РОЗДІЛ 2. Обґрунтування способу входження в бізнес враховуючи географічне розташування бізнесу.
Входження в бізнес можливо здійснити одним із таких способів:
1) створення бізнесу «з нуля»;
2) купівля існуючого бізнесу;
3) франчайзинг.
В нашому випадку найбільш вдалим варіантом є створення бізнесу «з нуля». При цьому планується довготривала оренда приміщення на першому поверсі загальною площею 350 м2. Будуть проведені капітальні ремонтні роботи з урахуванням необхідних систем вентиляції та кондиціонування, а також загальної концепції дизайну інтер’єру та зовнішнього фасаду магазину. Приблизна сума, в яку входить обладнання, дизайн, найм працівників та інше, становить близько 850-1500 доларів за кожен квадратний метр.
Купівля існуючого бізнесу не є вигідною справою, оскільки прийдеться перероблювати концепцію існуючого закладу під ту, яка запланована. А це, звичайно, пов’язано з додатковими інвестиційними витратами. Дешевше буде розпочати з нуля.
Франчайзинг є досить вигідним варіантом. Проте і він має свої недоліки:
1. Вартість франшизи. Початковий внесок, роялті і рекламні платежі є іноді досить обтяжливими, особливо, коли справи йдуть не так добре.
2. Строге дотримання стандартизованих процедур. Хоча франчайзі – власник бізнесу, він не є повністю незалежним: дотримання розпоряджень навчального посібника для нього обов'язкове. Франчайзер строго стежить за цим, здійснюючи регулярні перевірки і вимагаючи письмові звіти.
3. Обмеження, що стосуються закупівель. Франчайзер часто зобов'язує франчайзі купувати устаткування, товари і матеріали у себе або у бажаних йому постачальників.
4. Обмежений асортимент послуг. Згідно з угодою, франчайзі може продавати тільки ті послуги, які передбачені франшизою, що надається, і не більше того.
5. Невідповідні програми навчання. Франчайзери обіцяють проведення інтенсивного навчання і після початку діяльності франчайзі, але на практиці курси можуть виявитися не такими ефективними і потрібними.
6. Територію франшизи неможливо нав'язувати споживачам. Покупець не зобов'язаний купувати тільки на території свого мешкання, іноді він може здійснювати купівлі і у франчайзі, що перебувають на сусідніх територіях.
7. Франчайзі не має права самостійно продати свою франшизу. Навіть якщо з яких-небудь економічних та інших міркувань це може бути вигідно для нього, рішення про покупця франшизи і розподіл одержаної суми між франчайзером і франчайзі належить звичайно франчайзеру.
8. Франчайзі має в своєму розпорядженні набагато меншу кількість важелів дії на франчайзера. А у випадку якщо товар/послуга або вся система одержить негативну репутацію на ринку, це відобразиться навіть на тих франчайзі, які строго дотримувалися приписів навчального посібника і договору.
Успіх підприємства багато в чому залежить від вибору місця для продовольчого магазину. У більшості міст зводяться мікрорайони, тому доцільно розміщувати магазин поблизу їх, щоб люди могли купувати товари поруч з будинком. Не варто розглядати варіанти оренди приміщень в центрі міста, оскільки вартість на неї занадто велика. До того ж досить складно знайти місце під магазин, площа якого буде понад 100 м². Крім цього, для магазину потрібно забезпечити зручний під’їзд і організувати можливість навантаження матеріалів в транспорт. У віддалених районах можна орендувати відповідні приміщення за прийнятною ціною, проте слід пам’ятати, що там менший попит. Для продовольчого магазину добре підійдуть спальні райони. При виборі місця для магазину варто звернути увагу, щоб поблизу не було конкурентів.
РОЗДІЛ 3. Обґрунтування організаційно-правової форми та способу оподаткування
3.1. Обґрунтування вибору організаційно-правової форми створюваного бізнесу.
Магазини – це одна зі складових життя середньостатистичної сучасної людини. Однак для його ефективного функціонування важливого значення набуває обрання найбільш раціональної організаційно-правової форми бізнесу.
Будь-яка господарська діяльність здійснюється у певній організаційно-правовій формі. Організаційно-правова форма господарювання – тип суб’єкта права, що визначає форму здійснювання його господарської діяльності. Організаційно-правові форми та їх особливості визначаються законодавством певної країни. Тому для здійснення господарської діяльності важливе значення має обрання організаційно-правової форми, яка б задовольняла економічні інтереси осіб, що мають намір створити відповідного суб’єкта господарської діяльності.
Окремі аспекти обрання організаційно-правової форми господарювання регулюються нормами ГК України, Цивільного кодексу України, законів України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», «Про банки і банківську діяльність», «Про громадські об’єднання», «Про страхування» та ін. Зазначені акти містять положення, які встановлюють вимоги до обрання тих чи інших організаційно-правових форм, однак не передбачають загального узгодженого підходу стосовно такого обрання.
Найбільш поширеними формами, доступними будь-якій людині, що вирішила зайнятися бізнесом, є: ФОП (фізична особа-підприємець), ПП (приватне підприємство) і ТОВ (товариство з обмеженою відповідальністю).
Особливості організаційно-правової форми – ФОП є наступними: жодних вимог щодо розміру початкового капіталу; є можливість працювати за єдиним податком не залежно від розміру прибутку; здача звітності 1 раз на квартал; можна працювати як з печаткою, так і без неї; деякі види діяльності законодавчо не доступні для ФОП; річний оборот обмежений, інакше виникають додаткові податкові зобов'язання, аналогічні юридичним особам; відповідальність за діяльність всім особистим майном, на яке може бути накладено стягнення згідно із законодавством України; реєстрація ФОП і подальша подача звітності здійснюється в держоргани за місцем проживання, зазначеному в документах, тобто за місцем прописки.
ПП, фактично, - це те ж ТОВ, тільки із самостійно встановленим розміром статутного фонду. Ця форма підходить для тих, кого не задовольняють обсяги оборотів ФОП. Головною відмінністю ПП і ТОВ є те, що розмір статутного фонду ПП і порядок його формування законодавством не встановлений, тому визначається засновниками самостійно. Крім того, засновником ПП зазвичай буває юридична особа, а також одне або кілька фізичних осіб, у той час як при ТОВ - можуть бути до декілька юридичних та/або фізичних осіб.
Зазвичай чинником вибору між ПП і ТОВ стає врегульованість законодавством різних "внутрішніх" питань. Це - розподіл прибутку, передача частки, збільшення статутного фонду, права і відповідальність засновника і т.п. Для ТОВ врегульованість зазначених питань значно більше (Закон «Про господарські товариства» і Господарський кодекс), ніж у ПП.
Саме регламентованість ТОВ робить цю організаційно-правову форму найбільш захищеною від всіляких рейдерських атак, так як вона досить докладно описує взаємовідносини з партнерами та третіми особами. Це ж робить її найбільш популярною серед підприємців - більша частина нових фірм є ТОВ.
Отже, найбільш оптимальною формою для продовольчого магазину є товариство з обмеженою відповідальністю.
Особливості організаційно-правової форми – ТОВ наступні: засновниками може бути один або кілька людей, як фізичні, так і юридичні особи; учасники товариства не відповідають по його зобов'язаннях і несуть ризик збитків лише в межах внесених ними внесків; існують вимоги до статутного капіталу; статутний капітал може формуватися як майном (оціненим учасниками за домовленістю), так і грошима; немає обмежень на розмір річного обороту, як у ФОП; є можливість відокремлювати витрати компанії від бази оподаткування; повноцінна звітність щомісячно, що вимагає роботи бухгалтера; необхідна адреса для реєстрації місцезнаходження юридичної особи, за яким буде вестися спілкування з державними органами; реєстрація ТОВ вимагає трохи більше часу та оформлення документів, зазвичай із залученням нотаріусів і спеціалістів з реєстрації; високі ставки і велика кількість податків і зборів у порівнянні з ФОП у разі використання загальної системи оподаткування.
3.2. Обґрунтування вибору системи оподаткування.
Після реєстрації продовольчого магазину, перед засновником виникає проблема, яку систему оподаткування вибрати. В даному випадку доцільну обрати загальну систему оподаткування, яка регулюється нормами Податкового кодексу України.
Для ТОВ, які обрали для себе загальну систему оподаткування, головним обов'язковим платежем є податок на прибуток. Базою оподаткування є прибуток компанії, що представляє собою різницю між доходами та витратами. Весь бухгалтерський облік ведеться згідно з нормами ПК України, в яких також розкривається значення термінів (витрати і доходи підприємства).
Податкова ставка для ТОВ вираховується в розмірі 18%. Строки внесення платежів можуть бути різні, в залежності від величини виручки компанії за 1 рік, а саме:
1) не перевищує 20 млн. грн., в такому випадку компанії вносять податкові платежі один раз в рік, згідно подачі щорічної декларації;
2) перевищує 20 млн. грн., в такій ситуації, підприємства зобов'язані вносити податкові платежі кожен квартал.
ТОВ, які перебувають на загальній системі, крім податку на прибуток, зобов'язані сплачувати такі збори:
1. Податок на дивіденди. Він становить 5% для компаній на загальній системі оподаткування (18% для платників єдиного податку). З усіх нарахованих дивідендів додатково стягується військовий збір (1,5%).
2. Податок на додану вартість. Його розраховують в розмірі 20%.
3. Утримання з заробітної плати. До них відноситься ЄСВ, податок на доходи фізичних осіб (ПДФО) і військовий збір.
1 2 3