Ім'я файлу: Васильчук Магістерська робота (1).docx
Розширення: docx
Розмір: 268кб.
Дата: 13.01.2022
скачати
Розширення: docx
Розмір: 268кб.
Дата: 13.01.2022
скачати
Висновки до розділу 1
Початок лінгвістичного аналізу тексту в Україні: 1917 р. – праця Костянтина Костяківського («Начерк стилістики, поетики, риторики з додатком про красу мови і будову вірша»). З 60-х років XX ст. мовний матеріал тексту досліджують: О. Виноградов, В. Винокур, Д. Щерба, Г. Курилович, П. Лотман (активне вивчення мови письменників, поява словників у зв’язку з дослідженням мови письменників). У 70-х роках з’являються перші методичні посібники (А. Ващенко, В. Рожило). У 80-х виходить посібник авторів Д. Ковалик, Г, Мацько, І. Плющ «Методика лінгвістичного аналізу» (1984). У 90-х роках збірник наук. Праць «Теорія і практика лінгвістичного аналізу художнього тексту», У журналах «Українська мова і література в школі», «Дивослово» з’являються рубрики «Мова художнього твору», «Слово в художньому творі» та ін. На сучасному етапі лінгвістичним аналізом займаються такі вчені: Т. Єщенко, Ю. Крупа, Д. Кочан, В. Болотнева. За Тетяною Єщенко: це аналіз тексту, покликаний віднаходити та описувати систему його категорій , визначати своєрідні мовні складники змісту і форми, висвітлювати різновиди зв’язків між окремими частинами.
Мета: формування умінь здійснення лінгвістичного аналізу тексту.
В основі лінгвістичного аналізу тексту лежать такі операції :
• Поділ об’єкту аналізу на складові частини;
• Визначення зв’язків між частинами;
• Спостереження над частинами та їх опис;
• Характеристика окремих частин.
Лінгвістичний аналіз тексту – це його розгляд з позиції мовознавства. Лінгвістика тексту — напрям лінгвістичних досліджень, об’єктом якого є правила побудови зв’язного тексту і його смислові категорії. Вона займається з’ясуванням глибинних смислів, які містяться в певному тексті. При цьому врахування принципу використання мовних одиниць (включаючи і невикористання певних категорій чи окремих способів їх вираження) допомагає визначити подеколи приховані від літературознавчого або стилістичного аналізу смислові лінії та підтеми.
З лінгвістичної точки зору мовленнєві жанри мають багато спільних ознак у різних мовах, бо в основі їх виділення лежать однакові критерії. А звертаючи увагу на перекладні тексти, то потрібно добре знати особливості жанрів мовлення в іноземній і українській мовах і бути ознайомленим із принципами передачі цих особливостей під час перекладу.
Питання виділення ознак, за якими розрізняються мовленнєві жанри, порушувало багато лінгвістів, і в науковій літературі є багато суджень щодо цієї проблеми. Вивчення й систематизація їх дозволить скласти досить повне уявлення про те, що це за ознаки, який їхній характер.
У розмовному стилі спостерігається велика кількість колоквіалізмів та не завжди правильні граматичні структури. Проте при усному перекладі має більшу свободу творчості, ніж в інших стилях мовлення.
Художній стиль також має багато образних порівнянь, які потрібно правильно зрозуміти і передати ці значення відповідно до очікування цільової аудиторії.
Юридичні тексти офіційно-ділового стилю слід передавати з точністю до оригіналу, а також звертати увагу на терміни, які мають багато значень.
Тексти публіцистичного стилю рідко перекладаються до друку повністю, при цьому замінюється більш коротким реферативним викладом. Так як в таких текстах багато назв, скорочень та жаргонізмів, перекладач має мати попередні знання для адекватного перекладу. Також необхідно замінювати теперішній час на минулий при перекладі газетно-інформаційного стилю.
Саме в цьому напрямку ведуться дослідження лінгвістичного аналізу перекладних текстів, яка через вивчення комунікативно-прагматичних особливостей текстів різних стилів та жанрів виявляє їх жанрово-стилістичні домінанти, тобто сукупності мовних, композиційних і прагматичних ознак даних текстів.
Аналіз тексту з точки зору лінгвістики може бути здійснений на кількох рівнях: фонетичному, лінгвістичному, морфологічному, синтаксичному.
РОЗДІЛ 2
СХЕМИ АНАЛІЗУ ТА МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО АНАЛІЗУ ПЕРЕКЛАДНИХ ТЕКСТІВ РІЗНИХ СТИЛІВ, ТИПІВ МОВЛЕННЯ НА УРОКАХ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
2.1. Схеми аналізу та методичні рекомендації до аналізу перекладних текстів різних стилів, типів мовлення
Алгоритм лінгвістичного аналізу перекладних текстів
1. Загальні стилістичні особливості тексту:
• Науковий (логічність викладу, точність, абстрактність і узагальненість);
• Публіцистичний (логічність, образність, емоційність, доступність);
• Художній (образність, використання образотворчих засобів мови);
• Офіційно-діловий (неособистий характер, точність формулювань, стандартизованість, стереотипність побудови тексту);
• Розмовний (неофіційність, невимушеність, непідготовленість мови, усна форма спілкування).
2. Жанрові особливості тексту:
• Науковий (стаття з журналу або збірки, енциклопедії, словника, фрагменти з монографії, дисертації);
• Публіцистичний (стаття, замітка, дорожній нарис (дорожні враження: замальовки побуту людей, природи), портретний нарис (особистість людини, її характер), проблемний нарис (піднімається якась соціально значуща проблема (наприклад, екологічна), аналізуються шляхи її вирішення);
• Художній (оповідь, притча, ліричний вірш, фрагменти з повісті, роману);
• Офіційно-діловий (заява, довіреність, заява, пояснювальна записка, доповідна записка, автобіографія, заявка).
3. Лексичні засоби виразності:
• Науковий (однозначність слова; часта повторюваність ключових слів; слова стилістично нейтральні, тобто загальновживані; загальнонаукові слова (деталі, аналогія, енергія); терміни, тобто вузькоспеціальні слова);
• Публіцистичний (суспільно-політична лексика, лексика, що означає поняття моралі, етики, медицини, економіки, психології, засоби емоційного впливу, епітети, порівняння, метафори, риторичні питання та звернення, лексичні повтори, градації (не можна втрачати жодної хвилини, жодного дня); фразеологічні звороти, прислівʼя, приказки, використання літературних цитат, мовних засобів гумору, сатири, іронії (дотепних порівнянь, іронічних вставок, каламбурів) (емоційні засоби мови) поєднуються з логічною доказовістю, смисловим виділенням особливо важливих слів, зворотів, окремих частин висловлювання));
• Художній (можуть вживатися слова високого, поетичного стилю, книжкова лексика та просторіччя, діалектизми, професійно-ділові звороти мови та лексики, публіцистичного іміджу; синоніми, антоніми, пароніми, омоніми, архаїзми, старословʼянізми, неологізми);
• Офіційно-діловий (стандартні звороти, спеціальна термінологія, стійкі словосполучення неемоційного характеру).
4. Засоби художньої виразності, характерні для художнього та публіцистичного стилів:
• Тропи (епітет, порівняння, метафора, метонімія, уособлення; гіпербола, алегорія, літота, перифраза, синекдоха);
• Стилістичні фігури (анафора, антитеза, градація, інверсія, паралелізм, риторичне питання, риторичне звернення, замовчування, еліпсис, епіфора.
5. Фонетичний рівень – звукові образні засоби:
• Засоби словесного інструментування (повторення приголосних звуків (алітерація), голосних звуків (асонанс) з метою посилення образотворчість тексту).
6. Морфологічні засоби виразності:
• Науковий (переважання іменників; вживання іменників середнього роду (освіта, властивість); використання віддієслівних іменників; використання дієслів в узагальнено-абстрактному значенні (мова йде про проблемах, привести до спільного знаменника); широке вживання форми недоконаного виду; переважання займенників 3-ї особи);
• Публіцистичний (використання іменників у родовому відмінку в ролі неузгоджених означень (голос світу, країни близького зарубіжжя); дієслів в наказовому способі, зворотних дієслів);
• Художній (насиченість тексту дієсловами (інтенсивність дії, рух, динамічність дії); бездієслівність; наявність інфінітивів надає тексту абстрактний позачасовий, позаособистісний характер; велика кількість дієприкметників – образне опис предмета та подання його ознак у динаміці; час та спосіб; експресивне використання різних категорій відмінка (наприклад, конструкції з орудним відмінком надають мальовничість, невимушеність описам; вживання коротких прикметників); досягається спеціальна експресія тексту; займенники (особові та присвійні – відтінок щирої схвильованості; неозначені – «віддаляють» події та предмети)
• Офіційно-діловий (відсутність форм дієслів 1-ої та 2-ї особи та особових займенників 1-ї 2-ї особи, а форми 3-ї особи дієслова та займенники використовуються в невизначеному значенні; уживання збірних іменників (вибори, громадяни); вживання дієслів недоконаного виду (у статутах, кодексах), доконаного виду (у протоколи зборів); прийменників (відповідно до звʼязку, згідно…); віддієслівних іменників у формі родового відмінка; іменники чоловічого роду для позначення осіб жіночої статі за їх професією.
7. Синтаксичні засоби виразності:
• Науковий (прямий порядок слів; широке використання словосполучень іменник + іменник у родовому відмінку; переважання безособових форм; велика кількість складних речень; часте вживання прислівникових та дієприслівникових зворотів);
• Публіцистичний (використання однорідних членів, прислівникових та дієприслівникових зворотів, складних конструкцій);
• Художній (переважають в конкретному тексті типи речень (розповідні, питальні, окличні); повні та неповні конструкції; двоскладові та односкладові (експресія односкладних речень, особливо називних (у них закладено величезні образотворчі можливості; типи звʼязку частин складного речення);
• Офіційно-діловий (ускладнені прості конструкції).
Загальний лінгвістичний аналіз перекладного тексту
1. У першу чергу варто визначити, до якого саме функціонального стилю мови належить аналізований текст (науковий, художній, публіцистичний, офіційно-діловий, розмовний).
2. Визначити основну комунікативну мету аналізованого тексту (це може бути обмін інформацією, вираження своїх думок, спроба впливу на емоційну сферу почуттів тощо).
3. Виявити основні мовні засоби, використані у тексті:
– стилістичні засоби фонетики: алітерація, асонанс, звуконаслідування тощо;
– стилістичні засоби лексики (антоніми, пароніми, синоніми, омоніми, а також метафора і порівняння, діалектна лексика, архаїзми та історизм, ономастична лексика);
– стилістичні засоби фразеології (це фразеологізми, прислів’я та приказки, афоризми та крилаті вислови, а також цитати);
– стилістичні засоби словотворення (суфікси і префікси);
– морфологічні засоби мови (полісиндетон і асиндетон, указати, які функції в тексті виконують ті чи інші частини мови);
– стилістичні ресурси синтаксису: типи речень, наявність риторичних запитань, діалогів,
Методичні рекомендації:
Перш за все потрібно визначити стиль тексту. Існує п’ять стилів:
Розмовний стиль – служить для повсякденного спілкування, коли людина ділиться своїми почуттями або думками з оточуючими в неофіційній обстановці. У ньому є розмовна і просторічна лексика. Даний стиль відрізняється від інших великої смислової ємністю, барвистістю, він надає вашої мови експресивність і яскравість. Мовні жанри: діалог, бесіда, приватна розмова або приватні листи. Мовні засоби: образність, простота, емоційність, виразність лексики, вживання вступних слів, вигуків, повторів, слів-звернень.
Науковий стиль – головна функція – повідомлення інформації, фактів і доказ їх істинності. Мовні жанри: наукова стаття, монографія, навчальна література, доповідь, дисертація і т. ін. Мовні засоби: термінологія, наявність загальнонаукових слів, професіоналізмів, абстрактної лексики. Риси стилю: переважання іменників у реченні, логічність, точність, доказовість, однозначність, узагальненість, об’єктивність.
Офіційно-діловий стиль – використовується для інформування людей в офіційній обстановці. Офіційно-діловий стиль застосовується в наступних документах: законах, наказах, розписках, довідках, протоколах і т. ін. Сфера застосування цього стилю – право, автор може виступати як юрист, дипломат, правознавець або просто громадянин. Стильові риси: точність, стандартизованість, відсутність емоційності, наявність мовних кліше, використання термінології, абревіатур.
Публіцистичний стиль – служить для інформування людей в засобах масової інформації. Цей стиль можна зустріти в репортажах, статтях, інтерв’ю, нарисах, ораторській промові. Інформація, передана в публіцистичному стилі, призначена не для вузького кола людей, а для широких верств суспільства. Стильові риси: емоційність, заклик, логічність.
Художній стиль – використовується в художній літературі. Мета художнього стилю – впливати на читача, передати почуття і думки автора, його переживання. Стильові риси: емоційність мови, образність, використання всіх багатств лексики.
Комунікативна мета (за Є. В. Клюєвим) – це стратегічний результат, на який спрямований комунікативний акт. Комунікативні цілі здійснюються не у вакуумі, а в середовищі цілей. Мета багато в чому визначає перебіг спілкування, рух у ньому інформації, взаємодію учасників. Людське спілкування ґрунтується на взаємній необхідності. Російський лінгвіст Юрій Караулов зазначає: «Недостатність особистості в якомусь аспекті є ніби імпульсом, що спонукає шукати доповнення в іншій особистості». Це і є джерелом комунікативних потреб, які усвідомлено чи неусвідомлено втілюються в комунікативні інтенції.
Далі потрібно визначити основні мовні засоби.
Стилістичні засоби фонетики (стилістична фонетика вивчає засоби звукової організації мовлення – засоби найдоцільнішого виразу і впливу.) Стилістика, крім словникового складу мови, синтаксису, фразеології, вивчає звуки, словосполучення, повторення звуків як фонетичні засіб стилістики, що посилює виразність мов. У тексті можуть повторюватись як окремі звуки (голосні і приголосні) так і морфеми. До таких фонетичних повторів належать звукова анафора, звукова епіфора, алітерація, асонанс, рефрен, рима.
Анафора – це повторення однакових звуків, звукосполучень, слів або висловів на початку окремих частин речення чи твору.
Епіфора – це повторення однакових звуків, звукосполучень, слів або висловів у кінці речень, розділів.
Алітерація – повтор одного або кількох приголосних звуків у суміжних або близько розташованих у тексті словах.
Асонанс – повтор одного або кількох голосних звуків у суміжних або близько розташованих у тексті словах.
Рефрен – повтори в кінці речень з метою підсилення значимості висловленого.
Рима – співзвуччя, звуковий повтор у віршах, особливо в кінці рядків, рима допомагає сприйманню твору, надає йому емоційного забарвлення.
Стилістичні засоби лексики.
Антоніми – це слова, що мають протилежне лексичне значення, указують на протилежні дії, ознаки, явища, поняття.
Пароніми – це слова схожі (не однакові) за звучанням, але різні за значенням і написанням. Пароніми зазвичай належать до однієї частини мови.
Синоніми – це слова, що по-різному звучать, але близькі за значенням. Вони відрізняються відтінками значення, стилістичним забарвленням, можливістю поєднання з іншими словами або можуть бути тотожні за значенням.
Омоніми – це слова, однокові або подібні за звучанням, але різні за лексичним значенням.
Метафора – один із основних тропів поетичного мовлення. З грецької це слово перекладається як «перенесення». Метафора означає розкриття сутності одного предмета чи явища через особливості іншого.
Порівнянням називається словесний вираз, у якому уявлення про зображуваний предмет конкретизується шляхом зіставлення його з іншим предметом, таким, що містить у собі необхідні для конкретизації уявлення ознаки в більш концентрованому вияві.
Діалектна лексика – це слова, що вживаються в певних місцевостях і мають відповідники в літературній мові.
Архаїзмами у загальному визначенні називаються слова, що вийшли з широкого вжитку й перейшли до так званого пасивного запасу лексики національної мови.
Історизм – лінгвістичне поняття про слова або стійкі словосполучення, що являють собою назви зниклих предметів, явищ людського життя. Історизми відносяться до пасивного словника і не мають синонімів у сучасній мові.
Стилістичні засоби фразеології.
Фразеологізми – усталений зворот, стійке поєднання слів, що виступає в мові як єдиний, неподільний і цілісний за значенням вислів; ідіома.
Прислів’я – мала форма народної поетичної творчості, короткий, ритмізований вислів, що несе узагальнену думку, висновок.
Приказки – короткі влучні вислови, які образно та лаконічно передають нащадкам висновки з життєвого досвіду багатьох поколінь предків.
Афоризми – короткий, дуже влучний, оригінальний вислів, що виражає узагальнену думку у виразній.
Крилаті вислови – сталі словесні формули (влучні вислови, звороти мови, окремі слова). До крилатих слів належать: висловлювання відомих осіб (письменників, політиків, громадських діячів та ін.).
Цитати – це дослівно переданий уривок з тексту для підтвердження якоїсь думки.
Стилістичні засоби словотворення.
Суфікси – словотвірна, рідше формотворча (словозмінна) морфема, що стоїть після кореня (разом з яким творять основу слова) перед флексійним закінченням (риб-к-о, рибʼ-яч-ий, риб-ал-и-ти, рибал-к-а; ход-и-в, ход-и-л-а, -л-и).
Префікси – значуща частина слова, що стоїть перед коренем і служить для творення нових слів або форм слова.
Морфологічні засоби мови.
Полісиндетон – стилістична фігура, що полягає у такій побудові фрази, при якій всі або майже всі однорідні члени речення звʼязані між собою одним і тим самим сполучником (найчастіше сполучником «і»), тоді як звичайно в цьому випадку зʼєднуються лише два останніх однорідних члени речення. Використовується для посилення експресії.
Асиндетон – це стилістична фігура, яка полягає у пропуску сполучників, що звʼязують окремі слова й частини фраз.
Стилістичні ресурси синтаксису:
Типи речень.
| Приципи розподілу | Види |
| За наявністю другорядних членів речення | Поширені (мають другорядні члени речення) |
| Непоширені (не мають другорядних членів речення) | |
| За складом граматичної основи | Двоскладні (граматична основа складається з підмета і присудка) |
| Односкладні (граматична основа складається з одного головного члена речення) | |
| За кількістю граматичних основ | Прості (мають одну граматичну основу) |
| Складні (мають кілька граматичних основ) |
Наявність риторичних запитань.
Діалогів.
Лінгвістичний аналіз перекладного тексту художнього стилю:
1. Висунення гіпотези теми та ідеї твору.
2. З’ясування контекстної семантики слів. Функціональний аналіз образних та експресивних засобів.
3. Виділення мікротем. Визначення макротеми, семантичної домінанти твору.
4. Виявлення основних смислових опозицій. Формулювання діалектичної суперечності твору – контрасту чи конфлікту.
5. Підтвердження, доповнення чи спростування попередньої, початкової гіпотези теми та ідеї.
Методичні рекомендації до комплексного аналізу:
1. Пам’ятаємо, що тема твору є інваріантом фактуальної інформації тексту – референційної частини. Як узагальнена основа змісту художнього твору вона практично зводиться до формули Що – Де – Коли. У ній перш за все з’ясовується «Що є». У дібраному тексті виділити художні засоби: фонічні – крапковою лінією, лексичні – хвилястою, зображальні (тропи) – пунктирною, виражальні (фігури) – прямою лінією. На полях зазначити вид засобу, з’ясувати його стилістичну функцію об’єктом опису, розповіді чи роздуму в творі. Окреслення об’єкта може доповнюватися, конкретизуватися просторовими (Де) та часовими (Коли) характеристиками. Ідея твору виводиться з концептуально-підтекстової інформації – модальної частини. Як глибинна образно-емоційна суть твору вона може бути твердженням або запереченням (найчастіше морально-етичного плану) у формі стислого вислову, сентенції (іноді задекларованого автором). Логічний зміст речень на позначення теми та ідеї має бути конкретним і зрозумілим. При їх формулюванні не слід безпідставно вводити абстрактні категорії, а також вживати слова з переносним значенням. Недоречно використовувати віддієслівні іменники зображення, змалювання, оспівування, засудження і под., що мають мовленнєво-психологічний, а не тематико-концептуальний зміст.
2. Описуємо контекстуальну (індивідуально-авторську) семантику стилістично забарвлених елементів. З’ясовуємо вид тропа чи фігури та їхню стилістичну функцію: дескриптивну, емотивну, оцінну, характерологічну. Для характеристики фігур належить трансформувати емфатичну конструкцію в стандартну, експресивно нейтральну; наголошений компонент виділити, напр.: Погас осінній день ← Осінній день погас – інверсія. Враховуємо, що у плані вираження найважливішими є маловживані слова; у плані змісту найсуттєвішими є повторювані значення. Встановлюємо надмірності деяких лексем і на цій підставі робимо припущення, що весь художній текст організовано навколо відповідних понять.
3. Мікротема – це спільна смислова ознака, що об’єднує кілька мовних елементів. Вона являє собою тематичне поле, тобто лексичний ланцюжок з родового поняття (стрижневого слова) та тематичних слів, пов’язаних між собою різними парадигматичними відношеннями: синонімічними, родовидовими, семантико-тематичними, антонімічними. Мікротеми можуть формуватися в макротему на основі двох основних принципів розгортання: смислової аплікації та смислової опозиції. Визначивши логічні зв’язки між мікротемами (накладання, опозиції, причиново-наслідкових відношень тощо) та беручи до уваги композиційне розміщення тематичних слів (сильні позиції, конверґенція), встановлюємо семантичну домінанту твору.
4. Виявляємо головні антиномії, антитези, протиставлення у смисловій системі мікротем. Визначаємо спосіб їх розв’язання. Формулюємо основну внутрішню суперечність твору. Пам’ятаємо, що мінімальна фабула полягає в переході від одного стану рівноваги до іншого. Типовий оповідальний текст починається з певного стабільного становища – теза, яке згодом порушується дією якоїсь сили – антитеза. Виникає нерівновага, однак дією протилежної сили рівновага відновлюється – синтез. Новий стан речей є подібним, але не тотожним попередньому, первинному. До складу оповідання входять епізоди двох типів: такі, що описують стан (рівноваги або нерівноваги), і такі, що описують перехід від одного стану до іншого. Приклад: Привид (готична новела) Вечоріло, коли двоє незнайомців зустрілися в темному коридорі мистецької галереї. З ледь помітним тремтінням один промовив: – Це місце таке моторошне. Ви вірите в привидів? – Я ні, – відповів другий. – А ви? – А я так, – сказав перший і зник… (Джордж Лорінґ Фрост, 1923)
5. На основі сформульованої теми аналізованого тексту та з урахуванням характеру розв’язання внутрішньої суперечності подаємо остаточний варіант ідеї твору.
Види часткового лінгвістичного аналізу тексту ( за Тетяною Єщенко)
- цілісний (передбачає розгляд усіх текстоутворювальних чинників і текстових категорій (інформативність, дискретність, адресатність); способи передавання чужого мовлення; засоби зв’язності в тексті; образ автора і способи його вираження; інтеграції і завершеності з характеристикою усіх мовних засобів з виокремленням ідеї тексту);
- частковий (передбачає роботу над одним із аспектів цілісного лінгвістичного аналізу тексту).
Частковий лінгвістичний аналіз коментування тексту (пояснення незрозумілих місць тексту, що перешкоджають правильному сприйманню тексту).
Частковий аналіз-семантизація тексту (застосовується під час тлумачення незрозумілих слів, словосполучень, які мають ідейно- тематичне навантаження).
Частково лінгвістичний аналіз тексту з погляду образності й естетичної функції мови (коли слід зʼясувати зв’язок між образами тематично навантаженими в тексті та мовними засобами).
Частковий структурно-граматичний аналіз тексту (звертається увага на засоби зв’язності, принципи побудови, структуру тексту).
Частково лінгво-культурологічний аналіз тексту (полягає у становленні зв’язків між текстом і різними аспектами матеріальної й духовної культури народу: міфологією, народною символікою, релігією й звичаями).
Частковий графічний аналіз (виконується з погляду використання у тексті графічних знаків та їх додаткового смислового навантаження).
Частково фонетичний аналіз тексту.
Частково лексичний аналіз тексту.
Частково граматичний аналіз тексту [12, 231].
Марія Крупа розрізняла такі види лінгвістичного аналізу:
- повний; його метою є мотивовано вибирати й аналізувати певний мовний рівень, що служить ключем для тлумачення художньої ідеї;
- частковий; проводять у школі: виконуються деякі елементи лінгвоаналізу (проаналізувати ключові слова, скласти словник поетичного тексту, скласти тематичні поля, скласти словник частотності найбільш уживаних слів;
- вибірковий; здійснюють науковці, дослідники: вони вибирають певний рівень мови, який найповніше розкриває тему дослідження [27, 8].
1 2 3 4 5