Основні особливості самострахування як методу управління ризиком Оцінка ризику ліквідності та

Завдання по контрольній роботі

Завдання 1. Теоретичні завдання.

Номер залікової книжки - 4070962.

Номер варіанта - 46.

Основні особливості самострахування як методу управління ризиком. У яких випадках доцільно застосування самострахування?

Завдання 2. Аналітичне завдання.

Оцінка ризику ліквідності та ризику втрат фінансової стійкості підприємства.

Об'єкт дослідження - ВАТ «ТФК« КАМАЗ »

Період дослідження - 2006-2008рр.

Завдання 3. Практичне завдання.

завдання № 1 - варіант 15;

задача № 2 - варіант 3;

завдання № 3 - варіант 11.

Зміст

ВСТУП

1.Основні ОСОБЛИВОСТІ САМОСТРАХУВАННЯ ЯК МЕТОДУ УПРАВЛІННЯ РИЗИКОМ. В ЯКИХ ВИПАДКАХ ДОЦІЛЬНО ЗАСТОСУВАННЯ САМОСТРАХУВАННЯ?

2. ОЦІНКА ризики ліквідності і ризики ВТРАТ ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ ПІДПРИЄМСТВА НА ПРИКЛАДІ ВАТ «ТФК« КАМАЗ »

2.1 Коротка характеристика ВАТ «ТФК« КАМАЗ »

2.2 Аналіз бухгалтерського балансу ВАТ «ТФК« КАМАЗ »на наявність ризиків

2.3 Оцінка ризику втрати ліквідності і платоспроможності

2.4 Оцінка ризику втрати фінансової стійкості

2.5 Заходи щодо зниження ризиків втрати ліквідності та фінансової стійкості

3. ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Фінансова діяльність фірми у всіх її формах пов'язана з численними ризиками, ступінь впливу яких на результати цієї діяльності фірми досить висока. Ризики, супутні фінансової діяльності фірми, виділяються в особливу групу ризиків, які носять назву фінансові ризики. Фінансові ризики грають найбільш значущу роль у загальному портфелі підприємницьких ризиків фірми.

Зростання ступеня впливу фінансових ризиків не тільки на результати фінансової діяльності фірми, але і в цілому на результати виробничо-господарської діяльності пов'язано з швидкою мінливістю економічної ситуації та кон'юнктури фінансового ринку, розширенням сфери фінансових відносин фірми, появою нових для російських фірм фінансових технологій та іншими факторами .

Фінансові ризики мають об'єктивну основу з-за невизначеності зовнішнього середовища по відношенню до підприємницької фірми. Зовнішнє середовище включає в себе об'єктивні економічні, соціальні та політичні умови, в рамках яких фірма здійснює свою діяльність і до динаміки яких вона вимушена пристосовуватися. Невизначеність зовнішнього середовища зумовлюється тим, що вона залежить від множинних змінних, контрагентів та осіб, поведінка яких не завжди можна передбачити з прийнятною точністю.

Актуальність теми дослідження полягає в тому, що питання управління позовами на підприємстві стають життєво важливими для ефективної фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання. Невизначеність зовнішнього середовища і важливість внутрішніх факторів діяльності організації виділяють управління фінансовими ризиками в окремий вид Антиризиковий управління суб'єкта господарювання.

Метою контрольної роботи є визначення шляхів оптимізації ризиків у фінансовій діяльності підприємства.

Для реалізації поставленої мети в роботі визначені наступні завдання:

- Розглянути основні особливості самострахування як методу управління ризиками;

- Оцінити ризик ліквідності і втрати фінансової стійкості підприємства за даними бухгалтерської (фінансової) звітності;

- Провести кількісну оцінку підприємницького ризику різними методами.

Контрольна робота написана на основі вивчення законодавчих, нормативних та інших матеріалів, а також ретельно опрацьованих літературних джерел, представлених у списку використаної літератури.

1. ОСНОВНІ ОСОБЛИВОСТІ САМОСТАРХОВАНІЯ ЯК МЕТОДУ УПРАВЛІННЯ РИЗИКОМ. В ЯКИХ ВИПАДКАХ ДОЦІЛЬНО ЗАСТОСУВАННЯ САМОСТРАХУВАННЯ?

Фінансово-господарська діяльність підприємства у всіх її формах пов'язана з численними ризиками, ступінь впливу яких на результати цієї діяльності в даний час істотно зростає.

У системі методів управління ризиками підприємства основна роль належить зовнішнім і внутрішнім механізмам нейтралізації ризиків.

Внутрішні механізми нейтралізації ризиків являють собою систему методів мінімізації їх негативних наслідків, що обираються і здійснюються в рамках самого підприємства. Основним об'єктом використання внутрішніх механізмів нейтралізації є, як правило, всі види допустимих ризиків, значна частина ризиків критичної групи, а також нестрахуемая катастрофічні ризики, якщо вони приймаються підприємством в силу об'єктивної необхідності. У сучасних умовах внутрішні механізми нейтралізації охоплюють переважну частину фінансових ризиків підприємства.

Перевагою використання внутрішніх механізмів мінімізації ризиків є високий ступінь альтернативності прийнятих управлінських рішень, що не залежать, як правило, від інших суб'єктів господарювання. Вони виходять із конкретних умов здійснення діяльності підприємства і його фінансових можливостей, дозволяють найбільшою мірою врахувати вплив внутрішніх факторів на рівень фінансових ризиків у процесі мінімізації їх негативних наслідків.

Система внутрішніх і зовнішніх механізмів мінімізації фінансових ризиків передбачає використання таких основних методів:

1. Уникнення ризику. Цей напрямок нейтралізації ризиків є найбільш радикальним. Воно полягає в розробці таких заходів внутрішнього характеру, які повністю виключають конкретний вид ризику;

2. Лімітування концентрації ризику - це встановлення ліміту, тобто граничних сум витрат, продажу, кредиту і т.п. Лімітування є важливим прийомом зниження ступеня ризику і застосовується банками при видачі позик, при укладенні договору на овердрафт тощо хозяйсівующімі суб'єктами він застосовується при продажі товарів у кредит, надання позик, визначення сум вкладення капіталу і т.п.;

3. Диверсифікація представляє собою процес розподілу капіталу між різними об'єктами вкладення, які безпосередньо не пов'язані між собою. Диверсифікація є найбільш обгрунтованим і щодо менш издержкоемкость способом зниження ступеня фінансового ризику;

4. Хеджування використовується в банківській, біржовий та комерційній практиці для позначення різних методів страхування валютних ризиків. У вітчизняній літературі термін «хеджування» став застосовуватися в більш широкому сенсі як страхування ризиків від несприятливих змін цін на будь-які товарно-матеріальні цінності за контрактами і комерційних операцій, що передбачають поставки (продажу) товарів в майбутньому. Контракт, який служить для страховки від ризиків зміни курсів (цін), носить назву «хедж», а господарюючий суб'єкт, який здійснює хеджування - «хеджер».

5. Розподіл ризиків. Механізм цього напрямку мінімізації ризиків заснований на частковому їх трансферту (передачі) партнерам за окремими фінансовими операціями. При цьому господарським партнерам передається та частина фінансових ризиків підприємства, за якою вони мають більше можливостей нейтралізації їх негативних наслідків і мають більш ефективними способами внутрішньої страхового захисту;

6. Самострахування (внутрішнє страхування). Механізм цього напрямку мінімізації ризиків заснований на резервуванні підприємством частини фінансових ресурсів, що дозволяє подолати негативні фінансові наслідки по тим фінансовим операціям, по яких ці ​​ризики не пов'язані з діями контрагентів. Основними формами цього напрямку нейтралізації фінансових ризиків є:

- Формування резервного (страхового) фонду підприємства. Він створюється відповідно до вимог законодавства та статуту підприємства. На його формування спрямовується не менше 5% суми прибутку, отриманого підприємством у звітному періоді;

- Формування цільових резервних фондів. Прикладом такого формування можуть служити фонд страхування цінового ризику; фонд уцінки товарів на підприємствах торгівлі; фонд погашення безнадійної дебіторської заборгованості тощо;

- Формування системи страхових запасів матеріальних і фінансових ресурсів по окремих елементах оборотних активів підприємства. Розмір потреби в страхових запасах по окремих елементах оборотних активів (сировина, матеріали, готова продукція, грошові кошти) встановлюється в процесі їх нормування;

- Нерозподілений залишок прибутку, отриманої в звітному періоді;

7. Страхування ризику. Страхування ризику є найбільш важливим методом зниження ступеня ризику. Сутність страхування виражається в тому, що інвестор готовий відмовитися від частини своїх доходів, щоб уникнути ризику, тобто він готовий заплатити за зниження ступеня ризику до нуля.

До інших методів мінімізації ступеня ризику можуть бути віднесені наступні:

- Забезпечення запитання з контрагента по фінансовій операції додаткового рівня премії за ризик;

- Отримання від контрагентів певних гарантій;

- Скорочення переліку форс-мажорних обставин у контрактах з контрагентами;

- Забезпечення компенсації можливих фінансових втрат за ризиками за рахунок планованого системи штрафних санкцій.

Самострахування являє собою децентралізовану форму створення натуральних і грошових страхових фондів безпосередньо в господарюючих суб'єктах, особливо в тих, чия діяльність піддається ризику.

У порівнянні з іншими методами фінансування ризиків підприємства перевагами самострахування є:

- Економія грошових коштів підприємства і більш короткі, ніж при страхуванні, терміни відшкодування виниклих збитків;

- Самострахування дозволяє уникнути багато інших потенційних ризиків, які можуть виникнути у підприємства при взаємодії зі страховою компанією;

- Самострахування підвищує відповідальність і зацікавленість працівників підприємства в управлінні ризиками, дозволяє підсилити систему стимулів для проведення превентивних заходів, а також контролю і регулювання втрат;

- Керівництво підприємства має можливість більш ефективно і гнучко управляти ризиками та пристосовувати програму фінансування до потреб підприємства. Воно також може повністю контролювати кошти резервного фонду, використовувати їх на свій розсуд.

Серед факторів, що обмежують самострахування, можна виділити:

- Основною проблемою є визначення оптимального розміру резервного фонду, що не допускає невиправданої пасивності капіталу підприємства. Ці кошти не залучаються в обіг і є мертвим капіталом, який не приносить прибутку;

- Необхідно враховувати вплив інфляції, в результаті дії якої з часом кошти резервного фонду можуть знецінитися;

- Для управління програмою самострахування виникає необхідність у додаткових витратах, пов'язаних зі створенням внутрішньої служби, що займається обслуговуванням фонду.

Самострахування при всій свій привабливості з точки зору економії коштів має і ряд недоліків. У разі великих катастрофічних збитків власних коштів не вистачить для їх покриття, що може привести до вимушеної ліквідації підприємства. Сумарний ефект кількох збитків протягом одного року може мати такий же результат. Крім того, самострахування вимагає кваліфікованого ризик-менеджменту і професійного управління резервними фондами, що створюються на підприємстві.

Використання самострахування економічно обгрунтовано в наступних випадках:

- Якщо підприємство має можливість збирати дані, аналізувати минулий досвід збитків і на його основі прогнозувати ймовірні збитки з розумною мірою достовірності;

- Якщо можливі збитки реально компенсувати за рахунок власних коштів фірми без загрози її майновому і фінансовому становищу;

- Якщо підприємство готове нести витрати по створенню спеціальної служби, що займається обслуговуванням резервного фонду;

- Якщо до служби самострахуванням, працюють співробітники, чий професіоналізм, компетентність і порядність є гарантією того, що фірма уникне катастрофічних для себе втрат;

- Якщо витрати на роботу служби, що займається самострахуванням на підприємстві, значно нижче, ніж витрати на страхування.

Таким чином, самострахування - метод утворення страхового фонду господарюючим суб'єктом з метою забезпечення безперебійності виробництва, схильного до різних ризикових обставин. Самострахування виступає в грошовій і натурально-речовій формах. Порядок використання коштів страхового фонду в умовах самострахування передбачається в статуті господарюючого суб'єкта.

2. ОЦІНКА ризики ліквідності і ризики ВТРАТ ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ ПІДПРИЄМСТВА НА ПРИКЛАДІ ВАТ «ТФК« КАМАЗ »

2.1 Коротка характеристика ВАТ «ТФК« КАМАЗ »

Відкрите акціонерне товариство «ТФК« КАМАЗ »зареєстровано Державної Реєстраційної палатою при Міністерстві юстиції республіки Татарстан. Свідоцтво про реєстрацію № 375 / к від 23 жовтня 1997 року.

Основною метою діяльності ВАТ «ТФК« КАМАЗ »є отримання прибутку та використання її в інтересах акціонерів, а також насичення ринку товарами та послугами. Видами діяльності організації є: продаж автомобілів «КАМАЗ» і запасних частин до них через фірмову мережу продажів і сервісного обслуговування, зовнішньоекономічна діяльність.

Розмір статутного капіталу ВАТ «ТФК« КАМАЗ »становить 150100 тис. рублів. Статутний капітал товариства складається з 3000002 штук звичайних акцій номінальною вартістю п'ятдесят карбованців кожна. Розмір статутного капіталу, відображеного в бухгалтерській звітності, відповідає розміру статутного капіталу в установчих документах.

Суспільство складається з трьох основних підрозділів: «Збут КАМАЗу», «Центр з продажу запасних частин», «Транспортно-експедиційний цех», мережі автоцентрів і торгових будинків.

«Збут КАМАЗу» спеціалізується на реалізації автомобілів КАМАЗ та спецтехніки. «Центр з продажу запасних частин» виробляє комплектацію і відвантаження запасних частин по клієнтах. «Транспортно-експедиційний цех» здійснює приймання, зберігання, передпродажну підготовку та перегін автомобілів, перевезення запасних частин. Автоцентри здійснюють сервісне обслуговування автомобілів. Торгові доми є представниками фірми в інших містах Росії та СНД.

ВАТ «ТФК« КАМАЗ »здійснює посередницьку діяльність з поставки продукції ВАТ« КАМАЗ », укладаючи і виконуючи договори та контракти від свого імені, але за рахунок комітента (ВАТ« КАМАЗ »). При цьому ВАТ «ТФК« КАМАЗ »є комісіонером, які беруть участь у розрахунках, тобто вся виручка надходить на рахунок комісіонера з подальшими розрахунками з комітентом. Також ВАТ «ТФК« КАМАЗ »надає послуги за договором доручення ВАТ« КАМАЗ »та договорами комісії іншим комітентами. Основними показниками діяльності підприємства є широкий географічний ринок збуту товару, включаючи постачання товарів на експорт, великий обсяг комісійного товару. Надання транспортних послуг є одним із видів діяльності підприємства.

Джерелами формування фінансових ресурсів суспільства є прибуток, амортизаційні відрахування, кошти, отримані від реалізації цінних паперів, додаткові внески учасників товариства, внески організацій, громадян, а також інші надходження.

Основним джерелом доходу ВАТ «ТФК« КАМАЗ »є сума комісійної винагороди за реалізацію продукції ВАТ« КАМАЗ ». Інструментом взаєморозрахунків з комітентом за надані послуги з посередницької діяльності є відсоток комісійної винагороди.

Основним ринком збуту вантажних автомобілів «КАМАЗ» є Російська Федерація. Конкурентною перевагою вантажних автомобілів марки «КамАЗ» є низька ціна придбання, при порівнянній ціні споживання щодо продукції свого класу, наявність розвиненої мережі сервісного обслуговування.

Підприємство має лінійно-функціональну організаційну систему управління. Безпосереднє управління підприємством ВАТ «ТФК« КАМАЗ »здійснюється генеральним директором з повноваженнями і відповідальністю з координації фінансово-господарської діяльності.

2.2 Аналіз бухгалтерського балансу ВАТ «ТФК« КАМАЗ »на наявність ризиків

Таблиця 2.2.1 Структура і динаміка майна і джерел його формування ВАТ «ТФК« КАМАЗ »за 2008р.

Аналізуючи дані табл.2.2.1 можна зробити наступні висновки:

Дані таблиці 2.2.1 показують, що загальна сума коштів ВАТ «ТФК« КАМАЗ »на початок 2008 року становила 36316 тис. руб., А на кінець року вона збільшилася на 6711 тис. руб. або на 18% і стала складати 43027 тис. руб.

Необоротні активи збільшилися на 4581 тис. руб. і до кінця року склали 10266 тис. руб, в основному за рахунок збільшення основних засобів, яке відбулося за рахунок переоцінки основних засобів, придбання нового обладнання і модернізації старого.

Що стосується оборотних активів, то до кінця року розмір їх збільшився на 2130 тис. руб. Це пов'язано, в основному із збільшенням запасів. Величина запасів на кінець звітного періоду склала 11056 тис. руб., Що більше в порівнянні з початком року на 5669 тис. руб. або 105,3%. Великі надпланові запаси призводять до заморожування оборотного капіталу, уповільнення його оборотності. Крім того, збільшується податок на майно, виникають проблеми з ліквідністю, збільшується псування сировини і матеріалів, ростуть складські витрати, що негативно впливає на кінцеві результати діяльності.

Зниження обсягу грошових коштів на 26% може призвести до ризику втрати ліквідності і платоспроможності підприємства, тому що вони відносяться до більш ліквідних активів підприємства.

Статутний капітал збільшився на 339 тис.руб. Збільшення статутного капіталу дозволяє зробити розширення сфери діяльності, отримати додаткові грошові кошти у вигляді залучення інвестицій, здійснити випуск додаткової емісії акцій і цінних паперів, тим самим забезпечити ліквідність і фінансову стійкість підприємства.

До кінця 2008 року організація знизила заборгованість за кредитами і позиками у довгостроковому періоді, і в короткостроковому. Можна зробити висновок про те, що інвестиційні вкладення протягом року здійснювалися в основному за рахунок власних коштів, але збільшилася кредиторська заборгованість на 3989 тис.рублей за рахунок збільшення заборгованості перед персоналом організації, перед державними позабюджетними фондами, іншими кредиторами. Це говорить про зниження джерел формування оборотних активів, а також про зниження поточної ліквідності підприємства.

2.3 Оцінка ризику втрати ліквідності і платоспроможності

Для аналізу ліквідності балансу ВАТ «ТФК« КАМАЗ »необхідно всі активи згрупувати за ступенем убування їх ліквідності, а пасиви - по терміновості оплати (таблиці 2.3.1, 2.3.2).

Таблиця 2.3.1

Угруповання активів ВАТ «ТФК« КАМАЗ »за ступенем убування їх ліквідності за 2006-2008 рр..

Таблиця 2.3.2

Угруповання пасивів ВАТ «ТФК« КАМАЗ »в залежності від терміновості їх оплати за 2006-2008 рр..