Ім'я файлу: Посібник Стрельніков, Брітченко.doc
Розширення: doc
Розмір: 1642кб.
Дата: 23.11.2022
скачати
Розширення: doc
Розмір: 1642кб.
Дата: 23.11.2022
скачати
8. ПЕДАГОГІЧНІ ОСНОВИ КЕРУВАННЯ
РОЗВИТКОМ ОСОБИСТОСТІ СТУДЕНТА
ЧЕРЕЗ ОСВІТНЄ СЕРЕДОВИЩЕ ВИЩОГО
НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ
8.1. Загальні підходи до особистісного і професійного розвитку студента через
освітнє середовище
Педагогіка пропонує декілька підходів до управління процесом розвитку й формування особистості студента: діяльнісний, системний, особистісний, заснований на спілкуванні, тощо. Реалії сучасного життя показують важливість освітнього середовища як для застосування вищеназваних підходів, так і для особистісного й професійного розвитку студентів. Цей розвиток студента у навчальній діяльності не буде ефективним, якщо середовище їй заважатиме. Система технологій навчання стає непродуктивною чи, навіть, шкідливою, якщо суперечить середовищу. Особистісний, індивідуальний підходи втрачають свою силу, якщо не враховують соціокультурного і психологічного контексту розвитку студента.
Останнім часом з’явилися дослідження освітнього середовища, зокрема з проблем соціалізації, соціальної адаптації, підготовки соціальних педагогів (Б. Н. Алмазов, В. Г. Бочарова, З. А. Галагузова, А. В. Мудрик, В. Д. Семенов, В. А. Сластьонін та інші), особистісних смислів життя людини (Ю. С. Бродський), етнопедагогіки (Д. М. Абдуразакова, Г. Н. Волков), історії, теорії та практики функціонування і розвитку освітніх та виховних систем (В. А. Караковський, Л. І. Новикова, В. А. Семенов, В. А. Ясвін та інші). Однак, поки що немає досліджень проблем керування впливами середовища та конструювання технологій перетворення його у сприятливий освітній простір, хоча вони активно обговорюються дослідниками виховних систем (Ю. С. Бродський, Л. І. Новикова, М. В. Шакурова, І. В. Кулешова, Л. А. Пікова, А. В. Гаврилін, Д. В. Григор’єв, Н. Л. Селиванова та інші).
Вирішити протиріччя між тенденцією до повнішого використання можливостей освітнього середовища і відсутністю відповідних технологій і має обговорювана останнім часом концепція підходу до виховання через середовище. Вчені шукають способи організації освітнього середовища і оптимізації його впливу на особистість учня, студента [9, с. 36–41; 13, с. 79–88].
У звично вживаному розумінні даний підхід є ставлення людини до середовища і освітнього середовища до неї. У науковому розумінні – теорія і технологія безпосереднього управління (через освітнє середовище) процесами формування і розвитку особистості учня, студента. В інструментальному – система дій суб’єкта управління, спрямованих на перетворення середовища у засіб діагностики, моделювання і продукування освітнього результату.
Безперечною новацією в педагогіці даний підхід вважати не можна. Адже значення освітнього середовища у розвитку людини усвідомлювали К. Д. Ушинський, Л. М. Толстой, А. Ф. Лазурський, П. Ф. Лесгафт та інші. У світовій педагогіці теоретично обґрунтована ідея виховання середовищем була реалізована в досвіді так званих сусідських, інтегрованих шкіл у Німеччині (Е. Нігермайєр, Ю. Ціммер), «паралельних шкіл» у Франції (Б. Бло, Л. Порше, П. Ферра), «шкіл без стін» (Р. Х. Уолтер, С. Уотсон, Б. Хоскен) та школи «екосистеми» (Дж. Гудленд) у США.
У першій третині ХХ століття ідея виховання середовищем знайшла практичне втілення у радянській, так званій педагогіці середовища (Н. І. Йорданський, А. Г. Калашніков, М. В. Крупеніна, С. С. Моложавий, С. Т. Шацький, В. Н. Шульгін) і в практиці соціального виховання. Інколи середовище ототожнювалося з вихованням у ньому і вважалося центральним поняттям педагогіки. «Виховує не сам вихователь, а середовище», – писав А. С. Макаренко. У кінці 30-х років український педагог і психолог Григорій Костюк запропонував формулу «середовище-спадковість-виховання».
У 30-і роки мета освіти, згідно більшовицьких установок, пов’язувалася з відомим типом особистості. Серед засобів реалізації цієї мети пропонувалося широке соціальне середовище (В. Н. Шульгін), а його організатором – педагог (Л. С. Виготський, А. Г. Калашников, А. П. Пінкевич). Вважалося можливим і необхідним змінювати середовище у виховних цілях. Використовувати його виховний потенціал означало організовувати різні екскурсії, спостереження, проводити дослідження з допомогою методу проектів, бригадно-лабораторного методу, залучати студентів до політичних кампаній, до суспільно корисної праці.
Після «року великого перелому» в СРСР теорію середовища забули. Лише у 70–90-х роках з’явилися системні дослідження, що сприяли її розвитку. Здебільшого вони стосувалися освітнього впливу середовища, яке залежало від способу життя суспільства; складових компонентів освітнього середовища – предметно-просторового, екологічного, естетичного, архітектурного тощо.
Поява сучасних наук (металогіки, функціонально-структурного аналізу, синергетики, філософської лінгвістики) змушує інакше розглядати можливості освітнього середовища. Даний підхід в освіті є новим явищем, особливою галуззю соціального управління, хоча й тісно пов’язане з розвитком педагогіки як науки. Металогіка вивчає будову та властивості формально-логічних систем. Згідно цієї науки підхід до виховання через середовище в освіті можна характеризувати з позицій структури понятійного апарату (синтактика), значення даного підходу в цілому та його частин (семантика), з точки зору його практичного використання (прагматика). Згідно функціонально-структурної моделі управління, яка може бути методологічною основою даного підходу в освіті, шляхом підбору потрібних параметрів відповідного середовища можна керувати процесами, що відбуваються в системі. Згідно іншої, синергетичної моделі управління класична схема «управлінський вплив – бажаний результат» доповнюється системою «нелінійного, м’якого управління» (І. Пригожин), що базується на пошукові резонансних зон» і практиці «топологічне вивірене «вколювання» середовища у потрібний час і в потрібному місці» (Е. Н. Князєва) [цит. за: 9, с. 38].
Тенденцією сучасної педагогічної науки є інтеграція різних галузей знань, використання широких мовних конструкцій у поєднанні з намаганням вживати однозначну лексику і технологічне, практико-орієнтоване знання (Н. Д. Нікандров, В. І. Слободчиков). Тут вживаються поняття, запропоновані дослідниками Інституту теорії освіти і педагогіки РАО: стихія, ніша, спосіб життя (у значенні способу буття і способу досягнення мети); особистість як суб’єкт і об’єкт виховання; дія творення середовища. Їх пояснення подане у термінологічному словнику з використанням сучасних їх інтерпретацій [9, с. 38–39].
Прихильники підходу виховання через середовище вважають, що середовище усереднює особистість (тим суттєвіше, чим триваліше перебування в ньому). Багате середовище збагачує, бідне збіднює, вільне вивільнює, здорове оздоровлює, обмежене обмежує тощо. Дане положення має значення для оцінювання і подання результатів діагностики, визначення цілей та шляхів їх реалізації.
Середовище опосередковує студента спектром можливостей першого і другого рівнів. Середовище першого рівня надає подібні можливості, які дають змогу спостерігати, змагатися, спілкуватися з будь-ким тощо. Середовище другого рівня створює умови, які дозволяють що-небудь вміти і мати (спортивний розряд, розвинене відчуття художньої форми, свідомість моральної переваги тощо). І ті, й інші можливості середовища дають змогу йому «бути!» (тобто відбутися як особистості). Середовище в значенні засобів може робити людину більш шляхетною, оздоровлювати, об’єднувати й зміцнювати колектив тощо. Згідно цього діагностування, проектування і продукування освітнього результату можливе лише за умови врахування та використання можливостей середовища.
Середовище грою своїх стихій сприяє способу життя студентів, змушуючи їх рухатися коридором можливостей, прокладеним способом буття. Споглядання, творення пропонують можливості однієї якості, а опір, суперництво – іншої. Таким чином діагностування, проектування та продукування освітнього результату можливі лише на підставі врахування та використання динамічних складових середовища, тобто стихій.
Середовище стає засобом виховання і навчання за належних значень його ніш. Модальні значення середовища, які формуються під впливом стихій, є тим важелем у механізмі його перетворення у освітній простір і засіб, на якому базується вся технологія підходу до навчання і виховання через середовище.
Утворення середовища з належними якостями його ніш є наслідком певних дій. Будь-яка дія суб’єкта управління веде до появи певного результату. Але щоб отримати бажаний, треба знати, що зміст дій (оформлення, обладнання, забезпечення) «працює» на ніші, а способи дій (співучасть, співробітництво, суперництво) – переважно на стихії. Лише дії, які породжують, упереджують, підтримують або руйнують ті чи інші ніші та стихії, здатні продукувати належні значення життєвого середовища. Знання цього є необхідною умовою управління впливами середовища.
1 ... 11 12 13 14 15 16 17 18 ... 23