Методи стимулювання і мотивації навчальної діяльності школярів у процесі навчання
Будь-яка діяльність здійснюється більш ефективно і забезпечує якісні результати, якщо при цьому в особистості є сильні, яскраві, глибокі мотиви, які викликають бажання діяти активно, сповна, переборюючи неминучі труднощі, несприятливі умови та інші обставини, наполегливо просуваючись до визначеної мети. З мотивацією діяльності тісно пов'язано її стимулювання. Стимулювати — означає спонукати, давати поштовх, імпульс думки, почуття і дії. З метою підвищення і зміцнення впливу на особистість школяра тих чи інших факторів використовуються різноманітні методи стимулювання, серед яких найпоширенішими є змагання, пізнавальні ігри, заохочення, покарання та ін.
Заохочення – спосіб вираження громадської позитивної оцінки поведінки і діяльності окремого учня колективу. Стимулююча роль заохочення визначається тим, що в ньому міститься суспільне визнання того образу дій, який вибрано й реалізується учнями у житті. Переживаючи почуття задоволення, учень відчуває піднесення бадьорості й енергії, впевненості у власних силах І подальший рух вперед.
Ефективність виховного впливу заохочення залежить від того, наскільки воно об'єктивне і знаходить підтримку в громадській думці колективу.
Покарання – це такий вплив на особистість школяра, який виражає осуд (засудження) дій і вчинків, що суперечать нормам суспільної поведінки, і змушують учнів неухильно дотримуватися їх. Покарання коригує поведінку дитини, дозволяє їй ясно зрозуміти, де і в чому вона помилилась, викликає почуття незадоволення, дискомфорту, сорому. Цей стан породжує в школяра потребу зміни своєї поведінки.
Мотиви обов'язку і відповідальності школярів у навчанні дозволяють переборювати неминучі труднощі, відчувати радість, почуття задоволення від переборення труднощів у навчанні.
Роз'яснення суспільної значимості навчання. Переконання школярів у суспільній значимості навчання передбачає розкриття ролі науки в розвитку всього суспільства
Роз'яснення індивідуальної значимості навчання. У цій справі вчителі відчувають особливі труднощі. Якщо школярі ще розуміють значення засвоєння навчальних предметів близьких до профілю очікуваної спеціальності, то значимість засвоєння інших предметів їм все ж доводиться роз'яснювати.
Творчий проект, як результат навчальної діяльності учнів з трудового навчання.
Під проектом розуміється обґрунтована, спланована і усвідомлена діяльність, спрямована на формування в учнів певної системи творчо-інтелектуальних і предметно-перетворювальних знань і вмінь.
Метод проектів не єдиний метод, який використовують на заняттях з трудового навчання. Він виступає як компонент, що об’єднує інші методи в єдине ціле – навчальний процес. На відповідних етапах виконання проекту необхідно використовувати такі методи як фантазування, комбінаторики, фокальних об’єктів, ідеальних властивостей об’єктів, розв’язування винахідницьких задач, метод художнього та технічного конструювання, а також словесні методи, методи демонстрації (зокрема, демонстрація прийомів роботи) та практичної роботи (зокрема, різні вправи, практичні роботи) та ін.
При виготовленні спроектованих виробів необхідно прищеплювати учням звичку планувати свою роботу, підбирати потрібні пристрої й інструменти, раціонально організовувати робоче місце, тощо. Для розвитку творчих здібностей школярів доцільно, щоб вони займались проектно-технологічною діяльністю, розв’язували технічні задачі, розробляли конструкції виробів, відпрацьовували технологію їх виготовлення, знайомилися з сучасними досягненнями техніки та технології. Важливо навчити їх самостійно розробляти проекти, виконувати технічну і технологічну документацію та виготовляти вироби.
Етапи методу проектів: 1.Організаційно підготовчий: усвідомлення проблемної ситуації, вироблення ідей та варіантів, формування параметрів і граничних вимог, обґрунтування виробу моделі. 2.Конструкторський: планування технологічного виготовлення: складання ескізів, підбір інструментів і обладнання, підготовка матеріалу до розкрою, розкрій, визначення послідовності техн.. операцій. 3.Технологічний: виконують операції. 4.Заключний: кінцевий контроль порівняння і випробування проекту, встановлення реалізації мети, захист проектів.
Етапи проектно-технологічної діяльності учнів на заняттях з трудового навчання
Спираючись на наукову літературу з питання теорії та практики проектно-технологічного підходу до трудового навчання, можна визначити структуру й послідовність проектно-технологічної діяльності учнів у такому вигляді:
1. Етап підготовки та організації проектно-технологічної діяльності. Учні мають вибрати об’єкт праці й поставити перед собою технічно-творчу проблему, визначити значення проектного об’єкта. На цьому етапі учні пропонують різні варіанти конструкції виробу, усвідомлюють варіанти запропонованої конструкції.
2. Етап технічно-творчого конструювання. Учні складають ескізи виробу, вибирають необхідні матеріали й інструменти, визначаються більш оптимальною технологією виготовлення проектного виробу.
3. Етап технологічного процесу. Учні виконують визначені технологічним процесом операції, проводять самоконтроль власної діяльності. Технологічний етап вимагає від учня дотримання технології, трудової дисципліни та культури праці.
4. Заключний етап. Учні виконують коригування виконаного виробу порівняно із запланованим, здійснюють випробування об’єкта, проводять самооцінку й аналіз підсумків проекту, захищають свій проект.
На кожному з цих етапів учні здійснюють визначену систему послідовних дій при розв’язанні проблемного завдання проекту. При цьому важлива роль, незважаючи на самостійність учня, відводиться вчителеві. Найголовніше його завдання — визначити структурний план роботи, запропонувати учням цікаві й посильні, з урахуванням розвитку рівня їх фізичних, інтелектуальних, творчих здібностей, проектні завдання (об’єкти); допомагати кожному учневі у вирішенні тих чи інших проблем, які виникають як на кожному етапі, і в цілому, наприклад, у виборі раціонального підходу до вирішення проблеми, визначенні оптимального варіанту технології виготовлення матеріального об’єкта.
Мотиви проектно-технологічної діяльності учнів на заняттях з трудового навчання
Під проектно-технологічним методом навчання треба розуміти такий метод навчання, коли учні набувають знань і умінь у процесі планування й виконання самостійних технічно-творчих завдань-проектів.
Навчання ж проектно-технологічній діяльності обумовлюється способом взаємодії з оточуючим світом, тобто формуванням проектно-технологічної культури.
Тому можна зробити висновок, що найбільш оптимальні умови для навчання проектно-технологічної діяльності та використання проектно-технологічних методів можна створити на уроках трудового навчання.
Аналізуючи науково-педагогічну літературу з даної проблеми, виявляється, що на сьогодні питання організації проектної роботи учня та вчителя недостатньо, тобто необхідне більш розгорнуте його висвітлення, насамперед, змісту, мети й етапності проектування.
Перевага проектно-технологічного методу трудового навчання полягає в тому, що учні під час цієї діяльності більш активно залучаються до самостійної, практичної, планової та систематичної роботи, в них виховується прагнення до пошуку шляхів створення нового або більш якісного вдосконалення існуючого виробу (матеріального об’єкта), формується уявлення про його майбутнє застосування, розвиваються моральні та трудові якості учня, мотиви вибору професії. При цьому слід приділяти увагу стану інтересів учнів до цього процесу, згасання інтересу сигналізує про недоліки в роботі вчителя. Необхідно стежити, щоб учні доводили свої задуми до кінця, особливо на технологічному етапі. Виготовляючи виріб, учень розширює та закріплює свої знання з інших навчальних предметів (математики, фізики, креслення, основ підприємницької діяльності тощо), удосконалює набуті уміння й навички у виконанні технологічних, економічних операцій.
Успішність проектування неможлива без таких взаємопов’язаних цілей: соціально-економічна ефективність; соціальна інтегрованість; соціальна активність; соціальна керованість.
Інтерактивні методи в трудовому навчанні
Сутність інтерактивного навчання полягає в тому, що навчальний процес відбувається за умов постійної, активної взаємодії всіх учнів. Це співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове навчання в співпраці)…”[56, 7].
Інтерактивне навчання не є зовсім новим, адже подібні підходи застосовувалися з давніх часів, а протягом короткого часу на початку радянської педагогіки були дуже поширеними в школі (лабораторне та бригадне навчання 20-х років).
Під час інтерактивного навчання учень стає не об’єктом, а суб’єктом навчання, він відчуває себе активним учасником подій і власної освіти та розвитку (це особливо важливо для старшокласників). Це забезпечує внутрішню мотивацію навчання, що сприяє його ефективності.
Завдяки ефекту новизни та оригінальності інтерактивних методів при правильній їх організації зростає цікавість до процесу навчання.
На нашу думку, особлива цінність інтерактивного навчання в тому, що учні навчаються ефективній роботі в колективі.
В слабкоорганізованому класі колектив відразу пасивний, керівника доводиться призначати “згори”, але обов’язково знайдеться “непокірний”. Тобто не відбувається нормального процесу розподілу ролей, взаємодії, прийняття рішень та їх виконання. Учні не здатні, оскільки не вміють, а не вміють тому, що їх не навчили співпрацювати. А саме ці навички будуть корисними і постійно застосовуваними в дорослому житті. При правильному, спланованому і систематичному застосуванні інтерактивних методів цю проблему можна розв’язати..
ПРЕДМЕТНА СИСТЕМА НАВЧАННЯ
Однією з тих систем є предметна (речова) система. Ця система сформувалась у період мануфактурного виробництва, коли зміст професії уявлявся в формі набору виробів, що їх міг виробити спеціаліст. Підготовка до праці за предметною системою полягала в тому, що учень повинен був навчитися виготовляти типові для даної спеціальності вироби. Ступені оволодіння спеціальністю визначалися складністю виробів, які учні виготовляли на даному етапі навчання. Як бачимо, основним елементом у трудовому навчанні за цією системою виступав предмет.
Предметна система мала певні позитивні сторони: вона забезпечувала інтерес учнів до роботи, давала їм можливість виявляти деяку самостійність, сприяла розвиткові технічної уяви. Але ця система вимагала багато часу на навчання і не забезпечувала формування в учнів загальних умінь і навичок у такій мірі, як це було потрібно їм для самостійної трудової діяльності. Тому ця система у ХІХ ст. була витіснена більш прогресивною операційною системою. Появі операційної системи передувало виділення операції із загального потоку виробництва і синтезування її як узагальненого елементу технології виготовлення виробів. Конкретно операційна система була представлена набором зразків – моделей, кожна з яких присвячувалась певним операціям. У навчальній програмі операцій йшли одна за одною у визначеній послідовності. До вивчення наступної операції переходили тільки після вивчення попередньої.
Операційна система трудового навчання
являла собою перехідний етап від методики кустарної до методики індустріальної. Навчання за операційною системою забезпечувало формування в учнів загальних навичок, що давало їм можливість швидше «пристосовуватись» до нових умов трудової діяльності. Вона мала і має велике значення для наукового обгрунтування навчання ручного і механізованого процесу праці. Проте операційна система не могла стати універсальною. Вона потребувала багато часу на засвоєння кожної операції, оскільки перехід до оволодіння нової операції здійснювався тільки після міцного засвоєння попередньої, а це не давало можливості своєчасно закріплювати на практиці вивчені трудові прийоми і приводило до послаблення сформованих навичок. Виникала потреба відновлювати їх за допомогою нових вправлянь. До того ж вправляння в операціях на об’єктах невиробничого характеру знижувало навчальний інтерес учнів, що негативно позначалося на процесі навчання.
Моторно-тренувальна система трудового навчання
Тренувальні вправи поділялись за своїм основним призначенням і розташовувались в такій послідовності:1. вправи з вихованням рухової культури;2. вправи з створенням біологічних установок;3. вправи з установкою зв’язків;4. вправи для закріплення виробничих прийомів, застосовуваних у попередніх вправах.
1 — ці вправи проводяться в умовах імітації виробничих умов (замість молотка палиця);
2 — мають вже певні зв’язки з відповідними виробничо-технічними умовами роботи (імітовані напилки).
Біологічні установки — статичні (поза), хватальні (хватка), рухово-конструктивні (конструкція рухів), темпові (темп), силові (сила), координаційні (координація рухів), точності (точність рухів).3 — відбувається формування виробничих прийомів у спеціальних імітаційних умовах (при рубанні металу — рубання чурки).4 — проводяться у виробничих умовах, при чому робота поступово ускладнювалась ( робота з напилками - бархатний — личкувальний — драчовий).
Увесь період навчання поділявся на чотири періоди:1. прийоми (сформувати трудові рухи);2. операції;3. період комплексів (операції у взаємозв’язку);4. самостійний період.
Таким чином особливості названої системи полягали у глибокому, доведеному до повного автоматизму розчленуванні трудового процесу під час навчання, розробці вправ для формування не тільки окремих прийомів, а й окремих рухів. Перевагою системи ЦІП є правильна побудова трудових рухів і робочих прийомів при виконанні виробничих операцій. Учні настроюються на швидку, ритмічну працю.
Операційно-комплексна система трудового навчання
Досить продуктивною виявилась думка про створення такої системи виробничого навчання, яка поєднувала б переваги розглянутих вище систем і була позбавлена їх недоліків. Творчі зусилля вчених і педагогів стимулювали появу нової, операційно-комплексної системи, основний зміст якої полягає у тому, що протягом першого етапу навчання з будь-якої професії учні послідовно вивчають потрібні операції. Так само, як і при операційній системі, ці операції здебільшого не пов'язані між собою в рамках єдиного технологічного процесу.
Названа система включає наступні етапи:тренувальні вправи учнів у виконанні окремих рухів і прийомів, з яких складається виучувана операція;вправи на поєднання вивчених в операції прийомів, тобто комплексне вивчення рухів і прийомів, з яких складається операція;послідовне вивчення і засвоєння декількох основних прийомів, що становлять певний ступінь у вивченні операції; послідовне комплексне застосування декількох вивчених операцій для виготовлення нескладних, але типових для певної професії виробів;самостійне виготовлення учнями предметів навчально-виховного характеру з включенням дедалі більшої кількості операцій у складніших їх комплексах;удосконалення і спеціалізація набутих виробничих умінь і навичок у виробничих заводах.Учні за даною системою засвоюють окремі операції, тривалість виконання яких визначається попередньою їх підготовкою і складністю операцій. Далі вони виконують комплексні роботи, які містять раніше сформовані операції. В такий спосіб учні поступово оволодівають саме тими прийомами і способами роботи, які стануть у пригоді їм у наступній професійній діяльності. При виконанні комплексних робіт можна досягти подвійної мети. По-перше, вдосконалити вміння виконувати операції, по-друге, набути умінь виконувати на базі кількох операцій комплексну роботу, яка відповідає даному технологічному процесу. Зміст окремих комплексних робіт у процесі навчання поступово ускладнюється. Учні самі визначають послідовність операцій, відбирають комплексні роботи, контрольні інструменти. Основним елементом є комплекс операцій та відпрацювання прийомів кожної операції. Дія системи спрямована тільки на практичну частину заняття, на фізичну працю, не враховується інтелектуальний зміст трудового навчання. До переваг операційно-комплексної системи слід віднести ту обставину, що комплексну роботу можна виконувати у процесі реальної продуктивної праці учнів.
Використання наочних посібників на уроках трудового навчання
.Реалізація загальноосвітніх завдань трудового навчання та його ефективність значною мірою залежать від умов, що створюються для пізнавальної діяльності учнів. Одна з найважливіших із них — забезпечення наочності навчання.
У практиці роботи вчителі трудового навчання навіть у кризовій ситуації щодо матеріально-технічного забезпечення освіти використовують велику кількість наочних засобів, бо без них неможливо розкрити зміст навчального матеріалу, створити в учнів необхідні уявлення, образи, розвивати їхні просторову уяву й технічне мислення. Типовий перелік навчального обладнання і наочних засобів для трудового навчання містить понад сто найменувань. Однак на сьогодні системи виробництва і постачання закладів освіти засобами навчання не створено. Це спонукає вчителів самостійно шукати шляхи поповнення навчально-матеріальної бази, створювати наочні посібники, пристрої та обладнання в шкільних майстернях. Така робота деякою мірою не тільки вирішує проблему матеріально-технічного забезпечення, а й сприяє педагогічному пошуку, творчості, а в тих випадках, коли до конструювання наочних посібників та обладнання залучаються учні, — має ще й неабиякий педагогічний ефект. Власноручно виготовлені вироби сприяють підвищенню ефективності засвоєння навчального матеріалу, бо досконало вивчаються учнями у процесі практичної роботи над їх створенням і більше цінуються учнями, адже то результат їхньої праці. Таким чином, створення наочних посібників у шкільних майстернях зумовлюється не тільки необхідністю поповнення навчального фонду засобами навчання, а й знаходить обгрунтування в освітніх та виховних наслідках.
Організаційна частина та актуалізація опорних знань, як етапи уроку трудового навчання
1 2 3 4 5 6