Бунін і. а. - Моє сприйняття поезії і. а. Буніна

Твоя праця переживе тебе, поет,
Чи переживуть творця його творіння,
Живого не втратить вираження
З тебе колись списаний портрет.
І. Бунін
Я люблю і ціную творчість Івана Олексійовича Буніна, першого російського письменника - лауреата Нобелівської премії. Але особливо він мені близький і зрозумілий як поет. Краса, смерть, любов, розлука - все ці вічні теми отримали зворушливе і просвітлене втілення у віршах Буніна. Його вірші - це пристрасна тяга до досконалості, на щастя на землі.
Я десь читав, що Бунін мріяв стати другим Пушкіним або Жуковським. У вірші "Епітафія", на мій погляд, чітко видно традиційна духовна зв'язок Буніна з цими великими майстрами вірша:
Тут, в тиші цвинтарної алеї,
Де тільки вітер віє в напівсні,
Все говорить про щастя і весні.
Сонет любові на старому мавзолеї
Звучить безсмертної сумом про мене,
А небеса синіють вздовж алеї.
За філософської насиченості цей вірш Буніна споріднюється з кращими зразками філософської лірики Жуковського, Пушкіна, Лермонтова і Баратинського.
Особливе місце в поезії Буніна займає опис рідної природи. Дуже точно, мені здається, помітив особливість Буніна-живописця М. Горький: "Коли я буду писати про вашу книзі віршів, я, між іншим, буду порівнювати вас з Левітаном". Подобається мені, як відгукнувся про таке Буніна Г. Адамович: "... один з останніх променів якогось дивовижного російського дня ".
Дивне відчуття краси природи і людської душі І. Бунін виніс із свого дитинства, яке пройшло серед орловських лісів і полів. Картини і сюжети цього казково красивого російського краю увійшли до багатьох його вірші і прозу. Навіть коли у віршах Буніна не присутня людина, її спорідненість з пейзажем чітко відчувається:
Тепло і вологий блиск.
Запахли медом жита,
На сонці оксамитом пшениці відливають,
І в зелені гілок, у березах у межи,
Безтурботно іволги базікають.
Вже в ранніх віршах Буніна виявилися характерні особливості його поетичного стилю: чіткість і простота сюжетів, барвисті епітети, щемливе ліричне почуття. Бунін, немов чарівник, заворожує свого читача, вражаючи його уяву злиттям людської душі і природи:
Он веселка ... Весело жити.
І весело думати про небо,
Про сонце, про що зріє хлібі
І щастям простим дорожити ...
Поет звертає увагу читача на те, повз чого він міг безтурботно пройти, не помітивши:
Про щастя ми завжди лише згадуємо.
А щастя усюди. Може бути, воно -
Ось цей сад осінній за сараєм
І чисте повітря, що ллється у вікно.
Пильно вдивляється Бунін у сьогодення і минуле Росії. Підсумком його філософської лірики стають ознаки стислості людського існування на землі. Людина і космос притягають його уяву, народжують сміливі думки:
Сідаю на камінь теплого балкона.
Він осяяний могильно, - бліде світло
Візьме від зірок. Не чути навіть дзвону
Нічних цикад ... Так, у світі життю немає.
Є тільки Бог над гірськими вогнями,
Є тільки він, незліченні, ветхий днями.
По-моєму, здатність поєднувати в своїй свідомості буденне і високе - відмітна риса великого таланту.
Як і кожен російський поет, Бунін не минув у своїй творчості мотивів самотності, ностальгічних настроїв. Мабуть, наша батьківщина так простора і сумна в своєму майже космічному пейзажі, що хворобливі відчуття самотності в майбутньому, минулому і сьогоденні відвідують російських поетів незалежно від зовнішніх впливів. Я думаю, що і без еміграції, з усіма її чуттєвими символами, Бунін був би гірко закоханий у своє "самотність" посеред "російського космосу". Фізична розлука з батьківщиною тільки більш оформила ці почуття:
Золотий непорушний світло
До ліжку ліг.
Нікого в підмісячний немає,
Тільки я та Бог.
Знає тільки він мою
Мертву печаль,
Те, що я від усіх таю ...
Холод, блиск, містраль.
Але і в еміграції поет зберіг свій чудовий - Бунінська - російська мова, глибоку повагу до рідного слова. У поезії Бунін завжди і скрізь цінував філософську наповненість, ясність і благородство прагнень.
Відомо, що в останні роки життя Бунін майже не писав віршів, але зате його проза ставала все поетично. Високою поезією просякнуті такі його прозові речі, як "Ліка", "Сонячний удар", "Життя Арсеньєва". У "Життя Арсеньєва", по-моєму, увійшли всі поетичні світовідчуття Буніна, тому про цей твір і кажуть, що воно написано як би ні про що. Насправді - це пристрасне бажання Буніна вилити свою душу, розповісти своє життя, те, що довелося йому побачити в цьому світі любові, ненависті і розлуки. Завдання - явно поетична.
І все ж найголовніше місце в поетичній творчості Буніна займає тема Батьківщини:
Безбарвний запах чистий - чекай до півночі морозу.
І солов'ї всю ніч співають з теплих гнізд
У дурмані блакитному паруючого гною,
У срібною пилу туманно-яскравих зірок.
Поети завжди трішечки гаряче і палкіше ратують за примноження духовних цінностей свого народу й взагалі людства, тому Бунін для мене насамперед поет, який займає своє гідне місце в російській класичній поезії.