План
1. Діалектні відмінності у морфології
2. Займенник
2.1 Займенники, не мають форм роду (займенники-іменники)
2.2 Займенники, що мають форми роду
2.3 Присвійні займенники
3. Прикметники та неособисті займенники
Список літератури
1. Діалектні відмінності у морфології
Діалектні відмінності у морфології стосуються, головним чином, зовнішнього боку граматичних форм, тобто тих граматичних засобів, якими виражені граматичні значення.
Основним засобом вираження граматичних значень в російській мові є афікси. Діалектні відмінності стосуються перш за все словозмінних афіксів. Ці відмінності можуть бути зведені до декількох типів.
1. Відмінності в наборі афіксів, якими виражається певний комплекс граматичних значень. Багато граматичні форми, маючи одне і те ж значення, утворюються за допомогою афіксів, які перебувають у відносинах додаткового розподілу, тобто кожному з афіксів відповідає свій клас основ, в результаті чого ці афікси взаємозамінюють одне одного в різних класах слів і взаємовиключають в одному класі. Ср, наприклад, синонімічні закінчення-а,-о, і нульовий (-ш) в ім.п. іменників (вод-а , се н-о, стака н-ш, ро ж-ш). Кількість афіксів, що виражають один і той же комплекс граматичних значень, у багатьох випадках неоднаковий по говорам. Наприклад, в дат. п. мн. ч. іменників в одних говірках є тільки одне закінчення для всіх основ-ам, в інших - два закінчення: в одних слів-ам (по лісу м, по будинку м), а в інших-му (до санем, коней) .
2. Різним може бути розподіл афіксів за класами засад у тих випадках, коли набір афіксів, що знаходяться у відносинах додаткового розподілу, однаковий для всіх говірок. Так, у всіх говірках форма рід. п. мн.ч. іменників характеризується закінченнями-ов (-ох),-ей і ш, але вони по-різному розподіляються між класами іменників. У результаті одні й ті ж іменники мають у різних говорах різні закінчення. Наприклад, у іменників лазні, села тощо в одних говірках відзначається рульове закінчення (лазень, дереві нь або дерево), в інших --е j (ба ній, дере вней), а в третіх --ів (ба нев, дере внев).
3. Різним може бути фонемний склад одних і тих же афіксів. Такі вже згадувані закінчення-ів і-ох в рід. п. мн. ч. іменників, закінчення-от,-від ',-ет і-і' в 3-му л. одн. дієслів (йде: йде: іде т: іде ть).
Відмінності в фонемного складу закінчень в російській мові численні і стосуються всіх частин мови, особливо дієслова і прикметника. Відмінності ж в кількості і розподілі синонімічних закінчень більшою мірою характеризують словозміна іменників, хоча мають місце і словозміну дієслів та прикметників.
Крім відмінностей в афіксах - основних засобах словозміни - у говірках спостерігаються і відмінності, що стосуються додаткових граматичних засобів: чергувань фонем в основах і місця наголосу. Чергування фонем грає істотну роль в дієслівному словозміну, а також у словозміну займенників, наприклад: кину - кинеш, кине й т.д.; тебе, тобі - тобою і ін рухливе наголос широко використовується в парадигмах іменників та дієслів, наприклад: нога - ногу, пила - пили, курю - куриш. Деякі типи рухомого наголосу і деякі типи чергувань є в одних говірках і відсутні в інших: нога - але гу і нога - ногу , курю - ку рішь і курю - курей бач; бро шу - бро сішь і бро сю - бро сішь. У деяких випадках сам характер чергування може різнитися за говорам; печу - печеш ... - печу т (чергуються задньоязиковий та шиплячий) і печу - пекешь ... - печу т (чергуються твердий і задньоязикові). У частині говірок чергування приголосних у дієслів з основою на задньоязикові відсутній: печу - Пеко шь ... - печу т.
При всьому різноманітті описаних відмінностей в зовнішньому вираженні граматичних форм вони виступають як приватні відмінності на тлі спільності в системі граматичних засобів діалектного мови. Морфологічні системи російських говірок характеризуються значною близькістю, що забезпечує взаєморозуміння при спілкуванні представників різних говірок.
2. Займенник
Займенники - це слова, які виконують вказівну функцію. Вони вказують на особу, на предмет, ознаку предмета, кількість предметів.
У російських народних говорах представлені ті ж розряди займенників, що і в літературній мові. Однак у говірках спостерігаються значні відмінності від літературної мови в складі цих займенників і в їх значеннях. У сучасній літературній мові, як відомо, займенники характеризуються гранично узагальненій семантикою - це найзагальніші слова, що містять у собі всі нескінченна різноманітність реального світу, поняття загального і одиничного. У говорах ж займенника в значній мірі зберігають сліди своєї колишньої конкретності, відображають конкретні (просторові, тимчасові і т.п.) ставлення мовця до вказуються предметів. Звідси виникає більша різноманітність займенників у говорах, їх численність, багатство словотворчих моделей.
У діалектних системах більшою мірою збереглися сліди архаїчних форм займенників, наприклад, освіти від основ тоб-, соб-, особових займенників (тобе, собе); кою, ін, то такий, що він, ів у самостійному вживанні і в похідних словах - прислівниках ( севогда, овидень, оногди, ченці та ін.) Відзначається і наявність нових форм свідчить про подальше самостійному розвитку системи займенників у тому чи іншому живому діалекті. Наприклад, освіта присвійних займенників від форм 3-ї особи (Єгови, ейний, Євонов, їхній і т.п), невизначеного типу: хтось нись (-хто ні є), що-нитка (-що ні будь); вказівних складних займенників типу: той там, той ось, нутот і т.п. Все це створює своєрідність діалектних займенників, відрізняє народні говірки від літературної мови, а також диференціює приватні діалектні системи.
2.1 Займенники, не мають форм роду (займенники-іменники)
До займенників-іменником належать особисті та зворотні займенники (я, ти, ви, ми, себе), запитально-відносні (хто, що), негативні (ніхто, ніщо) і невизначені (хтось, щось, хтось чи , что-ли, хто-сь, що-сь, хтось нись, що-нись, хто-нитка, що-нитку і т.п.). Ці займенники змінюються за відмінками і числах і не змінюються по родах.
1) Особисті займенники
Зразки відмінювання:
І. я, ти, ви, ми.
Р. - В. мене, тебе, себе; миня, тібя, сібя; мене, тебе, себе; (у) мня, тя, ся; міні, тібе, сибе; тобе, собе; тея, сіючи; нас, вас.
Д. - П. мені, тобі, собі; міні, тібе, сибе; мене, тебе, себе; тобе, собе; мні, тебі, себе; тяе, сяе; теє, сеє, нам, вам.
Т. мною, тобою, собою, нами, вами, нама, Вама.
Відмінювання особових займенників у багатьох своїх формах збігається з літературною мовою. Основні діалектні відмінності форм особових займенників представлені в закінченні нар.-вин. (Р - В) і дат.-пропоз. відмінків (Д - П). Для северновелікорусского прислівники характерна форма Р - У мене, тебе, себе, що варіюється в приватних діалектних системах: миня, тібя, сібя (зазначено у частині поморських, псковських і нек.др.); мене, тебе, себе (зазначено у частині архаїчних архангельських говірок); в конструкціях з прийменником фозможни форми: у мня, у тя, у ся (в значенні вин. пад. Ці короткі форми не відмічені).
Для південноруських говірок звичайна форма Р - В с закінченням-е: Мене, тебе, себе, тябе, сябе, Табі, сабе.
У перехідних среднерусских говірках спостерігається велика строкатість: поряд з формами Р - У тебе, себе, думаючи, мні представлені і форми з випаданням звуку «б»: тея, сіючи.
Діалектні особливості відзначаються і у формах дат.-пропоз. відмінків. У севернорусскіх говорах поряд із звичайною формою мені, тобі, собі, широко споживані міні, тібе, сибе або мене, тебе, себе. У сучасних говірках ще представлені в архаїчному типі форми тобе, собе; виходить з ужитку і коротка форма: ті (відзначена тільки в словосполученнях вітання типу: здорово ті); в деяких говірках північно-західної зони представлені форми мні, тебі, себі поряд з загальнопоширеними мені, тобі, собі (див. говірки новгородські, тихвинский).
У південноруських говірках загальновживаних літературні форми Д - П мені, тобі, собі, а проте мають місце й архаїчні освіти від давньоруських основ: Табі, сабе (зазначаються повсюдно, крім тульських говірок) зрідка вживаються і у варіанті: тає, сяе (див. рязанські говірки ). У середньо говірках представлені освіти без звуку «б» в основі: теє, сеє, а також мні, тя, оце.
2) Запитливо-відносні займенники (хто, що) мають лише форми однини. І. хто (частіше хто), що (у варіантах: што, Штефан, шо, Шо); Р - У кого (у варіантах: куго, коүо, ково, чого, нічого); І - В. що (чеүо, для чео, нічо); Д. кому (куму), чому; Т. ким, чим; П. (о, на, в) ком, чому. У більшості среднерусских діалектів наголос на закінченні: нікого, нічого.
На відміну від літературної мови в діалектах своєрідно вживання та значення запитально-відносних займенників: крім вказівки на обличчя (ти в куго живеш?), В говорах займенник хто вживається і в узагальнено-особистому і в невизначено-особистому значенні: хто знат, кака це трава? Мужика-то немає у нас, нать кликати когось. Діалектна особливість виявляється у вживанні займенника хто у значенні неживого предмета: пароплав чи хтось чи прошол, ушол хтось; так ні тут нікого, ніякої мошкари; кого ти варив? - Рибу варив; рані скотарні не було, нікого не було. Хто шумить, хто еко-то пролетів? - Літак (севернорусскіе говірки).
2.2 Займенники, що мають форми роду
В розділ родових слів включаються всі інші займенники: особисто-вказівні (займенники 3-ї особи), власне-вказівні, присвійні, означальні.
1) Особисто-вказівні займенники.
Займенники 3-ї особи склалися історично з вказівних (він, іже), тому вони змінюються не тільки по відмінках і числах (як особисті займенники), але і за родами (як займенника неособисті).
Діалектні відмінності простежуються у формах імен. відмінка од. та багато інших. числа за наявністю або відсутністю у них початкового йота: форми з йотований початковим про відзначені як у севернорусскім говіркою (у севернозападних говорах), наприклад, в Витегонском районі Вологодської обл. в ладого-тихвинский говорах, в онежских говірках, так і в деяких говорах южнорусского прислівники, наприклад в рязанських говорах, йотація початкового про має місце і в білоруській мові. Треба думати, що йотація початкового звуку про сталася в результаті вирівнювання основ, під впливом непрямих відмінків, що мають початковий йот: йего, йему ит.д. В інших говірках ці процеси вирівнювання основ відображаються непослідовно. Причиною може служити більш довге збереження займенники він (оний, оного, оному і т.д.) у вказівному значенні; отже, практикувалося вживання він і не тільки в парадигмі з непрямими відмінковими формами особистого займенники (йего, йему і т. д.) .
Діалектно різні і форми множини називного падаже: з закінченням і (вони),-е (оне),-и (они). Для західної зони севернорусскім прислівники характерні форми на-и: они, одни (в од. Числі у них - йотація - йони); в деяких среднерусских говірках теж відзначено вимова они та йони. У східній зоні севернорусскім прислівники переважають форми оне і вони (без йотаціі початкового о). У південноруському говіркою відзначено переважання форм вони, поряд з більш рідкісними оне і они.
У орудному відмінку мн. числа в більшості севернорусскіх говірок уживана форма на-ма: има (слід двоїни), в південноруському говіркою подібних утворень не відзначено.
Від форм літературної мови діалектні форми відрізняються тим, що в прийменникових конструкціях майже не вживаються освіти з початковим приставним н, типу: з ним, до нього, за нею і т.п., звичайно - з ним, до нього, за їй.
2) Власне-вказівні займенники
За говорам форми основного вказівного займенника той різноманітні.
Важко встановити які-небудь закономірності у співвідношенні цих форм, дати чіткі ізоглоси вживання тих чи інших варіантів даних займенників, так як ще недостатньо зібрано матеріалу, і картина видається доволі строкатою. Однак можна відміряти деяку диференціацію приватних діалектних систем: в тих говірках, у яких вживаються односкладові форми (нечлененние): той, та, то й форма множ. числа не ускладнена поспозітівним членом: ті, а не ТЄЇ або ті. Говори, що характеризуються вживанням членних форм займенників: тієї, танучи, тое, мають і в множині форми типу: тії, ті. Найбільше поширення мають форми першого типу (той, та, то, ті). Членні форми займенників представлені в говірках західних областей севернорусскім прислівники, відзначені вони і в деяких південноросійських говорах (в Курській, Орловській областях, у верхів'ях Десни та Дніпра). Форми непрямих відмінків з голосним и (тих, критим, прищеплені, Тима тощо) виникли під впливом форм повних прикметників (типу: червоних, червоним, червоними і т.п.), подібні утворення представлені в деяких говорах Вологодської обл. (Наприклад, Витегорський районі, ладого-тихвинский говорах, онежских і нек.др.). Форма ж імен. пад. мн. ч. ти утворилася в результаті вирівнювання основ під впливом непрямих відмінків.
За матеріалами говіркою чітко відстежується семантична диференціація вказівних займенників: одні вказують на предмет (явище або час і т.п.) найближчий до мовця, інші - на предмет віддалений. Висловлюються ці різноманітні значення займенником той у його різних варіантах. Особливо численні форми вказівних займенників у севернорусскіх говірках. Для вказівки на найближчий предмет вживаються займенники: той, нутот, сеї, цей; вказівку на віддалений предмет здійснюється складанням той там. Схиляється при цьому тільки власне займенник той, до нього додається частка там, відносить вказівку в перспективу, більш далеку: той там. Це местоименное складання, дуже уживане в усіх севернорусскіх говірках, є живою формою.
І. той там, то там, та там, ті там
Р. того там, тієї там, тих там
Д. того там, тієї там, тим там і т.д.
Особливо різноманітні за говорам займенники, що вказують на близький до мовця предмет (явище або час); вони виразно диференціюють приватні діалектні системи: в одних севернорусскіх говірках вказівку на найближчий предмет здійснюється займенником той (або той ось), в інших говірках вживаним є займенник нутот.
Вказівний займенник цей виходить з ужитку в сучасних говорах, зберігаються тільки сліди його в застиглих словосполученнях: на сім світі; не в тих, не в сіх; при протиставленні: той рік і цей теж; не про сесветном нать говорити і т.п.
Займенник цей увійшло у вжиток у всіх сучасних російських говірках, представлено воно і в мові жителів віддалених територій півночі. Однак у північному діалекті займенник цей не є одвічним, а проникло в діалект під впливом літературної мови, в його літературних формах і значеннях.
У говорах южнорусского прислівники займенник цей склалося споконвічно. Там воно виступає у варіантах: ентот, евтот, естот, ехтот і т.п. (Див. рязанські, орловські, курські говірки), що свідчить про живе словотворческом процесі утворення прийменникових конструкцій з цим займенником: е (вказівна частка) + прийменник на, в, с, к + займенник той. Саме так виникали живі для південноросійських говірок форми: ентот, евтот, естот, ехтот, в яких відображені фонетичні процеси (асимілятивні і діссімілятівние).
У діалектних системах, в яких зазначено вживання вказівному-позитивної частинки ну і вказівних займенників типу: нуту, нутот, нутого, нутому тощо, з цією часткою утворюються займенники від інших основ. Частка ну препозитивне з'єднується з запитально-відносним займенником кою: нукой, нуко, Нука, Нукі, в результаті чого утворюється займенник із вказівним значенням, рівні літературному такий, таке, така, такі. І. Нукой самовар, Нука хата, нуко ім'я; Нукі ласкаві волосся; нукой мужик нехороший; Р. нукого звання, нукого дикуна, нукой синиця; нукіх будинків; нонь не люблять нукіх-то добрих-то; Д. нукому людині (нукой хаті ); В. у Нуку-то хату, в нуко-то час, Нукі пісні співаю; Т. нукім потіралом тру, нукой накришкой, нукімі рядками, нукімі словами; П. в нуком сюртуку, в нукой хати, на нукіх прялках.
1. Діалектні відмінності у морфології
2. Займенник
2.1 Займенники, не мають форм роду (займенники-іменники)
2.2 Займенники, що мають форми роду
2.3 Присвійні займенники
3. Прикметники та неособисті займенники
Список літератури
1. Діалектні відмінності у морфології
Діалектні відмінності у морфології стосуються, головним чином, зовнішнього боку граматичних форм, тобто тих граматичних засобів, якими виражені граматичні значення.
Основним засобом вираження граматичних значень в російській мові є афікси. Діалектні відмінності стосуються перш за все словозмінних афіксів. Ці відмінності можуть бути зведені до декількох типів.
1. Відмінності в наборі афіксів, якими виражається певний комплекс граматичних значень. Багато граматичні форми, маючи одне і те ж значення, утворюються за допомогою афіксів, які перебувають у відносинах додаткового розподілу, тобто кожному з афіксів відповідає свій клас основ, в результаті чого ці афікси взаємозамінюють одне одного в різних класах слів і взаємовиключають в одному класі. Ср, наприклад, синонімічні закінчення-а,-о, і нульовий (-ш) в ім.п. іменників (вод-а , се н-о, стака н-ш, ро ж-ш). Кількість афіксів, що виражають один і той же комплекс граматичних значень, у багатьох випадках неоднаковий по говорам. Наприклад, в дат. п. мн. ч. іменників в одних говірках є тільки одне закінчення для всіх основ-ам, в інших - два закінчення: в одних слів-ам (по лісу м, по будинку м), а в інших-му (до санем, коней) .
2. Різним може бути розподіл афіксів за класами засад у тих випадках, коли набір афіксів, що знаходяться у відносинах додаткового розподілу, однаковий для всіх говірок. Так, у всіх говірках форма рід. п. мн.ч. іменників характеризується закінченнями-ов (-ох),-ей і ш, але вони по-різному розподіляються між класами іменників. У результаті одні й ті ж іменники мають у різних говорах різні закінчення. Наприклад, у іменників лазні, села тощо в одних говірках відзначається рульове закінчення (лазень, дереві нь або дерево), в інших --е j (ба ній, дере вней), а в третіх --ів (ба нев, дере внев).
3. Різним може бути фонемний склад одних і тих же афіксів. Такі вже згадувані закінчення-ів і-ох в рід. п. мн. ч. іменників, закінчення-от,-від ',-ет і-і' в 3-му л. одн. дієслів (йде: йде: іде т: іде ть).
Відмінності в фонемного складу закінчень в російській мові численні і стосуються всіх частин мови, особливо дієслова і прикметника. Відмінності ж в кількості і розподілі синонімічних закінчень більшою мірою характеризують словозміна іменників, хоча мають місце і словозміну дієслів та прикметників.
Крім відмінностей в афіксах - основних засобах словозміни - у говірках спостерігаються і відмінності, що стосуються додаткових граматичних засобів: чергувань фонем в основах і місця наголосу. Чергування фонем грає істотну роль в дієслівному словозміну, а також у словозміну займенників, наприклад: кину - кинеш, кине й т.д.; тебе, тобі - тобою і ін рухливе наголос широко використовується в парадигмах іменників та дієслів, наприклад: нога - ногу, пила - пили, курю - куриш. Деякі типи рухомого наголосу і деякі типи чергувань є в одних говірках і відсутні в інших: нога - але гу і нога - ногу , курю - ку рішь і курю - курей бач; бро шу - бро сішь і бро сю - бро сішь. У деяких випадках сам характер чергування може різнитися за говорам; печу - печеш ... - печу т (чергуються задньоязиковий та шиплячий) і печу - пекешь ... - печу т (чергуються твердий і задньоязикові). У частині говірок чергування приголосних у дієслів з основою на задньоязикові відсутній: печу - Пеко шь ... - печу т.
При всьому різноманітті описаних відмінностей в зовнішньому вираженні граматичних форм вони виступають як приватні відмінності на тлі спільності в системі граматичних засобів діалектного мови. Морфологічні системи російських говірок характеризуються значною близькістю, що забезпечує взаєморозуміння при спілкуванні представників різних говірок.
2. Займенник
Займенники - це слова, які виконують вказівну функцію. Вони вказують на особу, на предмет, ознаку предмета, кількість предметів.
У російських народних говорах представлені ті ж розряди займенників, що і в літературній мові. Однак у говірках спостерігаються значні відмінності від літературної мови в складі цих займенників і в їх значеннях. У сучасній літературній мові, як відомо, займенники характеризуються гранично узагальненій семантикою - це найзагальніші слова, що містять у собі всі нескінченна різноманітність реального світу, поняття загального і одиничного. У говорах ж займенника в значній мірі зберігають сліди своєї колишньої конкретності, відображають конкретні (просторові, тимчасові і т.п.) ставлення мовця до вказуються предметів. Звідси виникає більша різноманітність займенників у говорах, їх численність, багатство словотворчих моделей.
У діалектних системах більшою мірою збереглися сліди архаїчних форм займенників, наприклад, освіти від основ тоб-, соб-, особових займенників (тобе, собе); кою, ін, то такий, що він, ів у самостійному вживанні і в похідних словах - прислівниках ( севогда, овидень, оногди, ченці та ін.) Відзначається і наявність нових форм свідчить про подальше самостійному розвитку системи займенників у тому чи іншому живому діалекті. Наприклад, освіта присвійних займенників від форм 3-ї особи (Єгови, ейний, Євонов, їхній і т.п), невизначеного типу: хтось нись (-хто ні є), що-нитка (-що ні будь); вказівних складних займенників типу: той там, той ось, нутот і т.п. Все це створює своєрідність діалектних займенників, відрізняє народні говірки від літературної мови, а також диференціює приватні діалектні системи.
2.1 Займенники, не мають форм роду (займенники-іменники)
До займенників-іменником належать особисті та зворотні займенники (я, ти, ви, ми, себе), запитально-відносні (хто, що), негативні (ніхто, ніщо) і невизначені (хтось, щось, хтось чи , что-ли, хто-сь, що-сь, хтось нись, що-нись, хто-нитка, що-нитку і т.п.). Ці займенники змінюються за відмінками і числах і не змінюються по родах.
1) Особисті займенники
Зразки відмінювання:
І. я, ти, ви, ми.
Р. - В. мене, тебе, себе; миня, тібя, сібя; мене, тебе, себе; (у) мня, тя, ся; міні, тібе, сибе; тобе, собе; тея, сіючи; нас, вас.
Д. - П. мені, тобі, собі; міні, тібе, сибе; мене, тебе, себе; тобе, собе; мні, тебі, себе; тяе, сяе; теє, сеє, нам, вам.
Т. мною, тобою, собою, нами, вами, нама, Вама.
Відмінювання особових займенників у багатьох своїх формах збігається з літературною мовою. Основні діалектні відмінності форм особових займенників представлені в закінченні нар.-вин. (Р - В) і дат.-пропоз. відмінків (Д - П). Для северновелікорусского прислівники характерна форма Р - У мене, тебе, себе, що варіюється в приватних діалектних системах: миня, тібя, сібя (зазначено у частині поморських, псковських і нек.др.); мене, тебе, себе (зазначено у частині архаїчних архангельських говірок); в конструкціях з прийменником фозможни форми: у мня, у тя, у ся (в значенні вин. пад. Ці короткі форми не відмічені).
Для південноруських говірок звичайна форма Р - В с закінченням-е: Мене, тебе, себе, тябе, сябе, Табі, сабе.
У перехідних среднерусских говірках спостерігається велика строкатість: поряд з формами Р - У тебе, себе, думаючи, мні представлені і форми з випаданням звуку «б»: тея, сіючи.
Діалектні особливості відзначаються і у формах дат.-пропоз. відмінків. У севернорусскіх говорах поряд із звичайною формою мені, тобі, собі, широко споживані міні, тібе, сибе або мене, тебе, себе. У сучасних говірках ще представлені в архаїчному типі форми тобе, собе; виходить з ужитку і коротка форма: ті (відзначена тільки в словосполученнях вітання типу: здорово ті); в деяких говірках північно-західної зони представлені форми мні, тебі, себі поряд з загальнопоширеними мені, тобі, собі (див. говірки новгородські, тихвинский).
У південноруських говірках загальновживаних літературні форми Д - П мені, тобі, собі, а проте мають місце й архаїчні освіти від давньоруських основ: Табі, сабе (зазначаються повсюдно, крім тульських говірок) зрідка вживаються і у варіанті: тає, сяе (див. рязанські говірки ). У середньо говірках представлені освіти без звуку «б» в основі: теє, сеє, а також мні, тя, оце.
2) Запитливо-відносні займенники (хто, що) мають лише форми однини. І. хто (частіше хто), що (у варіантах: што, Штефан, шо, Шо); Р - У кого (у варіантах: куго, коүо, ково, чого, нічого); І - В. що (чеүо, для чео, нічо); Д. кому (куму), чому; Т. ким, чим; П. (о, на, в) ком, чому. У більшості среднерусских діалектів наголос на закінченні: нікого, нічого.
На відміну від літературної мови в діалектах своєрідно вживання та значення запитально-відносних займенників: крім вказівки на обличчя (ти в куго живеш?), В говорах займенник хто вживається і в узагальнено-особистому і в невизначено-особистому значенні: хто знат, кака це трава? Мужика-то немає у нас, нать кликати когось. Діалектна особливість виявляється у вживанні займенника хто у значенні неживого предмета: пароплав чи хтось чи прошол, ушол хтось; так ні тут нікого, ніякої мошкари; кого ти варив? - Рибу варив; рані скотарні не було, нікого не було. Хто шумить, хто еко-то пролетів? - Літак (севернорусскіе говірки).
2.2 Займенники, що мають форми роду
В розділ родових слів включаються всі інші займенники: особисто-вказівні (займенники 3-ї особи), власне-вказівні, присвійні, означальні.
1) Особисто-вказівні займенники.
Займенники 3-ї особи склалися історично з вказівних (він, іже), тому вони змінюються не тільки по відмінках і числах (як особисті займенники), але і за родами (як займенника неособисті).
Діалектні відмінності простежуються у формах імен. відмінка од. та багато інших. числа за наявністю або відсутністю у них початкового йота: форми з йотований початковим про відзначені як у севернорусскім говіркою (у севернозападних говорах), наприклад, в Витегонском районі Вологодської обл. в ладого-тихвинский говорах, в онежских говірках, так і в деяких говорах южнорусского прислівники, наприклад в рязанських говорах, йотація початкового про має місце і в білоруській мові. Треба думати, що йотація початкового звуку про сталася в результаті вирівнювання основ, під впливом непрямих відмінків, що мають початковий йот: йего, йему ит.д. В інших говірках ці процеси вирівнювання основ відображаються непослідовно. Причиною може служити більш довге збереження займенники він (оний, оного, оному і т.д.) у вказівному значенні; отже, практикувалося вживання він і не тільки в парадигмі з непрямими відмінковими формами особистого займенники (йего, йему і т. д.) .
Діалектно різні і форми множини називного падаже: з закінченням і (вони),-е (оне),-и (они). Для західної зони севернорусскім прислівники характерні форми на-и: они, одни (в од. Числі у них - йотація - йони); в деяких среднерусских говірках теж відзначено вимова они та йони. У східній зоні севернорусскім прислівники переважають форми оне і вони (без йотаціі початкового о). У південноруському говіркою відзначено переважання форм вони, поряд з більш рідкісними оне і они.
У орудному відмінку мн. числа в більшості севернорусскіх говірок уживана форма на-ма: има (слід двоїни), в південноруському говіркою подібних утворень не відзначено.
Від форм літературної мови діалектні форми відрізняються тим, що в прийменникових конструкціях майже не вживаються освіти з початковим приставним н, типу: з ним, до нього, за нею і т.п., звичайно - з ним, до нього, за їй.
2) Власне-вказівні займенники
За говорам форми основного вказівного займенника той різноманітні.
Важко встановити які-небудь закономірності у співвідношенні цих форм, дати чіткі ізоглоси вживання тих чи інших варіантів даних займенників, так як ще недостатньо зібрано матеріалу, і картина видається доволі строкатою. Однак можна відміряти деяку диференціацію приватних діалектних систем: в тих говірках, у яких вживаються односкладові форми (нечлененние): той, та, то й форма множ. числа не ускладнена поспозітівним членом: ті, а не ТЄЇ або ті. Говори, що характеризуються вживанням членних форм займенників: тієї, танучи, тое, мають і в множині форми типу: тії, ті. Найбільше поширення мають форми першого типу (той, та, то, ті). Членні форми займенників представлені в говірках західних областей севернорусскім прислівники, відзначені вони і в деяких південноросійських говорах (в Курській, Орловській областях, у верхів'ях Десни та Дніпра). Форми непрямих відмінків з голосним и (тих, критим, прищеплені, Тима тощо) виникли під впливом форм повних прикметників (типу: червоних, червоним, червоними і т.п.), подібні утворення представлені в деяких говорах Вологодської обл. (Наприклад, Витегорський районі, ладого-тихвинский говорах, онежских і нек.др.). Форма ж імен. пад. мн. ч. ти утворилася в результаті вирівнювання основ під впливом непрямих відмінків.
За матеріалами говіркою чітко відстежується семантична диференціація вказівних займенників: одні вказують на предмет (явище або час і т.п.) найближчий до мовця, інші - на предмет віддалений. Висловлюються ці різноманітні значення займенником той у його різних варіантах. Особливо численні форми вказівних займенників у севернорусскіх говірках. Для вказівки на найближчий предмет вживаються займенники: той, нутот, сеї, цей; вказівку на віддалений предмет здійснюється складанням той там. Схиляється при цьому тільки власне займенник той, до нього додається частка там, відносить вказівку в перспективу, більш далеку: той там. Це местоименное складання, дуже уживане в усіх севернорусскіх говірках, є живою формою.
І. той там, то там, та там, ті там
Р. того там, тієї там, тих там
Д. того там, тієї там, тим там і т.д.
Особливо різноманітні за говорам займенники, що вказують на близький до мовця предмет (явище або час); вони виразно диференціюють приватні діалектні системи: в одних севернорусскіх говірках вказівку на найближчий предмет здійснюється займенником той (або той ось), в інших говірках вживаним є займенник нутот.
Вказівний займенник цей виходить з ужитку в сучасних говорах, зберігаються тільки сліди його в застиглих словосполученнях: на сім світі; не в тих, не в сіх; при протиставленні: той рік і цей теж; не про сесветном нать говорити і т.п.
Займенник цей увійшло у вжиток у всіх сучасних російських говірках, представлено воно і в мові жителів віддалених територій півночі. Однак у північному діалекті займенник цей не є одвічним, а проникло в діалект під впливом літературної мови, в його літературних формах і значеннях.
У говорах южнорусского прислівники займенник цей склалося споконвічно. Там воно виступає у варіантах: ентот, евтот, естот, ехтот і т.п. (Див. рязанські, орловські, курські говірки), що свідчить про живе словотворческом процесі утворення прийменникових конструкцій з цим займенником: е (вказівна частка) + прийменник на, в, с, к + займенник той. Саме так виникали живі для південноросійських говірок форми: ентот, евтот, естот, ехтот, в яких відображені фонетичні процеси (асимілятивні і діссімілятівние).
У діалектних системах, в яких зазначено вживання вказівному-позитивної частинки ну і вказівних займенників типу: нуту, нутот, нутого, нутому тощо, з цією часткою утворюються займенники від інших основ. Частка ну препозитивне з'єднується з запитально-відносним займенником кою: нукой, нуко, Нука, Нукі, в результаті чого утворюється займенник із вказівним значенням, рівні літературному такий, таке, така, такі. І. Нукой самовар, Нука хата, нуко ім'я; Нукі ласкаві волосся; нукой мужик нехороший; Р. нукого звання, нукого дикуна, нукой синиця; нукіх будинків; нонь не люблять нукіх-то добрих-то; Д. нукому людині (нукой хаті ); В. у Нуку-то хату, в нуко-то час, Нукі пісні співаю; Т. нукім потіралом тру, нукой накришкой, нукімі рядками, нукімі словами; П. в нуком сюртуку, в нукой хати, на нукіх прялках.
Займенник кой широко уживано в усіх говірках і без частки ну; в жодному рік, в вряди-годи і т.п. Можливо і складання його з іншими вказівними частками: е + кою: Якою злобливий хлопець, еко ганок високо, шапка ека тепла; Якою жар стояв, вічка вузеньких ЕКІ; Р. моди немає Якою, нема цього місця; екіх-то бомби; Д. до Якою-то некрасивою; Екім дурням; В. ЕКУ некрасівну хто візьме; Екіті тільки й здатні; дудочками екімі, сопілкою Якою, Яким берестишком; П. на ЕКОМ гнізді. Займенник Якою вживається поряд з іншим вказівним - такою собі: такою собі дож, така собі рибина; такий собі капці; дивом таким собі; в таких собі сорочках і т. п.
Вбачається, однак, деякий семантичне своєрідність вказівних займенників, утворених з часткою е: вони вживаються не стільки у вказівному значенні, скільки у функції оцінного слова і в конструкціях окличних речень, тоді як утворення з часткою ну звичайно виступають у стилістичному нейтральному значенні, чисто вказівному.
2.3 Присвійні займенники
У відміні та вживанні присвійних займенників 1-го і 2-ї особи в російських народних говорах відзначається майже повна схожість з літературною мовою; ті ж займенника: мій, твій, наш, ваш (до них же можна за формою віднести займенник свій і запитально- відносні чий, кою). Відрізняється від літературної мови тільки характерне закінчення орудного відмінка множ. числа: в західній частині севернорусскіх говірок спостерігається збіг форм дат. і твор. відмінків (зі своїм дітям); в більшості севернорусскіх говірок представлена форма на-ма (зі своїма дітьми).
Діалектне своєрідність проявляється в освіті присвійних займенників 3-ї особи (йегов, ейний, Євонов, їхній і т.п.). Як словотвірного джерела їх виступають займенники 3-ї особи у формі рід. відмінка, тобто присвійні займенники літературної мови: його, її, їх. До цих основ у говірках приєднуються суфікси прикметників, утворюються родові слова: Єгови, Єгова, Єгови; ейний, ейная, ейное і т. п. Спостерігається прикріпленість певних суфіксів до певних займенниковим основам: до основи його (з г вибуховим) приєднується тільки нарощення - ів (Єгови). І. Єгови брат, Єгови слово, Єгова Жонка; Єгови роки.
Мають місце і повні форми цих присвійних займенників: це Єгови хлоп'я; по Єговою слово зроблено; у Єговою бабусі.
Займенники типу Єгова (егоф) можуть виступати в якості виробляє основи для складань з суфф. -Н-: еговна лапа; еговна мережу; еговной сокиру і т. п.
Для утворень займенників від основи ево (з інтервокальному в) використовується суфікс-нн-: Євонов мати, за Євонов сили, Євонов жни, Євонов будинок і т.п.
Основа їй вимагає суфікса-н-:
І. єйної, нйно, ейна, ейни; ейная
Р. ейного чоловіка, єйної доньки; ейних
Д. ейному свекру, єйної матері; ейним
В. ейного чоловіка, єйної хустку; ейно гніздо; ейну Матс; ейни окуляри
Т. з ейним братом, з єйної сестрою; з ейнимаа робитамі
П. на ейном ганку, в єйної спідниці, в ейних листах
Від основи їх утворюється присвійний займенник із суфф. -Н-: їхній, іхной; іноді бессуффіксно: іхой.
І. їхній будинок, Іхно життя, іхна село; іхни лісу, іхі мужики
Р. їхнього, у іхного двору, їхніх слів
Д. їхньому хлопцю, за іхному життю;, спираючись на їх справах
В. їхній, іхной, іхну, іхни, іхного
Т. іхним батьком, їхнім ковдрою, іхнима справами
П. у іхном життя, на іхном гувне, на їхніх хлібах.
Подібні форми широко відзначені не тільки у всіх територіальних говірках російської мови, але і в просторіччі і дістали відображення в мовних характеристиках персонажів у літературних творах. Справа в тому, що конструкції з несогласуемим визначенням (наприклад, це їхній дім) чужі живому народної мови; всі російські говірки ігнорують цей не властивий їх мовною строю оборот з рід. відмінком приналежності. Вираз присвійності в діалектах як і раніше здійснюється конструкціями з узгодженими визначеннями (присвійними прикметниками або займенниками). У число вказівних займенників, які виступають у функції узгодженого визначення, входять і освіти від займенника ін: ченців: та людина такий, а інший инако; у ченці риб багато в череві наедясь дрібної риби; ін рік сірої хліб, а ченців - білий.
Мають місце в діалектних системах і освіти від займенників зі значенням кількості і теж переважно в родових формах: кольки, скільки: ось уш Колькою стокан п'ю; тобі скільки рік? Колькою рік ви вчитеся? з Івана Пісного косити зачином, (з) Скільки він живе.
За матеріалами говірок відзначається значно більше зближення займенників з прикметниками, ніж у літературній мові. Так, в севернорусскіх говірках представлені прикметники местоименного походження типу: колькорий, сколькорий: а Єгова Жонка-то за колькорих (скількох) вона вже виходила? - За третій вже: оне уш колькори посилки посилали їй; колькорим вони приїхали в гості-то? - Шістьом і т. п.
Є ряд прикметників, утворених від прислівників местоименного походження: там, сик, завсе, досель, он і т.п.: коноплі на Преслі повісять, усю зиму воно там весни до сіковой пори (липень місяць); з тамной сторони дверей заклали (= звідти); з тамного бережку принесіть водички, черпання; це в мене завсешние спіснікі (= рушники, якими користуються завжди); я досельних-то пісень не знаю, ранніх-то; досевольних-то; з воной боку човен отешом (= з зовнішньої ); може в тому житті, в ковдишней, і було це, а не тепер (севернорусскіе говірки).
Широко вживані освіти від займенників всяк: всяковатий: Яка сношка-то? - Так всковата; мати-то у їй тожо всяковата була. Відзначено і своєрідне местоименное прикметник моевонний: што він ходить у моевонного-то двору? Подібні освіти не є поодинокими, випадковими, вони відображають істотну особливість діалектної системи: тенденцію вирівнювання форм, що функціонують у мові як визначення, узагальнення їх за моделлю прикметника.
3. Прикметники та неособисті займенники
Неособисті займенники можуть мати одні й ті ж закінчення з прикметниками і тому їх доцільно розглядати разом. Серед неособистої займенників одні (який, інший і т.п.) схиляються так само, як прикметники, а інші за нерегулярним моделями. Спочатку розглянемо регулярний тип відмінювання.
Діалектне варіювання у схилянні прикметників дуже велике. Майже кожна відмінкова форма має діалектні варіанти, іноді розрізняються за двома або більше ознаками. Так, закінчення твор. п. мн. ч. може бути односкладових і двоскладових (з молодим або з молодими), починатися з фонеми <і> або <е> (молоді ми чи молоде ми), закінчуватися на <і> або <а>, з м'якою фонемой <м '> або твердої <м> (молодими, молодими, молодима).
Відмінності можуть стосуватися тільки окремих форм, можуть бути пов'язані з побудовою певних ділянок всієї парадигми прикметників (подпарадігм), тобто з побудовою парадигм форм певного граматичного роду або числа; можуть зачіпати форми різних подпарадігм, що мають якісь спільні ознаки. Розглянемо ці типи відмінностей на окремих прикладах.
Після розгляду відмінностей, що стосуються окремих форм, слід зупинитися на формах рід. і пропоз. п. од. ч. чоловічого та середнього роду і на формі вин. п. од. ч жіночого роду.
У рід п. чоловічого та середнього роду прикметники мають закінчення-ова або ова-і-оүо-(-ого). Закінчення з фонемою <в> характерні для північного наречіяі среднерусских говірок, але відзначаються також і в говірках південного наріччя. Характерне для південного прислівники-оүо відомо також (поряд з-ого і-ово) у говірках Архангельської обл. і Карелії, де в інших морфемах [г] має вибуховий освіту. У говірках північного наріччя відзначається також закінчення без интервокального приголосного (велико о), але лише як факультативний варіант. З двох варіантів-ово і-ова (велико во і велико ва), що розрізняються в окающіх говорах, більш поширеним є перший. Варіант-ова відзначається, наприклад, в новгородських говорах. Кінцева <а> у цій формі відображає вплив відповідної форми іменника. Спільність закінчень іменників і погоджених з ними прикметників спостерігається в різних формах, наприклад: кра снуй ле нтуй, то нкімі ні Тким і т. п. Тут же в наявності часткова спільність закінчення у формах узгодження: больш-про ва до м-а.
У пропоз. п. чоловічого та середнього роду є три діалектних варіанти закінчення:-ом,-им (им),-ем. З них-му є найбільш поширеним варіантом. Широко також поширене закінчення-ім (-им) (у худі м, в каки м), відоме в багатьох говірках західних областей і в говірках на схід від Москви. У говорах на схід від Москви поширене закінчення-ем, яке на частині території співіснує з-им (им). У деяких з говірок, де є обидва цих закінчення,-им (-им) поєднується з основою на незаднеязичний приголосний, а-му - з основою на задньоязиковий: у худі м, але в Каке м.
У говорах, де форма пропоз. п. закінчується на-ім (-им), відбувається її збіг з формою твор.п.: у худі м і з худі м, в каки м і з каки м.
Для південного наріччя, крім його західної частини, характерно закінчення вин. п. жіночого роду-уj [а]: м'ладу jа, каку йа.
Закінчення-уj [а] в більшій частині південних говірок відомо тільки під наголосом, а без наголосу йому відповідає - [а] jу (- ['] jу): як уйа, за те нк'йу або те нкайу. Проте останнє закінчення поширене набагато ширше, ніж-уj [а].
З діалектних відмінностей у побудові ділянок всієї парадигми, тобто подпарадігм, потрібно перш за все нагадати побудова парадигми середнього роду. У двох варіантах парадигми середнього роду закінчення непрямих відмінків, крім він.п. збігаються з закінченнями чоловічого роду, при цьому в першому варіанті ім. І вин. п. мають специфічні для середнього роду закінчення, а в другому варіанті збігаються з закінченнями жіночого роду.
I II
Ім. п. як-о йо (-о ) село як-а йа село
Рід. п. як-о у (-о үо) села як-о у (-о үо) села
Дат. п. як-о му селу як-о му селу
Вин. п. як-о йо (-о ) село як- уйа (-у Йу) село
Твор. п. як-і м село м як-і м село м
Пропоз. п. в як-о м (-і м) селі в як-о м (-і м) селі
Перша система характерна для північного наріччя, друга - для південного, особливо для його південно-східній частині.
До числа особливостей у побудові подпарадігми відноситься відмінність в гласною фонемі, якою починаються закінчення мн.ч.
Тут можна виділити дві системи, одна з яких представлена двома варіантами: 1) всі відмінкові закінчення починаються з однієї і тієї ж гласною фонеми <і> або <е>; 2) закінчення ім. п. починається з <е>, а інші - з <і>.
I II
А Б
Ім. п. як-і е як-е і як-е і
Рід., Пропоз. п. як-і х як-е х як-і х
Дат. п. як-і м як-е м як-і м
Твор. п. як-і ми як-е ми як-і ми
Варіант I А є найбільш поширеним як в північному, так і в південному діалекті; варіант I Б відомий у східній частині среднерусских говірок; варіант II - у говорах, прикордонних з білоруськими і українськими.
У прикметників більш послідовно, ніж у іменників, проводиться єдність голосних в парадигмі мн. ч. Деякі дослідники вважають, що перша голосна (для частини відмінків - єдина) у формах мн. ч. є не компонентом падежного закінчення, а самостійним показником числа. Для говірок таке твердження можна прийняти по відношенню до прикметників I системи форм мн. ч.
Закінчення прикметників у мн. ч. мають спільні риси з відповідними закінченнями іменників. Якщо порівняти, наприклад, набір діалектних варіантів закінчень твор. п обох частин мови, то вони будуть відрізнятися тільки гласною фонемой (для двоскладових закінчень перший гласною: худі ми рука ми - худі м рука м - худі ми рука ми - худі ма рука ма, але конкретний розподіл варіантів не завжди збігається. Так, наприклад, в Прионезькій говірках іменники в твор. п. мн. ч. мають-ами, а прикметники-има (-има): клубу ми, кушака ми, але струми ма, колг знима. Якщо у іменників закінчення-а [ф] (у будинку ф) у пропоз. п. поширене відносно широко, то відповідне прикметникове-і [ф] (-и [ф]): на молоді ф, про сі Ніф зустрічається рідше.
Двоскладових закінчень з интервокальной фонемой <j> різних подпарадігм (-аjа,-оjо) у частині говірок відповідають односкладові закінчення:-а і-у в ім. і вин. п.женского роду (але ва хата, але ву і збу );-о в тих же відмінках середнього роду (але під колесо ) і-і (-и) в тих же відмінках мн. ч. (але ви вдома ). Такі закінчення називаються стяженіем, тобто виникли в результаті стяжения: втрати интервокального [j] і подальшого злиття голосних.
Можливо, що стяженіе було не єдиною причиною виникнення односкладових закінчень у зазначених формах прикметників. Відому роль могло зіграти і вплив інших імен (іменників і займенників), у яких у відповідних формах є односкладові закінчення.
Стяженіе закінчення поширені в північному діалекті, а також говірках на схід від Москви. Не у всіх зазначених вище формах стяженіе закінчення представлені рівномірно. Вони рідше відзначаються у мн. ч., ніж в од. ч. Не у всіх прикметників вони поширені в рівній мірі. У займенникових прикметників який, такий стяженіе (кака , како , каку , каки ) поширені ширше, ніж у знаменних, а у знаменних ширше в ненаголошеній різновиди, ніж в ударній (кажуть, наприклад, сиру йа, але ста ра чи сиру йа поряд з сиру , але тільки ста ра).
Схиляння неособистої займенників відрізняється неоднорідність. Майже кожне займенник, якщо враховувати всі діалектні варіанти його відміни, являє собою особливий різновид. При цьому набір розпізнавальних у відмінкових формах однаковий для всіх неособистої займенників, але їх розподіл по окремих лексемам створює безліч варіантів окремих парадигм.
Іншою відмінною рисою неособистої займенників (у порівнянні з знаменними прикметниками) є властиве багатьом з них чергування засад у відмінкових формах (наприклад: он-ш - jого, j-ому і т. д.), у формах числа і роду (той-ш - т-а, т'е).
У багатьох говірках спостерігається тенденція до повного або часткового узагальнення засад у різних формах деяких займенників. Так, основа jон (ен, ена, єни), широко відома в західних говорах, є результатом часткового узагальнення засад. Хоча в цих говірках і зберігається чергування основ ім. п. і непрямих відмінків (jон-ш і j-оүо; jон-а і jоj або j-е j), все ж таки ці варіанти основи мають спільний елемент <j> на відміну від говірок з чергуванням основ он-і j-(він -ш і j-ово, j-ому).
Крім того, у займенника вона форма вин. п. в деяких формах має ту ж основу, що і форми ім. п.: вона-а (або j-вона) і він-у (або j-ону), пор., j-еjо, j-еjу, j-у в інших говірках. Ім. п. мн. ч. має в ряді говірок ту ж основу, що і в одн.: он-ш, он-а, або jон-ш, jон-а, jон-о та он-и або j-они, пор. чергування <н> і <н '> в основах од. та багато інших. ч. в інших говорах: он-ш, он-а, он-о і он-і.
Повністю відсутній чергування основ у займенники, що вживає у відповідність з той у західних говорах: т-оj, т-оүо, т-ому і т. д.
Список літератури
1. Аванесов Р. І. Нариси російської діалектології. - М., 1949
2. Аванесов Р. І. Фонетика сучасної російської літературної мови. - Вид. МДУ, 1956.
3. Касаткін Л.А. Російська діалектологія. - М., 1989.
4. Мещерський М. А. Російська діалектологія. - М., 1972.
5. Палес В. В. Російська діалектолонія. - М., 1998.
Вбачається, однак, деякий семантичне своєрідність вказівних займенників, утворених з часткою е: вони вживаються не стільки у вказівному значенні, скільки у функції оцінного слова і в конструкціях окличних речень, тоді як утворення з часткою ну звичайно виступають у стилістичному нейтральному значенні, чисто вказівному.
2.3 Присвійні займенники
У відміні та вживанні присвійних займенників 1-го і 2-ї особи в російських народних говорах відзначається майже повна схожість з літературною мовою; ті ж займенника: мій, твій, наш, ваш (до них же можна за формою віднести займенник свій і запитально- відносні чий, кою). Відрізняється від літературної мови тільки характерне закінчення орудного відмінка множ. числа: в західній частині севернорусскіх говірок спостерігається збіг форм дат. і твор. відмінків (зі своїм дітям); в більшості севернорусскіх говірок представлена форма на-ма (зі своїма дітьми).
Діалектне своєрідність проявляється в освіті присвійних займенників 3-ї особи (йегов, ейний, Євонов, їхній і т.п.). Як словотвірного джерела їх виступають займенники 3-ї особи у формі рід. відмінка, тобто присвійні займенники літературної мови: його, її, їх. До цих основ у говірках приєднуються суфікси прикметників, утворюються родові слова: Єгови, Єгова, Єгови; ейний, ейная, ейное і т. п. Спостерігається прикріпленість певних суфіксів до певних займенниковим основам: до основи його (з г вибуховим) приєднується тільки нарощення - ів (Єгови). І. Єгови брат, Єгови слово, Єгова Жонка; Єгови роки.
Мають місце і повні форми цих присвійних займенників: це Єгови хлоп'я; по Єговою слово зроблено; у Єговою бабусі.
Займенники типу Єгова (егоф) можуть виступати в якості виробляє основи для складань з суфф. -Н-: еговна лапа; еговна мережу; еговной сокиру і т. п.
Для утворень займенників від основи ево (з інтервокальному в) використовується суфікс-нн-: Євонов мати, за Євонов сили, Євонов жни, Євонов будинок і т.п.
Основа їй вимагає суфікса-н-:
І. єйної, нйно, ейна, ейни; ейная
Р. ейного чоловіка, єйної доньки; ейних
Д. ейному свекру, єйної матері; ейним
В. ейного чоловіка, єйної хустку; ейно гніздо; ейну Матс; ейни окуляри
Т. з ейним братом, з єйної сестрою; з ейнимаа робитамі
П. на ейном ганку, в єйної спідниці, в ейних листах
Від основи їх утворюється присвійний займенник із суфф. -Н-: їхній, іхной; іноді бессуффіксно: іхой.
І. їхній будинок, Іхно життя, іхна село; іхни лісу, іхі мужики
Р. їхнього, у іхного двору, їхніх слів
Д. їхньому хлопцю, за іхному життю;, спираючись на їх справах
В. їхній, іхной, іхну, іхни, іхного
Т. іхним батьком, їхнім ковдрою, іхнима справами
П. у іхном життя, на іхном гувне, на їхніх хлібах.
Подібні форми широко відзначені не тільки у всіх територіальних говірках російської мови, але і в просторіччі і дістали відображення в мовних характеристиках персонажів у літературних творах. Справа в тому, що конструкції з несогласуемим визначенням (наприклад, це їхній дім) чужі живому народної мови; всі російські говірки ігнорують цей не властивий їх мовною строю оборот з рід. відмінком приналежності. Вираз присвійності в діалектах як і раніше здійснюється конструкціями з узгодженими визначеннями (присвійними прикметниками або займенниками). У число вказівних займенників, які виступають у функції узгодженого визначення, входять і освіти від займенника ін: ченців: та людина такий, а інший инако; у ченці риб багато в череві наедясь дрібної риби; ін рік сірої хліб, а ченців - білий.
Мають місце в діалектних системах і освіти від займенників зі значенням кількості і теж переважно в родових формах: кольки, скільки: ось уш Колькою стокан п'ю; тобі скільки рік? Колькою рік ви вчитеся? з Івана Пісного косити зачином, (з) Скільки він живе.
За матеріалами говірок відзначається значно більше зближення займенників з прикметниками, ніж у літературній мові. Так, в севернорусскіх говірках представлені прикметники местоименного походження типу: колькорий, сколькорий: а Єгова Жонка-то за колькорих (скількох) вона вже виходила? - За третій вже: оне уш колькори посилки посилали їй; колькорим вони приїхали в гості-то? - Шістьом і т. п.
Є ряд прикметників, утворених від прислівників местоименного походження: там, сик, завсе, досель, он і т.п.: коноплі на Преслі повісять, усю зиму воно там весни до сіковой пори (липень місяць); з тамной сторони дверей заклали (= звідти); з тамного бережку принесіть водички, черпання; це в мене завсешние спіснікі (= рушники, якими користуються завжди); я досельних-то пісень не знаю, ранніх-то; досевольних-то; з воной боку човен отешом (= з зовнішньої ); може в тому житті, в ковдишней, і було це, а не тепер (севернорусскіе говірки).
Широко вживані освіти від займенників всяк: всяковатий: Яка сношка-то? - Так всковата; мати-то у їй тожо всяковата була. Відзначено і своєрідне местоименное прикметник моевонний: што він ходить у моевонного-то двору? Подібні освіти не є поодинокими, випадковими, вони відображають істотну особливість діалектної системи: тенденцію вирівнювання форм, що функціонують у мові як визначення, узагальнення їх за моделлю прикметника.
3. Прикметники та неособисті займенники
Неособисті займенники можуть мати одні й ті ж закінчення з прикметниками і тому їх доцільно розглядати разом. Серед неособистої займенників одні (який, інший і т.п.) схиляються так само, як прикметники, а інші за нерегулярним моделями. Спочатку розглянемо регулярний тип відмінювання.
Діалектне варіювання у схилянні прикметників дуже велике. Майже кожна відмінкова форма має діалектні варіанти, іноді розрізняються за двома або більше ознаками. Так, закінчення твор. п. мн. ч. може бути односкладових і двоскладових (з молодим або з молодими), починатися з фонеми <і> або <е> (молоді ми чи молоде ми), закінчуватися на <і> або <а>, з м'якою фонемой <м '> або твердої <м> (молодими, молодими, молодима).
Відмінності можуть стосуватися тільки окремих форм, можуть бути пов'язані з побудовою певних ділянок всієї парадигми прикметників (подпарадігм), тобто з побудовою парадигм форм певного граматичного роду або числа; можуть зачіпати форми різних подпарадігм, що мають якісь спільні ознаки. Розглянемо ці типи відмінностей на окремих прикладах.
Після розгляду відмінностей, що стосуються окремих форм, слід зупинитися на формах рід. і пропоз. п. од. ч. чоловічого та середнього роду і на формі вин. п. од. ч жіночого роду.
У рід п. чоловічого та середнього роду прикметники мають закінчення-ова або ова-і-оүо-(-ого). Закінчення з фонемою <в> характерні для північного наречіяі среднерусских говірок, але відзначаються також і в говірках південного наріччя. Характерне для південного прислівники-оүо відомо також (поряд з-ого і-ово) у говірках Архангельської обл. і Карелії, де в інших морфемах [г] має вибуховий освіту. У говірках північного наріччя відзначається також закінчення без интервокального приголосного (велико о), але лише як факультативний варіант. З двох варіантів-ово і-ова (велико во і велико ва), що розрізняються в окающіх говорах, більш поширеним є перший. Варіант-ова відзначається, наприклад, в новгородських говорах. Кінцева <а> у цій формі відображає вплив відповідної форми іменника. Спільність закінчень іменників і погоджених з ними прикметників спостерігається в різних формах, наприклад: кра снуй ле нтуй, то нкімі ні Тким і т. п. Тут же в наявності часткова спільність закінчення у формах узгодження: больш-про ва до м-а.
У пропоз. п. чоловічого та середнього роду є три діалектних варіанти закінчення:-ом,-им (им),-ем. З них-му є найбільш поширеним варіантом. Широко також поширене закінчення-ім (-им) (у худі м, в каки м), відоме в багатьох говірках західних областей і в говірках на схід від Москви. У говорах на схід від Москви поширене закінчення-ем, яке на частині території співіснує з-им (им). У деяких з говірок, де є обидва цих закінчення,-им (-им) поєднується з основою на незаднеязичний приголосний, а-му - з основою на задньоязиковий: у худі м, але в Каке м.
У говорах, де форма пропоз. п. закінчується на-ім (-им), відбувається її збіг з формою твор.п.: у худі м і з худі м, в каки м і з каки м.
Для південного наріччя, крім його західної частини, характерно закінчення вин. п. жіночого роду-уj [а]: м'ладу jа, каку йа.
Закінчення-уj [а] в більшій частині південних говірок відомо тільки під наголосом, а без наголосу йому відповідає - [а] jу (- ['] jу): як уйа, за те нк'йу або те нкайу. Проте останнє закінчення поширене набагато ширше, ніж-уj [а].
З діалектних відмінностей у побудові ділянок всієї парадигми, тобто подпарадігм, потрібно перш за все нагадати побудова парадигми середнього роду. У двох варіантах парадигми середнього роду закінчення непрямих відмінків, крім він.п. збігаються з закінченнями чоловічого роду, при цьому в першому варіанті ім. І вин. п. мають специфічні для середнього роду закінчення, а в другому варіанті збігаються з закінченнями жіночого роду.
I II
Ім. п. як-о йо (-о ) село як-а йа село
Рід. п. як-о у (-о үо) села як-о у (-о үо) села
Дат. п. як-о му селу як-о му селу
Вин. п. як-о йо (-о ) село як- уйа (-у Йу) село
Твор. п. як-і м село м як-і м село м
Пропоз. п. в як-о м (-і м) селі в як-о м (-і м) селі
Перша система характерна для північного наріччя, друга - для південного, особливо для його південно-східній частині.
До числа особливостей у побудові подпарадігми відноситься відмінність в гласною фонемі, якою починаються закінчення мн.ч.
Тут можна виділити дві системи, одна з яких представлена двома варіантами: 1) всі відмінкові закінчення починаються з однієї і тієї ж гласною фонеми <і> або <е>; 2) закінчення ім. п. починається з <е>, а інші - з <і>.
I II
А Б
Ім. п. як-і е як-е і як-е і
Рід., Пропоз. п. як-і х як-е х як-і х
Дат. п. як-і м як-е м як-і м
Твор. п. як-і ми як-е ми як-і ми
Варіант I А є найбільш поширеним як в північному, так і в південному діалекті; варіант I Б відомий у східній частині среднерусских говірок; варіант II - у говорах, прикордонних з білоруськими і українськими.
У прикметників більш послідовно, ніж у іменників, проводиться єдність голосних в парадигмі мн. ч. Деякі дослідники вважають, що перша голосна (для частини відмінків - єдина) у формах мн. ч. є не компонентом падежного закінчення, а самостійним показником числа. Для говірок таке твердження можна прийняти по відношенню до прикметників I системи форм мн. ч.
Закінчення прикметників у мн. ч. мають спільні риси з відповідними закінченнями іменників. Якщо порівняти, наприклад, набір діалектних варіантів закінчень твор. п обох частин мови, то вони будуть відрізнятися тільки гласною фонемой (для двоскладових закінчень перший гласною: худі ми рука ми - худі м рука м - худі ми рука ми - худі ма рука ма, але конкретний розподіл варіантів не завжди збігається. Так, наприклад, в Прионезькій говірках іменники в твор. п. мн. ч. мають-ами, а прикметники-има (-има): клубу ми, кушака ми, але струми ма, колг знима. Якщо у іменників закінчення-а [ф] (у будинку ф) у пропоз. п. поширене відносно широко, то відповідне прикметникове-і [ф] (-и [ф]): на молоді ф, про сі Ніф зустрічається рідше.
Двоскладових закінчень з интервокальной фонемой <j> різних подпарадігм (-аjа,-оjо) у частині говірок відповідають односкладові закінчення:-а і-у в ім. і вин. п.женского роду (але ва хата, але ву і збу );-о в тих же відмінках середнього роду (але під колесо ) і-і (-и) в тих же відмінках мн. ч. (але ви вдома ). Такі закінчення називаються стяженіем, тобто виникли в результаті стяжения: втрати интервокального [j] і подальшого злиття голосних.
Можливо, що стяженіе було не єдиною причиною виникнення односкладових закінчень у зазначених формах прикметників. Відому роль могло зіграти і вплив інших імен (іменників і займенників), у яких у відповідних формах є односкладові закінчення.
Стяженіе закінчення поширені в північному діалекті, а також говірках на схід від Москви. Не у всіх зазначених вище формах стяженіе закінчення представлені рівномірно. Вони рідше відзначаються у мн. ч., ніж в од. ч. Не у всіх прикметників вони поширені в рівній мірі. У займенникових прикметників який, такий стяженіе (кака , како , каку , каки ) поширені ширше, ніж у знаменних, а у знаменних ширше в ненаголошеній різновиди, ніж в ударній (кажуть, наприклад, сиру йа, але ста ра чи сиру йа поряд з сиру , але тільки ста ра).
Схиляння неособистої займенників відрізняється неоднорідність. Майже кожне займенник, якщо враховувати всі діалектні варіанти його відміни, являє собою особливий різновид. При цьому набір розпізнавальних у відмінкових формах однаковий для всіх неособистої займенників, але їх розподіл по окремих лексемам створює безліч варіантів окремих парадигм.
Іншою відмінною рисою неособистої займенників (у порівнянні з знаменними прикметниками) є властиве багатьом з них чергування засад у відмінкових формах (наприклад: он-ш - jого, j-ому і т. д.), у формах числа і роду (той-ш - т-а, т'е).
У багатьох говірках спостерігається тенденція до повного або часткового узагальнення засад у різних формах деяких займенників. Так, основа jон (ен, ена, єни), широко відома в західних говорах, є результатом часткового узагальнення засад. Хоча в цих говірках і зберігається чергування основ ім. п. і непрямих відмінків (jон-ш і j-оүо; jон-а і jоj або j-е j), все ж таки ці варіанти основи мають спільний елемент <j> на відміну від говірок з чергуванням основ он-і j-(він -ш і j-ово, j-ому).
Крім того, у займенника вона форма вин. п. в деяких формах має ту ж основу, що і форми ім. п.: вона-а (або j-вона) і він-у (або j-ону), пор., j-еjо, j-еjу, j-у в інших говірках. Ім. п. мн. ч. має в ряді говірок ту ж основу, що і в одн.: он-ш, он-а, або jон-ш, jон-а, jон-о та он-и або j-они, пор. чергування <н> і <н '> в основах од. та багато інших. ч. в інших говорах: он-ш, он-а, он-о і он-і.
Повністю відсутній чергування основ у займенники, що вживає у відповідність з той у західних говорах: т-оj, т-оүо, т-ому і т. д.
Список літератури
1. Аванесов Р. І. Нариси російської діалектології. - М., 1949
2. Аванесов Р. І. Фонетика сучасної російської літературної мови. - Вид. МДУ, 1956.
3. Касаткін Л.А. Російська діалектологія. - М., 1989.
4. Мещерський М. А. Російська діалектологія. - М., 1972.
5. Палес В. В. Російська діалектолонія. - М., 1998.