Науково технічне прогнозування

Розділ 1. Поняття і типологія науково-технічних прогнозів

1.1. Науково-технічні прогнози

1.2. Класифікація прогнозів

Розділ 2. Сучасні методи науково-технічного прогнозування

2.1. Методи екстраполяції

2. 2. Метод моделювання

Висновок

Введення

Науково-технічна прогностика є одним з важливих розділів сучасної філософії науки. Актуальність використання прогнозування в наукових дослідженнях полягає в необхідності отримання інформації про майбутні тенденції в динаміці того чи іншого феномена - це дозволяє не тільки впевнено орієнтуватися в досліджуваному об'єкті, але і мати можливість керувати процесами, пов'язаними з ним. Прогностична функція властива науковим систем знання. Однак реалізація наукою цієї функції відноситься майже виключно до об'єктів вивчення. Що ж стосується передбачення майбутнього самої науки і, зокрема, організаційних форм її життєдіяльності, то такого роду прогнозування стало можливим лише на основі філософсько-наукового підходу до вивчення самої науки та науково-дослідної діяльності. Якраз філософсько-наукове дослідження науково-технічного прогнозування як феномену є актуальним для виявлення його принципових характеристик, типології, а також ступеня достовірності одержуваних результатів.

Ступінь дослідженості проблеми науково-технічного прогнозування достатньо висока. Як вже було згадано, існує спеціальна галузь філософії науки - прогностика, в рамках якої проводяться відповідні дослідження, покликані вивчити основні риси прогнозування, класифікувати види прогнозів, визначити основні методи прогнозування. Значна частина літератури присвячена проблемам донаукових прогнозування, наприклад, "Духовний світ народів класичного Сходу" А.Л. Вассоевичу, "Методологія наукового дослідження" Г.І. Рузавіна та ін Деяка частина філософсько-наукових концепцій ХХ століття будує свої прогнози щодо розвитку науки на кілька ірраціональних позиціях - теорія наукових революцій Т.С. Куна, теорія зміни наукових парадигм І. Лакатоса та ін власне наукова постановка проблеми властива узагальнюючим статтями в різних збірниках, підручників з філософії науки та методології наукового дослідження і т.п. В якості ілюстративного матеріалу в даному рефераті обрані збірник науково-нормативних термінів "Прогностика" 1990 року, статті "Прогнозування" та "Прогноз" М.Н. Мазаник з "Нового філософського словника" (Мінськ, 1999) та ін

Мета дослідження - виділити поняття, типологію і концептуалістику науково-технічного прогнозу та прогнозування, виявити сутнісні риси досліджуваного явища. Реферативна форма роботи передбачає висвітлення загальноприйнятих визначень і класифікацій, що позбавляє роботу новизни, але дозволяє зосередитися на реалізації поставленої мети за допомогою використання загальноприйнятих визначень і класичних теорій.

Об'єкт дослідження - феномен науково-технічного прогнозування, його сутнісні риси і типологія. Предметом вивчення виступають наукові роботи, присвячені відповідної проблематики.

Дослідження використовує наступні методи: аналітичний (аналіз літератури), дескриптивний (опис основних характеристик феномену науково-технічного прогнозування), класифікаційний (класифікація типів прогнозів, методів).

Реферат складається зі вступу, двох основних розділів, де подається, відповідно, типологія науково-технічних прогнозів та класифікація сучасних методів прогнозування, а також укладення.

Розділ 1. Поняття і типологія науково-технічних прогнозів

1.1. Науково-технічні прогнози

Прогнозом в науці прийнято називати "науково обгрунтоване судження про можливі стани об'єкта в майбутньому і (або) про альтернативні шляхи і терміни їх досягнення" [4, с. 6], а прогнозуванням відповідно - процес розробки прогнозів. При цьому М.М. Мазаник, наприклад, наполягає на акцентуванні імовірнісного характеру прогнозів [1]. відомі прогнози різної спрямованості: ресурсів, суспільних потреб, промислового потенціалу, розвитку соціальних умов, демографічні, комплексні прогнози розвитку економіки та інші, що мають тенденцію складатися під взаємозв'язану систему уявлень. Науково-технічні прогнози примикають до системи прогнозів соціально-економічних процесів. Вони можуть трактуватися як її підсистема, зберігаючи при цьому свою специфіку, що йде з своєрідності об'єктів, цілей та методів прогнозування.

Типологія науково-технічних прогнозів вельми представницька. Можна, наприклад, класифікувати прогнози науки і техніки за масштабами, рівнем комплексності, часу попередження, по регіонах і т. д. Істотно при цьому розрізняти і наукове передбачення таких взаємопов'язаних об'єктів: розвиток науки як системи знань, розвиток організаційної системи науки, розвиток техніки, в якому виділяють у свою чергу рівень промислово освоєних технічних засобів і рівень нових технічних розробок. "Багато в чому, - пише, - прогнозування схоже з науковим дослідженням, але відрізняється від нього практичною спрямованістю і точним завданням кількісних параметрів для кожної стадії розглянутого процесу" [5, с. 190].

Особливе місце у вихідних позиціях прогностики займає питання про можливість (в принципі) прогнозувати наукові відкриття. Крайня точка зору на це питання зводиться до спроб поставити знак рівності між передбаченням відкриття в науці і самим фактом відкриття нового явища чи закону. На цій підставі заперечується саме право на існування прогнозів у науці. З іншого боку, відомі приклади, коли на основі строго наукових систем уявлень про закономірні причинно-наслідкових зв'язках між явищами об'єктивного світу вченим вдавалося висловлювати прогнозні ідеї про можливе існування і можливих властивості невідомих астрономічних об'єктів, хімічних елементів, біологічних видів та ін

Зв'язок між різними об'єктами прогнозування носить складний характер, через що на практиці розподіл науково-технічних прогнозів на прогнози науки і прогнози техніки нерідко виявляється досить умовним. Розвиток наукових уявлень може привести до формулювання нових поглядів на майбутнє технічних засобів, а довгостроковий прогноз напрямків розвитку техніки вимагає, як правило, врахування тенденцій розвитку науки як системи знань.

1.2. Класифікація прогнозів

В основу класифікації науково-технічних прогнозів як інструменту управління розвитком науки і техніки покладена ідея, яка випливає і прийнятого визначення прогнозу як комплексу взаємопов'язаних оцінок: цілей, шляхів їх досягнення і потреб у ресурсах. Кожен з типів прогнозів є фактично результатом спеціального етапу прогнозних робіт, що використовують свої специфічні методи.

Прогноз першого типу, що спирається на пізнання тенденції та закономірності, на накопичений досвід конкретних наук, покликаний виявити і сформулювати нові можливості і перспективні напрямки науково-технічного розвитку. Цей тип прогнозу в науковій прогностиці названий дослідним прогнозом. Його найбільш важкою і відповідальною, найчастіше завершальною фазою є оцінка гіпотетичної результативності, або значимості можливих варіантів розвитку. Отримані таким чином відомості є істотною частиною формованої за участю наукової прогностики концепції майбутнього науки і техніки.

Другий тип науково-технічного прогнозу називається програмним прогнозом. Він виходить з пізнаних громадських потреб, тенденцій і закономірностей науково-технічного розвитку, а також даних, отриманих дослідним прогнозом. Він покликаний надати цим знанням прикладний характер: сформулювати програму можливих шляхів, заходів та умов для досягнення цілей і вирішення завдань розвитку науки і техніки. Сформулювавши гіпотезу про перспективні для даних умов можливості взаємного впливу різних факторів, програмний прогноз (найчастіше на заключній своїй стадії) прагне дати оцінку гіпотетичних термінів і черговості досягнення різних можливих цілей. Тим самим програмний прогноз завершує розпочату на етапі дослідного прогнозу формулювання можливостей розвитку.

Організаційний прогноз грунтується на знаннях і уявленнях про загальні закономірності і тенденції розвитку науки (як організаційної системи), в тому числі одержаних вищеназваними типами прогнозів. Він виходить з уявлень про готівкових економічних ресурсах і накопиченому науковому потенціалі. Організаційний прогноз покликана сформулювати обгрунтовану гіпотезу щодо обсягів і складу ресурсів, потрібних, щоб тими чи іншими шляхами досягти тих чи інших цілей. Поняття ресурс трактується не тільки в сенсі час, гроші, люди, а також у разі потреби і як комплекс організаційних і соціально-економічних передумов ефективної реалізації прогнозованого складу ресурсів. Зазвичай найбільш важкою і відповідальною фазою є оцінка гіпотетичних розмірів необхідної фінансової підтримки різних програм досліджень і розробок.

Виступаючи в комплексі, охарактеризовані вище три етапи прогнозування взаємно доповнюють один одного. У заяві Відділу прогнозування ЮНЕСКО говориться: "Прогнозування - це робота над різними сценаріями майбутнього. Отже, воно відштовхується від справжнього, досліджує зароджуються прикмети майбутніх тенденцій і розглядає сучасні рішення на предмет їх можливих наслідків" [3]. У залежності від того, на який строк у майбутнє робляться прогнози, вони мають різний характер, істотно відрізняються за достовірністю і по-різному використовуються в практиці прийняття рішень. Прогнози завжди мають гіпотетичний характер. Життя, успіхи наук, можливостей і потреб практики вносять в них кожен день суттєві корективи. Роблячи на підставі аналізу інформації про минуле й сьогодення висновки про майбутнє, прогнозист не може врахувати багато істотні фактори, які виникнуть і будуть впливати на розвиток прогнозованого процесу в майбутньому. При цьому відомо, що чим більше вдасться вирішити проблем, тим більша кількість нових завдань виникає перед дослідниками.

Розділ 2. Сучасні методи науково-технічного прогнозування

Методом прогнозування називається "спосіб дослідження об'єкта прогнозування, спрямований на розробку прогнозу" [4, с. 7]. На підставі методів прогнозування будується методика прогнозування, тобто сукупність методів і правил розробки прогнозів для конкретних об'єктів. Джерелами інформації про майбутнє, що лежать в основі прогнозування, є: заснована на досвіді, аналогії оцінка шляхів розвитку та перспектив прогнозованого явища; екстраполяція відомих тенденцій; модель стану явища в майбутньому, заснована на обліку зміни (бажаного чи очікуваного) тих показників, перспективи розвитку яких достатньо відомі. Відповідно можливі три основні класи методів прогнозування в соціальній сфері (використовуваних як взаємодоповнюючі): 1) опитування населення / експертів з метою упорядкування, об'єктивізації суб'єктивних оцінок прогнозного характеру; 2) екстраполювання та інтерполювання - побудова динамічних рядів розвитку показників прогнозованого процесу; 3) моделювання - побудова пошукових і нормативних моделей з урахуванням ймовірного або бажаного зміни прогнозованого явища на основі наявних даних про масштаб і напрямку змін. Два останніх класу методів є найбільш точними, тому їм буде приділено окрему увагу в роботі. Метод опитування скоріше є загальнонауковим. У прогнозуванні використовуються також методи аналогії, індукції та дедукції, статистичні, економічні, соціологічні та ін Типова методика прогнозування, запропонована М.М. Мазаник, включає наступні етапи: 1) предпрогнозного орієнтація (визначення об'єкта, предмета, проблеми, мети, завдань, часу попередження, робочих гіпотез, методів, структури, організації дослідження), 2) збір даних прогнозного фону (тобто впливають на розвиток об'єкта з непрофільних, суміжним галузям прогнозування); 3) побудова вихідної (базової) моделі (тобто системи показників, параметрів, що відображає характер і структуру об'єкта); 4) пошуковий прогноз (проекція в майбутнє вихідної моделі по спостерігається тенденції з урахуванням факторів прогнозного фону; мета - виявлення підлягають вирішенню перспективних проблем); 5) нормативний прогноз (проекція вихідної моделі у майбутнє відповідно до заданими цілями і нормами за заданими критеріями); 6) оцінка ступеня достовірності та уточнення прогностичних моделей; 7) вироблення рекомендацій [2 ].

Наукова прогностика нараховує в даний час кілька різних за рівнем, масштабами та наукової обгрунтованості методів і прийомів прогнозування науково-технічного розвитку. Головні напрямки, в яких йде розвиток методичного забезпечення прогнозних робіт, складаються:

· В поглибленій теоретичної та прикладної розробки декількох груп методик, що відповідають вимогам різних об'єктів і різних видів прогнозів;

· У розробці та реалізації на практиці системних способів і процедур використання різних методичних прийомів під час одного конкретного прогнозного дослідження;

· В пошуку шляхів і способів алгоритмізації методик і розробці комп'ютерних програм для їх реалізації.

2.1. Методи екстраполяції

Екстраполяція - це "метод наукового прогнозування, що складається в поширенні висновків, одержуваних з спостереження над однією частиною явища на іншу його частину" [6]. Екстраполюватися можуть і тенденції, що формулюються на описовому рівні, але частіше за все це робиться щодо статично створених тенденцій зміни тих чи інших кількісних характеристик науки, техніки та організаційної системи науки.

Попередня формулювання обгрунтованих логічних гіпотез, проникнення в сутність екстраполіруемих процесів, розтин на основі змістовного аналізу причинно-наслідкових відносин в досліджуваних за допомогою статистики явищах - все це обов'язкові умови коректного, а часто елементарно грамотного використання апарату математичної статистики.

У разі використання методів екстраполяції у науково-технічному прогнозуванні необхідно враховувати фактори суспільного попиту на нові науково-технічні розробки, оцінки впливу на розвиток прогнозованого об'єкта політики цін і специфічних в різних країнах соціально-економічних і виробничих умов. Застосування результатів екстраполяції обмежена регіоном збору статистичних даних (некоректно застосовувати результати дослідження показників в одній країні до прогнозування ситуації в іншій).

для обгрунтування прогнозу за методом екстраполяції необхідно довести: що закон (тенденція), знайдений на відомому проміжку, не зміниться і поза ним у певних межах; що самі параметри якісно не зміняться. Для докази зазвичай використовують як передумови інерційність прогнозованої системи. Вважають, що в складних системах зміни відбуваються порівняно повільно, тому можна очікувати, що помилки екстраполяції за малі відрізки часу будуть незначними. Крім того, при екстраполяції системи взаємопов'язаних параметрів є можливість оцінити чутливість кінцевих даних до рівних за масштабом змін різних параметрів. На підставі отриманих таким чином відомостей формулюються прогнозні рекомендації з управління процесом розвитку.

Методом екстраполяції прогнозувалися зростання обсягів науково-технічної інформації, розміри коштів, вкладених в науку, і інші питання. отримані при цьому конкретні оцінки логічних меж зростання тих чи інших характеристик, а також значення розривів між взаємообумовленими показниками послужили підставою для прийняття довгострокових рішень щодо майбутньої наукової політики. Все ж таки метод екстраполяції належить швидше до короткострокових прогнозами, припускає використання в подальшому інших методів і комплексного підходу.

2. 2. Метод моделювання

Використання методу моделювання припускає, що на основі вивчення внутрішньої логіки розвитку конкретної наукової дисципліни дослідник конструює відповідну історико-логічну модель. Потім у відповідності з цією моделлю прогнозується вирішення певних колізій у ситуаціях, що володіють з нею спільністю властивостей.

для прогнозування і планування нової техніки і нових науково-дослідних робіт є досить важливо кількісно визначено оцінити обсяг, повноту і ефективність використання накопиченого досвіду, конкретні тенденції до поглинання даною галуззю техніки нових наукових результатів, в тому числі і отриманих фундаментальними науками. Актуальність цієї проблеми обумовлена ​​різко збільшеними в сучасну епоху темпами морального старіння технічних засобів.

У ряді випадків безпосереднього довгострокового планування науково-технічного розвитку передує логічне моделювання комплексного образу майбутньої науково-технічної політики, що включає в себе: сформульовані економічні, політичні та інші цілі даної держави, опис ряду наукових і технічних можливостей їх досягнення, характеристику ресурсів і потреб, що обумовлюють доцільність прийняття тих чи інших державних рішень. Такий описовий документ у науковій прогностиці називається сценарієм майбутнього.

Сукупність цілей, засобів і передумов для вирішення тих чи інших наукових проблем може бути представлена ​​й більш строго інтерпретованої моделлю - прогнозними графом. Кожен отриманий елемент моделі (подія) складається: з опису (мовою відповідного класифікатора); системи кількісних оцінок даної події (умовна ймовірність, час звершення, значимість, вартість); визначників причинно-наслідкових зв'язків даної події з подіями верхнього та нижнього по відношенню до нього рівнів. З такого роду елементів будується модель науково-технічного прогресу, що представляє собою орієнтований граф. Ця модель дозволяє стежити за ходом науково-технічного розвитку конкретної проблемної області, аналізувати тенденції та оцінювати сукупності завдань (ситуації), синтезувати прогнозні варіанти тих чи інших змін у ситуаціях і оцінювати наслідки цих змін. Математичне забезпечення моделі базується на обчислювальних процедурах та алгоритмах "методу максимальних можливостей". Специфічно важлива роль належить методам інформаційного моделювання. Характерні властивості масових потоків науково-технічної інформації зумовлюють ряд можливостей аналізу тенденцій прогресу науки і техніки по "інформаційним сигналам" - стосовно зміни кількісних і структурних параметрів цих потоків. Відомі спроби розробити методи аналізу інформаційних сигналів, що містяться в потоках виданих патентних документів про світовий технічному досвіді. Закодувавши інформацію, що міститься в патентах по певному класу технічних засобів, можна визначити ті елементи і типи технічних рішень, за якими прискорення приросту нових даних істотно відмінно від середніх значень. Це явище запропоновано розглядати як сигнал про те, що через 5-8 років такого роду рішення будуть оновлювати відповідні характеристики практично застосовуваних засобів техніки. Використовуючи добре відомі зараз математичні методи, можна робити аналіз інформаційних мереж будь-якої складності, отримуючи об'єктивні дані про фактичне взаємовпливі, тенденції, властивих об'єкту.

У цілому розвиток методів моделювання, які використовуються прогнозистами науки і техніки, йде по шляху синтезу раціональних елементів усіх методів і підходів. Це дуже перспективний шлях, так як він відкриває можливість створення єдиних комплексних методів для послідовної розробки дослідних, програмних та організаційних прогнозів.

Висновок

Науково-технічне прогнозування являє собою важливу галузь філософії науки, що відповідає за побудову можливих сценаріїв динаміки різних процесів і феноменів. Прогноз дозволяє намітити ймовірні шляхи розвитку того чи іншого процесу, визначити найбільш ефективні методи втручання в хід процесу, з'ясувати наслідки та можливі альтернативи, пов'язані з об'єктом прогнозування.

Серед типів прогнозів виділяють дослідницький (що спирається на пізнання тенденції та закономірності, на накопичений досвід конкретних наук, покликаний виявити і сформулювати нові можливості і перспективні напрямки науково-технічного розвитку), програмний (покликаний надати знань прикладний характер: сформулювати програму можливих шляхів, заходів та умов для досягнення цілей і рішення задач) і організаційний (повинен сформулювати обгрунтовану гіпотезу щодо обсягів і складу ресурсів, потрібних, щоб тими чи іншими шляхами досягти тих чи інших цілей).

Спосіб дослідження об'єкта, спрямований на конструювання прогнозу, називається методом прогнозування. Виділяють три основні методи - опитування / експертна оцінка, екстраполювання, моделювання. Існує, загалом, близько 150 методів, використовуваних у науково-технічному прогнозуванні. Найбільш істотних результатів досягають прогнози, виконані з використанням як можна більшої кількості методів і прийомів.