3. Розвиток кредитного ринку України
Кредитний ринок, як стає зрозуміло з викладеного вище, це загальне позначення тих ринків, де існують пропозиція і попит на різні платіжні засоби. Кредитні угоди опосередковуються, як правило, кредитними інститутами (банками та ін), які беруть у борг і позичають гроші, або рухом різних боргових зобов'язань, які продаються і купуються на ринку цінних паперів.
Отже, кредитний ринок надає кошти для інвестицій у розпорядження підприємств і саме на цьому ринку відбувається переміщення грошей з тих секторів економіки, де є надлишок, у ті сектори, які відчувають в них недолік. На кредитному ринку підприємства беруть гроші в борг для фінансування своїх інвестицій; іноді підприємства дають гроші в борг, але, як правило, виробничий сектор більше бере, ніж дає. Тому можна сказати, що одна з основних задач кредитного ринку - направляти заощадження населення і вільні кошти посередницьким особам на інвестиції.
Аналіз кредитного ринку України дозволяє зробити висновок, що перші роки після здобуття незалежності були найбільш суперечливими, протягом яких змінювалися раніше усталені тенденції, намічалися нові, які, не встигнувши зміцніти, знову змінювалися. Це стосується, перш за все, до вирівнювання процентних ставок як галузевих, так і універсальних банків країни.
Інша тенденція, досить ясно позначилася в середині 1993 року, полягає у зближенні ставок кредитування державних і комерційних організацій, але все ж в 1994 році ставки не зрівнялися. У зв'язку з цим доцільно зберегти градацію з розділення ставок при кредитуванні державних і комерційних структур, тим більше, що в даний час і, мабуть, в найближчому майбутньому збережеться практика централізованого пільгового фінансування державних підприємств.
Як відомо, одним з основних джерел поповнення комерційними банками свого оборотного капіталу є депозити і міжбанківський кредит. Банкам більш зручно, в тому числі і з чисто технічних причин, залучати гроші, використовуючи міжбанківський кредит, тому в перші роки становлення комерційних банків кредитні ставки по МБК майже в півтора рази перевищували ставки по залученню депозитів.
Однак ринок міжбанківського капіталу обмежений і причому, в значній мірі саме обсягом залучених депозитів. Внаслідок цього нові і вже функціонують банки все в більшому обсязі прагнуть залучати депозити. З цієї та ряду інших причин протягом 1993-1994 рр.. відбувалося зближення процентних ставок за залученими депозитами та міжбанківського кредиту.
Перехід від командно-адміністративної економіки до ринкової зумовив необхідність створення в Україні ринку позичкових капіталів для обслуговування потреб господарства. Проте справжнє розвиток ринку позичкових капіталів можливе лише за наявності ринків: засобів виробництва, предметів споживання, робочої сили; нерухомості; землі. Всі ці ринки мають потребу в грошових коштах, які повинен надати їм ринок позичкових капіталів. Це основний принцип формування ринку позичкових капіталів.
Спостерігається поступовий розвиток спеціалізованих кредитних інститутів і функціонування ринку цінних паперів, але цього недостатньо, щоб наблизити ринок України до ринків західних країн. Відставання пояснюється, перш за все відсутністю повнокровного ринку засобів виробництва і ринку нерухомості, існування яких можливе лише на базі широкої приватизації, акціонування великої частини державної власності. Крім того, необхідні ринок робочої сили і її мобільний міграція, а також ринок землі. Все це - необхідні умови для розширення ринку цінних паперів, а отже, подальшого розвитку нових кредитно-фінансових інститутів, зміцнення двох ланок кредитного ринку, забезпечення попиту і пропозиції на грошовий капітал.
Тому основними напрямками у формуванні кредитного ринку повинна стати висока норма заощаджень (як у виробничому, так і особистому секторі), широка приватизація, пов'язана з організацією ринку цінних паперів, і створення на її базі розгалуженої мережі спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів.
Також в даний час в діяльності комерційних банків України існують серйозні проблеми. Це пов'язано з причинами фінансового неблагополуччя в банківській системі, яка залежить від загального стану економіки держави, а також від нестачі необхідного досвіду і підготовлених кадрів для роботи банків в умовах ринкових перетворень.
Серйозною проблемою є підтримання ліквідності банківської системи. Основних збитків комерційним банкам приносить кредитна діяльність, залучення занадто дорогих ресурсів і неможливість рентабельного їх розміщення. Відсутність можливості отримувати прибутки інфляційного характеру вимагає від банку серйозного підходу до якості кредитного портфеля. У структурі активів комерційних банків кредитні операції становлять приблизно 15%. У загальній сумі кредитної заборгованості прострочені кредити складають 17%, пролонговані - близько 20%, кредити без забезпечення не перевищують позначки в 10%, безнадійні до повернення 1% (див. табл.1). Показники структури заборгованості свідчать про значне зростання прострочених і пролонгованих кредитів.
Таблиця 1 - Кредит в активах підприємств [4]
Вид кредиту
Значення,%
Усі кредитні операції в структурі активів комерційних банків
15
Прострочені кредити в загальній сумі кредитної заборгованості
17
Пролонговані кредити в загальній сумі кредитної заборгованості
19
Кредити без забезпечення ««
8
Безнадійні до повернення ««
1
Збільшення статутного фонду комерційних банків до необхідної НБУ величини, також є серйозною проблемою, що стоїть перед банківською системою, але таке збільшення статутного фонду банків буде сприяти зростанню надійності та стабільності банківської системи України в цілому.
На сучасному етапі розвитку кредитної системи існують певні проблеми, які заважають українським банкам виділяти окремі види кредитів, впливають зростання частини небажаних кредитів (прострочених, безнадійних і т.д.), що, у свою чергу, погіршує ліквідність і платоспроможність банків.
Основною проблемою українського кредитування на сучасному етапі - неможливість і небажання банків проводити довгострокове кредитування, що пов'язано з відсутністю кредитних ресурсів, а також з ризиком неповернення кредитів.
Уряд України і НБУ створюють умови для фінансової стабілізації, що впливає на поступове поліпшення діяльності банків в країні. Слід зазначити істотне зниження процентних ставок за кредитами, а також поступове зростання попиту на довгострокове кредитування.
На сучасному етапі в України особливу увагу слід приділяти розвитку споживчого кредиту. Покупка в розстрочку не розвинена, хоча це досить зручна на практиці форма оплати товарів і послуг, така форма оплати дозволяє здійснювати витрати в той час, коли доходи ще не надійшли.
Кредитні та витратні картки тільки починають з'являтися в нашій країні, і то оплатити покупку в магазині за допомогою таких карток можливо далеко не в усіх магазинах. Використання таких карток дозволило б відмовитися від готівки, що для нашого населення ще неприйнятно.
На відміну від розвинених країн, де існує автоматично поновлюваний кредит, як форма споживчого кредиту, в Україні він перебуває на стадії зародження.
Що стосується впливу на ліквідність і платоспроможність банків, то важливою проблемою є несвоєчасне повернення кредиту, зростання безнадійної кредитної заборгованості. У таких умовах зростає значення контролю з боку банку з приводу кредитного договору. Першочергове значення тут має своєчасність сплати відсотків і боргу. Тому очевидним є регулювання кредитних ризиків та реалізація заходів, які стосуються зменшення їх впливу на діяльність банків.
Деякі проблеми кредитування пов'язані з внутрішніми діями працівників. Наприклад, недостатній аналіз фінансового становища клієнтів при видачі кредиту; порушення принципів кредитування; неправильне оформлення кредитних договорів; видача кредитів без чітких термінів повернення; іноді відсутність перевірки використання цільових кредитів і т.д
4. Удосконалення системи державного регулювання кредитного ринку
З моменту проведення економічних реформ в Україні трансформувалися відносини власності, кардинально були змінені організаційні форми функціонування суб'єктів господарювання, була заново створена інституціональна основа ринкової економіки. Це сприяло диверсифікації фінансових джерел забезпечення роботи суб'єктів економіки, пошуку нових механізмів та інструментів виявлення та застосування переваг ринкових методів господарювання, важливе місце серед яких належить ринку кредитних послуг.
Розвиток фінансово-кредитного ринку в Україні відбувалося на тлі тривалої кризи, істотне збільшення у структурі кредитного портфеля банків споживчих кредитів і одночасне зменшення в них частини кредитів на оновлення і розвиток украй негативно позначилося на фінансовому стані підприємств та установ. Інвестиційна діяльність у виробничих сферах через відсутність належних внутрішніх накопичень і довгострокових банківських кредитів практично звелася нанівець. Недосконала робота фінансових інститутів призвела до ще більшого погіршення стану національних товаровиробників, зниження їх кредитоспроможності. У результаті цих негативних процесів у економічних суб'єктів виник значний дефіцит власних оборотних коштів, що призвело в них до неможливості нарощування обсягів виробництва продукції і, як наслідок, призвело до уповільнення розвитку економіки в цілому.
Досвід багатьох країн світу довів, що за умови нестачі достатньої ресурсної бази та джерел розвитку виробництва, обмеження інноваційної діяльності, відсутність фінансових можливостей придбання сучасної техніки і технологій та впровадження їх у практику виробництва, доцільним є застосування досить ефективного механізму формування різноманітних форм диверсифікації кредитних послуг на ринку, реалізація яких дозволить сформувати особливий механізм кредитного обслуговування, що охоплює різні терміни, форми, методи кредитування, реалізує різні способи розвитку кредитних відносин і сприяє придбання господарюючим суб'єктом стабільного конкурентоспроможного стану. Реалізація цього механізму неможлива без розробки державних заходів регулювання синтетичного розвитку ринку кредитних послуг в Україну. Сьогодні державне регулювання цього ринку здійснюється через функціонування таких основних державних регуляторів, як Національний банк України (охоплює послуги фінансових установ банківського сектора), Державна комісія з регулювання ринку фінансових послуг України (охоплює послуги фінансових установ небанківського сектора), вплив яких реалізується виключно на представників свого сегмента контролю без врахування взаємних інтересів учасників і в деяких випадках із застосуванням кардинальних заходів впливу на них під взаємним тиском або зі взаємними поступками.
Таким чином, одним з основних завдань, які стоять перед державними органами щодо розвитку ринку кредитних послуг є урівноваження інтересів різних його учасників, формування законодавчої бази з метою цивілізованого вирішення договірних відносин, вибір галузей пріоритетного розвитку, створення оптимальної регіональної мережі взаємодій фінансово-кредитних установ, сприяння підвищенню конкурентоспроможності окремих економічних агентів, їх груп і об'єднань, галузей економіки, країни в цілому.
Слід зазначити, що значне коло питань об'єктивної необхідності та Економічної доцільності державного регулювання кредитних послуг залишився поза полем зору сучасної української наукової літератури, Зокрема, не одержало належного рівня висвітлення та обгрунтування пріоритетів державної політики в галузі регулювання кредитних послуг, критеріїв доцільності та результативності, обліку потреб відтворювального циклу і засідки забезпечення конкурентоспроможності національної економіки.
Ринок кредитних послуг все більше виділяється як окремий елемент фінансово-кредитного ринку. Він виникає на двох різних етапах економічного розвитку країни:
· На етапі повноцінного функціонування фінансового ринку, коли відбулось певне насичення ринку кредитними операціями, а кредитні послуги доповнюють його, диверсифікують і розширюють коло учасників;
· На етапі дефіциту дешевих кредитних ресурсів та застави, недосконалого розвитку кредитних відносин та системи їх врегулювання, що за умов суперечливості законодавства дає можливість різним учасникам угоди з надання кредитної послуги запобігти обмежень кредитних операцій і провести найвигідніші комбінації отримання фінансових коштів.
Перша форма пов'язана з виникненням кредитних послуг в розвинених країнах світу. Формування ринку кредитних послуг було відповіддю ринку на певні обмеження (податкові, майнові, законодавчі) [17]. Зокрема, лізинг виник як відповідь ринку на посилення податкового тиску на суб'єктів економічної діяльності, запобігання жорстких вимог привабливості балансу підприємства, які висуває міжнародна практика фінансового менеджменту до боржників, а також вимог і обмежень щодо самого кредитора і його кредитного портфеля. Факторинг є формою фінансування суб'єкта при дефіциті обігових коштів і певної ізоляції держави від допомоги малому та середньому бізнесу. Форфейтинг найбільшого поширення досяг у країнах, де була обмежена державна підтримка експортерів. Вексельні схеми кредитування знайшли поширення у зв'язку з обмеженнями готівкового обігу та браком достатнього обсягу грошової маси як в економіці в цілому, так і в окремого економічного агента. Разом з тим, в країнах, що розвиваються, і країнах з перехідною економікою поширення кредитних послуг відбувається як потреба уникнути браку фінансових ресурсів, ускладнень з оновленням технічної бази, інших обмежень та труднощів формування ринкових відносин.
За умов недостатнього рівня правової підтримки, суперечливість окремих норм і положень, які регулюють надання кредитних послуг, важливим є закріплення загальних принципів та передумов формування цього ринку. Перша і найважливіша передумова полягає в тому, що надання кредитних послуг сприяє інноваційній та інвестиційній діяльності суб'єктів господарювання. Наступна передумова визначається використанням всіх можливих переваг кредитних послуг: гнучкості, пільгового оподаткування, полегшення заставних відносин, поліпшення балансу, вивільнило ліквідності, надання комплексних послуг. Третьою передумовою обов'язковість платежів позичальника.
Реалізуючи свої функції, держава переслідує в першу чергу загальнонаціональний інтерес, використовуючи цілісну систему важелів, інструментів, форм, методів, факторів впливу на певний об'єкт регулювання. Функції держави на фінансово-кредитному ринку реалізуються через представництва різних органів або безпосередньо через розподіл бюджетних коштів, функціонуючи як інвестори тих галузей економіки і виробництв, продукція яких має загальнонаціональний характер і відповідно до законодавства може вироблятися на державних підприємствах або підприємствах, приватизація яких буде здійснюватися в найближчий час; фінансування тих галузей і виробництв, де держава є замовником та споживачем продукції (оборонна промисловість, об'єкти державної інфраструктури, магістралі, термінали); може інвестувати розвиток виробництв, доцільність яких обумовлюється ринковою кон'юнктурою (з метою отримання прибутку). [9]
Органи державної влади країни відповідають за макроекономічне сприяння інвестиційній діяльності суб'єктів господарювання через активізацію операцій на фінансово-кредитному ринку. У розпорядженні держави - важелі як прямої дії у вигляді централізованих державних капітальних вкладень в об'єкти загальнодержавного значення, розвиток державного сектора економіки, так і непрямі засоби регулювання за рахунок бюджетної та грошово-кредитної політики.
Бюджетні важелі - це встановлена державою система різних видів податків, які практично визначають таку систему перерозподілу доходів підприємств і громадян країни, яку держава вважає оптимальною для формування прибуткової частини бюджету і збереження у підприємств і підприємців ринкових стимулів до роботи та отримання прибутку.
Грошово-кредитна політика держави впливає на інвестиційні умови, регулюючи грошовий обіг і роботу банківської системи, яка, по суті, репродукує зростання коштів в економічній системі Через державну комісію з регулювання ринку фінансових послуг, держава здійснює вплив на учасників небанківського сектора. Через Національний банк держава здійснює регулювання попиту і пропозиції на залучені грошові ресурси, кредитну експансію (зниження облікової ставки), кредитної рестрикції (стримування інвестиційної активності через заходи, які призводять до подорожчання кредитних ресурсів), проведення операцій на фондовому ринку з державними цінними паперами, регуляцію норми обов'язкових резервів або мінімальних резервів.
Узагальнення важелів державного регулювання фінансово-кредитного ринку наведено на малюнку 2.
Регулювання фондового, кредитного та фінансового ринку
Законодавче забезпечення та захист прав та інтересів інвесторів
Форми державного регулювання на фінансово-кредитному ринку
Податкова політика
Регулювання діяльності іноземних інвесторів та розміщення зарубіжних інвестицій
Грошово-кредитна політика
Амортизаційна політика
Підпис: Амортизаційна політика
Рис. 2. Важелі державного регулювання фінансово-кредитного ринку
Як відомо з теорії державного регулювання ринкової економіки, методи впливу Держави можуть бути класифіковані як прямі і непрямі (опосередковані). Щодо регулювання ринку кредитних послуг прямі методи доцільно розділити на правові, адміністративні, інституційні та економічні. Серед опосередкованих методів виділяються економічні та коригуючі. Основними інструментами прямих методів є нормативно-правові акти, цільові комплексні програми, ліцензії (на види та сфери діяльності), квоти, ліміти, економічні нормативи капіталу, ліквідності, кредитного та валютного ризику, інвестування тощо. Інструментами інституціональних методів, крім того, є створення органів державного управління та регулювання, визначення дозволених операцій для банків, допуск на ринок нових категорій кредитних організацій та іноземних банків, підстави державних банків та гарантійних фондів. Непрямі методи використовуються для опосередкованого впливу на операторів ринку кредитних послуг, основними з яких є банківські установи, елементи пара банківської системи та інші учасники фінансового ринку. З їхньою допомогою на фінансовому ринку створюється середовище, яке підштовхує та змушує фінансові інститути діяти в певному напрямку, який відповідає загальним цілям державної економічної політики. Як інструменти непрямих (економічних та коригувальних) методів використовують інструменти фіскальної, бюджетної, податкової та, особливо, грошово-кредитної політики держави, а також пільгове кредитування і фінансову допомогу в кризових ситуаціях [5].
1 2 3 4 5 6