Волков В. А.
Створюючи помісне військо, наділене земельними дачами, уряд у якійсь мірі забезпечило утримання службових людей. У походи вони зобов'язані були підніматися за свій рахунок, заздалегідь подбавши про підготовку спорядження і провіанту ("будинкових запасів"). Ситуація різко змінилася після появи у складі російської армії "службових людей по приладу", які отримували з казни, крім невеликих земельних дач, кормове, жертва та речове платню. Зміст численного війська збільшило витрати держави. У XVI ст. уряд змушений був запровадити додаткові податки з тяглого населення, що збираються в скарбницю на військові потреби: "стрілецькі гроші" - йшли на утримання стрільців, "ямчужние гроші", призначені для організації виробництва боєприпасів ("ямчуг" - селітра) і "полонянічние гроші", складали спеціального фонду з якого виплачувався викуп за полонених.
Російські поміщики "з усією своєю службою" (військовими слугами, кіньми, зброєю і припасами) виступали в похід за рахунок доходів з вотчин і маєтків. С. Герберштейн дав докладний опис організації похідного побуту московських вояків, підкресливши їх невибагливість і звичку стійко переносити труднощі і позбавлення похідного життя. Кожен з ратників мав "в мішку, довжиною в два чи три п'яді, товчене просо, потім вісім чи десять фунтів солоної свинини; є у них в мішку і сіль, і до того ж, якщо він багатий, змішана з перцем. Крім того, кожен носить з собою сокиру, кресало, котли, або мідний горщик, щоб, якщо він випадково потрапить туди, де не знайде ні плодів, ні часнику, ні цибулі або дичини, мати можливість розвести там вогонь, наповнити горщик водою, кинути в нього повну ложку проса , додати солі і варити; задовольняючись [такий мізерної] їжею, живуть і пан і раби Точно також, якщо у московита є плоди, часник чи цибулю, то вони легко можуть обійтися без усього іншого ".
Положення в постачанні похідних ратей мало змінилося навіть в кінці XVI ст. Слідом за своїми попередниками проблемою постачання російської армії зацікавився Д. Флетчер. Його записки містять інформацію, суттєво доповнює відомості Герберштейна. "Що ж до їстівних припасів, - писав Флетчер, - то цар не дає ніякого продовольства ні начальникам, ні нижнім чинам, і нічого нікому не відпускає, окрім як іноді деякої кількості хліба, і то на їхні ж гроші. Кожен зобов'язаний мати з собою провіанту на чотири місяці і в разі нестачі може наказати, щоб додаткові припаси були йому привезені в табір від того, хто обробляє його землю, чи з іншого місця. У похід вони, звичайно, беруть сушений хліб (званий сухарями) і кілька борошна, яку заважають з водою і таким чином роблять невеликий грудку тіста, що називають толокном і їдять сире замість хліба. З м'ясного вживають вони в їжу шинку, або інше сушене м'ясо, або рибу, приготовані на манер голландський ".
Грошову платню отримували лише дворяни і діти боярські, що служили полкову службу. Дрібномаєтні дворяни (оклад в 20 чвертей) зараховувалися в "міську" (облогову службу), що виконувалися в пішому строю, та грошового жалування не отримували. Флетчер іменує полкових поміщиків "окладним" або "царськими" охоронцями і пише, що "ці 15 000 вершників поділяються на три розряди або ступеня, відмінні одна від одної як за значенням, так і платні. Перший розряд складають так звані дворяни великі, або полк головних окладних, з яких одні отримують сто, інші вісімдесят карбованців на рік, і не один менше сімдесяти. Другий розряд становлять середньо дворяни, або другі за кількістю їх окладу. Дворянам цього розряду сплачується за шістдесяти або п'ятдесяти карбованців на рік, і нікому менше сорока . До третього або нижчого розряду належать діти боярські, самі останні по окладу. З них ті, яким дається невеличку платню, отримують тридцять рублів на рік, а інші тільки двадцять п'ять чи двадцять, але ніхто менше дванадцяти. Половина платні видається ним у Москві, іншу ж отримують вони в полі від головного воєначальника, якщо бувають в поході і беруть участь у військових діях. Сума всього, що видається їм, річного платні, коли воно сплачується їм цілком, тягнеться до 55 000 рублів ".
Забезпечення служби воїнів Государєва полку і городових полків сильно різнилася. Якщо середній розмір володінь служивого людини, записаного в Боярську книгу, дорівнював 324 чвертей землі, то діти боярські, що вважалися в Каширської десятне, мали в середньому тільки 165 чвертей землі. Грошовий оклад також різнився. У Государевому полку мінімальний оклад припадав на 25 статтю і становив 6 руб., Тоді як служиві люди 11 статті отримували по 50 руб. (Даних про платні воїнів інших статей не збереглося). У городових полках грошове платню виплачувалася в межах від 4 до 14 руб.
Після Смутного часу початку XVII ст. система самозабезпечення ратної служби поміщиків за рахунок селянських платежів виявилася зруйнованою. Більшість з них вже не могло "піднятися" на державну службу без грошового платні з державної скарбниці. При цьому різниця у забезпеченні служби людей "московського чину" і городових дітей боярських збереглася і в XVII ст .. За розпису 1616 бояри і окольничі отримували грошового платні від 700 руб. (Боярин кн. Ф. Ю. Мстиславській) до 300 руб. (Боярин П. П. Головін). Помісний оклад у бояр, як правило, складав 1000 чвертей землі. З придворних чинів найбільший грошовий оклад - 300 руб. -Отримував кравчий М.М. Салтиков, найменший - 150 руб. - Постільничий К.І. Михалков. Цікаво, що думний дворянин Кузьма Мінін отримував з скарбниці 200 руб. платні (помісним окладом він був не верстав), тоді як інший думний дворянин Г.Г. Пушкін був наданий окладом всього в 120 руб. Стольники отримували від 200 до 90 руб., Стряпчі з сукнею від 65 до 15 руб., Московські дворяни від 210 до 10 руб. - Таким окладом був наділений Р.А. Вельямінов (його помісний оклад становив 400 чвертей землі). Мешканці отримували грошового платні по 10 руб., Помісного 400-300 чвертей, городові діти боярські - 10 руб. і 300-50 чвертей землі, новохрещених і татари - 8 крб. і 300-40 чвертей землі, помісні (верстати) козаки - 3 грн. 20-12 чвертей землі.
У воєнний час грошові виплати служивим людя збільшувалися. У грудні 1633 боярину С.В. Головіну і дяку М. Поздєєва був даний царський наказ про роздачі грошового жалування військовим людям. Згідно з цим документом всі вони були розділені на 3 статті, які отримали:
1-а ("велика") стаття - 25 крб.
2-а ("середнього") стаття - 20 руб.3-я ("менша") стаття - 15 руб.Поместним отаманам і козакам Замосковних міст і Белозерцев належало роздати по 20 руб.за виявлену на службі відмінності, за рани, " Полонне терпіння "помісне і грошову платню може бути збільшено. В одному з дійшли до наших днів офіційному документі збереглася приблизний розрахунок додаткового окладу, "надавав" дворянам і дітям боярським за вбитих ними під час Смоленської війни 1632-1634 рр.. "Литовських людей". Укладачі цього указу визначили: воїну, "на якому написано в послужному списку побитих 10 осіб або болше, тим усім додачі по 50 чоти, грошей за сім мужиків за вбитих по рублю, а на яких убитих сім мужиків, і тим сім рубльов, помісної додачі 50 чоти, а буде на якому написаний один, помісної додачі немає, надати один карбованець за один мужик ".* * *
Грошове платню, призначене для виплати стрільцям при установі їх загонів в 1550 р., становила 4 крб. на рік, тобто явно співвідносилося з мінімальним грошовим окладом служивих людей "по вітчизні". Городові стрільці отримували менше московських - по 2 крб. на рік.
Ще менша сума виплачувалася служилим людям "Пушкарский чину". У XVI ст. московські гармаші, затінщікі, коміри і ковалі отримували по 2 руб. з гривнею на рік (як городові стрільці), по осьміне борошна, по половині пуди солі на місяць і сукна на 2 рублі на рік. Городові гармаші задовольнялися платнею в 1 рубль. Крім грошей їм видавалося 2 пуди солі, 12 "коробів" жита і 12 "коробів" вівса на рік.
В кінці XVI - початку XVII ст. стрілецьке платня була збільшена. Московські рядові стрільці стали отримувати по 5 руб., Десятники - по 6 руб. і п'ятидесятники - по 7 руб. Хлібного платні вони отримували відповідно 7? , 8 3 / 8 і 9 чвертей жита і стільки ж овса.В містах рядові стрільці стали одержувати по 3 руб. на рік, десятники - по 3 крб. 25 коп., П'ятидесятники - по 3 крб. 50 коп., Сотники - по 10 руб. Однак не завжди грошове і хлібне жалування виплачувалося сповна, що викликало нескінченний потік скарг служивих людей. У 1592/1593 рр.. при формуванні гарнізону Єльця, новопріборним стрільцям і козакам було "сказано" платню по 3 руб. грошима, 6 чвертей (36 пудів; 576 кг.) жита і 6 чвертей (36 пудів; 576 кг.) вівса людині. У дійсності в перший рік служби елецкие стрільці і козаки отримали грошима не більше полтиники, а хлібом за 2 чверті (12 пудів; 192 кг.) Жита і по 2 чверті вівса, а на "сто перший рік" (1592/1593) їм було дано лише по чверті жита і по чверті вівса. У середині XVII ст. в Кольському острозі грошовий оклад рядового стрільця становив 3 руб. 50 коп., Десятника - 3 руб. 75 коп., П'ятдесятника - 4 крб., Сотника - 12 руб., Голови -25 руб. Крім того стрільці отримували 2 чверті жита, 4 чверті вівса і 1 чверть ячменю щорічно. Численні чолобитні подіяли, і в березні 1593 з другим елецким воєводою І.М. М'ясним в місто надіслали платню, після роздачі якого скарги припинилися. Збільшилася платню людей Пушкарский чину. У середині та другій половині XVII ст. вони отримували від 2 до 4,5 руб. щорічно. У Кольському острозі грошовий оклад гармашів прирівняли до стрілецької, складало 3 руб. 50 коп., Проте хлібного платні вони отримували вдвічі більше стрільців. При утворенні нових гарнізонів на південному кордоні гроші на "селітьби" і платню гармаші отримували однаково зі стрільцями. У I637 р. при наборі на службу в нові фортеці Старанність і Яблунів стрільців, кінних козаків і гармашів, їм видали на рік по 5 руб. кожному, хлібного жалування пушкарі і стрільці отримали по 2 чверті жита (12 пудів; 192 кг.) та 3 чверті вівса (18 пудів; 288 кг.). Найбільш високооплачуваними з приладових людей були козаки, що несуть кінну службу. У тому ж 1637 р. у старанність і Яблонового вони отримали на "селітьби" і государева грошового платні - по 8 крб. на рік, а хлібного платні - 3 чверті жита (18 пудів; 288 кг.) та 5 чвертей вівса (30 пудів; 480 кг.). У 30-х рр.. в Усть-Чернавське острозі новопріборним козакам видавалося 2 крб. "На селітьби", 3 руб. платні, а також 4 чверті жита, 3 чверті вівса, 1 пуд солі, а також казенне зброю і боєприпаси. У 1651 р. в Болховом ратним людям, що несе кінну службу (драгунам і козакам) було видано по 5 руб., Що несе пішу службу (стрільцям, гармашів і коміром) - по 3 крб.
Іноді стрільцям і козакам видавалися додаткові гроші "понад окладів", як правило напередодні виступу їх у похід. Подібний випадок стався в 1611 р. в Курмиш, де стрільцям видали, крім "сповна" виплачених окладів, "по полтині людині, а козаком по рублю, тому що кінні".
Платня "приладовим людям" видавалося двічі на рік, як правило, 25 вересня і 25 березня. Стрільцям, що надходили на службу на "земському винагороді" в роки Смутного часу, зміст видавалося в одному випадку - 28 грудня та 28 червня, в іншому - 20 вересня і 20 березня. Два рази на рік отримували свою платню стрільці, що перебували на службі у Соловецького монастиря. У XVII ст. соловецьким ратникам виплачували грошима 3 руб., і видавали на кожного по 3 чверті жита і вівса хлібного жалування, на суму 80 коп., у цінах того часу. Прибирає на службу в Смутні часи стрільцям, платню виплачували земські старости. У той час воно було збільшено, хоча різнилася в кожному конкретному випадку. Так, В.А. Ослопов повинен був отримувати грошового платні 4 крб. 10 алтин і хлібного - 6 чвертей вівса; О.І. Москвітін - 4 крб. 8 алтин 2 гроші, 6 чвертей жита і 6 чвертей вівса; І. Іванов - 4 крб. "Грошей з чвертю", 6 чвертей жита і 6 чвертей вівса.
Служба в заснованих в першій половині XVII ст. полицях "нового ладу" оплачувалася незрівнянно вище служби стрільців, полкових і городових козаків, гармашів і затінщіков. Найбільше грошову платню, що доходило до 30 рублів, отримували рейтари і копейщики - найбільш привілейовані воїни рейтарських шквадронов. Воно зменшувалася лише для тих хто записався в Рейтарську службу служивих людей "по вітчизні", які продовжували володіти маєтками, як правило, на 10-35 коп. за кожен наявний у них селянський двір.
Платня початкових людей заснованих у 30-х рр.. XVII ст полків солдатського, Рейтарської і драгунського ладу спочатку було дуже значним, але потім, після закінчення Смоленської війни піддалося скорочення. Розміри цього секвестру дозволяє встановити "Пам'ять з іноземних Наказу в Новгородську чверть з розписом платні початковим людям і урядникам солдатських полків" 1649 р.
Реальні виплати дещо відрізнялися від окладів, хоча уряд намагався дотримуватися встановлену норму. У середині XVII ст. розмір місячного кормового платні початкових людей полків "нового ладу" становив: у генералів - 90-100 руб., в полковників - 25-50 руб., у підполковників - 15-18 руб., у майорів - 14-16 руб., у ротмістрів - 13 руб., у капітанів - 9-11 руб., у поручників і полкових квартирмейстерів - 5-8 руб., у прапорщиків - 4-7 руб. Оклади початкових людей полків Рейтарській ладу були вище окладів військовослужбовців полків солдатського ладу; драгунські оклади дорівнювали відповідно солдатським окладів. У офіцерів, поверстанних помісним окладом, як і у рейтарів-дворян, вичитали з грошового окладу суми, які відповідають кількості колишніх за ними селянських дворів. Зазвичай збавляти по 10-35 коп. за кожен двір, в залежності від військового звання і окладу.
Рядові солдати і драгуни отримували набагато менше початкових людей, але в 2 - 2,5 рази більше стрільців і гармашів. Так, у 1638 р., під час великого засічних будівництва на південних кордонах, при наборі в Тулі в солдатську і драгунскую службу "всяких охочих людей, які не в службі і не на тяглі", їм було визначено платню в 8 грошей на день ( старим солдатам, що був на службі під Смоленськом і Можайськом під час російсько-польської війни 1632-1634 рр..) і в 7 грошей ("які наперед сього в салдатцкой і в драгунської службі не були"). Під час Донського походу 1648/1649 рр.. А.Т. Лазарєва, підлеглі йому солдати отримували по 50 коп. на місяць і 1 руб. на рік "на сукні".
З метою забезпечення безперебійного постачання несучих поході солдат, рейтарів, драгунів і стрільців продовольством, уряд змушений був збирати з усіх без винятку категорій населення "служиві хлібні запаси" (жито, борошно, сухарі, толокно, крупи і т.п.), що доставлялися в порубіжні міста. Від цієї податі звільнялися лише жителі "найдальших місць", які виплачували її вартість грошима. М'ясо, сіль і вино доставлялися у війська з Москви з царського двору.
Навчання ратних людей
У XV-XVI ст. рівень і якість підготовки воїнів помісного ополчення уряд майже не хвилювало. Судячи з результатів походів і битв того часу, він цілком відповідали пропонованим до них вимогам. Уміння володіти зброєю, ази стройової підготовки і знання загальновійськових сигналів засвоювалася дворянським недоростками ще до зарахування на службу, без чого вони не могли бути поверстаннимі государевим помісним і грошовим платнею. У наступних походах і боях ці знання закріплювалися практичним досвідом. У результаті сувора похідна школа перетворювала російських поміщиків в загартованих воїнів, здатних постояти за себе в сутичці з ворогом. Документи того часу свідчать про багатьох випадках відважного поведінки служивих людей, які демонстрували хорошу виучку і вміння володіти зброєю. Так, у 1633 р. рязанець Михайло Іванов з гордістю повідомляв, що він у бою "багатьох татар побив і переранени, та двох людина взяла живих своїми руками, і многості повний отгроміл", при цьому під ним "застрелили з лука коня наповал". Героїчне поведінка ратників заохочувалося. У цьому, наприклад, випадку рязанський сотенний голова М. Іванов був нагороджений надбавкою 50 чвертей землі до його 150 чвертям помісного платні і 2 руб. грошового платні до наявних у нього 6 руб. Понад те, за командування сотнею, йому було надано 5 руб. "Головнаго" платні., "Так язичного два рублі, та сукно добре". Певні труднощі в бойовій підготовці могла викликати лише необхідність використання вогнепальної зброї, досить складного в зверненні, однак поява пістолетів і карабінів з колесцовим, а потім і ударно-кремнієвими замками полегшили це завдання. Втім, навіть у першій половині XVI ст. іноземні спостерігачі відзначали, що московські ратники з великим мистецтвом виробляють і витримують нападу, діють вогнепальною зброєю, і розставляють дивовижною величини будів ". У XVII ст. уряд став вимагати від службових людей" по батьківщині "обов'язкового озброєння вогнепальною зброєю. Втім, і самі дворяни були не проти придбати пищали, карабіни і пістолети ", особливо якщо це здійснювалося за казенний рахунок.
Складніше справа "ратної навчання" йшла зі стрільцями, городовими козаками і людьми "Пушкарский чину". При зарахуванні на службу вони вже мали необхідні військові знання. Однак специфіка їх служби вимагала постійної готовності та вправи у стрільбі. Влада намагалися контролювати рівень бойової підготовки стрільців і гармашів, влаштовуючи регулярні огляди, участь в яких вимагало багатоденних напружених занять всіх що у них воїнів. Звертаючись до начальників, уряд вимагав постійної перевірки рівня боєготовності стрілецьких частин і козаків. Так, у наказі новим путивльським воєводам стольнику Б.М. Нагому і П.М. Бунакова зазначалося, що воєводи повинні стежити, щоб "піші б стрільців і козаки були всі з піщалмі і стріляти б стрільців і козаки були мастаки (виділено нами. - В.В.)". Виконати дані вказівки було неможливо без систематичного навчання приладових людей стрільбі і стройовим дій.
Збереглося детально опис артилерійського та стрілецького оглядів, які проводилися в околицях Москви в роки правління царя Івана Васильовича. Зроблено воно було англійською купцем і дипломатом Е. Дженкинсон, хто спостерігав вчення стрільців і артилеристів під час його перебування в нашій країні в 1557 р.
Обидва огляду проводилися 12 грудня ("в саму глуху зимову пору") за межами Москви, де для артилерійського випробування заздалегідь виготовили два величезних зрубу, товщиною в 30 футів (близько 10 м), повністю засипаних землею. Перед зрубами встановили білі мішені, що полегшували гармашам наведення знарядь на ціль. Осторонь на піднесеному місці обладнали позицію спостерігача, звідки за стрільбами міг спостерігати цар і його оточення.
На огляд доставили всі перебували в Москві гармати і пищали, встановлені в один ряд у відповідність з розмірами, починаючи з малокаліберних і закінчуючи "великими" знаряддями, що стріляють ядрами вагою в пуд і більше. Перед початком огляду було дано залп "грецьким вогнем" (за припущенням М. Є. Бранденбурга, - запальними снарядами), а потім почали по черзі обстрілювати зруби, починаючи з невеликих гармат і закінчуючи великими гарматами. Було зроблено три черги і до кінця останньої обидві цілі виявилися повністю знищеними.
Виявлені Н.Є. Бранденбургом свідчення дозволяють стверджувати, що артилерійські огляди проводилися аж до 1673
Стрілецький огляд відбувся безпосередньо перед артилерійськими стрільбами. У ньому брало участь 5000 стрільців, мабуть, весь московський стрілецький гарнізон. На жаль тільки зараз можна уточнити неточно процитований Н.Є. Бранденбургом текст. З легкої руки цього дослідника в нашій науці утвердилася думка, що в огляді 12 грудня 1557 брало участь всього 500 стрільців. В оригіналі ж записано, що перед прибуттям царя на полі колоною по 5 чоловік у ряду прийшли 5000 "аркебузирів", кожен з пищаллю на лівому плечі і гнотом у правій руці. Цього разу мішенню служила стіна, складена з льодяних брил, товщиною в 2 фути (бл. 60 см). Довжина валу склала? англійської милі (бл. 400 м.), а висота 6 футів (близько 1,8 м). Вогневий рубіж був влаштований на відстані 60 ярдів (54 м.) від мішені. Тут і знаходилися стрільці, по команді царя відкрили вогонь. Вони продовжували обстрілювати крижаної вал до тих пір, поки він не був повністю зруйнований стрілецькими кулями.
Відомості Дженкинсон підтверджує і Ф. Тьєполо, що відзначив факт навчання російських воїнів у мирний час іноземними солдатами. За їх допомогою "московити у свята навчаються аркебузу по німецьких правилам і, ставши вже досить досвідчені, день у день удосконалюються у безлічі".
Вишкіл служивих людей "по приладу" перевірялася не тільки в ході показових стрільб, але і на театрі військових дій. Звичайними вважалися посилки стрільців з Москви і північних міст на південний кордон, де вони посилювали гарнізони порубіжних фортець і засічних острожков. Тільки в 1639 р. у Тулі, Одоєв, Веньова, Кропивня і Переяславі Рязанському перебувало 3479 стрільців з Москви, Опочка, Старої Руси, Пскова, Острови, Порхова, Ізборська, Гдов, Заволоччя та Ладоги. У ході тривалих "відряджень" служиві люди "по приладу" вдосконалювали військовий професіоналізм, вчилися діяти в бойовій обстановці.
З перших днів появи в Росії полків "нового ладу" військовослужбовці цих частин осягали ази європейської військової науки під наглядом найнятих на російську службу іноземних офіцерів-інструкторів. Вони давали письмове зобов'язання вчити російських людей "з радением всякому ратній справі, чого сам вмію і скільки можу навчити, без всякі хитрощі і оплошкою". У другій третині XVII ст. великими центрами навчання солдатів і драгунів були не тільки Москва, але також Заонежье і Сєвськ. У Заонежских погости направили "для драгунського і салдатцкого ученья" 2 полковників, 2 підполковників, 4 майорів, 28 капітанів, 17 поручників, 2 полкових квартирмейстерів, 18 прапорщиків, 3 полкових обозники, 1 полкового лікаря, 2 писарів, 31 сержанта, 10 барабанщиків і 1 трубача. Тоді ж у Сєвськ для "драгунського навчання" прибуло 62 іноземних інструктора різних чинів.
Навчання набраних в полки "нового ладу" солдат, рейтарів і драгунів полегшувалося тим, що в першу чергу в них набиралися представники служилого стану: іноземці, збіднілі дворяни і діти боярські, козаки, жителі прикордонних повітів, багатьом з яких ратну справу було "за звичай ".
У 30-х рр.. XVII солдатському строю стали навчати стрільців. Як правило, дослідники цитують виявлені С.К. Богоявленським у стовпцях Володимирського столу Розряду документи 1639 про перші спроби введення ратного навчання "приладових людей". У них згадується про розпорядження влади перебували в Тулі московським стрільцям пройти навчання у полковника А. Крафтера, який повинен був "вчити солдатському строю" особовий склад стрілецьких наказів А. Полтева і М. Баскакова. Особливий інтерес істориків викликали скарги стрільців, які намагалися домогтися скасування цього рішення посиланнями на те, що "вони де споконвіку вічно в солдатському ладі не бували і ним де будучи в солдатському ладі вкрай загинути і промислів своїх відбути". Протести стрільців змушують дослідників вважати подію унікальним випадком, хоча і підтвердженим потім твердим рішенням уряду. Непоміченими залишаються інші факти навчання стрільців військовій справі. Між тим, за рік до описуваних подій служилий іноземець "потешниками Івашко Ерміс" бив чолом государю, повідомляючи про необхідність виділення йому помічників. Зокрема він писав: вчу я нині твоїх государевих трубників з палацу 20 осіб, та з Іноземского наказу 19 осіб; та я ж по твоєму державну указу, вчу ратної будови Іванова наказу Головленкової 600 осіб стрільців (виділено мною - В.В.), і в того всього ученья живу я один, і тільки мені у тієї справи, у трубнічья і у стрілецького ученья, бути не вміти і не встигнути, і російська мова мені не весь сповна заобичен ". Завершуючи чолобитну, Ерміс просив московське начальство виділити йому в допомога "іноземців останньої статті сержантів Джан Міхеля іда Павла Афанасьєва, яким всі його учення й російська мова весь за звичай". Надзвичайно важливим є інший факт: через 4 роки, в червні 1642 р. На полях під селом Покровським, той же "німчин Іван Ерміс "навчав московських сотників і стрільців" Іванова наказу Головленкової ". Очевидна усталена система навчання військовій справі і послідовність проведення її в життя.
Поступово стрілецька і солдатська служба в плані навчання, організації та озброєння унифицировалась, і в другій половині XVII ст. іноземні спостерігачі вже не бачили принципових відмінностей між старою і новою піхотою, зазначаючи лише її схожість з турецькими яничарами. За повідомленням Я. Рейтенфельса, у справі військової підготовки російські драгуни, "будучи навчені німцями, а може бути і внаслідок довголітнього вправи, так вдосконалилися, що здається, перевершили самих себе".
Для навчання ратній справі військовослужбовців полків "нового ладу" дуже скоро знадобилися не тільки інструктори, знання і досвід яких сильно різнилися, але й друковані керівництва. У 1647 р. в Москві російською мовою накладом у 1200 примірників було надруковано велике твір данця І.Я. Вальгаузена "Військове мистецтво піхоти" ("Kriegskunst zu Fuss"), в перекладі що отримало назву "Вчення і хитрість ратної будови піхотних людей".
Настанови Вальгаузена мали в основі правила передової на той час нідерландської військової школи, вершиною якої була новаторська практика Моріса Оранського. Автор докладно роз'яснював принципи навчання солдатів у ротному і полковому строю (правила побудови і перестроювання рядів і шеренг, прийоми володіння мушкетом і списом, ведення вогню), давав рекомендації щодо організації вартової служби, пояснював основні вимоги до "похідному будовою" і влаштуванню тимчасового табору, основні способи підтримки дисципліни і порядку в армії і т.п. Особлива увага зверталася на отримання достовірної інформації про противника і необхідність активних дій у воєнний час. "Високим урядникам, - повідомлялося в книзі, - потрібно смечаті, яка недруга вони перед собою мають, і скільки у нього кінних і піхотних людей, і сколком ратних запасів у себе мають, і як їх рейтари і піхота озброєні і вбрані. А коли вони проти недруга в полі стоять, і їм вдень і нощію вимишляті і іскаті як і чим би їм недругові збиток і помешку учинити, і як би прихід запасів отрезаті, як травітіся і пріступаті і як з поряд в полки його стреляті, і інше. А на польових боях і на стравках треба? завжди старанно і фортечно недруга у зорі і очех своїх держати і мати, і недругово ополчення раззнаваті. А проти того і своє ополчення понадобно набагато урядіті ".
Російське видання праці Вальгаузена містило 32 рисунка, із зображення 67 фігур, що служили наочним посібником для пояснення найбільш важливих положень керівництва, у тому числі 143 запропонованих еволюцій з мушкетом.
У передмові до "Навчанню" зазначалося, що готується випуск нових посібників і повідомлялося, яким розділам військової науки вони будуть присвячені. У другу книгу (тому) передбачалося включити повчання "про ратний будову кінних людей", третя книга повинна була містити керівництва про "ратної мудрості учити ополчення" (війська), четверта - присвячувалася виробленні правил (науці) взаємодії ратних людей, ополчення, гарматного наряду і укріплень; у п'ятій книзі планувалося надрукувати посібник, "як набагато воевати", в шостій книзі - повідомлення про "військовому чину як кожному личить навчання бити"; сьома книга відводилася для розбору корабельної ратної НаУКМА, в останній, восьмий книзі повинні були утримуватися " всякі розмови і треба питання, які в багатьох ратних справах бували і ще й надалі прілучітіся можуть добро придатно і прохолодно Прочитати ".
Намічений видавничий план не був здійснений, і публікація "Навчання" обірвалася на першому томі. Але навіть ця частина праці Вальгаузена, являє собою солідний фоліант, що складається з восьми частин і заслуговує пильної вивчення.
Є точні відомості, що "Навчання" використовувалося під час навчання солдат. Коли в грудні 1661 цар Олексій Михайлович призначив М. Кровкова полковником солдатського виборного полку, боярин С.Л. Стрєшнєв передав йому прапор полку і книгу "ратної ополчення, чому йому разумети і строїти пішої солдатської лад".
Цей факт свідчить про те, що "Вчення і хитрість ратної будови піхотних людей" було офіційним документом, яким керувалися старші військові начальники. Таким чином, "Навчання" знайшло практичне застосування при формуванні та навчанні російських солдатських полків.
Про існування в Росії друкованих посібників для навчання кінноти нового ладу відомостей немає. Задуманий в 1650 р. переклад з голландської мови правила навчання "Рейтарській строю" не був здійснений. У зв'язку з цим П.П. Єпіфанов висловив цікаве припущення про використання офіцерами при навчанні рейтарів рукописних правил. Немає підстави для сумніву в тому, що вони проходили військове навчання, про це збереглося вказівку Котошіхіна, але документальних підтверджень вживання інструкторами ("регіментарями) будь-яких повчань не є.
Пильна увага приділялася в Москві розробці теоретічекіх підстав артилерійського справи. Ще в 1606 р. М. Юр'єв та І. Фомін перевели на російську мову відповідні розділи трактату Л. Фронспергера "Військова книга", виданого у Франкфурті-на-Майні в середині XVI ст. Пізніше переклад був перероблений і доповнений піддячим Посольського наказу О. Михайловим (Радишевський), що приступив до складання свого настанови в 1607 р. і завершив його лише в 1621 р. Ряд застережень автора, дозволяє стверджувати, що при роботі над книгою він використовував власні спостереження і російський військовий досвід.
"Статут" містить докладні відомості про організацію війська, вживанні артилерії, основні типи знарядь, їх характеристики, прийомах ведення бойових дій. Твір О. Михайлова було добре відомо військовим фахівцям свого часу. На це звернув увагу М.М. Обручов, який відзначив, що дійшли до нас рукописні списки "не мають початкового листа і носять назву" Військова книга про військову стрільбі і вогняних хитрощі по геметрійскому прямому звичаєм і проразумленію; сиріч по землемірному справі пріраженного подвигу великою силою, вгору далеко і близько направляема буває стріляниною і киданням ".
У джерелах збереглися приписи про навчання солдат "часто", щодня або, як у випадку з поселеннями солдатами, не рідше одного-двох разів на тиждень. У полицях, розквартированих в Москві, солдатів вчили два рази на день, а іноді й щодня. Судячи з дійшли до наших днів свідченнями про використовувалися методи навчання нового ладу, вони були дуже суворими, передбачаючи жорстоке дисциплінарне покарання (як правило, фізична) за будь-яку провину чи непокора початковим людям.
У середині XVII ст. дії вогнепальної зброї у прямому зіткненні надавалося велике, якщо не вирішальне, значення, солдатів, рейтарів і стрільців вчили стріляти з "стройства", з відстані не більше 20 сажнів від атакуючого противника. У зв'язку з цим навчання піщальніков, стрільців, козаків, солдатів, рейтарів і драгунів навичкам влучної стрільби влади намагалися зробити регулярним і систематичним. Від воїнів потрібно знання особливостей особистої зброї та вміння його застосовувати в бойовій обстановці.
***
У XVI-XVII ст. загальне керівництво збройними силами здійснював Розрядний наказ, куди сходилися всі нитки управління військами. У першій половині XVI ст. Розряд перетворюється на самостійне відомство зі своїм штатом співробітників - розрядними дяками і подьячими. Наказ відав всім колом питань, що відносяться до організації оборони країни, і керував підготовкою військових операцій. Він розподіляв служивих людей по батьківщині - дворян і дітей боярських на службу з військового, цивільного і палацовому відомствам, вів списки всіх дворян за повітовим містам, так звані "десятні". У своїй діяльності Розряд взаємодіяв з іншими наказами, що відали військовими справами: Пушкарский, Стрілецьким, Помісним, Бронній, Іноземскім, збройові, Стаєнний, Рейтарська, Стовбурний, козачі, Панською, Збору ратних людей і іншими, в тому числі четвертними наказами. Під час військових дій польовими військами начальствували великі і полкові воєводи, а також підпорядковувалися їм голови - сотенні, стрілецькі, і пушкарська, козачі отамани і осавули. Для ведення документації в армію призначалися дяки "з розрядом", які разом зі своїми помічниками становили штаб війська, що отримав в середині XVI ст. назву "розрядного намету".
Комплектування збройних сил здійснювалося у вигляді верстання і приладу служивих людей. У першому випадку відбувалося поповнення помісного війська. У разі потреби в повітах проводився огляд служилих і неслужілих новиков, перевірялося їх озброєння, кількість наведених з собою бойових холопів, збиралася інформація про походження та майновий стан. Після цього кожному дворянину або сину боярському призначалося певне помісне і грошову платню. У другому випадку на військову службу набиралися стрільці, козаки і гармаші. Замість помісного окладу, що вважав служилим людям "по батьківщині", приладові воїни отримували грошове або інше платню. У воєнний час проводився збір посошних і даточних людей, в особливих випадках - земських ополчень. У XVII ст. у складі російської армії з'являються полки "нового ладу", проте на відміну від європейських країн, комплектувалися вони не за рахунок найму професійних солдатів і рейтарів, а шляхом добровільного набору безмаєтних дітей боярських і інших служилих і вільних людей. Пізніше піхотні частини стали формуватися за рахунок примусового зарахування на службу даточних людей, по суті своїй являвшимися рекрутськими наборами. Відмова від використання у військовій справі іноземних найманців пов'язаний не тільки з невдалим досвідом Смоленської війни, але й зі складним фінансовим становищем Російської держави. Уряд воліло наймати на службу не рядових, а військових фахівців високого рангу. Вербівка солдатів з числа власного населення була утруднена подією закріпаченням тяглого населення.
Протягом розглянутого періоду змінилося озброєння російського війська. Починається епоха бурхливого розвитку ручної вогнепальної зброї і ствольної артилерії. З кінця XVI навіть дворянська кіннота стала озброюватися із мушкетів, карабінами і пістолетами. Використання ратними людьми нових зразків озброєння, тактичних прийомів, запозичених з європейської військової науки, змусило московське командування приступити до систематичного навчання ратних людей, особливо активно у відношенні гармашів, військовослужбовців полків солдатського, драгунського і Рейтарська ладу і стрільців. У першій половині XVII ст. в Росії з'являються перші військово-теоретичні праці - "Статут ратних, гарматних та інших справ, що стосуються до військової науки" (упорядник О. Михайлов) і "Вчення і хитрість ратної будови піхотних людей" (переклад твору І. Я. Вальгаузена "Kriegskunst zu Fuss "). Вони не тільки акумулювали военнин досягнення європейців, але використовували (О. Михайлов) вітчизняний бойовий досвід.