Юридичний факт у сфері надання медичної допомоги – це повні життєві обставини, з якими норми права пов’язують виникнення, зміну або припинення правовідносин у сфері медичної діяльності.
Юридичні факти поділяються за їх зв’язком з індивідуальною волею суб’єкта на дві групи:
– події – це юридичні факти, що відбуваються незалежно від волі людини (наприклад, надходження особи до лікувальної установи в несвідомому стані);
– дії – це такі факти, настання яких залежить від волі і свідомості людей (наприклад, згода особи на оперативне втручання).
У свою чергу дії можуть бути правомірними, що відповідають приписам норм права (класичний приклад надання медичної допомоги, заснований на зверненні пацієнта до лікувальної установи відповідно до норм чинного законодавства) і неправомірними, що не відповідають приписам правових норм (протизаконне вилучення органу або тканини для трансплантації).
Нерідко виникають ситуації, коли для виникнення, зміни або припинення правовідносин у галузі медичної діяльності необхідне поєднання декількох юридично значущих обставин – фактичний склад. Наприклад, за наявності звернення громадянина по медичну допомогу лікувальна установа повинна спеціалізуватися на наданні саме такого виду медичної допомоги (виключення – надання невідкладної медичної допомоги). Лікар у процесі діагностики повинен встановити наявність захворювання у громадянина і необхідність проведення лікування. У загальному вигляді юридичні факти є найбільш істотними передумовами виникнення правовідносин у сфері медичної діяльності.
Варто зазначити, що у сфері медичної діяльності існують також юридичні презумпції, тобто припущення про існування юридичних фактів, що викликали настання певних юридичних наслідків. Самі по собі не будучи юридичними фактами, вони можуть породжувати правові відносини. Як приклад можна навести презумпцію сумлінності медичного працівника при виконанні своїх професійних обов’язків. При цьому така юридична презумпція тісно пов’язана із забезпеченням інформованості і компетентності пацієнта перед ухваленням рішення про згоду на медичне втручання.
4. Принципи та функції медичного права України. Система медичного права України.
Принципи медичного права
• дотримання прав людини в галузі охорони здоров’я;
• пріоритет профілактичних заходів у галузі охорони здоров’я громадян;
• доступність медико-соціальної допомоги;
• соціальна захищеність громадян у випадку втрати здоров’я;
• відповідальність органів державної влади і управління, забезпечення прав громадян у галузі
• охорони здоров'я.
• доступність медичної допомоги - рівний доступ громадян до ресурсів та можливостей медицини
• наукова обґрунтованість – залучення спеціалістів та науковців до реформаційних процесів
• пріоритетність первинної медичної допомоги (амбулаторно-поліклінічна допомога, сімейна медицина, фельдшерсько-акушерські пункти та амбулаторії у сільській місцевості)
• безоплатність мінімуму медичних послуг
• запровадження обов’язкового медичного страхування - окремий вид соціального страхування, який гарантує з боку держави рівні можливості в отриманні медичної допомоги та забезпеченні ліками
Функції медичного права
• Сутність регулятивної функції медичного права полягає у застосуванні арсеналу засобів та способів медичного права з метою врегулювання відповідних суспільних відносин
• Регулятивна статична функція проявляється у встановленні правил поведінки учасників суспільних відносин, що виникають у сфері медичної діяльності. Це досягається перш за все шляхом розробки та прийняття нормативно-правових актів.
• Регулятивна динамічна функція медичного права спрямована на активне використання правового інструментарію з метою удосконалення стану справ у певній сфері медичної діяльності, підвищення рівня соціальних гарантій при наданні медичної допомоги, забезпечення реалізації громадянами своїх прав у сфері охорони здоров’я.
• Охоронна функція медичного права виходить на перший план із позицій необхідності забезпечення охорони та захисту прав суб’єктів медичних правовідносин.
• Ключове призначення — недопущення порушення правопорядку, встановленого нормами медичного права, запобігання вчиненню правопорушень, притягнення винних осіб до відповідальності.
• Особливий об’єкт охоронної функції медичного права — захист прав пацієнтів, медичних працівників, інших учасників суспільних відносин у сфері медичної діяльності.
Система медичного права України складається з таких елементів:
• норми медичного права;
• правові інститути медичного права;
• підгалузі медичного права.
Первинний елемент системи медичного права — норма медичного права, є загальнообов’язковим правилом поведінки, призначеним для врегулювання суспільних відносин у сфері охорони здоров’я і забезпеченим силою державного примусу.
Правовий інститут медичного права — це структурний елемент системи медичного права, який є сукупністю правових норм, що регулюють певний вид однорідних суспільних відносин у сфері медичної діяльності.
До основних правових інститутів медичного права належать:
• управління у сфері охорони здоров’я;
• права населення у сфері охорони здоров’я;
• лікувально-профілактична допомога населенню;
• надання платних медичних послуг тощо.
Підгалузь медичного права — це структурний елемент системи медичного права, що є сукупністю правових норм, що регулюють якісно однорідні відносно самостійні групи суспільних відносин.
5. Міжнародні стандарти у сфері охорони здоров’я та прав людини. Міжнародно-правові стандарти, що поряд із питаннями охорони здоров'я регулюють низку інших важливих положень.
Міжнародно-правові стандарти у сфері охорони здоров'я — це впорядкована система міжнародних норм та принципів, розроблених на основі взаємних угод між державами щодо питань, пов'язаних із визнанням та закріпленням основних прав людини у сфері охорони здоров'я, наданням якісної та доступної медичної допомоги та забезпеченням дієвої політики у галузі охорони здоров’я як на глобальному, так і на регіональному рівнях.
Міжнародно-правові стандарти, що поряд із питаннями охорони здоров'я регулюють низку інших важливих положень
- Загальна декларація прав людини прийнята ООН 10 грудня 1948 року
- Міжнародний пакт про економічні, соціальні й культурні права від 16 грудня 1966 р.
- Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, прийнята ООН 18 грудня 1979 р.
- Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, принята ООН 21 грудня 1965 р.
- Міжнародна конвенція про захист прав усіх трудящих-мігрантів та членів їх сімей, прийнята ООН від 18 грудня 1990 р.
- Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989 р.
- Конвенція про права осіб з інвалідністю (Конвенція про права інвалідів) від 13 грудня 2006 р.
- Європейська соціальна хартія, прийнята Радою Європи в 1991 р. і переглянута в 1996 р.
Загальна декларація прав людини - Безпосереднє відношення до права кожної людини на охорону здоров’я має ст. 25 Загальної декларації прав людини. Вона стосується права на достатній життєвий рівень та соціальне забезпечення і містить положення про те, що кожна людина має право на медичний догляд та необхідне соціальне обслуговування, який є необхідним для підтримання здоров’я і добробуту її самої та її сім’ї.
Міжнародний пакт про економічні, соціальні й культурні права
• прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 року і набрав чинності 3 січня 1976 року. На квітень 2010 року в пакті бере участь 160 держав
• ст. 12, де вказано, що держави-учасниці визнають право кожної людини на найвищий досяжний рівень фізичного і психічного здоров’я.
• У документі також зазначається, що держави покладають на себе обов’язок вжиття заходів для повного здійснення цього права, таких, які необхідні для: забезпечення скорочення мертвонароджуваності та дитячої смертності і здорового розвитку дитини; поліпшення всіх аспектів гігієни зовнішнього середовища і гігієни праці в промисловості; медичний догляд у разі хвороби; запобігання і лікування епідемічних, ендемічних, професійних та інших хвороб і боротьби з ними; створення умов, які б забезпечували всім медичну допомогу і медичний догляд у разі хвороби.
• Пакт є міжнародним договором і має обов’язкову силу для України, оскільки його ратифіковано Указом Президії ВР СРСР 18 вересня 1973 р.
Європейська соціальна хартія
• відкрита для підписання в квітні 1961 року, набула чинності 26 лютого 1965. Фіксує високі матеріальні стандарти життя, які можна досягнути в умовах ефективного функціонування соціально спрямованої ринкової економіки, взаємодії державних органів влади, підприємців та найманих працівників. Хартія закріплює за робітниками широкі соціальні права (на дотримання високих стандартів охорони праці, відпочинок, страхування на випадок безробіття, пенсійне забезпечення, рівність жінок та чоловіків в оплаті однакової праці, законний страйк) вона також встановлює взаємні зобов'язання соціальних партнерів
• До низки положень у галузі охорони здоров’я відносяться: ст. 11 (кожна людина має право користуватись будь-якими заходами, що дозволяють їй досягти найкращого стану здоров’я, який є можливим); ст. 13 (кожна малозабезпечена людина має право на соціальну та медичну допомогу); ст. 24 (кожна людина має право користуватися послугами соціальних служб); ст. 15 (інваліди мають право на самостійність, соціальну інтеграцію та участь у житті суспільства).
• Для забезпечення права на здоров’я держави-учасниці договору беруть на себе зобов’язання із вжиття таких заходів: усунути, у міру можливості, причини слабкого здоров’я; забезпечити діяльність консультативно-просвітницьких служб, які сприяли б поліпшенню здоров’я і підвищенню особистої відповідальності у питаннях здоров’я; запобігати, у міру можливості, епідемічним, ендемічним та іншим захворюванням, а також нещасним випадкам.
6. Міжнародні стандарти у сфері охорони здоров’я, що визначають засади медичного права й галузі охорони загалом у світовому масштабі.
Міжнародно-правові стандарти, що регулюють виключно питання охорони здоров'я такі, що визначають засади медичного права й галузі охорони загалом у світовому масштабі Алма-Атинська декларація; Люблянська хартія з реформування охорони здоров’я
Алма-Атинська декларація
• прийнята Міжнародною конференцією з первинної медико-санітарної допомоги 12 вересня 1978 року
• містить положення про створення дієвої системи первинної медико-санітарної допомоги, покращення рівня санітарної освіти та інформованості людини з питань охорони здоров’я, врахування думки населення при реформуванні медичної галузі
Ознаки:
• розвивається відповідно до економічних умов і характерних соціально-культурних та політичних рис країни і її громад, розвивається і базується на застосуванні відповідних результатів соціальних, медико-біологічних і організаційних наукових досліджень медико-санітарних служб, а також досвіду громадської охорони здоров'я;
• націлена на вирішення основних медико-санітарних проблем населення і забезпечує служби оздоровлення, профілактики, лікування і реабілітації;
• охоплює крім охорони здоров'я інші суміжні сектори і аспекти розвитку на національному рівні, вимагає координації їх діяльності;
• включає в себе: ознайомлення з найбільш важливими проблемами охорони здоров'я і методам їх попередження та вирішення; сприяння забезпеченню раціонального харчування, доброякісного водопостачання і проведення основних санітарних заходів; охорону здоров'я матері і дитини, в тому числі планування сім'ї; імунізацію проти основних інфекційних захворювань; профілактику ендемічних в даному районі хвороб і боротьбу з ними; відповідне лікування поширених захворювань і травм; і забезпечення основними лікарськими засобами;
• забезпечується участь громадськості у плануванні, організації, здійсненні та контролі за медико-санітарною допомогою при найбільш повному використанні місцевих, національних та інших наявних;
• повинна підтримуватися інтегрованими, функціональними та взаємопов'язаними системами консультативної допомоги, спрямованими на прогресивне поліпшення всеосяжного медико-санітарного забезпечення всіх людей з приділенням першочергової уваги найбільш нужденним групам населення;
• спирається на працівників охорони здоров'я для задоволення медико-санітарних потреб населення.
Люблянська хартія з реформування охорони здоров’я
• прийнята 19 червня 1996 р. на конференції міністрів охорони здоров’я Європейського Регіону і містить принципи організації охорони здоров'я.
• До основоположних принципів належать такі, які ґрунтуються на етичних цінностях, спрямовані на покращення здоров’я, на задоволення потреб населення, на покращення якості, спираються на надійну систему фінансування, орієнтовані на первинну медико-санітарну допомогу.
• Друга група - принципи управління процесом змін охоплюють: розробку і розвиток політики охорони здоров’я; врахування думки та вибору громадян; реорганізація системи надання медичної допомоги; зміна характеру використання людських ресурсів тощо.
7. Міжнародні стандарти у сфері охорони здоров’я, що присвячені питанням правового статусу учасників медичних відносин. Міжнародні стандарти, що розв’язують особливі, специфічні проблеми медичної теорії та практики
Такі, що присвячені питанням правового статусу учасників медичних відносин - Лісабонська декларація про права пацієнта; Європейська хартія прав пацієнтів; Декларація стосовно незалежності і професійної свободи лікаря; Позиційний документ: медсестри і права людини
Лісабонська декларація про права пацієнта
• прийнята 34-ю Всесвітньою Медичною Асамблеєю у вересні-жовтні 1981 р.
• Права пацієнта: 1) на високоякісне медичне обслуговування; 2) на свободу вибору; 3) на самовизначення лікування; 4) медична допомога пацієнту в несвідомому стані; 5) неправоздатність пацієнта; 6) процедури, що проводяться проти волі пацієнта (можуть мати місце у виняткових випадках, конкретно передбачених законом, відповідно до принципів медичної етики); 7) право на отримання інформації; 8) право на конфіденційність; 9) право на санітарну освіту; 10) право на людську гідність; 11) право на релігійну підтримку
Європейська хартія прав пацієнтів
• підготовлена Активною громадською мережею у співпраці з громадськими організаціями з 12 різних країн ЄС та прийнята в Римі у листопаді 2002 р.
• Перелік прав пацієнта: 1) право на профілактичні заходи; 2) право на доступність; 3) право на інформацію; 4) право на згоду; 5) право на свободу вибору; 6) право на приватність і конфіденційність; 7) право на повагу до часу пацієнтів; 8) право на дотримання стандартів якості; 9) право на безпеку; 10) право на інновацію; 11) право на попередження, за можливістю, страждань і болю; 12) право на індивідуальний підхід до лікування; 13) право на подачу скарги; 14) право на компенсацію
Декларація стосовно незалежності і професійної свободи лікаря
• прийнята 37-ю Всесвітньою медичною асамблеєю у 1986 р.
• Зазначається, що для ефективного виконання своїх обов’язків та надання медичної допомоги лікар повинен користуватись такими правомочностями: професійною свободою; професійною незалежністю. Лікарів у рамках їхньої медичної діяльності закликають керуватися потребами хворого, а не урядовими або соціальними пріоритетами при розподілі недостатніх охороноздоровчих ресурсів, хоча він повинен знати вартість медичного лікування та активно брати участь у зменшенні вартості.
• Рівність можливостей у здійсненні діяльності медичної спільноти, медичну освіту і підготовку, працевлаштуванні і в усіх інших сферах медичної професійної діяльності, незалежно від кольору шкіри, віросповідання, етнічної належності, національності, статі, віку або політичних переконань.
Позиційний документ: медсестри і права людини
• прийнятий 1998р., його розробник – Міжнародна рада медичних сестер.
• розглядає медичну допомогу як право всіх осіб на надання доступної та прийнятної у рамках місцевої культури допомоги незалежно від фінансових, соціальних, політичних, расових або релігійних міркувань.
• Заборонено медичне втручання без згоди пацієнта, а також жорстоке поводження з пацієнтом. Також на медсестер покладено обов’язок захищати, поважати і активно сприяти реалізації права на здоров’я людей будь-де і в будь-який час.
• Медсестри підзвітні за свої власні дії і бездіяльність у захисті права людини, у той час як національні асоціації медсестер зобов’язуються брати участь у розвитку охорони здоров’я і соціальної політики та законодавства, пов’язаних з правами пацієнтів
Такі, які розв’язують особливі, специфічні проблеми медичної теорії та практики - Сіднейська декларація щодо смерті: Декларація про евтаназію
• Сіднейська декларація щодо смерті, прийнята 22-ю Всесвітньою медичною асамблеєю у 1968 р. Вона визначає методику встановлення часу смерті людини, лікар має юридичний обов’язок визначити померлою таку людину, у якої незворотно припинилась уся діяльність головного мозку, включаючи мозковий стовбур.
• Декларація про евтаназію, прийнята 39-ю Всесвітньою медичною асамблеєю в 1987 р. Вона чітко формулює позицію міжнародного співтовариства стосовно цієї процедури – евтаназія, тобто акт навмисного переривання життя пацієнта, навіть зроблена на прохання самого пацієнта або на прохання його близьких родичів, є неетичною.
8. Джерела медичного права України: поняття, види.
Джерела медичного права - це спосіб зовнішнього закріплення правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері медичної діяльності.
1) Конституція України
2) рішення Конституційного Суду України та Європейського Суду з прав людини
3) міжнародно-правові акти, ратифіковані Верховною Радою України
4) галузеві кодифіковані закони, що містять норми медичного права
5) закони з охорони здоров’я
6) підзаконні нормативно-правові акти з медичних питань (зокрема нормативно-правові акти Міністерства охорони здоров’я)
7) локальна нормотворчість на рівні місцевих органів влади та лікарень
1 2 3 4