посередник - підприємство, в тому числі торгове. Але суть відносин від цього не змінюється.
За предметом кредитної угоди виділяється грошовий, або фінансовий, товарний та змішані види кредитів. Банківський кредит носить, як правило, грошовий характер. Різновидом його є вексельний або фінансовий, який оформляється за допомогою векселів.
Товарний характер носить така форма як комерційний або державний кредит. При цій формі вартість товару і сам товар можуть передаватися як в тимчасове користування, так і у повне розпорядження позичальника. Повернення ж залежить від узгоджених умов між кредитором і позичальником.
Серед змішаних виділяють лізинговий кредит, пов'язаний з орендою засобів виробництва, факторинговий - як переуступка кредитуючому банку контрактів, платіжних документів та векселів з метою дострокового одержання грошових коштів, та компенсаційний кредит. В останньому випадку кредит видається в грошовій формі, а повертається у товарній за узгодженою наперед ціною.
Такий же змішаний характер носять іноземні кредити. Вони видаються у валюті країни реєстрації банку з використанням в цій же країні для закупівлі товарів, але повертаються, як правило, у формі відповідної валюти, або на компенсаційній основі.
Консорціумний кредит може надаватися позичальнику банківським консорціумом такими способами: акумулюванням кредитних ресурсів у визначеному банку з подальшим наданням кредитів суб'єктам господарської діяльності; гарантуванням загальної суми кредиту провідним банком або групою банків. Кредитування здійснюється залежно від потреби в кредиті; зміною гарантованих банками-учасниками квот кредитних ресурсів за рахунок залучення інших банків для участі в консорціумній операції.
Банківські кредити надаються суб'єктам господарської діяльності у безготівковій формі шляхом сплати платіжних документів з відповідного кредитного рахунку як у національній, так і в іноземній валюті, або шляхом перерахування на розрахунковий рахунок позичальника, а також у готівковій формі для розрахунків із здавачами сільськогосподарської продукції.
Розмір відсоткових ставок та порядок їх сплати встановлюються банком і визначаються в кредитному договорі залежно від кредитного ризику. наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, облікової ставки та інших факторів. У разі зміни облікової ставки умови договору можуть переглядатися і змінюватися тільки на підставі взаємної згоди кредитора та позичальника.
Існують загальні правила визначення вартості кредиту. Вони зводяться до того, що основним видом плати за користування банківським кредитом є процентна ставка. Рівень її залежить від таких факторів: ціни сформованих ресурсів, яка визначає величину базової ставки; рівня інфляції; терміну кредиту;
облікової ставки НБУ; рівня ризику неповернення кредитів; розміру позички; попиту на банківські позички; якості застави; змісту заходів, що кредитуються; витрат на оформлення кредиту та контроль за його цільовим використанням; ставки банку-конкурента; характеру відносин між банком і клієнтом; норми прибутку від інших активних операцій та середньої норми прибутку.
Базовою процентною ставкою за кредитами комерційних банків є вартість кредитних ресурсів, що залучаються комерційним банком або облікова ставка центрального банку, за якою останній здійснює рефінансування банків. Базова процентна ставка може бути або вищою, або нижчою облікової ставки. Якщо комерційний банк має дешеві ресурси (порівняно з обліковою ставкою), він має право встановлювати проценти за своїми позичками, що нижчі від облікової ставки.
Поряд з процентом банки можуть встановлювати комісійні ставки, що застосовуються як додатковий елемент ціни банківського кредитування. Комісія встановлюється, як правило, у тих випадках, коли в процесі кредитування банк виконує додаткову роботу, пов'язану з оформленням позички і контролем або наглядом за здійсненням проекту, що кредитується. Комісія може сплачуватися окремо, або додаватися до процента.
Кредитний договір - це угода, що укладається між кредитором і позичальником та регламентує взаємовідносини сторін. Він укладається тільки в письмовій формі за встановленим зразком. Він визначає умови та форму надання кредиту (грошова, товарна), форму повернення, умови повернення, розмір процентної ставки, графік сплати та ін.
Для укладення кредитного договору необхідно подати до банку такі документи: заяву на видачу позики; баланс підприємства на перший день останнього місяця та останню квартальну дату; декларацію про доходи та видатки; графік надходжень грошей та здійснення платежів; ТЕО, бізнес-план, чи копії договорів (контрактів) на підтвердження кредитної угоди; інформацію про кредити, одержані в інших банках; копії установчих документів та картка із зразками підписів для не-обслуговуючих банків; документи по забезпеченню позики; графік погашення боргу.
Кредити під заставу забезпечуються з боку позичальника заставою його активів. Це один із найдавніших та найпоширеніших видів кредитування. Використання застави дає змогу кредитору уникнути збитків і забезпечити надходження коштів у разі неповернення кредиту, хоча й не усуває ризику невиконання зобов'язань з боку позичальника.
У країнах з розвиненою ринковою економікою надання кредиту під заставу часто свідчить про ослаблену кредитоспроможність позичальника або про бажання банку мати додатковий захист від кредитних ризиків незважаючи на достатню кредитоспроможність клієнта. У країнах з перехідною економікою кредити під заставу є нормою при будь-якому рівні кредитоспроможності позичальника.
На відміну від більш ранніх форм кредитування під заставу сьогодні заставлені активи в багатьох випадках залишаються у володінні позичальника, а застава здійснюється у вигляді уступки права (цесії).
Застава є засобом забезпечення виконання зобов'язань з боку позичальника в обумовленому обсязі й у визначені кредитною угодою терміни. Заставне зобов'язання видається кредиторові з метою підтвердження його права на отримання належної суми коштів у разі невиконання умов угоди. Для оформлення застави складається документ, у якому фіксуються: вид зобов'язання (грошовий, майновий, іпотечний та ін.), його величина, терміни та порядок одержання. Документація по заставі повинна мати юридичну силу для ідентифікації застави, захисту кредитора у разі ліквідації заставлених активів, а також для можливості проінформувати про існування застави інших кредиторів.
Розмір кредиту, як правило, дорівнює ліквідаційній вартості застави (вартості термінової реалізації її на ринку). Оскільки ліквідаційна вартість у більшості випадків менша за оціночну, оціночна вартість застави має перевищувати суму кредиту. В цілому реалізація застави повинна компенсувати кредитору не тільки неповернення кредиту, а й несплачені проценти за ним.
Більш надійними активами як застави є нерухомість та акції, що перебувають в обігу на біржовому ринку. Менш надійними, такими, що можуть мати досить низьку ліквідаційну вартість, є товарно-матеріальні запаси, дебіторська заборгованість.
При наданні кредиту під заставу потрібно звернути увагу на такі параметри застави:
1) ліквідність;
2) легкість оцінювання застави;
3) можливість продажу застави на ринку;
4) підконтрольність застави, легкість, з якою можна визначити місцезнаходження застави та вступити у володіння нею;
5) моральне старіння.
Інформація про існування, місцезнаходження та стан застави часто є обов'язком позичальника. Тому банку дуже важливо контролювати ці параметри та забезпечити, наскільки це можливо, існування і задовільний стан застави. Для цього спочатку треба перевірити активи, що виступають як застава, щодо цесій чи інших прав на них. У процесі контролю за кредитом слід вести записи та проводити регулярні перевірки місцезнаходження і стану застави. Якщо заставою є товарні запаси, необхідно забезпечити:
а) надання позичальником регулярної інформації про місцезнаходження, склад товарних запасів, що заставлені, про терміни знаходження цих товарів у запасах;
6) подання позичальником письмового підтвердження відсутності інших вимог щодо заставлених запасів;
в) перевезення, якщо це можливо, заставлених запасів на спеціалізовані склади, що перебувають під контролем третьої незалежної сторони.
Застава переважно має використовуватись банком не для поліпшення якості сумнівного кредиту, а як додатковий захід для поліпшення якості стандартного кредиту. Залежно від якості та ліквідності активів, що приймаються у вигляді застав, вони можуть бути оцінені по-різному.
Для забезпечення максимальної вартості застави банки, як правило, встановлюють співвідношення між розміром кредиту та вартістю конкретного забезпечення. Так, для готівки це співвідношення дорівнює 1, для високоліквідних цінних паперів — 0,8, для високоякісної дебіторської заборгованості та майна — 0,6—0,8, для товарно-матеріальних запасів (ТМЗ) — 0,5—0,6.
При аналізі дебіторської заборгованості з метою встановлення відповідного коефіцієнта розглядається диверсифікація заборгованості за термінами та дебіторами. Виявляється прострочена заборгованість. Порівнюються обсяги і терміни дебіторської заборгованості з іншими по галузі. Чим вища якість дебіторської заборгованості, тим більшим буде коефіцієнт перерахунку (до 80%), тим більша частка заборгованості буде прийнята як забезпечення.
Проводити оцінювання ТМЗ, як правило, складніше, ніж оцінювання дебіторської заборгованості. При оцінюванні ТМЗ аналізуються структура та якість запасів, можливість реалізації, стабільність цін, можливість псування чи морального старіння, можлива ліквідаційна вартість, сезонний характер. Чим ближче стадія виробництва до готової продукції, тим більша частка ТМЗ може бути прийнята як застава.
У періоди інфляції вартість застави може зростати, що дає можливість банку повернути позичальнику частину вартості застави. Якщо кредит погашається частками, банк може встановити механізм періодичного зменшення вимог до застави.
Кредити під гарантію, як і кредити під заставу, є одним із основних способів захисту кредитора від втрат при невиконанні зобов'язань з боку позичальника.
Гарантією називають письмове зобов'язання третьої особи сплатити борг у разі відмови від сплати позичальником. При наданні кредиту під гарантію банк повинен мати достовірну фінансову інформацію не тільки про позичальника, а й про того, хто гарантує повернення кредиту.
Гарантія є умовним зобов'язанням, тобто позабалансовою статтею гаранта. Тому для правильної оцінки кредитного ризику важливо оцінити ризиковість як балансових, так і позабалансових операцій гаранта. У разі, коли гарантом виступає банк, треба крім оцінки його фінансового становища звернути увагу на загальний обсяг гарантій, виданих цим банком.
Гарантія може бути видана як на частину кредиту, так і на всю його суму. При наданні кредиту під гарантію банк повинен передбачати такі умови договору з гарантом, які б забезпечували йому вчасне повернення кредиту при будь-якому фінансовому становищі позичальника. Треба з обережністю ставитись до обмежень, які дають змогу звертатись за відшкодуванням до гаранта лише у випадку, коли реалізовані всі можливості щодо стягнення боргу з позичальника. В цьому разі процес повернення боргу може тривати досить довго.
Гарантії поділяють на:
1) забезпечені та незабезпечені. У разі забезпеченої гарантії застава має перевірятися так, як і в кредитах під заставу;
2) обмежені і необмежені. У разі необмеженої гарантії гарантується весь обсяг заборгованості одного позичальника одному банку. Необмежені гарантії, як правило, незабезпечені, тому важливо їх періодично обновляти та перевіряти кредитоспроможність гаранта;
3) особисті та корпоративні. Особисті гарантії надаються приватними особами, корпоративні — фінансовими інститутами чи корпораціями.
Одним з джерел формування позичкового капіталу підприємства є комерційні кредити. Комерційний кредит — це форма кредиту, яка характеризує відносини позички між двома суб’єктами господарської діяльності, що виникають у результаті одержаних авансів у рахунок наступних поставок продукції (робіт, послуг) чи одержання товарів з відстрочкою платежів. Ці кредити принципово відрізняються від банківських, оскільки кредитором виступають комерційні партнери підприємства. До основних різновидів комерційних кредитів належать:
товарні кредити;
одержані аванси.
У результаті залучення товарного кредиту у підприємства виникає кредиторська заборгованість за товари (роботи, послуги). Здебільшого товарні кредити мають короткостроковий характер і спрямовуються на фінансування оборотних активів, як правило, запасів. Хоча в практиці можна також зустріти надання інвестиційних товарних кредитів, наприклад технологічних ліній.
Відносини товарного кредиту регулюються договором купівлі-продажу, в якому передбачена поставка товарів з відстроченням платежу. У вітчизняній практиці поширеними є договори, якими передбачено розрахунок за поставлену продукцію в міру її реалізації. Нереалізована продукція повертається постачальнику. Товарні кредити можуть надаватися з оформленням векселя чи без нього.
Основною метою надання товарних кредитів є стимулювання збуту продукції та прив’язка окремих перспективних клієнтів до постачальника. Зрозуміло, що за інших рівних умов клієнти закуповуватимуть товари у тих постачальників, які пропонують вигідніші умови розрахунків, зокрема надають товарні кредити чи знижки. Відповідні відстрочки платежів надаються, як правило, постійним клієнтам. Якщо відносини товарного кредитування є стабільними, то такого роду короткострокові кредити набувають довгострокового характеру.
Важливим питанням, пов’язаним з комерційним кредитуванням, є вартість кредиту. Ця вартість залежить від таких основних чинників:
рівня знижки до базової ціни (сконто) товару у разі здійснення дострокових розрахунків;
періоду, протягом якого надаються знижки;
періоду відстрочення платежів.
У разі, якщо постачальник відвантажує продукцію з відстрочкою платежу, не передбачаючи при цьому жодних знижок за дострокову оплату, то вартість залучення такого товарного кредиту для позичальника дорівнюватиме нулю. Якщо ж умовами контракту передбачена залежність ціни товару від строків розрахунків, тобто встановлені певні знижки до базової ціни у разі здійснення дострокових платежів, то втрачений дохід покупця (відповідно сплата завищеної ціни за товар) в результаті отримання товарного кредиту можна трактувати як плату за користування позичковим капіталом. Ефективна ставка процента для позичальника (Re) за товарним кредитом може розраховуватися за такою формулою:
Re = • 360, (6.3)
де SK — величина знижки (%); h — період дії знижки (днів); z — тривалість відстрочки платежу (днів).
Зрозуміло, що чим більшими є знижка до базової ціни і період її дії, тим вищою буде вартість залучення товарного кредиту. За інших рівних умов чим більшим є період відстрочення платежів, тим нижчою буде вартість кредиту.
На практиці досить часто використовують ще один алгоритм розрахунку ставки процента за користування товарним кредитом, який, на думку багатьох фінансистів, дає можливість точнішого визначення вартості залучення товарного кредиту:
Re = . (6.4)
Товарний кредит доцільно використовувати в тому разі, коли процентна ставка за його використання буде меншою, ніж ставка за банківський кредит, який підприємство може отримати на аналогічний період.
Приклад 6.3
Передбачений контрактом строк оплати відвантажених товарів становить 45 днів з моменту їх надходження на склад клієнта. При здійсненні розрахунків протягом перших 15 днів після надходження товару сконто (знижка) до базової ціни дорівнює 3 %. Розрахуємо ефективну ставку процента за товарним кредитом, а також доцільність його використання, якщо ставка за аналогічним банківським кредитом — 40 % річних.
Якщо підприємство здійснює розрахунки за базовою ціною з відстрочкою платежу в 45 днів, то це означає, що воно втратило можливість отримати знижку у розмірі 3 % базової ціни. Підставивши відповідні значення у формулу 6.3, знайдемо ефективну ставку процента за користування кредитом: 36 % річних ; точніший показник отримаємо, скориставшись формулою (6.4): 37 %.
Якщо оплата здійснюється протягом перших 15 днів, то підприємство отримує відповідну знижку, отже, плата за користування товарним кредитом протягом цього періоду становитиме нуль.
Можна дійти висновку, що для підприємства вигіднішим є використання товарного кредиту порівняно з банківським. Однак з погляду зниження затрат для підприємства оптимальним буде розрахунок у кінці строку, протягом якого діє знижка.
"Україна" АК, Промінвестбанк України, Укрсоцбанк, Ексімбанк України й Ощадбанк України, які мають розгалужену мережу відділень і філій по всій території Україні.
Більшість комерційних банків є регіональними. Вони обслуговують клієнтів визначеної області, міста, району чи ж регіону. У залежності від організаційної структури, поряд із багатофіліальними банками, існують безфіліальні банки. Багато з них працюють успішно, хоча конкурувати їм з великими банками усе складніше.
Порядок створення та діяльності комерційних банків регламентується законами України "Про банки і банківську діяльність", "Про господарські товариства", "Про цінні папери і фондову біржу", "Про підприємництво", "Про аудит", "Про іноземні інвестиції", "Про заставу "і інші, а також Тимчасовим положенням про порядок створення, реєстрації комерційних банків і здійснення наглядом над їхньою діяльністю, затвердженим Правлінням Національного банку України 17 липня 1992 року [11].
Засновниками, акціонерами комерційних банків можуть бути українські та іноземні юридичні і фізичні особи, за винятком Рад народних депутатів усіх рівнів, їх виконавчих органів, політичних і профспілкових організацій, спілок і партій, громадських фондів, комерційних банків. Ними також не можуть бути громадяни наступних категорій: військовослужбовці, посадові особи органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, арбітражного суду, державного нотаріату, органів державної влади і управління. Засновниками банків не можуть бути особи, яким заборонено займатися підприємницькою діяльністю, які мають судимість за грабіжництво, хабарництво й інші корисливі злочини.
1 2 3 4 5 6