Ім'я файлу: Васильчук Магістерська робота (1).docx
Розширення: docx
Розмір: 268кб.
Дата: 13.01.2022
скачати
1.2. Особливості перекладного тексту, ключові концепції оригінального й перекладного текстуРозширення: docx
Розмір: 268кб.
Дата: 13.01.2022
скачати
Як відомо, мова перекладу, або цільова мова, – це мова, якою здійснюється переклад. Цільова мова існує як сукупність насамперед оригінальних мовленнєвих реалізацій, у порівнянні з якими перекладних текстів набагато менше. Проте, останні створюються у комунікативній ситуації, яка характеризується впливом чинників, що не діють при створенні оригінальних текстів. Це, зокрема, дозволяє розглядати мову, реалізовану у перекладах, як окрему підсистему цільової мови.
Мова перекладів не є якісно однорідною. Вдалі переклади привертають увагу і стають багатоплановим об’єктом для наукових розвідок. Учені намагаються виявити мовні засоби і перекладацькі рішення, що забезпечують високу якість перекладу.
Переклад з однієї мови на іншу – це складний процес розумової діяльності людини. Перекласти – означає адекватно відтворити поняття, виражене засобами однієї мови, за допомогою засобів іншої мови, відтворити оригінал з урахуванням взаємодії змісту і форми.
Науково-технічна сфера є однією з життєво важливих сфер діяльності людства. У звʼязку з бурхливим розвитком техніки та поширенням науково-технічної інформації виросло значення науково-технічного перекладу.
Переклад науково-технічної літератури відрізняється від перекладу художньої літератури, газетних статей, документально-ділового матеріалу тощо. До поняття «науково-технічна література» входять такі її різновиди, як власне науково-технічна література, а саме: монографії, збірники та статті з різних проблем науки і техніки; навчальна науково-технічна література (підручники, довідники і т.д.); науково-популярна література з різних галузей техніки; технічна і супровідна документація; технічна реклама, патенти та ін. Переклад такої літератури викликає певні труднощі.
Науково-технічні тексти характеризуються особливим стилем, який відрізняє їх від інших типів текстів. При перекладі таких текстів ця особливість створює додаткові проблеми.
Мова науково-технічної літератури відрізняється від розмовної мови або мови художньої літератури певними лексичними, граматичними та стилістичними особливостями.
Найбільш типовою лексичною ознакою науково-технічної літератури є насиченість тексту спеціальними термінами, термінологічними словосполученнями. Терміни – це слова або словосполучення, які мають лінгвістичні властивості як і інші одиниці словникового складу. Відмінність терміна від звичайного слова залежить, перш за все, від його значення. Терміни виражають поняття науковооброблені й властиві лише конкретній галузі науки і техніки.
Науково-технічні терміни як мовні знаки, що репрезентують поняття спеціальної, професійної галузі науки або техніки, становлять суттєву складову науково-технічних текстів і є однією з головних причин виникнення труднощів при перекладі з огляду на їх неоднозначність, відсутність перекладних відповідників (у випадку термінів-неологізмів) та національну варіативність [5, 126].
Також при перекладі значні труднощі іноді виникають через те, що в лінгвістичному аспекті терміни, як і інші слова мови, мають явище багатозначності. У мові науки і техніки це явище поширене через те, що у терміносистемах різних галузей науки і техніки широко застосовується так зване семантичне словотворення, коли існуючій формі слова приписується те чи інше значення.
У деяких випадках один і той же термін має різні значення в межах різних наук. Особливі труднощі для перекладу становлять випадки, коли один и той же термін має різне значення в залежності від приладу чи обладнання. Вирішальним при перекладі багатозначного терміна є контекст.
У спеціальному тексті нерідко буває елемент новизни, який є особливо цікавим для читача, але повʼязаний з вживанням нових термінів (термінів-неологізмів), ще не зафіксованих у словниках. Зрозуміло, що такі випадки можуть створювати серйозні проблеми для перекладача. Основна умова подолання цих труднощів полягає у детальному аналізі описуваного явища і передачі його термінами, що вже є усталеними в науці. Актуальні наукові проблеми, найновіші технічні винаходи і відкриття висвітлюються у друкованих виданнях і перш за все – у періодичних виданнях, до яких і повинен звертатися перекладач.
Окрім термінів, технічні тексти характеризуються вживанням спеціальної технічної фразеології. Сюди також належать випадки, коли загальновживане слово в певних словосполученнях набуває термінологічного значення.
Характерною рисою сучасної науково-технічної літератури є використання скорочень та абревіатур.
Науково-технічна література є сферою широкого вживання різних скорочень – як тих, що увійшли до мови і зафіксовані у словниках, так і авторських, оказіональних, що створені тільки на конкретний випадок і зафіксовані лише в одному тексті. У деяких видах текстів скорочення іноді становлять 50 відсотків усіх слововживань та 15 відсотків словникового складу. З точки зору їх перекладу, зазначений розподіл скорочень доцільний тому, що останні, як правило, мають свої відповідні повні форми у конкретному тексті, що перекладається, і їх розуміння звичайно не викликає труднощів, тоді як при перекладі перших іноді можуть не допомогти й перекладні словники скорочень, якщо вони не містять потрібного скорочення [6, 187].
Слід памʼятати, що в процесі перекладу загальноприйняті, тобто офіційні скорочення не можна довільно змінювати та замінювати.
Серед лексичних труднощів перекладу науково-технічного тексту слід виділити наявність певної групи інтернаціональних слів, які, незважаючи на схожість звучання у різних мовах, відрізняються в кожній мові своєю семантикою і стилістичним забарвленням. У теорії перекладу такі слова відомі як «зрадливі друзі перекладача».
Часто здобувачі освіти на підставі зовнішньої схожості двох лексичних одиниць різних мов ототожнюють їх значення. Це призводить до помилкового сприймання інформації іноземною мовою, а отже до спотворення змісту тексту, що перекладається.
Складність перекладу слів подібного звучання – «зрадливих друзів перекладача» полягає в необхідності правильного добору значення слова, яке відповідало б змісту конкретного тексту. Нехтування контекстом є найчастішою причиною смислової помилки. Саме контекст ліквідовує багатозначність слова і забезпечує конкретизацію того чи іншого значення.
Якщо лексичні відмінності в тексті є очевидними (наявність спеціальної лексики, термінів), то у граматичному плані вони значно менш виразні, однак не менш різноманітні.
Однією з найпомітніших граматичних особливостей науково-технічних текстів є велика кількість різного роду поширених складних (у першу чергу – складнопідрядних) речень, що вживаються для передачі типових для наукового викладу логічних відношень між обʼєктами, діями, подіями та фактами.
Граматична структура речення науково-технічних текстів має ряд особливостей:
• наявність довгих речень, які включають велику кількість другорядних і однорядних членів. При цьому залежні від підмета і присудка слова часто стоять на відстані від того слова, яке вони визначають;
• вживання багатокомпонентних атрибутивних словосполучень;
• вживання означень, утворених шляхом стяжки цілих синтаксичних груп;
• вживання синтаксичних конструкцій, пасивних конструкцій, зворотів;
• наявність пропусків деяких службових слів (артиклів, допоміжних дієслів) особливо в таблицях, графіках, специфікаціях.
Між науково-технічними текстами, написаними різними мовами, існують значні граматичні відмінності, зумовлені особливостями граматичної будови мови, нормами і традиціями письмового наукового мовлення.
Саме розбіжності в будові мов, у наборі їхніх граматичних категорій, форм та конструкцій і спричиняють значні граматичних труднощів перекладу.
Нерідко труднощі виникають при перекладі науково-технічного тексту у зв’язку з відмінністю синтаксичної системи мов: послідовність елементів висловлювання в мові оригіналу та українській мові може не збігатися.
Слід зазначити, що деяким мовам (зокрема англійській та німецькій) властива граматична багатозначність, тобто одні і ті ж самі дієслова можуть бути самостійними дієсловами, допоміжними дієсловами або дієсловами з модальним значенням. Що теж викликає труднощі при перекладі.
До граматичних труднощів перекладу також належать ті граматичні явища мови тексту оригіналу, що мають відмінні від відповідних граматичних явищ мови перекладу функціональні характеристики.
Лексика і граматика також тісно пов’язані із жанрово-стилістичними проблемами, оскільки до стилістичних характеристик тексту відносяться такі особливості, як:
• частотність вживання в текстах певних слів, які притаманні тій чи іншій галузі;
• застосування певних граматичних форм;
• уживання тих чи інших граматичних структур.
Існування жанрово-стилістичних проблем науково-технічного перекладу пов’язані з певними розбіжностями у стилістичних і жанрових нормах подання інформації в науково-технічних текстах мови оригіналу та української мови, особливостями вживання слів і сталих образних і необразних словосполучень.
Серед жанрово-стилістичних труднощів перекладу науково-технічних текстів українською мовою варто виділити такі:
• переклад метафоричних термінів;
• переклад образної та необразної фразеології;
• переклад різноманітних кліше;
• наявність у такого роду текстах розмовних лексичних елементів [6, 145].
Для подолання цих труднощів перекладачеві слід, перш за все, навчитися ідентифікувати такі проблеми в науково-технічному тексті. Крім того, потрібно формувати навички для подолання різноманітних стилістичних труднощів перекладу із урахуванням норм української мови та жанрових норм культури мови оригіналу. Перекладачеві потрібно не тільки знати, а також вміти застосовувати адекватні способи та прийоми перекладу тих елементів науково-технічного тексту, що викликають найбільші труднощі. А також не слід забувати про прагматичну адаптацію оригінального тексту під час перекладу.
При перекладі науково-технічної літератури особливо важливе значення має предмет перекладу. Обовʼязковою умовою повноцінного перекладу будь-якого спеціального тексту, особливо науково-технічного, є повне розуміння його перекладачем. Перекладач повинен орієнтуватися у тій предметній галузі, до якої належить призначений для перекладу текст. Механічне заучування термінів, без проникнення у їх сутність, без знання самих явищ, процесів та механізмів, про які йдеться в оригіналі, може призвести до грубих помилок у перекладі. Перекладач повинен детально вивчити ту область науки і техніки, в якій він працює. Тільки тоді він зможе сміливо користуватися відповідними термінологічними словниками.
Під час перекладу важливо правильно зрозуміти зміст речень, смислові відношення між реченнями та значення метатекстових елементів, що беруть участь в організації тексту. Природно, що найбільший комплекс граматичних проблем перекладу повʼязаний з розумінням синтаксичної структури та морфологічного складу речень як мовних елементів, що є безпосередніми носіями предметної інформації.
При перекладі науково-технічних текстів, слід брати до уваги такі рекомендації. Передусім потрібно прочитати текст повністю, звернувши увагу на заголовок, оскільки він відбиває головний зміст тексту. Після загального ознайомлення зі змістом тексту його треба перекладати речення за реченням. Неодмінно належить враховувати структурний тип речення (просте, складносурядне, складнопідрядне).
Ознайомлюючись із синтаксичною побудовою речення, слід насамперед звернути увагу на присудок, який має своє постійне місце і обовʼязково містить дієслово з яскраво вираженою морфологічною характеристикою.
Під час перекладу науково-технічного тексту неодмінно треба памʼятати про розбіжності в побудові речень мови оригіналу та української мови, про відмінність системної організації мов.
Час від часу в процесі перекладу виникає необхідність текстової модифікації, яку важко передбачити і яка потребує оказійного здійснення в кожному окремому випадку. Йдеться про те, що нерідко загальний зміст і контекст потребують введення одних слів і опускання інших, часткової або повної перебудови всього речення за вимогами граматичної норми мови, якою здійснюється переклад.
Головну увагу під час перекладу варто спрямовувати на його адекватність і точність, враховувати кінцеву мету – якнайточніше відтворення оригіналу засобами української мови.
Процес перекладу має ряд особливостей та закономірностей. Письмовий переклад – це вид перекладу, при якому оригінал і переклад виступають у процесі перекладу у виді фіксованих текстів, отже ми маємо змогу неодноразово повертатися до тексту оригіналу, використовувати різноманітні словники, звертатися до експертів, в той самий час до письмового перекладу висуваються більш суворі вимоги, бо він є письмовим джерелом інформації і має відповідати загальноприйнятим стандартам, усім нормам граматики, стилістики та орфографії мови перекладу. При перекладі ми маємо справу не лише з різними мовними системами, а й з різними культурами, тексти оригіналу розраховані на сприйняття носіїв мови.
У процесі перекладу необхідно зрозуміти текст оригіналу, знайти відповідні засоби передачі у мові перекладу, перевірити наступні аспекти перекладу: ступінь формальної відповідності, ступінь смислового навантаження та прийнятності для цільової аудиторії. Першим етапом процесу перекладу є сприйняття тексту, що являє собою складний процес розумової діяльності, процес аналізу та синтезу інформації. Це не тільки повне розуміння оригінального тексту, а й відчуття його образного та емоціонального впливу. Другим етапом є відтворення тексту іншою мовою, що є також складним процесом аналізу та синтезу, який відбувається у свідомості перекладача. Після сприйняття семантичної та експресивно-емоційної інформації перекладач відтворює, перекодує її у формі матеріальних одиниць мови перекладу; завершальною стадією даного етапу є процес ідентифікації перекладу.
У процесі письмового перекладу перекладач може користуватися прямими міжмовними трансформаціями чи вільно інтерпретувати текст оригіналу. Вибір того чи іншого засобу перекладу залежить, головним чином, від функціонального стилю, до якого належить текст оригіналу, адже будь-яка мова характеризується стилістичною диференціацією, кожен стиль має свої підстилі та жанри, які, в свою чергу, мають свої лексичні та граматичні особливості. Отже, типи текстів визначають підхід та вимоги до перекладу, впливають на вибір засобів і визначення рівня еквівалентності перекладу оригіналу.
Не існує чіткої єдиної жанрово-стильової класифікації текстів через взаємопроникнення мовних засобів, але у процесі перекладу головне – визначити функціональну домінанту тексту, тобто комунікативну ціль твору, тип інформації, яка закладена в тексті і яку необхідно зберегти. Загалом тексти поділяють на два типи: ті, що виконують функцію повідомлення – інформативні, орієнтовані на зміст (наукові, офіційно-ділові), та ті, що мають естетичну, експресивну функцію і орієнтовані на форму (тексти художньої літератури). Зважаючи на функції мови, письмові стилі мови виділяють функціонально-стильові типи текстів (що мають письмову форму): науково-технічні, офіційно-ділові, суспільно-інформативні, художні, які мають свої підстилі та жанри. При перекладі науково-технічного тексту перекладач користується прямими відповідниками, при перекладі тексту художньої літератури – може удаватися до прямих відповідників, чи вільної інтерпретації при передачі експресивної інформації, особливо, у разі перекладу поетичного твору [5, 89].
Під час письмового перекладу слід враховувати всі чинники, що визначають вибір еквіваленту, тобто контекст усього джерела, вузький контекст, фонову інформацію, мовленнєву ситуацію. Одиницею перекладу може бути і слово, і словосполучення, і синтагма, і ціле речення, і , навіть, весь твір. У процесі перекладу художнього тексту, переклад кожного слова, кожного речення залежить від ідейно-художнього задуму автора, від його індивідуального стилю, подібний підхід спостерігається також іноді при перекладі публіцистичних текстів, особливо текстів аналітичного жанру. Лінгвістична класифікація функціональних стилів є основою різних видів перекладу.
Суспільно-політичні матеріали досить різноманітні в стилістичному й жанровому відношеннях. Номінально їх можна розподілити на три групи: офіційно-ділові, інформаційно описові, публіцистичні. У кожній із цих груп є свої особливості, що створюють специфічні труднощі при перекладі.
Серед книжних стилів мови офіційно-діловий стиль вирізняється своєю відносною стійкістю, стислістю, стабільністю, стандартизацією, суворою регламентацією тексту. Матеріали, викладені у формі цього стилю, задовольняють потреби писемного спілкування в державному, суспільному й політичному житті. Неоднорідність тематики та різноманітність жанрів дозволяють виділити два основних різновиди: офіційно-документальний та повсякденно-діловий. Незважаючи на розбіжності змісту та різноманітність жанрів, тексти даного типу характеризуються рядом загальних рис, які впливають на процес перекладу.
При перекладі документів необхідно передати і зміст оригіналу, і його стиль, при цьому важливого значення набуває форма тексту, яка має бути збережена. Перекладач має максимально чітко передати зміст оригіналу, а отже максимально зберегти граматичні форми, синтаксичні конструкції і лексичне наповнення речень оригіналу. Тому досить часто перекладач вдається не до комунікативного перекладу (як при перекладі кореспонденції), а до семантичного, який орієнтований на збереження особливостей початкової форми вираження. До того ж, щоб переклад був зрозумілим для його адресата, іноді доводиться збільшити текст і обтяжити його додатковими поясненнями аби забезпечити адекватне його сприйняття і розуміння читачем. Типовою рисою текстів даного типу є наявність великої кількості мовних штампів та кліше.
Найчастіше для перекладу такої лексики застосовують моноеквівалентний або вибірковий переклад (відповідно знаходять прямий еквівалент або використовують один з можливих синонімічних виразів, вибір якого зумовлений контекстом). У випадку відсутності еквіваленту певної лексичної одиниці, вдаються до дослівного перекладу, при якому у мові перекладу зберігаються семантичні та стилістичні ознаки оригіналу, тобто – до калькування. Заслуговує уваги й особливий вид мовних кліше – формули ввічливості, які перекладаються за допомогою перекладацької лексико-семантичної модифікації – звуження (наприклад, французькі форми ввічливості надто розгорнуті порівняно з українськими).
Жодне слово чи надпис на документі не мають залишитися неперекладеними. Обов’язково перекладаються надписи на печатках, штампах, бланках. У діловій документації також присутня характерна для неї термінологія, але, зазвичай, комерційна лексика та звороти термінологічного характеру, мають словникові еквіваленти. Часто наявні й скорочення, які загалом мають свої відповідники у мові перекладу. Якщо дане поняття не існує у мові перекладу, а отже не має свого відповідника, то вдаються до транскрибування, яке набуває все більшого поширення (особливо, транскрибування іноземних власних назв), або скорочення розшифровується і перекладається розшифроване поняття, а саме скорочення транслітерується.
Суспільний та раціональний характер офіційного стилю залишає дуже мало місця індивідуальній творчості, він відносно стабільний, але під впливом соціальних факторів зазнає змін, як у лексичному, так і у граматичному плані.
Газетно-публіцистичний стиль має дві основні функції – інформаційну та функцію впливу. Дані функції визначають поділ стилю на два основні жанри – інформаційний та аналітичний. Раціональнологічні структури домінують у жанрі передової статті, інформаційної замітки, огляду, емоційнориторичні ж структури є типовими для таких жанрів, як нарис, репортаж, фейлетон, полемічна стаття. У структурно-стилістичному відношенні тексти даного стилю поєднують риси наукової та художньої літератури.
Досить часто в мові преси вживаються терміни, характерні для групи країн, або ж для окремої країни. В останньому випадку термін виступає вже як реалія. У таких випадках існує декілька засобів для створення нового еквіваленту при перекладі: транскрипція, калькування, використання українського терміну, який має близьке значення, пояснювальний переклад. У політичних текстах зустрічаються слова, що виникли (або отримали нове значення) у зв’язку з тими чи іншими подіями, вони не завжди зафіксовані у словниках. Переклад даних слів викликає труднощі, зважаючи на те, що газети спочатку дають різноманітні варіанти таких термінів і лише згодом встановлюється відносно загальноприйнятий еквівалент. В якості стилістичного засобу наближення читача до себе використовується розмовно-просторічна лексика. Слід зауважити, що використання елементів розмовної мови, різноманітних троп, стилістичних фігур, які реалізують функцію впливу на читача, властиво французьким газетам в більшій мірі, ніж українським, а тому при перекладі слід підбирати більш нейтральний еквівалент у рідній мові, отже вдаватися до стилістичної адаптації.
Ще однією особливістю суспільно-політичних текстів є вживання значної кількості різноманітних скорочень – усічень, буквених абревіатур. Усічення чи скорочення слів як стилістичний прийом для надання тексту більшої виразності перестав бути атрибутом розмовної мови і часто використовується у пресі. При еквівалентному перекладі стилістичний ефект, як правило, зникає. Однак в окремих випадках в українських текстах скорочений іменник калькується з наступним поясненням значення. При перекладі буквених абревіатур необхідно перш за все переконатись в наявності чи відсутності в українській мові відповідних еквівалентних абревіатур. Зазвичай використовують наступні прийоми перекладу: транслітерацію, розгорнутий переклад абревіатури українською мовою і утворення української абревіатури.
Одним з важливих морфологічних засобів газетно-журнальних текстів є специфіка використання артикля. У публіцистиці неозначений артикль нерідко вживається у функції виділення. Оскільки дана морфологічна категорія відсутня в українській мові, при перекладі використовуються лексичні , синтаксичні (зміна порядку слів), морфологічні засоби.
Синтаксис володіє не меншими експресивними можливостями, ніж лексика чи морфологія. В інформаційних жанрах порядок слів переважно прямий і незмінний, в аналітичних – вільний.
Отже, публіцистичний текст є особливим видом аргументованого тексту, що зорієнтований на переконання чи інформування читача, де кожний елемент є обов’язковим і несе певне семантичне або стилістичне навантаження, що повинно відображатися у перекладі.
Унаслідок різнорідності галузей науки та освіти тексти наукового стилю мають свої підстилі: власне науковий (із жанрами текстів: монографія, рецензія, стаття, наукова доповідь, курсові та дипломні роботи, тези), які, в свою чергу, поділяються на науково-технічні та науково-гуманітарні тексти; науково-популярний, науково-навчальний (підручники, лекції), але всі вони існують переважно в письмовій монологічній мові. Науково-технічний текст – це цілісний мовленнєвий вислів, що відноситься до певної соціально обмеженої сфери людської діяльності, він характеризується прозорістю змісту, стислістю контексту, настановою на логіку, відсутністю підтексту, відсутністю емоційної забарвленості.
Процес перекладу є дуже складним через наявність великої кількості неоднозначних термінів, різного виду скорочень, через національну варіативність термінів та відсутність перекладацьких відповідників у випадку неологізмів, беручи до уваги, що науково-технічна лексика є найбільш рухомою та змінною частиною словникового складу мови.
Переосмислення слів повсякденної мови є засобом створення нових термінів. Слова, які належать до лексики повсякденної мови та мають номінативну функцію терміна можуть бути джерелом труднощів при перекладі. Будь-який науковий текст характеризується певною повторюваністю термінів, тому дуже важливо при перекладі незнайомого та відсутнього в словниках терміну або термінологічного сполучення, врахувати і співставити всі випадки його вживання в даному тексті і лише потім спробувати з ясувати значення терміну шляхом ознайомлення зі спеціальною літературою з даного питання.
Процес перекладу термінів має свої особливості, його можна поділити на два етапи: необхідно з ясувати значення терміну у контексті, а потім вже перекласти його рідною мовою. Основна кількість термінів утворилась за рахунок загальновживаних слів, взаємного проникнення із різних галузей техніки, запозичень із міжнародної лексики.
У лінгвістичному аспекті терміни мають явище багатозначності. Вирішальним при перекладі багатозначного терміну є контекст, тому у процесі перекладу перш за все потрібно встановити, про що йде мова в абзаці чи даному уривку тексту. Однією з проблем, що постають під час перекладу є вірний вибір варіанта у тих випадках, коли іншомовному терміну відповідають слова рідної мови або слова-запозичення. Існує класифікація і оцінка термінологічних засобів:
запозичення, вживання яких є виправданим, тобто ті, які не можуть бути замінені словами рідної мови і увійшли до його словникового складу;
які мають лише неповні синоніми у даній мові і вносять уточнення до основного поняття;
запозичення, уживання яких можливе в умовах даного контексту, коли запозичення має більш стислу форму і заміняє словосполучення рідної мови;
непотрібні запозичення, що створюють труднощі розуміння, і рідна мова має рівноцінні еквіваленти за формою та значенням.
Терміни – характерна риса всіх наукових текстів (текстів енциклопедій, довідників, монографій, підручників), але в залежності від різновиду тексту спостерігається різний об’єм їх вживання.
Отже, при перекладі наукового та технічного текстів домінантами перекладу, що забезпечують незмінну передачу інформації, об’єктивність, логічність викладу є: терміни, загальнонаукова лексика, складні слова з абстрактним значенням; переважне вираження процесу через іменник (отже треба зберегти цей нюанс під час перекладу); формули, різноманітні схеми, які переносяться в текст перекладу без змін; максимальна складність та різноманітність синтаксичних структур; формалізовані засоби вираження емоційності наукової дискусії. Обов’язковою умовою повноцінного перекладу текстів даного типу, є розуміння його перекладачем. Перекладач має опанувати ту галузь науки чи техніки, тексти якої він перекладає [6, 341].
Художня мова – особливий стиль мови, складна єдність різнорідних рис, що використовує елементи інших стилів та дозволяє вживання таких елементів мови, які на даному етапі розвитку літературної норми є неприпустимі. Оригінальна образність мови у поєднанні з емоційною синтаксичною організацією висловлення, національне забарвлення форми та змісту, синтез авторського плану оповідання й мови персонажів, використання елементів різних стилів мови, оброблених і пристосованих для цілей художнього твору, використання слів у похідних і контекстуальних значеннях – усі ці особливості, взаємодіючи один з одним, утворюють свою систему, неповторну ні в якому іншому стилі мови.
У мові художньої літератури перевага одних елементів над іншими залежить від жанру літературного твору, що, звичайно, відображається на його перекладі. Поняття змісту художнього твору є набагато складнішим, ніж поняття змісту наукових чи ділових текстів; він відображає не тільки логічну, ідейно-пізнавальну інформацію, але й емоційну, яка впливає і на розум, і на почуття читача. Тому головною проблемою при перекладі є пошук функціональних відповідників, які б поєднували одночасно значеннєві функції граматичної форми чи лексико-стилістичні особливості оригіналу та зберігали емоційно-експресивну та естетичну цінність оригіналу.
Отже, специфіка перекладу художньої літератури визначається не тільки різноманітністю стилів, які вона поєднує, не тільки особливістю їх поєднання і не лексичними та граматичними елементами, які мають бути передані при перекладі і вимагають функціональних відповідників у мові перекладу, а насамперед тим, що переклад літературних текстів – це творчий процес, а не лише передача певної інформації, адже мова йде про форму мислення, якою в художньому творі є не поняття, як в інших функціональних стилях, а образ, певні явища дійсності, пропущені крізь свідомість автора.
1 2 3 4 5