Діаграма 16.
Співвідношення витрат і доходів підприємств міського
електротранспорту
Джерело: Держжитлокомунгосп
На кінець 2003 року заборгованість із виплати заробітної плати по галузі склала 8,5 млн. грн. (у 2002 році - 9.2 млн. грн.), у тому числі на підприємствах Донецької обл. (3,4 млн.грн.), м. Черкаси (1,2 млн.грн.) та АР Крим (0,9 млн. грн.).
Переважна більшість підприємств покращила розрахунки за енергоносії і зменшила протягом 2003 року поточну заборгованість за спожиту електроенергію до 9 млн.грн., проти 69 та 23 млн. грн. відповідно у 2001 та 2002 роках.
Разом з тим, заборгованість за спожиту електроенергію у минулі роки становить майже 110 млн. грн. Найгірша ситуація у Дніпропетровську (борг складає 45 млн. грн.), Запоріжжі (18 млн. грн.), Кривому Розі (23 млн. грн.), Севастополі (13 млн. грн.).
Упродовж 2003 року за рахунок коштів місцевих бюджетів закуплено 55 одиниць трамвайних вагонів і тролейбусів вітчизняного виробництва, з них майже дві третини -Києвом та Донецьком, а решта - м. Одесою, Кривим Рогом та Севастополем; списано понад 200 одиниць рухомого складу. На початок 2004 року його інвентарна кількість складає близько 8,6 тис. одиниць. Майже 80% парку трамвайних вагонів і тролейбусів вичерпали нормативний термін експлуатації і підлягають списанню, а в АР Крим, містах Житомирі, Рівному, Тернополі та Чернігові - понад 90% (діаграма 18).
Через обмеженість фінансових ресурсів ремонти трамвайних вагонів, тролейбусів та інших об’єктів міського електротранспорту виконуються не в повному обсязі і несвоєчасно, що негативно впливає на їх технічний стан. За результатами щорічного державного технічного огляду визнано такими, що відповідають вимогам Правил експлуатації лише 75% інвентарної кількості трамвайних вагонів, 79% тролейбусів, 62% загальної протяжності трамвайних колій і контактних мереж, 77% тягових підстанцій.
Діаграма 17.
Стан та зміни інвентарного парку рухомого складу міського
електротранспорту
Джерело: Держжитлокомунгосп
Найгірший технічний стан міського електротранспорту у містах Макіївці, Краматорську та Дзержинську (Донецька обл.), Краснодоні і Стаханові (Луганська обл.), суттєво погіршився - у містах Запоріжжі, Кременчуці (Полтавська обл.), Черкасах.
У минулому році кількість ДТП з вини водіїв міського електротранспорту зросла на 80%, а осіб, які одержали в них поранення на 58%.
Прийнята Галузева програма забезпечення безпеки руху на вулично- дорожній мережі населених пунктів України та на маршрутах міського електротранспорту на 2003-2007 роки.
У 2003 році збільшилася загальна протяжність тролейбусних ліній у містах Києві, Одесі, Сумах, Харкові та Хмельницькому. Впровадження сучасної технології прокладання колії із використанням широкоплощинних залізобетонних плит здійснювалося у містах Дніпропетровську, Львові, Вінниці та Кривому Розі.
За фінансової допомоги місцевих органів влади здійснювалися заходи з відновлення технічного ресурсу рухомого складу, інших об’єктів міського електротранспорту, а також з впровадження енергозберігаючого обладнання і технологій - у містах Вінниці, Донецьку, Дніпропетровську, Києві, Харкові та інших.
Найбільшу допомогу у вирішенні нагальних питань роботи міського електротранспорту надають місцеві органи влади м. Донецька. Так, реалізація довгострокової програми розвитку міського транспорту дозволила за останні три роки підприємству одержати 28 нових трамвайних вагонів і тролейбусів та забезпечити належне утримання існуючого парку. Упорядкування пасажироперевезень та умов конкуренції на ринку міських транспортних послуг, що проводиться за рішенням міськвиконкому, позитивно позначилося на роботі підприємства "Донелектроавтотранс". У 2003 р. порівняно з попереднім роком його доходи зросли на 16%, кількість перевезених пасажирів - на 3,1%.
29 червня 2004 р. прийнято Закон України "Про міський електричний транспорт". Цей Закон визначає:
Законом також встановлюються принципи тарифної політики на міському електротранспорті.
Зокрема, тариф має формуватись з урахуванням забезпечення беззбиткової роботи перевізників. В іншому випадку вони мають право на відшкодування понесених збитків.
(виконавцями транспортних послуг) і замовниками цих послуг на основі розрахункового тарифу згідно з Правилами надання населенню послуг з перевезень міським електротранспортом, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 22.04.97 № 386;
підприємствам у разі встановлення місцевими органами влади тарифів нижчими за собівартість перевезень;
Житлово-комунальне господарство займає в Україні третє місце після металургійної та хімічної промисловості за обсягами споживання енергоносіїв і перше місце - по споживанню тепла.
За останні роки спостерігається збільшення питомих витрат паливно- енергетичних ресурсів на підприємствах ЖКГ.
Високі питомі витрати паливно-енергетичних ресурсів зумовлені в першу чергу незадовільним технічним станом об’єктів та споруд житлово- комунального господарства, роботою силового, застарілого обладнання в неоптимальних режимах, відсутністю обліку на всіх етапах під час їх вироблення, транспортування та споживання.
Динаміку зміни питомих витрат паливно-енергетичних ресурсів на підприємствах галузі наведено на діаграмах 19-20.
Діаграма 18.
Питомі витрати умовного палива на виробництво
1 Гкал теплової енергії
Діаграма 19.
Питомі витрати електроенергії на виробництво питної води та пропуск
стоків (кВт*год/м3)
Витрати енергоресурсів на одного мешканця житлового фонду в Україні є в 1,5 - 2 рази вищими, ніж у розвинутих країнах Європи, витрати енергоресурсів на одиницю виготовленої продукції та наданих комунальних послуг - більш ніж у 1,5 рази, витрати палива на вироблення 1 ГКал тепла в комунальній енергетиці - в 1,3 раза, питомі витрати електричної енергії на подання питної води населенню - у 1,8 - 2,6 раза.
Державною інспекцією з енергозбереження у 2003 році проводилась перевірка ряду підприємств житлово-комунального господарства з питань ефективного використання паливно-енергетичних ресурсів. За результатами було встановлено низький рівень організації та виконання керівниками підприємств вимог законодавства у сфері енергозбереження.
Виконання пунктів приписів інспекції виконано лише на 43% підприємств. Зокрема:
Головною причиною неощадливого використання паливно- енергетичних ресурсів є відсутність механізму реалізації та фінансування енергозберігаючих програм і проектів, а також механізмів економічного стимулювання ощадливого споживання енергоносіїв.
На сьогодні необхідних змін до законодавства, які б врегульовували питання запровадження механізму економічного стимулювання ощадливого споживання енергоресурсів, обов’язкового нормування їх витрат, масового впровадження енергозберігаючих технологій, обладнання, забезпечення обліку паливно-енергетичних ресурсів тощо, ще не прийнято.
На розгляд Верховної Ради України внесено законопроект “Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про енергозбереження”, у міністерствах та відомствах продовжується робота над законопроектом “Про організацію комерційного обліку електричної і теплової енергії, рідких, газоподібних паливно-енергетичних ресурсів, технічної та питної води”.
Оптимізація витрат і втрат енергетичних і матеріальних ресурсів у сфері виробництва і надання житлово-комунальних послуг з їх наближенням до вимог Європейського Союзу та відповідні напрями їх забезпечення визначено першочерговими заходами Закону України “Про загальнодержавну програму реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2004-2010 роки”.
У Державному бюджеті України на 2004 рік вперше передбачено видатки на заходи з упередження аварій та запобігання техногенних катастроф у житлово-комунальному господарстві та на інших аварійних об’єктах комунальної власності на умовах співфінансування з місцевих бюджетів.
Реалізація цих заходів на об’єктах водопровідно-каналізаційного господарства, комунальної теплоенергетики та наявного житлового фонду поряд з усуненням їх незадовільного технічного стану дасть можливість значно скоротити рівень споживання та втрат паливно-енергетичних ресурсів на цих об’єктах.
Разом з цим, деякими підприємствами житлово-комунального господарства вживаються певні заходи з енергозбереження: встановлюються сучасні високоефективні котли, прокладаються труби з пінополіуретановою ізоляцією, проводяться комплексне обслуговування та регулювання систем водопостачання та опалення житлових будинків, оптимізація роботи мереж водо- теплопостачання, артезіанських свердловин тощо.
Так, в Одеській області здійснюються заходи з оптимізації схем теплопостачання з частковою їх децентралізацією (зокрема у м. Ізмаїлі завдяки зазначеним заходам досягнуто економію енергоресурсів за опалювальний сезон обсягом 5,2 тис.т.у.п.).
У м. Володимир-Волинський, Волинська область виконано реконструкцію насосної станції другого підйому з заміною насосів на менш енергоємні.
Підприємством ТВО “Харківкомунпромвод” за власні кошти здійснюється встановлення лічильників у житлових будинках м. Харкова. У 2003 р. оснащено інженерних вводів 37 житлових будинків Пермського мікрорайону із застосуванням системи автоматизованого обліку споживання енергоресурсів та води).
У м. Славутичі, Київська область проводиться модернізація систем освітлення сходових маршрутів і площадок під’їздів житлових будинків з використанням пристрою “Автоматична система керування освітленням” - АСКО-2500. За попередніми розрахунками це дасть можливість вже в поточному році зекономити до 40 % споживання енергоресурсів.
На замовлення Ужгородського КП "ВУВКГ" Науково-виробничим підприємством "Центр проблем екології" розроблено проект "Енергетичний аудит та довгострокова програма енергозбереження для водоканалу м. Ужгород”.
У м. Києві розроблений інвестиційний проект “Підвищення енергоефективності у громадських будівлях м. Києва”. Його реалізація дозволить зекономити близько 27% теплової енергії.
Агентством з раціонального використання енергії та екології (АРЕНА- ЕКО) проведено енергетичний аудит системи централізованого теплопостачання м. Івано-Франківська, яким визначені питомі показники на відпуск та споживання теплової енергії, розроблено заходи, які спрямовані на підвищення ефективності системи теплопостачання.
Вінницьким підприємством "Трамвайно-тролейбусне управління” здійснені заходи щодо встановлення на тягових електропідстанціях та рухомому складі лічильників споживання електричної енергії, що дозволило зменшити споживання електроенергії на підприємстві на 30%.
Одним із основних шляхів раціонального споживання паливно- енергетичних ресурсів є оснащення наявного житлового фонду засобами обліку та регулювання споживання води і теплової енергії, що здійснюється відповідно до Програми поетапного оснащення наявного житлового фонду засобами обліку та регулювання споживання води і теплової енергії, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 27.11.95 №947.
Відповідальність за реалізацію Програми покладено на Раду міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київську та Севастопольські міські держадміністрації, а координацію робіт з її виконання і надання методичної допомоги у вирішенні питань, пов’язаних з виробництвом і впровадженням засобів обліку, - на Держжитлокомунгосп України.
У зв'язку з затримками у виконанні Програми постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.02 № 1957 “Про продовження терміну виконання Програми поетапного оснащення наявного житлового фонду засобами обліку та регулювання споживання води і теплової енергії до 2007 року” термін її виконання продовжено до 2007 року.
Станом на 1 січня 2004 року оснащено будинків лічильниками холодної води - 74412 шт. (35,48% до завдань Програми), гарячої води - 6650 шт. (7,48%), лічильниками теплової енергії - 15357 шт. (10,39%), регуляторами температури - 3075 шт. (2,08%).
Протягом останніх років спостерігається стійка тенденція збільшення річних обсягів впровадження будинкових лічильників холодної води з 10,58% у 2000 р. до 24,48 % у 2003 р.
Водночас, надто повільно здійснюється впровадження будинкових лічильників гарячої води та теплової енергії. Якщо протягом 2002 р. було впроваджено лічильників гарячої води 42,04% від річного завдання програми, то у 2003 р. завдання виконано лише на 6,64%, лічильників теплової енергії - 30,9% у 2002 р. і 8,28 % у 2003 р. відповідно.
Динаміку оснащення наявного житлового фонду засобами обліку води та теплової енергії наведено на діаграмах 21-23.
Діаграма 20.
Виконання завдань по встановленню лічильників холодної води.
Джерело: Держжитлокомунгосп
Діаграма 21.
Виконання завдань по встановленню лічильників гарячої води.
Діаграма 22.
Виконання завдань по встановленню лічильників теплової енергії.
Найгірший стан впровадження засобів обліку в АР Крим, Вінницький, Дніпропетровській, Закарпатській, Луганській, Харківській, Херсонській
областях, де більшість показників реалізації Програми є нижчими від
середніх по Україні.
У м. Севастополі, протягом 2003 року житлові будинки обладнувалися лише лічильниками теплової енергії, у будинках Кіровоградської та Чернівецької областей протягом року не встановлено жодного лічильника гарячої води, а в 11 регіонах в будинках не встановлено жодного регулятора температури.
Водночас, у Донецькій, Київській, Кіровоградській, Одеській, Рівненській, Тернопільській областях та м. Києві показники впровадження будинкових лічильників значно вищі від середніх по Україні.
Основна причина такого стану оснащення житлового фонду - відсутність належного фінансування завдань Програми. Кошти на встановлення лічильників у державному та місцевих бюджетах не передбачаються.
Встановлення лічильників здійснюється в основному за рахунок коштів населення. На ці цілі у минулому році витрачено близько 29 млн. грн.
Водночас, з метою залучення додаткових джерел фінансування заходів з енергозбереження, постановою Кабінету Міністрів України від 11 жовтня 2002 р. № 1521 затверджено Порядок створення спеціальних фондів об’єднання співвласників багатоквартирного будинку. Спеціальні фонди об’єднання створюються для виконання заходів, пов’язаних із витрачанням коштів, у тому числі - на обладнання будинку засобами обліку та регулювання споживання води та теплової енергії, проведення робіт з удосконалення експлуатації внутрішньобудинкових інженерних систем. Джерелами формування цих фондів є кошти, одержані об’єднанням у результаті здачі в оренду допоміжних приміщень, добровільні внески юридичних осіб тощо.
На думку фахівців, потенціал енергозбереження в житлово- комунальному господарстві України досить великий: він складає не менше 30% від кількості енергоресурсів, що споживаються у галузі. Належна реалізація цього потенціалу дозволить не тільки знизити собівартість послуг і тарифи, але й підвищити якість послуг. Більш того, на даному етапі розвитку галузі впровадження програм з енергоефективності та енергозбереження потребуватиме у декілька разів менше коштів, ніж аналогічні заходи з нарощування постачання.
Співвідношення витрат і доходів підприємств міського
електротранспорту
Джерело: Держжитлокомунгосп
На кінець 2003 року заборгованість із виплати заробітної плати по галузі склала 8,5 млн. грн. (у 2002 році - 9.2 млн. грн.), у тому числі на підприємствах Донецької обл. (3,4 млн.грн.), м. Черкаси (1,2 млн.грн.) та АР Крим (0,9 млн. грн.).
Переважна більшість підприємств покращила розрахунки за енергоносії і зменшила протягом 2003 року поточну заборгованість за спожиту електроенергію до 9 млн.грн., проти 69 та 23 млн. грн. відповідно у 2001 та 2002 роках.
Разом з тим, заборгованість за спожиту електроенергію у минулі роки становить майже 110 млн. грн. Найгірша ситуація у Дніпропетровську (борг складає 45 млн. грн.), Запоріжжі (18 млн. грн.), Кривому Розі (23 млн. грн.), Севастополі (13 млн. грн.).
Упродовж 2003 року за рахунок коштів місцевих бюджетів закуплено 55 одиниць трамвайних вагонів і тролейбусів вітчизняного виробництва, з них майже дві третини -Києвом та Донецьком, а решта - м. Одесою, Кривим Рогом та Севастополем; списано понад 200 одиниць рухомого складу. На початок 2004 року його інвентарна кількість складає близько 8,6 тис. одиниць. Майже 80% парку трамвайних вагонів і тролейбусів вичерпали нормативний термін експлуатації і підлягають списанню, а в АР Крим, містах Житомирі, Рівному, Тернополі та Чернігові - понад 90% (діаграма 18).
Через обмеженість фінансових ресурсів ремонти трамвайних вагонів, тролейбусів та інших об’єктів міського електротранспорту виконуються не в повному обсязі і несвоєчасно, що негативно впливає на їх технічний стан. За результатами щорічного державного технічного огляду визнано такими, що відповідають вимогам Правил експлуатації лише 75% інвентарної кількості трамвайних вагонів, 79% тролейбусів, 62% загальної протяжності трамвайних колій і контактних мереж, 77% тягових підстанцій.
Діаграма 17.
Стан та зміни інвентарного парку рухомого складу міського
електротранспорту
Джерело: Держжитлокомунгосп
Найгірший технічний стан міського електротранспорту у містах Макіївці, Краматорську та Дзержинську (Донецька обл.), Краснодоні і Стаханові (Луганська обл.), суттєво погіршився - у містах Запоріжжі, Кременчуці (Полтавська обл.), Черкасах.
У минулому році кількість ДТП з вини водіїв міського електротранспорту зросла на 80%, а осіб, які одержали в них поранення на 58%.
Стан реформування
Прийнята Галузева програма забезпечення безпеки руху на вулично- дорожній мережі населених пунктів України та на маршрутах міського електротранспорту на 2003-2007 роки.
У 2003 році збільшилася загальна протяжність тролейбусних ліній у містах Києві, Одесі, Сумах, Харкові та Хмельницькому. Впровадження сучасної технології прокладання колії із використанням широкоплощинних залізобетонних плит здійснювалося у містах Дніпропетровську, Львові, Вінниці та Кривому Розі.
За фінансової допомоги місцевих органів влади здійснювалися заходи з відновлення технічного ресурсу рухомого складу, інших об’єктів міського електротранспорту, а також з впровадження енергозберігаючого обладнання і технологій - у містах Вінниці, Донецьку, Дніпропетровську, Києві, Харкові та інших.
Найбільшу допомогу у вирішенні нагальних питань роботи міського електротранспорту надають місцеві органи влади м. Донецька. Так, реалізація довгострокової програми розвитку міського транспорту дозволила за останні три роки підприємству одержати 28 нових трамвайних вагонів і тролейбусів та забезпечити належне утримання існуючого парку. Упорядкування пасажироперевезень та умов конкуренції на ринку міських транспортних послуг, що проводиться за рішенням міськвиконкому, позитивно позначилося на роботі підприємства "Донелектроавтотранс". У 2003 р. порівняно з попереднім роком його доходи зросли на 16%, кількість перевезених пасажирів - на 3,1%.
29 червня 2004 р. прийнято Закон України "Про міський електричний транспорт". Цей Закон визначає:
порядок надання зазначених послуг;
принципи державного регулювання діяльності у сфері міського електротранспорту та відповідні функції органів виконавчої влади й місцевого самоврядування;
права та обов‘язки пасажирів, замовників послуг та перевізників;
засади утримання та оновлення рухомого складу та інших об'єктів міського електричного транспорту.
Законом також встановлюються принципи тарифної політики на міському електротранспорті.
Зокрема, тариф має формуватись з урахуванням забезпечення беззбиткової роботи перевізників. В іншому випадку вони мають право на відшкодування понесених збитків.
Напрями реформування на 2004 - 2005 рр.
Впровадження сучасних систем управління міським електротранспортом, упорядкування надання пільг на проїзд, зниження експлуатаційних витрат та підвищення власних доходів через проведення в окремих містах пілотних проектів з реформування міського електротранспорту.
Поступове збільшення з державного та місцевих бюджетів обсягів компенсації втрат доходів підприємств від безоплатного проїзду в міському електротранспорті пільгових категорій населення;
Створення рівних умов конкуренції на ринку міських транспортних послуг для всіх перевізників шляхом:
впровадження договірних взаємовідносин між підприємствами
(виконавцями транспортних послуг) і замовниками цих послуг на основі розрахункового тарифу згідно з Правилами надання населенню послуг з перевезень міським електротранспортом, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 22.04.97 № 386;
регулювання тарифів для всіх перевізників і компенсації втрат доходів
підприємствам у разі встановлення місцевими органами влади тарифів нижчими за собівартість перевезень;
встановлення контролю і загальних вимог до всіх перевізників щодо графіка та часу роботи на маршрутах, регулярності руху тощо.
Надання державної допомоги відновленню технічного ресурсу рухомого складу підприємств міського електротранспорту, впровадженню сучасного енергозберігаючого устаткування та технологій, а також спеціального обладнання для трамвайних колій, контактних мереж та тягових підстанцій;
Посилення державного контролю за технічним станом міського електротранспорту та забезпеченням безпеки руху трамваїв і тролейбусів.
Енергозбереження
Загальна характеристика
Житлово-комунальне господарство займає в Україні третє місце після металургійної та хімічної промисловості за обсягами споживання енергоносіїв і перше місце - по споживанню тепла.
За останні роки спостерігається збільшення питомих витрат паливно- енергетичних ресурсів на підприємствах ЖКГ.
Високі питомі витрати паливно-енергетичних ресурсів зумовлені в першу чергу незадовільним технічним станом об’єктів та споруд житлово- комунального господарства, роботою силового, застарілого обладнання в неоптимальних режимах, відсутністю обліку на всіх етапах під час їх вироблення, транспортування та споживання.
Динаміку зміни питомих витрат паливно-енергетичних ресурсів на підприємствах галузі наведено на діаграмах 19-20.
Діаграма 18.
Питомі витрати умовного палива на виробництво
1 Гкал теплової енергії
Діаграма 19.
Питомі витрати електроенергії на виробництво питної води та пропуск
стоків (кВт*год/м3)
Витрати енергоресурсів на одного мешканця житлового фонду в Україні є в 1,5 - 2 рази вищими, ніж у розвинутих країнах Європи, витрати енергоресурсів на одиницю виготовленої продукції та наданих комунальних послуг - більш ніж у 1,5 рази, витрати палива на вироблення 1 ГКал тепла в комунальній енергетиці - в 1,3 раза, питомі витрати електричної енергії на подання питної води населенню - у 1,8 - 2,6 раза.
Державною інспекцією з енергозбереження у 2003 році проводилась перевірка ряду підприємств житлово-комунального господарства з питань ефективного використання паливно-енергетичних ресурсів. За результатами було встановлено низький рівень організації та виконання керівниками підприємств вимог законодавства у сфері енергозбереження.
Виконання пунктів приписів інспекції виконано лише на 43% підприємств. Зокрема:
встановлення лічильників природного газу виконано на 30 %;
встановлення електролічильників - на 55 %;
встановлення лічильників теплової енергії - на 25 %;
встановлення лічильників води - на 22,2%;
розробка та експертиза питомих витрат норм паливно-енергетичних ресурсів - на 61,3%;
Головною причиною неощадливого використання паливно- енергетичних ресурсів є відсутність механізму реалізації та фінансування енергозберігаючих програм і проектів, а також механізмів економічного стимулювання ощадливого споживання енергоносіїв.
Стан реформування
На сьогодні необхідних змін до законодавства, які б врегульовували питання запровадження механізму економічного стимулювання ощадливого споживання енергоресурсів, обов’язкового нормування їх витрат, масового впровадження енергозберігаючих технологій, обладнання, забезпечення обліку паливно-енергетичних ресурсів тощо, ще не прийнято.
На розгляд Верховної Ради України внесено законопроект “Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про енергозбереження”, у міністерствах та відомствах продовжується робота над законопроектом “Про організацію комерційного обліку електричної і теплової енергії, рідких, газоподібних паливно-енергетичних ресурсів, технічної та питної води”.
Оптимізація витрат і втрат енергетичних і матеріальних ресурсів у сфері виробництва і надання житлово-комунальних послуг з їх наближенням до вимог Європейського Союзу та відповідні напрями їх забезпечення визначено першочерговими заходами Закону України “Про загальнодержавну програму реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2004-2010 роки”.
У Державному бюджеті України на 2004 рік вперше передбачено видатки на заходи з упередження аварій та запобігання техногенних катастроф у житлово-комунальному господарстві та на інших аварійних об’єктах комунальної власності на умовах співфінансування з місцевих бюджетів.
Реалізація цих заходів на об’єктах водопровідно-каналізаційного господарства, комунальної теплоенергетики та наявного житлового фонду поряд з усуненням їх незадовільного технічного стану дасть можливість значно скоротити рівень споживання та втрат паливно-енергетичних ресурсів на цих об’єктах.
Разом з цим, деякими підприємствами житлово-комунального господарства вживаються певні заходи з енергозбереження: встановлюються сучасні високоефективні котли, прокладаються труби з пінополіуретановою ізоляцією, проводяться комплексне обслуговування та регулювання систем водопостачання та опалення житлових будинків, оптимізація роботи мереж водо- теплопостачання, артезіанських свердловин тощо.
Так, в Одеській області здійснюються заходи з оптимізації схем теплопостачання з частковою їх децентралізацією (зокрема у м. Ізмаїлі завдяки зазначеним заходам досягнуто економію енергоресурсів за опалювальний сезон обсягом 5,2 тис.т.у.п.).
У м. Володимир-Волинський, Волинська область виконано реконструкцію насосної станції другого підйому з заміною насосів на менш енергоємні.
Підприємством ТВО “Харківкомунпромвод” за власні кошти здійснюється встановлення лічильників у житлових будинках м. Харкова. У 2003 р. оснащено інженерних вводів 37 житлових будинків Пермського мікрорайону із застосуванням системи автоматизованого обліку споживання енергоресурсів та води).
У м. Славутичі, Київська область проводиться модернізація систем освітлення сходових маршрутів і площадок під’їздів житлових будинків з використанням пристрою “Автоматична система керування освітленням” - АСКО-2500. За попередніми розрахунками це дасть можливість вже в поточному році зекономити до 40 % споживання енергоресурсів.
На замовлення Ужгородського КП "ВУВКГ" Науково-виробничим підприємством "Центр проблем екології" розроблено проект "Енергетичний аудит та довгострокова програма енергозбереження для водоканалу м. Ужгород”.
У м. Києві розроблений інвестиційний проект “Підвищення енергоефективності у громадських будівлях м. Києва”. Його реалізація дозволить зекономити близько 27% теплової енергії.
Агентством з раціонального використання енергії та екології (АРЕНА- ЕКО) проведено енергетичний аудит системи централізованого теплопостачання м. Івано-Франківська, яким визначені питомі показники на відпуск та споживання теплової енергії, розроблено заходи, які спрямовані на підвищення ефективності системи теплопостачання.
Вінницьким підприємством "Трамвайно-тролейбусне управління” здійснені заходи щодо встановлення на тягових електропідстанціях та рухомому складі лічильників споживання електричної енергії, що дозволило зменшити споживання електроенергії на підприємстві на 30%.
Одним із основних шляхів раціонального споживання паливно- енергетичних ресурсів є оснащення наявного житлового фонду засобами обліку та регулювання споживання води і теплової енергії, що здійснюється відповідно до Програми поетапного оснащення наявного житлового фонду засобами обліку та регулювання споживання води і теплової енергії, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 27.11.95 №947.
Відповідальність за реалізацію Програми покладено на Раду міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київську та Севастопольські міські держадміністрації, а координацію робіт з її виконання і надання методичної допомоги у вирішенні питань, пов’язаних з виробництвом і впровадженням засобів обліку, - на Держжитлокомунгосп України.
У зв'язку з затримками у виконанні Програми постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.02 № 1957 “Про продовження терміну виконання Програми поетапного оснащення наявного житлового фонду засобами обліку та регулювання споживання води і теплової енергії до 2007 року” термін її виконання продовжено до 2007 року.
Станом на 1 січня 2004 року оснащено будинків лічильниками холодної води - 74412 шт. (35,48% до завдань Програми), гарячої води - 6650 шт. (7,48%), лічильниками теплової енергії - 15357 шт. (10,39%), регуляторами температури - 3075 шт. (2,08%).
Протягом останніх років спостерігається стійка тенденція збільшення річних обсягів впровадження будинкових лічильників холодної води з 10,58% у 2000 р. до 24,48 % у 2003 р.
Водночас, надто повільно здійснюється впровадження будинкових лічильників гарячої води та теплової енергії. Якщо протягом 2002 р. було впроваджено лічильників гарячої води 42,04% від річного завдання програми, то у 2003 р. завдання виконано лише на 6,64%, лічильників теплової енергії - 30,9% у 2002 р. і 8,28 % у 2003 р. відповідно.
Динаміку оснащення наявного житлового фонду засобами обліку води та теплової енергії наведено на діаграмах 21-23.
Діаграма 20.
Виконання завдань по встановленню лічильників холодної води.
Джерело: Держжитлокомунгосп
Діаграма 21.
Виконання завдань по встановленню лічильників гарячої води.
Діаграма 22.
Виконання завдань по встановленню лічильників теплової енергії.
Найгірший стан впровадження засобів обліку в АР Крим, Вінницький, Дніпропетровській, Закарпатській, Луганській, Харківській, Херсонській
областях, де більшість показників реалізації Програми є нижчими від
середніх по Україні.
У м. Севастополі, протягом 2003 року житлові будинки обладнувалися лише лічильниками теплової енергії, у будинках Кіровоградської та Чернівецької областей протягом року не встановлено жодного лічильника гарячої води, а в 11 регіонах в будинках не встановлено жодного регулятора температури.
Водночас, у Донецькій, Київській, Кіровоградській, Одеській, Рівненській, Тернопільській областях та м. Києві показники впровадження будинкових лічильників значно вищі від середніх по Україні.
Основна причина такого стану оснащення житлового фонду - відсутність належного фінансування завдань Програми. Кошти на встановлення лічильників у державному та місцевих бюджетах не передбачаються.
Встановлення лічильників здійснюється в основному за рахунок коштів населення. На ці цілі у минулому році витрачено близько 29 млн. грн.
Водночас, з метою залучення додаткових джерел фінансування заходів з енергозбереження, постановою Кабінету Міністрів України від 11 жовтня 2002 р. № 1521 затверджено Порядок створення спеціальних фондів об’єднання співвласників багатоквартирного будинку. Спеціальні фонди об’єднання створюються для виконання заходів, пов’язаних із витрачанням коштів, у тому числі - на обладнання будинку засобами обліку та регулювання споживання води та теплової енергії, проведення робіт з удосконалення експлуатації внутрішньобудинкових інженерних систем. Джерелами формування цих фондів є кошти, одержані об’єднанням у результаті здачі в оренду допоміжних приміщень, добровільні внески юридичних осіб тощо.
На думку фахівців, потенціал енергозбереження в житлово- комунальному господарстві України досить великий: він складає не менше 30% від кількості енергоресурсів, що споживаються у галузі. Належна реалізація цього потенціалу дозволить не тільки знизити собівартість послуг і тарифи, але й підвищити якість послуг. Більш того, на даному етапі розвитку галузі впровадження програм з енергоефективності та енергозбереження потребуватиме у декілька разів менше коштів, ніж аналогічні заходи з нарощування постачання.
Напрями реформування на 2004 - 2005 рр.
Удосконалення тарифної політики на основі пріоритетів енергозбереження та інвестиційного розвитку, запровадження дієвих економічних механізмів, які б стимулювали впровадження енергозберігаючих заходів та договірних відносин. Прийняття з цією метою змін до Закону України “Про енергозбереження”, “Про організацію комерційного обліку електричної і теплової енергії, рідких, газоподібних паливно-енергетичних ресурсів, технічної та питної води”.
Запровадження порядку, за яким надання житлово-комунальних послуг здійснюється лише за наявності засобів обліку їх споживання.
Затвердження нових норм витрат паливно-енергетичних ресурсів (із зниженням їх питомого споживання не менше 5% щорічно) підприємствами водопровідно-каналізаційного господарства, комунальної теплоенергетики та міськелектротранспорту.
Створення умов, за якими будівництво нових, реконструкція старих об’єктів житлово-комунального господарства та інших об’єктів комунальної власності може здійснюватись лише за наявністю енергоефективних технологій, обладнання і сучасних матеріалів.
Запровадження практики проведення енергетичного аудиту виробництва на підприємствах житлово-комунального господарства з метою виявлення втрат та неефективного використання енергоносіїв.
Створення сприятливих умов та стимулювання впровадження високотехнологічних енергозберігаючих технологій та обладнання, налагодження виробництва вітчизняного енергозберігаючого обладнання для підприємств житлово-комунального господарства, розширення використання лізингових операцій для фінансування заходів з енергозбереження та встановлення засобів обліку води та теплової енергії на всіх етапах виробництва, транспортування та споживання.
Передбачення у місцевих бюджетах коштів на оснащення житлового фонду засобами обліку та регулювання споживання води і теплової енергії.
Запровадження механізмів стимулювання встановлення населенням лічильників через встановлення більш низьких тарифів на послуги водо-, теплопостачання для квартир (будинків), які оснащені засобами обліку цих ресурсів.
Проведення широкої роз'яснювальної кампанії щодо раціонального споживання води і теплової енергії у побуті та доцільності використання засобів їх обліку і регулювання споживання.
ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ЗАКОНОДАВЧИХ АКТІВ, СПРЯМОВАНИХ НА РЕФОРМУВАННЯ ТА РОЗВИТОК ГАЛУЗІ
Загальнодержавна програма реформування та розвитку житлово-комунального господарства на 2004 -2010 роки
Метою Програми є підвищення ефективності і надійності функціонування житлово-комунальної галузі та забезпечення її сталого розвитку для задоволення потреб споживачів у житлово-комунальних послугах.
Для цього Програма ставить перед органами державної влади та місцевого самоврядування низку завдань, зокрема:
розмежування повноважень органів місцевого самоврядування та державної виконавчої влади у сфері ЖКГ;
стимулювання створення об‘єднань співвласників багатоквартирних будників;
врегулювання діяльності природних монополій у сфері ЖКГ;
запровадження державних соціальних стандартів і нормативів на надання послуг;
визначення постачальників послуг на конкурсних засадах;
корпоратизація та приватизація підприємств ЖКГ;
вдосконалення механізмів ціноутворення, встановлення плати за послуги залежно від їх якості та обсягів;
модернізація і реконструкція житлового фонду, систем водо-, теплопостачання і водовідведення.
На реалізацію відповідних заходів протягом 2004-2010 передбачається залучити 34,8 млрд. грн., у тому числі за рахунок державного бюджету - 3,5 млрд. грн., місцевих бюджетів - 12,6 млрд. грн. У 2004 р. Державним бюджетом України на зазначені цілі передбачено виділити більше 400 млн. грн.
Програма також визначає основні принципи реформування ЖКГ:
забезпечення сталого функціонування і розвитку сфери житлово- комунального господарства;
забезпечення доступу всіх верств населення до житлово-комунальних послуг;
стимулювання інвестиційної діяльності та ефективного використання енергетичних і матеріальних ресурсів виробниками та споживачами послуг;
пріоритетність інноваційного розвитку в життєзабезпеченні населених пунктів, сприяння науково-технічному прогресу у сфері житлово- комунального господарства;
гласність та прозорість прийняття рішень з проблемних питань житлово- комунального господарства;
відповідальність органів місцевого самоврядування за життєзабезпечення населених пунктів та ефективне використання майна територіальної громади;
створення однакових умов для суб’єктів підприємницької діяльності у сфері житлово-комунального господарства.
Виконання Програми передбачається здійснити у два етапи: На першому етапі (2004 - 2005 роки) передбачається:
створення нормативно-правової бази у сфері житлово-комунального господарства;
реформування системи управління житлово-комунальним господарством;
стабілізація фінансово-економічного стану підприємств житлово- комунального господарства, забезпечення їх беззбитковості;
створення сприятливих умов для накопичення інвестиційних ресурсів з метою технічного переоснащення підприємств житлово-комунального господарства та розвитку комунальної інфраструктури;
створення передумов для забезпечення населення житлово-комунальними послугами належного рівня та якості;
перехід на повне відшкодування споживачами економічно обґрунтованої вартості житлово-комунальних послуг;
проведення громадських слухань з проблемних питань житлово- комунального господарства, організація висвітлення ходу виконання Програми.
На другому етапі (2006 - 2010 роки) передбачається:
забезпечення населення житлово-комунальними послугами високого рівня і якості відповідно до вимог національних стандартів, гармонізованих із міжнародними (регіональними);
комплексна модернізація та технічне переоснащення підприємств
житлово-комунального господарства з метою зменшення
ресурсоспоживання і дотримання екологічних нормативів та норм протипожежного захисту;
зменшення диспропорцій щодо рівня і якості житлово-комунальних послуг у населених пунктах;
віднесення витрат на капітальний ремонт житлового будинку до складу витрат, що беруться до уваги під час розрахунку плати за утримання житла (квартирної плати).
Закон України “Про житлово-комунальні послуги”
Метою Закону є врегулювання відносин, що виникають у зв‘язку із наданням житлово-комунальних послуг. Законом встановлюються:
повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у сфері ЖКГ;
обов‘язковість надання зазначених послуг на договірній основі та порядок укладення відповідних договорів;
класифікація послуг за функціональним призначенням та порядком затвердження цін і тарифів на них;
коло учасників відносин у сфері житлово-комунальних послуг, їх права та обов‘язки;
порядок формування цін і тарифів на житлово-комунальні послуги.
Позитивним нововведенням Закону є запровадження понять виробника та виконавця, тобто суб‘єктів, які відповідно створюють послуги та забезпечують їх надання споживачеві, а також балансоутримувача - особи, яка утримує власне або довірене майно (будинок, споруду, житловий комплекс тощо) і забезпечує управління ним, та управителя, який забезпечує належну експлуатацію цих об‘єктів.
Закон також визначає права та обов‘язки зазначених суб‘єктів.
Реалізація цих норм Закону дозволить підвищити якість житлово- комунальних послуг та експлуатації житлового фонду, особливо у багатоквартирних будинках. Крім того, споживачі одержать можливість вибору безпосереднього постачальника послуг (виконавця), що сприятиме розвитку конкурентних відносин в галузі, зростання частки приватного сектору в наданні житлово-комунальних послуг.
Закон зобов‘язує органи місцевого самоврядування встановлювати ціни і тарифи на послуги в межах економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво (частина 3 статті 31), а в іншому випадку - відшкодувати збитки підприємств. Ці норми, з одного боку, сприятимуть покращенню фінансово-економічного стану підприємств комунальної власності та 77
зменшенню зловживань у тарифній політиці. З іншого - вони можуть позбавити приватні підприємства стимулів входження на ринок цих послуг через ймовірну неприбутковість діяльності на ньому.
Разом з тим, окремі положення Закону не узгоджуються із нормами чинного законодавства.
Закон надає центральному органу виконавчої влади з питань житлово- комунального господарства повноваження щодо координації діяльності органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг (пункт 7 частини 1 статті 5), що порушує принцип самостійності цих органів у здійсненні ними своїх повноважень, передбачений Законом України "Про місцеве самоврядування".
Надання повноважень Раді міністрів АР Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським держадміністраціям щодо контролю цін і тарифів на житлово-комунальні послуги (пункт 6 статті 6) не узгоджується із нормами Закону України "Про ціни і ціноутворення", який покладає ці функції на органи, визначені Урядом України (частина 2 статті 13).
Стаття 10 Закону передбачає сертифікацію житлово-комунальних послуг у порядку та за переліком, встановленим Кабінетом Міністрів України. Водночас згідно зі статтею 15 Господарського кодексу України такий перелік має встановлюватись законом.
Закон зобов‘язує споживача укласти договір на отримання житлово- комунальних послуг (пункт 1 частини 3 статті 20), хоча відповідно до Цивільного кодексу України (стаття 626) договором є домовленість сторін.
4.3 Закон України "Про міський електричний транспорт".
Метою Закону є створення умов для безпечного та якісного надання послуг з перевезень пасажирів міським електротранспортом.
Закон визначає:
порядок надання зазначених послуг;
принципи державного регулювання діяльності у сфері міського електротранспорту та відповідні функції органів виконавчої влади й місцевого самоврядування;
права та обов‘язки пасажирів, замовників послуг та перевізників;
засади утримання та оновлення рухомого складу та інших об'єктів міського електричного транспорту.
Законом також встановлюються принципи тарифної політики на міському електротранспорті.
Зокрема, тариф має формуватись з урахуванням забезпечення беззбиткової роботи перевізників. В іншому випадку вони мають право на відшкодування понесених збитків.
Це, а також застосування для міського електротранспорту тарифів на електроенергію для населення сприятиме покращенню фінансово- економічного стану підприємств міського електротранспорту.
Водночас Закон передбачає формування тарифів на проїзд з урахуванням захисту малозабезпечених громадян (частина 2 статті 14), що може необгрунтовано покласти відшкодування витрат за проїзд пільговиків на платоспроможних пасажирів.
ДОСВІД ОКРЕМИХ КРАЇН У РЕФОРМУВАННІ ЖКГ
5.1. Російська Федерація
Початок реформування житлово-комунального господарства (ЖКГ) в РФ був покладений ще на початку 1990-х років, коли рівень оплати населенням послуг, що надавалися підприємствами ЖКГ, складав 1-3%. Решта витрат житлово-комунального господарства дотувалася із бюджету або покривалася за рахунок перехресного субсидування. Такий стан речей певною мірою виправдовувався тим, що більше 60% житла перебувало на балансі підприємств і організацій.
По мірі проведення економічних перетворень і формування нового правового поля в РФ збереження старих методів роботи в ЖКГ почало ускладнювати ситуацію в галузі і стримувати розвиток економіки країни в цілому. Зростання непродуктивного ресурсоспоживання, відсутність стимулів для підвищення відповідальності і зацікавленості підприємств ЖКГ у наданні якісних послуг поставили перед необхідністю внесення радикальних змін у систему організації роботи галузі.
На сьогодні в РФ створені правові і організаційні основи державної житлової політики, визначені її пріоритетні напрямки і відпрацьовані механізми їхньої реалізації. За період проведення реформи прийнято більше 230 законодавчих та інших нормативно-правових актів, що регулюють питання, пов'язані з житловим будівництвом, житлово-комунальним господарством, забезпеченням прав власності і операціями в житловій сфері.
Проведені реформи дозволили забезпечити корінний поворот від планово-адміністративних методів регулювання до ринкових механізмів при дотриманні принципів забезпечення соціальних гарантій в сфері житлових прав малозабезпечених громадян та інших категорій населення, установлених законодавством РФ.
Право власності на житло, а також ринок житла стали невід'ємною частиною взаємин у зазначеній сфері. Радикально змінилася структура житлового фонду РФ за ознаками форм власності, сформований новий прошарок власників як соціальна база житлової реформи. Частка приватного житлового фонду в 2000 році склала більше 63% порівняно з 33% в 1990 році, а частка державного і муніципального житлового фонду скоротилася з 67 до 34,8%.
За експертними оцінками, у великих містах Росії щорічно здійснюються операції, в які залучено 1,5-2% квартир, що знаходяться в приватній власності, що вважається суттєвим показником для початкового етапу функціонування ринку житла.
Радикальні зміни відбулися в системі фінансування житлового будівництва, де провідну роль почали грати приватні та індивідуальні забудовники. Частка житла, що вводяться державними і муніципальними підприємствами і організаціями, скоротилася з 80% у 1990 році до 19% у 2001 році, у тому числі підприємствами федеральної власності до 6%. При цьому частка житла, що вводиться підприємствами і організаціями приватної форми власності та індивідуальних забудовників, у загальному обсязі будівництва складає вже близько 70%, у тому числі частка житла, що вводиться індивідуальними забудовниками, збільшилася більш ніж у 4 рази і на сьогодні складає близько 41%.
Пріоритетною формою участі федерального бюджету в забезпеченні житлом населення була визнана підтримка окремих категорій громадян, перед якими держава має визначені зобов'язання в розв'язанні їх житлових проблем, через надання їм субсидій на придбання житла.
З використанням бюджетних коштів продовжувалося будівництво і надання на пільгових умовах житла найбільш малозабезпеченим категоріям населення, хоча і більш повільними темпами. Чисельність сімей, що стоять у черзі на поліпшення житлових умов, зменшилася з 9,45 млн. сімей в 1990 році до 4,8 млн. на початок 2002 року, при цьому середня забезпеченість житлом збільшилася на 3 кв. метра загальної площі і на сьогодні складає 19,5 кв. метра на людину.
Реалізується програма адресної соціальної допомоги на оплату житла і комунальних послуг (житлових субсидій) громадянам із низькими прибутками. В даний час такі субсидії одержують близько 8% сімей з найменшими доходами. Тільки для підтримки сільських лікарів і вчителів у 2003 році з бюджету виділено 1,7 млрд. руб., а загалом для цільових субвенцій регіонів, призначених на виплату адресних житлових субсидій виділяється більше 20 млрд. руб.
Введення системи федеральних стандартів переходу на нову систему оплати житла і комунальних послуг, енергозберігаючих технологій у житлово-комунальному господарстві дозволило знизити частку дотацій на нього у видатках консолідованих бюджетів суб'єктів РФ. Разом з тим цілу низку поставлених завдань не вдалося здійснити в повному обсязі. Крім того, у ході проведення державної житлової політики виявилися нові проблеми, що вимагають їх обов'язкового вирішення.
Зокрема, на початку економічних реформ передбачалося, що протягом достатньо короткого періоду буде завершений перехід на бездотаційне функціонування житлово-комунальної сфери. Проте соціально-економічна ситуація не дозволила завершити цей перехід і на початок 2002 року населення оплачувало близько 50-60% вартості житлово-комунальних послуг, а фактично з урахуванням пільг і субсидій - близько 40%. Частка бюджетів всіх рівнів в оплаті послуг ЖКГ складала близько 35%.
У 2001 році недофінансування житлово-комунального господарства складало більше 20% обсягу необхідних коштів. Розв’язання даної проблеми ускладнювалося величезним обсягом накопиченої заборгованості в житлово- комунальній сфері, що утворилася в першу чергу в результаті невиконання своїх зобов'язань бюджетами всіх рівнів. Заборгованість у житлово- комунальному господарстві продовжувала залишатися джерелом ланцюга неплатежів, що охоплює практично усі галузі економіки.
Брак коштів призводить до збільшення зносу основних фондів. Особливо сильно погіршилася ситуація в регіонах. Технічний стан комунальної інфраструктури характеризується високим (більше 60%) рівнем зносу, високою аварійністю, низьким коефіцієнтом корисної дії потужностей і величезними втратами енергоресурсів. Планово-попереджувальний ремонт поступився місцем аварійно-відновлювальним роботам, витрати на які у 2-3 рази вищі. Внаслідок цього загострилися проблеми забезпечення населення Росії питною водою, виник дефіцит потужностей водовідведення і очищення стічних вод, поширилися перевитрати паливно-енергетичних ресурсів.
Одна з причин поточної ситуації полягає в тому, що житлово- комунальні підприємства не мають серйозних економічних стимулів до оптимізації структури тарифів і зниження нераціональних витрат матеріально-технічних ресурсів. У результаті витрати електроенергії на виробництво і реалізацію 1 кубометра води на 30% вище середньоєвропейського рівня, чисельність персоналу в розрахунку на 1000 мешканців, що обслуговуються підприємствами ЖКГ, у 1,5-2 рази вище ніж на аналогічних європейських підприємствах, споживання води на одного жителя в 1,5-2 рази вище, ніж у західноєвропейських країнах.
Дані аудиторських перевірок показують, з одного боку, заниження тарифів у порівнянні з економічно обґрунтованим рівнем (частіше за все при невиконанні необхідного регламенту робіт), а з іншого боку - наявність невикористаних резервів (15-20%) навіть при найнижчих тарифах. Загалом, рентабельність проданих товарів, робіт і послуг ЖКГ складає 13,2%. Частка збиткових підприємств галузі є однією з найвищих у промисловості і складає 66,1%.
Аналіз більшості інвестиційних проектів з розвитку систем комунального обслуговування показує, що в основному вони спрямовані на екстенсивне нарощування потужностей і в значно меншому ступені зорієнтовані на скорочення непродуктивних витрат коштів і ресурсів.
У житловій сфері не вдалося повною мірою скористатися перевагами конкурентних взаємин у сфері управління і експлуатації житла, оскільки в умовах нестабільного і недостатнього фінансування виявилося неможливим забезпечити перехід на формування повноцінних договірних взаємин. Нездатність органів місцевого самоврядування виконувати свої договірні зобов'язання призвела до поширення адміністративного примушення підрядників і фактичного відходу від виконання в повному обсязі контрольних функцій. За тих же причин не вдалося повною мірою забезпечити державний контроль якості надання житлово-комунальних послуг.
Монополізм комунальних підприємств, нерозвиненість цивільно- правових механізмів відповідальності за кількість і якість наданих послуг, які сьогодні знаходяться на вкрай низькому рівні, не дозволяють ефективно захищати інтереси споживачів. Недофінансування комунальної сфери обумовлює і відсутність економічного інтересу в створенні товариств власників житла, що ще більше знижує перспективи розвитку конкуренції.
Невиконання бюджетних зобов'язань і відсутність ефективних і прозорих процедур формування і зміни тарифів обумовлюють непривабливість житлово-комунального комплексу для приватних інвестицій. Тим часом більшість проектів модернізації житлового фонду і комунальної інфраструктури потенційно є комерційно вигідними. Створення умов для притоку приватних інвестицій могло б кардинально змінити фінансове становище галузі.
У зазначених умовах Уряд РФ докладає зусиль для пошуку нових підходів до реформування ЖКГ. При цьому на сьогодні російське керівництво дійшло висновку, що основними недоліками в системі управління житлово-комунальним господарством є:
Недосконала система бюджетного дотування підприємств ЖКГ.
Дотаційність галузі і відсутність у споживачів послуг можливості впливати на їх кількість і якість разом із збереженням з часів адміністративної економіки централізації управління комунальними підприємствами і відсутністю конкуренції є основними причинами : хронічного дефіциту фінансування, високої витратності і відсутності економічних стимулів зниження витрат, неефективної і безприбуткової роботи підприємств житлово-комунального комплексу, високого рівня втрат ресурсів. За цих умов зберігається механізм перехресного субсидування галузі за рахунок промислових підприємств, що підвищує собівартість їх продукції і знижує конкурентоспроможність російських товарів.
Збереження системи дотування житлово-комунальних підприємств і повільність переходу до прямого субсидування малозабезпечених сімей.
Це, по-перше, призводить до ситуації, в якій кінцевими одержувачами субсидій (через систему дотування різниці в цінах житлово-комунальним підприємствам) виступають не тільки малозабезпечені громадяни, але і групи громадян із високими і середніми прибутками. Сьогодні кожна російська сім’я, включаючи високоприбуткову, у середньому одержує від держави близько 250 руб. на місяць у вигляді дотацій, субсидій і пільг. По-друге, така система не гарантує доведення коштів бюджету до громадян - кінцевих одержувачів субсидій, і по-третє, встановлення необхідного розміру дотацій носить суб'єктивний, непрозорий характер (сума дотацій є не частиною ціни послуг, а результатом поступки між регіональною і місцевою владою).
Збереження функцій власника житлового фонду і господарської діяльності з управління і обслуговування житлового фонду створює серйозний внутрішній конфлікт інтересів, результатом якого є відсутність стимулів для підвищення ефективності управління житловим фондом і його експлуатації.
Застарілість порядку встановлення тарифів на житлово-комунальні послуги, який не супроводжується адекватною системою контролю за рівнем виробничих витрат, у тому числі аудитом, і не відбиває об'єктивних фінансових потреб у розвитку підприємств і заміні зношених основних фондів. Крім того, система визначення рентабельності діяльності комунальних підприємств, яка збереглася з часів планового господарства, не гарантує достатнього прибутку для повернення капіталу, вкладеного в житлово-комунальну сферу.
З метою подолання зазначених недоліків, у листопаді 2001 року в РФ прийнята підпрограма з впровадження нової системи економічних взаємин у житлово-комунальному господарстві, яка передбачає принципову зміну як функцій її учасників, так і механізмів їх взаємодії і організації фінансових потоків.
У порівнянні з попередніми документами концепція нової програми не зазнала суттєвих змін, але стала менш деталізованою. За логікою Уряду можна дійти висновку, що федеральний центр братиме на себе тільки стратегічне управління реформою і мінімум витрат. Головною ж метою центральної виконавчої влади є генерація ідей і розробка методик, а також створення інституційних умов для їх втілення іншими рівнями влади - регіональним і муніципальним.
Щодо завдань і конкретних кроків реформи, які повинні бути вжиті владними структурами РФ для впорядкування комунального комплексу, слід зазначити, що остання програма реформування житлово-комунального комплексу Росії є складовою частиною програми «Житло», яка включає також заходи для вдосконалення житлового будівництва, розвитку інститутів житлового фінансування і створення інфраструктури ринку житла. Всі ці заходи в сукупності з модернізацією системи підтримки вже існуючого житлового фонду спрямовані на перехід до нової економічної моделі стійкого і самодостатнього функціонування житлово-комунального комплексу. За цих умов стає очевидним, що держава буде поступово звільнятися від дотування комунального господарства, яке на сьогодні зберігає усі недоліки радянської централізованої моделі управління економічними процесами.
Прагнення Уряду зупинити практику використання бюджетних коштів на дотування всіх верств суспільства в умовах вкрай низької ефективності комунальних служб закладено в ідеї фінансової автономії і самоокупності виробників послуг. Тобто платити повинна не держава, а споживачі, причому за однаковими розцінками при рівній якості послуг. Також прийняте рішення про припинення перехресного субсидування одних споживачів (населення) за рахунок інших (промислових підприємств). Принцип рівності усіх перед комунальними службами передбачається закріпити диференціацією у визначенні якості послуг: чим вище якість, тим вище і ціна.
Впровадження гнучкої тарифної політики, ринкових механізмів управління (виокремлення власника від керуючої компанії і від виробника послуг), нових фінансових механізмів, зорієнтованих на створення сприятливих умов для самодостатнього функціонування галузі і залучення приватного капіталу для її структурної модернізації, мають не тільки розв’язати проблему неплатежів, але і перетворити ЖКГ в ефективну ринкову галузь економіки, яка може стати генератором економічного зростання в інших галузях, розвитку банківської системи, формування вторинного ринку цінних паперів тощо.
На сьогодні практичне впровадження передбачених заходів ускладнюється реаліями життя, зокрема, очікуваними соціальними наслідками реформи. З огляду на це, Урядом у ході першого етапу реформи (2002-2005 рр.), протягом якого планувалося реалізувати ідею 100% оплати послуг споживачами, був виділений проміжний етап. Мета проміжного етапу полягала у проведенні в 2002-2003 роках експерименту з впровадження системи адресної соціальної допомоги малозабезпеченим громадянам у деяких регіонах. Проте, приступивши до реформування галузі, Уряд все ж не зважився на радикальний варіант жорстких і швидких реформ. Початок переходу на 100% оплату послуг ЖКГ відкладено до 2005 року.
На першому етапі (2002-2003 роки) передбачається:
провести інвентаризацію, реструктуризацію і ліквідацію заборгованості бюджету, бюджетних організацій і інших споживачів перед підприємствами житлово-комунального комплексу;
припинити практику перехресного субсидування і дотування ЖКГ;
перейти на договірні взаємини між усіма учасниками господарського процесу (власником, що управляє компанією і виробником послуг), відпрацювати механізми соціального захисту, тобто адресної допомоги малозабезпеченим верствам населення через систему індивідуальних соціальних рахунків.
Крім того, планується сформувати правову базу, провести аналіз технічного стану об'єктів ЖКГ, комплексну експертизу витрат і аудит підприємств галузі. Також передбачається провести експеримент із запровадження персоніфікованих соціальних рахунків громадян у Москві, Новгородській і Тюменській областях.
Другий етап реформи (2004-2005 роки) передбачає повний перехід до системи персоніфікованих соціальних рахунків, тобто компенсації витрат громадян на оплату послуг ЖКГ по економічно обгрунтованих тарифах (принцип повного відшкодування витрат). У випадку, якщо ці витрати перевищують 22% сімейного бюджету, передбачається виділення соціальної субсидії для оплати перевищення 22%-ої планки. Інше завдання другого етапу полягає у розвитку конкурентних взаємин у житловому господарстві, що припускає розподіл функцій власника, керуючої компанії і підрядника, а також демонополізацію галузі. Муніципальні підприємства, що виробляють комунальні послуги, і керуючі компанії в перспективі будуть акціоновані і приватизовані.
Реформа власності в житловому господарстві повинна привести до розвитку конкуренції в сфері управління нерухомістю (за право одержання замовлення від власника) і конкуренції підрядних організацій за одержання замовлення від керуючої компанії.
Для розвитку конкуренції, захисту прав власників і ефективного управління багатоквартирними будинками передбачається формування різноманітних об'єднань власників житла (ОВЖ). Ще одним чинником успішного переходу до ринкових відносин у галузі є контроль природних локальних монополістів і ефективне тарифне регулювання, мета якого полягає у встановленні передбачених і економічно обгрунтованих тарифів.
Паралельно зі структурними реформами управління галуззю повинна відбуватися і технічна модернізація, зокрема установка індивідуальних приладів обліку і регулювання споживання води, газу, тепла тощо, що дозволить відійти від зрівняльної системи оплати по нормативах і оплачувати тільки реально використані послуги. Крім того, передбачається широке впровадження нових енергозберігаючих технологій.
На третьому етапі (2006-2010 роки) будуть реалізовуватися стратегічні заходи, тобто розвиток системи залучення приватного капіталу у формі банківських кредитів і облігаційних позик для кредитування модернізації і стійкого розвитку житлово-комунального комплексу.
У рамках усіх запропонованих заходів щодо перебудови самого типу управління і фінансування галузі держава бере на себе функції «кризового керуючого». Причому, участь держави в комунальній галузі після 2010 року взагалі передбачається тільки в якості джерела оплати нечисленних пільг, що залишатимуться, і адресних житлових субсидій для малозабезпечених (яких за розрахунками буде близько 14 млн. сімей), а також як гаранта приватних інвестицій. Потреба в житлових субсидіях, починаючи з 2004 року, складе близько 40 млрд. руб. на рік і може збільшуватися у випадку випереджаючого зростання тарифів на газ і електроенергію. Передбачається, що спочатку одержувачами федеральних грошей будуть бюджети регіонів і тільки в міру реалізації системи індивідуальних адресних рахунків - громадяни.
Щодо фінансування реформи, то за кошти федерального бюджету має бути профінансована лише невелика її частка. Модернізація інженерних мереж майже цілком планується за рахунок позикових коштів (кредитів), для залучення яких держава повинна створити сприятливі умови. Що ж стосується повернення кредитів, то планується включати платежі з погашення основної суми боргу в собівартість продукції, тобто комунальних послуг, для чого в Бюджетний кодекс будуть внесені відповідні доповнення і зміни. Кошти федерального бюджету, що планується залучити у ході реформи, будуть направлятися тільки на реалізацію міжрегіональних проектів і модернізацію або завершення будівництва великих об'єктів, що мають стратегічне значення для окремих регіонів, а також окремих проектів, що потребують мінімального федерального фінансування. Соціальні витрати на виплату житлових субсидій будуть фінансуватися бюджетами усіх рівнів, причому з федерального бюджету буде виділятися приблизно 5 млрд. руб. щорічно (від потреби в 40 млрд. руб.). Основні ж кошти на реалізацію соціальної складової програми будуть виділятися з бюджетів регіонів і муніципалітетів.
Загалом, для оцінки результатів реформування житлово-комунального господарства передбачається використовувати таку систему кількісних показників:
Показники, за якими оцінюватимуться результати реформи для бюджету:
Рівень бюджетних видатків на дотації підприємствам ЖКГ.
За рахунок коштів консолідованого бюджету у 2002 році фінансувалося 41% річної потреби підприємств ЖКГ в коштах (123,1 млрд. руб.). З урахуванням передбачених темпів переходу на повне покриття економічно обгрунтованих витрат підприємств ЖКГ цей показник повинний зменшитися до 0 з урахуванням забезпечення направлення бюджетних коштів безпосередньо громадянам через єдину житлово-комунальну субсидію.
Рівень бюджетних видатків на виплату адресних субсидій малозабезпеченим сім'ям.
Цей показник є функцією двох складових:
числа сімей, що мають право на одержання субсидій з оплати послуг
житлово-комунального господарства;
федерального стандарту максимально припустимої частки власних витрат громадян на оплату житла і комунальних послуг у сукупному сімейному прибутку, виходячи із соціальної норми житлової площі і нормативів споживання комунальних послуг.
У ході реалізації реформи рівень бюджетних видатків на виплату єдиної житлово-комунальної субсидії буде зафіксований на одному рівні і зберігатися стабільним протягом декількох років. З урахуванням збереження існуючого рівня максимально припустимої частки власних витрат громадян у сукупному прибутку сім'ї (22%) число сімей, що потенційно мають право на одержання субсидій, оцінюється у 22,5% від їх загальної кількості.
Єдина житлово-комунальна субсидія буде:
адресною;
мати виключно цільове призначення (її не можна буде використовувати на інші цілі, крім оплати житла і комунальних послуг);
носити строковий (субсидія на соціальному рахунку буде знаходитися до двох місяців) характер (на соціальні рахунки громадян будуть перераховуватися суми субсидії тільки після того, як громадянин здійснив черговий платіж, що буде забезпечувати своєчасне внесення громадянами платежів за житлово-комунальні послуги);
забезпечувати прозорість напрямку і витрати бюджетних коштів.
Показники, за якими оцінюватимуться результати реформи для підприємств житлово-комунального господарства:
Рівень поточного фінансування - показник, що характеризує ступінь фінансування економічно обґрунтованої потреби підприємств житлово-комунального господарства в коштах. Дефіцит коштів підприємств житлово-комунального господарства, не покритий джерелами фінансування, який складає в середньому 60 млрд. руб. (20%) у ході реформи повинний зменшитися до 0.
Дотримання необхідного рівня фінансування інвестиційних потреб житлово-комунальних підприємств буде визначатися, в основному, залученням приватного капіталу в комунальну сферу за рахунок впровадження механізмів реальної конкуренції в сфері надання комунальних послуг і забезпечення стабільності бюджетного фінансування єдиної житлово-комунальної субсидії.
Показники, за якими оцінюватимуться результати реформи для населення:
Рівень власних витрат громадян на оплату житла і комунальних послуг у сукупному сімейному доході.
Цей показник буде використовуватися для розрахунку житлових субсидій у залежності від розміру сукупного прибутку сім'ї (із скасуванням оплати частиною населення житлово-комунальних послуг у розмірі 0,5 встановленого мінімального розміру оплати праці).
Так, при максимально припустимій частці власних витрат громадян на оплату комунальних послуг у сукупному сімейному прибутку в розмірі 23% у 2002 році і 25% - у 2003 році ймовірні небажані соціальні наслідки в силу зростаючого навантаження, у першу чергу, на найбільш "чутливу" категорію населення - малозабезпечені сім'ї. За даними вибіркових обстежень домогосподарств, витрати малозабезпечених сімей на придбання самих необхідних продовольчих і непродовольчих товарів загалом можуть складати до 85% сукупного сімейного доходу, що практично виключає можливість оплати ними житлово-комунальних послуг у встановленому розмірі.
Для зниження навантаження на низько доходні групи населення в рамках економічної моделі реформування пропонується встановлення граничної частки власних витрат громадян на оплату житла і комунальних послуг у сукупному прибутку сім'ї на рівні 22%. При цьому розміри платежів частини сімей із низькими прибутками реально зменшуватимуться на 1015%. Кожна субсидована сім'я зможе одержувати адресну допомогу у розмірі, що перевищує в 2,5-3 рази існуючий розмір дотацій.
Число сімей (частка сімей у відсотках), що претендують на одержання субсидій з оплати послуг житлово-комунального господарства.
При фіксації максимально припустимої частки власних витрат громадян на оплату комунальних послуг у сукупному прибутку сім'ї на рівні 22% частка сімей, що потенційно мають право на одержання субсидій складе 22,5% від їх загальної кількості.
Гарантована доступність субсидій буде характеризуватися рівнем розвитку системи персоніфікованих соціальних рахунків громадян, на які перераховуються усі види допомоги держави в оплаті житлово-комунальних послуг. Система відкриття таких рахунків із використанням послуг кредитних організацій повинна бути створена у всіх суб'єктах Російської Федерації і муніципальних утворень.
Рівень переходу на договірні відношення в секторі буде характеризувати можливість громадян безпосередньо впливати на кількість і якість наданих послуг, включаючи пред'явлення комунальним підприємствам санкцій за недотримання обсягів і стандартів якості послуг, що надаються. У ході реформ рівень переходу на договірні відношення повинний досягти не менше 95% у цілому по РФ.
Таким чином можна зазначити, що головний ефект реалізації економічної моделі реформування ЖКГ у РФ визначатиметься:
для населення:
створенням сучасного і ефективного комунального господарства, підвищенням якості житлово-комунальних послуг і стабілізації цін, створенням можливості впливати на вартість, кількість і якість послуг, що надаються, і прогнозувати власні витрати на житлово-комунальні послуги;
гарантованістю адресної фінансової підтримки малозабезпечених верств населення в частині витрат на комунальні послуги в результаті остаточного переходу до системи адресного субсидування малозабезпечених громадян і створення системи персоніфікованих соціальних рахунків;
зниженням величини витрат субсидованих груп населення на оплату ЖКГ;
- створенням стимулів для раціоналізації споживання житлово- комунальних послуг і їх економії;
для бюджету:
забезпеченням стовідсоткової адресності фінансової підтримки населення за рахунок переходу від системи дотування підприємств до безпосереднього субсидування населення;
оптимізацією обсягів необхідної фінансової підтримки;
формуванням прозорої системи фінансових потоків у сфері субсидування громадян у житлово-комунальному секторі;
для комунальних підприємств:
ліквідацією дефіциту фінансових ресурсів;
зниженням рівня неплатежів у житлово-комунальному секторі;
залученням інвестицій для фінансування заходів щодо модернізації ЖКГ;
підвищенням внутрішньої ефективності сектора, зниженням виробничих витрат у результаті ліквідації системи дотування сектору, переходу до договірних форм відносин, розвитку конкуренції і виокремлення функцій власника житлового фонду від господарської діяльності з його управління і обслуговування в муніципальному секторі;
для промислових підприємств:
ліквідацією системи перехресного субсидування і підвищенням конкурентоспроможності продукції.
Латвія
Сфера комунальних і побутових послуг в Латвійській Республіці на даний час знаходиться у приватній або комунальній власності. За інформацією Міністерства економіки та Міністерства добробуту Латвії окремих структурних підрозділів, які б функціонально регулювали діяльність у згаданій сфері не існує, регламентація розбудови її інфраструктури в країні не здійснюється.
Загальнодержавної реформи управління житлово-комунальним господарством у вигляді програм або спеціальних урядових рішень в Латвійській Республіці не проводилось. В кінці 1991 - на початку 1992 року Кабінет Міністрів прийняв ряд робочих документів (розпоряджень), за якими все житлово-комунальне господарство було передане у власність територіальних громад. З того часу кожна територіальна громада самостійно вирішує всі питання, пов’язані з утриманням житлово-комунального господарства конкретного міста та його експлуатацією. Практично всі територіальні громади створили в своїх населених пунктах відповідні акціонерні товариства, які перейняли не тільки державне майно а й борги, накопичені до цього державою.
Як зазначалось вище, всі підприємства, що надають житлово- комунальні послуги належать до недержавної форми власності: приватні або акціонерні товариства. Наприклад, в Ризі в 1996 році було створене акціонерне товариство “Rigas Siltums” (“Ризьке тепло”) у вигляді спільного підприємства до якого ввійшли міські тепломережі, державне акціонерне товариство “Latvenergo” та комерційний банк. У 1999 році латвійський уряд викупив пакет акцій, що належав “Latvenergo”, в зв’язку з тим, що зазначене підприємство готувалось до приватизації. Контрольний пакет акцій АТ “Rigas Siltums” належить Ризькій Думі.
Підприємства житлово-комунального господарства надають такі послуги: тепло-, водопостачання та водовідведення, вивіз сміття. Крім того, електроенергію надає АТ “Latvenergo”, газ - АТ “Latvijas Gaze”, телефонний зв’язок - АТ “Lattelekom”. Ціни на послуги встановлюються органами місцевого самоврядуваннями самостійно в кожному регіоні, за виключенням цін на електроенергію, газ та телекомунікаційні послуги, контроль за якими здійснює Комісія по регулюванню суспільних послуг, що підпорядковується Міністерству економіки Латвійської Республіки.
Органи місцевого самоврядування самостійно здійснюють надання соціальної допомоги, в тому числі і у питаннях субсидування малозабезпеченим сім’ям витрат на оплату житлово-комунальних послуг. Міські Думи ведуть облік таких сімей і визначають таких, що потребують допомоги відповідно до нормативів прожиткового мінімуму конкретної території.
Зокрема, механізм субсидування у Ризі виглядає наступним чином. Міська Дума укладає тристоронні угоди між конкретним мешканцем, що потребує допомоги, і підприємством-постачальником відповідного виду комунальних послуг. На підставі цієї угоди спеціально створений при Думі Фонд соціальної допомоги оплачує певну частину вартості наданих послуг. Кожного разу оплачується конкретна квитанція, подана до Фонду громадянином, який отримує допомогу. Як правило, особа, що подає квитанцію, відповідно до згаданої вище угоди, оплачує символічну частку вартості послуг (близько 5%), зазначених у квитанції, а все інше оплачує Фонд. Це робиться для того, щоб навіть найбільш малозабезпечені сім’ї не відчували себе соціально обмеженими та не втрачали почуття відповідальності. Кошти надходять безпосередньо підприємству- постачальнику відповідного виду житлово-комунальних послуг.
Міські Думи також самостійно регулюють питання вартості квартирної плати. Наприклад, Ризька Дума встановила максимально можливу вартість квартплати на рівні 14,8 сантимів (0,246 НЯВ) за квадратний метр. Така відносно невелика вартість викликає певне незадоволення власників будинків (державного житлового фонду не існує, крім приватизованих квартир велика частина будинків належить приватним домовласникам), проте Ризька Дума вважає це одним з напрямків соціального захисту населення.
В Ризькій Думі опрацьована і діє програма соціальної допомоги населенню, відповідно до якої в 1999 році на дотації та інші напрямки соціальної допомоги з бюджету Думи було спрямовано 2,7 млн. НЯВ, в 2000 році - 5,5 млн., в 2001 році - більше 6 млн. НЯВ.
Проте, є випадки, коли квартиронаймачі з різних причин допускають заборгованість за квартплату та комунальні послуги. Відповідно до рішення Думи, якщо така заборгованість перевищує термін у три місяці, домовласник
має право звернутись до суду про виселення боржника. У таких випадках міська влада опікується лише виселеними пенсіонерами та інвалідами, яким надається безкоштовне утримання у соціальних будинках. Кожний мешканець такого будинку має окрему кімнату, безпосередньо в ньому можна отримати необхідну медичну допомогу та побутові послуги. На даний час у власності Ризької Думи знаходиться 7 таких будинків, ще 3 перебувають у стадії реконструкції.
Після сплати податків середня зарплата в Латвії дорівнює 240 ИЗО, частка витрат у сукупному доході населення на оплату житлово-комунальних послуг складає в середньому 16,6 ИЗБ на члена сім’ї або 7% без урахування квартплати (з квартплатою ця частка зростає приблизно до 33-35%).
Оскільки рішенням латвійського уряду з 1 січня 1997 року стало обов’язковим здійснення оплати комунальних послуг виключно за показниками лічильників, то вже з кінця того ж року таке явище, як масова заборгованість населення за отримані комунальні послуги, перестало існувати. На даний час рівень відшкодування населенням житлово- комунальних послуг в Латвії практично дорівнює 100%.
При цьому слід зазначити, що інформація щодо можливої дебіторської або кредиторської заборгованості окремих комунальних підприємств Латвії має комерційний характер і в загальнодержавному масштабі не відслідковується і не узагальнюється, оскільки, як вже відзначалось, всі підприємства-постачальники житлово-комунальних послуг є приватними або акціонерними структурами.
1 2 3 4 5