Особливості розвитку спілкування при порушеннях мовлення
Можна виділити кілька основних труднощів у поведінці та спілкуванні між дітьми з порушеннями мовлення та без них:
дитина прагне до однолітків, але її не приймають в гру;
дитина прагне до однолітків, і вони грають з нею, але їх спілкування носить формальний характер;
дитина йде від однолітків, але вони налаштовані до неї приязно;
дитина йде від однолітків, і вони уникають контакту з нею.
При ЗНМ у дитини виникають проблеми на всіх рівнях мовленнєвого розвитку. При цьому відставання мовленнєвих умінь у дітей із ЗНМ знижує рівень комунікативних умінь. У дітей даної категорії виникають специфічні риси характеру, такі як: замкнутість, боязкість, нерішучість, сором’язливість, імпульсивність, емоційність, агресивність та інші. Це в свою чергу породжує особливі риси мовленнєвої поведінки: відсутність ініціативи спілкування, обмежена контактність, уповільнена ввімкненість в ситуацію спілкування, невміння підтримувати бесіду і вслухатися в мовлення співрозмовника, відсутність уміння домовлятися про що-небудь, труднощі в розумінні сенсу мовлення співрозмовника і багато інших.
Класифікація психічного дизонтогенезу
Різновиди психічного дизонтоенезу (за Лебединським):
ретардації – затримка темпу психічного розвитку або недорозвиток як окремих, так і всіх його сторін;
пошкоджений розвиток – порушення психічної діяльності внаслідок ушкодження тієї чи іншої структури головного мозку після тривалого, не менш 1-3 років, часу нормального дозрівання – деменція;
асинхронний розвиток – диспропорційний розвиток при вираженому відставанні соціально-психічної зрілості з боку емоційно-вольової сфери психіки;
дефіцитарний розвиток – дизонтогенез в умовах важких порушень аналізаторних систем і важких хронічних соматичних хвороб – пороки серця, кістковий туберкульоз та ін.., які супроводжуються дефіцитом сенсорної інформації, дефіцитом здоров’я, працездатності для нормальної соціалізації;
проміжне положення між нормальним онтогенезом і дизонтогенезом займає дисфункція дозрівання (вікова незрілість окремих функцій ЦНС).
Чинники мовленнєвих порушень
внутрішньоутробні патології, що приводять до порушення розвитку плода. Найбільш грубі дефекти мовлення виникають при порушенні розвитку плода в період від 4 тижнів до 4 місяців. Виникненню мовної патології сприяють токсикоз при вагітності, вірусні й ендокринні захворювання, травми, несумісність крові по резус-факторі й ін.;
родова травма й асфіксія (недостатність кисневого постачання мозку внаслідок порушення подиху) під час пологів, які приводять до внутрічерепних крововиливів;
захворювання в перші роки життя дитини. Особливо пагубними для розвитку мовлення є часті інфекційно-вірусні захворювання, менінгоенцефаліти й ранні шлунково-кишкові розлади;
травми черепа, що супроводжуються струсом мозку;
генетичні фактори;
несприятливі соціально-побутові умови, що призводять до педагогічної занедбаності, вегетативної дисфункції, порушення емоційно-вольової сфери й дефіциту в розвитку мовлення.
Механізми подолання дизонтогенезу
Компенсація – процес відшкодування недорозвинених чи порушених функцій шляхом використання збережених чи перебудови частково порушених.
Декомпенсація – втрата досягнутого раніше компенсаторного ефекту під впливом патогенних впливів.
Основні принципи компенсації (за Анохіним):
сигналізації дефекту – дефект одразу фіксується організмом;
прогресивної мобілізації – мобілізація всіх компенсаторних можливостей організму;
безперервної зворотної аферентації (зворотного зв’язку) – компенсація є процесом, що постійно регулюється ЦНС;
санкціонуючої аферентації – компенсація є процесом, що має кінцевий характер (межі);
відносної стійкості – можливість повернення колишніх функціональних порушень у разі сильних патогенних впливів.
+ теорія компенсації за Виготським.
Лінгвістична характеристика порушень мовлення
З лінгвістичного погляду до усного мовлення, як складного і багатогранного процесу, належать такі аспекти мовлення:
фонетичний (звуки мовлення, які дають можливість диференціювати слова у загальному потоці звуків);
лексико-граматичний (слова, фрази, повідомлення);
мелодико-інтонаційний (інтонація, голос, темброве забарвлення);
темпо-ритмічний (темп і ритм мовлення).
Залежно від браку того чи іншого компонента мовлення лінгвістичні порушення поділяються на:
фонетичні — неправильна вимова одного чи групи звуків (сонорних, шиплячих, свистячих; порушення за твердістю-м’якістю, глухістю-дзвінкістю приголосних звуків тощо);
лексико-граматичні, що характеризуються обмеженим словниковим запасом, неправильним узгодженням слів у фразі, не договорюванням, перестановкою, неправильним використанням прийменників, відмінків, збідненою фразою тощо);
мелодико-інтонаційні, які спостерігаються у процесі неправильного використання наголосів (логічний — у фразі, граматичний — у слові), а також порушення, пов’язані з силою, висотою, тембром голосу (тихий, здавлений, хрипкий, невиразний, писклявий, глухий, не модульований, неприродній);
темпо-ритмічні, для яких властиві прискорений, уповільнений, переривчастий темпи (необґрунтовані паузи, спотикання, скандування звуків і слів, запинки несудомного (фізіологічні ітерації, полтерн) та судомного характеру (різні форми заїкання);
порушення писемного мовлення:
порушення письма, що полягає в неправильному перешифруванні фонеми у графему, недописуванні, пропусках і плутанні літер у слові, написанні за межі рядка тощо;
порушення читання (заміна і плутання звуків, читання по літерах, перекручування звуко-складової структури слова, порушене розуміння прочитаного, аграматизми тощо).
Клінічна характеристика порушень мовлення
периферичного характеру:
дислалія – порушення звуковимови за умови нормального слуху та збереженої іннервації мовленнєвого апарату;
ринолалія – порушення звуковимови і просодичної сторони мовлення;
ринофонія – порушення тембру голосу при нормальній артикуляції звуків мовлення;
дисфонія – розлад фонації внаслідок патологічних змін голосового апарату;
центрального характеру:
дизартрія – порушення звуковимови внаслідок порушення іннервації мовної мускулатури;
алалія – відсутність або недорозвиток мовлення, спричинений органічним ураженням мовленнєвих зон кори головного мозку у домовленнєвому періоді;
афазія – повна або часткова втрата мовлення внаслідок органічного ураження кори головного мозку;
дисграфія, аграфія – часткове або повне специфічне порушення процесу письма;
дислексія (алексія) – часткове або повне специфічне порушення процесу читання.
Педагогічна характеристика груп дітей із недорозвитком мовлення
Психолого-педагогічна класифікація (Р.Е. Левіна) заснована на реалізації підходу від часткового до загального, лінгвістичних і психолого-педагогічних критеріях побудови класифікацій.
Ця класифікація дозволяє виділити групи мовленнєвих порушень та їх види:
порушення засобів спілкування (фонетичне порушення, фонетико-фонематичні недорозвинення мовлення, загальне недорозвинення мовлення);
порушення в застосуванні засобів спілкування (заїкання);
комплексний дефект (заїкання, ускладнене загальним недорозвиненням мовлення).
Особливості пізнавальної сфери дітей із ФФНМ
ФФНМ – це порушення процесів формування звуковимовної системи рідної мови у дітей з різними мовленнєвими розладами внаслідок порушень сприймання та вимови фонем.
увага у таких дітей може бути нестійкою, нестабільною і швидко виснажується, а також слабко сформованою довільністю;
пам’ять може бути порушеною. При цьому дитині потрібно більше часу і повторів, щоб запам’ятати заданий матеріал;
спостерігаються особливості в перебігу мисленнєвих операцій: поряд з переважанням наочно-образнного мислення у дітей можуть виникати труднощі у розумінні абстрактних понять і відношень. Швидкість перебігу мисленнєвих операцій може бути дещо уповільненою, внаслідок чого уповільнюється сприймання навчального матеріалу.
Особливості емоційної сфери дітей із ФФНМ
У своїх дослідженнях Р.І. Мартинова вказує на підвищену дратівливість, плаксивість, уразливість, розгальмування, аффективність і агресивність дітей даної категорії. В цілому ФФНМ незначним чином позначається на емоційно-вольовій і мотиваційно-потребовій сферах дошкільника.
Нерідко відхилення викликаються не самим мовленнєвим порушенням, а ставленням до нього оточуючих. Неадекватне сприйняття мовленнєвих труднощів може негативно позначитися на ставленні до дитини дорослих і однолітків, привести до її емоційної, мотиваційної та вольової незрілості.
Діти з дизартрією гостріше, ніж їх однолітки з нормальним розвитком, реагують на схожі ситуації, тривога проявляється більш яскраво, характерні посилені вегетативні реакції. Дизартрія частіше, ніж дислалія поєднується з нестійким настроєм, плаксивістю.
Особливості особистості дітей із ФФНМ
При дислалії негативний вплив на розвиток особистості пов’язаний з усвідомленням дитиною свого дефекту. Нерідко критичне ставлення до стану власного мовлення призводить до того, що діти починають соромитись говорити, уникають ситуацій мовленнєвого спілкування, стають замкненими, невпевненими в своїх силах і можливостях. В результаті можуть формуватись негативні особистісні риси (замкненість, негативізм, неконтактність). Наявність чи відсутність даних вторинних порушень переважно визначаться умовами виховання і навчання.
Складні поліморфні порушення звуковимови, що спостерігаються при ринолалія, можуть призвести до формування патохарактерологічних невротичних реакцій. Дані порушення проявляються у вигляді невротичних страхів, реакцій опозиції, негативізму.
При дизартрії відмічаються різноманітні варіанти негативного розвитку особистості. Так, одні діти схильні до реакцій істероїдного типу, інші лякливі, загальмовані, погано пристосовані до змін обстановки. При дизартрії, як правило, спостерігається відсутність критичності до свого стану. В дошкільному віці такі діти схильні до дратівливості, коливання настрою, рухливо неспокійні, часто проявляють грубість, неслухняність.
Особливості спілкування та міжособистісних відношень дітей із ФФНМ
Дислалія в дошкільному віці, як правило, не призводить до звуження кола спілкування дітей і порушення форм спілкування. Дитина легко вступає в контакт, її поведінка є адекватною.
При дизартрії можлива нерівна поведінка, порушення контактності внаслідок схильності дитини до дистимії і емоційної лабільності. Можуть відмічатись порушення поведінки у вигляді зайвої млявості чи загальмованості.
У дітей з ринолалією відмічається звуження соціальних і мовленнєвих контактів через грубий дефект звукового мовлення, пізнього його початку, наявності ускладнень.
Особливості розуміння та продукування мовлення дітьми із ФФНМ
Виділяють 3 можливі стани у разі недорозвинення фонематичного слуху:
недостатній розвиток і впізнавання тільки тих звуків, вимова яких порушена;
недостатній розвиток значної кількості звуків із різних фонематичних груп при відносно сформованій їх вимові;
глибоке фонематичне недорозвинення, коли дитина практично не може виділити їх зі складу слова, визначити послідовність звуків в слові.
Поряд з порушеною звуковимовою у дітей з ФФНМ спостерігаються помилки в складовій структурі слова (кількість і порядок складів у слові) і звуконаповненості (кількість і порядок звуків всередині кожного складу).
Особливості пізнавальної сфери дітей із ЗНМ
слухове сприйняття. Фізичний слух може бути не порушеним, однак спостерігається недорозвинення фонематичного слуху;
увага у таких дітей може бути нестійкою, нестабільною і швидко виснажується, а також слабко сформованою довільністю;
пам’ять може бути порушеною. При цьому дитині потрібно більше часу і повторів, щоб запам’ятати заданий матеріал;
спостерігаються особливості в перебігу мисленнєвих операцій: поряд з переважанням наочно-образнного мислення у дітей можуть виникати труднощі у розумінні абстрактних понять і відношень. Швидкість перебігу мисленнєвих операцій може бути дещо уповільненою, внаслідок чого уповільнюється сприймання навчального матеріалу.
Особливості емоційної сфери дітей із ЗНМ
В цілому у дітей із ЗНМ наявні вторинні порушення емоційної сфери. Через порушення мовлення дитина потрапляє в умови соціальної депривації, в результаті чого засвоєння соціального досвіду утруднюється, специфічним шляхом йде засвоєння емоційного словника. У дітей із ЗНМ емоційна лексика формується з порушеннями і більшим відставанням у строках. Вони не здатні усвідомлювати свої і чужі емоції, це призводить до того, що не відбувається диференціації схожих емоцій, спостерігається утруднення в усвідомленні і вираженні як свого, так і чужого емоційного стану. В цілому при ЗНМ спостерігається незрілість соціальних емоцій і примітивність емоційного реагування. Більш ніж у половини дітей із ЗНМ домінують негативні емоції, підвищена схильність до стресових станів. Дефект мовлення, не сформованість стосунків з однолітками, дезадаптація не дозволяють їм бути більш товариськими і щасливими.
Особливості особистості дітей із ЗНМ
Особливості самооцінки молодших школярів із ЗНМ (за Орешкіною):
низька рефлективність;
зниження регулюючої функції (неадекватне сприймання ситуації: що можу/не можу);
підвищення захисної функції, що проявляється в ігноруванні/викривленні.
Особливості рівня домагань у дітей з порушеннями мовлення:
Рівень домагань учнів із ЗНМ є нестабільним, великою мірою залежить від успіху виконання попередніх завдань, а в більшості випадків це занижує рівень домагань.
Особливості спілкування та міжособистісних відношень дітей із ЗНМ
Такі особливості мовлення, як бідність і не диференційованість словникового запасу, явна недостатність дієслівного словника, своєрідність зв’язного висловлювання, перешкоджають здійсненню повноцінного спілкування.
Наслідком цих труднощів є зниження потреби у спілкуванні, відсутність діалогічного і монологічного мовлення. Особливостями поведінки є незацікавленість в контакті, невміння орієнтуватись в ситуації спілкування, негативізм.
Для дітей із ЗНМ характерні недостатній рівень спілкування і невміння співпрацювати з оточуючими. Збереженими є такі показники, як кількісний склад кола спілкування і число соціальних особистісно значимих для дитини контактів.
Особливості розуміння та продукування мовлення дітьми із ЗНМ
Порушення мовної здібності у дітей із ЗНМ проявляється у вигляді:
зниженої мовленнєвої активності;
зниженої уваги до мовленнєвого оточення і недостатньо активній спостережливості;
уповільненого вироблення і патологічній інертності мовленнєвих стереотипів, поганому переключенні, або, навпаки, швидкому згасанні тих відбитків, що виникли у пам’яті;
як наслідок, виникають труднощі актуалізації навіть добре знайомих слів, не здійснюється перенесення засвоєної граматичної форми на інші слова;
у мовленнєвій безпорадності в нових ситуаціях і хаотичних діях під час вирішення вербальних завдань;
у порушеннях програмування висловлювання, нечформованості динамічного стереотипу. Недорозвинення динамічного стереотипу при моторній алалії є причиною появи порушень у використанні засвоєних засобів спілкування – заїканні;
зниження мовної здібності відображується на недостатності здібності до моделювання, заміщенню і символізації.
Особливості пізнавальної сфери дітей із МІП та ТРП мовлення
Мелодико-інтонаційні порушення: дистонія, фонастенія, ринофонія, афонія.
Темпоритмічні порушення: брадилалія, тахілалія, заїкання.
Сприйняття. При брадилалії спостерігається уповільненість слухового сприйняття; при заїканні відмічається недорозвиток музичного, тембрового, звуковисотного і динамічного слуху. Відмічається також порушення фонематичного слуху у частини дітей із заїканням;
Увага. При брадилалії відмічається уповільненість процесів уваги, труднощі переключення, інертність, схильність до стереотипій. При тахілалії страждає мовленнєва увага, вона характеризується нестійкістю, підвищеною переключуваністю, недостатнім об’ємом. При заїканні увага характеризується в залежності від клінічної симптоматики. При невротичному заїканні спостерігається підвищена увага до власного мовлення, реакції оточуючих. При неврозоподібному заїканні увага характеризується поверховістю, виснажуваністю, труднощами концентрації і переключення;
Пам’ять. При брадилалії характеризується уповільненістю мне стичних процесів. Особливості пам’яті при заїканні зумовлені наявністю феномену фіксованості на власному дефекті.
Мислення. При брадилалії відмічається уповільненість мислення; при тахілалії, навпаки, потік думок виявляється швидшим, ніж здатність їх артикуляційного оформлення. При неврозоподібному заїканні можливе порушення мислення у зв’язку з наявністю резидуально-органічного ураження головного мозку, яке проявляється у вигляді церебрастенічного чи гіпердинамічного синдромів;
Уява. При заїканні формує образи майбутніх мовленнєвих ситуацій, передбачення свої мовленнєвих помилок, очікування їх в певній ситуації чи видах мовленнєвої діяльності.