1   2   3   4   5   6
Ім'я файлу: МОШЕНСЬКА А.С.docx
Розширення: docx
Розмір: 1496кб.
Дата: 14.04.2021
скачати
Пов'язані файли:
Розповідь про одну із систем фізичного виховання.docx
Фізіологічна характеристика видів спорту.docx
1-2.doc
Курсова нормальна.docx
медична карта.docx
роль спортивних ігор.docx
МОГВ (3).docx

1.2. Особливості мислення молодших школярів

Для успішного навчання і виховання дитини необхідно знати особливості її психічного розвитку, володіти методами їх діагностики, здійснювати контроль і корекцію відхилень і затримок у психічному розвитку дітей з урахуванням як вікових, так і індивідуальних особливостей не лише для того, щоб визначити психологічну готовність до школи, а й підібрати дієві методи навчання та виховання учнів.

Психологічна готовність дитини до школи характеризується в першу чергу рівнем розвитку інтелектуальних процесів, якісними особливостями дитячого мислення. На першому етапі початкового навчання дитина повинна вміти:

‒ виділяти суттєве в предметах і явищах навколишнього світу,

‒ узагальнювати і диференціювати їх у відповідних категоріях;

‒ порівнювати, встановлюючи як спільні, так і відмінні властивості;

‒ розмірковувати, відповідати на питання;

‒ знаходити причини явищ;

‒ робити висновки.

Мислення молодших школярів характеризується в цьому віці центрацією, коли дитина сприймає все тільки зі своєї позиції.

Л.В. Виготський [7, с.389 - 426] дослідив, що з початком шкільного навчання мислення висувається в центр свідомої діяльності дитини. Розвиток мовно-логічного мислення, що відбувається в ході усвідомлення навчальних знань, перебудовує і всі інші пізнавальні процеси. Д.Б. Ельконін, вслід за Л.В. Виготським, вважає, що зміни в сприйнятті, в пам'яті породжують мислення. Учні використовують мисленнєві дії при вирішенні завдань на сприйняття, запам’ятовування і відтворення, «пам'ять в цьому віці стає мислячою, а сприйняття – думаючим»,веде до виникнення і розвитку таких нових якісних утворень, як рефлексія, аналіз, внутрішній план дій [12,156] .

Глибокі зміни, що відбуваються в психологічній сфері молодшого школяра, свідчать про широкі можливості розвитку мислення на даному етапі зростання. Протягом цього періоду на якісно новому рівні реалізується потенціал мислення дитини як активного суб’єкта, що пізнає навколишній світ і самого себе, здобуває особистий досвід в цьому світі.

Н.Ф. Тализіна наголошує, що згідно сучасних психологічних даних, мисленнєвий розвиток молодших школярів має великі резерви. В загальноосвітній школі ці резерви фактично не використовуються. Багатолітні досліди під керівництвом Д.Б. Ельконіна і В.В. Давидова, показали, що в сучасних дітей в силу принципово нових, соціальних умов їх розвитку та особливостей мислення сформувались більш широкі і більш багатші розумові і мисленнєві здібності .

Розвиток мислення учнів початкової ланки виявляється у здатності усвідомлювати й розв’язувати все складніші пізнавальні й практичні завдання, виконуючи потрібні для їх розв’язання дії та операції, виражати їх результати у судженнях, поняттях, міркуваннях і умовиводах.

До особливостей мислення молодших школярів належить конкретно-образне мислення. Конкретність мислення молодших школярів виявляється в тому, що певну розумову задачу вони можуть розв’язати, тільки виходячи з означених словами конкретних предметів, їх зображень або уявлень. Під впливом навчання в мисленні молодшого школяра змінюється співвідношення образних і понятійних, конкретних і абстрактних компонентів.

Учні молодших класів застосовують переважно практично-дійовий і образно-мовний аналіз. При комплексному аналізі засвоєння ними матеріалу більш повне та глибоке, тому що учні розглядають майже усі частини, властивості навчального предмета, але взаємозв’язків між ними ще не встановлюють, тобто вони перелічують у певній послідовності відокремлені частини або властивості без взаємозв’язку між ними. [23].

Порівняння у молодших школярів, як аналіз і синтез теж має низку особливостей. Насамперед у порівнянні учні легше знаходять відмінності, а подібність – важче. Діти молодшого віку по-різному порівнюють одні й ті ж предмети та за тотожних умов неоднаково успішно рухаються в умінні порівнювати. Процес порівняння у молодших школярів має синтетичний, узагальнюючий характер.

У процесі навчання в учнів змінюються операції порівняння. Уже в 2 класі збільшується кількість дітей, які знаходять не тільки відмінне, але й подібне. При порівнянні предметів учні 2 класу визначають значно більше ознак, ніж першокласники. Частіше порівнюються предмети за суттєвими ознаками.

Розвиток абстракції в учнів початкових класів виявляється у формуванні здатності виділяти загальні та суттєві ознаки, зв’язки та відношення, а також розрізняти несуттєві ознаки та зв’язки цих предметів чи явищ. Однією з особливостей абстракції учнів початкових класів є те, що вони іноді замість суттєвих ознак виділяють зовнішні, яскраві ознаки. Інша особливість полягає в тому, що діти легше абстрагують властивості предметів та явищ, ніж зв’язки та відношення, які існують між ними.

У розвитку абстрактного боку мислення велику роль відіграють уроки математики, оскільки предметом вивчення стають відверті поняття.

Найважливішою розумовою операцією є узагальнення. Однією з особливостей узагальнюючої роботи розуму молодшого школяра є те, що він використовує тільки ті суттєві ознаки, які ним створені. Як свідчать дослідження П.П. Блонського [5], Л.С. Виготського[7], Н.А.Менчинської [23] та інших, учні 1-2 класів, характеризуючи предмети, говорять насамперед про різноманітні дії цих предметів та про дії відносно них. Наприклад, розмірковуючи про сонце, рослини, тварини, дитина вказує, що: «Сонце гріє, світить.», «Яблуня росте, дає яблука, вони смачні, ми їх їмо.», «Корова дає молоко.», «Птахи літають, співають.»).

Розвиток узагальнення у дітей відбувається від чуттєвого до понятійно-образного. Поступово встановлюється зв’язок конкретного із загальним та загального з конкретним.

Узагальнення відбувається в тісному зв’язку із конкретизацією. Засвоєння понять, законів, правил відбувається на основі розгляду окремих предметів, фактів, явищ. Засвоєні поняття, закони, правила використовуються при розв’язуванні окремих конкретних завдань.

Під впливом вимог навчальної діяльності поступово вдосконалюються і способи узагальнення: від переважно наочно-мовних діти переходять до уявно-мовних, а згодом і до понятійно-мовних способів. Відповідно змінюються й результати узагальнення.

Спеціальна робота, зокрема в ігровій формі, спрямована на формування у школярів умінь узагальнювати, групувати, класифікувати об’єкти, є умовою успішного розвитку в них мисленнєвих операцій.

Експериментальними дослідженнями доведено, що, дотримуючись низки умов, спираючись на дидактичні ігри у навчальному процесі, можна забезпечити значно ефективніше здійснення учнями переходів не тільки від конкретного до абстрактного, а й від абстрактного до конкретного (В.В.Давидов, А.С.Максименко та інші) .

Крім вище сказаного, спостерігаються й істотні індивідуальні особливості мисленнєвої діяльності молодших школярів, виражені в рівнях розвитку операцій аналізу і синтезу, абстрагування і узагальнення, у співвідношеннях конкретно-образних і абстрактно-словесних компонентів, у гнучкості мислення.

Зміна процесів мислення впливає на важливі новоутворення у всіх сферах психічного розвитку, здійснюючи вплив на розвиток інтелекту, особистість, соціальне відношення.

Розвиток мислення дитини молодшого шкільного віку зумовлюється особливістю засвоєння знань у початковій школі. На цьому віковому етапі провідною діяльністю стає навчання, тому на нашу думку, дидактична гра має бути спрямована на формування у дитини потреби в знаннях, активного інтересу до того, що може стати новим джерелом знань, інструментом удосконалення пізнавальних умінь і навичок. Дидактична гра в усіх своїх видах виконує різні функції, але домінує мотиваційна. Саме тому дидактична гра має переваги порівняно з іншими методами навчання в початковій школі і заслуговує на особливу увагу.
1.3. Поняття, характеристика, різновиди дидактичних ігор, їх вплив на розвиток мислення молодших школярів

Сучасна психологія стверджує, що гра охоплює всі періоди життя людини. Це – важлива форма її життєдіяльності, а не вікова ознака.

Педагог С.Т. Шацький писав, що гра, це життєва лабораторія дитинства, вона дає той аромат, ту атмосферу молодому життю, без якої ця пора її була б загубленою для людства. У грі, цій соціальній обробці життєвого матеріалу, є найбільш здорове ядро розумної школи дитинства .

Дидактична гра – гра, спрямована на формування у дитини потреби в знаннях, активного інтересу до того, що може стати їх новим джерелом, удосконалення пізнавальних умінь і навичок, розвитку мислення, практичних дій, збагачення життєвого досвіду. У дидактичній грі як формі навчання взаємодіють навчальна (пізнавальна) та ігрова (цікава) сторони. Відповідно до цього вчитель одночасно навчає учнів і бере участь у їхній грі, а учні, граючись, навчаються.

Використовують дидактичні ігри у навчанні та вихованні молодших школярів за необхідності актуалізувати їхній досвід, повторити, уточнити, закріпити набуті знання і уявлення про природні явища, працю і побут людини, що паралельно якісно впливає на розвиток розумових здібностей, збагачує мовний запас, активізує мисленнєву діяльність. Вдаються до них і після спостережень, екскурсій, бесід та інших занять. Нерідко ігри з дидактичними матеріалами є основним засобом навчання і виховання, за допомогою яких вчитель готує учнів початкових класів правильно сприймати об'єкти і явища навколишнього світу, розвивати мовленнєві та мисленнєві можливості.

Використання ігор у навчанні робить недоречною авторитарну позицію вчителя у спілкуванні з учнями початкових класів. Адже щоб зацікавити дітей майбутньою діяльністю, внести у навчання ситуації несподіванки, вільного вибору, яскраві позитивні емоції, педагог повинен сам стати учасником гри.

Особливо важливе поєднання гри з навчальною діяльністю у початкових класах, коли складний перехід від дошкільного дитинства до школи зумовлює поступову зміну провідних видів діяльності – ігрової на навчальну.

О.Я. Савченко, розглядаючи структуру розгорнутої ігрової діяльності, зазначає наступні її компоненти [34]:

‒ спонукальний – потреби, мотиви, інтереси, прагнення, які визначають бажання дитини брати участь у грі;

‒ орієнтувальний – вибір засобів і способів ігрової діяльності;

‒ виконавський – дії, операції, які дають можливість реалізувати ігрову мету;

‒ контрольно-оцінний – корекція і стимулювання активності ігрової діяльності.

Як ігровий метод навчання ‒ дидактична гра постає у двох видах:

  1. Дидактична гра. Ґрунтується на самонавчанні та самоорганізації учнів.

  2. Гра-заняття (гра-вправа). Провідна роль в ній належить вчителю, який є її організатором. Під час гри-заняття учні засвоюють доступні знання, у них виробляються необхідні вміння, удосконалюються психічні процеси (сприймання, уява, мислення, мовлення). Ефективне опанування знань і вмінь відбувається в практичній діяльності за активізації мимовільної уваги і запам'ятовування, ігрова діяльність спеціально планується і пристосовується для навчальних цілей.

Дидактичні ігри – різновид ігор за правилами. У світовій педагогіці відомі системи дидактичних ігор, які вперше розробили для дошкільного виховання Ф. Фребель і М. Монтессорі [24].а для початкового навчання – О. Декролі

Дидактичні ігри, які використовуються в початковій школі, виконують такі функції: активізують інтерес та увагу дітей; розвивають пізнавальні здібності, кмітливість, уяву, саморегуляцію; закріплюють знання, вміння і навички; тренують сенсорні вміння і навички, вольові якості дитини; стимулюють і збагачують процес мислення індивідуальними почуттями.

Цінність дидактичної гри, зазначає О.Я. Савченко, полягає у тому, що вона виконує роль емоційної розрядки, запобігає втомі учнів початкових класів, знижує гіподинамію. Якщо вчитель часто використовує цікаві дидактичні ігри, у молодших школярів зароджується інтерес до розумової праці [34, с.192].

Цінність ігрової діяльності, на нашу думку, і в тому, що вона володіє найбільшими можливостями для формування дитячого колективу, дозволяє дітям самостійно вступити в ті чи інші форми спілкування.

Дидактичні ігри можуть виступати тільки в словесній формі, поєднувати слово і практичні дії, слово і наочність, слово і реальні предмети.

Виокремлюють наступні структурні елементи дидактичної гри:

  1. дидактичне завдання гри визначається відповідно до вимог програми з урахуванням вікових особливостей молодших школярів;

  2. ігровий задум – дидактичне завдання свідомо маскується, воно постає перед учнями початкових класів у вигляді уявного сюжету, активної дії з предметами, загадки, таємниці, перевірки своїх можливостей змаганням, рольового перевтілення, загальної рухової активності, кмітливості;

  3. ігровий початок може бути звичайним або інтригуючим, цікавим, захоплюючим, таємничим;

  4. ігрові дії – засіб реалізації ігрового задуму і водночас здійснення поставленого педагогом завдання;

  5. правила дидактичної гри як умова, що підтримує ігровий задум. Правила задаються до початку гри і мають навчальний та організуючий характер;

  6. ігрове обладнання, від правильного його використання значною мірою залежить успіх гри;

  7. підбиття підсумків – в зв’язку з такою віковою особливістю дітей молодшого шкільного віку, як нетерплячість, бажання відразу дізнатися про результати діяльності, проводиться відразу після її закінчення. Це може бути підрахунок балів, визначення команди-переможниці, нагородження дітей які показали найкращі результати. При цьому дуже важливо тактовно підтримати інших учасників гри.

Пізнавальний зміст навчання виявляється в його дидактичних завданнях, які педагог ставить перед молодшими школярами не прямо, як на занятті ,а пов’язує їх з ігровими завданнями та ігровою дією. Дидактична мета, прихована в ігровому завданні, стає непомітною для молодшого школяра, засвоєння пізнавального змісту відбувається не навмисне, а під час цікавих ігрових дій (приховування і пошуку, загадування і відгадування елементів змагання у досягненні ігрового результату тощо).

О.Я.Савченко зазначає, що дидактичні ігри можна включати в систему уроків і виділяє оптимальні способи використання ігрової діяльності у цій системі [34]:

‒ весь урок будується як сюжетно-рольова гра;

‒ під час уроку як його структурний елемент;

‒ під час уроку кілька разів створюються ігрові ситуації (за допомогою казкового персонажа, іграшки, елементів змагання тощо).

При цьому на уроці доцільно використовувати такі дидактичні ігри, організація яких не потребує багато часу для приготування обладнання, запам’ятовування громіздких правил. Перевагу слід віддавати тим іграм, на думку О.Я.Савченко, з якими всі цілком погоджуються, які передбачають участь у них більшості учнів класу, швидку відповідь, зосередження довільної уваги.

Існують такі види дидактичних ігор: сюжетно-рольові; ігри-вправи; ігри-драматизації; ігри-конструювання; ігри-інсценізації; ситуативні ігри; складання діалогів, монологів.

Основним стимулом виконання дидактичного завдання є не пряма вказівка вчителя чи бажання учнів чогось навчитися, а природне прагнення до гри, бажання досягти ігрової мети, виграти. Саме це спонукає школярів до розумової активності, якої вимагають умови і правила гри (краще сприймати об'єкти і явища навколишнього світу, уважніше вслуховуватися, швидше орієнтуватися на потрібну властивість, підбирати і групувати предмети та ін.). Так у молодшому шкільному віці на основі ігрових інтересів виникають і розвиваються інтелектуальні інтереси, а пізніше і інтелектуальні здібності.

У процесі ігор, особливо дидактичних, у молодших школярів розвиваються самостійність у мисленні; творчі здібності; кмітливість і винахідливість; чуттєвий досвід ; розвиток сприймання.

Дидактичні ігри – важливий засіб навчання і виховання у початковій школі. Вказуючи на те, що «гра має велике значення в життя людини» А.С.Макаренко радив проводити гру не заради гри, а щоб у процесі її реалізацій у дітей виховувались і розвивались необхідні риси особистості: життєва активність, відповідальність, колективна дисципліна, цілеспрямованість,наполегливість [21, с. 367-368].

Для того щоб дидактичні ігри стимулювали різнобічну діяльність і задовольняли інтереси учнів, вчитель повинен добирати їх відповідно до навчальної програми початкової школи, враховуючи пізнавальний зміст, ступінь складності ігрових завдань і дій. Творче ставлення педагога до справи є передумовою постійного і поступового ускладнення, розширення варіантності ігор.

Видатні педагоги і психологи високо цінують роль гри, в тому числі і дидактичної, в розвитку мисленнєвої діяльності учнів. В ігровій формі сам процес мислення протікає швидше, активніше, оскільки гра – вид діяльності, властивий віку молодшого школяра. У грі учні долають труднощі розумової роботи легко, не помічаючи того, що їх вчать.

Сучасна дидактика, звертаючись до ігрових форм засвоєння матеріалу, справедливо вбачає в них можливості розвитку всіх видів мислення.

За характером використовуваного матеріалу дидактичні ігри умовно діляться на ігри з предметами, настільно-друковані ігри та словесні ігри. 

Предметні ігри – це ігри з народною дидактичною іграшкою, мозаїкою, природним матеріалом. Основні ігрові дії з ними: нанизування, викладання, катання, збирання цілого з частин і т.д. У предметних іграх використовуються іграшки і реальні предмети.

Настільно-друковані ігри спрямовані на уточнення уявлень про навколишній світ, стимулювання знань, розвиток розумових процесів (аналіз, синтез, узагальнення, класифікацію та ін.) Настільно-друковані ігри розділені на декілька видів: парні картинки, лото, доміно, розрізні картинки і доладні кубики, ігри типу «Лабіринт» для дітей молодшого шкільного віку.

1   2   3   4   5   6

скачати

© Усі права захищені
написати до нас