1   2   3   4   5   6
Ім'я файлу: 08-09.10.docx
Розширення: docx
Розмір: 88кб.
Дата: 14.12.2020
скачати
Пов'язані файли:
сотников тмфв.docx
Історія.doc
05.10.docx

Тренувальні та змагальні навантаження сучасного спорту не тільки призводять до високого рівня функціональних можливостей спортсменів, але і є чинником підвищеного ризику щодо захворювань і травм. При цьому існує тісний зв'язок між величиною і специфічною спрямованістю навантажень, з одного боку, і характером захворювань і травм - з іншого. З позицій медичної діагностики, травми слід класифікувати таким чином: 1) пошкодження суглобової капсули і зв'язок; 2) пошкодження м'язів і сухожиль, 3) забій; 4) вивих або підвивих; 5) перелом кістки; 6) садна (подряпина); 7) рвана (відкрита) рана; 8) струс; 9) інфекція або запалення. Специфіка виду спорту зумовлює характер травм.

У гандболі всі гравці характеризуються певним ігровим амплуа і відповідно виконують специфічні функції. Змагальна діяльність гандболістів різного ігрового амплуа має істотні відмінності, що призводить до різної кількості травматичних ситуацій. Дослідженнями доведено, що найчастіше в гандболістів травмуються верхні та нижні кінцівки, спина і голова. Інтенсивність травматизму, тобто кількість травм на одного гандболіста в середньому, становить більше однієї травми на рік. Найбільша кількість травм у воротарів (24 %), лінійних (26 %) та крайніх (20 %) гравців. Гандболісти, що грають на позиції розігруючого та напівсереднього гравця травмуються у 14 % та 16 % випадків відповідно. Отримані дані обумовлюються ступенем контакту з суперником протягом гри, а для воротарів значною кількістю атак власних воріт.

Досліджуючи характер отриманих травм встановлено, що у воротарів найбільш часто спостерігаються забиті місця рук, травми гомілковостопного та ліктьового суглобів, забиті місця голови. У крайніх нападаючих високий травматизм верхніх кінцівок: забиті місця й садна рук, пальців. Напівсередні гравці мають найвищий показник травм пальців, забитих місць м'язів руки та ніг, ушкоджень гомілковостопного та колінного суглобів. У лінійних гравців найбільш підвержені травмам верхні кінцівки та тулуб. Найнижчий показник травматизму у розігруючих гравців проте більшість їх травм припадає на колінний та гомілковостопний суглоби.

В провідних гандбольних командах суперліги України найбільше місце займають такі травми як гематоми та розтягнення. Але після належних реабілітаційних заходів всі спортсмени, як правило, повертаються до звичайних умов тренувальної та змагальної діяльності. При більш складних травмах, таких як менісцит (пошкодження меніска), переломів, розривів зв'язок, струсу мозку необхідно стаціонарне лікування, тривалий та болісний період реабілітації, що стає на заваді поверненню спортсменів до звичайного ігрового режиму.

4.4. Профілактика спортивних травм Профілактика травм і захворювань спортсменів включає роботу з усунення факторів ризику, до яких вони схильні в умовах підготовки та участі в змаганнях. Найбільш типовими помилками тренерів і спортсменів, що приводять до травм, є наступні: недостатня увага до встановлення ефективної нетравмонебезпечної спортивної техніки; нераціональне чергування навантажень, коли наступне заняття проходить на тлі вираженого стомлення після попереднього; застосування зайвих тривалих дистанцій, призводить до глибокого стомлення; надвисока інтенсивність роботи, яка не відповідає рівню адаптації м'язової, кісткової і волокнистої тканин; зловживання бігом по піску і пересіченій місцевості; недостатньо ефективна розминка; відсутність відновлювальних засобів (масаж, ванни, спеціальні розтирки та інше) між стартами та окремими тренувальними заняттями з великими навантаженнями; відсутність контролю за якістю спортивних споруд, місць занять, інвентарю, взуття, одягу, питним режимом, харчуванням, застосуванням фармакологічних засобів.

Велике значення для профілактики спортивних травм має комплексне обстеження спортсмена, яке передбачає визначення наявності наслідків попередніх травм, виявлення нестабільності суглобів, характеристику стану м'язів і зв'язок, виявлення тугорухливості м'язів і зв'язок. Результати цих досліджень значною мірою повинні визначати зміст тренувального процесу - розвиток гнучкості, зміцнення м'язів і зв'язок, характер розминки та інше.

Усунення навіть окремих факторів ризику здатне стати суттєвим фактором профілактики захворювань і травм. Наприклад, ефективна профілактика травм в області плеча може бути забезпечена широким застосуванням вправ, спрямованих на розвиток гнучкості, силовою підготовкою на тренажерах. Для зміцнення м'язів нижніх кінцівок, широко застосовуються вправи, спрямовані на підвищення рухливості в суглобах, що значно знижує травми у спортсменів ігрових видів спорту. Силові вправи, зміцнюючи м'язи, сухожилля, зв'язки, сприяючи розвитку кісткової тканини, обумовлюють профілактику травм м'язово-зв'язкового апарату, кісток і суглобів.

Тугорухомість м'яза являє очевидну проблему щодо вірогідності травми. Такий м'яз обмежує амплітуду рухів, що призводить до частих розтягувань і розривів на ділянці м'язово-сухожильного з'єднання, тому робота над підвищенням розтяжності м'язової та сполучної тканин має велике значення для профілактики пошкодження м'язів, сухожиль, суглобової капсули і зв'язок. Необхідно знати, що зміцнення м'язів, зв'язок і сухожиль є істотним для профілактики травм, які можуть виникнути в результаті надмірного розтягування, ймовірність якого дуже велика як в процесі тренувальної, так і змагальної діяльності. Це зумовлює органічний взаємозв'язок процесу розвитку силових якостей, що передбачає гіпертрофію м'язової та сполучної тканин, і процесу розвитку гнучкості, спрямованого на підвищення розтяжності м'язів і сполучної тканини.

Раціонально побудована розминка є важливим фактором зниження ймовірності травм. У той же час порушення основних принципів її побудови - додатковий фактор ризику. Зокрема, перша частина розминки повинна бути спрямована виключно на підвищення внутрішньої температури, що сприяє зниженню в'язкості м'язів. Цьому сприяє біг невисокої інтенсивності, різні гімнастичні вправи, які не потребують граничної амплітуди рухів, силові вправи з невеликими обтяженнями. Тільки після розігріву м'язів і сполучної тканини можна переходити до вправ на розтягування. Застосування вправ на розтягування на початку розминки при високій в'язкості м'язів істотно підвищує ймовірність пошкодження м'язів, сухожиль і зв'язок.

Велике значення для профілактики травм має раціональна побудова програм занять, мікроциклів і мезоциклів. За рахунок оптимальної побудови цих структурних елементів вдається уникнути ряду основних факторів ризику спортивної травми: зайвої тривалості одноманітних тренувальних навантажень, нераціонального чергування навантажень і відпочинку, відсутність раціонального співвідношення мікроциклів напруженої роботи, стимулюючих адаптаційні реакції та відновлювальних мікроциклів, що створюють умови для повноцінного відновлення і протікання адаптаційних реакцій та інше.

Прагнення перевищити оптимальні величини порушує пропорційність у вдосконаленні різних сторін підготовленості, вимагає надмірних навантажень і є чинником ризику щодо спортивних травм. Це відноситься і до оцінки прихованих функціональних резервів щодо різних сторін підготовленості спортсмена і можливостей основних функціональних систем. Наприклад, інтенсивна робота над підвищенням потужності аеробних процесів у разі, коли досягнута індивідуальна межа адаптації кардіореспіраторної системи щодо рівня максимального споживання кисню, є серйозним фактором ризику перенапруження міокарда. Надлишкова робота над розвитком гнучкості без урахування індивідуальних анатомічних і морфологічних особливостей рухового апарату істотно підвищує ймовірність травм м'язів, зв'язок, сухожиль, є причиною "розхитаності" суглобів.

Профілактиці травматизму сприяє плавне збільшення тренувальних навантажень після тривалих перерв у тренувальній діяльності, особливо якщо вони були викликані травмами. Планування граничних навантажень допустимо лише при повній впевненості в готовності функціональних систем організму до їх перенесення. Інтенсивне тренування ослаблих, недовідновлених структур опорнорухового апарату, може призвести до катастрофічних наслідків щодо здоров'я спортсменів, не кажучи вже про їх спортивну кар'єру.

Більшість травм у спорті обумовлено наявністю слабких, погано підготовлених до змагальних і тренувальних навантажень, ланок опорно-рухового апарату, недостатнім рівнем технічної та тактичної майстерності, тобто тими факторами ризику, які безпосередньо пов'язані з ефективністю системи підготовки спортсменів.

Дуже велике значення для профілактики спортивних травм має і досить високий рівень розвитку у спортсменів здібностей до орієнтування в просторі, довільного розслаблення м'язів, до оцінки і регуляції динамічних і просторово-часових параметрів рухів. Дослідження показали, що 15-20-хвилинне щоденне тренування координаційних здібностей здатне стати дієвим засобом відносно профілактики травм.

Таким чином, питання попередження спортивних травм не ставлять собою суто лікарської проблеми. Вони стосуються всіх, хто покликаний готувати висококваліфікованих спортсменів та забезпечувати їм нормальні умови для навчально-тренувальних занять і участі в змаганнях, тобто тренерів, лікарів, суддів, технічного персоналу, проектувальників і будівельників спортивних споруд, представників спортивної науки (фізіологів, біомеханіків) та інших.

Тобто профілактика спортивного травматизму включає комплекс організаційно-методичних заходів, спрямованих на постійне вдосконалення матеріально-технічного забезпечення, поліпшення умов проведення навчально-тренувальних заходів та змагань, постійне підвищення кваліфікації лікарів і тренерсько-викладацького складу, неухильне дотримання правил лікарського контролю і т.д., що забезпечує планомірне підвищення рівня фізичної та технікотактичної підготовленості, морально-вольових якостей і зміцнення здоров'я спортсмена.

Профілактика спортивного травматизму вимагає насамперед детального вивчення причин і обставин, що викликали травму. Навіть незначна травма повинна аналізуватися лікарем, тренером і самим постраждалим (активна профілактика), щоб згодом можна було усунути її конкретну причину і виключити можливість повторення.

Отже, ефективність профілактичної роботи спортсменів і тренерів знаходиться в прямій залежності від знання факторів ризику, здатних призвести до захворювань і травматизму в спортсменів.

Реалізація можливостей спортивно-педагогічного напряму профілактики спортивного травматизму і професійних захворювань у спортсменів є частиною загальної стратегії профілактичних заходів, яка, на думку вчених-фахівців в цій області, повинна передбачати: первинну профілактику (на індивідуальному рівні) - медичні спостереження, захисні засоби, тренування гнучкості й сили, раціональне харчування, ефективна розминка та інше; вторинну профілактику (на груповому рівні) - вдосконалення правил, угоди, інформація, виховання; третинна профілактика – громадське планування, законодавство, капіталовкладення.
1   2   3   4   5   6

скачати

© Усі права захищені
написати до нас