Тематична (періодична) перевірка полягає в забезпечення контролю за засвоєнням всієї теми. Вчитель задає такі питання або пропонує такі завдання, які за короткий проміжок часу дають можливість учневі побачити основний зміст теми, основні її ідеї. Підсумкова перевірка і оцінка знань проводиться за кожний семестр і за навчальний рік. Її значення в тому, щоб жати правильну об'єктивну оцінку досягнутим успіхам учня, рівню його розвитку. Враховуються всі аспекти навчальної діяльності. методи перевірки і оцінки знань, вмінь, навичок учнів
В своєму розпорядженні вчитель має такі методи перевірки та оцінки знань, вмінь і навичок учнів як: - письмовий контроль за один або декілька уроків, включаючи і коротку письмову роботу на 10-15 хв. - усне опитування (індивідуальне і фронтальне); - цілеспрямоване спостереження окремих учнів, їх роботи на уроці, із чого виводиться так звана оцінка за урок; - методи контролю, які витікають із специфіки окремих предметів, наприклад: виробничої практики, уроків фізкультури, лабораторних робіт з природничих дисциплін, на уроках малювання і співів. - тестування (усне, письмове, фізичне).
Основними формами письмової перевірки знань є контрольні та самостійні письмові роботи. Важливо, щоб учні були завчасно повідом лені про наступну контрольну роботу, знали тему контрольної роботи, ще на початку вивчення теми отримали зразки тих завдань, які будуть пропонуватися учням для контрольної роботи. На контрольній роботі не повинно бути завдань, які не звґязані зі змістом матеріалу, що вив чався.
Загальна характеристика методів трудового навчання.
У дидактиці метод навчання - це певний спосіб цілеспрямованої реалізації процесу навчання, досягнення поставленої мети
Найпоширеніші в педагогіці такі класифікації методів навчання:
за джерелом передачі та сприймання навчальної інформації - словесні, наочні, практичні (С. Петровський, Є. Голант);
за характером пізнавальної діяльності учнів - пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, проблемне викладання, частково-пошуковий, дослідницький (І. Лернер, М. Скаткін);
залежно від основної дидактичної мети і завдань - методи оволодіння новими знаннями, формування вмінь і навичок, перевірки та оцінювання знань, умінь і навичок (М. Данилов, Б. Єсипов); методи усного викладу знань, закріплення навчального матеріалу, самостійної роботи учнів з осмислення й засвоєння нового матеріалу роботи із застосування знань на практиці та вироблення вмінь і навичок, перевірки та оцінювання знань, умінь і навичок (І. Харламов);
класифікація з точки зору цілісного підходу до діяльності у процесі навчання - методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності; стимулювання й мотивація учіння, контролю, самоконтролю, взаємоконтролю і корекції, самокорекції, взаємокорекції в навчанні (Ю. Бабанський).
Найбільш поширеною в дидактиці останніх років, як показує аналіз, є класифікація методів навчання, яку запропонував видатний дидакт Ю. Бабанський. За його підходом, доцільно виділяти чотири великих групи методів навчання.
Методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності.
Методи стимулювання й мотивації навчально-пізнавальної діяльності.
Методи контролю (самоконтролю, взаємоконтролю), корекції (самокорекції, взаємокорекції) за ефективністю навчально-пізнавальної діяльності.
Бінарні, інтегровані (універсальні) методи.
Форми позакласної роботи з трудового навчання
У шкільній практиці розрізняють такі форми позакласної роботи: індивідуальна, групова, масова.
До індивідуальної роботи можна віднести виготовлення наочного приладдя,рисування діаграм, підготовку і добір матеріалу для складання задач. Індивідуальна робота — це самостійна робота, яка дає учням добрі практичні навички.
До групової форми належать робота математичного гуртка, проведення математичних ігор, випуск математичної газети. При цій формі роботи підбирають групу учнів, які мають однаковий вік і однакові інтереси. Роботу групи планує вчитель, але ініціатива при складанні плану повинна належати учням.
Масовими заходами є проведення екскурсій, математичних вечорів, конкурсів, олімпіад тощо.
Різні форми позакласної роботи дають можливість будувати її з урахуванням індивідуальних особливостей учнів. Одні діти проявляють інтерес до розв’язування задач, інші хочуть майструвати — виготовляти наочне приладдя,а ще інші успішно можуть виступити перед своїми товаришами і т.д. Тому важливе значення має вивчення індивідуальних особливостей учнів і добір для них найбільш цікавої форми роботи.
Як правило, позакласну роботу проводять систематично, за заздалегідь розробленим планом. Але це не виключає епізодичного проведення, особливо в I та II класах, окремих заходів: математичних ігор, годин цікавої арифметики та ін.
Зміст позакласних заходів треба добирати так, щоб дати можливість учням вивчати в більш ранньому віці елементи сучасної науки в доступній для них формі.
Позаурочні форми навчання, доцільність їх використання в навчальному процесі.
Позакласна робота — різноманітна освітня і виховна робота, спрямована на задоволення інтересів і запитів дітей, організована в позаурочний час педагогічним колективом школи.
Позашкільна робота - освітньо-виховна діяльність позашкільних закладів для дітей та юнацтва.
Обидва види роботи мають спільні завдання і передбачають застосування переважно однакових засобів, форм і методів виховання.
Завдання позакласної та позашкільної роботи — закріплення, збагачення та поглиблення знань, набутих у процесі навчання, застосування їх на практиці; розширення загальноосвітнього кругозору учнів, формування в них наукового світогляду, вироблення вмінь і навичок самоосвіти; формування інтересів до різних галузей науки, техніки, мистецтва, спорту, виявлення і розвиток індивідуальних творчих здібностей та нахилів; організація дозвілля школярів, культурного відпочинку та розумних розваг; поширення виховного впливу на учнів у різних напрямах виховання.
Позакласна та позашкільна робота будується на розглянутих раніше принципах виховання, проте вона має і свої специфічні принципи: Добровільний характер участі в ній. Сприяє тому, що учні можуть обирати профіль занять за інтересамиСуспільна спрямованість діяльності учнів. Цей принцип вимагає, щоб зміст роботи гуртків, клубів та інших форм діяльності, відповідав потребам розбудови української держави, відображав досягнення сучасної науки, техніки, культури і мистецтва. Розвиток ініціативи і самодіяльності учнів. У позакласній і позашкільній діяльності слід ураховувати бажання школярів, їх пропозиції, щоб кожен з них виконував цікаву для себе роботу. Розвиток винахідливості, дитячої технічної, юнацької та художньої творчості. Під час занять перед учнями слід ставити завдання пошукового характеру: створення нових приладів, удосконалення наявних; приділення особливої уваги творчому підходу до справи тощо.
Зв'язок з навчальною роботою. Позакласна та позашкільна робота повинна бути логічним продовженням навчально-виховної роботи, яка здійснюється на уроках.
Перенос та інтерференція в трудовому навчанні
Значний вплив на оволодіння учнями трудовими діями мають раніш засвоєні ними трудові дії, які можуть або прискорити або гальмувати засвоєння нових дій. Позитивний вплив набутого досвіду на засвоєння нових дій називається переносом, а негативний -інтерференцією.
Виникає перенос тоді, коли в раніше засвоєних трудових діях є подібні елементи, що і в діях, які вивчаються. Цей фактор впливає на побудову навчального процесу в тому плані, що дії, які засвоюються, повинні спиратись на раніш набуті і бути основою для успішного оволодіння наступними діями. . Тому виникає потреба відбирати з них найтиповіші з урахуванням дидактичних вимог. При цьому необхідно, щоб учні одержувати уявлення не лише про конкретний програмовий матеріал, але й усвідомлювали його зв’язок з виробничими об’єктами і процесами, котрі залишилися поза межами програми. Це досягається за рахунок переносу знань, умінь і способів діяльності в нові умови. Така ж ситуація характерна і для профорієнтаційної роботи із учнями.
Інтерференція виникає тоді, коли елементи раніш набутих дій застосовуються в умовах нових дій, без урахування їх особливостей.
Таким чином перенос та інтерференція має місце лише при певних умовах, які можна і необхідно врахувати при організації І проведенні уроків і цим самим підвищити ефективність навчання учнів трудовим діям.
Урок - основна форма організації навчального процесу. Вимоги до сучасного уроку. Типи уроків в залежності від дидактичної мети.
Урок - це логічно закінчений, цілісний, обмежений визначеними тимчасовими рамками етап навчально-виховного або, як зараз кажуть, педагогічного процесу
Сучасні вимоги до уроку. Вимоги до побудови уроку
1. Відповідність уроку програмі за місцем і часом. 2. Структура уроку та доцільність етапів, їх співвідношення за часом. 3. Ідейність і науковість. 4. Естетичне виховання, емоційні сторони уроку. 5. Подача нового матеріалу. 6. Дотримання принципів розвивального навчання. 7. Зв'язок із життям. 8. Наочність навчання, використання ТСО. 9. Робота з книгою. 12. Самостійність у роботі учнів. 13. Активність та ініціатива учнів. 16. Індивідуальний підхід (увага до здібних, робота з відстаючими). 18. Глибина та міцність знань учнів. 19. Відповідність оцінок та анотації до них. 20. Організація домашнього завдання. 21. Темпи проведення уроку. 22. Педагогічний такт учителя. 23. Мова вчителя, його суб'єктивні достоїнства. 24. Робота над вимовою. 25. Словниково-фразеологічна та стилістична робота. 26. Розвиток зв'язного мовлення, практична спрямованість. 27. Вивчення граматики, лексики. 28. Техніка читання. 29. Культура мови та письма. 30. Вивчення літературних творів. 31. Система письмових робіт.
Основні типи уроків у сучасній вітчизняній школі: · комбіновані (змішані) уроки; · уроки засвоєння нових знань; · уроки формування навичок і вмінь; · уроки узагальнення і систематизації знань; · уроки практичного застосування знань, навичок і умінь; · уроки контролю і корекції знань, навичок і вмінь.
Організація роботи гуртків.
Перш ніж створити гурток, майбутній керівник повинний розробити його програму, структура й утримання якої повинні відповідати загальновідомим дидактичним принципам: науковість, (наочність, зв'язок теорії з практикою; актуальність, облік загальних (вікових) і індивідуальних особливостей дітей, їхніх конкретних інтересів і можливостей.
У програмі гуртка розкривається не тільки зміст, але і вказуються прогнозовані результати - опис знань, умінь і навичок, що одержать вихованці в ході занять, що розвиваються здібності і якості особистості.
Необхідною підмогою для керівника гуртка служить календарно-тематичний план, у якому передбачаються дати проведення занять, назви розділів і тим, основні поняття, зміст практичної діяльності, методичне забезпечення й устаткування. При його обговоренні з членами гуртка випливає по можливості врахувати їхні пропозиції і побажання. Важливо, щоб хлопці самі сталі організаторами життя гуртка, відчули відповідальність за його роботу, а керівник уміло, й тактовно керував їхньою діяльністю.
Основним звітним документом у гуртку є навчальний журнал. На початку року в нього вносяться зведення про всіх гуртківців. Тут указується тема заняття, відзначаються присутні.
Запис у гурток проводить керівник у визначені години у приміщенні, де надалі будуть проходити заняття. Якщо гурток працює вже не перший рік, то на період проведення запису рекомендується організовувати невелику виставку моделей, учбово-наглядних посібників, виробів, зроблених гуртківцями й відображаючи характер його роботи.Учасники гуртка повинні бути близькі за віком, різниця у віці може бути не більш 1-2 років.
Особливої уваги вимагає комплектування гуртка першого року навчання. Його доцільно проводити в другій половині вересня, після того як у школі вже уточнений розклад уроків. Інформація про набір у гурток (короткі зведення про гурток, про вік прийнятих, про час і місце запису) повинна бути вчасно доведена до зведення учнів.
Комплектування кружка не закінчується з початком його роботи, він може продовжуватися ще і протягом навчального року. Це відбувається тому, що, з одного боку, має місце відсів, а з іншого боку - нерідко і після початку занять з'являються бажаючі записатися в гурток. Оптимальна кількість членів гуртка -15 чоловік.
Завдання та зміст предмету теорії методики трудового навчання.
У вузькому розумінні методику трудового навчання (МТН) можна розглядати як дидактично обгрунтовану систему знань, умінь і навиків, що відображає загальні принципи, методи та форми роботи з трудового навчання і є галуззю педагогічної науки.
Предметом МТН є дослідження суті розвитку і формування дитини як особистості в процесі трудового навчання й розробка на цій основі дидактичних засад діяльності учнів на заняттях у шкільних майстернях. Цілком зрозуміло, що подане визначення не може вважатися єдиним / адже предметів вивчення у будь-якій науці, в тому числі й методиці, вичленовується багато/ але, на наш погляд, воно чітко акцентує увагу дослідника на актуальних проблемах трудової підготовки підростаючого покоління.
Загальні завдання МТН дозволяють:1. Розуміти зміст, ідеї, принципи побудови шкільних навчальних програм, підручників та посібників з трудового навчання.2. Добре знати функції вчителя з організації, планування, матеріального забезпечення трудової підготовки.3. Вміти готуватися до теоретичних та практичних занять, досконало володіти прийомами та методами роботи щодо здійснення навчального процесу.4. Організовувати та проводити позакласну роботу, різноманітні позашкільні заходи.
5. Планувати та здійснювати профорієнтаційну роботу.6. Поєднувати навчання та виховання у процесі трудової підготовки.7. Здійснювати міжпредметні зв'язки.8. Проводити науково-дослідну та навчально-методичну роботу, що дає можливість значно підняти рівень викладання трудового навчання у загальноосвітній школі.
Завдання та зміст трудового навчання в школі.
Трудове н.— процес залучення молоді до різноманітних педагогічно організованих видів суспільно корисної праці з метою передання їй виробничого досвіду, розвитку в неї творчого практичного мислення, працьовитості й свідомості людини праці.
Завдання і зміст трудового навчання.
Трудове н. покликане забезпечити вирішення таких завдань:— психологічна підготовка особистості до праці (усвідомлення соціальної значущості праці, формування прагнення сумлінно і відповідально працювати, дбайливо ста витися до результатів праці тощо);— практична підготовка до праці (озброєння вихованців необхідними знаннями, вироблення у них умінь і навичок трудової діяльності, виховання основ трудової культури);— підготовка до свідомого вибору професії.
Головна складова системи трудового.— трудове навчання, що триває від першого класу до закінчення школи. Його зміст визначає навчальна програма з трудового навчання для кожного класу. У молодших класах учні набувають елементарних навичок роботи з папером, картоном, пластиліном, природними матеріалами. Вони беруть участь у вирощуванні сільськогосподарських рослин на пришкільній ділянці, доглядають домашніх тварин, квіти і т. д. У середніх класах діти здобувають знання, опановують уміння і навички з оброблення металу, дерева, основ електротехніки, металознавства, графічної грамоти. У міських школах вивчають технічну і обслуговуючу працю, а в сільських — сільськогосподарську, обслуговуючу і технічну. У старших класах трудове навчання має професійно орієнтований характер. Профілі трудової підготовки визначають на місці з урахуванням потреб народного господарства і наявної навчально-технічі, Дидактичні методи цієї групи мають у допоміжній школі величезне значення як засоби підвищення свідомості, міцності засвоєння знань і формування в учнів умінь та навичок.
Методи контролю і самоконтролю в навчанні
Методи контролю — це способи, з допомогою яких визначається результативність навчально-пізнавальної та інших видів діяльності учнів і педагогічної роботи вчителя Найдоступнішим методом контролю є планомірне цілеспрямоване й систематичне спостереження вчителя за діяльністю учнів.
Як відносно самостійний етап, контроль у процесі навчання виконує взаємопов'язані освітню, розвиваючу й виховну функції.
Освітньо-розвиваюче значення перевірки знань, умінь і навичок виражається в тому, що учні не лише отримують користь, вислуховуючи відповіді товаришів, але й самі беруть активну участь в опитуванні, ставлячи запитання, відповідаючи на них, повторюючи матеріал про себе, готуючись до того, що кожен з них може бути опитаний у будь-який момент.
Виховна функція контролю полягає у привчанні учнів до систематичної роботи, в їх дисциплінованості, виробленні волі.
На різноманітних етапах навчання використовуються різноманітні види контролю: попередній, поточний, тематичний, підсумковий, а також форми його організації. Попередній контроль спрямований на виявлення знань, умінь і навичок учнів з предмету чи розділу, який буде вивчатися. Поточний контроль здійснюється в повсякденній роботі з метою перевірки засвоєння попереднього матеріалу і виявлення прогалин у знаннях учнів. Тематичний контроль здійснюється періодично, після вивчення нової теми чи нового розділу і має на меті систематизацію знань учнів. Цей вид контролю здійснюється на повторювально-узагальнюючих уроках і сприяє підготовці до контрольних заходів: усних і письмових заліків. Підсумковий контроль проводиться в кінці чверті, півріччя, навчального року, а також після закінчення навчання в початковій, неповній середній і повній середній школі.
За формами контроль поділяється наіндивідуальний, груповий і фронтальний.
У навчальному процесі в різноманітних поєднаннях використовуються методи усного, письмового, практичного (лабораторного), машинного контролю і самоконтролю учнів.
Методи самоконтролю. Суттєвою особливістю сучасного етапу удосконалення контролю в школі є розвиток в учнів навичок самоконтролю за ступенем засвоєння навчального матеріалу, уміння самостійно знаходити допущені помилки, неточності, а також спосіб усунення виявлених недоліків.
1 2 3 4 5 6