку кооперативного взаємодії.
Описані форми взаємодії, безумовно, повинні завжди розглядатися в контексті тієї діяльності, в ході якої вони мають місце. Якщо говорити, наприклад, про професійну діяльність слідчого і, зокрема, про її такою процесуальній формі, як допит, то про типи його взаємодії з тими, що допитуються особами говорять як про допит у безконфліктної або в конфліктній (із суворим або нестрогим суперництвом) комунікативних ситуаціях.

3. Найбільш поширені ситуації професійного (непроцесуального) спілкування юриста
Комунікативна ситуація ділового знайомства - це початковий етап встановлення психологічного контакту. За часом ця ситуація дуже нетривала. Але вона включає в себе цілий ряд дуже важливих підготовчих дій, спрямованих на взаємну демонстрацію партнерами свого соціального статусу, своїх соціальних ролей, шанобливого ставлення один до одного.
У цей короткий, але дуже важливий для подальшого розвитку діалогу проміжок часу відбувається обмін етикетної інформацією, орієнтування в партнері: оцінюються особливості його поведінки, характеру, самооцінка, його «Я-концепція». Прогнозується, наскільки партнер зацікавлений у спілкуванні, яке рольовий, позиційне спілкування для нього найбільш краще.
У зазначеній ситуації (крім зустрічей на «нейтральній території») можливі наступні два основні варіанти. Перший з них, коли юристу доводиться приймати відвідувачів у своєму службовому приміщенні (у себе на роботі або в кабінеті, наданому йому там, де він тимчасово зайнятий якимись справами). І другий варіант, коли юристу необхідно зустрітися з тією чи іншою особою там, де останній знаходиться, у тому числі і за викликом останнього.
Розглянемо деякі особливості комунікативної поведінки юриста в найбільш поширеною ситуації ділового знайомства при прийомі їм відвідувачів у своєму службовому кабінеті. Перш за все, слід пам'ятати, що таке спілкування нерідко починається задовго до того, як вимовляються перші слова, звернені один до одного. Важливе значення для майбутнього спілкування має охайний зовнішній вигляд юриста, порядок на його столі, у службовому кабінеті.
Власне сам процес безпосереднього спілкування, встановлення психологічного контакту починається з так званої контактної фази, тобто з моменту, коли відвідувач входить в службовий кабінет юриста і представляється йому. Як довго триває ця фаза? На думку деяких авторів, основа наших майбутніх відносин з співрозмовником закладається в перші 10-15 секунд з спілкування з ним [3]. І всі подальші відносини між людьми багато в чому будуть залежати від того, чим були заповнені ці перші секунди спілкування.
Що необхідно зробити, як слід себе вести юристу в цей такий короткий проміжок часу? Як завжди, все виявляється так просто і так мало вимагає від нас зусиль, і в той же час як же часто це забувається нами! Перш за все, увагу до себе, до своїх справ, наскільки б вони не були невідкладні, слід переключити на увійшов відвідувача (викликаного свідка і т.д.). З цього моменту починають діяти такі елементарні правила поведінки: ввічливість в обігу, природність і гідність власної поведінки, такт [4]. Ці прості правила передбачають, що з увійшов перш за все повинен бути встановлений візуальний контакт, супроводжуваний привітанням, зробленим у відкритій, доброзичливій формі, із запрошенням входити і сідати на заздалегідь приготовлене місце.
Певною мірою початок діалогу буде залежати від того, з'явився відвідувач за викликом або він прийшов з власної ініціативи, не поставивши до відома заздалегідь про свій візит.
У різних інструкціях по спілкуванню багатьма авторами даються поради використовувати з метою встановлення психологічного контакту посмішки, компліменти (так званий «ефект погладжування»). У цілому з цими рекомендаціями можна погодитися. Однак слід враховувати деякі особливості професійного спілкування юриста. Ці особливості вимагають від нього особливого такту, відчуття міри і навіть інтуїції.
Це пов'язано, перш, за все з тим, що юристу дуже часто доводиться вислуховувати людей у ​​зв'язку з різного роду драматичними, а часом і трагічними подіями, до яких вони в тій чи іншій мірі мали відношення. І беручи з посмішкою на обличчі відвідувача, який звернувся зі своєю бідою, можна мимоволі викликати в нього роздратування і навіть більше того - неприязнь. Хоча це зовсім і не означає того, що особа юриста неодмінно має бути похмурим і непривітним. Та й сама посмішка, якщо вона доречна і пов'язана з наміром юриста захистити права громадянина (усмішка участі, підтримки, схвалення дій заявника), може викликати у відповідь позитивні до нього почуття і повагу.
Також суперечливі думки можна зустріти і щодо компліментів - наскільки вони доречні, особливо на початковій стадії спілкування під час ділового знайомства. Здається, справа зовсім не в тому, висловлювати їх чи ні. Важливіше інше: щоб вони були доречні, мали під собою певну підставу і були щирими, як би «до речі» сказаними. А приводами для них можуть бути самі різні обставини. Навіть неформально проявлений інтерес до якихось обставинах з життя людини, коли йому довелося проявити свої позитивні якості, може зіграти роль своєрідного компліменту.
У ситуації ділового знайомства під час контактної фази необхідно продемонструвати своєму партнерові по спілкуванню повагу, доброзичливість, своє бажання вислухати, зрозуміти його позицію і надати їй необхідну правову допомогу.
Уміння слухати - найважливіша якість, що свідчить про комунікативної компетентності юриста. Готуючись до прийому відвідувача, слід заздалегідь створити необхідні умови, які б не заважали того викладати свої думки, не відволікали увагу. Все стороннє, що може перешкодити бесіді, має бути усунуто.
Вислуховуючи заявника, неприпустимо займатися іншими справами, навіть якщо вони і не заважають сприйняттю його розповіді. При необхідності перервати почату розмову треба вибачитися, ще раз продемонструвавши шанобливе ставлення до відвідувача. Якщо останньому важко впоратися з хвилюванням, можна непомітно перевести розмову на яку-небудь нейтральну тему.
Поведінка юриста повинна заохочувати відвідувача найбільш повно, об'єктивно викладати все, що він вважає за потрібне повідомити. Цьому значною мірою сприяють: легкі схвальні кивки головою, доброзичливий, зацікавлений погляд, нейтральні фрази, які свідчать про те, що заявника уважно слухають, стежать за ходом його думок, адекватно реагуючи на ті чи інші деталі розповіді. Невміння слухати (вислуховувати) того, хто звернувся до юриста, слід розглядати як комунікативного бар'єру на шляху встановлення психологічного контакту.
Оскільки до юристів найчастіше звертаються люди, психіка яких в якійсь мірі травмована, переживають моральні страждання, стан психічної напруженості, фрустрацію, ці відвідувачі вимагають до себе більш чуйного, більш уважного ставлення особливо в ситуації, коли вперше розповідають про особистісно значущих для них обставинах.
Деякі з них, будучи в стані емоційної схвильованості, відчувають гостре бажання виговоритися. Однак, незважаючи на певну надмірність їх висловлювань, неприпустимо демонструвати викликане цим роздратування, відволікатися, перебивати їх.
Тому в подібного роду комунікативних ситуаціях найбільш поширене так зване нерефлексивне слухання, тобто вислуховування відвідувача без аналізу (рефлексії), без втручання з боку, що надає йому повну можливість виговоритися. Від юриста ж потрібно всього лише вміння «уважно мовчати», супроводжуване короткими вербальними або невербальними (погляд, жести, кивки головою, міміка) сигналами.
Використання юристом прийомів слухання повинне відповідати його емоційно-рольовому поведінці в процесі спілкування з звернулися до нього суб'єктом. У разі невідповідності (неконгруентності) того чи іншого прийому комунікативної ситуації поведінка юриста може оцінюватися заявником як нещире і приводити до напруженості, натягнутості або навіть до повного розриву відносин.
І на закінчення ще про одну комунікативної ситуації, яка може складатися в процесі спілкування під час вислуховування відвідувача, коли звернувся до юриста громадянин в силу особливостей свого характеру, не рахуючись з часом юриста, починає завзято повторювати, по суті, вже сказане, явно намагаючись схилити останнього на свою сторону (а таке дійсно часто трапляється, особливо, коли юрист є представником правоохоронного органу). У подібних випадках можна у ввічливій формі перервати його. І якщо він не реагує на зауваження, можна більш рішуче нагадати йому.
При необхідності відвідувачу роз'яснюються його права та обов'язки, дається правова оцінка тим подіям, які його цікавлять, висловлюються рекомендації щодо того, як йому слід зробити у подальшому.
У тому випадку, якщо прийшов на прийом громадянин займає хибну позицію, наполягаючи на ухваленні заходів, що суперечать положенням закону, наводяться додаткові аргументи, роз'яснюється порядок оскарження. Велике значення для збереження психологічного контакту має чітка, ясна, переконлива аргументація, заснована на положеннях закону, для більшої наочності иллюстрируемого прикладами з практики вирішення аналогічних питань. Способи аргументації, термінологія, темп мови підбираються з урахуванням освітнього, інтелектуального рівня, особливостей характеру суб'єкта, його віку.
У ході аргументації неприпустимі обороти, що підкреслюють недостатню ерудицію суб'єкта, нерозуміння ним очевидних істин. Недоцільно висловлювати оціночні судження, що підривають його самооцінку, вести діалог тоном, що не терпить заперечень.
Підтекст таких фраз легко вгадується, і людиною з ранимим самолюбством може сприйматися як прояв до нього зневажливого ставлення. Тим більше, що подібні мовні звороти не містять жодної аргументації, але в результаті їх вживання акценти в діалозі зміщуються з конструктивного обговорення якихось питань на оцінку особистих якостей відвідувача, внаслідок чого виникає неприязнь, своєрідний психологічний антагонізм, що призводить у подальшому до непотрібних непорозумінь, скарг з наступним зверненням до вищих інстанцій.
Не слід недооцінювати значення ситуації, завершальній службовий діалог. По-перше, вона не тільки закріплює у свідомості людини думка про те, хто його приймав, але і нерідко формує його ставлення до правоохоронних органів у цілому. І по-друге, ситуація виходу зі спілкування в значній мірі впливає на подальші комунікативні процеси, якщо діалог з цією особою буде продовжений.
Ситуація виходу зі спілкування передбачає дотримання сторонами певних ритуальних форм мовної поведінки: від стилістично нейтральних, найбільш простих формул прощання до декілька ускладнених форм з висловлюванням різного роду побажань. Нерідко безпосередньо самого акту прощання передує певна підготовка, своєрідна перехідна фаза, під час якої юрист підводить відвідувача, якого він приймав, до необхідності завершувати розмову, вдаючись до вживання різного роду нейтральних фраз.
Ситуації прощання нерідко супроводжують вираз задоволення з приводу відбувся знайомства, слова подяки на адресу особи, що виконав свій громадянський обов'язок, який заявив про випадки порушення законності і т.п. У тих випадках, коли прогнозується продовження розпочатого діалогу, ситуація прощання служить своєрідною підготовчої частиною майбутньої зустрічі.
Формули прощання вживаються самі різні, від нейтральних до виражають те чи інше ставлення до відвідувача. Цьому значною мірою сприяють різні візуальні, жести-мімічні, інтонаційні сигнали, що супроводжують мовлення. Прощання, як і привітання, може доповнюватися рукостисканням, супроводом відвідувача до виходу з кабінету в знак особливої ​​до нього поваги.

Висновок
На закінчення хотілося б навести, основні висновки, зроблені в процесі дослідження обраної теми.
У ході професійної діяльності юристам, незалежно від їх спеціалізації, постійно доводиться спілкуватися з різними людьми, встановлювати з ними порозуміння, підтримувати на належному рівні психологічний контакт, надаючи в необхідних випадках керуючий вплив на розвиток комунікативних процесів. Зрозуміло, що для того щоб ефективно, з максимальною користю брати участь в міжособистісних відносинах, плідно вести діалог, необхідно враховувати закономірності, що лежать в основі комунікативних процесів. Тому знання, облік цих закономірностей, вільне володіння навичками спілкування становлять таке професійно важлива якість особистості юриста як комунікативна компетентність.
Говорячи про професійному спілкуванні юриста, необхідно враховувати не тільки його процесуальні, але і непроцесуальні форми.
Різні форми непроцесуального професійного спілкування широко поширені в діяльності юриста. Нерідко з них починаються, ними закінчуються комунікативні процеси. Ці форми зустрічаються і в ході процесуального спілкування, наприклад під час допиту. Їх вплив на встановлення і розвиток психологічного контакту в різних комунікативних ситуаціях надзвичайно великий.

Список літератури
1. Андрєєва Г.М. Соціальна психологія. М., 1996.
2. Виноградова В.І. Про ділову етику й етикет. М., 1994.
3. Дерябо С.Д., Ясвін В.А. Гросмейстер спілкування. М., 1996.
4. Основи загальної та юридичної психології / За ред. Д.І. Малькова. М., 1993.
5. Романов В.В. Юридична психологія: Підручник. М., 1998.