1.2. Поняття та предмет трудового права України
Трудове право як одна з основних галузей системи вітчизняного права характеризується самостійними предметом і методом, добре розвиненою нормативною базою. Воно має своє призначення та відповідні принципи, на яких ґрунтується регулювання соціально-трудових відносин.
Визначення трудового права як самостійної галузі права та сукупності норм законодавства, які регулюють трудові відносини, апробовано часом. Тому можна стверджувати, що таке визначення дає цілісне уявлення про закономірності та сутнісні зв’язки трудових відносин і достатньою мірою характеризує трудове право як самостійну галузь права.
Отож трудове право України – самостійна галузь права (система правових норм), що регулює суспільні відносини, засновані на укладеному трудовому договорі, а також відносини пов’язані з ними.
Трудове право як самостійна галузь права має свій предмет правового регулювання. Відомо, що предметом будь-якої галузі права є відносини, на регулювання яких спрямовані правові норми. Не всі відносини, що виникають у суспільстві, вимагають і мають правову регламентацію.
Зазначене стосується також відносин, що формуються в сфері праці. Людина може працювати виключно для себе, наприклад, написати роман, який не публікується, вирощувати врожай на власній дачній ділянці. Однак зазначені відносини не вимагають державного втручання. З огляду на це, вони не регулюються нормами права. Але як тільки людина виходить з особистої та сімейної праці та має на меті отримання матеріальної винагороди за виконану роботу, держава визначає певні правила поведінки, дотримання яких є суспільною необхідністю. Адже саме держава повинна забезпечити отримання кожним працівником гідної і справедливої винагороди. З іншого боку, з заробітку працівника повинні бути зроблені відрахування, необхідні для соціальної підтримки непрацездатних осіб.
Всі категорії працюючих громадян можна поділити на такі основні групи:
1) наймані працівники (залежна праця), які працюють за трудовим договором;
2) працівники подібні до найманих (залежна праця з виконанням особливих функцій) – державні службовці, судді, працівники прокуратури, органів та підрозділів поліції, служби безпеки, військовослужбовці;
3) громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, зокрема підприємці, члени кооперативів, господарських товариств, фермери, громадяни, зайняті творчою діяльністю, приватні адвокати, приватні нотаріуси тощо;
4) громадяни, які працюють за цивільно-правовими договорами.
Предмет трудового права. Відносини, для регулювання яких призначені норми трудового права, мають свої особливості, що дає змогу зазначати про самостійність предмета право вого регулювання.
Насамперед особливості відносин, що становлять предмет трудового права, полягають у їх виникненні під час виконання людиною роботи в інтересах іншої особи. Зважаючи на це, однією з ознак, що дозволяють включити трудові відносини в предмет трудового права, є участь у них двох або більше суб’єктів.
Суб’єкти, які беруть участь у трудових відносинах, не можуть бути визнані рівноправними. Роботодавці та їх представники завжди мають правову перевагу перед працівниками. Реалі зація норм трудового права залежить від волевиявлення роботодавців та їх представників. Тому ще однією відмінною особливістю трудових відносин є відсутність рівноправності між її учасниками.
Ще однією особливістю, що характеризує відносини, які входять до предмета трудового права, є їх виникнення в процесі й у зв’язку з трудовою діяльністю працівників із певними функціональними обов’язками. Трудове право України регулює відносини праці на всіх підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності та виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, що працюють за трудовими договорами з фізичними особами (ч.1 ст. 3 КЗпП).
У сучасних умовах систему суспільних відносин, що є предметом трудового права, становлять індивідуальні та колективні відносини, які виникають у сфері застосування найманої праці. Основою (ядром) предмета трудового права є індивідуаль ні відносини трудового найму, тобто ті, які виникають між найманим працівником і роботодавцем на підставі укладення трудового договору (трудові відносини у вузькому розумінні).
Предмет регулювання трудового права становлять дві групи суспільних відносин, пов’язаних із трудовою діяльністю:
1) трудові відносини, які виникають між працівником і роботодавцем та ґрунтуються на трудовому договорі. Трудові відносини, що виникають на підставі укладеного трудового договору, є основою предмета трудового права, його «ядром», однак лише ними предмет цієї галузі не вичерпується;
2) інші суспільні відносини, пов’язані з трудовими. Ці суспільні відносини забезпечують функціонування трудових відносин і теж регулюються нормами трудового права. Їх особливістю є те, що за відсутності трудових відносин (тобто відносин першої групи) вони існувати не можуть. Це відносини допоміжного характеру.
До них можна віднести:
– відносини щодо забезпечення зайнятості та працевлаштування. Зайнятість населення відображає раціональне використання трудових ресурсів, забезпечення належного рівня життя та всебічний розвиток особистості. Це участь працездатного населення в суспільному виробництві. Поняття працевлаштування більш вузьке, ніж поняття зайнятості, а саме працевлаштування передує зайнятості й є його найважливішою гарантією;
– відносини трудового колективу з роботодавцем, його представниками.
Трудовий колектив є специфічним суб’єктом трудового права. Він має спільні з роботодавцем інтереси щодо ефективної організації виробництва, добору кваліфікованих і сумлінних кадрів, забезпечення внутрішнього трудового розпорядку, трудової дисципліни, дотримання техніки безпеки, охорони праці. Протилежні інтереси є в основі розподілу прибутку, оплати праці, відрахувань з прибутку на заходи з безпеки праці, фінансування заходів щодо соціально-побутового обслуговування працівників, надання додаткових трудових пільг;
– організаційно-управлінські відносини. Це відносини, пов’я зані зі встановленням і застосуванням умов праці в конкретній організації, раціональним використанням фондів організації, нормуванням та оплатою праці, вирішенням інших питань, які зачіпають колективні та індивідуальні інтереси працівників. Відносини з організації праці та управління працею можуть виникати і під час виконання обов’язків державної та іншої служби. У предмет трудового права вони не входять. Хоча і до них норми трудового права можуть бути застосовані за аналогією;
– відносини з нагляду та контролю за дотриманням трудового законодавства й інших нормативних актів, що містять норми трудового права. Для контролю за дотриманням норм трудового права створюються спеціальні державні і недержавні органи. Це спеціалізовані державні інспекції, громадські органи профспілок та трудових колективів. Саме вони й є суб’єктами відносин щодо нагляду і контролю за дотриманням трудового законодавства;
– соціально-партнерські відносини представників працівників, роботодавців і органів виконавчої влади на національному, територіальному та галузевому рівнях. Це, зокрема, від носини з укладення колективних договорів і угод, що мають на меті регулювання виробничих, трудових і соціальноекономічних відносин і узгодження інтересів працівників та роботодавців. Окрім того, колективні договори мають на меті соціальний захист найманих працівників, сприяння поліпшенню умов праці, розширення їх прав;
– відносини з професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників на виробництві. Вони спрямовані на формування у працівників спеціальних знань, розвиток необхідних навичок та вмінь, що дають змогу підвищувати продуктивність праці, максимально якісно виконувати функціональні обов’язки, освоювати нові види професійної діяльності;
– відносини матеріальної відповідальності учасників трудових відносин за заподіяну шкоду. Заподіяна з вини працівника шкода відшкодовується за встановленими трудовим законодавством правилами. Шкода, завдана працівнику протиправними діями роботодавця, теж підлягає відшкодуванню. Це, зокрема, стосується випадків відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я; відшкодування роботодавцем шкоди працівникові, спричиненої незаконною відмовою у прийнятті на роботу; відшкодування працівникові шкоди, заподіяної незаконним переведенням на іншу роботу, відстороненням від роботи, незаконним звільненням та ін.;
– відносини з вирішення трудових спорів (індивідуальних та колективних). Значна кількість питань вирішується комісіями по трудових спорах за правилами трудового законодавства. Водночас частина трудових спорів віднесена до компетенції суду. З огляду на це, виникає конкуренція норм трудового та цивільного процесуального права. Відносини другої групи (ті, що пов’язані з трудовими) можна згрупувати так. Це відносини, що передують трудовим,
– відносини щодо забезпечення зайнятості, профорієнтації і працевлаштування, відносини щодо професійного відбору, професійної підготовки і підвищення кваліфікації кадрів; супроводжують трудові – організаційно-управлінські відносини; відносини з нагляду й контролю за охороною праці та додержанням трудового законодавства; похідні від трудових – відносини з розгляду трудових спорів.
Предмет трудового права — це основа, база, з огляду на яку постає потреба з'ясувати взаємозв'язок працівників із роботодавцями з приводу праці, причому не всякої праці, а лише тієї, що пов'язана з її суспільною організацією або випливає з неї, створюючи відповідний комплекс, де трудові відносини є головними. Інакше кажучи, предмет трудового права відповідає на питання, що є об'єктом його регулювання, які відносини він охоплює. Саме це й обумовлює значення, роль і місце трудового права в загальній системі національного права України.
1 2 3 4 5 6