Механізм формування літери як мовного знака.
Створення нової писемності солунськими братами Кирилом і Мефодієм.
Глаголиця - самобутня писемність в дохристиянський період.
Історичні свідоцтва про створення нового графічного листа Костянтином (Кирилом).
Вплив глаголиці і грецької абетки на кирилицю.
Орнаментальні стилі російських рукописів.
Реформа російської графіки при Петрові I.
Глаголиця - самобутня писемність в дохристиянський період.
Інтерес до давньої писемності в наступні століття і в наші дні.
Те ж саме вони зробили і зі слов'янською мовою - розбили його
на шматки, перенесли їх через грати кирилиці в свої вуста і
склеїли осколки власною слиною і грецької глиною ...
(Мілорад Павич. Хозарський словник)
I. Механізм формування літери як мовного знака.
Питання про походження графіки розбурхує уми вчених і допитливих людей з того моменту, коли на мову як такої було звернуто увагу, тобто його стали усвідомлювати і помічати, а потім і вивчати як окреме явище. Однак ця проблема виявилася найбільш важкою для дозволу, якщо мати на увазі походження літери як такої.
Основним є питання про механізм формування літери як мовного знака, тому звернемо основну увагу на розгадку феномену літери як такої, тобто спробуємо розгадати природу букви в індоєвропейських мовах. Іншими словами, нас буде цікавити слов'янська протобуква, яка лягла в основу найдавнішого слов'янського письма, а також питання про графік, яку створив Костянтин в 9 столітті нашої ери. Ці питання виявляються дуже тісно взаємопов'язаними.
І в цій важкій справі нам допоможуть порівняння з іншими мовами і графіками. Вражаючої схожості графік дуже різних мов зробив М. С. Трубецькой, який знайшов схожість глаголиці і древнегрузинского листа «Асомтаврулі». Про таке схожості писав також В. А. Істрін: «Є деяке подібність і в загальному графічному характері грузинського, вірменського і глаголического листи» (Істрін 1988, с. 106, виноска). Пізніше академік Т. В. Гамкрелідзе спеціально аналізував разючий факт літерного подібності трьох різних абеток - глаголиці, древнегрузинского абетки асомтаврулі і древнеармянской абетки єркатагір. Характерно, що асомтаврулі і єркатагір з найдавніших часів не дуже сильно змінилися і лежать в основі сучасних грузинської та вірменської абетки. Т. В. Гамкрелізде стверджує, що графічні символи древнеармянской писемності «єркатагір», створеної первоучителям всіх вірмен Месропом Маштоца, «винайдені в основному незалежно від грецької графіки в результаті оригінальної творчості його творця з використанням різних негрецьких зразків. У цьому відношенні древнеармянской писемність протистоїть типологічно іншим письмовим системам, що спирається на грецьку писемність: коптської, готської та старослов'янської кирилиці »(Гамкрелідее 1988. С. 9).
До аналогічного висновку Т. В. Гамкрелідзе прийшов і по відношенню до давньогрузинським листа «Асомтаврулі», створеному невідомим автором у період до 5 століття н. е.. (Перші зразки «Асомтаврулі» датуються 5 ст.н.е.). Так, Т. В. Гамкрелідзе пише: «Укладач древнегрузинского алфавіту створює самобутню національну писемність, і це положення підтверджується низкою обставин: по-перше, в древнегрузинского писемності дуже багато букв, що утворюють специфічну систему, не співвідноситься ні з якою іншою графічною системою - це букви, що символізують звуки (с), (3 )...( х )...( з )...; по-друге, назви букв древнегрузинского алфавіту не повторюють найменувань відповідних знаків грецької системи-прототипу (або який-небудь інший письмовій системи) »(Гамкрелідзе 1988, с. 192). Однак по відношенню до глаголиці, на жаль, такого висновку у статті Т. В. Гамкрелідзе зроблено не було, тобто не було підкреслено, що і глаголиця була утворена самостійно і незалежно ні від якої абетки, хоча підстав для цього більш ніж достатньо: багато дослідники відзначають оригінальність зовнішнього вигляду літер глаголиці.
Виникає питання: чому глаголиця, єркатагір і асомтаврулі схожі один на одного, якщо стати на точку зору, що про взаємовплив мови йти не може. На наше глибоке переконання, цю проблему слід вирішувати у два етапи, правильно поставивши питання: а) чи було подібність у момент виникнення цих трьох абеток, б) чи з'явилося схожість з грецьким прототипом в процесі вдосконалення і перетворення абеток в осьовий час християнізації народів?
Вплив грецької абетки на інші було значним після прийняття християнства у слов'янських і кавказьких народів, але цей вплив грецької абетки здійснювалося на вже існуючі оригінальні національні системи письма - вже після їх виникнення. Вплив грецької абетки в осьовий час посилювалося разом з поширенням християнства, і грецька абетка сприймалася як один з його атрибутів. Суть діяння Кирила і Мефодія зводиться до того, що вони замінили існувала здавна в слов'ян глаголицю нової азбукою, створеною на основі грецької абетки і частково більш давньої глаголиці. Природно, що цю нову абетку, створену Кирилом, нащадки назвали кирилицею, вона і витиснула найдавнішу дохристиянську глаголицю в наступні століття розвитку і розширення православ'я на південно - і східнослов'янських землях. У західних слов'ян перемогу здобула римська латиниця, також прийшла на зміну більш давньої глаголиці, хоча використання глаголиці у південних слов'ян було більш тривалим, навіть до цих пір можна зустріти її використання в Боснії і Чорногорії у сакральних цілях.
На думку В.І. Роліч знову виникла найдавніша буква являє собою не що інше, як схематичне графічне зображення артикуляції, тобто збігання мовних органів при проголошенні того чи іншого евукотіпа. І таке становище в певній мірі збереглося донині, тобто і зараз у графічному вигляді літери ми можемо виявити схематичний малюнок артікулятети, тобто конфігурації органів мови, необхідної, щоб при продуванні повітряного струменя через цю артікулятету вийшов звук. Якщо ми звернемося до букви (о) у майже будь-який з європейських абеток, то достатньо одного погляду в дзеркало, щоб переконатися, що ця літера точно малює положення губ з положення анфас. Іншими словами, ця літера схематично зображує округле губної отвір, який ізоморфно самої букві в її графічному поданні. Не є винятком і грецька омега, яка також схематично змальовує округле положення губ, яке добре помітно в положенні анфас.
Зі сказаного випливає, що якщо в різних мовах звук вимовлявся приблизно однаково, то і малюнок артикуляційної фігури у вигляді букви має вийти в різних алфавітах приблизно однаковим - саме в цьому причина подібності букв самих різних абеток, включаючи глаголицю, асомтаврулі і єркатагір. Важливо підкреслити, що ці абетки створювалися самостійно, але результати вийшли подібними, тому що використовувався один і той же принцип окреслення органів мови при їх схематичному зображенні у вигляді букви. Ім'я цьому принципом - малюнок анфас, тобто автор абетки малював своєрідний ієрогліф особи в проекції анфас, точніше частини обличчя і видимих органів мови (губ, язика, носа). Грецька абетка побудована, виходячи з іншого принципу - це малюнок в профіль, що було більш перспективно, оскільки виходить малюнок у вигляді букви був більш різноманітним і інформативним.
Отже, стає зрозумілим, що мови, що мають приблизно однакові звуки, могли зовсім ізольовано один від одного розвинути графіком, в тій йди іншій мірі однаково зображає артикуляційні фігури (артікулятети) звуків у вигляді літер. Так стає зрозумілим феномен повного або часткового збігу букв у графіках різних мов, які не мали або перервали родинні зв'язки задовго до виникнення у них писемності. Тому феномен схожості між ранньохристиянськими письменностями «єркатагір», «Асомтаврулі» і «глаголицею» у момент їх зародження пояснюється дуже просто - він обумовлений схожістю артикуляційних лідерів та їх малюнків у вигляді букв в самих різних мовах. У цьому розгадка феномена схожості графік різних мов, яка була неминуча при загальному принципі окреслення артикуляції звуків, які звучали більш-менш подібно, що і вело до більш-менш подібної схематизації в буквах геометричних моментів артикуляції.
Таким чином, кожен з трьох вищезазначених алфавітів був створений на національному грунті і в момент виникнення не відчував будь-якого впливу ззовні. Що ж стосується другого питання про вплив грецького алфавіту в процесі вдосконалення графіки тієї чи іншої мови, то можливість впливу на них грецького алфавіту заперечувати не можна.
II. Створення нової писемності солунськими братами Кирилом і Мефодієм.
Першими, хто стверджував, що у слов'ян ще в дохристиянський період було самобутнє лист - глаголиця, були чеські вчені Лінгардт та Антон (Anton, 1789), які вважали, що глаголиця виникла ще в 5-6 ст. у західних слов'ян. Подібних поглядів дотримувався П. Я. Черних (Черних, 1950 та ін), Н. А. Константинов, Є. М. Епштейн та деякі інші вчені. П. Я. Черних писав: «Можна говорити про безперервну (з доісторичних часів) писемної традиції на території Стародавньої Русі» (Черних 1950, с. 18). Ми також приймаємо цю точку зору, будучи глибоко переконані в тому, що глаголиця виникла в дохристиянський час не тільки у західних, але у всіх слов'ян, в тому числі і у східних, - у дуже древній час.
Думка про те, що у слов'ян до Кирила був лист, підтверджено документально. Саме про це писав Чорноризець Храбр, кажучи, що у слов'ян був лист в дохристиянську епоху («риси і рези»). Крім цього, сам Костянтин говорить про це: «Я радий поїхати туди, якщо тільки вони мають письмена для мови свого». Іншими словами, він не погодився б їхати до Моравії, якщо б на цій землі не існувала писемність, яку можна було б взяти за основу для створення слов'янської абетки. Крім цього, ще до поїздки до Моравії Костянтин вже читав і говорив російською мовою і був знайомий з найдавнішої російської азбукою, - дуже ймовірно, що це була глаголиця. Познайомився ж він з російським листом та мовою, затримавшись майже на цілий рік у Херсонесі по дорозі на знаменитий хозарський диспут з юдейськими та мусульманським проповідниками, про що розказано в усіх без винятку списках «Житія Кирила» (Гошів, 1962
З цього випливає, що Костянтин взяв за основу самобутню глаголицю і створив на її основі та основі грецької абетки якусь синтетичну писемність, названу згодом кирилицею, в якій грецькі букви були пристосовані для передачі слов'янських звуків, але частина букв була просто запозичена з глаголиці, це ми покажемо нижче.
Про створення Костянтином абетки за грецьким зразком при збереженні ряду найдавніших слов'янських літер прямо пише Чорноризець Храбр: «Перш оубо Словенії не імеху кніг' але чр'тамі і резами чьтеху і гатааху погани суще. Крестівше же ся римськими і гр'чьскимі письмена нуждаахуся писати словенську мову без оустроеніа але како може ся писати добрі гр'чьскимі писма Б'іліжівот або зело або црковь або чааніе або широта або ядь або ждоу або юність чи мова та інаа побнаа оцим, і тако беша многа літа. Потім же члколюбец' Б'суворіше все і не оставлеу члча роду безь разоума але вся Кь разоумоу наводячи і спсенію поміловавь рід словенскиі посл їм стго Костянтина філософа кличеться Кирила чоловіка праведна, і істинна і с'творі їм л. писма і осьми ова убо за чином гр'чьских' пісмен' ова ж по словенстеі промови Від пр'ваго ж начен' по гр'чьскоу вони оубо алфа а сь азь від аза почати обоє ... Стий Кіріл' створи пр'вое (првее) писмо азь але яко і пр'вомоу сущоу письмові азь і від Ба дано родо словенському на отвр'стіе оуст ... »(Істрін 1988, с. 153-154, слова під титлом підкреслені).
Цілком ясно Чорноризець Храбр говорить тут про те, що частина букв Костянтин взяв у грецькій абетці (за чином грецьких письмен), а частина букв взяв у слов'янській - «ова ж по словенстеі мови», але почав абетку Костянтин з букви аз, як і в грецької. Більше того, у списку тексту Чорноризця Храбра «Сказання про письмена», що зберігається в Московській духовній акдемії (список 15 століття) є просто однозначна запис: «глашатая а, б, в, д, юс-великий, від цих суть кд побна гречьским письмовому . Суть же сі. А, в, г, д, е, з, и, і-дес., К, л, м, н, о, п, р, с, т, оу, ф, х, омега, і ... по словенської мови ». Тут мова йде про те, як вимовляти букви нової абетки.
За свідченням всіх без винятку списків «Житія Кирила», Костянтин під час подорожі до хазарів в Херсонесі виявив Євангеліє і Псалтир, написані руськими письменами. Ось як розповідається про це в «Паннонськой житії»: «обрете ж ту євангеліє і псалтир русьский листі писав, і людини обрет' глаголюша тою розмовою, і беседова з ним і силу промови пріім', своїй бесіді прікладаа разлічнаа писма, гласнаа і согласнаа, і до богу молитву творячи, незабаром почати честі і Сказати, і мнозі ся йому дівляху .. »(Істрін 1988, с. 111). Важко трактувати це свідчення якось двояко. Тут йде мова про те, що Костянтин виявив у Херсонесі священні книги російською мовою, знайшов людину, глаголюша тою бесідою (говорить на тій мові), порівняв різні літери - голосні і приголосні - свого і російської мови і незабаром навчився читати і говорити по - російськи, чого багато хто дивувався. Зі сказаного також випливає, що росіяни приймали християнство і переводили грецькі книги ще до 988 року, - про це є також свідчення арабського джерела.
У 907 році був укладений перший договір з Візантією, про що свідчить договірна грамота, не дійшла до нас, але збереглася в «Повісті временних літ» в переказі. За першим договором пішли й інші. Зрозуміло, що договірна грамота була складена на грецькій мові, з одного боку, і давньоруською мовою, з іншого боку. Цілком зрозуміло, що для цього використовувалася російська абетка, якої в цей період могла бути тільки глаголиця.
Цифрова система глаголиці послідовна: перша буква = 1, друга літера = 2 і т. д., що свідчить про те, що вона була вихідною системою рахунку. Що ж стосується кирилиці, то в ній все змішалося і порядок проходження букв не відповідає натуральному ряду чисел, тобто букви, які вживаються тільки як цифри. Такий стан справ в кирилиці виникло тому, що вона синтезує грецьку абетку і глаголицю, тобто включає букви з різних абеток. Грецькі літери пси і ксі практично завжди вживалися як цифри, дуже рідко їх можна було зустріти у власних іменах АлеХандр', ХсерХ' (Ксеркс), іноді в словах типу псалом (з першою літерою псі).
Отже, найбільш несуперечливої і документально підтвердженої версією виникнення кирилиці стає версія створення кирилиці шляхом заміни більшості літер найдавнішої глаголиці на грецькі. Однак частина букв, які позначали звуки, відсутні в грецькій мові, перейшли в кирилицю з глаголиці. Розглянемо докладніше, які літери глаголиці були усунені і які при деякій перелицювання і підгонки до грецького канону збереглися. Отже, Хоробрий говорити, що Кирило створив «л. письмена і осемь », тобто 30 і 8 = 38 літер. З них 24 літери сходять до грецького алфавіту (аз, веди, глаголь, добро, є, земля, іже, і, како, люди, мислете, наш, він, спокій, Скажи, слово, твердо, ферт, ха, омега, пси , ксі, фіта, іжиця), при цьому ксі і пси не існували раніше в глаголиці.
Однак слід зазначити, що з перерахованих вище 24 літер мається на кирилиці група букв, зовні схожих як на літери глаголиці, так і на грецькі букви, тому такі літери, можна сказати, мають подвійну мотивацію зовнішньої форми: це букви добро і дельта, є і епсилон, люди і ламбда, мислете і ми, Скажи і ро (Скажи - перегорнута ро), твердо і тау, ферт і фі, про і омега, про і про-мікрон. Таким чином, з 38 букв кирилиці власне і тільки грецькими за походженням можна визнати 14 букв: аз, веди, глаголь, зело (з грецької дігамми), іже, како, наш, спокій, слово, ха, омега, - плюс до цього іжиця , пси, ксі, дві останні з яких практично як букви не вживалися (іжиця мала значення (і) або (у) з умляут і вживалася суперечливо і непослідовно).
Значна частина кирилиці фактично запозичує букви з найдавнішої глаголиці, проте Костянтин підігнав ці літери під загальну стилістику грецької абетки, прибравши деяку витіюватість. Тим не менше будь-якого непосвяченому у таїнства графемікі видно, що глаголичні літери ци, хробак, ша, шта, ер, ерь, ю, просто перейшли в кирилицю при мінімальному зовнішньому зміні. Глаголичні літери юс-великий і юс-малий, а також ці ж юси йотований при переході в кирилицю були просто повернені на 90 градусів і з «боці» поставлені «на ноги», - це було зроблено Костянтином, щоб надати їм зручний для скоропису вид .
Що стосується літери ять, то слід визнати, що вона виникла при збільшенні єра (Ь) і додала йому риси у верхній частині. Очевидно, що ця літера була просто вигадано Костянтином, який вирішив не використовувати глаголический ять через його графічної складності трикутник з внутрішнім поділом трьома рисами) - і зробив правильно, оскільки переслідувалася і суто технологічна мета - абетка, що дозволяє писати швидко на скоропису, що було необхідно для найшвидшого розповсюдження християнських книг і православ'я на слов'янських землях. Цей гігантський ер (Ь) був використаний Костянтином для ще однієї придуманою ним літери, яка замінила глаголичні букву дервьев і була схожа на кириличний ять, але у цього «зіпсованого ятя» не було знизу риси, - характерно, що цій букві немає відповідності ні в грецької абетки, ні в глаголиці, що призводить до висновку, що цю літеру Костянтин придумав сам. Таким чином, залишаються диграфи, тобто подвійні букви, утворені злиттям двох літер. До таких в кирилиці відноситься буква єри (и), йотований малий і великий юси, а також літера я (йотований аз), йотіровааная (е). Всі перераховані диграфи були утворені з злиття відповідних букв з десятерічний і. Подвійна буква оу (ук), що позначала звук (у) в кирилиці, дуже ймовірно, з'явилася як перелицювання глаголичної літери «ук», на яку вона схожа, - зазначимо, що в грецькій абетці не було відповідної букви, а в глаголиці була.
Тепер перейдемо до найголовнішого, тобто до питання про те, чи не виявляються чи в буквах глаголиці деякі моменти артикуляції (артікулятеми), а також не переходять вони в кирилицю «у спадок»?
Знову ж таки неозброєним оком видно, що при позначенні носових звуків у глаголичної букві у неї з'являється два поруч розташованих маленьких кружечка, схожих на ніздрі, або один гурток, мабуть, з такою ж символізацією носа. Саме такий вигляд мають глаголичні літери мислете (передає звук (м)), наш (звук (н)), юс-малий (передає звук е-носовий), юс великий (звук о-носовий). Цей гурток чи два гуртки не зберігаються в кирилиці, оскільки вони дуже шкодили б для скоропису.
Іншим ієрогліфом органів мови в глаголиці є буква ферт, проте подібним чином іерогліфічна і грецька літера фі, яка також має функцію передачі звуку (ф), - вона ще більше схожа на округле ротовий отвір з перемичкою з губ посередині, тобто ще точніше змальовує артікулятету звуку (ф). У сучасній букві (ф) ми досі можемо спостерігати добре відбитий схематичний малюнок положення губ анфас при вимові звуку (ф): по зовнішньому вигляді літери є два довгастих отвори з перемичкою між ними.
Про форму літери про в багатьох абетках ми вже говорили вище, не є винятком у цьому відношенні і глаголиця, хоча буква про в ній менш іерогліфічна, ніж у грецькій абетці. Що стосується інших букв глаголиці у плані схожості їх форми з артикуляційної фігурою, то ми присвятимо цієї проблеми свою майбутню роботу, в даній статті торкнемося надалі питань іерогліфічності Кирилівських букв, пам'ятаючи про те, що змалюванні підлягає не сам предмет, а артикуляційна фігура (артікулятета ) звуку.
Таким чином, у другій половині IX століття н. е.. (В 863 році) Костянтин Філософ вдосконалив і пристосував ряд букв грецької абетки для передачі слов'янських звуків, а також видозмінив ряд букв найдавнішої глаголиці, таким чином створивши альтернативну до глаголице лист, і на слов'янських землях ці дві абетки деякий час співіснували. Підкреслимо ще раз, що Костянтин не винайшов принципово нову абетку в строгому сенсі цього слова, він взяв за основу дві вже існуючі абетки і синтезував їх, тобто він синтезував глаголицю і грецьке листа і отримав абетку, добре передавальну слов'янські звуки. Іншими словами, Костянтин тільки лише вдосконалив найдавнішу глаголицю, змінивши частину її літер на грецький лад і ввівши частина грецьких літер замість глаголичних, пристосувавши отриману абетку для передачі слов'янських звуків. Це була абетка для місіонерських цілей християнізації язичників, вже багато століть користувалися глаголицею. Був, однак, період, коли обидві абетки співіснують і обидві використовуються для переписування богослужбових книг, але близькість кирилиці до грецьких першоджерел призводить до поступового поширення кирилиці і витіснення нею найдавнішої глаголиці.
У кирилівському листі великі літери вживалися тільки на початку абзацу. Велика прописна буква вигадливо розмальовували, тому перший рядок абзацу називалася червоною (тобто красивою рядком). Давньоруські рукописні книги - це твори мистецтва, так красиво, майстерно вони оформлені: яскраві різнокольорові буквиці (заголовні букви на початку абзацу), коричневі стовпчики тексту на рожево-жовтому пергаменті ... У найдрібніший порошок розтиралися смарагди та рубіни, а з них готувалися фарби, які й досі не змиваються і не тьмяніють. Буквиця не тільки прикрашалася, сама її накреслення передавало певний сенс. У буквиця можна побачити вигин крила, хода звіра, сплетіння коренів, звивини річки, контури двох двійників - сонця і серця. Кожна буквиця індивідуальна, неповторна ...
Хоча писемність на Русь була принесена від південних слов'ян, творці перших російських рукописів намагалися наслідувати не болгарською, сербською або македонським зразкам, а їх загального першоджерела - рукописів грецьким. На візантійські рукописи орієнтувалися не тільки російські писарі, але і книжники інших християнських країн, які сусідять з Візантією, наприклад книжники Грузії або Вірменії.
Цей запозичений з Візантії барвистий стиль, що поєднує в собі різноманітні геометричні та рослинні форми, золото і яскраві фарби - синю, жовту, червону і зелену (в тому числі і змішані з білилами), в науці отримав ім'я візантійського або старовізантійському. Але в чистому вигляді такий орнамент зустрічається лише в небагатьох розкішних книгах XI і XII століть. У рукописах простіше ми вже не знайдемо золота, фарби стають біднішими. А з часом - до кінця XIII століття - лише окремі елементи орнаменту нагадують нам про орнаменті старовізантійському стилю.
У провінційних рукописах, написаних у маленьких містечках або в незначних і небагатих монастирях, художник, прикрашаючи книгу, часто по пам'яті намагається зобразити щось, що нагадує бачений їм коли-небудь старовізантійському орнамент. При цьому він в незліченній кількості додає в малюнок ініціалів мотиви народного орнаменту, властивого його рідній місцевості. Помічено, що в рукописах, прикрашених таким "домашнім" орнаментом, як правило, буває досить багато мовних неправильностей. Де ще знайдеш Євангеліє від Івана чи від Матвія? І мініатюри, написані художником-самоучкою в якому-небудь страшно далекому (за давньоруськими мірками) від княжих столиць Галичі Костромському, будуть невміло і зворушливі, як малюнки серйозного дитини.
А в кінці XIII століття в столичних містах - насамперед у Південно-Західної Русі, а потім у Новгороді, Пскові, Твері, Москві, Ростові Великому - з'являються рукописи, які прикрашаються зовсім по-іншому: чорнильним або кіноварних контуром зображені на аркуші білого пергамена крилаті змії або птахи з довгими зміїними хвостами, небачені чудовиська, що пожирають один одного або кусати себе за хвіст. Все це утворює химерне і щільне переплетення білих незакрашених ліній на темно-блакитному тлі, зрідка підфарбоване жовтою фарбою. Такий орнамент, який прийшов, мабуть, із Західної Європи, вчені називають жахливим стилем, звіриним або тератологических (від грецького слова "чудовисько") орнаментом.
Цей стиль існує в безлічі варіантів, фон може бути зеленим і навіть червоним, вигадані звірі чергуються з картинками давньоруського побуту. Два рибалки тягнуть з двох сторін мережу з рибою - ініціал "М". А ось мисливець піймав за ноги зайця - це ініціал "Л". Ініціал "Д" - гусляр перебирає струни. Людина виливає собі на голову жбан води - це "К". Ось ініціал "Б": біля багаття сидить людина, і художник робить під картинкою пояснення: "Мороз, руки гріє". Це нічого, що зображення мало схоже на букву - читач обов'язково здогадається. Художник не обмежений нічим. Може намалювати квітку, ціле дерево, що росте з пащі звіра, може людину із заступом чи воїна в обладунках.
А з - перша буква алфавіту, початок всіх початків, химерний звір-птиця.
Б уки - друга літера уособлює собою друге місце, тому фігурка людини ніби стримує рух; людина немов вплетений у природне в'язь трав, дерев.
У Одиниці ви - третя буква алфавіту; в глибині світу, у плетиві всього живого - маска в царственому головному уборі, занурена в глибокі роздуми. Маска - символ таємниці, яка оточує знання (
знати - відати).
Глаголь - таке зображення четвертої літери алфавіту символізує центральне становище людини, його особливу вирішальну роль у природі, в світі.
Ж Івета асоціюється з символом життя (по-древнеславянски життя означає "живіт"). З центру фігури, що нагадує людини, переплетеною з деревом життя, розходяться вгору вправо і вліво два вилітають птахи. Людська постать ніби виростає з пащі звіра, який корінням йде в землю. Ноги людини теж сягають корінням в землю. Древо немов вростає в серце людини. Все живе переплетено в єдиний нескінченний візерунок
Особливо поширений був тератологічний стиль в Новгороді. У XIX столітті вчені взагалі всі рукописи з таким орнаментом вважали новгородськими.
Болгарським рукописів на Русі наслідували часом так ретельно, що не завжди було легко відрізнити одну від іншої. Одну з російських книжок протягом ста з гаком років учені вважали болгарської рукописом. Нікому і в голову не приходило, що так могли написати на Русі.
Зазначимо, що вже в середині XIV століття болгари і серби досить часто писали не на пергаменті, а на папері. На папері писати було простіше, швидше. Був вироблений навіть особливий тип почерку, який прийнято називати півуставом. Цей почерк теж чіткий і рівний, але малюнок літер спрощений, перо писаря легше рухається від однієї букви до іншої, з'являється більше округлих ліній, а самі букви часто отримують нахил до кінця рядка. Прикрашалися ці рукописи характерними заставками, освіченими орнаментом з пересічних кіл і прямих ліній, який, за місцем його походження, називають балканським. Ініціали в таких рукописах теж легко впізнати. Вони зроблені, як правило, кіновар'ю, і їх так і називають тонкими кіноварними. Правда, до кінця XV століття, коли Москва почала займати все більш важливе положення в Древній Русі, переважати став неовізантійський орнамент. Хоча справедливості заради треба сказати, що найкращі зразки цього орнаменту можна знайти в рукописах кінця XIV або початку XV століття, які прикрашалися кращими художниками того часу - Феофаном Греком і Андрієм Рубльовим.
Говорячи про прикраси рукописів, не можна не згадати про декоративне листі. Досвідчені переписувачі книг, як, напевно, й інші ремісники, намагалися не тільки строго слідувати завченим прийомам ремесла. Вони привносили в свою роботу елемент веселощів, намагалися зробити сам лист красивим. Лист рукописи, написаний гарним майстром, гарний навіть без кольорових ініціалів. Можна було текст на аркуші розташувати у вигляді хреста або який-небудь геометричної фігури. А можна було лінії сусідніх букв виписати так, щоб вони перетиналися під певним кутом, створюючи ілюзію орнаменту. Можна навіть злегка порушити правила орфографії і не писати в одному слові дві букви , Щоб не захаращувати междустрочье.
Особливо широко використовуються лігатури. У самому простому випадку дві сусідні літери як би "склеюються": права вертикаль літери П, наприклад, служить і вертикаллю букви К. А от з'єднати букви Т і Р вже складніше. Давньоруський книжник, швидше за все, зробив би букву Т більш високою, написав би її горизонтальну лінію над рядком. Більш витончений майстер, навпаки, зробив би букву Р менш високою, а то й взагалі залишив би від неї тільки елемент, схожий на маленьку дзеркальну букву С. А що робити, наприклад, з літерами Е і К або К і О? Тут уже фантазія майстра не знає кордонів. А якщо з'єднати всі букви в рядку? Тоді вийде особливий тип декоративного листа, який називається в'язь. В'язь буває дуже різною, іноді прочитати її майже неможливо (див. рис.).
"Життя словеса створив є інок ...", 1587
А ще можна прикрасити рукопис тайнописом, зашифрувати слово або цілу фразу. Ніхто не буде, звичайно, зашифровувати слова з тексту, але свою власну запис або своє ім'я можна записати так, що не всякий здогадається, як це прочитати. Видів тайнопису багато. Можна замінити літери умовними значками. А можна замінити одні приголосні літери іншими. Є й такий спосіб тайнопису, при якому використовуються числові значення букв кирилиці. Писар пише: "А. КК. ДД. КЛ. Ь". Буква До в кирилиці означає число 20, значить, дві букви - це вже сорок, буква М. Буква Д - значить 4, дві букви Д - це 8, чи І. Буква Л, наступна за К, має значення 30, а значить, разом - 50.
Зовсім новий етап існування російської писемної культури починається з епохи петровських реформ. Російську писемність, як одну з найважливіших складових культури, вони торкнулися безпосередньо. Петро власноруч змінив алфавіт. Кирилиця істотно змінилася: зменшилась кількість букв, спростилося їх зображення. З алфавіту були усунені юси (великий і малий), ксі, псі, фіта, іжиця, зело, ять. Але ввели в алфавіт літери е, й, я. Поступово створювалася російська абетка (від початкових букв давньослов'янського алфавіту - аз, буки) або алфавіт (назви двох грецьких літер - альфа, віта). В даний час в нашому алфавіті налічується 33 букви (з них 10 служать для позначення голосних звуків, 21 - приголосних і 2 знака - 'і ь). І якщо раніше висока культура обяснялась по-церковнослов'янською, то тепер їй було наказано користуватися мовою чиновників. Звичайно, знадобилося довгий час - більше століття, щоб книжна мова став схожий на розмовний, щоб на звичайному, повсякденному мовою можна було говорити про божественні предмети з тією ж легкістю, що і про найпростіші речі.
Інтерес до давньої писемності в наступні століття і в наші дні.
Орієнтація на європейський тип культури витіснила традиційну книжність на периферію. "Освічений" XVIII століття сміється над старовиною. У ходу інші книги. Іншою стає і писемність. Тепер переписують правила хорошого тону, модні вірші, взяті з перекладних романів. І переписують їх не в книги - у зошиті та альбоми. Тут, на альбомних сторінках, вірші і проза сусідять з недбалими акварельними або олівцевими малюнками. Здається, що ці рукописи не повинні пережити своїх власників.
І все ж у тому ж XVIII столітті зароджується і непідробний інтерес до свого минулого, в тому числі й до древньої писемності. Саме цьому інтересу ми зобов'язані кращими знахідками творів давньоруської літератури і кращими зборами давньоруських рукописних книг. До кінця сторіччя збиральництво стає поважним заняттям видних державних діячів і просто освічених людей. Спочатку це просто модне заняття. Володар величезного зборів граф Ф.А. Толстой навряд чи добре знає, що за рукописи зберігаються на полицях його бібліотеки. Інтерес збирачів викликають красиво орнаментовані рукописи або рукописи, пов'язані з іменами відомих історичних осіб. А деякі "збирачі" колекціонують тільки вирізані з рукопису мініатюри або ініціали. Але з початку XIX століття можна вже говорити про зародження науки про давньоруської писемності. Хоча ще довго після немає подання про реальну цінність рукописів. Давні книги нерідко продають або роздаровують по частинах.
З збиранням, з колекціонуванням давньоруських книг тісно пов'язаний ще один вид писемності - підробки. Підробки бувають дуже правдоподібними. Відома справжня рукопис, в яку вставлено дуже хороші копії мініатюр Мстиславового і Остромирова Євангелій, а втрачений текст заповнений на аркушах нового пергамена. Без уважного вивчення сказати, де закінчується давнє письмо і де починається нове, досить важко.
Подальша історія давньоруської писемності - це історія зберігання, реставрації та вивчення. І у цієї історії швидкого кінця не передбачається.
Література
Гельб І. Е. Вивчення систем писемності у древніх слов'ян. М., 1993.
Гамкрелідзе Г. В. Системи ранньохристиянських писемностей / / Питання
мовознавства. 1987. № 6.
Георгієв Є. Слов'янська писемність до Кирила і Мефодія. Софія, 1952.
Зіндер Л. Р. З листи. Л., 1979.
Кіров О. Ф. Теоретичні проблеми моделювання мови. Казань, 1989.
Константинов М. А. Історія російської абетки / / Знання - сила. 1953. № 1.
Потапов В. В. Короткий лінгвістичний довідник. Мови і писемність. М.,
1997.
Роліч В. І. Про психофізичної сутності фонеми / / Проблеми теоретичної та
прикладної фонетики і навчання вимові: Тези доповідей. М., 1973.
Черних П. Я. Історична граматика російської мови. М., 1954.