Ім'я файлу: КЛІНІЧНА АНАТОМІЯ.docx
Розширення: docx
Розмір: 77кб.
Дата: 14.04.2021
скачати
Пов'язані файли:
ліквор.docx
Розширення: docx
Розмір: 77кб.
Дата: 14.04.2021
скачати
Пов'язані файли:
ліквор.docx
Акустична імпедансометрія ґрунтується на вимірі акустичного опору (імпедансу), який чинять звуковій хвилі провідні структури середнього вуха при передачі його до завитки.
Акустичний імпеданс (АІ) середнього вуха має низку складників — опір зовнішнього слухового ходу, барабанної перетинки, ланцюга слухових кісточок, функція внутрішньовушних м’язів. Численними дослідженнями встановлено, що патологія середнього вуха посутньо змінює величину АІ порівняно з нормою. За характером змін АІ можна об’єктивно характеризувати стан середнього вуха і функцію внутрішньовушних м’язів. Так, підвищений АІ виявляють у разі гострого середнього отиту, рубцевих змін барабанної перетинки, фіксації ланцюга слухових кісточок, наявності секрету в барабанній порожнині, порушення вентиляційної функції слухової труби. Значення АІ знижується в разі розриву ланцюга слухових кісточок. В аудіологічній практиці результати АІ оцінюють за даними акустичного рефлексу тимпанометрії.
ТИМПАНОМЕТРІЯ ґрунтується на реєстрації зрушень АІ в процесі штучно створеного перепаду тиску повітря в герметично закритому зовнішньому слуховому ході. При цьому зміни тиску становлять ± 100—200 мм вод. ст. Відомо, що тиск повітря в зовнішньому слуховому ході здорової людини дорівнює тиску повітря в барабанній порожнині. Якщо тиск повітря в середньому вусі та зовнішньому слуховому ході неоднаковий, підвищується акустичний опір барабанної перетинки і відповідно збільшується АІ. Динаміку змін АІ за умов перепаду тиску повітря в зовнішньому слуховому ході можна записати графічно у вигляді тимпанограми. У нормі тимпанограма за формою нагадує перевернуту букву “V”, вершина якої відповідає атмосферному тиску повітря (тиск 0) у зовнішньому слуховому ході. На мал. 13 представлено основні типи тимпанограм, характерні для різних станів середньогоивуха.
Тимпанограма типу А4 відповідає нормальній функції середнього вуха, тиск у зовнішньому слуховому ході дорівнює атмосферному.
Тип В свідчить про незначні зміни АІ у разі перепадів тиску повітря в зовнішньому слуховому ході; спостерігається при секреторному отиті, за наявності ексудату в барабанній порожнині.
Тип С ; характеризує порушення вентиляційної функції слухової труби з наявністю негативного тиску в порожнині середнього вуха.
Тип D визначається роздвоєнням верхівки тимпанограми на двапіки в ділянці, близькій до 0 тиску, що трапляється в разі деструктивних змін барабанної перетинки (атрофія, рубці).
Тип Ad — зовні крива нагадує тимпанограму типу А, але має дуже високу амплітуду, за рахунок чого верхівка виглядає зрізаною. Цей тип визначають у разі розриву ланцюга слухових кісточок.
Тип As нагадує тимпанограму типу А, але з дуже низькою амплітудою — при анкілозі стремінця (отосклероз).
Акустичний рефлекс (АР) — один із захисних рефлексів людини, фізіологічне призначення якого полягає в захисті структур внутрішнього вуха від пошкодження сильними звуками. Дуга цього рефлексу утворюється завдяки наявності асоціативних зв’язків між слуховими ядрами верхньооливного комплексу і руховими ядрами лицевого нерва. Останній іннервує не тільки м’язи обличчя, а й стремінцевий м’яз, скорочення якого обмежує рух ланцюга слухових кісточок, барабанної перетинки, що різко підвищує акустичний опір середнього вуха. Варто відзначити, що цей рефлекс виникає як на боці подразнення (іпсилатеральний), так і на протилежному (контралатеральному) боці завдяки наявності перехрещення провідникових шляхів слухового аналізатора.
Основними діагностичними критеріями АР є величина його порога, характер надпорогових змін за різних умов надпорогової стимуляції і латентний період.
Для дослідження АР використовують спеціальні апарати — імпедансометри. У нормі скорочення внутрішньовушних м’язів настає за інтенсивності звукових подразників 70— 85 дБ над порогом слуху. Зразок запису АР залежно від рівня звукого тику РЗТ акустичного стимулу представлений на мал. 14. Умовою для реєстрації АР є тимпанограми типу А або As та втрата слуху, що не перевущує 50 дБ РЗТ.
У разі патологічного стану середнього вуха захисний механізм АР порушується. При цьому змінюється АР порівняно з нормою. Отримані дані застосовують у практиці аудіометрії для поліпшення диференціальнотопічної діагностики захворювань органа слуху.
Реєстрація біоелектричних реакцій — слухових викликаних потенціалів (СВП), які виникають у відповідь на звукові подразники, є поширеним методом об’єктивної аудіометрії. Виділення і сумацію СВП на тлі спонтанної біоелектричної активності слухової системи і біопотенціалів
інших стовбуровомозкових структур здійснюють за допомогою спеціальних електроакустичних пристроїв, основу яких становить ЕОМ зі швидкодіючими аналого-цифровими перетворювачами.
Використання комп’ютерів для дослідження слухової функції за допомогою запису СВП отримало за кордоном назву ЕЕА (evoked response audiometry), тобто аудіометрія викликаних відповідей, або комп’ютерна аудіометрія. Виявлено різні компоненти СВП.
За місцем локалізації відповідного електрода в клінічній аудіології прийнято розрізняти завиткові (електрокохлеографія) та мозкові (вертекс-потенціали) СВП.
При електрокохлеографії активний електрод розміщують на медіальній стінці барабанної порожнини в ділянці мису (promontorium).
При реєстрації мозкових СВП активний електрод закріплюють у ділянці тім’ячка, а заземлений — на шкірі соскоподібного відростка.
До завиткових СВП відносять мікрофонний та сумаційний потенціали, потенціал дії слухового нерва; до мозкових — біопотенціали кохлеарних ядер, стовбуровомозкових нейронов, активність слухової зони кори великого мозку.
СВП за часом їх виникнення ділять на три основні групи: коротко-, середньо- і довголатентні.
Коротколатентні СВП є найбільш ранніми: вони виникають у перші 10 мс після дії акустичного стимулу, відбивають реакцію волоскових клітин спірального ганглію та периферійних закінчень волокон слухового нерва. У складі коротколатентних СВП розрізняють низку компонентів (хвиль), які позначаються римськими цифрами. Хвилі відрізняються одна від одної локалізацією, амплітудою викликаних потенціалів і латентним періодом їх виникнення. На мал. 15 наведено схематичне зображення записів СВП здорової людини. У групі коротколатентних СВП хвилі І—II характеризують електричну активність завитки і слухового нерва, хвилі III—IV — відповіді нейронів верхньооливного комплексу, ядер бічної петлі та нижніх горбків чотиригорбкового тіла. Час виникнення середньолатентних СВП становить від 8— 10 до 50 мс від початку звукового подразнення, дов- голатентних — від 50 до 300 мс. Компоненти, які входять до складу середньо- і довголатентних СВП, позначають відповідно латинськими буквами Р і N. Походження середньолатентних СВП до цього часу не визначено. Припускають, що ця група біопотенціалів має не стільки інтракраніальну (мозкову), скільки екстракраніальну природу, зумовлену міогенними реакціями (постауральними, скроневими, шийними тощо). Тому середньолатентні СВП значного поширення в клінічній практиці не набули. Довголатентні СВП, на думку більшості дослідників, характеризують електричну активність слухової зони кори великого мозку.
Зіставлення кількісних значень латентного періоду та амплітуди хвиль (піків) СВП дає змогу об’єктивно визначити захворювання периферійного і центрального відділів звукового аналізатора, зокрема, звукопровідних систем, звукосприймального апарату завитки, невриному слухового нерва, патологічні зміни ядер стовбура мозку та слухових кіркових структур.
Комп’ютерна аудіометрія є перспективним і дуже цінним методом клінічної діагностики порушень слуху, виявлення симуляції та агравації удаваної глухоти і приглухуватості
1 2 3 4