Структура заощаджень. Трансформація заощаджень в інвестиції на фінансових ринках. Роль фінансових посередників
Приватні заощадження — це структурована система, яка складається з двох сегментів: заощадження домашніх господарств і заощадження підприємств.
Заощадження домашніх господарств визначаються згідно із загальним правилом — це та частина їхнього наявного доходу, яка залишається після здійснення витрат на споживання: Заощадження домогосподарств = Особистий наявний дохід-Споживання домогосподарств.
Найпоширенішими формами заощаджень домогосподарств є депозитні вклади в комерційних банках, придбання акцій та облігацій.
Заощадження підприємств структурно поділяються на чисті та валові. В їх основі лежить відмінність між прибутком, чистим прибутком і валовим прибутком підприємств. Прибуток відображує перевищення виручки від реалізації продукції над витратами, пов’язаними з її виробництвом. Прибуток мінус податок на прибуток — це чистий прибуток. За своєю суттю чистий прибуток є наявним доходом підприємств. Певна його частина у формі дивідендів спрямовується на приватне споживання. Звідси випливає формула чистих заощаджень підприємств у спрощеній економіці:
Валовий прибуток — це прибуток плюс амортизація, тобто споживання основного капіталу. Це дає підстави визначити валові заощадження підприємств за такою формулою:
або
Фінансова система, за допомогою якої здійснюється переміщення заощаджених коштів від домогосподарств до підприємств, складається з двох інститутів: фінансових ринків і фінансових посередників. Фінансові ринки — це ринки, здебільшого облігацій та акцій. До фінансових посередників належать банки, страхові компанії та пенсійні фонди, а також інвестиційні посередники.
Залучення підприємствами інвестиційних коштів через фінансові ринки — це пряме фінансування інвестицій, яке здійснюється за рахунок емісії цінних паперів. Головними інструментами прямого фінансування інвестицій є облігації та акції. Облігація — це борговий інструмент, який зобов’язує підприємство-позичальника оплачувати власникові цього боргового інструмента фіксовану суму грошей через регулярні проміжки часу (сплата процентів) до дати її погашення, коли відбувається остання сплата процента. Особливість облігації полягає в тому, що її власник має право на одержання свого фіксованого доходу незалежно від того, чи має підприємство-позичальник прибутки чи ні.
Інший спосіб прямого фінансування інвестицій — емісія акцій. Основним видом акцій є звичайна акція — вимога акціонера на частку акціонерного капіталу підприємства і на відповідну частку в його прибутках у формі дивідендів. Наприклад, якщо акціонер володіє однією звичайною акцією підприємства, яке випустило один мільйон таких акцій, то він має право на одну мільйонну частку активів цього підприємства та одну мільйонну частку його прибутку. Тому у разі збільшення прибутковості підприємства доходи акціонерів (дивіденди) збільшуються. Основна вада звичайної акції порівняно з облігаціями полягає в тому, що акціонери є останнім позивачем, тобто мають право на отримання дивідендів лише після власників облігацій та привілейованих акцій, емітованих даним підприємством.
На величину інвестиційних коштів, які може залучити підприємство від емісії акцій, великий вплив справляє ціна (курс) акцій. Коли попит на ринку акцій високий, підприємство, продаючи порівняно небагато акцій, може мобілізувати на фінансовому ринку багато коштів. І навпаки, якщо ціни на акції підприємства низькі, воно змушене продати більше акцій для залучення такої самої суми.
Процес трансформації заощаджень в інвестиції
За словами В. Базилевича в умовах трансформаційних перетворень економіки фінансовий ринок практично набуває рис потужного джерела інвестиційних ресурсів, забезпечуючи ефективне акумулювання коштів та економічно доцільне задоволення інвестиційного попиту економічних агентів на ресурси як коротко, так і довгострокового характеру. У той же час, ми вважаємо, що роль фінансового ринку в реалізації інвестиційного процесу полягає не лише у забезпеченні останнього необхідними фінансовими ресурсами. Важливим є призначення й інших фінансових послуг, які опосередковано впливають на фінансове забезпечення інвестиційного процесу. У цьому контексті значущим є те, що взаємозв'язок між фінансовим ринком та інвестиційним процесом відбувається через фінансово-кредитні важелі, а саме: процентні ставки та умови надання фінансових кредитів; процентні ставки та умови залучення депозитів; страхові тарифи, умови страхування, порядок визначення і виплати страхового відшкодування; умови емісії, обігу та погашення цінних паперів; вимоги до діяльності фінансово-кредитних установ; умови обігу, обміну та курс валюти; умови емісії, та порядок використання платіжних карток. Таким чином, можемо зробити висновок, що фінансовий ринок та інвестиційний процес тісно пов'язані між собою, більше того, без фінансового ринку, його учасників та інструментів, його реалізація неможлива. Успішне функціонування фінансового ринку в цілому та інвестиційного процесу, зокрема, неможливо уявити без заощаджень. Саме на фінансовому ринку заощадження трансформуються спочатку у фінансові, а згодом і у реальні інвестиції, які мають принести доходи для майбутніх заощаджень. Таким чином, можемо припустити, що заощадження та інвестиції є взаємозалежними. Так, заощадження населення, юридичних осіб і частина прибутків держави через фінансові інструменти перетворюються на виробниче устаткування, будівлі, споруди, технології, матеріали та енергію, внаслідок чого відбувається розширення виробництва у масштабах суспільства. Абсолютно більша частина заощаджень на шляху до інвестиційного використання проходить складний процес трансформації через механізм фінансового ринку. Звідси й основне їхнє призначення — забезпечення ресурсами фінансового ринку. Втім, головне призначення фінансового ринку — в об'єднанні дрібних заощаджень з метою формування потужного фінансового капіталу для відновлення економічного та соціального потенціалу суспільства.
1 2 3 4 5 6 7