1   2   3   4   5   6
Ім'я файлу: 8445 робота.docx
Розширення: docx
Розмір: 90кб.
Дата: 06.03.2021
скачати

1.3. Методи та функції трудового права



Метод трудового права. Метод тієї чи іншої галузі права – це сукупність засобів (прийомів, способів), завдяки яким відбувається регулювання суспільних відносин. Метод відповідає на питання, як право виконує регулятивну функцію, в який спосіб здійснюється правове регулювання галузі.

Метод правового регулювання трудових відносин – це засоби, спеціальні правові прийоми, за допомогою яких право впливає на суспільні трудові відносини.

Якщо предмет є головним матеріальним критерієм розмежування норм права за галузевою належністю, оскільки він має об’єктивний зміст, і, теоретично, не залежить від волі законодавця, то метод слугує додатковим, юридичним критерієм, оскільки є похідним від предмета.

Разом із предметом метод сприяє чіткому поділу права на галузі та інститути. Юридична наука визначає низку ознак, які характеризують метод правового регулювання окремої галузі права залежно від того, як ці ознаки у ній виявляються. Такими ознаками методу є:

1) порядок виникнення, зміни і припинення трудових правовідносин. Юридичним фактом, що зумовлює виникнення трудових відносин, які становлять основу предмета трудового права, є трудовий договір – вольова дія сторін. Дещо інші юридичні факти породжують правовідносини працевлаштування, з перекваліфікації і підготовки кадрів. Тут характерним є владний акт (наказ, розпорядження) адміністрації. Водночасйому неодмінно передує взаємна згода суб’єктів. Тому підставами виникнення, зміни і припинення трудових правовідносин є вольові дії суб’єктів, що ґрунтуються на їх взаємній згоді;

2) правовий стан учасників трудових правовідносин. На стадії виникнення трудових правовідносин суб’єкти є рівноправними, але в процесі їх здійснення сторони перебувають у певній підпорядкованості одна одній. Найбільше це виявляється у правовідносинах щодо нагляду та контролю за дотриманням законодавства про працю й охорону праці;

3) характер установлення трудових прав і обов’язків. Трудові права та обов’язки встановлюються на державному (централізованому) та локальному (децентралізованому) рівнях. На державному рівні визначаються тільки основні принципи правового регулювання найманої праці (встановлення максимальної тривалості робочого часу, строку мінімальної тривалості відпусток, гарантій мінімальної заробітної плати тощо). Більшість трудових відносин забезпечується за допомогою локального правового регулювання. Водночас локальні норми підприємств, установ та організацій не повинні погіршувати становище працівників порівняно з законодавством України про працю;

4) засоби забезпечення виконання трудових обов’язків (санкції). Це дисциплінарні та матеріальні санкції. Загальні дисциплінарні санкції можуть застосовуватися до всіх працівників незалежно від професії та займаної посади. Спеціальні ж – лише до певних категорій працівників на підставі відповідних дисциплінарних статутів та положень. Матеріальні санкції можуть стосуватися і працівника, і роботодавця. Як відомо, загальними для всіх галузей є імперативний та диспозитивний методи правового регулювання відносин. Не є виключенням трудове право.

У трудовому праві використовується договірне регулювання відносин за допомогою диспозитивного методу. Це, зокрема, індивідуальне та колективно-договірне регулюван ня трудових відносин. Правовою формою індивідуально-договірного регулювання є трудовий договір (контракт) як універ сальна форма виникнення трудових право відносин. Сторони вільно ухвалюють рішення щодо укладення трудового договору, вони є вільними у визначенні його змісту.

Водночас договірний спосіб регулювання відносин в окремих випадках поєднується із імперативним регулюванням. Таке втручання держави в укладення трудового договору є виправданим і зумовлене необхідністю забезпечити реалізацію прав окремих категорій осіб. Держава визначає мінімальні соціальні гарантії працівників – максимальну тривалість робочого часу, мінімальну тривалість часу відпочинку (відпустки), мінімальний розмір заробітної плати тощо. Відповідно до ст. 9 КЗпП, умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними. Крім того, відповідно до вимог ст. 22 КЗпП забороняється необґрунтована відмова у прийнятті на роботу.

Будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг під час укладення, зміни та припинення трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об’єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не до пускається.

Поєднання імперативних і диспозитивних засад характерне для регулювання відносин у більшості інститутів трудового права – трудового договору, робочого часу і часу відпочинку, оплати праці та ін. У таких інститутах, як охорона праці, дисципліна праці, нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю, перевага віддається імперативному методу.

Чималого поширення в трудовому праві набули такі способи правового регулювання трудових відносин, як рекомендація, дозвіл, заборона, заохочення. Ці методи мають багато спільного, замінюються один одним, але водночас зберігають самостійність.

Функції трудового права. Загальним призначенням права є регулювання суспільних відносин. Цінність права вияв ляється не тільки у тому, що за його допомогою забезпечується порядок у цих відносинах. Відомо, що право як регулятор повинно через нормативні приписи впливати на поведінку суб’єктів цих відносин. Та воночас воно не лише упорядковує суспільні відносини, впливаючи на волю учасників, а й впливає на свідомість, сприяє їх вихованню.

Функції трудового права – основні напрями правового впливу на суб’єктів відносин у сфері праці.

Основними функціями трудового права є:

1) регулятивна функція, яка визначає напрями правового впливу та спрямована на впорядкування суспільних відносин у сфері трудової діяльності. Відповідно до ст. 3 КЗпП, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Регулятивна функція поділяється на статичну регулятивну та динамічну регулятивну функції.

Регулятивно-статична функція реалізується за допомогою уповноважувальних і заборонювальних норм та правовідносин пасивного типу, що виникають на їх основі. У таких ситуаціях суб’єкти трудового права самі, за власною ініціативою, виявляють правову активність.

Регулятивно-динамічна функція трудового права визначає, якою має бути майбутня поведінка суб’єктів трудового права. Ця функція виконується за допомогою зобов’язувальних норм. Законодавство про працю зобов’язує працівників додержуватись трудової дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна роботодавця, з яким укладено трудовий договір;

2) охоронна функція реалізується шляхом застосування спеціальних охоронних норм для недопущення порушення суб’єктивних трудових прав працівників, а також поновлення таких прав у разі звернення до уповноважених органів. Охоронна функція спрямована на охорону трудових прав та інтересів працівника як сторони певною мірою слабшої у трудових відносинах.

3) соціальна функція. Вона відображається в нормах щодо забезпечення зайнятості, реалізації свободи праці та інших трудових конституційних правах, у нормах щодо забезпечення безпечних умов праці, охорони праці, обмеження робочого часу, визначення мінімального розміру заробітної плати та ін.

4) виробнича функція трудового права випливає із призначення трудового права регулювати відносини у сфері праці. Вона виявляється в нормах щодо раціонального використання трудових ресурсів, стимулюванні якісної та продуктивної роботи; в нормах трудової дисципліни, які визначають обов’язки працівників щодо виконання виробничих завдань та ін. Ця функція конкретизується в нормах інститутів трудового договору, робочого часу, дисципліни праці, оплати праці. Відповідно до ст. 139 КЗпП, працівники зобов’язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

5) виховна функція. Вона відображається в нормах про заохочення, стимулювання високопродуктивної праці, а також у нормах про дисциплінарну та матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну з вини працівника роботодавцю чи працівникові з вини роботодавця. Відповідно до ст. 140 КЗпП, трудова дисципліна на підприємствах, в установах, організаціях забезпечується, в тому числі свідомим ставленням до праці, методами переконання, виховання, а також заохоченням за сумлінну працю.

6) функція розвитку виробничої демократії. Вона виражається в нормах про право працівників на участь в управлінні організацією, про права та гарантії діяльності профспілок, про повноваження трудових колективів, у додаткових юридичних гарантіях права на працю для працівників, профспілок, трудових колективів.


1   2   3   4   5   6

скачати

© Усі права захищені
написати до нас