Зрозуміло, що будь-які розриви в індивідуальних кругообігу капіталів окремих підприємств, отже, і уповільненні кругообігу промислового капіталу в економіці в цілому загострюють проблему дефіциту грошових ресурсів у господарюючих суб'єктів у перехідний період, що нарівні з потребою в додаткових коштах на структурну перебудову та технічне переоснащення вказує на важливу роль банківського капіталу у вирішенні цих проблем. Таким чином, ефективна організація кредитування займає одне з головних місць в організації нормальної виробничої діяльності підприємств з урахуванням належного забезпечення ресурсами кругообігу промислових капіталів у періоди затримок руху авансованої вартості. Однак для цього існують певні об'єктивні рамки: наприклад, якщо кінцевий вплив кредитування на виробничий процес пов'язаний з надмірними витратами для підприємства (через високі процентних виплат) або для банківської установи (через неповернення виданих кредитів). Проте в кінцевому результаті сам факт залучення банківського капіталу при належному рівні правовий (і перш за все - майнової) відповідальності позичальника повинен стимулювати найбільш раціональне використання підприємствами сформованих ресурсів - як власних, так і залучених.
Що стосується роботи самої банківської системи, то її можливості сприяти безперервності процесу розширеного відтворення в значній мірі залежить від ефективної організації кредитних відносин, яка визначається умовами прибуткового застосування акумульованих банком ресурсів (при правильному виборі позичальника) і рівнем безпеки їх розміщення в різних секторах господарства. У свою чергу, це залежить від належним чином побудованої роботи з мінімізації ризиків по позичкових операціях. Виходячи з таких позицій, і труднощі інтеграції банківського і промислового капіталів безпосередньо пов'язані з тими проблемами, які супроводжують організацію кредитних операцій комерційних банків в період ринкових перетворень українській економіці. Зазначені проблеми найдоцільніше розглядати з двох основних точок зору - макро-і мікроекономічної. Саме така позиція обумовлює відповідний вплив загальних умов господарської діяльності і поведінку окремий суб'єктів ринку на рівень кредитної активності банківської системи та використання її можливостей щодо забезпечення коштами кругообігу промислового капіталу.
2. кредитна система, їЇ структура і особливості в Україну
Кредитний ринок являє собою сукупність банківської системи і небанківських фінансово-кредитних установ і схематично може бути представлена наступним чином, як показано на малюнку 1.
Інвестиційні фонди
Інвестиційні компанії
Страхові компанії
Пенсійні фонди
Довірчі товариства
Факторингові компанії
Лізингові компанії
Ломбарди
Кредитні спілки та ін
Банківська система
НБУ
КРЕДИТНИЙ РИНОК УКРАЇНИ
Небанківські фінансово-кредитні установи
Комерційні банки
Малюнок 1. Кредитний ринок України [6]
Кредитна система Україні в нинішньому вигляді стала складатися в 1991р. з переходом до ринкових відносин. Правовою основою цього процесу стало прийняття в 1991 р. Закону «Про банки і банківську діяльність», який встановив дворівневу структуру банківської системи України та прийняті в різний час нормативні акти про розвиток фондового ринку, страхової справи, створення кредитних спілок і т.д. [11]
Національний банк України був організований в 1991 році і являє собою систему єдиного банку, що включає в себе центральний апарат, розташований у Києві, Кримське республіканське і 24 обласних управління. Управління НБУ діють від його імені в межах наданих їм повноважень і функцій. Вони підзвітні Правлінню банку.
До функціональних підрозділам НБУ належать обчислювальні, розрахунково-касові центри, регіональні і Центральна розрахункові палати. Керівним органом НБУ є Правління, яке очолює Голова Правління. Зараз цю посаду займає В. Стельмах.
Як розрахунковий центр НБУ встановлює правила безготівкових розрахунків господарюючих суб'єктів, а також організовує розрахунки між комерційними банками в Україну. Він представляє інтереси держави у відносинах з центральними банками інших держав, у міжнародних фінансово-кредитних установах.
НБУ встановлює правила і проводить реєстрацію комерційних банків, видає ліцензії на ведення валютних операцій, здійснює нагляд за діяльністю комерційних банків на території України. Як банк банків він веде рахунки комерційних банків, здійснює їх валютно-касове обслуговування, надає кредити комерційним банкам, встановлює правила функціонування міжбанківського кредитного ринку в Україні.
НБУ організує касове виконання бюджету банківської системою України, надає кредити уряду. На нього покладено виконання операцій з розміщення державних цінних паперів, обслуговування внутрішнього державного боргу. Крім того, на Національний банк покладено виконання операцій, пов'язаних з функціонуванням валютного ринку України. Він за погодженням з Кабінетом Міністрів, встановлює офіційний валютний курс національної грошової одиниці, створює валютні резерви, організовує операції з монетарними металами.
Комерційні банки в українській економіці є явищем новим, хоча в розвинених країнах це одна з найстаріших і найбільш поширених груп кредитних установ, які виконують більшість фінансових операцій і послуг, відомих у підприємницькій практиці.
Комерційні банки - основна ланка кредитної системи країни, у яку входять кредитні установи, що здійснюють різноманітні банківські операції для своїх клієнтів на засадах комерційного розрахунку. Для цього вони використовують не тільки свій власний капітал, але і залучений фінансовий капітал у вигляді вкладів, депозитів, міжбанківських кредитів та інших джерел. Причому залучені кошти, як правило, значно перевищують обсяг власного капіталу комерційних банків [9].
Основною метою комерційних банків, що стали створювати в Україні у 1989 році, було оперативне отримання їх засновниками і клієнтами широкого спектра банківських послуг (включаючи одержання кредитів), вирішення засновниками за допомогою власного банку своїх групових чи індивідуальних проблем, одержання максимального прибутку для своїх акціонерів або пайовиків, а також для власного розвитку.
Спочатку комерційні банки створювалися переважно як галузеві. Деякі банки виникли як дочірні банки державних спеціалізованих банків. Так, наприклад, був утворений Укрінбанк.
Такі банки, як Демосбанк, Київський кооперативний банк ¾ попередник Градобанку, виникли як кооперативні комерційні банки. Це пояснюється тим, що в той час кооперативи по виробництву товарів, виконанню робіт і наданню послуг були першими ринковими структурами, що діяли в оточенні державних підприємств, організацій та установ, а часто і при них. Щоб легше й оперативніше вирішувати питання одержання позичок на свій розвиток, кооперативи стали створювати свої банки.
Поступово статус комерційних одержали колишні державні спеціалізовані банки. Так, на базі республіканських Житлосоцбанку був організований Укрсоцбанк, Агропромбанку - АПБ "Україна" АК, Промбудбанку - Промінвестбанк. Таке роздержавлення зазначених трьох банків привело до створення в банківській системі України нерівних умов для діяльності банків, поставивши в скрутне положення знову організовані банки.
В умовах ринкової економіки істотні зміни відбулися в банківському контролі. Якщо раніше банки відігравали роль державних контролерів за діяльністю суб'єктів господарювання, то в даний час цей контроль, як правило здійснюється на партнерських відносинах між банками та їх клієнтами.
Комерційні банки класифікуються по ряду ознак. Залежно від форми власності вони підрозділяються на приватні і державні. За формою організації серед приватних банків переважають акціонерні у виді суспільств відкритого чи закритого типів.
Акції банків, створених у вигляді акціонерних товариств відкритого типу, поширюються шляхом вільного продажу юридичним і фізичним особам. Акціонерними товариствами закритого типу, а також пайовими банками у виді товариств з обмеженою відповідальністю є переважно комерційні банки в перші роки їхнього існування.
Акції банків у вигляді акціонерних товариств закритого типу викуповуються, як правило, їхніми засновниками. Більш гнучкою структурою є банки у виді товариств з обмеженою відповідальністю. Кількість їхніх пайовиків може поповнюватися при відповідній реєстрації в Національному банку України.
Комерційні банки в залежності від кола виконуваних операцій бувають універсальними і спеціалізованими. В даний час в Україні всі комерційні банки прагнуть бути універсальними, хоча далеко не всі вони виконують весь спектр банківських операцій. Спеціалізованих банків поки немає. Але окремі банки вже почали створювати спеціалізовані філії (інвестиційні і депозитні).
У залежності від території діяльності комерційні банки підрозділяються на міжнародні, республіканські і регіональні. Міжнародні банки створюються за участю іноземного капіталу і можуть мати філії в інших країнах. В Україні вони тільки починають з'являтися (Перший український міжнародний банк, Діамена-банк і інші). До республіканських комерційних банок відносяться банк
Роль банківських установ як основних суб'єктів на грошово-кредитному ринку визначається їхніми можливостями залучати тимчасово вільні грошові кошти та спроможністю ефективно використовувати акумульовані ресурси для задоволення фінансових потреб реального сектора економіки з метою забезпечення безперервності індивідуальних кругообіг капіталів підприємств. Саме від здатності банківської системи забезпечувати потреби суб'єктів господарювання необхідними грошовими ресурсами значною мірою залежать перспективи подальшого зростання вітчизняної економіки.
Економічна наука довела, а господарська практика підтвердила, що кредит є універсальним інструментом розподілу й перерозподілу національного доходу, фінансових, матеріальних і трудових ресурсів, вирівнювання рівнів рентабельності підприємств на основі переливу капіталів, що сприяє прогресивним структурним зрушенням у національній економіці. Банківське кредитування та отримання процентів за кредит є важливим джерелом одержання прибутків банку, а також виступає одним з головних джерел фінансування діяльності підприємств у ринковій економіці.
Сучасна економічна вітчизняна та зарубіжна література подають різноманітні тлумачення таких категорій як "кредит", "банківський кредит", "позика", "позичка" та "кредитування". І саме від чіткого визначення цих понять залежить розвиток співпраці між банком-кредитором та позичальником, ефективність здійснення банківських кредитних операцій, забезпечення надійності і прибутковості банківської установи, а також зміцнення банківської системи в цілому.
Зокрема, у банківській енциклопедії наводиться визначення поняття "кредиту" як економічної категорії, яка є виразом відносин між суб'єктами господарювання щодо надання й отримання позички в грошовій чи товарній формі на умовах повернення, строковості і платності. Тут же зазначається, що кредит - це рух вартості в інтересах реалізації певних потреб.
Також подається визначення таких понять як "позика" і "позичка". Зокрема, позика трактується як отримання однією стороною (отримувачем позики, позичальником) у тимчасове користування чи оперативне управління від іншої сторони (позикодавця) грошей чи матеріальних цінностей із зобов'язанням повернути отримані гроші чи цінності на передбачених угодою сторін умовах.
Позичка ж тлумачиться як надання однією стороною (кредитором) іншій стороні (позичальникові) грошей чи матеріальних цінностей у тимчасове користування чи оперативне управління. Позички надаються банками, іншими фінансово-кредитними установами юридичним та фізичним особам на умовах платності, строковості та повернення на підставі кредитних договорів.
Як бачимо, існують суперечності та невизначеності щодо трактування цих понять, а саме те, чи ці поняття є тотожними за своєю суттю, чи існує відмінність між ними.
Виходячи з наведених вище тлумачень, можна зробити висновок, що різниця між цими поняттями полягає у специфіці оформлення взаємозв'язків між кредитором і позичальником. А саме: позику ініціює і виконує всю роботу з оформлення і обслуговування сам позичальник, а позичка формулюється як здійснення і надання коштів з ініціативи позикодавця (кредитора), який розміщує сконцентровані ним тимчасово вільні кошти вкладників з метою отримання прибутку. Отож, виходячи з такого тлумачення поняття позички і кредиту не розрізняються і є тотожними.
У спеціальній економічній літературі також можна знайти різноманітні визначення кредиту, зокрема:
• - кредит - це економічні відносини між юридичними і фізичними особами та державою з приводу перерозподілу вартості на засадах повернення і, як правило, з виплатою процентів;
• - кредит - це форма перерозподілу тимчасово вільних коштів з метою їх ефективного використання;
• - кредит - це форма прояву кредитних відносин, форма руху позичкового капіталу.
Вітчизняна словникова література подає трактування кредиту як позички у грошовій або товарній формі на умовах повернення, що надається банком чи юридичною (або фізичною) особою, кредитором, іншій особі - позичальникові. Позичальники за користування кредитом сплачують процент.
Законодавство України також тлумачить поняття "позичка", "позика" та "кредит". Зокрема, згідно з Цивільним кодексом України, за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку. Користування річчю вважається безоплатним. Позикодавцем може бути як юридична, так і фізична особа. Договір позички може укладатися у письмовій та усній формі. За договором позички користувач користується річчю за її призначенням і повинен повернути її після закінчення встановленого строку в такому самому стані, якою вона була на момент передачі.
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. За договором позики позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір і порядок сплати яких встановлюється цим договором. Договір позики може бути безпроцентним у випадках, якщо: договір укладається між фізичними особами на суму, яка не перевищує П'ятдесятикратного розміру неоподаткованого мінімуму доходів громадян і не пов'язаний зі здійсненням підприємницької діяльності; позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками. Як бачимо, у позику можуть надаватися грошові кошти і при цьому також може бути встановлений процент за користування наданими коштами. Позику можуть надавати фізичні особи, фізичні та юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності за умови дотримання встановлених у договорі позики вимог.
Згідно з Цивільним кодексом України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається між позичальником та фінансово-кредитною установою у письмовій формі. Господарський кодекс України визначає, що кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян.
Проведений аналіз законодавства України дає можливість зробити висновок, що позичка не має ніякого стосунку до кредитування, а передбачає лише передавання певних речей у користування іншим особам. А кредит надається лише банком чи іншою фінансово-кредитною установою згідно зі встановленими вимогами за рахунок залучених коштів юридичних і фізичних осіб з дотриманням принципів кредитування і суттєво відрізняється від позики (рис. 2.1).
Кредит передбачає наявність кредитних взаємозв'язків, які є договірними стосунками між кредитором і позичальником. Кредитором у кредитуванні виступає банк чи інша фінансова установа, а позичальниками - юридичні чи фізичні особи. Необхідність кредитних взаємозв'язків пов'язана з розбіжністю у часі руху матеріальних і грошових потоків, що виникає в процесі відтворення суспільного продукту. Метою кредитування є: для кредитора - одержання прибутку у виді процента за кредит, а для позичальника - задоволення тимчасової потреби в додаткових грошових коштах.
Р и с. 2.1. Основні відмінності між позикою і кредитом
Кредитування - це кредитний процес, що включає сукупність механізмів реалізації співпраці між кредитором та позичальником.
У сучасних умовах найрозповсюдженішим є банківський кредит, хоч у країнах із розвинутою ринковою економікою останнім часом велику роль відіграють кредити, які надають кредитні установи небанківського типу.
Термін "банківський кредит" у науці і практиці вживається досить часто, водночас маючи різні визначення.
Так, словник сучасної економіки Макміллана визначає, що банківський кредит - це кредитування банківською системою будь-яким з можливих засобів: за допомогою банківського авансу, дисконтування векселів або купівлі цінних паперів.
Великий енциклопедичний словник А. Н. Азриліяна подає визначення банківського кредиту як основної форми кредиту, за якої грошові кошти надаються банками у тимчасове користування.
Тлумачний словник Т. М. Мезенцевої трактує поняття банківського кредиту як кредиту, який надається банками, спеціальними кредитно-фінансовими установами функціонуючим підприємствам та іншим позичальникам у виді грошових позик. У цьому тлумаченні банківський кредит може надаватися не лише банківськими установами, а й іншими спеціальними фінансово-кредитними інституціями.
Закон України "Про банки і банківську діяльність" визначає банківський кредит як будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання щодо сплати процентів та інших зборів із такої суми.
1 2 3 4 5 6