Грибоєдов а. с. - Художні особливості комедії горе від розуму

Про своєрідність комедії О. С. Грибоєдова "Горе від розуму" писали багато критики. Наприклад, В. Г. Бєлінський сказав так: "Лихо з розуму" - це благородний створення геніальної людини ". Найбільш ж повний і вичерпний відгук про комедії - це критичний етюд І. А. Гончарова "Мільйон мук": "Комедія" Горе від розуму "є й картина вдач, і галерея живих типів, і вічно гостра, пекуча сатира, і разом з тим комедія ". Так, у цій комедії незвичайно все. Жанрові особливості цього твору неординарні, як і вся п'єса. 'На перший погляд, це побутова комедія, так як вся дія відбувається в будинку Фамусова і в нього залучені всі, хто живе в ньому, а читач і глядач дізнається про дрібні подробиці життя в цьому дворянському особняку. Здається, що Грибоєдов не виходить за рамки описи побуту цих людей, але ми бачимо ставлення автора комедії до життя московського панства. Цей твір відображає конфлікт між двома поколіннями дворян в Росії початку XIX століття, чому і може бути названо комедією політичної. Але, зображуючи все суспільство, автор не забуває про особистості. Він описує всіх і кожного окремо. Ми бачимо почуття і переживання Софії, Чацького, Фамусова і багатьох інших персонажів. Отже, комедіяч носить і психологічний характер. У центрі твору - проблема розуму, гідності особистості, значить, це ще й філософська драма.
Побудована вона за правилами класицизму: балакучі прізвища, розлогі монологи героїв, єдність часу і місця. Але єдність дії вже не дотримано. А. С. Грибоєдов дивно точно і влучно відображає всі проблеми сучасного йому суспільства, всі його недоліки, показуючи типових героїв у типових обставинах. Отже, комедія А. С. Грибоєдова - твір реалістичний з елементами класицизму. Вона така незвичайна, але чому? Можливо, це пояснюється неординарністю особистості самого автора. Цю людину можна і потрібно назвати генієм. Його таланти настільки різноманітні, що навіть неможливо передбачити, в якій області ця людина могла б себе проявити краще. За що б він не брався, все у нього виходило і завжди він був на висоті. Прикладом тому можуть служити написані ним вальси, які високо оцінив Ф. Глінка і Йоганн Штраус. Грибоєдов знав безліч мов, причому найрізноманітніших, і був прекрасним дипломатом, багато зробила для блага Батьківщини. Це був один з найрозумніших і найосвіченіших людей свого часу, який чудово зрозумів і оцінив свою епоху, чому і світ героїв в його творі так різноманітний.
Особливий до себе інтерес викликає фамусовское суспільство. Ці люди посередні, вони схожі один на одного, в них однакове розуміння сенсу життя. Але насамперед вони люди зі своїми проблемами, слабкостями і недоліками. Кожен герой має свої особливості, притаманні лише йому. Приміром, Репетилов такий же, як усі. Але він занадто багатослівний, і його мета - в усьому бути модними. Він ставить себе нарівні з Чацький, вважає себе розумним і освіченою людиною. Репетилов ходить у Англійський клуб, де "таємні збори", "таємно союз", де "вголос, голосно говоримо, ніхто не розбере". Розмовляючи зі співрозмовником, Репетилов чує тільки себе, він навіть деколи не помічає появи та догляду співрозмовника. Він іноді вимовляє філософські фрази, які, ймовірно, почув в Англійському клубі: "Так розумна людина не може бути не шахраєм ..." Але, кажучи всю правду, він не йде проти фамусовского суспільства. Коли він дізнається, що Чацький божевільний, то спочатку не вірить, але потім вимовляє: "Вибачте, я не знав, що це занадто гласно". Так, якщо спочатку, завдяки почутим у клубі фразам, Репетилов може здатися не таким, як усі, то потім читач ясніше бачить його справжнє обличчя. Цікава також подружня пара Горич, їхня манера спілкування один з одним, їхні розмови. Наталя Дмитрівна постійно називає чоловіка "ангелом", "життям", "безцінним", "душка", і тут же ремарка Грибоєдова: "Цілує чоловіка в лоб". А Платон Михайлович: "Наташа-матінка. Тобі в завгодно, пускаюся по команді в танок ". А після її відходу каже: "Та хто одружуватися нас неволить!" Ось приклад "чоловіка-хлопчика, чоловіка-слуги". Грибоєдов висміює цю пару, показуючи "високий ідеал московських всіх чоловіків". Не менш цікавий образ Антона Антоновича Загорецький. Він тут же передає всі плітки, бігає, базікає з усіма без зупинки. Грибоєдов висміює тип таких людей, що було високо оцінено А. С. Пушкіним. Загорецький - істинний представник фамусовского суспільства. Він точно так само, як, наприклад, засланні і Скалозуб, ненавидить просвітництво, побоюється байок:
Байки - смерть моя!
Глузування вічні над левами! над орлами!
Хто що не кажи:
Хоча тварини, а все-таки царі.
Всі чудово розуміють, що це за людина: Брехунець він, картяр, злодій.
Але незважаючи на це, він вхожий у всі пристойні будинки Москви ... Горич зауважує з цього приводу:
У нас скрізь лають, а скрізь приймають.
Цих людей Грибоєдов висміює і засуджує за дурні висловлювання, лицемірне поведінка, неосвіченість, бездушність. Всім їм автор протиставляє Чацького. Ця людина освічена і відкритий. Все, що у нього на душі, він висловлює людині прямо в обличчя, нічого не приховуючи. Але саме тому Пушкін відмовив йому в думці, сказавши, що розумна людина не буде "метати бісер перед Репетилова і тому подібними". Так що про розум Чацького (а вірніше, про його проявах в обставинах п'єси) можна посперечатися, але в освіченості відмовити йому не можна. Йому неприємно бачити лицемірство і брехня, які панують в фамусовское суспільстві, так як він людина "століття нинішнього". Це "нова людина" з новими принципами та поглядами на життя. Ліза говорить про нього:
Хто такий чутливий, і веселий, і гострий,
Як Олександр Андрійович Чацький!
Необхідно відзначити, що збірний образ дворянського суспільства в комедії був би недостатньо повним без внесценіческіх персонажів, яких ми не бачимо, але про які часто згадують дійові особи комедії. Хто ж вони? Це і Максим Петрович, і хтось "Нестор негідників знатних", і Тетяна Юріївна, про яку так схвально відгукується тюрмі ", і княгиня Марія Олексіївна, думки якої так боїться засланні". Ці герої дозволили розширити рамки твору, показати все російське суспільство початку XIX століття.
Комедія жива до наших днів, так як в суспільстві завжди є тюрмі ", Фамусова, Загорецький і Чацький. Пушкін сказав про комедії: "Про вірші я не говорю: половина з них увійде до прислів'я". Це пророцтво збулося. У наші дні багато хто користується фразами з комедії, які вже встигли стати афоризмами. Найпоширеніші з них:
Щасливі годин не спостерігають ...
Ба! Знайомі всі обличчя ...
Будинки нові, але забобони старі ...