Таким чином, під банківським кредитом розуміється сума тимчасово вільних грошових коштів банку, яку він надає чи зобов'язується надати позичальнику у користування на умовах належного забезпечення, повернення у визначений строк, оплати та цільового характеру використання.
Кредитні взаємозв'язки між суб'єктами кредитування - банком і позичальником - будуються на підставі кредитних договорів, які укладаються у письмовій формі. Об'єктом банківського кредиту є грошовий капітал, виражений як у національній, так і в іноземних валютах. Банківська система через надання кредитів організовує й обслуговує рух капіталу, забезпечує його залучення та перерозподіл у ті сфери виробництва й обігу, де виникає дефіцит коштів.
Процес формування ринкової економіки України об'єктивно зумовлює необхідність підвищення ролі банківського кредиту, що є одним із найважливіших чинників, які забезпечують безперервність розширеного відтворення. Така роль визначається, насамперед, широкою сферою застосування кредитних операцій банків.
Банківський кредит проникає у різні галузі господарського життя суспільства. Банківські установи надають кредити на фінансування поточної та інвестиційної діяльності підприємств різних форм власності, що пов'язано із забезпеченням потреб в обігових коштах, збільшенням, модернізацією і реконструкцією основних фондів; задоволення споживчих потреб населення; фінансування державних витрат за допомогою механізму фондового ринку.
Банківськими установами кредити надаються за виконання таких умов:
• 1) необхідне цільове фінансування конкретного проекту чи господарської операції, техніко-економічна експертиза яких свідчить про їх достатню прибутковість з урахуванням ризику галузі, тенденцій розвитку ринку тощо;
• 2) проведений банком всебічний комплексний аналіз фінансово-господарської діяльності позичальника свідчить про його кредитоспроможність, фінансову стабільність, рентабельність, ліквідність;
• 3) витримуються всі принципи кредитування;
• 4) сума кредиту, що надається, знаходиться у межах наявних мобілізованих та придбаних у інших банків кредитних ресурсів;
• 5) банк дотримується економічних нормативів НБУ з регулювання кредитної діяльності;
• 6)у більшості випадків рішення щодо надання кредитів позичальникам ухвалюється колегіально (кредитним комітетом банку чи кредитною комісією філії банку) більшістю голосів і оформляється протоколом.
Отже, в економічній літературі банківський кредит трактується як капітал банку у грошовій формі, який надається у тимчасове користування за умови дотримання принципів кредитування. Банківський кредит відіграє важливу роль в економіці країни, оскільки за допомогою акумулювання тимчасово вільних грошових коштів юридичних осіб і населення банк здійснює їх перерозподіл у ті галузі національної економіки, де виникає їх дефіцит, а це в свою чергу сприяє розвитку як суб'єктів господарювання, так і економіки країни в цілому.
Кредитний ринок е складовою ринку інструментів позики (див. рис. 2.3). Необхідними умовами функціонування кредитного ринку є наявність кредиторів, що мають тимчасово вільні кошти, позичальників, які можуть вчасно і в повному обсязі виконати зобов'язання за кредитами, системи державного регулювання кредитного ринку, законодавчого і нормативного забезпечення. Надання вільних грошових коштів у позику має забезпечити кредитору відповідний рівень доходу при задовільному ступені ризику неповернення і компенсувати втрачені можливості від інвестування коштів в інші активи.
Для ефективного функціонування кредитного ринку пеобхідна стабільна економічна ситуація в країні, наявність розвиненої інфраструктури та ефективне державне регулювання, яке б забезпечило стабільність банківської системи і захист інвесторів. Розвинений кредитний ринок, який ефективно управляється з боку держави, забезпечує оптимальний розподіл обмежених фінансових ресурсів серед галузей економіки та сприяє економічному зростанню країни.
Основні учасники кредитного ринку наведені на рис. 19.1. Це кредитори, що надають у позику на різних умовах вільні грошові кошти, позичальники та держава.
Позичальниками на ринку кредитів виступають юридичні, фізичні особи і держава. При цьому залучати вільні грошові кошти на ринку кредитів можуть як вітчизняні, так і іноземні позичальники. За специфікою надання кредитних послуг позичальників часто поділяють на такі категорії: населення, невеликі підприємства, корпорації, фінансові інститути (в тому числі комерційні банки), сільськогосподарські підприємства, державні установи та громадські організації.
Кредиторами на ринку кредитів виступають комерційні банки, інші фінансово-кредитні установи та іноземні кредитори — національні й міжнародні фінансові інститути. Крім того, кредиторами можуть бути також нефінансові інститути, якщо вони дають змогу іншим суб'єктам.ринку протягом визначеного періоду за певну плату користуватись їх грошовими коштами.
Функціонування кредитного ринку забезпечує кредитна система, до складу якої входять центральний банк, комерційні банки та інші фінансово-кредитні інститути. Кредитна система організовує рух капіталів і сприяє акумуляції та ефективному розміщенню фінансо-
вих ресурсів серед суб'єктів ринку. Оскільки ця система має значний вплив на економічні процеси, її діяльність потребує жорсткої регламентації та контролю з боку держави.
Держава здійснює управління грошово-кредитним ринком, регулює його діяльність і виступає позичальником на національному та міжнародному ринках. При цьому як регулюючу, так і інші функції на кредитному ринку вона виконує переважно через посередництво центрального банку.
Центральний банк, з одного боку, є агентом держави в реалізації її функцій на кредитному ринку, а з другого — кредитним центром банківської системи, яка складається з двох рівнів. На першому, вищому, рівні банківської системи знаходиться центральний банк, а на другому — комерційні банки, які здійснюють свою діяльність відповідно до чинного законодавства і до грошово-кредитної політики, що проводиться центральним банком.
Основними функціями банківської системи на кредитному ринку є трансформаційна та стабілізаційна функції. Залучаючи у одних суб'єктів ринку вільні грошові кошти і падаючи їх у позику іншим суб'єктам ринку, банки трансформують як терміни, розміри грошових капіталів, так і відповідні їм ризики. Стабілізаційна функція полягає в забезпеченні стабільності банків та грошового ринку і проявляється в створенні відповідної нормативної та законодавчої бази, а також у формуванні ефективного механізму державного контролю і нагляду за дотриманням законів та діяльністю банків у цілому.
Центральний банк забезпечує стабільність національної грошової одиниці та сприяє стабільності банківської системи країни. Основними функціями центрального банку на грошово-кредитному ринку є:
• • розробка і реалізація грошово-кредитної політики держави;
• • монопольне здійснення емісії національної валюти та організація її обігу;
• • кредитне обслуговування банків другого рівня та держави;
• • регулювання та нагляд за банківською діяльністю;
• • встановлення правил проведення банківських операцій;
• • ведення реєстру банків і ліцензування банківської діяльності. Центральний банк виступає кредитором останньої інстанції для
банків і організує систему рефінансування. Він також представляє інтереси держави в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співпраця здійснюється на рівні центральних банків.
Основними економічними засобами і методами грошово-кредитної політики, яку розробляє і реалізує центральний банк, є регулювання обсягу грошової маси через:
• • регулювання норм обов'язкових резервів для комерційних банків та фінансово-кредитних установ;
• • процентну політику;
• • систему рефінансування комерційних банків;
• • управління золотовалютними резервами;
• • операції з цінними паперами на відкритому ринку;
• • регулювання імпорту та експорту капіталу.
Центральний банк встановлює банкам та іншим фінансово-кредитним установам нормативи обов'язкового резервування коштів. Розмір обов'язкових резервів, як правило, встановлюється в процентному відношенні до загальної суми залучених банком коштів. При цьому для різних видів зобов'язань можуть встановлюватися різні норми обов'язкового резервування коштів. При підвищенні центральним банком норм обов'язкових резервів зменшується сума вільних коштів, а отже, кредитний потенціал банків. При зниженні норм обов'язкових резервів збільшується кредитний потенціал банків.
Виступаючи в ролі кредитора останньої інстанції, центральний банк надає позички комерційним банкам. Ці позички — короткострокові й надаються банкам у порядку обліку комерційних векселів (обліковий кредит) чи під заклад інших цінних паперів (ломбардний кредит). Як правило, ломбардні кредити надаються на коротші терміпи та під вищі процентні ставки, ніж облікові. Надаючи облікові чи ломбардні кредити, центральний банк збільшує кредитний потенціал банків-позичальників та загальну масу грошей в обігу.
Центральний банк встановлює також порядок визначення облікової та інших процентних ставок за своїми операціями. Регулюючи облікову і ломбардну ставки, а також ліміти кредитування за ломбардними та обліковими кредитами, центральний банк здійснює вплив на загальну масу грошей в обігу та на параметри ринку банківських кредитів.
Операціями відкритого ринку центрального банку є купівля-про-даж казначейських зобов'язань, власних зобов'язань банку, комер-ційних векселів, інших цінних паперів та боргових зобов'язань.
Центральний банк приймає на зберігання та в управління державні цінні папери та інші цінності, видає гарантії і поруки, виконує операції з обслуговування державного боргу, пов'язані з розміщенням державних цінних паперів, їх погашенням і виплатою доходу за ними. Він також визначає розміри, порядок формування та використання резервів банків і кредитних установ для покриття можливих втрат за кредитами, резервів для покриття валютних, процентних та інших фінансових ризиків банків.
Основними формами кредитних відносин є система державного кредиту, банківське кредитування, кредити, що надаються іншими фінансово-кредитними інститутами, та комерційне кредитування.
Державний кредит, що є однією з ланок державних фінансів, тісно пов'язаний з бюджетним дефіцитом і виступає джерелом його покриття. За допомогою державного кредиту мобілізуються кошти не тільки для фінансування бюджетного дефіциту, а й для згладжування нерівномірності надходження податкових платежів, погашення розміщених раніше позик, забезпечення касового виконання бюджету, фінансування цільових програм тощо.
Основною формою державного кредиту виступають державні позики, оформлені у вигляді державних цінних паперів — облігацій, казначейських зобов'язань — векселів чи нот (див. п. 4.3). При цьому кошти, залучені на національному чи міжнародному ринках цінних паперів, мають бути використані на цілі, передбачені умовами емісії. Залежно від зобов'язань держави щодо погашення боргу розрізняють позики з правом та без права довгострокового погашення. При емісії боргових зобовязань з правом довгострокового погашення держава отримує можливість більш гнучко управляти процесом обслуговування та погашення боргу залежно від ситуації на фінансовому ринку.
Іншою формою державного кредиту виступають кредити, надані урядами інших країн, міжнародними фінансовими інститутами та організаціями.
Джерелами погашення державних позик залежно від економічної ситуації в країні виступають:
• • доходи від вкладання позичених коштів у високоефективні інвестиційні проекти;
• • додаткові надходження від сплати податків;
• • кошти, заощаджені від зменшення видатків з бюджету;
• • додаткова емісія грошей;
• • кошти, отримані від розміщення нових державних позик.
Використання тих чи інших джерел для погашення позик приводить до різних наслідків. Якщо, наприклад, доходи від вкладання коштів у інвестиційні проекти є найбільш привабливим, хоч і не завжди реальним джерелом погашення позик, то додаткова грошова емісія негативно впливає на рівень інфляції та економічну ситуацію в країні.
З поняттям державного кредиту тісно пов'язане поняття державного боргу, що відображає загальну суму заборгованості держави своїм кредиторам. Державний борг — це сума, отримана від емісії державних боргових зобов'язань чи кредитів, наданих іноземними кредиторами, а також проценти, які необхідно сплатити кредиторам за користування коштами.
Суму заборгованості та процентів, що підлягають сплаті в поточному періоді (році), називають поточним державним боргом. Загальну суму заборгованості та процентів, що мають бути сплачені, називають капітальним державним боргом. Розрізняють також зовнішній борг — іноземним кредиторам як результат залучення коштів на міжнародному фінансовому ринку та внутрішній — результат залучення коштів на внутрішньому національному ринку.
На відміну від банківського кредитування, при якому кредитом управляє кредитор — комерційний банк, державним боргом управляє держава, якщо вона виступає позичальником на внутрішньому ринку, або держава та іноземні кредитори, якщо кошти залучаються на міжнародному ринку.
У разі, коли держава не може вчасно забезпечити достатню платоспроможність, вона може використовувати такі способи управління боргом, як конверсія, консолідація, уніфікація, відстрочка погашення, анулювання, обмін за регресивним співвідношенням.
Конверсія державного боргу — зміна дохідності позики, як правило, в бік зменшення. Застосовується у випадку погіршення фінансового та економічного стану держави.
Консолідацією називають передачу зобов'язань за раніше випущеними позиками на нову позику.
Уніфікація може застосовуватись як окремо, так і в поєднанні з консолідацією і являє собою об'єднання кількох позик в одну.
Відстрочка погашення використовується в тому разі, коли держава не може вчасно погасити боргові зобов'язання.
Анулювання державного боргу здійснюється у випадку повної відмови держави від сплати боргу.
Обмін за регресивним співвідношенням боргових зобов'язань попередніх випусків на нові зобов'язання використовується для скорочення загальної суми боргу, оскільки зобов'язання нового випуску мають меншу загальну суму, ніж зобов'язання попереднього випуску.
Залежно від виду кредитора можна виділити такі форми кредиту : державний, банківський, комерційний, іноземний. Найбільш поширеним на практиці є банківський кредит.
За строками користування банківські кредити бувають: короткострокові — до 1 року; середньострокові - до 3 років; довгострокові — понад 3 роки.
Порівняно із країнами з розвинутою економікою, строки кредитування в Україні значно звужені. Коротко - та середньострокові кредити, як правило, можуть отримуватися для покриття поточних витрат виробництва та обігу, не забезпечених надходженнями коштів у відповідному періоді, а середньо - та довгострокові - для покриття витрат інвестиційного характеру.
За забезпеченням кредити є: а) забезпечені заставою - майном, майновими правами, цінними паперами тощо; б) гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи). Для більшої надійності забезпечення кредиту може укладатися тристороння угода: банк — гарант (поручитель, страхова організація) — позичальник; в) з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації); г) незабезпечені матеріально, або бланкові. Забезпечуються іміджем позичальника.
За ступенем ризику виділяються стандартні кредити, та кредити з підвищеним ризиком.
За методами надання виділяються такі різновиди кредитів: видача у разовому порядку; відповідно до відкритої кредитної лінії; гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою, із стягненням комісії за зобов'язання); за видом кредитного рахунку.
Банківське кредитування здійснюється із застосуванням таких позичкових рахунків: простого кредитного, спеціального кредитного та контокорентного.
Простий позичковий рахунок є найпоширенішою формою банківського строкового кредитування. Кожна видача і погашення кредиту оформляється відповідними документами клієнта або банку (платіжне доручення, розпорядження кредитного відділу банку операційному відділу тощо). На ньому може бути тільки активне (дебетове) сальдо.
Спеціальний позичковий рахунок застосовується банком в окремих випадках, наприклад при кредитуванні позичальника під заставу цінних паперів. Він є формою обліку позичок до запитання.
Контокорентний рахунок (поточний рахунок з овердрафтом) – це активно-пасивний рахунок, на якому обліковуються всі операції банку з клієнтом. На ньому щоденно відбиваються всі платежі клієнта і надходження на його адресу коштів.Він використовується тільки для фінансування поточного виробництва й обігу і не спрямовується на фінансування інвестицій.
Погашення кредитів може відбуватись різними способами: водночас; з відстрочкою платежу; достроково (за вимогою кредитора або заявою позичальника); з регресією платежів; після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу).
Розрізняється кредит і за метою надання. За цією ознакою виділяють кредит для задоволення виробничих потреб, та споживчий, який допомагає задоволенню потреб в особистому споживанні.
Кредит для задоволення потреб виробничого характеру надається юридичним особам для здійснення процесу виробництва. Він може мати й ряд інших особливостей, пов'язаних з терміном та методами надання і повернення тощо. Зокрема можна виділити такі різновиди кредитів виробничого характеру як інвестиційний і поточний. Останній видається для покриття тимчасової нестачі грошових засобів для здійснення розрахунків або придбання матеріально-технічних засобів.
Споживчий кредит відображає відносини між кредиторами і позичальниками з приводу кредитування кінцевого споживання. Це засіб забезпечення споживчого попиту населення з метою прискорення одержання матеріальних благ без нагромадження коштів. З іншого боку - це засіб підвищення поточного платоспроможного попиту, життєвого рівня населення і прискорення реалізації товарних запасів. Споживчий кредит регулюється з боку держави більш ретельно порівняно з іншими формами кредиту. Регулювання охоплює процентні ставки, термін, доступність кредиту. Між банком і фізичною особою може бути
1 2 3 4 5 6