Ознаки джерел медичного права
1) наявність в Конституції України положень, присвячених загальним питанням регламентації медичної діяльності (ст. 49 Основного Закону держави визначає, що кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціальноекономічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності);
2) існування системоутворюючого нормативно-правового акта у сфері медичної діяльності — Основ законодавства України про охорону здоров’я від 19 листопада 1992 р.;
3) норми, що регулюють суспільні відносини у сфері медичної діяльності, нерідко розташовані в інших галузях права (кримінальне, цивільне, адміністративне, право соціального забезпечення тощо), що пов’язане з розглянутою раніше комплексною природою медичного права.
9. Конституційне регулювання охорони здоров’я в Україні.
наявність в Конституції України положень, присвячених загальним питанням регламентації медичної діяльності (ст. 49);
Конституція України ст. 49
• життя і здоров’я людини визнаються найвищою цінністю,
• кожен громадянин має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування,
• держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування,
• медична допомога в державних і комунальних закладах надається безоплатно, існуюча мережа яких не може бути скорочена.
Інші положення Конституції, що опікуються здоров'ям нації
• ст. 27 (обов’язок держави – захищати життя людини, кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань);
• ст. 28 (жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам.);
• ст. 43 (кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров’я роботах забороняється);
• ст. 46 (громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках).
• Також у ст. 34, 35, 36, 37, 39, 44 обмежується активність громадян (поширення інформації, релігійна діяльність, діяльність політичних партій та громадських організацій, мирні зібрання, страйк), якщо вона може завдати шкоди здоров’ю населення.
10. Галузеве законодавство України у сфері охорони здоров’я (кодифіковані нормативно-правові акти).
існування загального нормативно-правового акта у сфері медичної діяльності – Основ законодавства України про охорону здоров’я від 19 листопада 1992 p.;
Цивільний кодекс України 16.01.2003 р.
• здоров’я розглядається як нематеріальне благо, яке визнається однією з найвищих соціальних цінностей
• право на медичну інформацію (ч. 3 ст. 32, ст. 34 Конституції України, ст. 285, 302 Цивільного кодексу України, п. "е" ст. 6, ст. 39 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров'я");
• право на згоду на медичне втручання та право на відмову від медичного втручання
• право на свободу вибору в галузі охорони здоров'я, а саме: 1) право на вільний вибір лікаря; 2) право на вибір методів лікування відповідно до рекомендацій лікаря; 3) право на вибір закладу охорони здоров'я; 4) право на заміну лікаря; 5) право на лікування за кордоном у разі неможливості надання такої допомоги у закладах охорони здоров'я України
Сімейний кодекс України (10.01.2002 р.)
• встановлює шлюбний вік,
• визначає перелік осіб, що не можуть перебувати у шлюбі між собою,
• гарантує державну охорону сім’ї, материнства та дитинств,
• зобов’язує наречених повідомляти один одного про стан свого здоров’я
11. Закони, що регулюють медичні правовідносини. Підзаконні нормативно-правові акти у сфері медичних відносин. Локальна нормотворчість.
норми, що регулюють медичні правовідносини, нерідко розташовані в інших галузях права (кримінальне, цивільне, адміністративне й ін.), що пов’язане з розглянутою раніше комплексною природою медичного права.
Кодекс законів про працю України
• передбачаються обов’язкові медичні огляди певних категорій працівників,
• надання лікувально-профілактичного харчування,
• переведення на легшу роботу за станом здоров’я,
• регламентується праця жінок (зокрема вагітних), переваги та пільги якими вони користуються;
• визначені умови праці молоді.
Основи законодавства України про охорону здоров’я 19 листопада 1992 р
• визначає правові, організаційні, економічні і соціальні засади охорони здоров’я України
• регулює суспільні відносини у цій галузі.
• відображає державну політику у галузі охорони здоров’я,
• принципи охорони здоров’я,
• визначає структуру права на охорону здоров’я й обов’язки громадян,
• встановлює державні гарантії щодо юридичного захисту права на охорону здоров’я.
Локальна нормотворчість – це дозволена державою нормотворча діяльність підприємств, установ та організацій всіх форм власності щодо створення правових приписів локального характеру в межах їх повноважень.
12. Поняття та ознаки господарської діяльності у сфері охорони здоров’я.
Господарська діяльність у сфері охорони здоров’я – це діяльність громадянпідприємців та господарських організацій охорони здоров'я у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції (товарів) медичного призначення, виконання робіт медичного характеру чи надання медичних послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність, та яка спрямована на досягнення соціального та/або економічного ефекту.
Види господарської діяльності у сфері охорони здоров'я
медична діяльність
фармацевтична діяльність
розробка, виробництво, зберігання, перевезення, придбання, пересилання і т.д., наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів
переробка донорської крові та її компонентів, виготовлення з них препаратів
проведення дезінфекційних, дезінсекційних робіт
13. Порядок та умови ліцензування господарської діяльності з медичної практики. Контроль за додержанням Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики.
Ліцензування господарської діяльності у сфері медичної практики (Регулюється Законом України «Про ліцензування видів господарської діяльності»)
• Ліцензування - засіб державного регулювання провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, спрямований на забезпечення реалізації єдиної державної політики у сфері ліцензування, захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів.
• Ліцензія - запис у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про рішення органу ліцензування щодо наявності у суб’єкта господарювання права на провадження визначеного ним виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню.
• Ліцензійні умови - нормативно-правовий акт Кабінету Міністрів України, іншого уповноваженого законом органу державної влади, положення якого встановлюють вичерпний перелік вимог, обов’язкових для виконання ліцензіатом, та вичерпний перелік документів, що додаються до заяви про отримання ліцензії. Для медичної практики вони затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 р. № 285 (Ліцензійні умови з провадження господарської діяльності з медичної практики)
• Здобувач ліцензії - суб’єкт господарювання, який подав до органу ліцензування заяву про отримання ліцензії разом із підтвердними документами згідно з вимогами відповідних ліцензійних умов.
Організаційні вимоги до медичної практики
Медична практика ліцензіатом провадиться:
за лікарськими спеціальностями та спеціальностями молодших спеціалістів з медичною освітою, перелік яких затверджений МОЗ
за видами медичної допомоги (екстрена, первинна, вторинна, третинна, паліативна, медична реабілітація)
за місцем її провадження, яке зазначене у заяві про отримання ліцензії та в документах, що додавалися до неї
За місцем проживання (перебування) пацієнта може надаватися:
1 •первинна медична допомога
2 •вторинна (спеціалізована) медична допомога, в амбулаторних умовах
3 •невідкладна та екстрена медична допомога
4 •паліативна допомога, зокрема психологічна допомога
5 •допомога у проходженні медичної реабілітації
6 •виїзна (мобільна) консультативнодіагностична допомога
Орган ліцензування, що надає суб'єкту господарської діяльності ліцензію – Міністерство охорони здоров'я України.
Процедура отримання ліцензії
Документи можна надати:
• Особисто
• Поштовим відправленням з описом вкладення
• В електронному вигляді
Перелік необхідних документів:
• заява про отримання ліцензії
• відомості суб’єкта господарювання про стан матеріально технічної бази, наявність персоналу із зазначенням його освітнього і кваліфікаційного рівня
• копія паспорта керівника здобувача ліцензії (або його уповноваженого представника) із відміткою контролюючого органу про повідомлення про відмову через свої релігійні переконання від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків;
• опис документів, у двох екземплярах (у разі подання документів у паперовій формі).
Документи подаються українською мовою та підписуються здобувачем ліцензії.
Строк прийняття рішення становить десять робочих днів з дня одержання МОЗ заяви. Ліцензія оформлюється органом ліцензування в електронному вигляді і видається на необмежений строк. За видачу ліцензії справляється разова плата в розмірі одного прожиткового мінімуму (2270 грн).
Підстави для залишення документів без розгляду (протягом п’яти робочих днів):
1) подання не в повному обсязі документів;
2) заява або хоча б один з документів, що додається до заяви про отримання ліцензії: підписаний особою, яка не має на це повноважень; оформлений із порушенням вимог, складений не за встановленою формою або не містить обов’язкових даних;
3) подання заяви з порушенням строків, передбачених цим Законом;
4) відсутність інформації у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань;
5) наявність інформації про здійснення контролю за діяльністю суб’єкта господарювання резидентами держав, що здійснюють збройну агресію
Підстави для відмови у видачі ліцензії:
1) встановлення невідповідності здобувача ліцензії ліцензійним умовам;
2) виявлення недостовірності даних у підтвердних документах, поданих здобувачем ліцензії (можна подати до органу ліцензування нову заяву про отримання ліцензії не раніше ніж через три місяці)
3) наявність в органу ліцензування інформації про рішення суду щодо здобувача ліцензії, що забороняє йому провадити окремий вид господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню.
Ліцензійні умови для медичної практики (Регулюються Постановою КМУ від 2 березня 2016 р. № 285 “Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики”)
Ліцензіат зобов’язаний:
• провадити медичну практику за спеціальностями, які зазначалися в документах, що додаються до заяви про отримання ліцензії, або повідомленні про зміни;
• мати у наявності прилади, обладнання, оснащення відповідно до профілю та рівня надання медичної допомоги;
• забезпечити умови для вільного доступу осіб з обмеженими фізичними можливостями до приміщень;
• здійснювати контроль якості надання медичної допомоги;
• надавати медичну допомогу та медичні послуги відповідно до локальних протоколів або на підставі уніфікованих клінічних протоколів, затверджених наказами МОЗ;
• дотримуватися стандартів медичної допомоги (медичних стандартів), уніфікованих клінічних протоколів, затверджених МОЗ;
• надавати якісну та своєчасну медичну допомогу та медичні послуги пацієнтам;
• безоплатно надавати відповідну невідкладну медичну допомогу громадянам у разі нещасного випадку та в інших екстремальних ситуаціях;
• надавати пацієнту (законному представнику) в доступній формі інформацію про стан його здоров’я, мету здійснення запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, у тому числі наявність ризику для життя і здоров’я;
• зберігати лікарську таємницю;
• здійснювати медичне втручання після отримання згоди на медичне втручання, крім випадків надання невідкладної медичної допомоги;
• дотримуватися вимог до ведення форм первинної облікової документації, що затверджені МОЗ;
• дотримуватися порядку видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян;
• дотримуватися встановлених санітарних норм та ін.
14. Заклад охорони здоров’я України як суб’єкт господарювання у сфері охорони здоров’я. Акредитація закладів охорони здоров’я.
заклад охорони здоров’я - юридична особа незалежно від форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, основними завданнями яких є забезпечення медичного обслуговування населення та/або надання реабілітаційної допомоги на основі відповідної ліцензії та забезпечення професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників і фахівців з реабілітації.
Суб’єкт господарювання, який є закладом охорони здоров’я повинен:
1) Мати затверджені в установленому законодавством порядку:
1 • статут закладу охорони здоров’я або положення про заклад охорони здоров’я
2 •штатний розпис
3 • положення про його структурні підрозділи (зокрема відокремлені)
4 • посадові інструкції працівників
5 • правила внутрішнього розпорядку закладу охорони здоров’я
6 • локальні протоколи (маршрути пацієнтів) згідно з клінічними протоколами та стандартами медичної допомоги, затвердженими МОЗ
2) Пройти акредитацію закладу охорони здоров’я
Акредитація закладу охорони здоров’я (Регулюється Постановою КМУ від 15 липня 1997 р. № 765 «Про затвердження Порядку акредитації закладу охорони здоров'я»)
• це офіційне визнання наявності у закладі охорони здоров’я умов для якісного, своєчасного, певного рівня медичного обслуговування населення, дотримання ним стандартів у сфері охорони здоров’я, відповідності медичних (фармацевтичних) працівників єдиним кваліфікаційним вимогам.
• Акредитації підлягають всі заклади охорони здоров’я незалежно від форми власності, крім аптечних, акредитація яких може здійснюватися на добровільних засадах.
• Перша акредитація закладу проводиться через два роки від початку провадження діяльності. Наступні акредитації проводяться кожні три роки.
• Акредитацію закладів, крім аптечних закладів, проводить Головна акредитаційна комісія, а акредитацію аптечних закладів - Головна комісія з акредитації аптечних закладів, що утворюються при МОЗ та акредитаційні комісії, що утворюються при Міністерстві охорони здоров’я Автономної Республіки Крим, структурних підрозділах охорони здоров’я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.
Процес отримання акредитації
Заклад охорони здоров'я подає заяву та документи згідно з переліком обов’язкових документів, що додаються до заяви про проведення акредитації
Акредитаційна комісія здійснює розгляд поданих закладом документів на предмет їх відповідності переліку
Акредитаційна комісія формує експертні групи для проведення оцінки відповідності закладу стандартам акредитації. За результатами складається експертний висновок.
Акредитаційна комісія у місячний строк приймає рішення про акредитацію закладу та присвоєння закладу певної акредитаційної категорії (друга, перша, вища). Видається акредитаційний сертифікат.
В разі відмови заклад охорони здоров'я сповіщається про це у десятиденний строк. Заява щодо наступної спроби акредитації може подаватися лише через рік після відмови.
15. Медичне страхування: поняття, особливості в Україні. Добровільне медичне страхування.
Медичне страхування
Згідно ст. 49 Конституції України, кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Однак, згідно офіційного тлумачення даної статті Конституції України у рішенні Конституційного Суду України від 29.05.2002 року № 10-рп/2002, частина перша статті 49 Конституції України закріплює право кожного на медичне страхування, тобто не обов'язкове, а добровільне медичне страхування громадян.
• Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування», Законом України «Основи законодавства про загальнообов’язкове державне соціальне страхування», медичне страхування віднесено до одного з видів загальнообов’язкового соціального страхування. Але ж реального механізму медичного загальнообов’язкового соціального страхування в Україні так і не запроваджено.
• Відповідно до Закону України «Про страхування», страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
1 2 3 4