Особливості емоційної сфери дітей із МІП та ТРП мовлення
Тривала афонія у дошкільника може викликати відхилення у розвитку емоційно-вольової сфери. Відчуття неповноцінності, що формується у дитини, призводить до появи негативних особистісних рис (замкненості, неврівноваженості, примхливості, неконтактності). Подібні риси частіше проявляються у випадку патологічного сімейного виховання, неадекватного ставлення дорослих до дитини і її мовленнєвих труднощів.
При тахілалії домінування процесів збудження негативно позначається на емоційному розвитку дітей. Можна відмітити їх запальність, примхливість, підвищену збудливість, дратівливість, руховий неспокій. Нерідко спостерігається поверхневість емоцій, що призводить до соціальної і моральної незрілості.
При брадилалії переважання процесів гальмування обумовлює висунення на перший план дратівливості і втомлюваності, що поєднується із загальмованістю. Характерна загальна слабкість, що виступа на фоні порушень вегетативних функцій. Афективна лабільність поєднується із загальним гіпотимічним і дистимічним відтінком настрою.
При заїканні відмічається своєрідна динаміка стану емоційної сфери в залежності від віку (і стажу) дитини із заїканням.
+ логофобії.
Особливості особистості дітей із МІП та ТРП мовлення
Особливості особистості дітей із заїканням багато в чому визначається феноменом фіксованості на власному дефекті і ступенем фіксації, що може бути нульовим, помірним і вираженим.
Особливості особистості при порушеннях темпу мовлення в основному пов’язані з характерологічними особливостями дітей, а також із усвідомленням власного дефекту. При брадилалії усвідомлення власного дефекту відмічається, як правило, в більш тяжких випадках. При тахілалії ставлення до порушення мовлення неоднозначне: від нейтрального до виражено негативного.
Особливості спілкування та міжособистісних відношень дітей із МІП та ТРП мовлення
Дошільників із заїканням задовольняє спілкування в малих групах, в той час як їх однолітки, що нормально розвиваються, надають перевагу більш багаточисленні об’єднання. Прагнення до домінування чи відгородженості у заїкуватих дітей проявляється у два рази частіше. Спілкування заїкуватих дітей характеризується як соціально адекватне, однак агресивні тенденції проявляються в чотири рази частіше в порівнянні з однолітками, що нормально розвиваються. Відмічається також більш низька пізнавальна і соціальна активність.
Особливості розуміння та продукування мовлення дітьми із МІП та ТРП мовлення
При дефектах темпу мовлення порушується розвиток як зовнішнього, так внутрішнього мовлення. При брадилалії відбувається її сповільнення, при тахілалії – прискорення. Патологічне переважання процесів гальмування чи збудження негативно позначається на всьому протіканні процесу мовного породження: при брадилалії мовленнєві операції протікають повільно, в’язко, при тахілалії – занадто швидко, стрімко. Порушення темпу мовлення поєднуються з дизкоординацією в розвитку мислення і мовлення, крім того, порушені контроль, внутрішнє програмування і структурування висловлювання. На фоні патологічно прискореного мовлення може спостерігатись неправильне формування фраз і необґрунтовані зупинки, паузи.
В результаті порушень мовленнєвого контрою і етапу смислового формулювання страждає логіка побудови висловлювання, його синтаксична і лексико-граматична структура. Сприйняття мовлення також утруднене: втрачається сенс того, що сприймається, важко встановлюються адекватні причинно-наслідкові зв’язки, утруднене збереження значного об’єму інформації.
Р.Є. Левіна відмічає, що в основі труднощів при заїканні лежать порушення комунікативної функції мовлення. При цьому значний вплив на мовленнєву діяльність заїкуватих здійснюють їх особистісні особливості (замкнутість, підозріливість, невпевненість, тривожність і недовірливість).
Зміст готовності до шкільного навчання в нормі та при порушеннях розвитку
В структурі психологічної готовності прийнято виділяти компоненти:
особистісну готовність (співвіднесення власної поведінки з соціальними нормами і правилами, формування позиції школяра);
інтелектуальну готовність (відповідний віку рівень інтелекту, запас знань);
соціально-психологічну готовність (соціальні якості особистості).
Неповноцінна мовленнєва діяльність накладає відбиток на формування у дітей сенсорної, інтелектуальної та афективно-вольової сфери. Для дітей з мовленнєвими порушеннями характерний знижений рівень загальної обізнаності про навколишній світ. Спостерігається недостатній рівень розвитку пізнавальних процесів, їх довільності. Несформованість мовленнєвої діяльності в дошкільному віці призводить до порушень читання та письма.
Особливості розвитку вищих психічних функцій у дітей з порушеннями мовлення призводять до недостатнього рівня сформованості інтелектуальної готовності до шкільного навчання. У дітей з мовленнєвою патологією спостерігається своєрідність особистісної сфери: знижена самооцінка, нестабільність рівня домагань, підвищена тривожність, порушення вольової регуляції поведінки. Мовленнєві порушення відображаються на рівні сформованості спілкування і співробітництва: діти не вміють звертатись з проханнями, задавати питання в ході пояснень.
Отже, у дітей з мовленнєвими порушеннями спостерігається порушення всіх компонентів психологічної готовності до шкільного навчання. Недостатній рівень психологічної готовності поєднується з проблемами фізіологічної готовності, що визначається рівнем розвитку основних функціональних систем організму дитини і станом її здоров’я. У багатьох дітей з мовленнєвими порушеннями спостерігаються соматична ослабленість, відставання у руховій сфері: погана координація, зниження швидкості і спритності виконання рухів, труднощі виконання рухів за словесною інструкцією, недостатній розвиток дрібної моторики, зорово-моторної координації. Тому вони можуть переживати труднощі в адаптації до шкільного навчання, що зумовлює необхідність своєчасної кваліфікованої допомоги в спеціальних дошкільних закладах.
Загальна оцінка готовності до шкільного навчання дітей із порушеннями мовлення
Неповноцінна мовленнєва діяльність накладає відбиток на формування у дітей сенсорної, інтелектуальної та афективно-вольової сфери. Для дітей з мовленнєвими порушеннями характерний знижений рівень загальної обізнаності про навколишній світ. Спостерігається недостатній рівень розвитку пізнавальних процесів, їх довільності. Несформованість мовленнєвої діяльності в дошкільному віці призводить до порушень читання та письма.
Особливості розвитку вищих психічних функцій у дітей з порушеннями мовлення призводять до недостатнього рівня сформованості інтелектуальної готовності до шкільного навчання. У дітей з мовленнєвою патологією спостерігається своєрідність особистісної сфери: знижена самооцінка, нестабільність рівня домагань, підвищена тривожність, порушення вольової регуляції поведінки. Мовленнєві порушення відображаються на рівні сформованості спілкування і співробітництва: діти не вміють звертатись з проханнями, задавати питання в ході пояснень.
Отже, у дітей з мовленнєвими порушеннями спостерігається порушення всіх компонентів психологічної готовності до шкільного навчання. Недостатній рівень психологічної готовності поєднується з проблемами фізіологічної готовності, що визначається рівнем розвитку основних функціональних систем організму дитини і станом її здоров’я. У багатьох дітей з мовленнєвими порушеннями спостерігаються соматична ослабленість, відставання у руховій сфері: погана координація, зниження швидкості і спритності виконання рухів, труднощі виконання рухів за словесною інструкцією, недостатній розвиток дрібної моторики, зорово-моторної координації. Тому вони можуть переживати труднощі в адаптації до шкільного навчання, що зумовлює необхідність своєчасної кваліфікованої допомоги в спеціальних дошкільних закладах.
Характеристика понять: норма, патологія, дефект, інвалідність
Нормальність – залежна від вікових, статевих, соціальних і культурних факторів, визначається, як правило, «статистичною нормою» – типовістю явища, об’єктивно зареєстрованою як більшість випадків, прийнятих за норматив.
Патологія – відхилення від нормального стану або процесу розвитку.
Дефект – будь-яка втрата анатомічної структури (а разом з нею психічної чи фізіологічної функції) або істотне для функції відхилення від неї.
Інвалідність – будь-яке обмеження або відсутність (в результаті дефекту) здатність здійснювати ту чи іншу діяльність таким чином або в тих рамках, які вважаються нормальними для людини.
Механізми формування системних порушень в розвитку психіки
Системними порушеннями психічних функцій називають відхилення в характері їх розвитку, основною причиною яких є безпосередній зв’язок з іншою або з іншими функціями, пошкодженими внаслідок впливу різних травматичних або хвороботворних чинників (вторинні порушення).
+ концепція Виготського про структуру дефекту.
Компенсація та адаптація
Компенсація – процес відшкодування недорозвинених чи порушених функцій шляхом використання збережених чи перебудови частково порушених.
Адаптація – пристосування будови і функцій організмів до умов навколишнього середовища, а також в ситуації порушеної рівноваги, але з причини змін в самому індивіді.
Корекція та абілітація
Корекція – процес виправлення тих чи інших порушених функцій.
Абілітація – система раннього втручання в процес розвитку дитини з метою досягнення її максимальної пристосованості до зовнішніх умов існування з врахуванням індивідуальних особливостей наявних порушень.
Загальна характеристика особистісних особливостей дітей та підлітків з порушеннями розвитку
Специфічні закономірності розвитку особистості з мовленнєвою патологією:
зниження кількості та якості інформації, що надходить через ушкоджений аналізатор, а саме недостатнє слухове сприйняття, фонетико-фонематичні та лексико-граматичні порушення;
специфічність формування психологічної системи (суб’єктивна незадоволеність, порушення самооцінки, зниження резистентності до стресу);
залежність компенсаторних процесів від часу і якості корекційної роботи.
Особливості мовлення дітей з розумовою відсталістю
уповільнений темп формування мовлення (перші слова – 2-3 р., граматично правильні фрази – 5-6 р.);
малий словниковий запас;
недостатнє володіння семантикою слів;
мають особливості граматичної сторони мовлення;
затримка слухового розрізнення;
погано формуються взаємозв’язки;
артикуляція також відстає.
Особливості мовлення дітей з ЗПР
відставання усіх психічних процесів: уваги, сприйняття, пам’яті, ислення, мовлення, довільної регуляції;
недоліки мовлення дітей виявляються в недостатньому володінні його граматичною будовою. Нерідко вони не вміють вжити дієслово в минулому, майбутньому часі, утворити множину, використати зменшувальний суфікс;
усі ці недоліки мовлення особливо виразні під час монологічного мовлення. Дитина жваво спілкується, поки може відповідати на запитання одним словом чи коротким реченням. Цього буває досить для побутового спілкування. Проте, коли їй потрібно про щось розповісти, вона не може вимовити послідовно навіть прості речення: повторює по кілька разів те саме, не знаходить потрібного слова.
Особливості мовлення дітей з порушеннями слуху
Стан мовлення у дітей з порушеннями слуху залежить від наступних умов:
від ступеня зниження слуху (чим більше знижений слух, тим гірші умови для розвитку мовлення);
від часу настання приглухуватості (чим раніше, тим гірше);
від умов виховання дитини, тобто від тієї уваги, яка приділяється розвитку її мовлення.
Специфіка спілкування осіб з порушеннями слуху:
жестове мовлення не може повністю замінити усне мовлення;
важливу роль у вихованні глухих дітей відіграє формування в них словесного мовлення.
Особливості мовлення при порушеннях зору
Діти із порушенням зору відстають у формуванні мовленнєвих навичок, накопиченні мовних засобів і чітких рухів. Причини звуження сфери спілкування в дітей із порушеннями зору:
обмеження можливостей наслідувальної діяльності;
звуження пізнавального процесу;
зменшення можливостей розвитку рухової сфери;
умови виховання та спілкування.
У дітей із порушеннями зору обмежені візуальні можливості контролю за мовленнєвими і немовленнєвими засобами спілкування.
Особливості мовлення дітей з ДЦП
Порушення мовлення:
зустрічається від 70% до 80%;
патологічний стан артикуляційної моторики перешкоджає спонтанному розвитку артикуляційної моторики, появі нових звуків, складів;
у 60-70% відзначається дизартрія.
Гуління та лепет з’являються пізно, вирізняються низькою голосовою активністю. Дитина пізно вимовляє свої перші слова, у неї повільно формується активний словник, порушується формування фразового мовлення.
Порушення іннервації артикуляційних м’язів, мовного видиху, голосу (гучності, тембру), просодики.
Особливості мовлення дитини з аутизмом
Порушення комунікативної функції мовлення.
Ознаки затримки розвитку спілкування:
пасивна, безініціативна поведінка дитини;
дитина не запитує;
відсутність прагнення до спілкування;
дитина не любить слухати казки;
віддає перевагу самостійній грі.
Корекційно-розвивальна робота з дітьми з особливостями психофізичного розвитку
Корекційно-розвивальна робота спрямована на:
розвиток зорового чи слухового сприймання, мовлення, корекцію пізнавальної діяльності, фізичний розвиток, формування навичок просторового, соціально-побутового орієнтування;
розвиток навичок саморегуляції та саморозвитку учнів шляхом взаємодії з навколишнім середовищем на основі знань, умінь і навичок мовленнєвої, зокрема, комунікативної діяльності і творчості;
формування компенсаційних способів діяльності як важливої передумови підготовки дітей з особливими освітніми потребами до навчання в основній школі;
створення передумов для соціальної реабілітації та інтеграції, розвиток самостійності та життєво важливих компетенцій, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку.
Розвивальне заняття – спрямоване на розвиток актуальної зони дитини.
Мета: розвиток когнітивної сфери дитини (вмінь, навичок, пізнавальних процесів), загальних і спеціальних здібностей, емоційно-вольової сфери, етичних норм і правил поведінки.
Корекційне заняття спрямоване на роботу над уже сформованою в дитини проблемою (наприклад, невідповідність рівня розвитку дитини психолого-педагогічним і віковим вимогам). Корекційне заняття спрямоване на виправлення особливостей психічного розвитку, що перешкоджають оптимальному розвитку дитини, та ії ефективній адаптації до життєвих умов.
Суб’єкти впливу корекційно-розвивальної роботи
Суб’єкти впливу корекційно-розвивальної роботи:
логопед
практичний-психолог;
вихователь;
інструктор з фізичної культури;
музичний керівник.
Взаємодія в роботі починається з психолого-медико-педагогічного обстеження, яке проводиться логопедом спільно з психологом ДНЗ. Завдання обстеження – визначити рівень загального і мовного розвитку кожної дитини. Результати даного обстеження показують, що поряд з різними відхиленнями у фонетиці, лексиці і граматиці у більшості дітей порушені в тій чи іншій мірі психічні процеси пам’яті, уваги, мислення, навички конструктивної діяльності і т.п. Тому, найбільш тісний зв’язок в умовах логопедичної групи здійснюється між логопедом і психологом, який, в першу чергу, проводить корекційну роботу з формування психічних процесів, стимулює мовну активність і комунікативні навички у дітей з мовними порушеннями.
Цілком очевидно, що рішення такого комплексу завдань можливе тільки при тісній взаємодії з вихователем, який щодня і досить тривало спілкується з дітьми, знає їх схильності, інтереси і отже, може визначити оптимальні форми включення необхідних завдань корекційної та розвивальної спрямованості.
Діти з вадами мовлення часто соматично ослаблені, фізично виснажені, швидко стомлюються. Негативно позначається на здоров’ї довге перебування дітей в сидячому положенні. Тому необхідно приділяти серйозну увагу фізичній культурі, закріплюючи за допомогою рухливих ігор різної складності, індивідуальних занять моторні навички, підвищуючи активність, розвиваючи наслідуваність, формуючи ігрові навички, удосконалюючи просодичні компоненти мовлення. Шляхи вирішення корекційно-мовних завдань з інструктором фізичної культури – це використання їм на заняттях логоритмічних і кінезіологічна вправ та пальчикової гімнастики.
1 2 3 4 5