РОЗДІЛ 3. СИСТЕМА ТРУДОВОГО ЗАКОНОДАВСТВА
3.1. Система трудового права і система трудового законодавства
Так само як політика (політична система суспільства) і держава (система державного апарату, інших державних організацій), своєрідні соціальні системи утворюють також різноманітні юридичні явища. Розрізняють, зокрема, правову систему і систему права, кожна з яких має своєрідну структуру.
Будь-яке право має свою систему, навіть якщо воно несистематизоване. Система показує, з яких частин, елементів складається право, і як вони співвідносяться між собою. Система права об'єднує всі норми, що належать до внутрішньодержавного права. Вона взаємодіє із системою міжнародного права, яке являє собою систему норм, що виражають узгоджену волю різних держав.
Система права – це побудова права, що об'єктивно існує, яка полягає в поділі єдиного права на окремі частини (галузі), пов'язані між собою. Правові норми, які складають систему права, створюються законодавцем, але групуються за галузями об'єктивно у відповідності зі змістом і суспільними відносинами, які вони регулюють. Система права має об'єктивний характер, бо відображає систему суспільних відносин, що реально існує, і не може будуватися з суб'єктивних міркувань. Вона є єдиним цілим, в якому норми права узгоджені між собою і не діють ізольовано.
Система права має структуру, право поділяється на складові відносно самостійні частини – право в цілому, галузі права та інститути, які регулюють певні групи суспільних відносин, норми права.
Система права – це правова категорія, яка означає внутрішню побудову правових норм будь-якої держави. Система права (її галузі та інститути) складається історично. На її формування і розвиток впливає система джерел, форм права, правові ідеї, принципи, політичні цілі. Тому в різних державах при одному й тому ж типі держави можуть бути різні системи права. Система права кожної держави відносно стабільна та динамічна. В залежності від змін суспільних відносин система права може змінюватися. Поява нових сфер суспільних відносин або посилення їх значення тягнуть за собою утворення нових структурних частин системи права.
Отже, система права – це обумовлена станом суспільних відносин внутрішня побудова права, яка полягає в єдності і узгодженості всіх чинних правових норм, їх логічному розподілі за галузями та інститутами.
Риси сучасної системи права: 1) єдність і узгодженість норм права, що складають систему права; 2) диференціація норм права на галузі та інститути; 3) об'єктивний характер розподілу юридичних норм на галузі та інститути.
Елементи системи права: юридична норма; правовий інститут; галузь права. Юридична норма – загальнообов'язкове формально визначене правило поведінки, яке встановлюється і гарантується державою. Вона формулюється у вигляді прав та обов'язків і є обов'язковою для виконання всіма суб'єктами. Всі норми права, що регулюють однорідні суспільні відносини, об'єднуються в галузь права. Галузь права – система юридичних норм, що регулюють певну групу (вид) однорідних суспільних відносин. Кожна галузь права включає в себе правові інститути. Інститут права – система юридичних норм, що регулюють різновид певного виду суспільних відносин.
Центральне місце в питаннях внутрішньої будови системи права має проблема виділення галузей права. Щоб відмежувати одну галузь від іншої, треба виділити критерії розмежування. Основним таким критерієм є предмет правового регулювання (матеріальний критерій), і додатковим – метод правового регулювання (юридичний критерій).
Предметом правового регулювання є відокремлена група суспільних відносин. За своїм змістом ці відносини неоднорідні. Якість, зміст відносин, їх класифікація і регулювання нормативно-правовими актами веде до можливості класифікувати їх на якісно однорідні суспільні відносини. Тому за предметом правового регулювання вся система права поділяється на галузі права.
Метод правового регулювання дає можливість з'ясувати, як держава за допомогою права впливає на суспільні відносини, якими прийомами і засобами. Завдяки методу встановлюються межі відносин, права та обов'язки суб'єктів, приписи про необхідну поведінку. Учасники суспільних відносин наділяються правоздатністю і дієздатністю. Завдяки методу можна визначити міру відповідальності за порушення передбачених норм. Метод правового регулювання як сукупність прийомів впливу права і держави на регулювання суспільних відносин, знаходить юридичне закріплення у нормативно-правових актах. Найважливіше значення мають авторитарний та автономний методи.
Авторитарний (імперативний) метод правового регулювання – це державно-владний метод, що будується на правовій нерівності суб'єктів правовідносин. Він характерний для галузей фінансового, кримінального, адміністративного права. Автономний (диспозитивний) метод правового регулювання надає учасникам суспільних відносин рівні права та обов'язки, закріплює їх відносну незалежність до вступу у правові відносини, а з вступом у них дає можливість автономно виконувати свої зобов'язання. Цей метод застосовується переважно у цивільному, сімейному, трудовому праві. Разом з тим у всіх галузях права застосовуються обидва зазначені методи.
Висловлюються пропозиції окрім предмета і метода правового регулювання для розмежування галузей права застосовувати такий критерій, як юридичний режим регулювання. Це пояснюється наступним: 1) юридичний режим галузі матеріально обумовлений предметом регулювання (особливості управлінських, майнових, трудових, сімейних та інших відносин); 2) на основі одного з базових методів формується галузевий метод правового регулювання, тобто спосіб юридичного впливу, який визначається особливими юридичними засобами регулювання (засоби юридичного впливу, способи виникнення прав та обов'язків, захисту прав тощо); 3) принципи (загальні положення) – специфічні для галузі ідеї, які характеризують її з точки зору змісту (рівність подружжя, здійснення правосуддя судом тощо); 4) особлива галузь законодавства, яка має основний кодифікований нормативно-правовий акт. Якщо такий акт є і він має юридично змістовну загальну частину (сукупність норм права, які закріплюють основні положення і галузеві принципи), то є підстави для виділення окремої галузі права.
Таким чином, галузь права – це сукупність якісно однорідних норм права, які регулюють сферу суспільних відносин за допомогою певних методів. В залежності від предмету правового регулювання розрізняють галузі права: конституційне право, цивільне право, трудове право, сімейне право, кримінальне право, кримінально-процесуальне право та інші.
Існує точка зору, що за місцем, яке галузі права посідають у правовій системі, вони поділяються на основні і комплексні. Основні галузі права утворюють головний масив у правовій системі держави. Серед них розрізняють: а) профільні галузі, що утворюють юридичну основу і є обов'язковою частиною системи права (конституційне, адміністративне, цивільне); б) процесуальні галузі, що закріплюють порядок (процес) застосування матеріального права; в) спеціальні галузі, які на базі профільних розвивають основні галузі права і забезпечують спеціальний правовий режим для певного виду суспільних відносин (трудове, земельне, сімейне, екологічне право). Комплексні галузі – це надбудова над основними галузями, що зовні відособлюють менші,, ніж основні галузі, правові масиви (страхове, морське право та інші).
В окремих галузях в системі права виділяють підгалузі права; Підгалузь – це відокремлена частина галузі права, що регулює особливо; великі групи (підрозділи) суспільних відносин, які входять до сфери відносин, що регулюються галуззю права. Ця система норм права входить, до галузі або регулює тісно пов'язані відносини (право соціального забезпечення як підгалузь трудового права; бюджетне, податкове та банківське право як підгалузі фінансового права).
Слід підкреслити, що система права пов'язана з міжнародним правом. Так, міжнародні правові акти, які ратифіковані Верховною Радою України, повинні входити до структури національної системи права і системи законодавства.
Система трудового законодавства, на відміну від системи трудового права, що містить правові норми, становить собою сукупність нормативно-правових актів про працю. Система трудового права співвідноситься із системою трудового законодавства як зміст і форма. Слід констатувати, що сучасна система трудового права вийшла за рамки структури, відображеної в КЗпП. Це, звичайно, не дивно, адже КЗпП було прийнято більше ніж 30 років тому. Зміни, що вносилися до нього, не вплинули на структуру основного трудового закону, яка залишилася "старомодною", мов сукня, що вийшла з моди. Значною мірою нові умови праці регламентуються більш сучасними законами та підзаконними нормативно-правовими актами, тому далеко не всі названі правові інститути відображені у КЗпП.
3.2. Групи які утворюють інститути Загальної частини
Інститути трудового права - найбільш характерні структурні елементи його системи. “Вони охоплюють меншу, ніж галузь, сукупність юридичних норм і розрізняються між собою за предметною ознакою регулювання, тобто особливостями окремих видів суспільних відносин або окремими сторонами (елементами) якогось конкретного різновиду суспільних відносин.
Невід'ємною складовою, що притаманна кожній галузі права, є її система, а точніше – правильне розташування тісно взаємопов'язаних частин, їх структурний ряд.
Трудове право поділяється на дві групи. Перша – загальна частина, до якої входять такі інститути:
а) поняття та предмет трудового права;
б) основні принципи трудового права;
в) джерела трудового права;
г) суб'єкти трудового права;
г) трудові правовідносини;
д) колективний договір;
е) правова організація працевлаштування працівників.
Основна риса зазначених інститутів загальної частини трудового права полягає в тому, що вони поширюються на всі трудові відносини.
3.3. Групи які утворюють інститути Особливої частини
Інститут права (правовий інститут) – це група норм права, що регулюють певну групу однорідних суспільних відносин у межах галузі права. Окрема норма права не може повністю врегулювати певні суспільні відносини без взаємодії з іншими нормами. Сукупність норм права, які зведені в системне ціле, і створює правовий інститут.
Правовому інституту притаманні: а) однорідність фактичного змісту – кожний інститут призначений для регулювання самостійної, відносно відокремленої групи відносин; б) юридична єдність правових норм – норми, що входять у правовий інститут, утворюють єдиний комплекс, виражаються в загальних положеннях, правових принципах, правових поняттях, що утворює особливий, притаманний для даного виду правовий режим регулювання; в) нормативна відокремленість, тобто відокремлення норм, що утворюють правовий інститут, у главах, розділах, частинах нормативного акту; г) повнота відносин, що регулюються (норми забезпечують повне регулювання відносин).
Друга група самостійних інститутів трудового права утворює особливу частину трудового права, до якої входять:
а) трудовий договір;
б) робочий час і час відпочинку;
в) оплата праці;
г) трудова дисципліна;
г) матеріальна відповідальність;
д) охорона праці;
є) поєднання роботи з навчанням;
е) нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю;
ж) трудові спори
ВИСНОВКИ
Трудове право України — це система встановлених або санкціонованих державою правових норм, якими врегульовуються трудові та тісно пов'язані з ними відносини суспільної організації праці.
Як ми бачимо, трудове право є однією з головних галузей права, у сфері застосування праці, де створюються матеріальні і духовні блага, знаходиться зона переплетіння життєво важливих інтересів різних соціальних груп, інтересів державних, соціальних і особистих, приватних.
Від методів правового регулювання праці багато в чому залежить суспільний спокій країни. Ось чому в основних напрямках соціальної політики на 1997-2000 роки, затверджених Указом Президента України від 18 жовтня 1997 року № 1166/97 („Урядовий кур'єр” від 30 жовтня 1997 р.) багато уваги приділено питанням ринку праці, зайнятості населення, реформуванню нових трудових відносин, вдосконаленню системи оплати праці і доходів населення.
Таким чином, трудове законодавство варто розуміти в його широкому сенсі як сукупність чинних законів України, міжнародноправових актів, ратифікованих Верховною Радою України або легалізованих в інший спосіб, а також підзаконних нормативноправових актів (вищих і виконавчих органів влади, органів місцевого самоврядування). У свою чергу система трудового законодавства може визначатись як сукупність наведених законодавчих актів, які розташовуються в ній з огляду на їх субординаційні та координаційні зв’язки, а також конкретні трудові й пов’язані з ними правовідносини, які регулюють загальнообов’язкові приписи, що містяться в їх складі. Система трудового права знаходить зовнішній вияв у системі трудового законодавства, внутрішня побудова й організація якого у свою чергу обумовлюється наявністю системи трудового права. У такому разі наведені поняття співвідносяться як форма та зміст. При цьому навіть за сприйняття законодавства в найширшому значенні його не можна прирівнювати до категорії «право», оскільки воно є найбільш широким поняттям, визначає основи формування законодавства. Основною відмінністю структури системи трудового права від структури системи трудового законодавства є більш дрібна побудова першої. Первинним елементом системи трудового права буде його норма, тоді як первинним елементом системи трудового законодавства буде нормативно-правовий акт, що входить до його складу.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Бару М. На шляху до нового трудового кодексу // Право України,-1995.-№5-6.
Бабаскін А.Ю., Баранюк Ю.В., Дріжчана С.В. та ін. Трудове право України: Академ. курс: Підруч. / А.Ю. Бабаскін, Ю.В. Баранюк, С.В. Дріжчана та ін. За заг. ред. Н.М. Хуторян. ∕ Київ: Видання А.С.К., 2004 - 608 с.
Болотіна Н.Б. Трудове право України: Підручник. – 2-ге вид., -К.:Вікар, 2004. – 725с.
Глазько С.М. „Класифікація підстав припинення трудового договору” // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2005. – №29. – с.286-293.
Глазько С.М. „Основні засади припинення трудових правовідносин” // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2004. – №27. – с.383-386.
Глазько С.М. „Сутність нормативно-правового забезпечення припинення трудового договору” // Право і безпека. – Харків, 2004. №3,4. – С.129-133.
Греков І. Співвідношення волі і волевиявлення при розірванні трудового договору за ініціативи працівника //Право України.-2000.-№6.
Кодекс законів про працю України від 10 грудня 1970 року з наступними змінами та доповненнями //rada.qov.
Конституція України від 28 червня 1996 року. //rada.qov.
Папієв М. Проект Трудового кодексу України // Праця і зарплата. – № 42 (Спецвипуск). – 2003 р.
Прокопенко В. I. Трудове право України: Підручник. — X.: Фірма «Консум», 1998. - 480 с.
Скакун О.Ф. Теорія держави і права (енциклопедичний курс) : [підручник] / О.Ф. Скакун. – 2-е вид., перероб. і доп. – Х. : Еспада, 2009. – 752 с.
Ямненко Т.М. Фінансове право: галузь права, навчальна дисципліна і наука : дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 «Теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» / Т.М. Ямненко ; Київський нац. ун-т ім. Т. Шевченка. – К., 2003. – 206 с.
pravo.biz.
pravoznavec.
rada.qov. – Офіційний веб-сайт Верховної Ради
http://dspace.lvduvs.edu.ua/bitstream/1234567890/451/1/%D0%9A%D1%83%D1%87%D0%B5%D1%80%20%D0%A2%D1%80%D1%83%D0%B4%D0%BE%D0%B2%D0%B5%20%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE%20%D0%BF%D0%BE%D1%81%D1%96%D0%B1%D0%BD%D0%B8%D0%BA.pdf
http://lutsk-ntu.com.ua/sites/default/files/trudove_zakonodavstvo_lekciyi.pdf
https://yurincom.com/files/content/TrPravo.pdf
1 2 3 4 5 6