ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ Румунія - держава на південному-сході Європи, в басейні ні-жнего Дунаю. На сході омивається Чорним морем. Територія -237,5 тис. кв. км. Населення - 23,2 млн. чоловік (1990 г): 90% - румуни, 6,9% - угорці, 3,1% - німці, є і представники дру-гих національностей. Столиця - Бухарест (2,3 млн. жителів). Го-жавної мова - руминскій.Верующіе - переважно пра-вославние. Румунія складається з 40 адміністративних одиниць - уе-здів, самостійна адміністративна одиниця - столиця Буха-рест. Румунія - президентська республіка. Президентом Румунії внастоящее час є Іон Ілієску. Представницький орган, що здійснює законодавчу владу - Національні збори, що складається з двох палат: Сенату і Зборів депутатів. Крупней-шей парламентською партією є Партія соціальної демократії. Найважливіші опозиційні партії об'єднані в демократич-кую конвенцію. Вищу судову владу здійснює Верховний суд. Кабінетміністров - найважливіший орган виконавчої влади. У центральній і північній частинах Румунії розташовані гори По-стічні та Південні Карпати і Трансильванське плато, на заході - Західні Румунські гори, на півдні - Нижньодунайська рівнина, на південно-сході - плато Добруджа. Клімат помірний, континенталь-ний. На рівнинах середні температури січня від 0 до -5 граду-сов, липня від 20 до 23 градусів. У рік випадає 300-700 мм оса-дков (в горах до 1500 мм). Головна річка - Дунай. 27% терито-лісу, головним чином у горах, на рівнинах (велика частина їх розорана) - степова і лісостепова рослинність. У I ст. до н. е.. - III ст. н. е.. населяли територію Руми-ванні гето-дакийские племена вели боротьбу з Римом. На початку II В.М. е.. область розселення даків потрапила під панування Риму і була перетворена на римську провінцію Дакію. Після відходу римлян (217) на території Румунії осідали племена готів, гепідів, аварів, в VI-VII століттях оселилися слов'яни. У XIV столітті освітньої-лись феодальні держави - Валахія і Молдова, що потрапили в XVIвек під османське ярмо. Румунія утворилася в 1859 році в результаті об'едіненіякняжеств Молдови та Валахії під владою одного обраного перед-ставітельнимі зборами господаря Олександра Кузи, який по-лучіл титул князя румунського. У 1866 році Куза був позбавлений влади, напрестол обраний принц Карл (з дому Гогенцоллернів) і введена нова конституція. У 1877 році Румунія уклала союз з Росії-їй проти Туреччини і проголосила свою незалежність. У 1881 го-ду Румунія була проголошена королівством. Румунія брала участь у 2-ї Балканської війні (1913), в 1916на боці Антанти вступила в 1-у світову війну. У 1918 р. Ру-минія захопила Бессарабію і Північну Буковину, які в 1940р. вона повернула СРСР. У 1927 році король Кароль II був вигнаний з країни. Королемстал його п'ятирічний син Міхай.В 1930 р. Кароль повернувся на ро-дину, і Міхай став спадкоємцем престолу з титулом великого ше-води. РОЗДІЛ 1. 23 СЕРПНЯ 1944 РОКУ. У передвоєнні роки Румунія була відсталою аграрної страной.Основним заняттям 3 / 4 населення було сільське господарство. Сель-ськогосподарських продукти становили значну частину експо-рота. Доходи від даного виробництва йшли головним чином примі-щикам, власникам величезних земельних площадей.Мелкіе і средніекрестьяне, обплутані боргової кабалою, розорялися. У селі су-ществовало феодальні пережитки. Промисловість була слабо розвинена. За економічним потен-ціалу Румунія відставала від західноєвропейських країн майже на 100-150 лет.Значітельних розмірів досягали тільки видобуток неф-ти, розробка лісу і деякі інші галузі, які цікавили іноземний капітал. За даними 1938 р., частка іноземного капі-тала в нафтовій промисловості становила майже 92%, у вироб-ництві електроенергії та газу - 95%, у металургії - 74%, в хі-мічної промисловості-72%, у деревообробній - 70% . Багато хто галузі промисловості використовували імпортну сировину. Держ-подствовавшіе в економіці Румунії нафтові монополії спів-Чалі з гітлерівською Німеччиною. Німеччина за сприяння румунської буржуазії і поміщиків перетворювала Румунію в антирадянський плацдарм. Восени 1940 р., по-сле того як Північна Трансільванія рішенням Гітлера була пе-Реда Угорщини, Кароль вдруге пішов в еміграцію. ГенералІон Антонеску став прем'єр-міністром країни за формою і диктують-тором по суті. Формально зберігалася парламентська Монар-хія. 18-річний Міхай став монархічної ширмою для військово-фа-шистського диктатури Антонеску. Королівським указом Антонеску билпрісвоен титул "кондукетора" - фюрера, вождя нації. На початку жовтня 1940 р. в Румунію були введені великі з'єднання не-мецкіх військ. 22 червня 1941 румунський диктатор генерал Іон Антонеску віддав наказ військам перейти кордон по річці Прут і "розгром-мить ворога на Сході". Король Міхай висловив йому вдячний-ність "за радість пережити дні слави предків". 1 липня началосьфорсірованіе Прута. На перших порах вступ у війну користувалося визначен-ний підтримкою румунської громадськості. Тут, безумовно, позначилося ставлення населення до подій червня 1940 р., коли всостав Радянського Союзу ввійшли Бессарабія (окупована в 1918 р. румунськими військами) і ніколи не належала Рос-ці Північна Буковина. Проти СРСР Румунія виставила другий почислення після гітлерівського військовий контингент. Її армії воювали під Одесою, в Криму, на Дону, в Сталінграді і на Се-вірному Кавказі - билися там і гинули. 15 листопада 1943 Ан-тонеску, вироблений на той час в маршали, свидетельст-вовал в листі Гітлеру: "У 1942 р. ми дали 26 дивізій з самимлучшім озброєнням і послали на фронт майже всю важку артіл-лерію. На Дону і під Сталінградом ми втратили 18 дивізій, а ос-тальне 8 дивізій були знищені на Кубані. Ми втратили 250тис. людина і озброєння 24 дивізій. " На початку 1944 р. потеріруминскіх військ на фронті досягли 660 тис. чоловік. Поразки розсіювали шовіністичний чад. Країна, виснажений-ва війною і пограбовані гітлерівськими окупантами, бедствова-ла. Наростала опозиція режиму Антонеску. В армії ширилося де-зертірство. Робітники страйкували. Селяни саботували поставки продовольства. Інтелігенція була стурбована долею батьківщини, увлекаемой диктатором у пропасть.Лідери формально розпущених, але продовжували існувати "історичних партій" - націонал - ліберальної (НЛП) і націонал-царанистской (НЦП), перш без-говорочно підтримували Антонеску, стали шукати вихід з ту -піку. Спочатку це виявилося у засудженні безмежно-завоевате-льно програми (освоєння так званої Трансністрії, тобто земель між Дністром і Бугом з центром в Одесі, і створення "Великої Румунії") і висунення "програми-мінімум" (Бессара-бія і Північна Буковина). Пізніше почався активний пошук вихо-так з насувалася катастрофи шляхом домовленості з Велико-Британії та США. Розгром і полон румунських армій у Сталінграді, втеча з Північного Кавказу, поразка німецьких військ у битві під Кур-ському і Бєлгородом, вихід з війни Італії - всі ці події 1943 показували, що година розплати для румунських правителів бли-зок. Організатором опору режиму Антонеску була коммуніс-тичні партія Румунії (КПР), що перебувала в підпіллі. Заслуговує-ги комуністів у патріотичному русі безперечні. КПР є-лась єдиною подітіческой силою, з самого початку виступу-вошей проти союзу з гітлеризмом. У другій половині 1943 р. за ініціативи КПР виник Патріотичний антигітлерівський фронт сучастіем кількох демократичних організацій. Лідери націо-нал-ліберальної і націонал-царанистской партій в нього не вош-ли. Вони сподівалися на те, що з війни вдасться вийти з допомогою Ве-лікобрітаніі і США, покладаючи при цьому надії на так званий-мий балканський варіант, що висувався англійською прем'єр-міні-Стром Черчіллем. Останній, розраховуючи, що сили західних де-іржаві, врізавшись клином на континент, тим самим перепинять Сові-тской Армії шлях як на Захід, так і на Балкани, виступив Сіде удару в "м'яке підчерев'я Європи". Але цей план не був реалізований. Успіхи радянських військ влітку - восени 1943 р. були такі великі, а вероятностьдля англо-американської експедиції за-стрять на Балканах настільки реальна, що виникла інша "загроза": як би "червоні" не дісталися до Ла-Маншу, поки англо-америка -нци розплутують балканські вузли. На союзної конференції в Те-герані (кінець 1943 р.) були узгоджені терміни відкриття другого фронту у Франції. Лідери румунських "історичних партій" розгорнули лихорад-чную активність щодо встановлення контактів із західними країн Альянсу, зокрема ками СРСР. Вони направили своїх емісарів до Анкари і Каїр, про-мордували зондажі в Мадриді і Стокгольмі. Антонеску їм не заважали навіть намагався підключитися до цих контактів. Дотримуючись Альянсу, зокрема, чний лояльність, дипломати Англії і США радили в ответвступіть в переговори з урядом СРСР. 27 березня 1944 Радянська Армія перейшла румунську грані-цу. 2 квітня Радянський уряд заявило: "Вступ зі-радянської військ у межі Румунії диктується виключно воєн-ної необхідністю і триваючим опором військ про-тивника" і "не переслідує мети придбання будь-якої частіруминской території або зміни існуючого общественногостроя". 12 квітня В. М. Молотов оприлюднив наступне умо-віє перемир'я з Румунією, сприйняте у світі як великодушне: розрив з гітлерівською Німеччиною і спільна з антігітлеровс-кою коаліцією боротьба проти неї; відновлення довоєнної з-радянської-румунського кордону; відшкодування СРСР збитків , прічіненнихему діями румунських військ і окупацією; звільнення сою-зних військовополонених; забезпечення союзним військам свободи перед-ДОРОЗІ по Румунії відповідно до потреб війни. У со-Радянському заяві говорилося про повернення Румунії СевернойТрансільваніі, яка восени 1940 р. за рішенням Гітлера і Му-ссоліні була передана Угорщині. Антонеску відкинув ці пропозиції і оголосив, що переходить ктотальной війні. Але він вже не був господарем становища в стране.В квітні 1944 р. комуністи і соціал-демократи досягли зго-ності про створення Єдиного робочого фронту. Тоді ж 66 видних вчених, членів Академії та професорів Бухарестського університетом та звернулися до Антонеску з відкритим листом, закликаючи негайної ленно припинити війну. У червні був утворений Національно-демократичний блок (комуністи, соціалісти, цараністи, ліберали), який ставив метою домогтися виходу Румунії з війни і присоедине-ня її до Об'єднаним Націям, усунення Антонеску і установ-лення в країні конституційного демократичного режіма.Но зі -глас між учасниками блоку не було, лідери НЛП і НЦП про-продовжували маневри, домагаючись сепаратного договору з західними державами і висадки в Румунію англо-американського десанту. Сот же час вони намагалися спонукати Антонеску погодитися на перемир'я. Королівське оточення давно вже втратило віру в перемогу гіт-леровской коаліції і займалося пошуками виходу з глухого кута зі збереженням інституту монархії і династії Гогенцоллернів на престолі. Ще в 1943 р. король почав зондувати грунт, вступівчерез наближених в контакт з реально чи потенційно ОППО-позитний диктаторському режиму колами. Критичний момент настав у серпні 1944 року. 20 августапроривом військ 2-го Українського фронту почалася Яссько-Кишинів-ська операція ("Яссько-Кишинівські Канни") проти 900-тисячнойгруппіровкі противника (25 німецьких і 22 румунських дивізії). Керівники чотирьох партій встановили контакт з королем.Одновременно вони підтримували стосунки з СРСР з метою підпи-сания перемир'я через пана Штірбея в Каїрі і посла СоветскогоСоюза в Стокгольмі Олександру Коллонтай. Було вирішено, що генерал Аурел Алдя поїде до Москви з пів-номочіямі від короля і Національно-демократичного блоку з це-наливаю укласти перемир'я. Однак виникли труднощі військового ітехніческого характеру перешкодили виконання місії ге-нера Алдя. Тим не менше за спеціальним дипломатичним кана-лам союзники були проінформовані про стан духу румунів, орешеніі партій, короля і збройних сил. І все-таки вихід із числа сателітів "осі" і приєднання до коаліції затримувалися, оскільки маршал Антонеску, повернувши-шійся з фронту, відчув: щось готовітся.Хотя партії де-йствовалі в обстановці секретності, вся країна знала, що з- буття стрімко наближаються до фатальної розв'язки. Діктаторначал робити всілякі заходи протидії тому, що, як він підозрював, має відбутися. Щоб перешкодити йому прийняти рішучі заходи, союзники виріши-ли прискорити державний переворот. Після того, як була досягнута домовленість про дату та спо-собах здійснення державного перевороту, була зроблена по-следние спроба схилити маршала Антонеску самого укласти переміріе.Вечером 22 серпня блок чотирьох партій попросив ІонаМіхалаке, який підтримував особисті стосунки з Антонеску, поста-раться переконати маршала в тому, що інтереси країни вимагають пре-нення будь-яких відносин з гітлерівською Німеччиною, виведення ізРуминіі німецьких військових з'єднань і укладення миру. З цієї мети маршалу пропонувалося попросити перемир'я. Через Міхалаке Іон Антонеску передав, що розуміє сложностьсітуаціі, але попросив один день відстрочки на роздуми. Позд-неї було встановлено, що він хотів випросити дозволу ньому-ців. На наступний день, 23 серпня, вранці, зібравшись в будинку од-ного з керівників націонал-лібералів Діну Бретіану, всепредставітелі партій, за винятком керівника комуністів Лукреція Петрешкану, переслідуваного поліцією, попросили Джорджа Бретіану зробити останню спробу домовитися з маршалом від імені блоку чотирьох партій : терміново поїхати в Снагів і потребо-вать ясної відповіді на пропозицію, зроблену Іоном Міхалаке, - або "так", або "ні". Маршал вагався. Від імені лідерів чотирьох партій ДжорджеБретіану навів його на думку негайно з'явитися до палацу для обговорення всієї сукупності питань з королем. Іон Антонеску погодився. Близько четвертої години дня він з'явився до короля разом зі своїм однофамільцем, віце-прем'єром і міні-Стром закордонних справ Міхаєм Антонеску. Відбувся бурхливий раз-говір. Маршал наполягав на тому, щоб спитати згоди ньому-ців на укладення Румунією перемир'я. Перед лицем такого сле-пого впертості король оголосив обох Антонеску арестованнимі.Ето сталося з попередньої згоди Демократичного блоку. Негайно слідом за цим до палацу були викликані і також заарештовані генерали Васіліу, заступник державного сек-Ретаро з внутрішніх справ, і Пантазі, військовий міністр. Через чверть години члени нового уряду були за-ку посади; державний переворот був закінчений. Все було зроблено таким чином, що гестапо нічого не знала. О десятій годині вечора по радіо передали відозву короля, атакож закон-декрет про амністію. Так вся країна дізналася про виро-зошедшей перерві. На Двірцевій площі почали збиратися ти-сячи жителів столиці, які виражали ентузіазм і радість з приводу того, що сталося. Король Міхай оголосив про припинення військових действій.Ета ак-ція короля мала величезне значення: за конституцією він був верховним головнокомандувачем збройних сил країни, і поетомуармія беззастережно виконала наказ про припинення вогню. Ні од-но військовий підрозділ не виступило на захист поваленого диктатора. Але було необхідно обговорити умови виведення німецьких войскіз країни таким чином, щоб не постраждало населеніе.Во дво-рец були викликані повноважний посол Німеччини барон Манфред фонКіллінгер і командувачі німецькими військами в Румунії генерали Хансен і Герстенберг. Їх поставили до відома, що Румунія порвала зв'язки з "віссю" і перейшла на бік антигітлерівської коаліції і що німецькі війська зможуть безперешкодно піти з країни, не будучи роззброєними, за умови, якщо вищу не-мецкое командування віддасть прітказ про мирне відступі. Гені-ра Хансен дав чесне слово, що виконає ці умови. Баронфон Кіллінгер вів себе нахабно, але був змушений змиритися з реа-льності. Тим не менш наступного дня столиця зазнала жорстокої бомбардуванню. Чесне слово німецького генерала було грубо порушено, а жителі Бухареста пережили три дні і тріночі жахливого обстрілу з величезним числом жертв та матеріальних-ним шкодою. У Румунії оцінка 23 серпня 1944 залежала від політич-кою кон'юнктури.Вначале фігурував термін "історичний акт", потім - "повстання", "національне повстання", "антифашистскоенациональное збройне повстання". 23 серпня оголошувалося "днем звільнення Румунії Радянською Армією від фашістскогогнета". У 1969 р. була випущена медаль на честь "25-річчя освоєння-бождение Батьківщини". В останні роки диктатури клану Чаушеску 23августа стало вважатися початком "антифашистської і антіімперіа-криміналістичного революції соціального і начціонального звільнен-ня". Брат диктатора генерал Іліє Чаушеску "з товаришами" випу-стіл книгу і безліч статей, доводячи, що участь Румунії в антигітлерівській війні з осені 1944 р. скоротило продовжите-льності цієї війни рівно на 208 днів (ні днем більше, ні днемменьше). Зараз румунські історики оцінюють 23 серпня 1944 г.ілі як "день національної зради", або як "історичну-ський рятівний акт короля та історичних партій". РОЗДІЛ 2. НАРОДЖЕННЯ СОЦІАЛІСТИЧНОЇ РУМУНІЇ. 23 серпня 1944 диктатура Антонеску була повалена. Етоявілось історичною подією в житті румунського народу. У країні почалася революція, в ході якої була встановлена ді-ктатура пролетаріата.Руминія повернула зброю проти гітлерів-ської Німеччини. На заключному етапі Румунія боролася вмес-ті з Радянським Союзом до повного розгрому фашизму; румунські війська брали участь у звільненні Угорщини та Чехословакіі.Урон, заподіяний під час другої світової війни, і військові витрати склали більше 1 млрд доларів. Сили, що протидіяла революції, згуртувалися навколо ко-ролевского двору і буржуазних партій (націонал-ліберальної інаціонал-царанистской). Румунська компартія в довоєнний період була розколота на 2крила: "національне" (Георге Георгіу-Деж, Георге Апостол, Лу-Крецу Петрешкану) і "московське", що складається в основному з ра-цівників Комінтерну (Ана Паукер, Василе Лука, Йосип Кішіневс- кий). До 23 серпня 1944 р. вся РКП налічувала менше 1000 чле-нів. Прибула до Румунії Ана Паукер в ті буремні дні виразілаубежденность, що компартія незабаром стане правлячої в країні, а у відповідь на здивування співрозмовника заявила: "Під час відпочинку Радянської Армії в Румунії партія збільшить свої ряди на тисячі десятки тисяч людей." Вона, мабуть, знала, що говори-ла: вже до кінця 1947 р. РКП виросла до 803831 людини. Реаль-ва владу в партійному керівництві належала спочатку "мос-ковской" фракції, хоча з тактичних міркувань Сталін ухвалена на нул на перший план "націонал-комуніста" Дежа. Компартія виступила організатором Національно-демократичного кого фронту, до якого увійшли соціал-демократична партія, "Фронт землеробів", єдині профспілки та деякі інші ор-ганізації. 6 березня 1945 було створено перше демократическоеправительство на чолі з відомим політичним діячем Петру Гроза, яка приступила до глибоких демократичних перетворень, в тому числі аграрної реформи (березень 1945 р.). На перших після-військових парламентських виборах (листопад 1946 р.) блок демократи-чних партій на чолі з комуністами отримав рішучу по-біду над "історичними партіями" - націонал-ліберальної і на-ціонал-царанистской. На вимогу народу 30 грудня 1947 м. Корольов Міхай був змушений відректися від престолу, рішенням пар-том країна була проголошена народною республікою. Пере-хід до соціалістіческму етапу був здійснений порівняно світ-ним шляхом. Політичним подією великої важливості стало объединениекоммунистической і соціал-демократичної партій і створення нас'езде (лютий 1948 р.) єдиної Румунської робочої партіі.В на-Чале 1948 р. були утворені вищі і місцеві органи державної адмін-ничих влади - Великі національні збори і народні со- вети. 13 квітня 1948 була прийнята нова конституція. На першій післявоєнній національної конференції (октябрь1945 р.) почалася розробка румунського варіанта администрат-вно-командної системи економічних і суспільних отношеній.Суть цієї системи - копіювання сталінської "моделі" громадськості ного розвитку. Надалі до цього додався відвертий на-націоналізму. Хвороба Сталіна і розв'язана ним у 50-і рр.. антісемітскаякампанія сприяли падінню престижу "коминтерновцев" вРКП.В 1952 "фракційна група" А. Паукер і В. Луки була око-нчательно усунена зі шляху, а в червні цього ж року був сформувати новий секретаріат ЦК РКП, де переважали представителинационального крила. Керівником країни став Георге Георгіу - Деж. Вперше в партійну еліту увійшов Ніколає Чаушеску. Радянський Союз виступив захисником національної суверенності-тету Румунії та її позицій на світовій арені. В угоді про пе-реміріі з Румунією, підписаному СРСР від імені союзників ще 12сентября 1944 р. у Москві, Радянський уряд виходив ізбезусловного визнання незалежності та суверенітету страни.СССР першим визнав народно-демократичний уряд Ру-миніі і встановив з ним 6 серпня 1945 р . дипломатичні від-носіння. Завдяки твердій позиції СРСР мирний договір, подпісаннийв лютому 1947 р. в Парижі, не торкнувся незалежності Руминіі.14 грудня 1955 Румунія вступила в ООН. Економічне співробітництво з Радянським Союзом та іншими соціалістичними країнами зіграло важливу роль у зміцненні народного господарства Румунії. 8 травня 1945 уряду СРСР іРуминіі підписали угоди про економічне співробітництво ітоварообмене, що сприяло вирішенню проблем послевоенноговозрожденія румунської промисловості. У тяжкі роки господарської розрухи, збільшеної дворічної-ній посухою 1945-1946 рр.., Радянський Союз надав Руминіі400 тис. т. зерна. Постачання сировини (залізної руди, коксу, хлоп-ка) з СРСР дозволили налагодити роботу цілого ряду галузей ру-минской промисловості. Радянсько-румунський Договір про дружбу, співробітництво і вза-імной допомоги був підписаний 4 лютого 1948 р. у Москві. Аналоги-ві договори були укладені Румунією з Болгарією - 16 января1948 р., Угорщиною - 24 січня 1948 р., Чехословаччиною - 21 іюля1948 р., Польщею - 26 січня 1949 р. У січні 1949 р. Румунія разом з СРСР та іншими соціаліс- тическими країнами взяла участь у створенні Ради Економ-чеський Взаємодопомоги, а в травні 1955 р. підписала у Варшаві вмес-ті з ними Договір про дружбу, співпрацю і взаємну допомогу. Капіталістичні країни оголосили економічний і політич-кий бойкот молодій республіці, прагнули до її ізоляції на мі-ровой арені, перешкоджали прийняттю Румунії в Організацію об'єк-єднання націй. До цього моменту держава володіла обмеженим сектором векономіке (20% підприємств чорної металургії та 30% металлооб-розробляє промисловості, Національний банк, кілька фермвей сільському господарстві). Законом від 11 червня 1948 р. були націо-налізіровани основні засоби виробництва, експропрійована власність промислової і фінансової буржуазії, иностранныхпредпринимателей. Здійснився перехід до розвитку економіки на плановій основі. З початку 1950-х років у Румунії був узятий курс на розвиток важкої промисловості, що проходив на екстенсивній основі, переважно за рахунок переливу коштів з сільського господарства;-тва, де за сталінської схемою, хоча і з меншими втратами, - В1962 р. була завершена " суцільна колективізація ". У 50-ті роки, використовуючи матеріальну допомогу і кредити СРСР, НДР, Чехословаччині, румунське керівництво домоглося прогресу векономіческом розвитку страни.Бил реконструйований або построензаново ряд великих промислових підприємств. Г.Георгіу-Деж по-отже дотримувався сталінської моделі форсірованногоразвітія, створення в країні багатогалузевої економіки, яка базується-вавшись на неперспективних, з точки зору науково-технічно-го прогресу, галузях важкої промисловості. У міру утвердження командно-адміністративної системи в Ру-миніі і особливо після ХХ з'їзду КПРС в країні став возрож-датися націоналізм. Почасти це було викликано бажанням поставітьпредел надто вже завзятим спробам втручання радянських ру-никами під внутренник справи країни. Крім того, коли Ліді-рам комуністів стало ясно, що спиратися виключно на Со-радянської Армію нерозсудливо, вони вирішили знайти міцну соці-альную базу всередині країни. З двох можливих шляхів - побудови-ня споживчого "гуляш-соціалізму" чи затвердження безу-держного націоналізму - румунські керівники вибрали другий. Після смерті Сталіна радянсько-румунські розбіжності обгрун-тряются. У ході "десталінізації" Хрущов намагався змінити Ліді-рів в східноєвропейських країнах-сателлітах.Деж приймає від-ветние заходи: страчує єдиного суперника - Л. Петрешкану, на-весів йому ярлик "агента імперіалізму". На V | | з'їзді РКП у 1955 р. вперше йдеться про "руминскомпуті до соціалізму". До кінця свого життя Георгіу-Деж зумів до-битися для Румунії більш автономного положення в "соціалістичний-зації співдружності". В кінці 50-х років з країни були виведені-ни частини Радянської Армії. У 1964 р. в радянському журналі "Економічне життя" була опублікована стаття якогось Вальово, в якій викладався план "міждержавного економічного комплексу в зоні ніжнегоДуная". Ця суто академічна публікація дала румунському ру проводом привід для різкої одповіді і подальшого розв'язуючи-ня націоналістичної кампанії . Її закріпленням стала прінятаяна квітневому (1964 р.) Пленумі ЦК Румунської робітничої партії "Декларація про незалежність". Після цього румунське керівництво зайняло особливі позиції в Раді економічної взаємодопомоги (РЕВ) і в Організації Варшавського Договору (ОВД). 21 серпня 1965 була прийнята нова конституція, провезення-що свідчила країну Соціалістичною Республікою Румунією. РОЗДІЛ 3. НОВИЙ КОНДУКЕТОР. У 1965 р. Деж раптово помирає, і починається боротьба за "ка-фтан" генсека. Набили руку в політичних інтригах "барони", які зійшлися біля труни Дежа, боялися один одного і тому-му зійшлися на невинною, всіх влаштовує кандидатурі Н.Чау-шеску. Вони розраховували, що він стане слухняною маріонеткою вих руках і розглядали його призначення як тимчасове. Офіцій-ально висунення Чаушеску пояснювали тим, що невиліковно больнойГеоргіу-Деж сам призначив його своїм наступником. В інтерв'ю 4 січня 1990 Вільному румунському телевіде-нію І. Г. Маурер, колишній в 1965 р. прем'єр-міністром, заявив: "Оши-БКУ призначити Чаушеску Генеральним секретарем зробив я". Ви-рухалося й інша пропозиція - обрати на цю посаду Г.Апос-толу, але воно не пройшло через "протидії міністра внут-них справ А. Дрегіча і прихованої опозиції Н. Чаушеску". За словамМаурера, члени румунського керівництва побоювалися, що у випадку, якщо в країні почнеться відкрита боротьба за владу, в країну подетім приводом можуть бути знову введені радянські війська. Чау-шеску здавався тоді Мауреру людиною хоча і недостатньо об-разован, але "з великим бажанням вчитися, отже, че-ловеком з відкритим розумом, який слухає і намагається розуміти". Ніколає Чаушеску народився 26 січня 1918 р. в селі скорні-чешті повіту Олт. Він був одним з десяти дітей селянина Ан-Друце. Закінчивши початкову школу, він вперше приїхав до століцуі почав працювати підмайстром сапожніка.Тогда йому було 11 років. 15-ти років Миколу вступив до Спілки комуністичної молодежі.Большую частину свого часу він став проводити на вуличних де-монстрацией. Вперше він був захоплений поліцією в 1933 р., а за-тим арешти слідували один за іншим. Йому вдалося подолати вроджений дефект мови. Заважала, од-нако, брак освіти. Миколу насилу формулював своімислі. Практично всі військові роки він провів у в'язниці. У його ла-Герея комуністи були згруповані в бараці номер 8, де ста-зростанням був лідер компартії Г.Георгіу-Деж.Чаушеску виконував приним роль денщика або ад'ютанта. Це дозволило Чаушеску увійти вдоверіе до "першого комуністу країни", наблизитися до кругупартійних "баронів" і вперше відчути реальну борьбеза владу. Незадовго до повстання 23 серпня 1944 р. 26-річний Чаушес-ку вийшов на свободу. Відразу ж він стає генсеком СКМ (ру-минского комсомолу). На національній конференції РКП у октябре1945 р. його обирають до складу ЦК партії, а ще через рік - де-путатом парламенту. З 1948 р. він - заступник міністра сіль-ського господарства, а з 1950 р. - заступник міністра національ-ної оборони в чині генерал-лейтенанта, начальник вищого полі-тичного управління. Перед цим він закінчив 8-місячні курси Академії імені М. Фрунзе в Москві. Чаушеску догоджає перед начальством, був гордовитий і грубий сподчіненнимі. У 1952 р. він став секретарем ЦК РКП.В 1955 онзанял ключову посаду члена Політбюро, що відповідає за кадрові вопроси.После смерті Г.Георгіу-Дежа він став Генеральним секретарем РКП. Чаушеску сповна використав свій шанс. Ліберальної політи-кою він залучив на свою сторону інтелігенцію, а націоналісти-чеський - широкі маси населення. У 1967 р. до нього переходіті пост голови Державної Ради. У міжнародних справах Чаушеску продовжив і розвинув політікусвоего предшественніка.Прі цьому його політичний курс став бо-леї зухвалим, розрахованим на залучення уваги і симпа-тий світової общественності.В результаті протязі по край-ней мірі півтора десятиліть на Заході вважали, що Чаушеску " успішно протистоїть тиску Москви ". У 1968 році увага всього світу була прикута до Чехослова-киї, де керівництво на чолі з Олександром Дубчеком Приступи-ло до демонтажу державного контролю та ліберальним рефор-мам. З точки зору досягнутої незалежності румунський лідер видимим чином обганяв чехословацького, оскільки до серпня 1968 року він більш рішуче (або, принаймні, більш де-монстратівно) порвав з Радянським Союзом, ніж Дубчек. Рада-ські війська не ступали на румунську землю з 1958 року; руминс-кі збройні сили бойкотували військові навчання Варшавського пакту, і серед країн-учасниць Варшавського Договору Румунія ока-залась свого роду парією, її навіть перестали запрошувати на ва-жние міжурядові наради. На відміну від Чехословаччини, Румунія до того ж була менш розташована підтримувати міжнародною рідну політику СРСР, про що свідчить протокол Голосова-ня в ООН; вона також наважилася, незважаючи на лють Москви, вус-танов "нормальні" відносини з ворожим Радянському Союзукітайскім керівництвом . Візит де Голля до Румунії у травні 1968 го-да і широко розрекламований візит Чаушеску до Тіто в Югосл-вию свідчили про те, що всередині Варшавського пакту су-суспільством країна, що має намір зберегти своє обличчя і йти своімпутем. Брежнєв, однак, набагато більше був стурбований Дубчеком, не-Желі Чаушеску, оскільки останній не збирався стрясати ос-нови марксизму-ленінізму. Дубчек ж, навпаки, покушалсяна свя-та святих системи. У внутрішніх справах Румунія залишалася настільки ж ортодоксальної, як і Радянський Союз, за одним, пра-вда, винятком: Чаушеску неодноразово підкреслював, що він по-ддержівает "нові віяння" у Чехословаччині. Виступаючи перед робо-чімі в Галаці, він заявив, що румунська компартія "не розділяючи-ет погляди тих, хто відчуває тривогу у зв'язку з подіями вЧехословакіі". Він усіляко демонстрував (чого не робив Дубчек) решімостьРуминіі дати відсіч радянській інтервенції. У промові, зверненій до робітників-партійців і випускникам військових училищ, Чаушеску поз-воліл собі викликають натяки: "Немає і не може бути ніяких оп-равданій для чиїх-небудь спроб здійснити збройне втручання державних-будівництві у внутрішні справи будь-якої із соціалістичних країн-учасниць Варшавського Договору ". Два дні, 16 серпня, він полетів у Прагу і підписав з Дубчеком "Договір про дружбу, сот-кою і взаємної допомоги". Договір не давав відповіді на ва-жнейшій питання: чи надасть Румунія збройну допомогу в разі нападу на Чехословаччину? Будучи в Празі, Чаушеску охаракте-ризовались договір виключно як результат спільних зусиль, спрямованих "проти агресивної політики імперіалістичних кіл", що, однак, мало кого ввело в оману. За возв-рощення до Румунії, буквально напередодні вторгнення СРСР в ЧССР, онзаверіл робочих автомобільного заводу, що "доля чехословац-кого народу в надійних руках". "В особі чеського народу, - ска-залу він, - ми бачимо чудового друга у нашій спільній боротьбі за соціалізм." На наступний день радянські війська разом з симво-лическими частинами болгарської, східнонімецької і польської армій перетнули кордон Чехословаччини. Дубчек і його соратники були схоплені і силою привезені в СРСР. Зрозуміло, Чаушеску не міг не передбачити подібного поворотів та подій; до його честі треба сказати, що і тут він не відступив пив. 21 серпня під час значного мітингу на Палацовій площі він заявив розбурханої, жвавій натовпі, що втор-ються СРСР до Чехословаччини - "це колосальна помилка, серйозно-ва загроза миру в Європі і долю соціалізму, ганебне пляма в історії революційного руху". "Немає і не може бути опра-вдань військового втручання у внутрішні справи братнього з-ціалістіческого держави, - додав він, - ніхто ззовні не име-ет права вказувати, яким повинен бути шлях соціалістичного будівництва в кожній окремій країні". На захист неза-мости "нашої соціалістичної вітчизни", оголосив Чаушеску, онпрізивает кинути сили "збройної національної гвардії, сос-тоящей з робітників, селян та інтелігенції". Завдяки своїй принциповій позиції з цього питання Ча-ушеску буквально відразу став не тільки національним героя-ем, а й політичної зіркою світової величини. Його публічний виступ 21 серпня 1968 з різким здійсню-ганізацій введення військ ОВД у Чехословаччину надовго закріпило на Заході думку про нього як про "дисидента в соціалістичному лагу-ре". Його звернення до учасників багатотисячного мітингу в Буха-Рест була беззастережно підтримана народом і забезпечило йому ши-рокую популярність в країні і за кордоном. На Заході цей шагЧаушеску був сприйнятий з розумінням, бо вибудовувався в одінряд з особливою позицією Румунії щодо близькосхідного конфлікту 1967 р., а також з сепаратним, без урахування інтересів з-юзніков по Варшавському договору, встановленням діпломатіческіхотношеній між Румунією і ФРН. Збереження після червневої війни 1967 р. на Близькому Востокедіпломатіческіх відносин з Ізраїлем стало згодом глав-ним аргументом при вирішенні конгресом США питання про нада-ння Румунії режиму найбільшого сприяння в торгів-ле. Позиція Заходу не похитнулася навіть тим, що Чаушескув самий розпал "культурної революції" у Китаї підтримував від-носіння з ним, пояснюючи це "необхідністю спільної защітиот радянської загрози". Ставлення Заходу до Чаушеску змінилося лише на початку 1980-х рр.., Коли він першим із керівників по-сточноевропейскіх країн "затаврував" розвиток подій у Польщі. Причина, що змусила Чаушеску засудити радянську інтервенціюі підтримати Дубчека, полягала в тому, що в глибині душі онзнал: рано чи пізно його власне "дисидентство" можетспровоціровать Радянський Союз на вторгнення в Руминію.Такім об-разом, скоріше сама ідея радянської інтервенції, ніж її конк -ретних причина, змусила Чаушеску так бурхливо відреагувати. Західні радянологи поставили Дубчека і Чаушеску в один ряд. схожість всіляко підкреслювалося (як виявилося впоследст-вії, абсолютно неправомірно), а всі відмінності в їх характерах і методи керівництва ігнорувалися. Під час серпневих з-битій 1968 Чаушеску вів посилену підготовку з лікві-ції залишків колективного керівництва РКП і дискредитації з-ратників Георгіу-Дежа - старої гвардії, що представляла, за егомненію, серйозну загрозу його авторитету і амбіціям. Заходу жебил важливий тільки той факт, що і Дубчек, і Чаушеску стремятсяпокончіть зі статусом сателітів. Захід же не забарився відгукнутися на поведінку Чаушеску в серпні 1968. Ще в дні окупації Чехословаччини його відвідав Майкл Стюарт, міністр закордонних справ Великобританії, і хоча МЗС Великобританії незмінно підкреслювало, що мова йде исклю-ве про англо-румунських економічних зв'язках, всім було очевидно, що таким чином британський уряд хотіло ви-разити повагу і підтримку незалежної позиції Чаушеску. Його справжній тріумф, проте, відбувся рік тому, коли Ру-минію відвідав Річард Ніксон. Це був перший візит Ніксона у комуністичні країни в якості президента США. Він, правда, вже одного разу (у 1967 році) завдав "приватний візит" до Румунії (де йому був наданий прийом, за протоколом покладається лише чолі держави) і ще тоді висловив своє доброзичливе ставлення-ня до Чаушеску. Візит Ніксона задав тон: від серпня 1968 року Румунію стало модно відвідувати. Ставши генеральним секретарем, Чаушеску невдовзі завів практику запрошувати до Румунії видатних політичних діячів, тщатель-но при цьому вибираючи гостей і з великим стратегічним искусст-вом організовуючи їх перебування в країні. Він інстинктивно зупинятися Лівану на тих, хто міг згодом бути йому корисним, хоча збігом часу він виявляв усе більшу схильність до керів-водіям будь-якого роду. Це був мудрий крок, бо в кільватері по-добно візитів завжди була група журналістів, готовихпредставіть "румунський шлях" у самому сприятливому світлі. Держ-тепріімство Чаушеску не тільки принесло йому широку відомого-ність за кордоном, але й дало новий привід і без того раболепнойпартійной пресі для прославлення його величі. Візити Віллі Брандта, де Голля і Ніксона були широко розрекламовані у всій румунській пресі. Ще більш пильну увагу уделіліруминскіе засоби масової інформації поїздці Чаушеску в Південно-славу, бо в 1968 році все ще Тіто, а не Чаушеску, був самим відомим, самим визнаним "антирадянським" дисидентом-кому-ність, не побоявся дати відсіч всесильному Сталіну в дале -ком 1947 році. Чаушеску став проявляти особливий інтерес до "третього", непри-з'єдналася світу. Перед керівництвом цих країн він старалсяне козиряти комуністичною ідеологією, а розігрувати роль лі-дера нейтральної країни. Він почав розвивати ідею про те, що Ру-минія набагато краще, ніж інші держави східноєвропейських йского блоку, розуміє потреби третього світу, оскільки вона сама стоїть перед тими ж проблемами - економічним відставанням ігрядущей індустріалізацією. Таким чином, вважав Чаушеску, країни третього світу охочіше підуть на діловий контакт з Руми-ніей, ніж з іншими соцстранами, і румунським фахівцям бу-де забезпечений більш теплий прийом. Подібний маневр, принаймні спочатку, виявився надзвичайно успішним. Іншим об'єктом його невсипущих турбот (породжених маниакален-ним прагненням вибитися в лідери міжнародного масштабу) став Близький Схід. Після 1967 року ізраїльське посольство всередині комуністичного блоку збереглося тільки в Румунії, що легко пояснювалося честолюбними домаганнями Чаушеску Нароль посередника між Радянським Союзом та Ізраїлем. Ця турбота, спочатку продиктована цілком природним бажанням поза-сті свій посильний внесок у врегулювання конфлікту, в далекій-шем перетворилася в засіб досягнення таємницею амбітної меч-ти стати лауреатом Нобелівської премії миру. З цією метою висо-кі румунські інстанції рік за роком наполегливо облягали Нобелевс-кий комітет в Осло, і в газетах часто з'являлися повідомлення про "висування" Чаушеску на премію. Після інциденту з Чехословаччиною протягом ряду років Чаушескув очах Заходу значився лицарем без страху і докору. Істіннуюсуть його натури західні лідери прозріли значно пізніше, не-Желі самі румуни. У 1978 році, коли Румунія була тота-літарной країною в самому східному блоці, Чаушеску все ще з-члі гідним запрошення до Букінгемського палацу в якості чи-чного гостя королеви Єлизавети. У 1983 році Джордж Буш (в товремя віце-президент), як і раніше називав його "хорошим кому-ність". Симпатії США до Чаушеску невимовно посилилися після егорешенія ігнорувати бойкот Олімпійських ігор 1984 року. Насправді саме недвозначне намір стати другою румунською кондукетором Чаушеску виявив по прошествіівсего трьох днів після від'їзду президента Ніксона. 6 серпня 1969 відбувся Х з'їзд Румунської комуністичної партії, і, не чекаючи його кінця, Чаушеску змінив статут: відтепер ге-льний секретар переобирався не центральним комітетом, аделегатамі з'їзду, органу не в приклад більш слухняного. Пере-рив між з'їздами збільшувався з чотирьох до п'яти років. Авіагасу-товський з'їзд поклав кінець і будь-якої потенційної загрози з боку старої гвардії Георгіу-Дежа - ні Апостол, ні Стойка небилиці знову обрані до ЦК. Небачене досі шалений ідолопок-лонство, вперше продемонстроване з'їздом по відношенню кЧаушеску (що він сам сприйняв як належне) теж не предвещалонічего хорошого. Кілька сотень делегатів у єдиному пориві схоплювалися з місць і довго аплодували йому, безперестанку ска-ндіруя: "Чаушеску - народ". На з'їзді він додав ще один ти-тул до зростаючого реєстру своїх заслуг: він став головою Національної ради Фронту демократії і соціалістичної єдності, а незабаром, 14 березня 1969 року, набув ще два - пре-дседатель Ради оборони і Верховний головнокомандувач збройними силами . Культ особистості розвивався за знайомою схемою. Вгазете "Скинтейя" стали з'являтися докладні описи життя нового кондукетора в його власному викладі: "Будучи подальшого вирощування сином, я спізнав гніт поміщиків, а з одинадцяти років ікапіталістіческую експлуатацію". Серед інших славослів'я на ад-рес Чаушеску, багатих на сторінках "Скинтейі ", фігурував також і" великий теоретичний і практичний внесок у розвиток збагачення політичної науки ". На жаль, він дуже швидко поверілетім підлабузницькому дурницям і до 1970 року вже став видимим об-разом втрачати зв'язок з дійсністю. "Люди, як я, - за-явив він на початку 70-х років міністру охорони здоров'я, - появля-ляють раз на п'ятсот років". Під керівництвом Чаушеску, спільно-лось в одній зі статей, румунська економіка "досягла такого рівня розвитку, що викликала захоплення всього світу". Останнього суперника - І. Г. Маурера Чаушеску прибрав з політи-ської арени в 1974 р. Предметом суперечки були ступінь централі-зації управління, а також темпи і масштаби індустріалізації. Переміг в цій суперечці Чаушеску. У березні того ж року Чаушеску приймає присягу президента Румунії. Починається епоха культу особистості. Щотижня президент виступає на багатотисячних мі-Тінга з промовами, на керівників усіх ланок обрушується ла-вина "цінних вказівок". ГЛАВА 4. ЕКОНОМІКА "ЗОЛОТИЙ ЕПОХИ" ЧАУШЕСКУ. Вирок, винесений світової демократичної пресою "золо-кислотою епосі" румунського кондукетора, гранично стислий: геноцідсобственного народу. Звичайно, все це було - і голод, і холод, і відсутність необхідних медикаментів, і високий рівень дет-ської смертності. І це жахливо, тому що гинули слабкі, старі-ки і деті.Но, розцвічуючи все це яскравими фарбами, преса як - то обходить стороною першопричину - виплату зовнішнього боргу за-падном странам.Я спробую глибше розібратися у витоках "не-популістської "внутрішньої політики Румунії 70-80-х років. Загальне ослаблення соціалістичної системи на початку 1970-хроків змусило розвинений Захід перейти від обтяжливої "хо-лодной" війни до війни страшнішою - економічної, війні до-лгов і кредитів. Так військове протистояння двох систем поміняй-лось грандіозним лихварством, яке було вигідно для За-пада, так як він давав "в борг" неперспективні, отработанниетехнологіі, продукти надвиробництва, грошові кошти, сох-раняя за собою певний контроль за їх використанням. Аполучіть збирався і борг, і відсотки, що набігли валютою і си-рьем. До того ж, коли за столом переговорів сидять два лідери, і один з них - боржник, у переговорах уже немає рівності, пос-останньої стає поступливішим. Нерідко валютні долгіможно частково повернути їх політичними еквівалентами. Великі стратегічні помилки, допущені румунським керівників-дством в національній економіці на початку 70-х років, коли бу-дущее здавалося світлим та безхмарним, всій країні довелося ис-купати в 80-і ціною величезних народних жертв.Запад зіграв з Ру-миніей злий жарт, пообіцявши їй неясні, але привабливі перспек-тиви інтеграції країни у світову економіку. Румунія після приходу до влади Чаушеску взяла курс на заку-ПКУ дорогих проектів з будівництва гігантів хімічної до-ких, металургійних, нафтопереробних виробництв, про-ладнання в США, Франції, Італії та ФРГ.Руминія стала розвивати торговельні відносини більш ніж з 150 країнами, а до 1987 р. виш-ла на 12-е місце в світі за річним обсягом торгівлі. У струк-турі румунського експорту, що виріс з 1967 по 1987 рік більш ніж у 9,6 рази, стали переважати вироби з високим ступенем обробки (62% всього експорту). Чаушеску розсудив з багатьох то-чек зору правильно: експортувати вигідно тільки готовий продукт . "Сировинний" же шлях веде до неухильного зубожіння соб-жавної економіки і до зростання колоніальної завісімості.Он хотів перетворити Румунію в якийсь перевалочний пункт між Заходом і Сходом, орієнтований на переробку східного сировини. Фатальним для Румунії став 1972 рік, коли Міжнародний банкреконструкціі і розвитку відкрив для неї велике джерело підлозі-чення довгострокових кредитів. Обнадіяний гарантіями, Чаушескустроіл, без оглядки брав кредити і позики у Заходу, традіціоннийекспорт нафтопродуктів (12-14 млн. тонн щорічно) дозволяв Ру-миніі тоді покривати виплати за цим долгам.Как йому здавалося, він нарешті знайшов свою незалежну нішу в системі Захід-вос-струм. Країна з традиційно аграрної на очах перетворювалася віндустріальную, обсяг промислової продукції зріс більш ніж В6 разів у порівнянні з 60-ми роками, а з 1944-м - в 100 раз.Про-процес цей, як відомо зі світової практики, дуже важкий, тре -бующій значних капіталовкладень, повернути які в скоромвремені мало кому вдавалося. "Підвів" і енергетична криза середини 70-х років, і ре-зький зліт цін на нафту, які Румунія стала закуповувати в бо-льшіх кількостях для реалізації амбітних планів Чаушеску.Добивая щорічно 10-11 млн. т нафти, Румунія стала закуповувати по -май же вдвічі більше. При цьому обсяги переробляється в страненефті швидко зростали (з 22,6 млн. т в 1982 р. до 30,6 млн тв 1989 р.) як з метою розширення експорту нафтопродуктів закордон, так і для потреб нафтохімії - плани її форсованого ра-ЗВІТ , позбавлені реальної основи, розроблялися під керівни-ством "академіка" Олени Чаушеску. До 1979 р. кондукетора виручала підтримка іранського шаха, який підніс Чаушеску воістину безцінний подарунок у вигляді бартерної угоди на іранську нафту за твердими цінами. Низ-докинути шаха призвело до корінного перегляду іранського догово-ра. З 1979 року Румунії довелося розплачуватися за нафту валю-тою за світовими цінами, а заводи, побудовані на банківські кре-Діти, були вельми енергоємними підприємствами. Один алюмініевийкомплекс в Слатіні споживав стільки ж енергії, скільки весьБухарест. У гонитві за індустріалізацією зовсім не приймалися врасчет енергетичні витрати, між тим собівартість продук-ції деяких румунських підприємств була в 3-4 рази дорожче за-падних аналогів. Все це не мало особливого значення, поки миро-ші ціни на нафту були низькими, але з різким стрибком цін румун-ська промисловість опинилася у важкому стані. Тільки до кінця 70-х років румунське керівництво усвідомило, що потрапило в економічну пастку: країни Заходу зовсім не ну-чекали в продукції величезних потужностей румунських заводів-гіга-нтов, як не потребують вони в готовому продукті або навіть в напів-сировину. "Незалежна" політика призвела до того, що СРСР вместес іншими сусідами Румунії за східним блоку не міг використо-вувати ці потужності, тому що вони спочатку не були інтегрованої мендовані економіку РЕВ, та й бартерний "валютний" рубль РЕВ непрінімался західними банками. СРР кинулася до країн третьегоміра, але вони виявилися бідні і не здатні укладати угоди в таких обсягах, хоча і мали потребу в румунській продукції. Румунію впевнено ставив на коліна процвітаючий Запад.Передстраной встала жорстока альтернатива: плисти за течією все по-зрастающей заборгованості, або перетворити 23-мільйонну странув одного великого донора. Був обраний другий шлях, а для етогоРуминіі було необхідно щорічно забезпечувати позитивне саль-до торгового балансу у розмірі 2 млрд. дол, у зв'язку з чим внутрішній ринок начисто позбавлявся тих товарів, які можна б-ло експортувати, зокрема продовольчих. Одночасно-но з цим різко скорочувався імпорт із Заходу, за рахунок котороговплоть до 1981 року більшою мірою забезпечувалася нормальна робота і модернізація промислових предпріятій.Круг замикався. Ось деякі цифри цього бігу проти течії: 1980 р.-долг11 млрд. доларів; 1981-й - 10,1; 1985-й - 7; 1986-й - 6,4 .. НоЗапад не міг дозволити Румунії вийти з боргової ями. За кре-дітам, наданим СРР після 1980 року, сальдо її заборгова-нности Міжнародному банку реконструкції і розвитку в 1987 р. збільшився на 50% (близько 250 млн. доларів). Це стало сле-дствіем того, що зміни валютних курсів були застосовані то-лько відносно боржників, а також наслідком валютних махи-націй з боку МБРР. Західні країни вирівнювали і утрясалісвоі фінансові відносини за рахунок східних сусідів, але самоеглавное - намагалися всіма силами втримати останніх в відсоток-ном ярмі своїх кредитів. У результаті збільшення задолженностіРуминіі МББР "по валютному ризику" вона зазнала значних фі-нансових втрати, виплачуючи великі грошові внески і відсоток-ні ставки. У двох словах, потрібно було не тільки зберегти взя-тий темп виплати, а й збільшити його до зрослих відсоткам, адля цього доводилося шукати нові внутрішні можливості, ло-мати вже діючу модель. 11 млрд доларів початкового до-лга в підсумку вилилися для Румунії в 21 мільярд! Але хіба можна доларовому обчисленні оцінити ті жертви, яких зазнав руми-Марфинський народ, кількість голодних людей похилого віку і ненароджених де-тей?! У середині 1980-х років світова демократична преса мно-го писала про нестачу продовольчих продуктів в СРР, про еко-номічного санкції відносно румунського продовольственногоэкспорта. Гуманний Захід, поборник прав людини, міг без осо-якого праці, враховуючи катастрофічне становище в країні, "СМЯ-гчіть" умови виплати боргів, але не зробив цього! Чаушеску ні до кого не йшов на уклін - ні до СРСР, перші при-знаки політичної млявості та економічного розпаду якого він відчув ще на початку 80-х (а для нього це було очевид-ним застереженням того, що могло чекати Румунію), ні до За-паду - спостерігаючи, як багато хто з його колишніх партнерів по Вистачає-ному блоку влізають в економічну залежність від последнего.Руминскую економіку того періоду можна охарактеризувати як безоглядне-не рахуючись ні з чим, ні з якими жертвами-стре-млення до повної незалежності країни від будь-якого впливу. Шлях кнезавісімості лежав через виплату зовнішнього боргу. Економія на всьому, навіть життєво необхідному, була возведенав ранг державної політики. Згідно з офіційними інструкцій ціям, в квартирі дозволялося запалити тільки одну лампочку потуж-ністю 15 ват, використання холодильників та інших битовихелектропріборов взимку категорично заборонялося, так само як і вживання газу для обігріву житлових приміщень. Порушення вия-ся створеної з цією метою "економічної поліцією" і ка-рались штрафами, а потім і відключенням газу і електроенергіі.Горячая вода у квартири практично не подавалася, а телевіде-ня працювало 2-3 години на добу. Споживання електроенергії на душу населення в Румунії було тоді найнижчим у Європі. Країна була змушена сісти на голодний пайок. Знову були введені продовольчі картки, скасовані в 1954 р., і ра-зработана "програма наукового харчування". Споживання м'яса сік-скоротилося з 45 кг на душу в 1980 р. до 37,2 в 1988 році. Спочатку 80-х років в Бухаресті стали все частіше з'являтися істо-щенние й босі селяни, а селянські діти, вибігаючи до про-ходять поїздам, просили хліба. На внутрішній ринок надходило лише близько 14,6% готових ті-кстільних виробів, 11,6% взуття, 6,3% бензину, що виготовлялися в країні. В останні роки правління Ніколае Чаушеску каждод-невную їжу людей в основному складали хліб, солодкий перець ібринза. Шматок м'яса тоді був розкішшю, а кращим подарунком вва-тался маленький пакетик з натуральними кавовими зернами. Осо-ливо важкими були зими, коли людям доводилося жити в домахпрі температурі в 10-12 градусів. Звичайно, першими не витримують-вали старики ... У деяких особливо неблагополучних повітах стра-ни новонароджених немовлят реєстрували лише у віці шес-ти місяців, тим самим приховуючи від світової громадськості істин-ні цифри дитячої смертності, викликаної недоїданням і отсутс-твием ліків. Румунія не гребувала нічим. Вона була єдиною країною східного блоку, яка перетворила еміграцію в дохідне дело.Чаушеску міркував просто і ясно: той, хто народився, виріс, по-лучіл безкоштовну освіту і медичне обслуговування в од-ний країні, не може просто так поміняти її на іншу, не роз-платити по всіх рахунках. За кожного німця, який залишає Руми-нію, ФРН вносила на румунські зовнішні рахунки по 5 тисяч захід-ногерманскіх марок, а єврейські громади Заходу були винуждениплатіть адекватну суму в американських доларах за кожну "голову". При цьому від'їжджаючий зобов'язувався за румунським законамсдать своє майно - цінності, машину, будинок - спеціальної го-жавної оціночної комісії. Така "работоргівля", що викли-вавшись крайнє роздратування в цивілізованому світі, давала в ка-ЗНУ держави певний стабільний прихід у ВКВ, которийтакже йшов на сплату західного боргу. Ми можемо самими похмурими фарбами живописати "золоту епо-ху" Чаушеску, ненавидіти і зневажати цієї людини, сравніватьего з Гітлером, Сталіним, з ким завгодно, але ми не можемо не при-знати історичний факт: країна стала єдиним у світі го-державою, виплатив борги. І - відповідно - получівшімвозможность вільно розпоряджатися всією надходить від зовнішньої торгівлі валютою. 12 квітня 1989 на Пленумі ЦК РКП Ніко-гавкоті Чаушеску урочисто заявив усьому світові про повну виплату Румунією зовнішньої заборгованості. Не могло керівництво СРР відкрити ворота західному капіталу для впровадження в ключові галузі румунської економікі.По мненіюкондукетора, що враховувало досвід багатьох африканських країн, "пас вибухобезпечний" шлях повернення заборгованості і пайову участь у прибутках власної економіки вели в тупик затягуються фі-нансових труднощів. Сам факт того, що Румунія позбулася зовнішнього боргу, ос-тался майже непоміченим в очах світової громадської думки. Чому? Було на практиці доведено, що значний валю-тний борг можна повернути, і робити це потрібно швидко, тому що лю-бій затягування цього болючого процесу призводить до швидко-му руйнації національної економіки. 3 млрд. доларів - таку суму повинна була виплачувати Ру-минія за відсотками своїх боргів приблизно кожен рік. Де-сять, двадцять, тридцять, сорок років. До нескінченності - такіедолгі не віддають, подібного випадку не було у світовій практіке.Чаушеску ж борг повернув. РОЗДІЛ 5. Секурітате. Ніде, навіть, мабуть, і в СРСР за Сталіна не було такого всемогутнього розшукового апарату, як у Румунії при Чаушеску. Ру-минская секретна поліція проникла в усі сфери румунської житті, її боялися більше самого Чаушеску, і вона користувалася ещеболее похмурої славою, ніж радянський КДБ. Причина полягала не тільки в тому, що Секурітате найтіснішим чином співпрацювала з РКП на всіх її рівнях, а й у тому, що таємна поліція (болеегібкая і багатофункціональна організація, ніж КДБ) пронізь-ла всі рівні державної діяльності. Румунське мініст-рство торгівлі було не просто розсадником агентів Секурітате, але, по суті, її власним відомством. Секурітате облад-ла також самостійної мережею торгових компаній з дочірніми філіями за кордоном і навіть банками. Вона до того ж у великій мірі спиралася на інформаційну агентурну мережу, що діють щую всередині РКП. Румунська таємна поліція була настільки всюдисущою, що в результаті перетворилася на свого роду лякало; її і без того доста-точно велика влада багаторазово збільшилася в уяві ру-мин. Як-то раз в середині 80-х років Маріану Челак (ізвестнуюдіссідентку і архітектора) привезли на великий завод, щоб на-наочно продемонструвати розшукові здібності охранки. Всі ті-лефонние розмови записувалися на плівку, і в якості доку-зательства їй представили касету під номером 6432. "Главнийабсурд полягав у тому, - розповідала вона, - що, хоча вони дей-ствительно записували всі розмови, ніхто очевидним чином цими розмовами більше не цікавився і не аналізував їх змісту. Одного свідомості, що все записується і прослухо-ється, виявилося достатнім, щоб перетворити людей на трусов.Інструментом Секурітате було зазвичай людське почуття стра-ха. " Ось що сказав Лівіу Турку, колишній співробітник таємної поліції, в 1987 р. емігрував до США: "Уявіть собі величезний ап-парат, розпускає чутки і наводить страх і жах, і створений-ву їм атмосферу, в якій люди панічно бояться, що, якщо вони допустять хоч найменшу помилку, кваліфіковану як акт непокори Чаушеску, вони безслідно зникнуть. Саме страх паралізував румунське населення; найвидатнішим образ-ком дезінформації була чутка, спеціально поширюваний Секурітате, що кожен четвертий румун є її інформатором. " Починаючи з 1978 року, Румунія все більше потрапляла в лещата тя-желого економічної кризи. Перша страйк шахтарів (по-сле довгих і палких дебатів з приводу робочого графіка і Урі-чених пенсій) сталася у вересні 1972 року в долині Жіу.Ещеболее мощнаязабастовка спалахнула в серпні 1977 року і охоплює-тила 35 тисяч чоловік, в ході репресій, влаштованих Секурітате, два інженери, які виступили на боці робітників, загинули в "авто-мобільного катастрофи". Спроба створити "незалежний" профсоюззакончілась відправкою призвідників в психіатричні лікарні, аостальних - під суд за "злочини проти соціалізму". Одна-ко в жовтні 1981 р. гірники знову забастовалі.На цього разу Се-курітате не обмежилася каральними загонами і окремими розправами; вона депортувала в інші райони країни таке ко-лічество шахтарів та членів їх сімей, що склад населення в долині Жіу докорінно змінився. Секурітате перевела в цей район частина колишніх військовослужбовців, а також своїх влас-них агентів, термін контракту з якими незабаром істе-кал, і справила їх в шахтарі. Це почасти пояснює поведеніешахтеров в подальшому. Репресивні заходи Секурітате, спрямовані проти отдельнихінтеллектуалов, були куди слабкіше, ніж проти будь-яких форм ор-організовувати опозиції. Катування одинаків носили скоріше пси-хологіческій, ніж фізичний характер. Наприклад, кілька разів Челак сповіщали, що їй слід прибути за такою-то адресою для допиту; її примушували довго чекати, а потім кілька годин по-дряд допитували, але незмінно відпускали додому. З Даном Петра-ську (одним з двох відомих дисидентів міста Ясси) обраща-лись подібним же чином, але після допитів, розповідав він, чиновники Секурітате затівали "нормальна розмова", жартували і навіть висловлювали деяку подібність каяття за знущання "з обов'язку служби" . У міру того як державний штурвал вислизав з рук Чаушеску, Секурітате у все зростаючій мірі з суто ре-прессівного апарату перетворювалася в систему управління. Якщо вона не могла вилікувати економіку, то принаймні була спо-собно забезпечити послух. Крім того, вона була готова у разі по-чаї потреби попередити Чаушеску про підготовку проти нього за-говірці, бо Кондукетор добре знав з досвіду минулого, що у смутні часи пост генерального секретаря ставав дуже і дуже небезпечним. Поступово розшукова діяльність Секурітате поширилася і за кордон; почалася стеження за дипломатами, підозрюваними в зайвому "лібералізмі". Корнеліу Менеску, один з самих талан-тлівих румунських дипломатів, представник Румунії в ООН і по-зднее міністр закордонних справ, повідомив у телеінтерв'ю (в янва-ре 1990 року), що "врешті-решт наші посольства майже пов-семестно перетворилися на вотчини Секурітате ". Хоча між мініс-терства закордонних і внутрішніх справ начебто б істота-вала домовленість про пропорційне співвідношення в посольст-вах справжніх дипломатів і агентів Секурітате, до середини 70-х років відсоток співробітників таємної поліції різко і необгрунтовано зріс. Вони дуже процвітали в стеженні за колегами, але самі дипломати були абсолютно безпорадні. Секурітате витрачала на свої потреби воістину незліченні се-нання, і, ймовірно, Чаушеску іноді сам дивувався, куди уходятденьгі. "Я підрахував, - сказав дисидент Сілвіу Брукан, - длятого щоб просто тримати під наглядом і мене і мій будинок, тобто задіяти персонал, машину і т. д., вони витрачали в середньому 200 тисяч лей на місяць. У число улюблених витівок Секурітате входила розправа з емі-гріровавшімі дисидентами, причому руками найманих вбивць Нерум-нського походження. Однак налагоджена система іноді давала осічку. Так сталося, коли таємна поліція в 1981 році попи-талась знищити двох найвідоміших румунських вигнанців - Вірджил Тенасе і Пауля Гому. Агент з імені Хайдуку, направ-лений до Франції для того, щоб найняти убивць, негайно пре-дложіл свої послуги французькій службі безпеки. Письменників - дисидентів відразу законспірували, а Кондукетора дезінформують-рова повідомленням про те, що замах нібито відбулося. Через тривалий проміжок часу перевербувати агент Хайдуку все ж розкрив карти, поставивши Чаушеску у вкрай делікатне по-положення. Цим інцидентом поспішив скористатися президент Франсуа Міттеран, давно шукав привід, щоб скасувати на-мічений на 1982 рік офіційний візит до Румунії. Найулюбленішим читанням подружжя Чаушеску були секретні докуме- нти, зібрані Секурітате, особливо ті, що стосувалися інтімнихсторон життя їхніх найближчих колег і сподвижників по РКП. Коли після смерті Олени Чаушеску у Весняних палаці розкрили лич-ний сейф, то поряд з коштовностями в ньому виявили большоеколичество запечатаних конвертів, що містять у собі свіжі ра-звернуте донесення Секурітате про високопоставлених руминскіхсановніках, наближених до Олени. Однією з першочергових за-дач Секурітате вважалося спостереження за дітьми Чаушеску. Сілвіу Брукан мав можливість на власні очі переконай-ться в тому, з якою старанністю працювала Секурітате. Послереволюціі йому вдалося роздобути досьє на самого себе, прічемето був екземпляр, зроблений таємною поліцією для особистого ко-тання Чаушеску. Досьє було красиво оформлене, товщиною і фо-РМАТ нагадувало зброшуровані кіносценарій. У правому верх-ньому куті палітурки було написано "цілком таємно" і "водному примірнику"; про те, що це копія особисто для Чаушеску, свідчив неприродно великий шрифт донесень. (Ніко-гавкоті був короткозорий, але терпіти не міг окуляри, якими не користу-вався навіть вдома. Тому всі доповіді друкувались для нього осо-бим шрифтом, за розміром майже в три рази вищими за обичниетіпографскіе стандарти.) Досьє на Брукан, випадково збережений-ное румунським робочим, посланим в числі багатьох інших послесмерті Чаушеску на знищення архівів Секурітате, було стольподробним, що містив деякі деталі про його минуле життя, про які він сам давним- давно забув. Цей 100-сторінковий доку-мент показував, що протягом кількох десятиліть він зна-дився під невсипущим наглядом Секурітате і що деякі ізего найближчих друзів регулярно постачали про нього інформацію, іборяд фактів не можна було добути з інших джерел. Брукану також потрапив ще один, щоправда більш короткий, "компромат" на са-мого себе. Коли відбувалися події, здатні особливо заін-тріговать Чаушеску, Секурітате виготовляла для нього особливі переплетені буклети. Буклет про Брукане доповідав про його теле-фонном розмові з журналістом з Бі-бі -сі, що стався в 1989 році; між іншим, буклет був не надрукований, а написаний від рукіпрофессіональним каліграфом, що працювали в штаті таємницею полі-ції, причому зроблено це було з неймовірним майстерністю. Лішьедва помітні сліди чорнила на зворотному боці аркуша вказують-ли на ручну роботу. Поряд із цими документами, контейнерами свозівшімісяв купу і спалюється в березні 1990 року, існували також з-ТПІ доносів на представників вищого партійного ешелону, пос-кольку Чаушеску шпигував не тільки за ворогами або уявними ОППО-нентами, але й, і в першу чергу, за власними підлеглими. Електронний шпигунство за міністрами, обласними Партс-кретарямі, вищим командним складом і урядом був де-лом звичайного роду. У готелях цілі поверхи віддавалися під ус-тановки підслуховуючих пристроїв, а всі туристичні бюро б- Чи загальновідомими вотчинами Секурітате. Говорили, що кожен десятий, а може бути, і кожен чверт-ртий румунів служив штатним або позаштатним інформатором Секуріа-Таті. Таємна поліція поширювала чутки про те, що всі теле-фони в Румунії оснащені "жучком", завдяки чому Секурітате має можливість прослуховувати понад 10 мільйонів телефоннихразговоров. Безсумнівним залишається лише факт, що в той чи інший період свого життя кожен румун незалежно від соціального статусу не-избежно стикався з якимсь освіченим і чарівним нез-накомцем, досконально все про нього знав і посилено предлагавшімему налагодити необтяжливе, але постійне співробітництво сСекурітате; причому дуже часто об'єкти уваги марно напря-гали свою уяву, намагаючись зрозуміти, яка може бути геологіч-ська зв'язок між ним і проблемами безпеки. Коли один ве-дущій архітектор-проектувальник запитав свого співрозмовника, ка- кую користь він може принести своїми повідомленнями, йому був данответ: "Ви працюєте в тій області, про яку нам мало що з-Вестн". Очевидно, сенс тотального дізнання полягав у пристрої такого державного ладу, при якому Секуріті-ті в будь-який сфері - в лікарнях, школах, університетах, тіпог-рафіях, банках, театрах - у будь-який момент могла перевірити сте-пень благонадійності підданих. У книзі "Червоні горизонти" Пачепа наводить безліч сві-детельствует маніакальної одержимості Чаушеску електронними подсе-лушівающімі пристроями, і , поза всяким сумнівом, дай йому по-лю, з плином часу він нашпигував б "жучками" всю страну.В дійсності в цьому не було особливої потреби, бо румуни тепер були переконані, що їхні телефони і спальні прослуховуються, що ніхто не може уникнути стеження. Що найбільше відрізняло Секурітате від таємної поліції дру-гих тоталітарних країн, так це культурний і соціальний уро-вень її інформаторів. Зрозуміло, завжди існували вульга-рние стукачі, які працювали на Секурітате за наказом партії. Од-нако у зв'язках з охороною підозрювалися і багато видних лікарі, письменники і кінорежисери. інформаторами ставали навіть ве-дущіе інтелектуали, наприклад, відомий перекладач француз-ського поета Анрі Мішо і письменник-дисидент Саша Івасюк. Контингент таємної поліції був досить мощнуюсілу, бо Секурітате протягом багатьох років вербувала як самих блискучих, так і самих безпринципних державних службовців, для багатьох з яких попасти туди означало отримати хорошееуніверсітетское освіту. Хоча в Секурітате був необ-дний "джентельменський набір" головорізів і заплічних справ мас-теров, в цілому це була дуже професійна організація. Повозможності Чаушеску стежив за тим, щоб вбивства і самі гру-різновиди форми залякування проводилися не румунами, а заїжджими "гас-тролерамі" (зазвичай палестинцями). Ця обставина, очевид-но, і породило зовсім безпідставну чутку про те, що вчасно подій 22 - 25 грудня 1989 стрілецькі загони і снайпери, що орудували на вулицях Бухареста, були підрозділи-ми "арабських бойовиків". До середини 80-х років вищий командний склад Секурітате зовсім очевидно усвідомив, що Миколу і Олена Чаушеску стано-вятся гальмом суспільного розвитку. До 1989 році, коли пе-ребудови в радянському союзі йшла повним ходом, вже багато поні-мали, що Чаушеску приречений. Секурітате до цього часу вдосконалення-шенно припинила інформувати подружжя про справжнє ставлення до них румунського народу. Плазування і природне ба-ня уникнути неприємностей і особистих принижень поступово приве-ли до того, що Секурітате обмежувалася поставкою тільки та-кою інформації, яка була бажана обом Чаушеску, до того ж в останні роки їх правління особисті помічники Олени просматрі-вали всю кореспонденцію, ложившуюся на президентський "піднос", і відкидали всі "невідповідний", що могло б зачепити досто-інство президента. Зрештою, цей унікальний інструмент спостереження, упокорення і придушення цілком втратив свою ва-жнейшую функцію барометра громадської думки. Секурітате пережила революцію без будь-якого существенногоущерба; вона була перейменована в Румунську разведивательнуюслужбу (SIR). РОЗДІЛ 6. РУМУНСЬКИЙ ДИКТАТОР. Економічні кроки Н. Чаушеску можна в якійсь мірі оправ-дати. Але не можна забувати про багатьох його справах і вчинках, кото-якими він охарактеризував себе як тоталітарний вождь. Ці вчинки жорстоко відбилися на долях румунських громадян. В роки "золотої епохи" відчутно проявилася прірву між кондукетором і 3,8-мільйонної масою членів Румунської компартіі.Власть клану Чаушеску спочивала не тільки на моральній і фізичними-чеський експлуатації переважної більшості пересічних партій-ців, але і на нестійкому, "підвішеному" положенні середнього, аподчас і керівної ланки партії. Для зміцнення свого становища "вождя партії і нації" і забезпечення лояльності Чаушеску завів на кожного з видних па-ртійних і державних функціонерів компрометує "до-сьє". Він, наприклад, погрожував одному з найстаріших членів настанови партії та головних учасників повалення диктатури Антонес-ку в серпні 1944 р., Е. Боднерашу, колишньому міністру оборони, оприлюдненням даних про колишні зв'язки його з відомством Беріі.Для підтримки невпевненості у вищому і середньому керівній ланці Чаушеску систематично проводив кадрові перестановки - "ротації", породжували невпевненість у майбутньому і боязнь виска-викликають свою думку. Показником кризового стану румунсько-го суспільства стало і те, що між ХIII (1984 р.) і ХIV (1989года) з'їздами РКП "ротація" торкнулася майже половину партійнойноменклатури (більше 10 тис. чоловік), в тому числі 8 секретарейЦК РКП, 40 з 41 перших секретарів повітів, більшість заміс-тител прем'єр-міністра і міністрів. З іншого боку, в країні не створювалися концтабору для по -літичних в'язнів, як це було за Сталіна, окремі не-бажані люди сиділи у звичайних в'язницях, для багатьох адміністра-нормативним покаранням ставав домашній арешт. Опоненти Чаушес-ку - Трофін, Нікулеску, Мізіл, Ілієску - хоча і втрачали позиції партійної ієрархії, але ніколи не арештовувалися, не бупру-жують, не піддавалися репресіям. Чаушеску практично ні-коли не вдавався до насильства, якщо міг досягти мети іншим шляхом - залякуванням, обманом, корупцією. Він дотримувався муд-якого правила: не створювати мучеників. З іншого боку - і б-вшіе соратники чувствоваді себе як би "в резерві", були застави жнікамі власних надій на повернення, а значить - залиша-лись спільниками диктатора. Така форма контролю над обществомоказалась досить ефективною. Згідно існуючим інструкціям, спілкування будь-якого з ру-минскіх громадян з іноземцями могло проходити лише в присутності твіі свідків, а про зміст розмови необхідно було на наступний же день повідомити у письмовій формі "куди слід". Володарям друкарських машинок було зобов'язано регіс-лися їх у міліції, а адміністраторам ресторанів - зняти сокон штори. І тим не менше за межі країни проникали повідомлення про мно-гих кричущі факти румунської дійсності, в тому числі про те, що, згідно з виданим в середині 80-х років распоряже-нію, новонароджені підлягали реєстрації лише у двомісячному віці. Робилося це для того, щоб "зіпсувати" статистичної-ські показники дитячої смертності, оскільки багатьох з'явиться-еся на світ відразу ж гинули, тому що в пологових будинках тим-пература взимку не перевищувала 7-9 градусів тепла. На цьому тлі все більш неймовірними виглядали дані офіцій-альної статистики, згідно з якими обсяг промислового вироб-ництва збільшився за роки правління Чаушеску в 128 разів (про це було оголошено в листопаді 1989 р.), а врожай зернових нібито склав в тому році 60 млн. тонн. Газета "Romania libera" пі-сала 28 грудня 1989, що на ділі він не досяг 20 млн. т. Особливо підкосила сільське господарство кампанія з так званих "систематизації" - ліквідації декількох тисяч "непере-перспективних" сіл і створенню "соціалістичних агроміст", а наділі - будівництву в цілях "соціалістичного переустройст-ва села" скоростиглих і погано обладнаних багатоповерхових бару-ков, куди примусово переселяли селян. Політика "систематизації" була частиною "великих перетворень-ний епохи Чаушеску". Увічнити її були покликані престіжниесооруженія, палаци і канали, що створювалися, по суті, раб-ським працею армії та ув'язнених. "Вінцем" всіх цих сооруженійдолжни були стати помпезний "Проспект перемоги соціалізму" і "Палац весни" в Бухаресті, при будівництві яких знищити-жили багато історичних пам'ятники румунської століци.Все будів-йки "золотої епохи" вимагали гігантських за масштабами странирасходов. Усередині країни Чаушеску вдався в ті роки до розпалювання націо-налізма, пошуку "внутрішнього ворога", нацьковування людей разнихнаціональностей. Проголосивши курс на прискорену ассіміляціюнеруминскіх груп населення, оформлений як завдання створення "єдиної румунської соціалістичної нації", що включає в себе угорців, німців, югославян, болгар, режим Чаушеску посилив дис-крімінаціонние заходи перш за все щодо майже двухміллі-ційного угорського населення. У 80-ті роки з ініціативи Венг-рії на міжнародних форумах неодноразово піднімалося питання про тяжке становище угорців у Трансільванії, яке послу-жило причиною зростання біженців з Румунії до Угорщини (1989 р. -22 тис. чоловік). Проблема "біженців", які залишили рідні місця, була прямим наслідком "систематизації" , що охопила в першу чергу села, в яких жили угорці, німці, серби і грекі.В прийнятому в 1989 р. угорським парламентом документі отмеча-лось: "Здійснення проекту (" систематизації ") означало б для національних меншин Румунії руйнування їхніх матеріальних і духовних коренів, розсіювання їх громад, людські трагедії, в кінцевому рахунку - їх насильницьку, прискорену асиміляцію ". Немає нічого дивного в наростання протесту проти ре-жиму Чаушеску. Починаючи з другої половини 70-х років в Руминіінеоднократно виникали стихійні забастовкі.Подавлялі їх з не -зрадою жорстокістю, як це сталося в Брашові 15 листопада 87года. Події, що відбулися в цьому місті, були першим відкритим політичним виступом проти тоталітарного режиму. Повоспомінаніям очевидців, того дня близько 7 тис. робочих соб-рались біля будівлі мерії (вона ж - повітовий комітет РКП) з вимогами-ристанням хліба, який стало неможливо купити навіть за талонами, припинення систематичних перебоїв у водопостачанні та змен-шення відрахувань, що досягали 40% зарплати. Мер (він же - секре-тарь повітового комітету РКП) погрожував робочим , що через місяць вони та їхні діти раді будуть їсти солому. Коли робітники штурмом взяли мерію, вони виявили там банкетні столи, ломівшіеся від усякої живності з нагоди обрання "першого повітового особи" в Ве-лікое національні збори. Обурені робочі зірвали зі стін кабінетів портрети Чаушеску і спалили їх на площі передмеріей. Виступ робітників Брашова було потоплено в крові. Проти диктатури протестували і старі комуністи, і представлення тавітелі інтелігенції. Мужню акцію зробив член РКП з 1944 р. К. Пирвулеску, виступивши в 1979 р. на X | | з'їзді пар-тії з різкою критикою Чаушеску. Сьогодні відомо і про підпри-нятой в середині 80-х років спробі усунення Чаушеску шляхом змови вищих військових чинів. Акція була задумана генералом армії І. Ионица, який був в 1966-1976 рр.. міністром оборони та усуненим з цієї посади за наполяганням Є. Чаушеску за відмову підвищити на посаду генерала тоді ще нікому не відомого майора І. Чаушеску. Вступивши в 1983-1984 рр.. в більш тісний контакт з генерал - майором Прим. Костялом, разом з яким в 50-і роки навчався у військовій академії в Москві, а також з близьким йому генералом Н. Милитару, Ионица розробив декілька варіантів плану скинений-ня Чаушеску, одним з яких передбачався військовий пере-воріт у момент закордонного візиту диктаторської подружжя. При цьому передбачалося заарештувати найбільш близьких до Чаушеску осіб, а потім силами військ бухарестського гарнізону опанувати радіо і телебаченням, щоб звернутися з відозвою до народу і получити підтримку. Була намічена і дата перевороту: 15-17 октября1984 р., коли повинен був відбутися візит Чаушеску в ФРН. Але ще у вересні військова частина, яка повинна була здій-ществить цю акцію, була відправлена на прибирання кукурудзи, а еекомандір звільнений у відставку. Незабаром після цього Ионица і Мілі-тару викликали "наверх", де їм було запропоновано припинити вся-кі контакти з Костялом, який був незабаром заарештований. У 1987 році Ионица помер, а Милитару продовжив конспіративну стали результатом роботи в армійському середовищі, отримав доступ до підрозділів, що охороняли ЦК і президентський палац, що зіграло велику рольв ході подій 22 грудня 1989 У квітні 1989 г. в адрес Чаушеску было направлено открытое "Обращение шестерых", подписанное старыми членами партии и егобывшими соратниками - А.Бырлэдяну, К.Мэнэску, К.Пырвулеску, Т.Рэчану, С.Бруканом и Г.Апостолом. Они призывали "к изменению политического курса, пока это еще не поздно", приводя конкрет-ные факты нарушения диктаторским режимом румынской конституциии Заключительного акта Совещания по безопасности и сотрудни-честву в Европе (1975 г., Хельсинки).Все они оказались под до-машним арестом. Чаушеску не терпел возражений, высказанных даже в самой ко-рректной форме. Это привело к тому, что члены партийного руко-водства и правительства не сообщали ему фактов, которые, по словам одного из них, "могли бы вызвать президентскую истери-ку". В результате Чаушеску "умудрялся руководить страной не на основе информации, даже и извращенной, а исходя из "собствен-ных измышлений, не имевших ничего общего с действительностью"Возомнив себя "сверхчеловеком", он не удостаивал нормальным обращением даже лиц высокого ранга. Во время визита в США он прилюдно орал на министра иностранных дел, посла и главу пост-предства Румынии в Нью-Йорке, которые не смогли выполнить его приказ немедленно установить свяэь с государственным секрета-рем США С.Вэнсом. Поднявшийся на вершины власти, Чаушеску был логическим воп-лощением созданной в Румынии системы.Она характеризовалась ра-зорением большинства и беспрецедентным обогащением верхушки."Дворец весны" , где проживало семейство Чаушеску, отличался роскошью, нагромождением самых дорогих предметов (даже краны вванной у Николае были золотыми, а у Елены - серебряными). Дик-таторская чета питала пристрастие к бриллиантам. Начальник ох-раны (он же шеф разведывательной службы) М.Пачепа, сопровожда-вший Чаушеску в зарубежных поездках, свидетельствовал, что,за-купая драгоценности (конечно же, за государственный счет),Еле- на заставляла сопровождающих ее лиц торговаться, фарисейски приговаривая, что "не следует обогащать капиталистов коммунис-тическими деньгами". Опасаясь медленно действующих ядов, которыми враги могли пропитать его одежду, Чаушеску ежедневно менял свой гардероб,включая верхнее платье и обувь. Приготовленные для одноразово-го использования в течение года 365 костюмов, пар обуви и т.д.содержались в особом помещении при определенной температуре,под усиленной охраной и надзором инженера-химика и после упот-ребления уничтожались. В зарубежные поездки диктаторская чета брала с собою постельное белье и собственную кухню. На стенахприходской церкви на родине Чаушеску в селе Скорничешти появи-лись стилизованные изображения его родителей и деда с бабкой,которым художник придал портретное сходство с диктаторской че-той. Чаушеску считал себя великим историком, о чем неоднократно заявлял публично. В 1974 г. в Программу РКП был включен личноим отредактированный раздел, где была "нарисована" схема исто-рического развития Румынии с древнейших времен до наших дней.Задача официальной историографии свелась после этого к коммен-тированию этой схемы, созданию угодных диктатору историческихмифов и утверждению национализма. В период "золотой эпохи" Николае Чаушеску был полновластным хозяином страны. ГЛАВА 7. ПАДЕНИЕ ДИКТАТОРА. Ухудшение внутреннего положения сопровождалось усилениемвнешних проявлений культа личности Чаушеску. Всего за месяц додекабрьских событий, в ноябре 1989 г.,заседания ХIV cъезда РКПсопровождались скандированием лозунгов: "Чаушеску - РКП!","Ча-ушеску и народ!".В июне 1989 г. политический еженедельник "Lu-mea" отмечал: "С чувством глубокого удовлетворения и патриоти-ческой гордости коммунисты, все граждане социалистической Ру-мынии всецело одобрили решение пленума предложить Х|V съездупереизбрать товарища Николае Чаушеску - героя среди героев,вы-дающегося руководителя нации, гениального зодчего социалисти-ческой Румынии, выдающуюся личность современности - на высшую должность Генерального секретаря РКП." Вопреки панегирикам внутреннее недовольство в стране неук-лонно возрастало. Не сулили ничего хорошего срывы в экономике,нараставшая нехватка продовольствия, жесткий режим экономии электроэнергии и газоснабжения,приводившие в зимнюю пору к ма-ссовым заболеваниям и смертям; поборы и штрафы, тяжелый прину-дительный труд. Но еще в середине декабря 1989 г. ничто, каза-лось, не предвещало перемен. Газета "Scantea", орган ЦК РКП,за20 декабря пестрела фотоснимками, запечатлевшими визит прези-дента Социалистической республики Румынии в Иран. Однако бро-салось в глаза, что на этот раз Чаушеску совершил этот ставшийпоследним в его политической карьере официальный государствен-ный визит без жены. На следующий день, 21 декабря, фотография Елены Чаушеску - также в последний раз в ее жизни - появиласьна первой полосе последнего в истории номера "Scantea". На той же газетной полосе публиковался президентский указ о введении чрезвычайного положения на территории уезда Тимиш, атакже текст выступления Чаушеску по радио и телевидению,из ко-торого следовало, что 16 и 17 декабря "группы хулиганов" спро-воцировали в Тимишоаре серию инцидентов "под предлогом проти-водействия законному судебному решению" (речь шла о попытке насильственной депортации венгерского реформаторского пастора Л.Текеша, взятого под защиту местным населением). За спиной этих групп, как следовало из выступления президента, действо-вали "реваншистские, ревизионистские и империалистические кру-ги различных стран", цель которых - "подорвать независимость, целостность и суверенитет Румынии", вернуть страну "ко време-нам чужеземного господства", ликвидировать "социалистические завоевания". Диктатор еще до отбытия в Иран предпринял попытки подавить"мятеж". 17 декабря под его председательством состоялось пос-леднее заседание Политисполкома ЦК РКП, где, угрожая снять с постов министра обороны, командующего силами госбезопасности и внутренних войск, он приказал стрелять по "мятежникам". Прика-зав открыть огонь по демонстрантам, Чаушеску впервые натолкну-лся на возражения министров обороны, внутренних дел и госбезо-пасности. Как явствует из стенограммы заседания и свидетельст-ва одного из его участников, диктатор после этого заорал: "То-гда выбирайте себе другого Генерального секретаря!" - и напра-вился к выходу из зала заседаний. По всей вероятности, это бы-ло предусмотрено заранее разработанным сценарием. Кто-то побе-жал за Чаушеску, умоляя вернуться, женщины зарыдали, а Еленазаявила: "Оставьте в покое товарища Чаушеску, я попытаюсь убе-дить его не подавать в отставку". Через несколько минут он ве-рнулся, и заседание продолжилось. В тот же день он провел за-секреченную "телеконференцию" военного руководства всех уез-дов, объявив боевую тревогу и приказав привести вооруженные силы в состояние повышенной боевой готовности, а по "мятежни-кам открывать огонь без предупреждения". По мере того как волнения стали охватывать другие уезды Ру-мынии, в борьбу против "мятежников" вступали родственники от-бывшего в Иран Чаушеску. Елена вызывала к себе то одного, то другого генерала, которым,однако, удалось в конечном счете из-бежать массового кровопролития. А сын Чаушеску Нику, занимав-ший пост первого секретаря РКП в уезде Сибиу, отдал приказ стрелять в демонстрантов. Возвратившись в страну, диктатор решился на публичное выс-тупление.Несколько тысяч "проверенных" рабочих были свезены на автобусах в Бухарест, где и провели ночь в заводских общежити-ях и гостиницах под неусыпным надзором партии. Утром 21 декаб-ря, пока толпа прибывала, партийные руководители, в чью обя-занность входило воодушевлять собравшихся, привычно заклеймили"контрреволюционных подстрекателей", ответственных за все беды Румынии, и вновь подтвердили свою несокрушимую верность Конду-кэтору. Стоя на балконе здания ЦК, расположенного в центре Бу-хареста, Чаушеску начал свою речь.Она лилась под привычный ак-компанемент "стихийного" волнения масс - верноподданических лозунгов "застрельщиков" и послушных, заученных аплодисментов,завершавших банальные,набившие за последние годы оскомину фра-зы о торжестве "научного социализма" и блестящих достижениях Румынии во всех мыслимых областях. Так продолжалось минут восемь, и вдруг где-то в глубине 100--тысячной толпы началось волнение совсем иного рода: послыша-лись святотатственные свист и шиканье, а затем скандирование"Ти-ми-шо-а-ра". Румынское телевидение, благодаря неподвижно установленным в нескольких точках площади камерам, продолжало трансляцию мити-нга. Взорвалось несколько гранат со слезоточивым газом,и гнев-ный ропот толпы неудержимо нарастал: раздались крики "Чаушеску,народ - это мы!", "Долой убийц!", "Румыния, проснись!" и воо-душевленное пение запрещенных довоенных патриотических песен.Все это телекамеры передали в эфир, они же зафиксировали заме-шательство на балконе: запинающегося, сбитого с толку Чаушескуи его жену Елену, прошептавшую: "Пообещай им чего-нибудь". Явно обеспокоенный, Чаушеску прервал брань в адрес хулига-нов и всенародно возвестил о повышении заработной платы, пен-сий и денежных пособий малоимущим семьям, а также об увеличе-нии студенческих стипендий на 10 лей (что по рыночному валют-ному курсу составляло тогда 2-3 американских цента). Шум и свист усилились, и Чаушеску, абсолютно не готовый к подобному поведению толпы, вообще замолчал. В телекамерах отразился егоозадаченный, затравленный взгляд. Телезрители увидели, как че-ловек в военной форме подошел к Чаушеску, взял его под руку и увел с балкона. Непостижимым образом, именно в этот самый мо-мент экраны погасли, когда же, три минуты спустя, они зарабо-тали снова, перед зданием ЦК уже бушевал кромешный ад. Новости о случившемся мгновенно разлетелись по всему Буха-ресту, и тысячи людей высыпали на улицы города. Манифестации продолжались всю ночь, и тогда же снайперы из Секуритате при-нялись стрелять в людей без разбору. В ту ночь в бухарестские больницы поступило 85 человек с огнестрельными ранениями, уби-тых было еще больше. Как и в Тимишоаре, молва преувеличила ко-личество жертв в десять, в двадцать, в сотню раз. Невзирая на стрельбу, людские толпы скопились вокруг ппартийных зданий, наУниверситетской площади и перед румынским телецентром. Стрель-ба продолжалась всю ночь, но определить, кто виновник - убийцыиз Секуритате или им вторят также и армейские подразделения, -было совершенно невозможно. Царила полнейшая неразбериха, усу-губляемая еще и тем, что некоторые части тайной полиции носили военную форму. Ходили упорныен слухи,что Чаушеску бросил в бой десантно-диверсионный отряд, укомплектованный арабами, прохо-дившими под руководством Секуритате "военно-террористическую"подготовку в Румынии. Слух этот так и не подтвердился. Тогда еще мало кто знал, что основная масса и без того ко-леблющихся румынских вооруженных сил (за исключением лишь не-которых подразделений Секуритате) перешла в ту ночь на сторонудемонстрантов. Этому предшествовали следующие события: 16 де-кабря, после нескольких недель крайней напряженности, в Тими-шоаре вспыхнули яростные антиправительственные демонстрации.Наследующий день (17 декабря) Чаушеску обвинил министра обороныВасиле Милю в неповиновении и пригрозил ему отставкой в случае,если он не отдаст румынским войскам приказ стрелять в народ.Генерал вроде бы подчинился, но, как оказалось, только в при-сутствии Чаушеску. Он не издал приказа - и к вечеру 21 декабрябыл обнаружен мертвым; официальная версия назвала это "самоу-бийством", неофициальная - расправой, санкционированной Чауше-ску.Даже спустя месяцы подлинные обстоятельства его смерти ос-тались невыясненными. Несомненно было только одно - смерть Ми-ли заставила высший командный состав всех трех родов войскосознать (если они еще не сделали этого),что отныне Чаушеску -- битая карта. Глава Секуритате, генерал Юлиан Влад, по-види-мому, уже пришел к подобному заключению. Утром 22 декабря, тоесть на следующий день после злополучного выступления Чаушес-ку, солдат, взобравшись на танк, стоящий на Университетской площади, демонстративно отстегнул магазин от автомата и пома-хал ими толпе. С этого момента 3по всей Румынии пронесся новый клич: "Армия - с нами". В то утро людская толпа все еще заполняла площадь у здания ЦК, и, что уже совершенно непостижимо, муж и жена Чаушеску всееще находились внутри здания. Они провели здесь ночь, обсуждаяситуацию со своим штабом. Дворня оставалась здесь же. Как рас-сказывал позднее один из членов свиты,каждый следил за каждым;если бы кто-нибудь ушел, его бы сразу записали в предатели. Нигенерал Влад, ни другие ренегаты ни малейшим намеком не выда-ли, что уже списали Чаушеску со счетов. Давно поднаторевшему в искусстве подхалимажа Владу не стоило большого труда скрывать свои подлинные чувства. По правде говоря,"засветиться" на том,что он считает положение Чаушеску безнадежным, действительнобыло слишком рискованным,поскольку многие из приближенных Кон-дукэтора все еще не осознавали масштабов происходящего.Во вся-ком случае, им были хорошо известны маниакальная забота вождя о личной безопасности и колоссальные меры предосторожности,принятые для того, чтобы ничто не могло застать его врасплох.Для защиты Чаушеску были созданы подразделение войск специаль-ного назначения ("команда Альфа") и отборные части из сверх-срочников. Как вскоре стало известно мировой общественности,разветвленная сеть подземных туннелей (некоторые из них пред-ставляли собой модифицированную канализационную систему) сое-диняла резиденцию Чаушеску с партийными канцеляриями, оснащен-ными пультами связи, спальнями и бункерами. Супруги вполне мо-гли воспользоваться этой подземной системой кроличьих ходов иблагополучно покинуть Бухарест. Почему они так долго остава-лись в здании ЦК, не предпринимая попыток к бегству, и почему они в итоге предпочли бежать вертолетом и практически без ох-раны, хотя 80 отборных солдат, спрятанных в подвалах их посто-янной бухарестской резиденции - Весеннего дворца - были приве-дены в состояние боевой готовности, остается загадкой, объяс-нить которую могли бы только сами Николае и Елена.Возвратившись в страну, диктатор попытался выступить передмноголюдной манифестацией на Дворцовой площади. Встреченный свистом и градом камней, он велел открыть огонь по собравшим-ся. Расстрелом руководил его брат, Николае Андруцэ, - генерал--лейтенант, лично стрелявший в толпу. Диктаторская чета 22 декабря через подземный переход переш-ла из президентского (бывшего королевского) дворца в здание ЦКи бежала на вертолете, дежурившем на крыше. После этого нахо-дившийся среди демонстрантов профессор П.Роман провозгласил с балкона того же здания: "Сегодня, 22 декабря, диктатура Чауше-ску пала. Провозглашаем власть народа." В тот же день был сфо-рмирован Фронт национального спасения как орган всех здоровыхсил нации, выступивших против диктатуры. ФНС возглавили ПетреРоман и Ион Илиеску. Победа революции была обеспечена и закреплена переходом ар-мии на сторону восставшего народа. Важнейшую роль сыграл при этом министр обороны генерал-полковник В.Миля, который отказа-лся передать армейским подразделениям приказ Чаушеску о рас-стреле демонстрантов Тимошиары, а затем - расстрелять манифес-тантов на Дворцовой площади в Бухаресте, мотивируя это тем,что"в воинском уставе он не нашел статьи, где бы говорилось, чтонародная армия может воевать против собственного народа". Поприказу Чаушеску Миля был тут же убит. В ходе декабрьских со-бытий выяснилось, чтоармия находилась в значительно худшем по-ложении, чем силы госбезопасности (зарплата и довольствие офи-цера "секуритате", например, в несколько раз превышали жалова-нье армейского офицера, армейские части использовали на строй-ках), и, может быть, поэтому в решающий момент поддержала на-род. Бежавшая из столицы чета Чаушеску сделала первую остановку в Снагове - вблизи своей летней резиденции в 40 км к северу от Бухареста. Чаушеску позвонил в "секуритате", в какие-то воинс-кие подразделения и в Сибиу - сыну Нику. Согласно одной из ве-рсий, когда стало ясно, что побег из страны невозможен, верто-лет был брошен в сельской местности, вблизи города Тырговиште. Бывший диктатор и его жена в сопровождении двух охранников за-хватили машину с водителем и, угрожая ему оружием, приказали ему ехать вперед. Водитель - некто Петришор - рассказывал, что Елена предлагала спрятаться и переждать в лесу, а Николае счи-тал,что они должны прибегнуть к помощи рабочих. Однако во вре-мя остановки у первого же предприятия рабочие забросали машинукамнями, выкрикивая: "Смерть преступникам!" Это страшно рас-строило Чаушеску. В Тырговиште они пытались найти убежище в здании местного комитета РКП, но их туда не пустили. После бе-сполезных поисков пристанища они остановились у Центра по ох-ране предприятий, где люди, смотревшие телевизор, сначала не поверили, что перед ними Чаушеску, а затем вызвали военных. 25 декабря Чаушеску были подвергнуты суду военного трибуна-ла. Прокурор Джику Попа судил Чаушеску по обвинению в "геноци-де, повлекшем 60 тысяч человеческих жертв; подрыве государст-венной власти путем организации вооруженных акций против наро-да; нанесении ущерба государственному имуществу разрушением и повреждением зданий; организации взрывов в городах;подрыве на-циональной экономики; попытке бегства из страны с использова-нием средств, хранящихся в иностранных банках, на общую суммуболее 1 млрд. долларов". Отвечавший за организацию процесса В.Войкулеску (тогдашнийзаместитель премьер-министра) позднее рассказал, что Елена и Николае не признавали себя пленниками, считали, что их укрыва-ют в этой войсковой части в Тырговиште, меры предосторожности (на ночь их запирали в бронетранспортер) казались им необходи-мыми из-за постоянной опасности нападения. Находясь под стра-жей, бывший диктатор большую часть времени молчал, а его женавела себя вызывающе. Начало судебного процесса и появление прокурора было для четы совершенно неожиданным. За годы своего правления они по-теряли ощущение действительности. Членов судебной коллегии ра-здражало поведение обвиняемых, которые отрицали все обвинения.Несмотря на спешку, судебный процесс был законным, подчеркнул Войкулеску. Например, чтобы отложить исполнение приговора, Ча-ушеску могли опротестовать обвинение. По свидетельству защи-щавшего Чаушеску адвоката, заслушав смертный приговор, Чаушес-ку, будучи убежден в несерьезности всего происходящего, заявил прокурору: "То, что вы говорите, - клевета. Когда все это за-кончится, я отдам вас под суд." Чета Чаушеску не была казнена назначенными для этого исполнителями. Ненависть к ней была на-столько велика, что, как только их вывели во двор, находившие-ся там военные открыли по ним беспорядочный огонь, что говорит о настроениях в армии. Существует и такая версия - был расстрелян двойник Чаушес-ку. Ложному расстрелу румынского диктатора посвятил свой круп-ный материал журналист Л.Сучевеану в номере бухарестского еже-недельника "Кувинтул". Заголовок такой: "Чаушеску спасен от смерти?" Анализируя фотографии расстрелянного диктатора за несколькоминут до смерти и при захоронении, автор утверждает, что речьидет о двух различных людях. На первом снимке - следы многочи-сленных кровоподтеков, на втором их вообще нет.На первом - ви-ден некий старик около 80 лет (Чаушеску было 72 года), на вто-ром - человек между 55-60 годами. На первом снимке он в белойрубашке, как и на скором процессе, на втором - он одет совер-шенно по-другому. Но главным доказательством для журнала служат слова врача,который после расстрела констатировал смерть. Он заявил послеосмотра расстрелянного, что "убитый страдал катарактой". Междутем известно, что у Чаушеску этой болезни глаз не было. Автор сенсационной публикации приводит еще несколько приме-ров, доказывающих, по его мнению, замену Чаушеску двойником.Хотя, констатирует журнал, телевизионные снимки нескольких ми-нут перед казнью обошли весь мир, момент самого расстрела на пленке не зафиксирован. Наивно утверждение оператора о том,чтоу него случились непорядки с видеокассетой и он-де не успел поставить новую... Обо всем этом было рассказано в номере белградской газеты "Вечерне новины" за 10 ноября 1992 г. под заголовком "Румынс-кий журналист утверждает: вместо Чаушеску убит кто-то другой!"Газета в конце материала своего корреспондента из Бухареста сообщает, что румынский автор - не первый, кто заявляет, что врасстреле Чаушеску кроется какая-то тайна. Суд над Чаушеску стал прологом развала и гибели правящего клана (по некоторым данным, численность его родственников и свояков в различных звеньях секретариата РКП достигала 300-400человек.Среди прямых родственников диктатора выделялся его сынНику (39 лет). Следствием установлено, что в результате его приказа открыть огонь по участникам мирной демонстрации в Си-биу 21-22 декабря было убито 89 и ранено 219 человек.Кроме Ни-ку, перед судом предстали двое других детей Чаушеску - Вален-тин и Зоя, которые обвинялись в использовании в личных целях государственного имущества. При ЦК РКП было создано "Бюро по обслуживанию и снабжению" высших функционеров партии и членових семей.Оно бесплатно предоставляло им квартиры, мебель, оде-жду, продукты питания. В 1989 г. бюджет этого бюро составил 70млн. лей (10 млн. долларов). Уже упоминавшийся выше брат дик-татора Николае Андруцэ был обвинен в совершении убийств при отягчающих обстоятельствах и в подстрекательстве к геноциду. Адругой его брат, Марин, находившийся на посту главы торгпредс-тва в Австрии, сразу же покончил жизнь самоубийством. Еще один брат Чаушеску, Илие, генерал-лейтенант, занимал пост замести-теля министра обороны,а сестра диктатора Елена Бэрбулеску,имеячетырехклассное образование, получила степень доктора истории и должность главы школьного инспектората в родном уезде Олт, где прославилась травлей честных людей, коррупцией и хищения-ми. При аресте у нее были конфискованы банковские чеки на сум-му около полумиллиона лей (50 тысяч долларов). Брат Чаушеску Ион был заместителем министра сельского хозяйства. ГЛАВА 8. ПЕРВЫЕ ШАГИ НОВОЙ ВЛАСТИ. В результате декабрьского переворота в Румынии носитель то-талитарного контроля - Румынская коммунистическая партия - в одночасье оказалась на обочине общественного развития. Это по-зволило очень быстро организоваться общественным силам различ-ных направлений и начать заполнять возникший политический ва-куум. После нескольких десятков лет безраздельного господства коммунистической номенклатуры было положено начало формирова-нию многопартийной политической системы, основанной на полити-ко-идеологическом плюрализме. Когда в Восточной Европе появилась возможность демонтажа бюрократического социализма, в Румынии в отличие от ряда сосе-дних стран, где господство тоталитаризма не было столь подав-ляющим, не оказалось организованной силы, способной квалифици-рованно решить эту задачу. В таких условиях более дальновиднаячасть коммунистической номенклатуры взяла на себя дело ликви-дации деспотического режима Чаушеску. И как бы это ни обстав-лялось в момент событий или ни интерпретировалось позднее, це-лью ее было, разумеется, остаться у власти. Достаточно очевидно, что развитие постдиктаторской Румыниирисовалось номенклатурным реформаторам по типу советской пере-стройки. Однако политическая смерть и развал РКП, и особенно ярко выраженная антикоммунистическая (а не только антидиктато-рская направленность выступлений населения, смешали все расче-ты. Новая власть в лице фронта национального спасения не реша-лась включить в свои программные заявления и нормативные акты какие-либо упоминания о социализме, пусть даже в варианте "об-новленном", "демократическом", с "человеческим лицом", или хо-тя бы о "социалистическом выборе". Оплошность с заявлением о том, что ФНС рассматривает себякак временную власть, ориентированную главным образом на под-готовку свободных демократических выборов в стране, породила затяжные общественные конфликты после того,как руководство ФНС изменило свое решение. Решившим участвовать в парламентских и президентских выборах новым лидерам понадобилась политическая организация, на которую можно было бы опереться при подготовке и проведении выборов. Возглавив ФНС (теперь уже как политичес-кое движение), руководство, состоящее из номенклатурных рефор-маторов, создало себе удобный политический плацдарм, ставший для бывших коммунистов и удобным убежищем. Растерянность и неуверенность руководства ФНС прошли только после преодоления колебаний относительно того, обнаруживать ли свою приверженность "неокоммунизму" (о чем, кстати, лидеры оп-позиции заговорили практически сразу же после переворота). Де-йствительно, ФНС пришел к власти с помощью испытанных комму-нистических методов. Правда, нельзя забывать, что в условиях Румынии другого пути просто не было. Куда важнее оказалось и для Совета ФНС, и для оппозиции то обстоятельство, что комму-нистическая номенклатура, формально отождествив себя с целямиФНС (а в силу присущего ей оппортунизма это оказалось совсем не трудно), "перетекла" в его территориальные советы - местныеорганы новой власти. Тем самым она создала себе удобные пози-ции для блокирования и саботажа любых прогрессивных, но неуго-дных ей решений, принимаемых центральной властью, и для оказа-ния давления на эту власть. В немалой степени именно с данным обстоятельством были свя-заны маневры руководства ФНС по вопросу о судьбе коммунистиче-ской партии как организации, породившей диктатуру,а затем ста-вшей покорным орудием в ее руках,попытки перенести всю тяжесть ответственности перед народом на поверженного диктатора, чле-нов его семьи и ряд его ближайших приспешников,а саму РКП объ-явить просто более несуществующей. Принятие же под давлением оппозиционных сил декрета об объявлении РКП вне закона и пос-ледующее его аннулирование показали оппозиции, что лидеры ФНС отнюдь не независимы и не могут пренебрегать интересами тех реальных сил, которые все еще повсеместно остались у власти, даже если эти интересы не вполне совпадали с их личными инте-ресами, убеждениями и истинными намерениями. В известном смы-сле руководство оказалось поставленным в ситуацию выбора между двумя силами: с одной стороны, это бывшие коммунисты, обладаю-щие реальной силой на местах,с другой - нетерпеливая, а в силу слабости и агрессивная оппозиция, лидеры которой шли на край-ние требования не в последнюю очередь ради самоутверждения и приобретения престижа среди своих сторонников, хотя, в принци-пе, им нельзя было отказать в правоте. Руководство ФНС встало, однако, на третий путь. Создав ор-ганизационные структуры ФНС как политического движения и воз-главив его, оно "купило" лояльность части старой номенклатуры,но принесло с собой новую программу, содержавшую отказ от иде-ологической доктрины марксизма-ленинизма, от социализма и ком-мунизма как конечной цели и от демократического (а на деле не-изменно бюрократического) централизма как метода организации ифункционирования.Стало ясно,что политическое руководство стра-ны обнаружило склонность к более далеко идущей и достаточно глубокой трансформации тоталитарных структур, доставшихся емув наследство от прежнего режима. Первые хозяйственные декреты преследовали ясную цель - лик-видировать наиболее одиозные проявления экономической политики Чаушеску. Реорганизация торговли, прекращение экспорта продо-вольственных товаров и ограничение вывоза нефтепродуктов были призваны содействовать удовлетворению насущных потребностей населения. В сельском хозяйстве были приостановлены планы "си-стематизации", отменены ограничения цен на крестьянском рынке.Крестьянам выделили наделы размером до 0,5 га. Осуществляя переход к рыночным отношениям, Румыния приняла специальный законодательный акт по предпринимательству.Декрет--закон Румынии "Об экономической деятельности на основе свобо-дной инициативы" был призван создать исходный импульс для ра-звития и поддержки предпринимательства, устранить существующие в законодательстве ограничения в предпринимательской деятель-ности, которая в ряде случаев рассматривалась как уголовное преступление. 6 января 1990 г. был опубликован этот закон и вступил в си-лу через 30 дней. В нем определяется, что в целях лучшего удо-влетворения потребностей в товарах и в услугах для населения,эффективного использования ресурсов, сырья и материалов, граж-данами, проживающими в Румынии, могут создаваться мелкие пред-приятия с числом работающих не более 20 человек, доходные об- щества, семейные общества. Разрешается также свободная деяте-льность физических лиц. Мелкие предприятия могут создаваться по инициативе физичес-ких лиц. Прием на работу на мелких предприятиях производится на основе трудового договора, а заработная плата устанавливае-тся по согласию сторон. Могут наниматься и работники государс-твенных предприятий.Они работают на мелких предприятиях в сво-бодное время. Работники мелких предприятий пользуются правом социального обеспечения наравне с работниками государственных предприятий. Время работы персонала на основании трудового до-говора входит в общественный и специальный трудовой стаж. Работники мелких предприятий имеют право вступать в профсо-юзы. Мелкие предприятия и их персонал имеют права и обязаннос-ти, предусмотренные для государственного сектора. Порядок эксплуатации имущества предприятий, амортизации егоосновных фондов, распределения доходов и работы устанавливает-ся организаторами предприятия и может быть изменен только пре-дпринимателями. Финансовые средства, необходимые для деятель-ности мелких предприятий, создаются из личных средств и из ба-нковских кредитов. Уездные управы могут сдавать внаем мелким предприятиям нео-бходимые им помещения в государственных зданиях, включая при-легающие территории.Перестройка и оборудование собственных иливзятых внаем зданий могут производиться только по разрешению управы. Государсвенные или кооперативные предприятия, имеющие в своей собственности машины, оборудование и установки, могутих продавать или сдавать внаем мелким предприятиям. Мелкие предприятия могут приобретать запасные части для своего оборудования, инструменты, сырье и материалы непосредст-венно у производителей на основе контракта. Контрактными цена-ми являются установленные законом цены или, при их отсутствии,договорные цены. На изделия и услуги мелких предприятий устанавливаются сво-бодные цены. Однако государственным предприятиям изделия про-даются и услуги предлагаются только на основе контракта. Изде-лия и услуги мелких предприятий могут экспортироваться. Мелкие предприятия работают на основе ежегодно составляемо-го баланса доходов и расходов, утвержденного организаторами предприятия. Заверенная копия бюджета представляется в местныефинансовые органы. Предприятия должны иметь своего бухгалтера и обязаны сос-тавлять на каждое полугодие бухгалтерский баланс и публиковать его в "Правительственном вестнике" в течение десяти дней послепроверки его финансовыми органами. Финансовые средства мелких предприятий в национальной валю-те хранятся на банковских счетах. Суммы в валюте могут храни-ться только на счетах в Румынском банке для внешней торговли.Из сумм в валюте, получаемых от экспорта, 50% перечисляется внациональной валюте предприятию по действующему курсу, а оста-ток остается в распоряжении предприятия. Предприятие в его отношениях с физическими и юридическими лицами, а также перед юридическими органами представляется ли-цом, которое его основало. Другой законной формой производства являются доходные обще-ства, которые учреждаются в количестве не более десяти человекна основании контракта. Контракт общества должен содержать цель, наименование и местонахождение общества, вид деятельнос-ти и отчетности, способ учреждения, руководства и управления,разделение прибыли между участниками, а также способы прекра-щения деятельности и ликвидации общества. Лица, входящие в до-ходные общества, несут солидарную ответственность. Семейные общества в Румынии объединяют членов одной семьи сединым хозяйством. Предпринимательством могут заниматься и физические лица вобласти услуг или реализации определенной продукции. На доходные и семейные общества, а также физических лиц ра-спространяются все основные условия хозяйствования мелких пре-дприятий. Регистрация всех перечисленных видов предпринимательскойдеятельности осуществляется уездной управой. Подоходный налог на прибыль мелких предприятий,доходных об-ществ, семейных обществ и с заработка лиц, осуществляющих сво-бодную предпринимательскую деятельность, устанавливается в за-висимости от рода деятельности и социального вклада. Подоход-ный налог имеет стимулирующий и прогрессивный характер. Мелкие предприятия и доходные общества могут объединяться,но только с согласия Национальной комиссии по легкой промыш-ленности и услугам. Этим законом был дан мощный толчок развитию мелкого бизнесав стране. ГЛАВА 9. НАЧАЛО ПОЛИТИЧЕСКОЙ БОРЬБЫ. В условиях усиления требований оппозиции об отставке прави- вительства и руководства ФНС последнее пошло на реорганизацию высшего законодательного органа -Совета ФНС- во Временный со-вет национального согласия (ВСНС) путем включения в него пред-ставителей всех зарегистрированных партий, обеспечив ФНС (име-ется в виду созданное под новые задачи политическое движение)по меньшей мере половину мест. С образованием политического движения ФНС, заполнившего со-бой левую часть политического спектра Румынии, завершился на-чальный этап перехода к многопартийной политической системе.Содержанием его было образование собственно политических пар-тий и движений, выработка ими своих программ и, естественно,возникновение конфликтных отношений правых и левых организаций при отсутствии согласованных правил политической игры. Был восстановлен ряд довоенных политических партий правогои правоцентристского толка, прежде всего традиционно называе-мых в Румынии историческими. Национал-царанистская христианс-кая демократическая партия (НЦХДП) считает себя преемницей за-прещенной в 1947 г. Национал-царанистской партии. В феврале 90года НЦХДП насчитывала 500 тыс. членов. Она выступает за раз- витие рыночной экономики, за частное землепользование, возрож-дение христианских духовных ценностей, за территориальную це-лостность страны, за защиту прав и свобод граждан. Своей соци-альной базой считает сельское население, часть интеллигенции,верующих. Однако попытки НЦХДП обрести поддержку крестьянства в ходе выборов 1990 г. ощутимых результатов не дали. Фактичес-ки НЦХДП стала партией консервативно настроенной интеллигенции и горожан. Национал-либеральная партия (НЛП) также была под запретом при коммунистах. В апреле 1990 г. возрожденная партия (предсе-датель - Р.Кымпяну) насчитывала 200 тыс. человек, ее социаль-ная база - интеллигенция, студенчество, часть рабочих столицыи крупных промышленных центров. Требует гарантии индивидуаль-ных свобод как условия раскрепощения творческих сил во всех сферах деятельности, обеспечения реального разделения властей,восстановления демократии, гражданских свобод, создания меха-низма контроля за бюрократией; в области экономики - привати-зация предприятий и рыночные реформы, обеспечение профсоюзных свобод и права на забастовку, вовлечение рабочих в управление и участие в доходах предприятий. В политическом спектре Румы-нии НЛП представляет центр. Возродилась и Социал-демократическая партия,поглощенная КПРв 1948 году. Председателем ее стал С.Кунеску. Эта партия выс-тупила с резкой критикой всего, что связано с деятельностью коммунистов в области идеологии, экономики и политики. Прива-тизацию считает единственным путем к процветанию, но полагает необходимой предварительную психологическую подготовку трудя-щихся. Как социал-демократическая партия рассчитывала на под-держку трудящихся, но в ходе выборов 1990 г. ее не получила. В целом формирование политических партий приняло, как мало где в Восточной Европе, крайне взрывной характер. Ко времени назначенных на апрель, а затем перенесенных на 20 мая 1990 г.президентских и парламентских выборов число зарегистрированных партий достигло 88. Можно сказать, что в сложившемся к тому времени политическом спектре акцент в целом был смещен вправо,хотя большинство сколь-нибудь влиятельных партий склонны были считать себя центристскими. Возникновение огромного для небольшой страны количества па-ртий, вероятно, закономерно в обществе, пытающемся перейти от тоталитарной диктатуры к той или иной форме демократии. Здесь прежде всего появилась реакция на внезапное исчезновение силы,подавляющей политический и идеологический плюратизм и навязы-вающей искусственное единство, а также на отсутствие в периоддиктатуры каких-либо форм общественной самоорганизации. Однако нельзя забывать, что в основе множественности партий на этом этапе лежали не столько различия в реальных объективных инте-ресах социальных групп, сколько личные устремления,амбиции по-литических деятелей. Кроме того, в условиях Румынии взрывной характер образования политических партий и формирований был обусловлен в немалой степени тем,что оказавшийся у власти ФНС,стремясь в полной мере использовать благоприятную для себя си-туацию, назначил кратчайшие сроки для подготовки к президентс-ким и парламентским выборам. В период с момента создания ВСНС как своеобразного минипар-ламента до парламентских выборов в Румынии едва ли можно было говорить о подлинной демократии или функционирующей политичес-кой системе плюралистического типа, хотя формально существова-ли практически все элементы того и другого. Политологический анализ происходивших в Румынии событий свидетельствовал, чтодиктатура номенклатурного слоя не канула в Лету, а лишь видои-зменилась. Собственно говоря, она вообще никуда не уходила. Очень быстро обнаружилось,что новая власть (здесь речь не идето намерениях лидеров ФНС) руководствовалась в своих заявлени-ях и мероприятиях не столько демократическими убеждениями,ско-лько соображениями конъюнктуры.Сам переворот конца 1989 г. былнаправлен не против власти номенклатуры как таковой, а явился,в сущности,результатом ее раскола и был в немалой степени эле-ментом мимикрии, способом приобретения номенклатурой новой ле-гитимности. Подлинная демократия, разумеется, не была и не могла быть целью номенклатуры, поскольку работала бы против ее интересов. Элементы демократии в Румынии пробивали себе дорогу лишь пото-му, что ни внешние, ни внутренние условия уже не позволяли по-мешать их возникновению. Из-за потери тотального контроля но-менклатуре оставалось лишь включиться в жизнь в создающейся демократической среде, по возможности придавая ей приемлемый для себя вид. Свержение верхушки тоталитарного режима дало же-ланную возможность номенклатуре, особенно той ее части, кото-рая вполне осознала неизбежность грядущих перемен, лишить ихрадикальности, дозировать их с тем, чтобы успеть реализовать свою сверхзадачу - приватизировать государственную собствен-ность и тем самым адаптироваться к жизни при ином общественно--политическом строе. Развернувшаяся политическая борьба при всей кажущейся ее отстраненности от указанной проблемы в конечном счете отражалаборьбу за решение судьбы общественной собственности, котораяпри социализме хотя и существовала в виде государственной, но использовалась бюрократией в качестве корпоративной собствен-собственности. В новых условиях речь шла уже о том, как разде-лить эту собственность и присвоить ее на законных основаниях. Упомянутое ранее создание ВСНС было, конечно, попыткой вве-сти политическую борьбу в более мирное русло. Однако в целом оно не дало ожидаемого результата. Основной смысл этого меро-приятия свелся к тому, чтобы фактически завуалировать и леги-тимизировать доминирование ФНС в этом органе верховной власти,которое вполне справедливо воспринималось оппозиционными сила-ми как незаконное. Ввиду неуступчивости ФНС и отсутствия действенного механиз-ма регулирования и разрешения политических разногласий в рам-ках ВСНС оппозиции пришлось неоднократно прибегать к "уличной демократии", чтобы оказать давление на власти. Об остроте по-литической напряженности свидетельствуют, например, проводив-шиеся с 22 апреля по 13 июня 1990 г. в центре Бухареста бес-прерывные антикоммунистические митинги и акции протеста,напра-вленные против ФНС и правительства. Характерно, что даже результаты президентских и парламентс-ких выборов, на которых победили ФНС и лично Илиеску, избран-ный на пост президента Румынии, не погасили накала страстей. Новое руководство, до выборов стремившееся избегать острой ре-акции на происходившее, после получения мандата на выборах ре-шилось на репрессивные акции против демонстрантов, вызвав сто-лкновения. Оружием толпы на переполненных автотранспортом улицах горо-да стала бутылка с бензином. Страшная разрушительная сила это-го оружия особенно сильно проявилась в мае 1990 г, в "пик" со-бытий на Университетской площади. В ночь с 13 на 14 мая толпы оппозиционно настроенных горожан, среди которых было много цы-ган, окружили румынское телевидение с требованием добиться "гласности". Не получив доступа к "открытому микрофону", толпастала штурмовать здание. Румынское телевидение представляет собой многоэтажную баш-ню,на крыше которой стоит антенна. Перед зданием - газоны,кое--где кусты, в общем, открытая территория. Толпа со всех сторонокружила этот куб из стекла и бетона, внутри которого запер-лись в ожидании штурма полицейские и малочисленная группа де-сантников. Был взломан пункт приема стеклотары, расположенныйпоблизости. На угнанных грузовиках откуда-то из центра также привезли пустые бутылки. Патрули из добровольцев тормозили все проезжающие машины и заставляли водителей сливать бензин. Тем,кто оказывал сопротивление или пытался уехать, пробивали заос-тренными железными палками бензобаки, крошили лобовые стекла и фары. Залитые "зажигалки" перетаскивали на линию огня прямо вящиках. С нескольких этажей толпу пытались отогнать водяными струя-ми из брандспойтов, чего явно было недостаточно. Метание "за-жигалок" выглядело следующим образом: осажденный объект был разделен на сектора, выбирались наиболее уязвимые места - под-валы, складские помещения, технические комнаты. Отдельные не-заметные люди руководили толпой, показывали нужные окна.В ата-ку шли три цепи нападающих. Первая выбивала камнями стекла, другая метала "зажигалки", остальные подносили ящики с приго-товленными бутылками, камнями, выполняя роль тыла. Шумными во-згласами восторга толпа приветствовала меткое попадание,а "че-мпион", как футболист, забивший гол, поднимал руки. Туда, где разгорался пожар, методически подкидывали новые бутылки - дляподдержания огня. А в это время первая цепь не давала пожарни-кам тушить пламя, отгоняя их камнями внутрь здания. Что же пе-режили за эти часы полицейские, журналисты, техники, находив-шиеся внутри здания? "Мы предпочли бы сгореть в здании теле-центра, чем быть забитыми до смерти толпой",- признались потомотдельные работники телевидения. Подоспевшие вскоре армейские части, которые, как потом вы-яснилось, были вообще не в курсе происходящих в Бухаресте со-бытий, не дали окончательно сжечь телецентрЖ без единого выс-трела, в считанные минуты, разогнали толпу по соседним улицам. Многие из пойманных участников штурма пытались доказать свою непричастность к событиям, но солдаты требовали протянуть руки - запах бензина разрешал все сомнения. Правительство вновь (как и в феврале 1990 г. при схожих об-стоятельствах) обратилось за помощью к шахтерам. Они прибыли в город уже на рассвете и направились к зданию правительства длязащиты его от оппозиционно настроенных бунтовщиков.Грозным ва-лом прокатились они утром по всему городу, разъезжая на самос-валах, наводя страх и ужас на горожан, арестовывая и избивая всех подозрительных. Два молодых человека были избиты в кровь стальными прутьями лишь потому, что какая-то старуха заявила, что они студенты. В течение двух дней шахтеры были полновласт-ными хозяевами города. Наводя "порядок", они разгромили штаб-квартиры ряда оппозиционных партий и независимых изданий. Осуждение этих действий румынских властей Западом и рядом бывших социалистических стран,последовавшие вслед за этим эко-номические санкции со стороны США и ЕС показали, что мировоесообщество не принимает методов борьбы ФНС со своими политиче-скими противниками. ФНС вынужден был перейти к достижению сво-их целей более демократическим путем. Положительным результатом указанных драматических и даже трагических событий явилась несколько большая сдержанность ос-новных участников политического процесса. Кроме того, благода-ря президентским и парламентским выборам политическая борьбахоть отчасти вошла в рамки более цивилизованных, парламентскихпроцедур. Президентом Румынии стал Ион Илиеску, получивший 87% голо-сов избирателей. Илиеску родился и вырос в Олтенице, в семье рабочих-железнодорожников. В 1944 году его отца исключают из коммунистической партии из-за разногласий с тогдашним лидером Георгиу-Дежем. В том же 1944 году Ион вступает в Союз коммуни-стической молодежи. Он прилежно учится, поступает в Бухарестс-кий политехнический институт. Как одного из лучших студентов, его посылают в Московский энергетический институт (факультет гидроэнергетики).В 1955 году молодой специалист приходит в Ру-мынский институт исследований и проектирования в области энер-гетики инженером-проектировщиком. И только накопив знания, жи-зненный опыт, И.Илиеску соглашается на освобожденную комсомо-льскую и партийную работу. Его избирают первым секретарем СКМ. Уже тогда Илиеску начал работать в том направлении, которое в итоге отдалило его от номенклатуры. В 1971 году его назначают секретарем ЦК РКП по делам пропаганды. Начинается его скрытое для многих противостояние с Чаушеску. Он выходит из доверия, становится директором технического издания. Снова на политиче-ской арене Илиеску появился лишь во время декабрьской револю-ции 1989 г. Расстановка политических сил в стране после выборов оста-лась, в сущности, той же, что и в период подготовки к ним, т. е. неблагоприятной для оппозиции. Это достаточно наглядно ил-люстрирует распределение мандатов в парламенте, состоящем издвух палат: Собрания депутатов (387 чел.) и Сената (119 чел.).ФНС получил в них соответственно 263 и 92 места, Демократичес-кий союз румынских венгров - 29 и 12, НЛП - 29 и 9, Экологиче-ское движение Румынии - 12 и 1, НЦХДП - 12 и 1, Партия нацио-нального единства румын Трансильвании - 9 и 2, Демократическаяаграрная партия Румынии - 9 и 0, Социал-демократическая партия Румынии - 2 и 0. Остальные места разделили между собой другиепартии и независимые кандидаты. Ряд парламентских партий уже охарактеризованы. Но, как мож-но видеть по результатам выборов, в Румынии есть и другие до-вольно влиятельные силы. Прежде всего это Демократический союзрумынских венгров (ДСРВ). Он был создан 25 декабря 1989 г. и включил в себя практически все политически активное венгерское национальное меньшинство. Задачи и цели ДСРВ обусловлены поло-жением венгерского населения как национального меньшинства - это требования развития образования, культуры, науки на родном языке, использование венгерского языка в судопроизводстве и вработе местных органов власти, создание условий для расширениясвязей и контактов с другими частями венгерской нации. Предсе-дателем партии был избран Д.Геза. Экологическое движение Румынии (ЭДР) возникло в первые не-дели после падения диктатуры Чаушеску (председатель ЭДР -Т.Ма-йореску). Девиз движения - "Чистый человек, чистая страна,чис-тый мир". В целом ЭДР поддержал ФНС, но борется и за свои спе-цифические цели - защиту окружающей среды, борьбу с любыми за-грязнениями, экологически грамотное хозяйствование, защита па-мятников природы, истории,культуры. ЭДР выступает также за по-литику открытости, диалога с любыми народами, против насилия инетерпимости, за соблюдение прав человека и сокращение воору-жений, вплоть до их полной ликвидации. Партия национального единства румын Трансильвании была соз-дана 15 марта 1990 г. как оппонент ДСРВ для отстаивания инте-ресов румын Трансильвании. Платформа этой партии перекликается с принципами союза "Ватра ромыняскэ" ("Румынский очаг"), частьчленов которого в известной мере заражены антивенгерскими нас-троениями. Сам факт быстрого появления в Трансильвании двух партий, отстаивающих интересы представителей двух национально-стей, свидетельствует об очень непростой ситуации в этом реги-оне. Обострение межнациональных отношений стало печальной за-кономерностью стран, переходящих от тоталитарных режимов к де-мократии. Демократическая аграрная партия Румынии (ДАПР, председаль -В.Сурду) с самого начала рассчитывала на поддержку работников сельского хозяйства, пищевой промышленности, лесного и водногохозяйства,производственной и потребительской кооперации на се-ле. Если судить по результатам выборов, то эти расчеты оправ-дались. В основу своей деятельности партия положила принципыдемократии и фундаментальных свобод. Она рассматривает румынс-кую деревню как базу для возрождения национальной экономики,требует передачи земли тем, кто ее обрабатывает, экономическойи политической поддержки всех граждан (особенно молодежи), же-лающих вернуться в деревню. В отличие от ЭДР Румынская экологическая партия (председа-тель - Ю.Дрэгич) сразу заявила о своей полной независимости отФНС. Что же касается общеэкологических целей, то они у этихдвух политических сил, естественно, во многом схожи. Выдвигаемые цели и задачи отражены в названии Румынской де-мократической социалистической партии (председатель - М.Кырчу-мэреску). При этом сторонники партии отдают приоритет развитиюличности, индивида, укреплению его прав. Заслуживает внимания и Социалистическая партия труда, обра-зованная путем слияния осколков РКП и вновь созданной Демокра-тической партии труда. Она выступает в качестве внепарламентс-кой левой оппозиции. Возглавил партию один из бывших деятелейрежима Чаушеску - И.Вердец. ГЛАВА 10. ТРУДНОЕ НАЧАЛО ЭКОНОМИЧЕСКИХ РЕФОРМ. Победа ФНС на выборах, по существу, означала, что коммунис-ты получили шанс попытаться вывести страну из глубочайшего кризиса, в который она была ввергнута благодаря политике их прежнего руководства. Сама судьба ФНС стала полностью зависетьот успешной реализации экономических и политических реформ встране, глубоко пораженной тоталитаризмом. В борьбе между различными концепциями развития в посткомму-нистический период в качестве основных альтернатив выделилисьсоциал-демократическая и либерально-демократическая тенденции,не очень отличающиеся друг от друга. Социал-демократическая программа ФНС вобрала в себя многие элементы либерально-демок-ратической концепции переустройства общества. Более того, эво-люция правительства ФНС в сторону либерализма оказалась стольстремительной, что буквально застала врасплох исторические па-ртии национал-царанистов и национал-либералов. Возглавлявшиепарламентскую оппозицию лидеры национал-либералов вынуждены были критиковать кабинет П.Романа не за существо предлагавших-ся мер, а лишь по поводу методов и темпов преобразований. Следует отметить, что с момента падения диктатуры ни одна политическая партия - как из союзниц ФНС, так и из среды оппо-зиции - не смогла противопоставить платформе ФНС сколько-ни-будь существенно отличающуюся программу. Разногласия между ФНСи оппозицией существовали не столько в сфере программных целей,сколько в вопросе об отношении к коммунистам, прежде всего к номенклатурным кадрам старого режима. Другими словами, речь всегда шла лишь о том, кто имеет моральное право на власть в стране. С этим был связан и острый вопрос о нелигитимности но-вой власти. Результаты выборов 1990 года не могли не сказаться на поли-тической жизни страны и на положении как внутри правящего ФНС,так и в оппозиционных партиях. Что касается последних, то дос-таточно, например, указать на раскол в НЛП, в результате кото-рого образовалась НЛП-Молодежное крыло. В НЦХДП произошел вну-тренний конфликт между руководством и молодыми членами партии,вследствие которого от НЦХДП отделились независимая НЦХДП (сцентром в городе Крайова), Национал-царанистская партия и На-ционал-царанистская партия - Линия Маниу-Михалаке. Произошел раскол Фронта Национального Спасения. Массовое движение "Гражданский форум", объединившее в своих рядах отко-ловшуюся от ФНС интеллигенцию, на своем первом съезде было преобразовано в партию под тем же названием (ФНС). Лидером ФНС остался премьер-министр Петре Роман. Эта партия объединила сторонников радикальных реформ. Левое крыло во главе с президентом Ионом Илиеску вышло изФНС. Появилась новая очень влиятельная партия - Демократичес-кий Фронт Национального Спасения. Ряд партий объединились в оппозиционную Конвенцию за уста-новление прав человека, позднее переименованную в Демократиче-скую конвенцию. В течение 1990-1991 гг. в Румынии произошли заметные пере-мены в политической сфере. Установилась демократия в рамках многопартийной политической системы. Политический плюрализм встране возник в основном за счет дробления бывшей РКП на мел-кие партии. В конце июня 1990 г. на совместном заседании сената и пала-ты депутатов был одобрен состав кабинета министров.Премьер-ми-нистр Петре Роман изложил программу правительства, рассчитан-ную на 2 года. Повсеместно ощущалась нехватка продовольствия, электроэнер-гии, с перебоями работали предприятия.Правительство Романа на-меревалось решать возникшие проблемы путем радикальных эконо-мических реформ, базирующихся на децентрализации экономики, приватизации, привлечении иностранного капитала, предоставле-нии льгот предприятиям, продукция которых ориентируется на за-просы рынка. Был принят закон о приватизации. Конфискованные после 1945 года дома, квартиры, земля (не более 10 га) возвращались преж-ним владельцам, или им выплачивалась денежная компенсация. Го-сударственные предприятия преобразовывались в акционерные кор-порации. Но этот переход от социализма к капитализму был очень болезненным. Осуществляя перевод экономики на рыночные отноше-ния, правительство столкнулось со значительными трудностями. Либерализация экономики привела к росту цен (за исключени-ем двух десятков наименований товаров первой необходимости). К январю 1991 уровень инфляции достиг 200-300%. По сравнению с 1989 годом производство в 1990 году, по официальным данным, упало на 26%,а по мнению председателя Национал-либеральной па-ртии Раду Кымпяну - более чем на 50%. Число безработных дости-гло 500 тысяч. В газетах постоянно появлялись все новые и новые сообщения о хищениях машин и квартирных кражах, грабежах и убийствах вБухаресте. "Обычные последствия бедности", - так объясняла си-туацию столичная полиция. Плрожденный нуждой цинизм двигал мо-лодыми парнями, которые с наступлением темноты грабили на ули-цах беззащитных стариков. Этот же цинизм двигал и родителями,которые посылали несовершеннолетних дочерей в дорогие отели для иностранцев, чтобы те своим телом добывали вожделенную ва-люту. Курс на приватизацию и либерализацию цен вызвал народные волнения. 25 сентября 1991 года четыре тысячи шахтеров из долины Жиу-луй,самовольно захватив два пассажирских поезда, прибыли в Бу-харест, чтобы встретиться с премьер-министром страны Петре Ро-маном. Еще раньше горняки приглашали лидера к себе на "крепкуюбеседу", чтобы познакомить его со своим уровнем жизни в усло-виях либерализации цен. Премьер отказался, сославшись на неот-ложные дела, да и к тому же за год до этого шахтерам была зна-чительно увеличена заработная плата. Тогда горняки сами прибы-ли в столицу, чтобы жечь и штурмовать то самое здание своегоправительства, которое они год назад отчаянно защищали. Шахтеров ждали в Бухаресте, и слух о том, что первые отряды с минуты на минуту прибывают на железнодорожный вокзал Беняса,быстро полетел по городу. Начали пустеть улицы, люди в спешке перепарковывали с тротуаров во внутренние дворы и гаражи свои автомашины. Полицейские нервничали. В воздухе Бухареста запах-ло психологической гарью предстоящих беспорядков. Кто-то из шахтеров, недовольный общим тоном газеты "РомынияЛиберэ", пообещал в одном из телевизионных интервью "выяснить отношения" с газетой по дороге в город. По всей видимости, этоозначало разгром редакции и избиение ее сотрудников. Получив информацию о том,что шахтеры прибыли на вокзал, журналисты по-ставили все вверх дном: кто прятал в массивные сейфы компьюте-ры, кто лихорадочно спешил перегнать свою автомашину в безопа-сное место, подальше от редакции. Четыре тысячи рабочих встречал отряд всего в полсотни поли-цейских - значит, им разрешили войти в город. О том, что шах-теры настроены агрессивно, уже знали, по дороге они разнесли в пух и прах железнодорожный вокзал в одном небольшом городе, разгромив попутно несколько частных магазинов. Чумазые, в горняцких касках с фонариками, в черных комбине-зонах и резиновых сапогах, окруженные своими же активистами, следившими за порядком, они шутили и огрызались на вопросы ре-портеров. В ожидании прибытия второго поезда по команде лиде-ров они послушно сели на перроне, уверенные, сознавая свою си-лу. "Мы настроены решительно и не уйдем из столицы, пока не будут удовлетворены наши политические и экономические требова-ния",- отвечали они журналистам, поигрывая перед камерами пал-ками и стальными прутьями. Кто-то мелом написал на вагоне:"Пе-тре Роман, спускайся к нам в забой, от тебя будет больше поль-зы там, чем в кресле премьер-министра!" После прихода второго поезда колонны горняков организованнопрошли пешком в центр города, оставив без внимания опустевшуюредакцию газеты "Ромыния Либерэ".Шахтеры расположились на пло-щади Виктория и устроили сидячую забастовку перед зданием пра-вительства. В считанные часы они обросли толпами жителей Буха-реста. Так начиналось это - в первые часы еще мирное - проти-востояние власти и народа, вызванное процессом либерализациицен. Снова произошел штурм телецентра. После неудавшейся попыткизавладеть домом правительства на площади Виктория отряды шах-теры переместились в район телевидения и несколько часов осаж-дали его. Они были менее организованны, чем их предшественникис Университетской площади, но более смелы и настойчивы. Все таже территория снова стала ареной уличных гражданских боев. Отличительная деталь: полиция и части специального назначе-ния снова не применили против возмутителей спокойствия огнест-рельного оружия. Почему? Да потому, что это означало бы полнуюдискредитацию существующего режима. Если бы такое произошло,тона общем демократическом фоне правительству Румынии не остава-лось бы ничего другого, как подать в отставку. Один полицейс-кий сказал тогда: "Я сдал автомат и не завидовал сам себе,ког-да стоял со щитом и дубинкой.Я очень боялся быть оторванным от своей цепи. Мне пришлось на себе испытать эту "ахиллесову пя-ту" демократии. В этот раз для борьбы с шахтерами в Бухаресте применили ис-пытанное западными демократиями оружие - "хлопушки" и слезото-чивый газ.Когда толпа с "зажигалками" наготове приближалась на опасно близкое расстояние к цепи полицейских, охранявших объ-ект, в ее ряды по команде выбрасывались специальные взрывпаке-ты, разрывавшиеся с большим грохотом, но не причинявшие телес-ных повреждений. Звуковой эффект вызывал инстинктивное чувство страха. Использовались и капсулы со слезоточивым газом, выст-реливаемые из специальных приспособлений, по мнению специалис-тов, обычного раздражающего действия, без нервно-паралитичес-ких компонентов. Сначала на узких улицах Бухареста газы отбросили горняков,но вскоре атакующие разобрались в механизме воздействия вещес-тва на организм. Выяснилось, что газ вызывает сильное слезовы-деление, раздражая не столько глаза, сколько носоглотку. Тогдарабочие использовали смоченные водой носовые платки, чтобы ды-шать через них. Пострадали же в основном жители данного района. Газ тяжелее воздуха, и поначалу даже не придаешь особого значения шипящим и крутящимся на асфальте цилиндрикам. Но постепенно газ выте-сняет воздух и начинает подниматься, доходит через какое-то время до головы,начинает сильно щипать глаза. Инстинктивно хо-чется проморгаться, вытереть глаза, но этого нельзя делать, слезы потекут ручьем, и тогда становишься полуслепым, полубес-помощным, как маленький ребенок. Газ осел в низинах, и жите-ли близлежащих домов, живущие на первых этажах, на несколько дней были вынуждены перебраться в другое место, пока газ не рассеялся. Долго еще, проезжая это место на машинах, люди бы-ли вынуждены закрывать окна. В рукопашных схватках с полицейскими шахтеры применили изо-бретенное ими еще год назад оружие - полутораметровые металли-ческие палки, нарубленные из толстого стального троса. Гибкая,в чем-то использующая эффект штурмовой полицейской дубинки,эта"палица" способна перебить позвоночник человека даже в броне-жилете. В качестве другого оружия шахтеры использовали также дорож-ностроительную технику - бульдозеры, гусеничные экскаваторы,просто грузовики.Разогнав многотонные махины, их как таран на-правляли на здание, попутно поджигая.Под прикрытием таких сво-еобразных танков-крепостей шли на штурм. Среди шахтеров было немало стариков, пенсионеров,инвалидов.Либерализация цен больно ударила по их карманам. Не в силах участвовать в боях с полицейскими, они разбирали руками булыж-ную мостовую. Многое еще можно было бы рассказать об ужасах этих граждан-ских беспорядков, главная побудительная причина которых заклю-чалась в экономической политике государства. Чего же добились шахтеры в результате своего похода на сто-лицу ? По большому счету - ничего. Их политическое требование об отставке премьер-министра, представлявшего, по мнению неко-торых из них, интересы французского и израильского капитала в стране, было в конце концов удовлетворено. Он ушел с занимае-мого поста, но не спустился в забой, как они хотели, а осталсялидером Фронта Национального Спасения. Кресло премьер-министра занял Теодор Столожан, продолживший экономическую политику поранее намеченному плану, в том числе и либерализацию цен. Одиншахтер из долины Жиулуй уже после событий сказал в телеинтер-вью: "Если бы я знал заранее, каких результатов мы добьемся,низа что бы не отправился в Бухарест". И все-таки правительство пошло на отдельные социальные уступки в отношении шахтеров, учитывая тяжелые условия труда под землей и во многом неустро-енный их быт. ГЛАВА 11. ВЫБОРЫ. На 9 февраля 1992 года были назначены выборы в местные ор-ганы власти. Румыния подошла к ним в труднейшей обстановке. Зима обрушила на людей невыносимую стужу. В условиях энер-гетического кризиса это означало подрыв экономики и ухудшениеусловий жизни людей. За прошедшие после свержения Чаушеску годы реальные доходынаселения уменьшились на 20%. Сто раз приходилось подумать че-ловеку, прежде чем купить килограмм картофеля, лука или газе-ту. Однако если в магазине и на городском базаре превалировалпессимизм, то среди парламентариев, журналистов, политиков на-строения были не столь мрачными, хотя и они не снимали от хо-лода пальто даже в своих кабинетах. Здесь они не только дели-лись своими впечатлениями от длинных очередей, переполненных автобусов, замков, повешенных на воротах многих предприятий,больших и малых. Появились вполне конкретные данные, которыесвидетельствовали о том, что лед на реке приватизации все-такитронулся. Усилилась активность различных политических партий в пред-дверии выборов. Демократы, боясь проиграть выборы,пошли на по-литический шаг, который еще сильнее накалил обстановку в стра-не. Центральная избирательная комиссия отказалась зарегистри-ровать Румынскую социалистическую рабочую партию для того,что-бы она смогла участвовать в выборах. Это решение было мотивировано тем, что РСРП, по мнению ЦИК,стала "повторением Румынской коммунистической партии в новыхусловиях". Но РСРП была полна желания способствовать процессудемократических преобразований, выходу Румынии из экономичес-ких трудностей. РСРП имела авторитет в широких массах. Блокадаи дискриминация РСРП привели к сокращению уже существующего демократического пространства. Руководство РСРП обратилось к правосудию. Но районный суд Бухареста принял решение: Румынская социалистическая рабочая партия не может участвовать в выборах. Острота предвыборной борьбы порой настораживала и даже вы-зывала страх. Ведь почти 140 политических партий,разбившись на коалиции, блоки, группировки, вели ожесточенную борьбу за то, чтобы посадить своих выдвиженцев в кресла руководителей город-ских и сельских администраций. Всего "кресел" - 42951, а пре-тендентов на них было около 140 тысяч. Подавляющее большинство из 16,6 миллиона румынских избира-телей выполнили свой гражданский долг - опустили бюллетени навыборах в местные органы власти.А ведь до последнего дня передвыборами авторы прогнозов за малым исключением говорили об апа-тии в обществе, резком снижении политической активности румын.Но оказалось, что ни холод в квартирах и домах, ни рост цен,нибезработица не сковали дух,не нейтрализовали политическую эне- ргию людей. А может быть, именно эти факторы, то есть отчаяние вместе с надеждой на то, что к власти на местах придут люди, которые вылечат страну, вдохнули огонь активности? Главным оппонентом правящего Демократического Фронта Нацио-нального Спасения выступила Демократическая конвенция, состоя-щая из 14 партий. В Бухаресте кандидат от Демократической кон-венции набрал 40% голосов, а его соперник от ДемократическогоФронта Национального Спасения - 30%. Но в других городах и на селе ситуация была другой. Хотя ДФНС одержал общую победу, пе-риод его монополии на власть кончился. В сентябре состоялись парламентские выборы. Обе ветви ФНСучаствовали в них как отдельные партии. Некоторые политическиеформирования Румынии включили в списки кандидатов в члены па-рламента граждан Республики Молдова. По спискам Демократичес-кого фронта национального спасения в сенат Румынии баллотиро-вался молдавский поэт Григоре Виеру.В румынский парламент про-шли лидеры Христианско-демократического народного фронта Мол-довы М.Друк и Ю.Рошка, активные сторонники этого движения поэ-тесса Л.Лари и Н.Дабиж, а также бывший министр обороны Молдовы И.Косташ. До выборов им было предоставлено румынское гражданс-тво. Демократический фронт национального спасения выиграл выборыв парламент. ДФНС завоевал в Собрании Депутатов 117 мест из 340, а в Сенате - 49 из 143 (Демократическая конвенция соотве-тственно 82 и 34). Осенью прошли и президентские выборы. Они прошли в два ту-ра. Первый тур был отборочным. После его окончания борьбу запост главы государства должны были продолжить двое. Главным соперником Иона Илиеску, представителя Демократиче-ского фронта национального спасения, был кандидат Демократиче-ской конвенции Румынии, 53-летний ректор Бухарестского универ-ситета Эмиль Константинеску. Козырей у него было немало. Глав-ный - он не нес ответственности за экономические трудности,пе-реживаемые страной, в том числе за 50-процентное повышение ро-зничных цен, которое было осуществлено незадолго до выборов. Свою кандидатуру выдвинул бывший глава правительства Молда-вии Мирча Друк. Экс-премьер, кандидат сначала от экологическо-го движения, а потом как независимый пытался сделать президен-тскую карьеру на обещаниях присоединить Молдову к Румынии. Нооказалось, что румынам Молдовы мало. Монархисты рассчитывали на экс-короля Михая. Но он смалоду-шничал, отказался от гонок за президентство, чем, естественно,ослабил правых. Вперед же вышел Ион Илиеску. Хотя против него пустили в ход мощнейшие пропагандистские орудия не только в самой Румынии,нои за рубежом. Договорились до того, что кандидата от Демокра- тического фронта национального спасения объявили "советским агентом". Но Илиеску выиграл первый раунд. Илиеску не только предлагал программу выхода из экономичес-ких тупиков - он что-то конкретно делал для этого. Больше то-го, мужественно принимал упреки в том, что многое не получает-ся. Но ведь реформы - не усыпанная розами дорога в рай. Важный фактор - это поддержка Илиеску многими членами Соци-алистической рабочей партии. Вот почему такой сильный против-ник, как П.Роман, лидер Фронта Национального Спасения, чей ка-ндидат не вошел в первую двойку, с горечью и досадой заявил:"Очень грустно, но самой влиятельной партией в Румынии остает-ся коммунистическая!" Во втором туре президентских выборов Ион Илиеску набрал 60%голосов избирателей.За Эмиля Константинеску проголосовали 40%.В выборах приняло участие около половины из 16 млн. избирате-лей. Противники Илиеску решили, что он обвел их вокруг пальца,сфотографировавшись с Майклом Джексоном. Эти снимки, превра-щенные в красочные плакаты,сразу оттеснили на задний план пор-треты Э.Константинеску. -Надо было пригласить Софию Ротару спеть что-нибудь в штаб--квартире Демократической конвенции, - задним числом рассуждалодин из ее деятелей, - тогда чаша весов по крайней мере выров-нялась бы. Что и говорить, Майкл Джексон помог Илиеску. Часть молодежине могла сказать "нет" человеку, принявшему ее кумира. Но, ду-мается, если бы Ротару согласилась, а Джексон заболел и объе-хал Бухарест стороной, ясно: верх все равно одержал бы ДФНС.Конечно, личное обаяние, зрелость и мудрость (3 марта 1993 го-да Илиеску исполнилось 63 года), крепкое здоровье, умение вес-ти диалог, эрудиция и выдержка сыграли свою роль. Илиеску поставил и вел себя так,что на него смотрели как намост между прошлым и настоящим, как на нужного человека в нуж-ное время. ГЛАВА 12. "ПРОФСОЮЗНЫЙ ТЕРРОРИЗМ" И КОРРУПЦИЯ. Экономическая ситуация в стране все ухудшалась и ухудшалась.Крупные предприятия не могли найти потребителей своей продук-ции. Росла безработица. В какой-то мере смягчала это положениевозможность создать свое небольшое дело: открыть часовую мас-терскую, прачечную, столовую, парикмахерскую.В Румынии все бо-льшую роль стал играть мелкий и средний бизнес, который стал бурно развиваться после принятия в январе 1990 г. декрет-зако-на "Об экономической деятельности на основе свободной инициа-тивы". Но появление мелких частных и акционерных предприятий,конечно же, не могло решить всех проблем румынской экономики. Всемирный банк отказал Румынии в получении заключительнойвыплаты по займам примерно в 150 миллионов долларов. В качест-ве причины было названо неблагоприятное состояние экономикистраны. Либерализация цен, дифференциация доходов отдельных граж-дан и энергетический кризис вызывали недовольство многих слоевнаселения. Румынское правительство стало подвергаться резкой критике левых и националистических партий. В этих условиях си-льные профсоюзные движения решились на забастовки. 10 декабря 1992 г. в Бухаресте и остальных уездных центрахне вышла ни одна из 1300 с лишним газет. Причина тому - 24-ча-совая забастовка, которую провели работники более 20 типогра-фий. Главным требованием было повышение заработной платы в двараза. "Пик" забастовок пришелся на август 1993 года. Сначала за-бастовали шахтеры крупнейшего угледобывающего региона РумынииВаля Жиулуй. Почти 10 дней вся страна с тревогой следила за тем, как ра-зворачивался в Валя Жиулуй трудовой конфликт между горняками иправительством. С тревогой не только потому, что от работы 46тысяч шахтеров этого угледобывающего бассейна зависит обеспе-чение теплом граждан зимой, но и потому, что за горняками Валя Жиулуй давно закрепилась в Румынии репутация бунтарей. Так, после декабрьских событий 1989 года они в сложные для страны политические моменты трижды совершали "походы на Буха-рест, сопровождавшиеся избиением мирного населения, столкнове-ниями с полицией, хулиганскими выходками. Да и в этот раз ли-дер горняков председатель Лиги шахтерских профсоюзов Мирон Ко-зма вновь пытался припугнуть правительство Румынии очередным "походом на столицу". Однако кабинет министров проявил твер-дость и с самого начала расценил требования шахтеров увеличить среднюю зарплату до 268 тысяч лей, что в 3 раза превышало сре-дние заработки по стране, как чрезмерные. Используя электронные средства массовой информации, кабине-ту министров удалось доказать населению, что требования шахте-ров выглядят просто возмутительными по сравнению с доходами остального населения Румынии. В итоге правительство смогло не только расколоть шахтерскую лигу М.Козмы, из которой вышло не-сколько горняцких профсоюзов, но и сплотило против забастовщи-ков практически все политические силы Румынии. В результате в ходе состоявшихся 10 августа переговоров Лига шахтерских проф-союзов была вынуждена согласиться с предложенной премьер-мини-стром Румынии Н.Вэкэрою тарифной ставкой 166 тыс. лей. А с ка-ждым горняком отныне стал заключаться индивидуальный трудовой договор. Однако с завершением девятидневной шахтерской стачки, каж-дый день которой, по данным агентства Рейтер, обходился стране в 600 тысяч долларов, испытание для кабинета министров не за-кончилось. Вслед за горняками всеобщую забастовку объявили ма-шинисты румынских железных дорог,которые также потребовали по-вышения зарплаты. И на этот раз правительство не было намерено идти на поводуу избирателей. Власти страны сразу же подали в суд на федера-цию профсоюзов машинистов. Характеризуя волну забастовок в Ру-мынии, министр труда и социальной защиты Д.М.Попеску заявил, что Румыния столкнулась не с профсоюзной борьбой, а с "профсо-юзным терроризмом". Если в первые дни забастовки в сообщениях румынского радио и телевидения отмечалась частичная блокада железных дорог, то к шестому дню стачки, заявил министр транспорта Паул Теодору,"забастовка парализовала все железнодорожные центры страны,включая международное пассажирское и грузовое сообщение". Так, блокированным оказался мост "Дружбы", связывающий Ру-мынию с Болгарией. На территории Венгрии скопились сотни ваго-нов, включая вагоны со скотом, которые должны были проследо-вать транзитом в Иран. Под угрозой остановки оказалось немало румынских предприятий, грузы сырья и комплектующих для которыхзастряли на неизвестное время в пути. На железнодорожных вок-залах скопились тысячи пассажиров, которые в разгар сезона от-пусков вместо побережья Черного моря и альпийских лугов Карпатвынуждены были "загорать" у закрытых билетных касс, внося до-полнительную нервозность и в без того накаленную забастовкойобстановку. О том, что накал страстей был достаточно высоким, свидете-льствует и тот факт, что неизвестные пригрозили даже взорватьжелезнодорожный вокзал в Брашове. К счастью, угроза оказалась ложной. Взрывного устройства обнаружить не удалось. Однако этоподтвердило слова министра труда и социальной защиты Д.М.Попе-ску, что Румыния столкнулась с настоящим "профсоюзным террори-змом". Профсоюз машинистов поездов никак не отреагировал на вер-дикт Верховного суда Румынии отложить проведение забастовки до31 октября и сесть за стол переговоров. Требование же железно-дорожников увеличить зарплату с самого начала было расценено кабинетом министров как чрезмерное,а сама стачка объявлена не-законной. Премьер-министр Николае Вэкэрою заметил в этой свя-зи, что машинисты поездов уже имеют среднемесячную зарплату в180 тысяч лей, что в два раза превышало средние заработки по стране. Он сказал, что дальнейшее ее повышение может толькоподстегнуть уровень инфляции, которая, по данным агентства Ре-йтер, на момент забастовки составляла 230%, подорвать теряющуюсилу национальную валюту, вызвать новый виток роста цен, что вцелом может привести экономику Румынии на грань катастрофы. Президент Румынии Ион Илиеску провел четырехчасовые пере-говоры с лидерами бастовавшего профсоюза. Тем не менее эти пе-реговоры ничего не дали. Призыв главы румынского государствапрекратить стачку и возобновить работу поддержал лишь один из лидеров профсоюза машинистов Иоан Влад. Однако его коллеги по профорганизации тут же обвинили И.Влада в предательстве их ин-тересов. Забастовка вошла в новую стадию после того, как свыше двух-сот железнодорожников в Яссах на северо-востоке Румынии объя-вили забастовку. Сложившуюся ситуацию в стране премьер-министр Румынии Нико-лае Вэкэрою расценил как "чрезвычайно сложную", потребовав вультимативной форме прекратить стачку и приступить к работе. Однако и после этого поезда не двинулись по своим маршрутам.Лишь только крайнее решение кабинета министров, доведенное до сведения лидеров профсоюза послать в железнодорожные депо от-ряды полиции,возымело действие. Железнодорожное движение в Ру-мынии возобновилось. "Угроза полицией, отрядами жандармерии и разрывом трудовых договоров с машинистами заставила забастов-щиков возобновить работу", - заявил лидер свободного профсоюза машинистов И.Влад. Так закончилась самая крупная в посткоммунистический период забастовка профсоюза машинистов, в течение недели парализовав-шая не только все железнодорожное сообщение страны, но и зас-топорившая движение транзитных поездов на границах с сопреде-льными государствами. Особенно ощутимые потери понесли Венгрия и Болгария. Убытки каждой страны, по данным агентства Рейтер, за первые пять дней стачки вплотную приблизились к 400 тысячам долларов. Однако ихпотери не идут ни в какое сравнение с ущербом самой Румынии, составившим 150 миллиардов в национальной валюте - леях и 130миллионов долларов. Стачка, заявил президент Румынии Ион Илиеску, нанесла удар по всем отраслям национальной экономики, подорвала снабжение горючим и продовольствием. В мае 1993 года парламент Румынии утвердил персональный со-став комиссии по расследованию фактов коррупции среди высоко-поставленных чиновников. В комиссию, состоящую из 13 сенаторов и депутатов, были включены представители всех главных полити-ческих партий и общественных движений. Было раскрыто много сенсационных случаев коррупции. В каче-стве обвинителей выступили высшие чины румынской армии. Бывший комиссар финансовой гвардии генерал Георге Флорикэпопытался выступить с разоблачениями махинаций представителей правительства, силовых министерств, депутатов парламента. Новысказаться до конца ему не дали. Затем в Румынии разразился новый скандал: "дело полковника Кэпэцыне". Полковник обвинил в контрабанде драгоценных металлов, нар-котиков и угнанных из Западной Европы легковых автомобилей какминимум восемь генералов и столько же полковников МВД Румынии.Согласно показаниям полковника Кэпэцыне, в порту Констанца вгрузовых контейнерах, предназначенных для отправки в Ливан, вместо грузов, обозначенных в документах, были семь лимузинов, украденных на Западе. Как показал Кэпэцыне, в качестве платы за украденные в Западной Европе "мерседесы" и "линкольны" в Румынию из стран Ближнего Востока поступали наркотики, которые затем переправлялись в страны с твердой валютой. Еще одной сенсацией стало разоблачение махинаций Петре Ро-мана,лидера Фронта Национального Спасения, бывшего премьер-ми-нистра, депутата парламента. Он был обвинен в фальсификациидокументов и злоупотреблении служебным положением. Опираясь на документы расследования, проведенного контроль-ной комиссией при премьер-министре, газета "Адевэрул" обвинилаРомана в махинациях с пятнадцатью виллами и квартирами, кото- рые он,находясь на посту главы правительства, распределил меж-ду нужными ему людьми. Петре Роман не забыл и себя, подобралдля семьи трехэтажную виллу в самом престижном квартале Буха-реста. В том самом квартале "Весна",где некогда проживала рас-стрелянная чета Чаушеску. Cемья лидера Фронта национального спасения,состоящая из че-тырех человек, расположилась в одиннадцатикомнатной вилле с тремя ванными комнатами, специальной комнатой-холодильником, вокружении сада, площадь которого составляет почти две тысячи квадратных метров. Арендная плата за дом, состоявший ранее на балансе румынс-кой компартии и предназначавшийся для зарубежных гостей, дол-жна составлять 2583 доллара. Бывший же премьер росчерком перасократил ее в тысячу раз. А свою квартиру в центре Бухареста площадью 140 квадратных метров сдал в аренду румыно-итальянс-кой фирме. Закон запрещает владельцам частных квартир быть одновремен-но съемщиками принадлежащей государству жилой площади. ПоэтомуПетре Роман был вынужден освободить виллу. Наряду с объективными экономическими факторами непрекращаю-щиеся забастовки, а также укоренившаяся на всех уровнях власти коррупция мешали Румынии выйти из кризиса. ГЛАВА 13. ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИЕ СВЯЗИ И МЕЖНАЦИОНАЛЬНЫЕ ПРОБЛЕМЫ. К лету 1993 года внешний долг Румынии составил 2,3 миллиар-да долларов (в начале января он составлял 2,1 миллиарда долла-ров). Николае Чаушеску, прежде чем его свергли и казнили, успел полностью выплатить внешние долги страны. Но за последние три года посткоммунистические правительства сделали займы для про-ведения экономических реформ. Во внешний долг Румынии входят кредиты, полученные от Меж-дународного валютного фонда и Мирового банка, ссуда от Ирака(1,6 млрд. долларов), от Египта (400 млн. долларов) и от Сирии(100 млн. долларов). Румыния задолжала также около 780 миллио-нов рублей Германии, Чехии, Словакии, Польше, Венгрии и России.И должна еще получить сумму в размере 29,5 миллиона рублей отАлбании и Болгарии. В сентябре 1993 года премьер-министр Румынии Н.Вэкэрою по-бывал в Москве, где провел переговоры с премьером В.Черномыр-диным и был принят президентом Б.Ельциным. Все поставленные цели достигнуты, заявил он по возвращении в Бухарест. На первое место в Бухаресте вынесли договоренность о допол-нительных поставках российского газа (2 миллиарда кубометров),что позволило смягчить традиционный для Румынии зимний топлив-ный кризис. Это стало возможным после того, как Бухарест вып-латил основную долю задолженности за предыдущие поставки газа. Был вынесен на рассмотрение экспертов принципиально важный для Румынии вопрос о судьбе ее золотого запаса, эвакуированно-го еще в годы первой мировой войны в Москву. Если верить сос-тавителям выпущенного в Бухаресте сборника документов, реаль-ная стоимость этих ценностей превышает сейчас 1200 миллионов долларов. Но и у российской стороны есть свои контраргументы:например,Румыния в свое время не расплатилась с Россией за по-ставленное оружие, а также за имущество российской армии в Мо-лдове, доставшееся румынам в 1918 году. Так или иначе, пробле-ма взаимных расчетов была поставлена на практические рельсы. Очень серьезной проблемой в Румынии являются межнациональ-ные отношения. Проблема трансильванских венгров - не единст-венная межнациональная проблема Румынии. Непросты и взаимоот-ношения цыган с остальным населением страны. Десятки цыганских семей, спасшихся от расправы под защитой полицейских и жандармов, 4 убитых и 13 сожженных домов - таковпечальный итог самосуда, который учинили жители села Хедерень,что в трансильванском уезде Муреш, над своими односельчанами--цыганами. Поводом для погрома послужил бытовой конфликт между безра-ботным цыганом и его односельчанином-румыном, конфликт, закон-чившийся смертью румына. Весть о происшедшем с быстротой молнии распространилась поокрестным населенным пунктам. К месту трагедии устремились со-тни людей, одержимых желанием изловить и наказать виновных.Чтои было сделано: дом цыгана был сожжен,сам он,а также его брат,к конфликту отношения не имевший, были подвергнуты самосуду. Однако "суд Линча" не охладил страсти толпы: были разгром-лены и сожжены еще 12 домов, в которых проживали цыганские се-мьи. В огне погиб еще один человек. Только стянутым подразде-лениям полиции удалось остановить насилие. Вскоре после трагедии император цыган Румынии Юлиан | Рэду-леску потребовал от главы госбезопасности провести расследова-ние всех случаев нарушения прав цыган, доложить о них руковод-ству страны и возместить нанесенный его народу ущерб. "Чаша терпения ромов переполнена", - предупредил Юлиан |. Цыган в Румынии преследуют четыреста лет, говорится в открытомписьме императора. В 1941 году в целях "расового оздоровления"страны свыше 600 тысяч цыган были насильственно выселены в Приднестровье. Депортация сопровождалась открытым грабежом. Увыселенных было конфисковано почти полтора миллиона лошадей, 6тонн золота и свыше 11 тонн серебра. От голода и холода погиб-ло более 35 тысяч человек. С 1944 года, продолжает Ю.Рэдулеску, "на нас обрушилась но-вая чума в лице Румынской рабочей партии и ее генерального се-кретаря Георгиу-Дежа." В 1960 году, например, правительство обязало цыган сдать все золото, которое они имели. Ослушников ждало тюремное заключение. Всего, говорится в письме,с 1960 по1989 год власти конфисковали у цыган 7,5 тонны золота. Цыган уничтожали физически,разрушали их дома.Только в 1991--1993 годах в различных селениях было сожжено 64 дома, принад-лежащих цыганам. Все эти случаи сопровождались человеческими жертвами. Письмо цыганского императора дополнила публикация в оппози-ционной газете "Ромыния либерэ": из двух с половиной миллионовпроживающих в стране цыган большинство не имеет работы, свышеполовины из них неграмотны. По мнению газеты, в цыганских кланах формируются преступныегруппировки, организованные по типу итальянской мафии, а такжерасистско-экстремистские организации. В равной степени, впро-чем, это относится и к румынам. Национал-патриотическая газета "Великая Румыния" недавно намекнула на существование подполь-ной организации "Борьба против цыган". В ответ на это один из вице-президентов общины цыган Румынии Иван Георге пригрозил:если не будут найдены виновные в смерти цыган из села Хэдэ-рень, "однажды ночью Румыния запылает со всех концов". Снять остроту проблемы, по мнению "Ромынии либерэ", могло бы принятие законов, направленных на развитие традиционных цы-ганских ремесел, привлечение глав кланов к разрешению конфлик-тов, создание широкой образовательной системы, которая помогла бы цыганам интегрироваться в общество. Однако,с сожалением от-мечает газета, в сегодняшней Румынии подобные реформы вряд ливозможны: цыган в стране не ожидают перемены к лучшему. Румыния и Молдова взяли курс на интеграцию и дальнейшее объ-единение. Румыния, естественно, хочет расширить свои границы, стать более влиятельным государством. Другие выгоды хотят из-влечь молдаване. "Мы говорили года 2-3 назад, что смешно создавать здесь не-зависимое, процветающее, неделимое государство по типу Швейца-рии, что между Украиной и Румынией не может возникнуть ничего другого, кроме новой Северной Ирландии, нового Кипра, новогоЛивана. Именно это и случилось... Чтобы потери были наименьши-ми, мы все должны осознать: единственный выход - в объединении с матерью-родиной Румынией". ( Мирча Друк, лидер Христианско--демократического народного фронта, экс-премьер Молдовы. "Ца-ра" - газета ХДНФ, 3 ноября 1992 г.) "Если мы выйдем из рублевой зоны и оформим все это полити-чески, то вполне естественно, что с нас потребуют перехода на обменные операции по мировым ценам и скорее всего в твердой валюте. На мой взгляд, Молдова с ее экономическим потенциалом вряд ли в обозримом будущем станет Швейцарией. К нашему сожа-лению,она не в состоянии быть абсолютно самостоятельной с эко-номической точки зрения. Реальность такова, что Молдова должна быть чьим-то сателлитом. К сожалению, это наша роль на сегод-няшний день. Если мы откажемся от этой роли по отношению к Ро-ссии или СНГ, то, для того, чтобы выжить и не потерпеть крах,нам понадобится более сильный партнер". ( Мариан Лупу, началь-ник отдела в Министерстве внешнеэкономических связей Молдовы."Республика" - газета Социал-демократической партии Молдовы, N27, ноябрь 1992 г.) Но конкретные шаги к объединению делаются с трудом. Весной 1992 года в Молдове побывал Ион Илиеску. Национальный совет объединения Молдовы и Румынии потребовал от руководителей двух стран "Договор о братстве и интеграции".Но во время визита до-говор подписан не был. Но уже через год Румыния стала активно помогать Молдове. Члены палаты депутатов приняли закон о финансировании некото-рых видов деятельности в отношениях с Республикой Молдова, ко-торый предусматривал создание специального фонда в размере не-скольких миллиардов лей. Из этих средств стали финансироватьпрограмму экономической интеграции и подготовки в Румынии кад-ров для Молдовы, направили в соседнюю республику школьные уче-бники, улучшили улучшили условия работы контрольно-пропускныхпунктов на совместной границе. Когда Молдова отказалась ратифицировать Устав СНГ,президент Румынии Илиеску выступил с заявлением, в котором сказал, чтоРумыния будет содействовать Молдове в преодолении любых эконо-мических трудностей, вызванных этим решением. Эти слова сразу же были подкреплены делом. Правительство Румынии выделило Рес-публике Молдова кредит в 200 млрд. лей. Кредит был предостав-лен на льготных условиях сроком на 8 лет с началом выплаты че-рез 2 года после предоставления. Основной целью кредита былазакупка Молдовой топливно-энергетических ресурсов. Румыния приступила к модернизации вооруженных сил и измене-нию военного законодательства: соответствующий закон был при-нят в начале октября 1993 года сенатом. -Новое законодательство позволит нам создать мощную армию с эффективной системой руководства. Бухарест желает модернизиро-вать вооруженные силы в соответствии со стандартами, существу-ющими в НАТО,- заявил министр обороны К.Никулае Спирою. По его словам, Румыния намерена если и не вступить, то на первых по-рах присоединиться к Североатлантическому союзу. Согласно данным министерства национальной обороны, свыше 51процента румын высказываются за вступление или присоединение к НАТО в качестве ассоциированного члена. По их мнению, это спо-собно гарантировать безопасность страны в случае нападения из-вне. Что же касается возможного агрессора, то почти 56% опро-шенных считают, что им может стать Венгрия, свыше 36% - Россия,более 13% опасаются пасть жертвой коварных замыслов Украины. Не случайно Россия, не имеющая сегодня даже общих границ сРумынией, оказалась в глазах ее жителей потенциальным против-ником: обывателя старательно убеждает в этом здешняя пресса.Практически не проходит и дня, чтобы на страницах газет не по-явились материалы о "коварном русском мужике". Например, в пе-редовице "Россия - это Россия", посвященной трагическим собы-тиям 3-4 октября в Москве, бывший орган румынского комсомола "Тинеретул либер" писал:"Хорошо известно, что все зло нам при-несли русские. Независимо от того, как зовут их вождя: Иван Грозный, Петр Великий, Сталин или Борис Ельцин. Он не может взирать на другие страны,как на равные. Слабые ростки демокра-тии в России мало меняют ее экспансионистскую сущность." Подобные утверждения, повторяемые в различных вариантах,бе-зусловно,не могут не влиять на формирование общественного мне-ния. Вот и приходят румыны к необходимости искать защиты "отопасности" под крылом НАТО. Что же касается собственных вооруженных сил страны, то сей-час их численность составляет 200 тысяч человек, а в случае объявления мобилизации под ружье могут быть поставлены еще око-ло 600 тысяч. По словам министра обороны К.Н.Спирою, обороннаяпромышленность Румынии способна производить весь комплекс воо-ружений для пехоты, некоторые виды ракет, военные корабли,бро-нетранспортеры и танки,вертолеты и даже два типа истребителей--бомбардировщиков. В последнее время отношения Румынии с Россией обострились.Прежде всего из-за "дела Илашку". Речь идет о суде над шестьюсторонниками Народного фронта Молдовы во главе с Илией Илашку,обвиненных в убийстве двух должностных лиц в Приднестровье ве-сной 1992 года. Прокурор Приднестровской республинки потребо-вал вынести троим из них смертный приговор. Президент Румынии Ион Илиеску обратился к президенту Ельци-ну с просьбой помочь прекратить продолжение суда. Илиеску об-ратился с такой же просьбой к президенту Молдовы Снегуру, Со-вету Европы, организации "Эмнисти интернэшнл" и Совещанию по безопасности и сотрудничеству в Европе. Такие шаги предпринялпрезидент. Румынская толпа не могла остаться в стороне. Во-первых, онаосадила российское посольство в Румынии. На тротуаре,вдоль ог-рады, опоясывающей здание посольства, выстроилась цепочка по-лицейских. Рядом дежурили несколько машин с одетыми в граждан-ское сотрудниками румынской госбезопасности. Сами же пикетирующие расположились на тротуаре через дорогу от посольства. Группа небольшая, но состав ее постоянно менял-ся. Участники пикета потребовали от руководства Румынии болеерешительных действий. В интервью газете "Ромыния либерэ" один из пикетчиков, рабочий завода "Фаур",заявил: "Почему мы не мо-жем, сев на танки, отправиться в Приднестровье и спасти Илаш-ку?" Другие пикетчики предлагали "взять в заложники кого-ни-будь из русских. Только так можно обращаться с русскими". В знак солидарности с пикетчиками водители машин, проезжаю-щих мимо представительства России, непрерывно сигналили. Дела-ли они это по команде одного из участников пикета, который с плакатом "Сигнальте в поддержку Илашку" разместился на обочине проспекта Киселева. Предложение редакции газеты "Адвэрул" переименовать прос-пект, где находится посольство России, в "Бульвар Илашку", бы-ло одобрено на внеочередном заседании местного муниципальногосовета Бухареста. На нем же приговоренным судом Тирасполя за "террористическую деятельность" Илашку и его товарищам были присвоены звания почетных граждан Бухареста. Решением муници-пального совета перед посольством России была установлена же-лезная клетка,типа той,в которой содержались обвиняемые в тер-роризме в зале Тираспольского суда. Из всех обещаний Жириновского румынскую общественность шо-кировало заявление о том, что Молдова станет российской губер-нией со столицей в Тирасполе. Отвечая на вопросы корреспонден-та газеты "Ромыния либерэ", что он думает о судьбе приговорен-ного к смертной казни судом Приднестровья Илие Илашку и его товарищей, Жириновский ответил: "Виновны. Используя румынскоеоружие, они совершщали преступления, насиловали женщин. За этобандитов из Кишинева ждет расплата. Суворов освободил Молдовуот турок.А там, где пролилась русская кровь,- русская земля.." Антироссийские настроения румын проявились не только в пи-кетировании посольства. В декабре 1993 г. в Бухаресте две ночиподряд неизвестные сбрасывали с постаментов и разбивали памят-ники русским и советским писателям и поэтам. Жертвами ночных вандалов стали изваяния Льва Толстого, Мак-сима Горького, Владимира Маяковского, Тараса Шевченко. Судя повсему, разрушители заранее готовились к этой акции, посколькув не освещенном ночью парке отыскать скульптуры, расставленныена различных аллеях, крайне трудно. Осквернению подверглось и кладбище советских воинов на ок-раине румынской столицы, с которого были сорваны металлические ворота с пятиконечными звездами. С монумента советским воинам,установленного в центре кладбища, неизвестные сорвали и разби-ли мемориальные плиты с надписью на русском и румынском язы-ках: "Вечная слава советским солдатам, погибшим на румынскойземле". Помимо национализма, все большую опасность для Румынии на-чинает составлять фашизм. К личности маршала Иона Антонеску, первого кондукэтора Румынии, проявляется все больший интерес.Его начинают считать героем. В стране была образована и фашис-тская партия. Бывший полицейский Йоника Катенеску, собрав жур-налистов, объявил, что он восстанавливает в Румынии фашистскоедвижение. Его официальное название - национальная легионерскаяпартия. Цель - "борьба за справедливость в стране" методами, основанными на идеологии и морали "коричневых". Экономические трудности - далеко не единственная проблема,скоторой нужно справиться современной Румынии. ГЛАВА 14. ШАТКОЕ ПОЛОЖЕНИЕ КАБИНЕТА МИНИСТРОВ. 1 декабря - день национального праздника Румынии. И хотя Ион Илиеску призвал превратить праздник в "символ национально-го единства",оппозиция выдвинула условие: выдайте въездную ви-зу королю Михаю, чтобы он, как и все румыны, "ликовал вместе снародом". Проживающий в Швейцарии экс-монарх издал коммюнике,в котором подчеркнул, что приедет в Румынию как румын, а не король, и оспаривать нынешний конституционный порядок не наме-рен. МИД, однако, нашел "несоответствие" между этим заявлением и данными паспорта, где значится: "Король Михай I". По этомуповоду министр иностранных дел Теодор Мелешкану сказал: виза -дело техники, и если политические силы сочтут вояж Михая жела-тельным, визу ему дадут. Но президент вдруг решил не уступать своему министру. Тогда Демократическая конвенция, объединяющая парламентские оппозиционные партии, заявила: в Алба-Юлию (тамдолжны были пройти главные торжества) не поедет,а проведет ми-тинг в Бухаресте. И тут на сцену вышли бывший премьер Петре Роман и его пар-тия, которая тоже стоит в оппозиции к Илиеску. Роман решил-та-ки ехать на торжества, но на официальную трибуну подняться не захотел,а вместе с коллегами по партии коротал время, отведен-ное для митинга, среди простого люда. В самый разгар речи пре-зидента "романцы" вдруг решили уйти с площади, но натолкнулись на полицейский кордон. Полиция действовала жестко. На этом румыны не успокоились. Демонстрации протеста против политики правительства становились все изощреннее. Вокруг дво-рца Котрочень манифестанты возили похоронный катафалк с пор-третами Илиеску и Чаушеску, а на площади перед резиденцией премьера вывалили кучу мусора, требуя, чтобы дворники вымели ее вместе с... кабинетом министров. На другой день министрампередали своеобразную "потребительскую корзину" - сплетенноеиз ракитовых прутьев лукошко, на дне которого покоилась горст-ка продуктов. А в День Святого Николая - покровителя беднякови детей - у Дома правительства были выставлены изношенные са-поги, ботинки и шлепанцы с явным намеком, чтобы премьер напол-нил их "подарками" - повысил зарплату, снизил цены, увеличил социальные пособия. На демонстрации румын скликали не только оппозиционные пар-тии, но и профсоюзы. Сейчас в стране действуют четыре крупныхнезависимых профцентра. Есть, правда, еще один - с красивым названием: "Альянс конфедераций независимых профсоюзов".(Кста-ти, в него входит и знаменитый профсоюз шахтеров из Валя Жиу-луй.) Но "четверка" сотрудничать с ним отказывается, полагая,что "альянс" специально создан властями, дабы еще больше рас-колоть профсоюзное движение и сделать его послушным. Именноэти четыре профцентра возглавили массированную атаку на прави-тельство, требуя безоговорочной отставки кабинета во главе с Николае Вэкэрою. К "четверке" прибавилась и "восьмерка" оппо-зиционных партий, представленных в парламенте. Естественно, подключились и студенты. Но кабинет Вэкэрою удержался. Для то-го чтобы сместить правительство (оно сформировано из предста-вителей правящей Партии социальной демократии (бывшего Демок-ратического фронта национального спасения) и беспартийных "те-хнократов"), оппозиции не хватило при голосовании в парламенте всего 20 голосов. Это, однако, не обескуражило противников Вэкэрою. Через три дня после голосования о вотуме доверия правительству в парла-менте был создан новый политический союз, где главным полити-ческим лицом стала Партия национального единства румын (ПНЕР). К слову сказать, эта националистическая партия, входившая в правящую коалицию, давно хотела переметнуться на сторону оппо-зиции. ПНЕР обиделась, что ее представителям так и не доста-лись министерские портфели. К союзу намеревается присоединить-ся и Национальная партия воссоединения во главе с бывшим пре-мьером Молдовы, а ныне румынским гражданином Мирчей Друком.Лидеры едва родившегося союза объявили о намерении в феврале "начать все сначала". По сему поводу один американский журна-лист метко заметил: "У нас предвыборная кампания заканчиваетсяпосле голосования. В Румынии же она продолжается бесконечно!" Власти хладнокровно парировали упреки в свой адрес. Премьер Вэкэрою нажимал на то. что его министры расплачиваются за оши-бки и необоснованные эксперименты предыдущих кабинетов, кото-рые возглавлял сначала Петре Роман, а потом Теодор Столожан,ныне эксперт Международного банка реконструкции и развития. Пословам премьера, безалаберно были растрачены валютные резервы страны - 4 миллиарда долларов, 80% которых пошли на потребле-ние. В актив своему кабинету премьер записал следующее: приоста-новление промышленного спада, стабилизация во внешней торговле и сельском хозяйстве, укрепление авторитета Румынии на между-народной арене. (В 1993 году Румыния была принята в Совет Ев-ропы, получила режим наибольшего благоприятствования в торгов-ле с США, подписала протокол о намерениях и меморандум с МВФ иМБРР, что позволит ей получить наконец долгожданные кредиты.) Бесконечные препирательства с оппозицией стали для минист-ров делом привычным. Как, впрочем, вполне привычны и постоян-ные тренировки сотрудников органов охраны порядка. Проходятони в зале гигантского "Дома народов", строительство которого затеял еще Чаушеску, да так и не успел закончить. Вооруженныещитами и дубинками спецназовцы отрабатывают упражнение "Пан-цирь" (когда бросают камни и бутылки) и "Туннель" (когда надообеспечить проход высокопоставленных лиц через толпу демонс-трантов). "У нас уже был премьер, который произносил красивыеречи и хорошо смотрелся на экране телевизора, - сказал как-топрезидент, намекая, безусловно, на симпатичного,с хорошими ма-нерами Петре Романа. - Но на этом посту нужно прежде всего ра-ботать, и нынешний премьер работает по 15 часов в сутки. Поэ-тому оставьте его в покое." В Румынии игра в политический покер за кулисами всегда была важнее всенародных выборов. Знает об этом и президент, который,"учитывая напряженную атмосферу в политической жизни страны",предложил лидерам оппозиции встретиться, дабы "познакомиться сих точками зрения и предлагаемыми решениями". Поэтому Демокра-тическая конвенция, не теряя времени, предложила правящей пар-тии сформировать коалиционное правительство. Было выдвинуто еюи условие - не допускать к министерским креслам экстремистскиепартии "Ромыния маре" ("Великая Румыния") и ПНЕР. (Те обеспе-чивали "комфортабельное" большинство в парламенте правящей Па-ртии социальной демократии.) У партии Илиеску не было выбора:если бы к Демократической конвенции примкнула партия экс-пре-мьера Романа, то у них вместе было бы 47 голосов в партаменте,а это на 13 голосов больше, чем у Партии социальной демократии.Следовательно, она оказалась бы в меньшинстве. ИСПОЛЬЗОВАННАЯ ЛИТЕРАТУРА: 1) "Вопросы истории" NN 9-10 1991 г. - А.А.Языкова. Крах "зо- лотой эпохи" Чаушеску. 2) "За рубежом" NN 5, 9, 14, 16 1991 г. 3) "Известия" NN 95, 105, 142, 152-154, 156, 173, 183, 195, 197, 198, 232, 242, 246 1993 г. 4) "Иностранная литература" NN 4, 5-6 1992 г.- Эдвард Бэр. Це- луй руку, которую не можешь укусить. 5) Малый энциклопедический словарь. Том II (выпуск IV). - Из- дательство Брокгаузъ-Ефронъ. Издание II-е, вновь переработан- ное и значительно дополненное. Санкт-Петербург, 1909 г. 6) "Наш современник" N6 1992 г. - Алексей Борзенко. Румынский секундомер бежит быстрее. 7) "Новая и новейшая история" N6 1991 г.- 23 августа 1944 г. в Румынии. 8) "Общественные науки и современность" N3 1992 г. - Н.Довжен- ко. Политические силы в постсоциалистических обществах. Румы- ния. 9) "Правда" NN 182, 226 1991 г. NN 13, 30, 34, 70, 114, 121, 134, 137, 168, 170, 185, 186, 195, 208, 225 1992 г. 10) "Предприниматель" N3 1992 г. - С.И.Кретов. Предпринимате- льство: сущность, директивы и перспективы. 11) Советский энциклопедический словарь. - Москва, "Советская энциклопедия", 1987 г. Издание четвертое. 12) Страны мира. Довідник. - Москва. Издательство политичес- кой литературы. 1991 г. 13) "Финансовые известия" NN 41, 44 1993 г. 14) "Эхо планеты" N1 1994 г. - Н.Морозов. Румынская дубинка из мешка.
Історія Румунії
[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.Цей текст може містити помилки.
Історія та історичні особистості | Реферат
Схожі роботи:
Політична історія Румунії в 1989-2010 рр.
Історія Румунії XX століття Політика Чаушеску
Курорти Румунії
Економічна характеристика Румунії
Економіко-географічна характеристика Румунії
Економіко-географічний опис Румунії
Епоха панування фанаріотів в Румунії
Аналіз правового становища прокуратури Румунії
Політичний та економічний розвиток Румунії у 19902005 рр