Ім'я файлу: Конспект лекцій.docx
Розширення: docx
Розмір: 60кб.
Дата: 11.05.2022
скачати
Пов'язані файли:
Основи психодіагностики, ПО, ск.т., 121гр..doc
Розширення: docx
Розмір: 60кб.
Дата: 11.05.2022
скачати
Пов'язані файли:
Основи психодіагностики, ПО, ск.т., 121гр..doc
ВІЛ-інфіковані – через стигму змушені приховувати свій статус навіть від
власних дітей. ВІЛ-інфекція- одне з хрогнічних вірусних захворювань, вкиликане ВІЛ, що призводить до глибокого порушення імунної системи, яке визначають медичним терміном «імунодефіцит».
Коли ВІЛ потрапляє в організм людини, він проникає у клітини імунної системи та руйнує їх. Перебуваючи у клітинах, вірус «маскується», тобто стає невидими для імунної системи.
Стійкість ВІЛ у зовнішньому середовищі:
- в сухій плямі крові, яка містить ВІЛ, активність вірусу зникає протягом кількох діб.
- у великій кількості крові при температурі 23-27 градуси активність вірусу зникає за 15 діб.
- у продуктах крові, призначених для переливання, вірус може залишатись активним протягом багатьох років, у замороженій сироватці крові до 10 років.
- ВІЛ швидко гине при використанні дезинфекційних засобів, ультрафіолетового випромінювання, при 56 градусах протягом 30 хв.
Передається через:
- будь-які форми статевих контактів – гетеро- і гомосексуальні (90% всіх випадків зараження, високий ризик інфікування при проникаючих видах незахищеного сексу, особливо з еякуляцією, більший ризик у приймаючого партнера)
- через кров та інші біологічні рідини – переливання, шприци (30%), інструменти,через контакт пошкодженої шкіри та слизових оболонок у великих обсягах крові
- від матері до дитини – через плаценту під час вагітності, під час пологів, при грудному вигодовуванні
Міфи – при дотиках, обіймах, поцілунки, при проживанні в 1 квартирі, посуд, їжу, постіль. Іграшки, повітря, купання, ручки, унітази,гроші, укуси комах або тварин.
Причини стигматизації:
- незнання основних ааспектів, пов’язаних з ВІЛ;
- хибні уявлення щодо шляхів передачі ВІЛ;
- безвідповідальні повідомлення щодо шляхів передачі у ЗМІ.
Страх бути стигматизованим заважає:
- пройти тестування на ВІЛ;
- повідомити про свій статус інших;
- шукати чи надавати допомогу та підтримку;
- розпочати лікування.
Імунна система дорослого ВІЛінфікованого протягом перших кількох років після інфікування працює порівняно добре, немає практично ніяких симптомів захворювання, за винятком збільшення лімфавузлів та легких захворювань шкіри. Латентна фаза 5-8 років. Стадію захворювання, коли імунна система ВІЛпозитивної людини є зруйнованою називають СНІДом (стигматизуючий термін).
Ризик інфікування дитини під час вагітності і пологів 20%, під час грудного вигодовування 15%. Якщо вживає терапію – 1-2%.
Антиретровірусна терапія дозволяє продовжити та покращити якість життя ВІЛінфікованих, але не знищує ВІЛ, а перешкоджає розмноженню вірусу, знижує ризик передачі ВІЛ всіма можливими шляхами.
Ризик інфікування при однократному уколі голкою, забрудненою кров’ю ВІЛінфікованої люди ни 0,3%, але необхідно післяконтактна профілактика. При роботі з кровю будь якої людини обовязково користуватись рукавичками.
Кримінальне покарання за свідоме зараження людини, а також під час виконання професійних обов’язків, за розголошення позитивного статусу, за залишення в небезпеці (нелікуванні, байдужість), ненадання медпрацівником допомоги хворому.
Особливості, через які прийняти діагноз ВІЛ-інфікування складніше, ніж інших важких хронічних захворювань:
- соціальна ізоляція та зіткнення із соціальними проблемами;
- розвиток комплексу меншовартості, висока ймовірність нездатності до соціальної адаптації;
- суспільна та самостигматизація;
- зіткнення з проявами відкритої дискримінації;
- постійна тривога;
- поведінкові, емоційні, функціональні, органічні нервово-психічні розлади, зумовлені впливом ВІЛ на стан нервової системи;
- втрата рідних: матері, батька, зростання в умовах самотності, відсутність родини взагалі.
За статистикою, в середньому 1 ВІЛінфікована дитина з 8 мешкає в родині, де 1 з батьків має пристрасть до алкоголю. Такі діти постійно відчувають стрес, стикаються з жорстокістю, схильні до розвитку порушень поведінки, зокрема недостатності концентрації уваги з гіперактивністю.В групі ризику залучення до вживання психотропних і наркотичних речовин, здійснення протиправних дій.
Через непоінформованість - стигма і основні проблеми епідемічного характеру.
До 2007 р. основним шляхом передачі ВІЛ в Україні був ін’єкційний шлях, з 2008 – статевий, переважно при гетеросексуальних контактах.
Для передачі вірусу потрібні 3 умови:
1. наявність ВІЛ у біологічних рідинах, що потрапляють в організм здорової людини.
2. достатня кількість вірусу (якщо дуже висока концентрація у крові, достатня невелика кількість крові для зараження, інших рідин потрібно значно більше, наприклад, слини у 10 тис. разів більше). Контакт з ВІЛ навіть у високих концентраціях не завжди призводить до зараження.
3. ВІЛ має потрапити в кровотік – неушкоджені шкіра і слизові оболонки не пускають
ВІЛ в організм.
Причини виникнення стигми щодо людей, які живуть з ВІЛ:
- страх інфікування, який прирівнюється до страху смерті;
- упередженість до вже стигматизованих груп (зазвичай такі групи, як СІН, ЧСЧ,
працівники комерційного сексу зазнають подвійної стигматизації);
- наявність суспільної норми щодо визначення «негідної» поведінки – вживання
наркотиків, сексуальна орієнтація, статеві контакти з кількома партнерами тощо.
- представники молодіжних субкультур,
Субкультура – це система цінностей, установок способів поведінки і життєвих
стилів певної соціальної групи (Ю.Волков).
У період переходу із дитинства в доросле життя виникає дуже багато проблем, які не здатні вирішити молоді люди. Їм необхідна група ровесників, яким властиві ті ж проблеми, які мають ті ж цінності та ідеали.
Міф - субкультура - це обов'язково погано.
Стигма у стародавній Греції (stigma – тавро, пляма) – вирізані або випечені позначки на тілі які вказували на щось незвичайне, погане у моральному статусі індивіда і свідчили про те, що її носій – раб, злочинеь, зрадник, тобто людина яка заплямувала себе ганьбою, та якої варто уникати. Особливо у публічних місцях.. Зараз цей термін вказує на принизливий (ганебний) статус індивіда як такого.
Стигма – певна негативно оцінена суспільством ознака, яка визнчає статус людини та поведінку оточення стосовно неї. Стигма є соціально сконструйованим яищем, яке призводить до знецінення людини і чинить на неї негативний вплив.
Стигма є: зовнішня (соціальні стереотипи, упередження, мфи, проявляється у формах пригнічення, контролю, агресії, звинувачення, покарання, ізоляції, висміювання, уникнення) і внутрішня (переживання з приводу власних відмінностей, яке супроводжується відчуттям сорому, страху, тривоги, депресії, комлексу неповноцінності, особистої провини).
Дискримінація є одним із наслідків стигми (лат. Discriminatio - розрізнення) – навмисне обмеження прав певної частини населення, окремих соціальних груп чи індивідів за певною ознакою (расою, віком, статтю, національністю, релігійними переконаннями, сексуальною орієнтацією, станом здоров’я, видом занять тощо).
На відміну від стигми, при якій негативне ставлення проявляється на рівні думок та висловлювань, дискримінація – це прояв негативного ставлення на рівні дій.
Дискримінація має різні соціальні рівні: політичний (державні структури), соціальний (приватні, громадські організації, установи, інші суспільні установи), індивідуальний/міжособистісний (окремі особи).
Наслідок дискримінації – соціальне виключення (недостатнє залучення людини чи групи людей до суспільного життя, обмежений доступ до суспільних ресурсів, прийняття рішень тощо).
Стигматизація за будь якими ознаками спричиняє насилля: психологічне, фізичне, сексуальне, економічне.
Лекція. 5. Коректна термінологія.
Не застосовуйте слова «неповноцінний», «каліка», «хворий», «епілептик», «поліомієлітик», «децепешник», «даун», інші форми таврування і жаргонізми.
“Інвалід”, “каліка”, “недієздатний” — Людина з інвалідністю
“Глухий”, “глухонімий” — Нечуючий, людина з порушенням слуху
“Людина, прикута до візка” — Користувач інвалідного візка
“Психічно хворий” — Особа з ментальним порушенням
“Сліпий” — Незрячий, людина з порушенням зору
“Діабетик” — Людина з діабетом
“Карлик”, “ліліпут” — Людина з обмеженим зростом
“Мова жестів” — Жестова мова
“Аутист” — Людина з аутизмом
«Гей», «Лесбійка» - ЧСЧ, ЖСЖ (жінки, які практикують секс з жінками, чоловіки, які практикують секс з чоловіками – особи жіночої біологічної статі, що мали принаймні 1 сексуальний контакт з іншою жінкою протягом 1 року перед констатацією їх належності до цієї групи, у чоловіків 1 статевий акт за рік, який закінчився оргазмом). Ці терміни запроваджені для перенесення акценту з сексуальної орієнтації людини на її соціальну поведінку в контексті сфери охорони здоров’я.
Щоправда, деякі з цих слів можна використовувати. Наприклад, “недієздатний” вживається в юриспруденції, але такою людину може визнати тільки суд. Глухонімі люди також є, проте вони складають менше 5% від загального числа людей з порушеннями слуху, а у переважної більшості нечуючих голос є. При цьому люди з вадами слуху можуть називати себе глухими у власному середовищі, але людям чуючим так говорити некоректно.
З помилкових слів “людина з особливими потребами” випливає помилкове твердження – ці люди потребують допомоги і без неї не проживуть. Насправді, вони потребують тільки належних умов, а нав’язлива допомога може бути принизливою, неприємною і непотрібною – тому завжди спершу запитуйте, чи дійсно потрібна ваша участь. Якщо без вас прекрасно впораються, у жодному разі не наполягайте і не ображайтеся – люди з інвалідністю не такі безпорадні, як вам може здаватися, тому проявіть повагу. Не забувайте, що перед вами людина, а не набір проблем – дивіться в очі, не соромтеся потиснути руку, говоріть у звичайному темпі (якщо треба – вас перепитають), не порушуйте особистий простір. Якщо є супроводжуюча особа або перекладач жестової мови, у жодному разі не звертайтеся до них замість людини з інвалідністю – ви ж не з ними розмовляєте, а завдяки їхній допомозі.
Узагалі, головне, про що варто пам’ятати, – перед вами людина з такими ж правами й обов’язками, що й ваші. І для їх реалізації треба створити належні умови – як і для будь-кого з нас. Не треба чекати цього від держави, благоднійних фондів чи організацій – так, вони повинні їх забезпечити, але інклюзивне суспільство починається з кожного окремо і залежить тільки від нас.
Лекція. 6. Універсальний дизайн
Вперше дизайн навколишнього середовища був визнаний як одна з умов досягнення громадянських прав у «Законі про реабілітацію» (США, 1973 р.). Але правові вимоги до дизайну обмежувались тільки установами, які фінансувались з державних фондів та були зосереджені на потребах людей з проблемами у мобільності, в основному тих, хто переміщувався в інвалідних візках, та тотально незрячих людей.
У 1970 р. американський архітектор Майкл Біднер висловив думку, що функціональний потенціал кожної людини посилюється, коли знімаються довколишні фізичні і ментальні бар’єри. Він наполягав на новій концепції доступності, яка має бути ширшою та універсальною, тобто враховувати/задовольняти потреби ширшої групи людей з різними функціональними обмеженнями.
Універсальний дизайн. Рон Мейс, професор архітектури Школи дизайну державного університету штату Північної Кароліни (у дитинстві захворів поліомієлітом і все своє життя провів у візку), у1989 року заснував Центр універсального дизайну та ввів термін «універсальний дизайн», який був адаптований Національним центром доступу до загального освітнього курікулуму (NCAC), як «універсальний дизайн для навчання» – дизайн, який можна використовувати всім людям, максимально можливою мірою, без необхідної адаптації або спеціалізованого дизайну.
Універсальний дизайн не стосується виключно інвалідності, це проектування та розробка для всіх людей, те, що розроблено універсально буде працювати для якомога більшої кількості людей.
Універсальний дизайн – це основа для розробки проектування навколишнього середовища, громадських будинків і споруд, транспортних засобів загального користування, речей, технологій, будь яких інформаційних видань чи способу подачі інформації та комунікацій таким чином, щоб ними могли користуватись найширші верстви населення, незважаючи на їх можливі функціональні обмеження. Це не стиль дизайну, а орієнтація на будь який вид дизайну під лінзою соціальної гармонії. Тобто процес, який починається з усвідомлення проектувальником власної соціальної відповідальності за врахування змін, яі люди відчувають протягом життя, за його орієнтацію на розмаїття потреб, спроможностей і досвід користувачів.
Від фізичних бар’єрів в оточуючому середовищі страждають маломобільні групи населення.
Адаптація – процес пристосування особи до чогось з чим він/вона постійно взаємодіє.
Універсальний дизайн є економічно ефективним підходом, бо задовольняє потреби всіх користувачів уже на початковому етапі розроблення та проектування, таким чином уникаючи майбутні нераціональні витрати. Універсальний дизайн потрібний усім, та особливо: батькам з малими дітьми; дітям у школах; пацієнтам у лікарнях; дітям до 7-ми років; людям похилого віку; людям з інвалідністю; вагітним жінкам; людям з великою масою тіла; людям низького чи високого зросту; будь-якій людині, якщо в певний період часу вона менш уважна або менш мобільна; педагогам, які мають інвалідність та хочуть займатися улюбленою справою; батькам, які мають інвалідність; представникам громадських організацій, які опікуються особами з інвалідністю; представникам публічної влади (зазвичай у закладах освіти розташовуються виборчі дільниці; для проведення семінарів, тренінгів тощо з різних питань).
Приклади аспектів універсального дизайну: чіткі лінії видимості; регулятори гучності; вибір мови; рамповий доступ в басейнах; субтитри в телевізійних мережах; знаки з візуальним контрастом; веб-сторінки, які надають альтернативнийтекст для опису зображень; інструкція, яка представляє матеріал як усно, такі візуально; наліпки на кнопках управління обладнанням, які мають великий шрифт; музей, який дозволяє відвідувачам вибирати, слухати або читати описи; візуальні способи надання інформації; контрастні елементи; використання значків з текстовими мітками.
В сфері освіти:
Стосовно навчального матеріалу, адаптація змінює характер подання навчального матеріалу, але не змінює зміст або концептуальну складність навчального завдання. Адаптація - це зміна умов виконання завдання.
Індивідуальний підхід - психопедагогічний принцип, який впорядковує освітній процес відповідно до індивідуальних особливостей розвитку життя кожної дитини.
Індивідуальна навчальна програма розробляється для тих учнів, які потребують певних адаптацій та/або модифікацій через особливості сприймання інформації чи засвоєння навчального матеріалу.
Особа з особливими освітніми потребами - особа, яка потребує додаткової постійної чи тимчасової підтримки в освітньому процесі з метою забезпечення її права на освіту.
Універсальний дизайн освіти – це підхід, що забезпечує філософську основу для розроблення широкого спектру навчальних продуктів та довкілля з урахуванням потреб усіх учнів із самого початку. Це стосується не тільки аспектів освітнього процесу: навчальної програми, навчального плану, оцінювання знань, методів викладання, шкільного дизайну, бібліотеки, спортивних майданчиків, гуртожитків, веб-сайтів, інструкцій, але й шляхів реформування публічного управління освітою осіб з особливими потребами.
Критерії доступності:
фізична доступність;
безпека;
інформативність;
зручність.
Принципи універсального дизайну:
Принцип 1: Рівноправне використання (Equitable Use)
Принцип рівності та доступності середовища для кожного – це надання однакових засобів для всіх користувачів: з метою уникнення уособлення окремих груп населення. Дизайн має бути корисним і легким у сприйняття та використанні людьми з різним рівнем можливостей.
Принцип 2: Гнучкість у користуванні (Flexibility in Use)
Дизайн має забезпечити наявність широкого переліку індивідуальних налаштувань та можливостей з врахуванням потреб користувачів.
Принцип 3: Просте та зручне використання (Simple and Intuitive Use)
Дизайн має забезпечувати простоту та інтуітивність використання незалежно від досвіду, освіти, мовного рівня, віку користувачів.
Принцип 4: Сприйнятлива інформація, незважаючи на сенсорні можливості користувачів (Perceptible Information)
Дизайн має сприяти ефективному донесенню всієї необхідної інформації користувачу, незалежно від зовнішніх умов або можливостей сприйняття користувачем.
Принцип 5: Толерантність до помилок, припустимість помилок (Tolerance for Error)
Дизайн повинен звести до мінімуму можливість виникнення ризиків та шкідливих наслідків випадкових або ненавмисних дій користувачів.
Принцип 6: Низький рівень фізичних зусиль (Low Physical Effort)
Дизайн розраховано на затрату незначних фізичних ресурсів користувачів, на мінімальний рівень стомлюваності.
Принцип 7: Розмір і простір для підходу та використання (Size and Space for Approach and Use)
Наявність необхідного розміру і простору при підході, підїзді та різноманітних маніпуляціях, незважаючи на фізичні розміри, стан та ступінь мобільності користувача.
Розумне пристосування – це внесення, коли це потрібно (в конкретному випадку), необхідних і доречних модифікацій і коректив, що не стають неспівставним чи невиправданим тягарем для цілей забезпечення реалізації або здійснення людьми з інвалідністю нарівні з іншими всіх прав людини й основоположних свобод. Надання послуг персонального супроводу незрячим клієнтам у магазині; запрошення перекладача жестової мови до поліклініки в разі прийому пацієнта з порушенням слуху, надання гнучкого графіку роботи чи переведення на дистанційну форму роботи людини з певними функціональнми обмеженнями; переносні пандуси, підйомники у випадку неможливості реконструкції споруди під потреби маломобільних груп населення (МГН) - є прикладами розумного пристосування.
1 2 3