Відчуття та сприймання осіб із мовленнєвими порушеннями
Дані про розвиток відчуттів у дітей з порушенням мовлення свідчать, що для цього психічного процесу не характерні грубі відхилення від норми; частота порушень на рівні рецептора (зору, слуху) майже така сама, які в нормі.
Труднощі сприймання дітей з порушеннями мовлення:
Порушення фонематичного сприймання. Чим більша кількість звуків диференціюється у вимові, тим успішніше відбувається розрізнення фонем на слух;
Порушення зорового сприйняття. Недостатня сформованість цілісного образу предмета (труднощі розпізнавання при зашумленості, браку часу, зменшенні інформативних ознак предмету);
Порушення оптико-просторового гнозису. Труднощі в оволодінні письмом при органічних ураженнях мозку;
Труднощі в просторовій орієнтації. Залежності між вираженістю порушень гнозису обличчя (особливо стосовно оральної мускулатури) і тяжкістю порушень звуковимови.
Пам’ять осіб із мовленнєвими порушеннями
обсяг зорової пам’яті практично не відрізняється від норми;
рівень слухової пам’яті знижується відповідно до рівня мовленнєвого розвитку;
характерні парамнезії – повтор при відтворенні однакових слів кілька разів або називання нових слів.
Якісні характеристики слухо-мовленнєвої пам’яті у дітей з ТПМ:
низький обсяг пам’яті;
висока загальмованість;
недостатня міцність і точність запам’ятовування.
Увага осіб із мовленнєвими порушеннями
нестійкість;
знижена довільність;
труднощі в розподілі та переключенні;
труднощі в плануванні та контроль своїх дій;
набагато важче зосередити свою увагу на виконанні завдань в умовах словесної інструкції, ніж в умовах зорової;
темп діяльності знижується у ході роботи;
помилки уваги наявні впродовж усієї діяльності, часто самостійно не помічаються та не виправляються;
труднощі розподілу уваги між мовленням та практичною діяльністю.
Мислення осіб із мовленнєвими порушеннями
Діти з ТПМ інтелектуально збережені, а їх труднощі у здійсненні мисленнєвих операцій і особливо мовленнєвої діяльності є вторинними стосовно порушення мовлення;
Помічаються відставання у словесно-логічному мисленні, мисленнєві порушення при системних порушеннях мовлення (алалії, афазії).
Особливості мислення пов’язані з:
низьким обсягом знань про навколишній світ;
зниженою пізнавальною активністю;
труднощами у сприйманні, переробці інформації.
Перебіг мисленнєвих операцій у дітей з ТПМ:
порушення операції аналізу, виділення істотних ознак, зміщення уваги на другорядних, несуттєвих ознаках;
помилки і труднощі у здійсненні синтезу;
домінування елементарного характеру порівняння, яке здійснюється безсистемно;
узагальнення здійснюється насамперед за сенсорними ознаками, часто помилково;
труднощі у здійсненні прогностичної діяльності і несформованості раціональної стратегії.
Уява осіб із мовленнєвими порушеннями
обмеженість у розумінні образної символіки;
репродуктивний характер пізнавальної уяви;
недостатня оригінальність і стереотипність образів;
недостатня рухливість, інертність;
швидка виснажуваність;
низький рівень просторового оперування образами;
знижений рівень продуктивної діяльності;
недостатня емоційна включеність в процес створення продуктів уяви.
Диференціальна діагностика у логопсихології
Диференційна діагностика – спосіб діагностики, що виключає не підходящі через будь-які факти або симптоми захворювання, можливі у хворого, що в кінцевому рахунку повинно звести діагноз до єдино можливої хвороби.
ДД необхідна для постановки правильного діагнозу, що забезпечить адекватну та своєчасну корекцію. Щодо мовленнєвих порушень: врахування етіології та симптоматики.
Психомоторна основа поведінки осіб із мовленнєвими порушеннями
Особливості вольової сфери дітей з порушеннями мовлення:
недостатня сформованість вольової регуляції дій, саморегуляції;
порушення комунікативної функції мовлення заважає формуванню саморегуляції і призводить до виникнення компенсаторних рівнів;
тому виконання будь-якої діяльності супроводжується великою кількістю помилок, більшість з яких діти не помічають і не виправляють;
у зв’язку з особливостями розвитку мислення у дітей з ТПМ відмічаються труднощі планування діяльності, складання внутрішнього плану дій.
Порушення поведінки при різних розладах мовлення
Дітям з порушеннями мовлення властиві:
пасивність;
сенситивність;
залежність від оточуючих;
схильність до спонтанної поведінки.
Типи відхилень поведінки (за Фірсановою):
Конфліктна поведінка:
агресивна поведінка;
демонстративна поведінка;
Відсторонена поведінка:
уникнення спілкування/обмежене коло;
в конфліктній ситуації дитина поводить себе агресивно або відсторонено від проблем;
негативне/амбівалентне ставлення до ровесників і дорослих;
Пасивна поведінка:
зовнішнє і внутрішнє підпорядкування вимогам оточуючих.
Взаємостосунки у різних соціальних групах осіб із мовленнєвими порушеннями
Середня кількість контактів з окремими дітьми протягом терміну спостереження дітей з порушеннями мовлення і здорових дітей (обсяг спілкування) істотно не відрізняється. При цьому діти з порушеннями мовлення частіше міняють партнерів. Їхні контакти здійснюються в основному на більш низькому рівні організації в порівнянні зі здоровими дітьми. Переважають невербальні форми спілкування, в основному безсюжетні рухливі ігри.
Ослабленість умовно-рефлекторної діяльності, повільне утворення диференціювань, нестійкість пам’яті ускладнюють включення цих дітей у колективні ігри. Через порушення загальної та мовленнєвої моторики, особливо у дизартриків, дитина в грі швидко стомлюється. У дітей з мовленнєвими порушеннями нерідко виникають труднощі при необхідності швидкої переробки динамічного стереотипу, тому в іграх вони не можуть відразу переключатись з одного виду діяльності на інший.
Вирішальне значення в можливості взаємодії дітей з колективом однолітків мають насамперед індивідуальні (у тому числі порушені дефектом) особливості дитини, і в меншій мірі – тяжкість мовленнєвого дефекту.
Взаємостосунки у сім’ї осіб із мовленнєвими порушеннями
Успіх ранньої психолого-педагогічної допомогу напряму залежить від зацікавленої, активної і компетентної участі батьків в її реалізації. Це залежить від:
Типу сімейного виховання: відторгнення, байдужість, гіперопіка, вимогливість, стійкість, любов. Якщо в дитини наявні значні порушення здоров’я, можливий такий тип виховання, як виховання в культурі хвороби. Хвороба дитини ста смисловим центром життя всієї сім’ї, що негативно позначається як на особистісному розвитку самої дитини, так і на внутрішньо сімейних стосунках. При такому типі виховання можливий варіант емоційного відторгнення інших дітей і чоловіка. У випадку неправильного типу сімейного виховання необхідною психотерапевтична допомога сім’ї.
Особливості батьківської позиції щодо дитини: адекватність, динамічність, прогностичність. Адекватність виражається в реальній оцінці можливостей і особливостей дитини. Динамічність проявляється в постійно змінюваних очікуваннях щодо можливостей дитини. У випадку прогностичної позиції основним являється активний пошук засобів і способів допомоги дитині на основі обґрунтованого прогнозу її майбутнього розвитку.
Міжособистісна взаємодія у різних життєвих ситуаціях осіб із мовленнєвими порушеннями
У дітей з порушеннями мовлення найбільш виражені самозахисні реакції (37%), для яких характерна активність у формі осуду кого-небудь, заперечення власної провини, ухилення від докору, переважання захисту свого «Я» (я не винен). На другому місці за вираженостю – необхіднісно-наполегливі реакції (35%) у вигляді постійної потреби знайти конструктивне вирішення конфліктної ситуації у формі або вимоги допомоги від інших, або прийняття на себе обов’язку вирішити ситуацію, або впевненості в тому, що час і хід подій приведуть до її вирішення. Найменше представлені у дітей з порушеннями мовлення перешкодно-домінантні реакції (27%), при яких перешкоди, що викликають фрустрацію, всіляко акцентуються, незалежно від того, розцінюються вони як сприятливі, несприятливі чи незначні. У здорових дітей найбільш виражені необхіднісно-наполегливі реакції (41%), тобто носять конструктивний характер. Друге і третє місця у здорових дітей поділяють самозахисні і перешкодно-домінантні реакції (відповідно 28 і 28%), тобто їм в рівній мірі властиве заперечення провини.
Таким чином, діти з порушеннями мовлення виявляють відміну своїх адаптивних реакцій на конфліктні ситуації в міжособистісній взаємодії в порівнянні зі здоровими дітьми. Дітям з порушеннями мовлення властива підвищена готовність брати на себе відповідальність, а також проявляти самозахисний тип реакції.
Взаємовідношення в умовах фрустрації осіб із мовними порушеннями
У дітей із заїканням дошкільного віку Г.О. Волкова виявила дисгармонійний розвиток особистості. Воно виражалося в агресивності, підвищеному почутті винності, емоційної вразливості, соціальної незрілості, у використанні захисних видів реагування у важких ситуаціях.
У дітей з порушеннями мовлення найбільш виражені самозахисні реакції (37%), для яких характерна активність у формі осуду кого-небудь, заперечення власної провини, ухилення від докору, переважання захисту свого «Я» (я не винен). На другому місці за вираженостю – необхіднісно-наполегливі реакції (35%) у вигляді постійної потреби знайти конструктивне вирішення конфліктної ситуації у формі або вимоги допомоги від інших, або прийняття на себе обов’язку вирішити ситуацію, або впевненості в тому, що час і хід подій приведуть до її вирішення. Найменше представлені у дітей з порушеннями мовлення перешкодно-домінантні реакції (27%), при яких перешкоди, що викликають фрустрацію, всіляко акцентуються, незалежно від того, розцінюються вони як сприятливі, несприятливі чи незначні. У здорових дітей найбільш виражені необхіднісно-наполегливі реакції (41%), тобто носять конструктивний характер. Друге і третє місця у здорових дітей поділяють самозахисні і перешкодно-домінантні реакції (відповідно 28 і 28%), тобто їм в рівній мірі властиве заперечення провини.
Взаємовідношення з педагогом осіб із мовними порушеннями
Пріоритетні завдання психолого-педагогічного супроводу дітей з порушеннями мовленнння:
створення для дитини емоційно сприятливого мікроклімату в групі, при спілкуванні з дітьми педагогічним персоналом;
облік індивідуальних особливостей розвитку дітей в єдності інтелектуальної, емоційної і поведінкової сфер їх прояву;
надання допомоги дітям, які потребують особливих навчальних програмах, спеціальних формах організації їх діяльності;
підвищення психологічної компетентності вихователів, батьків з питань виховання та розвитку дитини.
Неадаптивні та адаптивні форми поведінки осіб із мовленнєвими порушеннями
Адаптивність/не адаптивність – тенденції відповідності/невідповідності між цілями і досягнутими результатами активності. З метою встановлення міри неадаптивності поведінки осіб з порушеннями мовлення були досліджені акцентуації особистості дітей з порушеннями мовлення. Незважаючи на помірну вираженість, акцентуації заїкуватих свідчать про зниження їх психічної адаптації за рахунок зменшення диференційованості реакцій на різні життєві ситуації.
Адаптивна поведінка осіб із порушеннями мовлення
Адаптивна поведінка – діяльність індивіда, що забезпечує взаємодію з іншими і можливість турбуватися про себе. З віком адаптивна поведінка змінюється, а адаптація підвищується – у дитини зменшується залежність від найближчого оточення і допомоги близьких. Кожному віковому періоду відповідають певні навички, важливі для адаптації в сім’ї, школі, дитячому садку і соціумі в цілому.
Будь-яке порушення розвитку неодмінно призводить до зниження адаптації дитини. При цьому тип дизонтогенезу визначає те, яка саме сфера життєдіяльності виявиться найбільш порушеною, а яка найбільш збереженою. Корекційний процес обов’язково повинен будуватись з урахуванням цих даних.
Порушення мовлення, пов’язані з органічними ураженнями ЦНС
афазія – повна або часткова втрата мовлення внаслідок органічного ураження кори головного мозку;
алалія – відсутність або недорозвиток мовлення, спричинений органічним ураженням мовленнєвих зон кори головного мозку у домовленнєвому періоді;
дизартрія – порушення звуковимови внаслідок порушення іннервації мовної мускулатури.
Цілі та задачі психологічної допомоги особам із порушеннями мовлення
Цілі психологічної допомоги: нормалізація, по можливості, окремих психічних процесів, відновлення цілісності особистості та оптимізація механізмів психічної адаптації, а також профілактика нервово-психічних розладів, обумовлених внутрішніми і зовнішніми чинниками психічного дизонтогенезу. Цілі психологічної допомоги можуть бути радикальними (повне зцілення) або паліативними (полегшення страждань).
При наданні психологічної допомоги дітям основними завданнями є:
подолання затримки в сенсорному, моторному, когнітивному розвитку;
корекція неадекватних методів виховання – «терапія середовища»;
виховання вищих емоцій і соціальних потреб (пізнавальних, етичних, трудових, естетичних);
навчання способам психічної саморегуляції, вмінню розпізнавати і відтворювати окремі емоції, емоційні стани, управляти ними;
формування навичок адаптивної поведінки в стресових ситуаціях, що забезпечує дитині і оточуючим найбільш сприятливу психологічну атмосферу;
складання рекомендацій для батьків та вихователів з підготовки індивідуальних програм для дітей з психологічної дезадаптацією, психоневротичними розладами і акцентуацією характеру.
При наданні психотерапевтичної допомоги дорослим основні завдання такі:
допомога у кращому розумінні своїх проблем;
усунення емоційного дискомфорту;
заохочення вільного вираження почуттів;
забезпечення хворого з порушеним мовленням новими ідеями або інформацією про те, як вирішувати проблеми;
допомога в перевірці нових способів мислення і поведінки реального життя.
Сутність поняття розвитку
Процес розвитку:
це перманентні позивні зміни, пов’язані з появою якісних новоутворень;
універсальною характеристикою розвитку є його нерівномірність;
процес розвитку безперервний і незворотний.
Психологія аномального розвитку дітей
Загальні закономірності для всіх типів аномального розвитку:
особистісні зміни;
порушення прийому, переробки, збереження і використання інформації;
порушення словесного опосередкування;
більш тривале формування уявлень і понять;
ризик виникнення станів соціально-психологічної дезадаптації.
Поняття дизонтогенезу
Дизонтогенез – відхилення від стадії вікового розвитку, на якій знаходиться дитина.
Характеристика дизонтогенезу:
уповільнення темпів розвитку, переходу від одного вікового періоду до наступного;
загальне зниження пізнавальної активності, що спричинює звуження знань та уявлень про навколишній світ та себе;
диспропорційність спонтанності та спрямованості розвитку;
недорозвиток всіх або певних видів предметної діяльності;
недорозвиток моторної сфери;
неузгодження образної та вербальної сфер;
деформація соціальної ситуації розвитку, системи відносин дитини з найближчим оточенням.
Сутність поняття деривації: види, причини та наслідки
Деривація – термін, що означає відхилення чого-небудь від основної траєкторії руху, відхилення від основного значення.
Види: материнська (емоційна), сенсорна, соціальна.
Наслідки:
затримка і спотворення інтелектуального розвитку;
емоційні розлади і спотворення формування емоцій;
вольові порушення (від зниженої активності до вираженої пасивності);
комунікативні порушення;
рухові стереотипії і нав’язливі дії (смоктання пальця, розгойдування);
розлади інстинктивної сфери та функціональні соматовегетативні прояви (порушення апетиту, сну).