Ім'я файлу: держ.влада.docx
Розширення: docx
Розмір: 45кб.
Дата: 13.11.2020
скачати
Пов'язані файли:
теккерей.docx
спарта.docx
Розширення: docx
Розмір: 45кб.
Дата: 13.11.2020
скачати
Пов'язані файли:
теккерей.docx
спарта.docx
РОЗДІЛ 3. Державна влада в Україні: проблеми здійснення
Сьогодні в теорії конституційності найпоширенішим розумінням конституції є як основний закон держави, так і основний закон суспільства. Нарешті, за допомогою демократично прийнятої конституції громадянське суспільство прагне обмежити владу чіткою правовою базою, спрямовуючи свою діяльність на захист інтересів суспільства в цілому та кожної людини. Тому конституції майже всіх країн світу, з одного боку, закріплюють основні принципи організації та функціонування органів державної влади, а з іншого - вони детально регламентують повноваження кожної державної установи, закріплюють форми та механізми їх відносин.
Це означає, що проблема досягнення оптимальної моделі державної влади є однією з найважливіших у процесі конституційного регулювання в будь-якій країні, оскільки насамперед ефективність організаційної структури державної влади та її функціонування залежить від перспектив розвитку держави та суспільства.
До основних принципів організації державної влади, правової та політології належать, зокрема, підпорядкування держави та державна влада народу та поділ його на законодавчі, виконавчі та судові органи. Ці основні принципи також були закріплені в Конституції України 1996 р. Відповідно до статті 5 Конституції України носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є люди, які здійснюють владу безпосередньо через державні органи та органи місцевого самоврядування. Крім того, визначення та зміна конституційного ладу в Україні Конституцією стосується виключного права українського народу та вводить конституційну заборону на узурпацію цього права державою, її органами чи посадовими особами. Стаття 6 Конституції України передбачає, що державна влада в Україні здійснюється на основі її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.
Важливо зазначити, що ці принципи закріплені в розділі I чинної Конституції України, який закріплює основні принципи конституційного ладу України в цілому. Це свідчить про надзвичайно важливий і вирішальний вплив цих конституційних положень майже на всі аспекти організації та функціонування держави як форми організації суспільства та державної влади як її невід’ємної функціональної ознаки. Крім того, розділ I Конституції України "Загальні принципи" та розділ III "Вибори". Референдум »та розділ XIII« Внесення змін до Конституції України »мають підвищений рівень стабільності - зміни в них вносяться у значно складнішому порядку, ніж зміни в інших частинах Конституції. Все це особливо важливо в контексті численних зусиль щодо зміни чинної конституції України у зв'язку з реформою системи державної влади.
З огляду на відносно молодий вік практики самостійного побудови конституції в Україні, з одного боку, та масової пропаганди необхідності термінової конституційної реформи, з іншого, важливо провести об’єктивний порівняльно-правовий аналіз існуючої конституційної моделі поділу влади та запропонованої моделі. прихильники реформи державного механізму України.
Більшість дослідників сучасної української системи організації державної влади зазначають, що однією з найважливіших проблем є її безвідповідальність. Зрештою, ні президент України з його нинішніми величезними повноваженнями, ні Верховна Рада України, ні Кабінет Міністрів України фактично не несуть відповідальності за результати сьогоднішньої роботи уряду. Більше того, згідно з чинною Конституцією України, цей державний інститут насправді не має реальної можливості визначати розвиток держави, а суспільство часто виступає як хлопець-хлопець, якого потрібно перемогти ', - великі помилки оброва', які зробили президент України та Верховна Рада України ( яка є реальною владою в державі), одночасно направляючи майбутній уряд на подальшу відставку. Як результат, за тринадцять років незалежності в Україні змінилося майже 10 урядів.
Тому майже всі прихильники змін до Конституції України обґрунтовують необхідність такої реформи, особливо введенням відповідальності органів державної влади за результати своєї діяльності для громадян та суспільства. На це також звертає особливу увагу президент України Леонід Кучма у своїх численних промовах щодо впровадження конституційної реформи. .
Слід зазначити, що згідно зі змістом концепції поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову, одним із основних її завдань та основним функціональним призначенням є забезпечення максимально можливої ефективності державної влади, спільна високопрофесійна діяльність різних гілок влади в інтересах суверенітету та справедливості. єдине джерело влади - народ і, зрештою, - його відповідальність. Це обов’язково означає не лише поділ функцій та повноважень різних гілок влади, а й їх тісну взаємодію та співпрацю. Більше того, взаємодія урядових сил є одним із основних принципів конституційного ладу України. Тому метою будь-якої реформи системи державної влади має бути, перш за все, воля усунути суперечності та конфлікти між державними інституціями, забезпечити їх тісну співпрацю та встановити реальну відповідальність уряду за результати його діяльності в цілому.
Однак аналіз конституційної консолідації вітчизняної системи розподілу державної влади загалом та системи перевірок та збалансування зокрема (тих повноважень державних органів, які забезпечують взаємний вплив) не дозволяє розглядати сучасну модель державної влади як збалансовану та ефективну. Це пов’язано насамперед з невизначеністю місця та ролі в державному механізмі Президента України та відсутністю реальної влади в Кабінеті Міністрів України.
Згідно з чинною Конституцією України, Президент України посідає особливе місце в системі державних установ. У статті 102 Конституції України зазначено, що Президент України визнається главою держави і діє від її імені. Президент України має широкі державні повноваження. Як глава держави він представляє Україну у міжнародних відносинах, керує зовнішньою політикою держави, веде переговори та укладає з Україною міжнародні договори. Він відповідає за підписання та офіційне прийняття законів.
Крім того, згідно з Конституцією України, Президент має дуже широкий спектр можливостей впливати на кожен державний сектор, але формально не належить до жодного з них і не несе відповідальності за результати своєї діяльності. Аналіз конституційних положень показує, що глава держави має значні державні повноваження, що дозволяють йому суттєво впливати на законодавчий процес, організацію та функціонування виконавчої влади, формування судової влади, але не виконує ні законодавчої функції, ні виконавчої влади. , ні судова влада. Недостатньо чітке визначення місця інституту Президента України в державному механізмі спричиняє конфлікт із існуючою формою правління в цілому і в кінцевому підсумку призводить до відсутності реального балансу у взаємовідносинах між законодавчою, виконавчою та судовою владою.
У той же час президент України формально не є членом жодної державної влади. Згідно з чинною Конституцією України, вона функціонально найближча до виконавчої влади та має найширші можливості впливати на її діяльність. Така подвійність правового статусу глави держави призводить до значних непорозумінь у функціонуванні інституційної системи в цілому. З одного боку, глава держави формально усунений від виконавчої влади (див. Статтю 102 Конституції України). З іншого боку, він фактично органічно вбудований у систему виконавчої влади (див. Пункти 9, 10, 13, 14, 15, 16, 28, частина 1 статті 106 чинної Конституції України). До повноважень Президента України, які, згідно з Конституцією України, дозволяють впливати на діяльність органів виконавчої влади, належать зокрема:
а) право призначати за згодою Верховної Ради України Прем’єр-міністра України (п. 9 ст. 106 Конституції України);
б) право припиняти повноваження Прем’єр-міністра України та приймати рішення про його відставку (п. 9 ст. 106 Конституції України);
в) право призначати за поданням Прем’єр-міністра України членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади (п. 10 ст. 106 Конституції України);
г) право призначати за поданням Прем’єр-міністра України голів місцевих державних адміністрацій та припиняти їхні повноваження на цих посадах (п. 10 ст. 106 Конституції України);
д) право утворювати, реорганізовувати та ліквідовувати за поданням Прем’єр-міністра України міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади (п. 15 ст. 106 Конституції України);
е) право скасовувати акти Кабінету Міністрів України (п. 16 ст. 106 Конституції України);
є) право видавати акти, якими можуть бути визначені окремі функції Кабінету Міністрів України (п. 10 ст. 116 Конституції України);
ж) право приймати остаточне рішення у разі, коли обласна чи районна рада висловила недовіру голові відповідної місцевої державної адміністрації (ч. 9 ст. 118 Конституції України);
з) повноваження Ради національної безпеки і оборони України, яку він очолює (п. 18 ст. 106, ст. 107 Конституції України).
Аналізуючи систему стримувань та противаг, закріплену чинною Конституцією України, слід також зазначити, що Верховна Рада України має значний вплив на Кабінет Міністрів України та інші органи виконавчої влади. Кабінет Міністрів України в основному перебуває під контролем Верховної Ради України і відповідає за нього в межах, встановлених ст. Св. 85, 87 Конституції України. Парламент України розглядає та приймає рішення про затвердження Програми діяльності Кабінету Міністрів України, затверджує призначення Президентом України Прем’єр-міністра України, здійснює контроль за діяльністю Кабінету Міністрів України (стаття 85 (11) - 13 Конституції). Верховна Рада України може за пропозицією щонайменше однієї третини представників громадян України її конституційного складу розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів та прийняти резолюцію недовіри більшості Конституційної ради. Прийняття цієї постанови призвело до відставки Кабінету Міністрів України.
Водночас цілком зрозуміло, що за чинною конституцією України український президент має найбільший вплив на діяльність українського парламенту. На наш погляд, ці повноваження повинні включати зокрема:
(а) право розробляти та офіційно подавати законопроекти за допомогою законодавчої ініціативи (стаття 93 (1) Конституції України);
(b) право визначати законопроекти як термінові, що зобов'язує Парламент розглядати такі пропозиції окремо (стаття 93 (2) Конституції України);
(в) право вето на закони, прийняті Парламентом з подальшим поверненням Верховною Радою України для розгляду (стаття 94 (2), стаття 106 (30) Конституції України);
(d) право вимагати скликання позачергового засідання Верховної Ради України, на якому визначається порядок денний (стаття 83 (2) Конституції України);
(e) право розпуску Верховної Ради України, якщо пленарні засідання Парламенту не можуть розпочатися протягом тридцяти днів після однієї чергової сесії (стаття 90 (2) Конституції України);
є) право звернення до Конституційного Суду України з конституційною пропозицією щодо вирішення питання про відповідність Конституції України (конституційності) законам та іншим правовим актам Верховної Ради України (стаття 150 Конституції України);
є) право звернення до Конституційного Суду України з конституційною пропозицією щодо вирішення питання про відповідність Конституції України (конституційності) чинних міжнародних договорів про Україну (тобто тих, які раніше були обов'язковими для Верховної Ради, частина 1 статті 151 Конституції).
Сьогодні Президент України як глава держави відіграє важливу роль у функціонуванні всієї інституційної системи. Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, поваги до Конституції України, прав і свобод людини і громадянина (стаття 102 (2) Конституції України). Це означає, що він призначений для консолідації всіх державних органів з метою забезпечення їх скоординованих дій з метою забезпечення оптимального функціонування державного механізму України в цілому. З цією метою повноваження згідно з Конституцією України 1996 р. Були значно розширені.
З іншого боку, як видно з діаграми №. 1 та ні. 2, згідно з чинною Конституцією України, Кабінет Міністрів України не має ефективних державних повноважень, які дозволяли б йому діяти як стримуючий фактор для законодавчої та судової влади. дуже Таким чином, згідно зі ст. 6 Конституції Кабінет Міністрів фактично визнаний одним із трьох однакових державних органів.
Тому для забезпечення рівноваги у відносинах між гілками державної влади, безсумнівно, необхідно спочатку реформувати реальне місце та роль інститутів Президента та Уряду в Україні в державному механізмі України. Крім того, якщо звернути увагу на схему №. 2, можна зробити висновок, що здійснення таких реформ можливе двома, фактично протилежними шляхами.
Якщо кінцевою метою конституційної реформи української системи державної влади є перехід до парламентської форми правління, то українського президента слід позбавити більшості своїх конституційних повноважень, які він міг би покласти на українського прем'єр-міністра. Це, з одного боку, значно збільшить роль уряду в державному механізмі в цілому, створить передумови для його відповідальності за результати своєї діяльності, а з іншого боку - фактично - збалансує систему стримувань і противаг.
Інший, набагато простіший спосіб - це перехід до президентської форми правління. Цей шлях простіший, оскільки не вимагає кардинальних змін у системі та структурі державної влади. Для його реалізації достатньо виключити посаду прем'єр-міністра України та покласти його повноваження на президента України, або навіть залишити пост прем'єр-міністра, щоб Президент України був визнаний главою держави та главою виконавчої влади. Результатом цих реформ буде змусити Президента України підзвітувати за результати роботи уряду в цілому, що, зрештою, дозволить сформувати відповідальний уряд.
Останні події в галузі конституційних реформ, зокрема попереднє затвердження парламентом законопроекту "Про внесення змін до Конституції України", немає. 4105, однак, показує, що ні перший, ні другий варіант реформування державного механізму не застосовуються в Україні. Для підтримки цієї роботи необхідно проаналізувати систему стримувань та противаг, яку пропонується запровадити в результаті конституційної реформи.
Відповідно до проекту № 4105, Верховна Рада України може впливати на діяльність Кабінету Міністрів України та інших органів виконавчої влади через свої наступні державні повноваження:
(а) відповідно до статті 8, частина 8, Коаліція парламентських фракцій у Верховній Раді України подає Президентові України пропозиції щодо призначення Прем'єр-міністра України;
(b) відповідно до статті 8, частина 8, Коаліція представників фракцій у Верховній Раді України подає Президентові України пропозиції щодо кандидатів у Кабінет Міністрів України відповідно до Конституції України;
в) коаліція представників фракцій у Верховній Раді України відповідає за діяльність Кабінету Міністрів України;
(г) розгляд та прийняття рішення Верховної Ради України про затвердження програми діяльності Кабінету Міністрів України (стаття 85 (11));
(д) призначення за поданням Президента України Прем'єр-міністра України, Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України та Голови Служби безпеки України (стаття 85 (12));
(д) призначення інших членів Кабінету Міністрів України, Голови Антимонопольного комітету України, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України, Голови Фонду державного майна України, звільнення таких осіб (стаття 85 (12));
(g) звернення з заявою про відставку Прем'єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України (стаття 85 (12));
(g) здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України (стаття 85 (13));
(h) призначення та усунення Голови Національного банку України (стаття 85 (18));
(i) призначення та звільнення половини членів Правління Національного банку України (стаття 85 (19));
(j) призначення половини членів Української національної ради з питань телебачення і радіомовлення (стаття 85 (20));
(j) затвердження загальної структури, кількості, визначення функцій Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших військових формувань, створених відповідно до законодавства України, та Міністерства внутрішніх справ України (стаття 85 (22));
k) розгляд за пропозицією Президента України або принаймні однієї третини народних депутатів України від конституційного складу Української Ради Верховної Ради про відповідальність Кабінету Міністрів України та прийняття постанови про недовіру Кабінету Міністрів України.
Це означає, що порівняно з чинною конституцією пропонується суттєве розширення повноважень українського парламенту щодо виконавчої влади. Щодо кінцевої мети реформування державного механізму - створення відповідального уряду, то ідеологи конституційної реформи пропонують обмежитися однією загальною фразою - "Коаліція парламентських фракцій у Верховній Раді України відповідає за свою діяльність" (тобто Кабінет Міністрів України - F .IN.) . У той же час, пропоновані зміни до Конституції України не передбачають юридичних причин цієї відповідальності та її правових наслідків, що дозволяє зробити висновок, що це положення є абсолютно декларативним.
Проект поправки до Конституції України передбачає, що Президент України збереже значний важель впливу на Верховну Раду України:
(а) право розробляти та офіційно подавати законопроекти до парламенту через законодавчу ініціативу (стаття 93 (1) Конституції України);
(b) право визначати законопроекти як термінові, що зобов'язує Парламент розглядати такі пропозиції особливим чином (стаття 93 (2) Конституції України);
(c) право вето на закони, прийняті Парламентом з подальшим поверненням Верховною Радою України для перегляду (стаття 94 (2), стаття 106 (30) Конституції України);
г) право вимагати скликання позачергового засідання Верховної Ради України, на якому визначено порядок денний (стаття 83 (2) Конституції України);
д) право дострокового припинення повноважень Верховної Ради України, якщо коаліція представників фракцій не була сформована у Верховній Раді України протягом одного місяця відповідно до статті 83 цієї Конституції (коаліція представників фракції не визначена Конституцією);
f) право на дострокове припинення повноважень Верховної Ради України, якщо протягом 60 днів після відставки Кабінету Міністрів України не сформовано жодного члена Кабінету Міністрів України;
(g) право достроково припинити повноваження Ради України, якщо пленарне засідання не може розпочатися протягом тридцяти днів після чергової сесії;
є) право звернення до Конституційного Суду України з конституційною пропозицією щодо вирішення питання про відповідність Конституції України (конституційності) законам та іншим правовим актам Верховної Ради України (стаття 150 Конституції України);
(h) право звернення до Конституційного Суду України з конституційною пропозицією щодо вирішення питання про відповідність Конституції України (конституційності) чинних міжнародних договорів про Україну (тобто тих договорів, які раніше були обов'язковими для Верховної Ради, частина 1 статті 151 Конституції) Україна;
(i) подання Верховною Радою України пропозиції про призначення Прем'єр-міністра України за пропозицією коаліції парламентських фракцій не пізніше п'ятнадцятого дня після прийняття такої пропозиції (стаття 106 (9));
(j) подання Верховній Раді пропозиції про призначення Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України (стаття 106 (10));
(j) подання пропозиції про призначення керівника Служби безпеки України до Верховної Ради (стаття 106 (12)).
Слід зазначити, що законопроект про внесення змін до Конституції України не стосується низки суттєвих проблем, які можуть виникнути на практиці після реформування системи державної влади. Зокрема, невідомо, як вирішити ситуацію, коли президент України, який отримав пропозицію від коаліції парламентських фракцій про призначення Прем'єр-міністра України, не виконує свого зобов'язання та не подає цю кандидатуру до парламенту. І змодельовану ситуацію не можна вважати надзвичайною ситуацією, оскільки, незважаючи на таку конституційну вимогу підписати та оголосити закон, над яким Верховна Рада України подолала вето, застосоване українським президентом, глава держави насправді у багатьох випадках цього не робив.
Однак, на наш погляд, конституційна реформа не вирішує проблему дисбалансу у взаємовідносинах між законодавчою, виконавчою та главою держави. Зрештою, порівняно з чинною Конституцією України, законопроект №4105 хоча і надає Кабінету Міністрів України додаткові державні повноваження, але не у відносинах з Верховною Радою України. Кабінету Міністрів України буде надано лише більше можливостей самостійно діяти у сфері виконавчої влади, залишаючись підзвітним Президентові України та Верховній Раді України, під контролем та відповідальністю Верховної Ради України.
Отже, проаналізовані особливості української моделі системи поділу державної влади та пропозиції щодо її реформування змушують нас серйозно розглянути реальні причини ініціювання конституційної реформи, спочатку безпосередньо чинним президентом України, а потім пропрезидентськими політичними силами. погляди на державний устрій України. Напевно, ніхто не сумнівається в тому, що за умови, що Конституція України по-перше дозволяє чинному Президентові України балотуватися втретє, а по-друге, Кучму підтримує велика кількість виборців, конституційна реформа була б абсолютно непотрібною і навряд чи існувала б. така "громадська підтримка", ініційована певними політичними силами.
1 2 3 4 5