ВИСНОВКИ З ПЕРШОГО ПИТАННЯ
Таким чином, ми розглянули наступні основні поняття вибухобезпеки.
Вибух — надзвичайно швидка хімічна реакція, що супроводжується виділенням енергії та утворенням стиснутих газів, здатних виконувати механічну роботу.
Вибух на відкритому просторі — вибух, що відбувається під відкритим небом з порівняно невисоким піковим тиском. На відкритому просторі величина небезпечного надлишкового тиску лише в 1,5 рази перевищує нормальний атмосферний тиск.
71
Вибухові речовини — це речовини, що можуть вибухати під дією відкритого вогню чи мають більшу чутливість до ударів і струсів, ніж динітробензол.
Вибухонебезпечна зона — це простір, у якому знаходиться чи може знаходитись вибухонебезпечна суміш.
2. НЕБЕЗПЕЧНІ ФАКТОРИ ВИБУХУ І ЗАХИСТ ВІД НИХ
Основна небезпечність вибуху полягає у великій руйнівній силі, що виявляється за дуже короткий проміжок часу. Як правило, ці фактори призводять до смерті всіх людей, які перебувають в епіцентрі вибуху й у небезпечній зоні. Вибух поєднує в собі комплекс небезпек, смертельних для незахищеної й ненавченої людини: ударна хвиля, шум; теплове випромінювання; газоподібні продукти вибуху; осколки й фрагменти будинку, грунту, що летять тощо; яскраве світло.
Способи й засоби захисту від ударної хвилі:
1) захист відстанню;
2) захист перешкодою;
3) зменшення площі впливу ударної хвилі на людину.
Ударна хвиля становить велику небезпеку в обмеженому просторі (в приміщенні). При її впливі важливим фактором є площа поверхні людини.
Мінімальний вплив на людину має місце у випадку, якщо людина лежить уздовж напрямку дії ударної хвилі. Зі збільшенням відстані від епіцентру вибуху сила ударної хвилі зменшується. Небезпека ударної хвилі залежить від характеристик матеріалу, його кількості чи обсягу, ступеня обмеженості простору, в якому утворюється при вибуху газова хмара.
Наприклад, при вибуху парового казана, вода, що міститься в котлі у перегрітому стані, при падінні тиску до атмосферного у випадку аварії переходить у пари. У такому випадку з 1 м
3
води утворюються 1700 м
3
парів. Це призводить до вибуху котла, руйнування будинку й загибелі людей.
Способи й засоби захисту від теплового випромінювання:
1) захист відстанню;
2) індивідуальні засоби захисту.
Теплове випромінювання є результатом швидкого процесу горіння й зменшується залежно від відстані до епіцентру вибуху. Величина температури дуже швидко зменшується в часі.
Способи й засоби захисту від газоподібних продуктів вибуху:
1) індивідуальні засоби захисту;
2) метеорологічні умови.
Газоподібні продукти вибуху становлять небезпеку в обмеженому просторі, коли їх концентрація перевищує гранично допустимі норми. На відкритому просторі така концентрація може досягатися у випадку застосування
72 великої кількості боєприпасів, наявності поглиблень у рельєфі місцевості, при відсутності вітру. У газоподібні продукти вибуху можуть входити: чадний газ, фосген, оксиди азоту, піроксилін тощо. Наявність атмосферних опадів та високої швидкості вітру знижують ступінь небезпечності цього вражаючого фактора.
Способи й засоби захисту від ураження осколками:
1) захист відстанню;
2) захист перешкодою;
3) зменшення площі впливу ударної хвилі на людину;
4) індивідуальні засоби захисту.
Ураження осколками часто відбувається через слабку підготовку.
Наприклад, потерпілий дивиться; куди падає граната чи снаряд, або не кваліфіковано обирає захисну перешкоду, укриття. Зі збільшенням відстані від епіцентру вибуху кількість осколків зменшується, а їх вражаюча здатність знижується.
Наступний вид небезпеки вибуху не становить смертельної загрози для людини, але може призвести до втрати чи погіршення зору. Частина променистої енергії, що утворюється в результаті вибуху, охоплює й оптичний спектр. За рахунок різкого зростання яскравості людина може на деякий час засліпнути, а при потужному впливі яскравого світла відбуваються серйозні функціональні порушення.
У цілому несмертельний уражаючий вплив вибуху і його продуктів на людину може набувати таких форм: травми при падінні від ударної хвилі; травми від осколків, відриви кінцівок; порушення слухового апарату (контузія); опіки; ядуха; тимчасове чи постійне часткове або повне засліплення.
Обходитися на виробництві й у побуті без пальних і вибухонебезпечних речовин людина у наш час не може, тому необхідно виконувати правила безпеки при поводженні з цими речовинами.
До заходів гарантування вибухобезпеки відносять:
- використання запобіжних конструкцій (легкоскидні конструкції, захисні приміщення, укриття);
- використання сигналізації про накопичення вибухонебезпечних газів і парів;
- локалізація вибуху;
- усунення джерел запалення і детонації;
- флегматизація джерел запалення;
- влаштування вогнеперешкод;
- вибухопридушення.
Легкоскидні конструкції (ЛСК) являють собою конструкції, що руйнуються під впливом енергії вибуху, при цьому не руйнується конструкція
73 будинку чи спорудження, наприклад, віконні прорізи, сталеві, шиферні й алюмінієві аркуші тощо.
З метою прогнозування наслідків вибуху (кількість загиблих, поранених), підготовки до надання першої допомоги, виявлення епіцентру вибуху і планування наступних дій необхідно оцінити ступінь руйнування об'єкта.
Ступінь руйнування об'єкта в результаті вибуху:
- легкий (до 10%);
- слабкий (11-30%);
- середній (31-50%);
- сильний (51-90%);
- повний (91-100%).
Для ефективного захисту людей, що перебувають у вибухонебезпечній зоні, необхідно оцінити її параметри. При проведенні патрулювання території чи оточення необхідно знати, що особовий склад підрозділів Національної поліції при виконанні службових обов'язків знаходиться в безпечній зоні. Для цього зона, де знаходяться працівники Національної поліції, не повинна перетинатися із зоною ураження. Працівники Національної поліції при небезпеці вибуху чи обрушенні будинку повинні знати правила поводження з вибуховими речовинами й пристроями, мати навички у виконанні цих завдань і твердо знати запобіжні заходи.
При ймовірності обрушення будинку чи споруди не можна перебувати на відстані ближче 1/3 висоти будинку чи споруди. У випадку проведення оточення небезпечного району чи об'єкта мінімальною відстанню від будинку чи споруди до місця розміщення працівників Національної поліції вважається висота будинку чи споруди.
З метою гарантування максимальної безпеки працівників і підрозділів
Національної поліції при виявленні вибухових пристроїв, необхідно знати основні характеристики цих пристроїв. Розглянемо основні характеристики протипіхотних мін.
Міна ПДМ-6М — фугасна, натискної дії, складається з дерев'яного корпусу, заряду вибухової речовини (200-грамова тротилова шашка), зривника
(детонатора) з Т-подібною бойовою чекою і запалу. Принцип дії: при натисканні на кришку міни вона опускається вниз і висмикує бойову чеку зривник, що приводить до його спрацьовування і вибуху міни. Кришка міни у встановленому вигляді виступає над поверхнею ґрунту на 1-2 см. Зривник міни не спрацьовує при зусиллі натискання менше 1 кг, але якщо зусилля знаходиться в межах 1-12 кг, відбувається вибух.
Міна ПМН — фугасна, натискної дії, складається з пластмасового корпусу, заряду вибухової речовини, натискного пристрою, спускового ударного механізму й запалу. Принцип дії: при натисканні на міну кришка й шток опускаються, бойовий виступ штока виходить із зачеплення з ударником, останній звільняється та під дією бойової пружини наколює запал, що викликає вибух міни. Установлена міна підіймається над поверхнею ґрунту на 1-2 см.
Міна ПОМЗ-2М — осколкова, кругового ураження, складається з чавунного корпусу, заряду вибухової речовини, зривника із запалом і Р-
74 подібною бойовою чекою. Крім того, в комплект кожної міни входять два-три кілочки, карабінчик із дротом довжиною 0,5 м і дротяна розтяжка. Принцип дії міни: при натягуванні дротяної розтяжки бойова чека висмикується зі зривника, ударник звільняється і під дією бойової пружини наколює запал, що викликає вибух міни. Корпус міни дробиться на осколки, що розлітаються в усіх напрямках. Міна встановлюється з однією чи двома галузками дротяної розтяжки. Кілочки дротяної розтяжки підіймаються над поверхнею ґрунту на
12-15 см, закріплена на них розтяжка тягнеться убік установленої міни.
Міна ОЗМ-4 — осколкова, стрибаюча, кругового ураження, постачається в комплекті, що складається з неостаточно спорядженої міни, спеціального запалу, зривника, дротяної розтяжки з карабінчиком, намотаної на котушку, і двох дерев'яних кілочків. Принцип дії: міна спрацьовує від натягування дротяної розтяжки, що висмикує чеку зі зривника. При спрацьовуванні зривника наколюється капсуль-запальник і промінь вогню по трубці передається вибивному заряду. Під дією вибивного заряду (15 г) дно міни відривається на місці нарізного сполучення, і міна викидається на висоту, рівну довжині натяжного троса (0,6-0,8 м). При натягуванні троса ударник стискає бойову пружину й звільняє, наколює капсуль-детонатор запалу. Запал зривника викликає вибух заряду вибухової речовини міни. Корпус міни дробиться на осколки, що, розлітаючись, спричиняють ураження.
Міни типу ПМД-6М, ПМН, ПОМЗ-2М та ОЗМ-4 зі зривником МУВ-2 знімати і знешкоджувати забороняється, вони знищуються на місці установки.
При спланованих вибухах необхідно виконувати вимоги техніки безпеки.
Під час підготовки вибуху на відкритому просторі для незахищених людей безпечними є наступні відстані:
- при вибуху зарядів до 10 кг без оболонок: у повітрі — 50 м, на ґрунті —
100 м;
- при підриванні дерева — 150 м;
- при підриванні цегли, бетону, каменю — 350 м;
- при підриванні відкрито розташованих металевих конструкцій — 500 м.
У випадках винайдення бойових артилерійських чи авіаційних боєприпасів працівники ОВС повинні також вміти визначити безпечну відстань.
Під час підготовки вибухів бойових припасів для людей, які не перебувають в укриттях, безпечними є наступні відстані:
- калібр до 76 мм — 500 м;
- калібр від 76 до 105 мм — 700 м;
- калібр від 105 до 200 мм — 1000 м;
- калібр понад 200 мм — 1500 м.
При знешкодженні й транспортуванні вибухонебезпечних пристроїв забороняється їх кидати, завдавати по них ударів, складати в штабелі та знищувати спалюванням, демонтувати корпуси й витягати з них вибухові речовини, вставляти й витягати з них зривники, запали, капсулі-детонатори із застосуванням сили чи удару, знешкоджувати й знімати пошкоджені зривники, витягати вмерзлі в ґрунт (кригу) і покриті кригою пристрої, складувати,
75 перевозити й переносити разом і без відповідної укладки капсулі-детонатори, запали, зривники.
Особи, призначені для виконання вибухів, повинні знати правила поводження з вибуховими речовинами та пристроями, мати навички у виконанні цих завдань і твердо знати наступні запобіжні заходи:
• капсулі-детонатори запальних трубок і електродетонатори вставляють у зовнішні заряди після їх кріплення на підривних елементах (об'єктах) безпосередньо перед вибухом;
• при вогневому способі висаджування в повітря до зарядів, що не вибухнули, може підходити тільки одна людина та не раніш як через 15 хв. після моменту відмовлення;
• при виявленні ознак горіння шнура підходити до зарядів заборонено;
• по команді "Приготуватися" підривники стають біля зарядів і готуються до підпалювання запальних трубок;
• підпалювання здійснюють по команді "Вогонь";
• відходять підривники по команді "Відходь". По цій команді повинні відходити усі підривники, у тому числі й ті, які не встигли підпалити трубки;
• при електричному способі висаджування перевірку електровибухових мереж і підключення магістральних проводів до джерела струму слід здійснювати тільки після видалення всіх людей від місць розташування зарядів;
• у момент установки електродетонаторів у заряди в магістральних проводах електровибухової мережі на віддалі 30-40 м від заряду, що підривається, влаштовують "розрив безпеки" (розривають один з магістральних проводів); його зрощування при відході здійснює особа, що котра перед тим установила електродетонатори в заряди;
• при проведенні групових вибухів результати вибуху повинна перевіряти одна людина;
• при відмовленні необхідно відімкнути кінці магістральних проводів від джерела струму, ізолювати їх, розлучити в сторони та з'ясувати причини відмовлення.
Осередки ураження на вибухонебезпечних об'єктах утворюються також унаслідок витікання газоподібних чи зріджених вуглеводних продуктів, при перемішуванні яких з повітрям утворюються вибухонебезпечні та пожежонебезпечні суміші таких газів, як метан, пропан, пропілен, бутан тощо, які призводять до руйнувань і пошкоджень будинків і споруд, технологічних установок, ємностей, трубопроводів.
При вибуху утворюється руйнівна ударна хвиля. Надлишковий тиск під час вибуху, що перевищує 50% атмосферного тиску на відкритому просторі, є небезпечним для людини.
При виявленні вибухового пристрою необхідно терміново здійснити евакуацію людей з небезпечної зони.
При вибуху утворюється ударна хвиля, яка створює надлишковий тиск вибуху, що й руйнує будинки й споруди. Надлишковий тиск для руйнування різних конструкцій залежить від матеріалів, з якого виготовлені споруди.
76
ВИСНОВКИ З ДРУГОГО ПИТАННЯ
Основна небезпечність вибуху полягає у великій руйнівній силі, що виявляється за дуже короткий проміжок часу. Як правило, ці фактори призводять до смерті всіх людей, які перебувають в епіцентрі вибуху й у небезпечній зоні. Вибух поєднує в собі комплекс небезпек, смертельних для незахищеної й ненавченої людини: ударна хвиля, шум; теплове випромінювання; газоподібні продукти вибуху; осколки й фрагменти будинку,
ґрунту, що летять тощо; яскраве світло.
До заходів гарантування вибухобезпеки відносять:
- використання запобіжних конструкцій (легкоскидні конструкції, захисні приміщення, укриття);
- використання сигналізації про накопичення вибухонебезпечних газів і парів;
- локалізація вибуху;
- усунення джерел запалення і детонації;
- флегматизація джерел запалення;
- влаштування вогнеперешкод;
- вибухопридушення.
3. ПОПЕРЕДЖЕННЯ ВИБУХІВ І ЛОКАЛІЗАЦІЯ ЇХ НАСЛІДКІВ
Питання вибухобезпеки торкаються усіх сторін життя в сучасному суспільстві. Не випадково для координації дій у цій галузі в Україні було створено Міжвідомчу раду по вибухових справах при комітеті з нагляду за охороною праці, що був затверджений 26 березня 1998 р. До складу цієї ради входять і представники МВС. До основних завдань Міжвідомчої ради відносяться:
- координація дій міністерств і відомств у цій галузі;
- підготовка пропозицій щодо удосконалення вибухової справи, усунення причин аварій, причин травматизму й забезпечення схоронності вибухових речовин;
- вивчення передового досвіду робіт з удосконалення підривних робіт, проведення навчання і перепідготовки фахівців;
- підготовка проектів законодавчих актів з вибухобезпеки.
Найкращий захист від вибуху — це не допустити його. Профілактичні заходи є набагато дешевшими та ефективнішими, ніж усунення наслідків вибуху. Необхідно розрізняти два види несподіваних вибухів:
- вибух на технологічному обладнанні;
- навмисний злочинний вибух — терористичний акт. Вибухи на технологічному обладнанні найчастіше мають місце в повсякденному житті.
Основними причинами виникнення таких вибухів є:
- порушення техніки безпеки;
- несправність контрольно-вимірювальних приладів;
- вихід з ладу обладнання.
Обладнання місткістю понад 25 л, яке перебуває під тиском понад атмосферний тиск, є дуже небезпечним для людини. Щоб уникнути наслідків
77 вибуху на технологічному обладнанні, необхідно проводити профілактичні заходи. До основних способів попередження вибухів на технологічному обладнанні відносять:
- наявність і контроль за показаннями вимірювальних приладів;
- справність пристроїв і трубопроводів;
- проведення попереджувального ремонту, недопущення утворення корозії всередині обладнання;
- проведення іспитових робіт;
- недопущення потрапляння мастила на обладнання;
- убезпечення обладнання від ударів і зовнішніх значних впливів високих і низьких температур;
- підтримка технологічного регламенту.
Небезпечні агрегати промислових об'єктів для попередження небезпечних ситуацій виділяють різними способами (знаки, звукові сигнали, фарбування тощо).
До найбільш простих, але в той же час ефективних заходів запобігання вибухам від зазначених джерел є: контроль за сторонніми звуками, появою стороннього запаху, недопущення перевищень робочого тиску й температури, запобігання механічним деформаціям обладнання, проведення ремонтних робіт тільки після повної зупинки обладнання.
До найбільш небезпечних видів вибуху відносять терористичні акти. Як правило, такі вибухи влаштовуються в місцях скупчення людей, що робить їх дуже небезпечними.
Вибуховий пристрій дуже рідко має вигляд класичної бомби, він може мати подобу будь-якого предмета (пакет, лялька, машинка тощо). Здійснюючи пошук вибухового пристрою, в першу чергу слід звернути увагу на всі предмети, що виглядають підозріло або незвично. У будь-якому випадку про це необхідно повідомити фахівців вибухотехнічної служби (ВТС), а вони вирішать
— бомба це чи ні.
Тротил — біла кристалічна речовина, яка жовтіє на світлі (темно-жовтий колір). Температура розплавлення 80,6-80,85°С. Щільність — 1,66 г/см
3
. До ударів і тертя не чутливий. Пресований та порошкоподібний тротил має високу чутливість до детонації та надійно вибухає від стандартних капсулів- детонаторів, запалів. Тривале перебування у воді, землі, корпусах боєприпасів не змінює вибухових властивостей. При підпалюванні горить кіптявим полум'ям без вибуху, детонація та вибух можливі при горінні великої кількості тротилу.
Мінімальна вага заряду, що здатен детонувати — не менше 50 г.
Гексоген — кристалічна речовина білого кольору. Без запаху та смаку, отруйний. Температура розплавлення — 203°С з розкладанням. Не гігроскопічний, погано розчиняється у спирті, воді, ефірі, добре — в ацетоні.
Чутливість до тертя та нагрівання невелика. При підпалюванні згоряє яскравим полум'ям. Швидкість детонації — 8400 м/с, фугасність — 470 мл. Застосовують для спорядження снарядів малого калібру, кумулятивних зарядів, детонаторів є основою пластикової вибухівки (його вміст у ній становить близько 70%).
78
Гримуча ртуть — кристалічний порошок, має солодкий металевий смак, отруйний, світло-сірого кольору. Теплота вибуху — 1,8 МДж/кг, температура спалаху — 180
С
С. У воді гримуча ртуть розчиняється слабко, не гігроскопічна, але в сумішах з бертолетовою сіллю притягає вологу, при зволоженні понад
10% не детонує. Детонує від удару, підвищення температури. Нижча межа чутливості: при падінні на речовину з висоти 5,5 см і вище ваги 700 г відбувається вибух. Швидкість детонації при щільності 1,25 г/см
3
— 2300 м/с, а при 4,20 г/см
3
— 5400 м/с. Бризантність 1 г гримучої ртуті відповідає масі 38 г роздробленого піску. Виділення газоподібних продуктів вибуху — 315 л/кг.
Гримуча ртуть добре розчиняється в водяних розчинах аміаку чи ціанистого калію. Концентрована сірчана кислота викликає вибух.
Гримуче срібло — аналог гримучої ртуті, форма — довгі кристали, має високу чутливість, отруйне. Взаємодія з металами, сірчаною кислотою може призвести до вибуху. Детонує без оболочки.
Тринітрогліцерин — жовта масляниста рідина, надзвичайно потужна та небезпечна у виробництві вибухова речовина. Вибухає від удару, поштовху, перепаду температури. Виготовляється шляхом нітрування гліцерину.
Розведений водою гліцерин має жовтувате забарвлення та нейтральну реакцію на лакмус. Температура розплавлення гліцерину — 19"С, кипіння — 290°С.
Тринітрофенол (пікринова кислота, інакше лідит, мелініт) має вигляд ясно-жовтих кристалів, нерозчинний у воді, відноситься до бризантних речовин.
Не чутливий до нагрівання, тертя. При підпалюванні згоряє яскравим кіптявим полум'ям. Щільність виливки — 1,5 г/см
3
. Пікринова кислота плавиться при
122°С. Взаємодія її з металами є неприпустимою, оскільки при цьому утворюються високочутливі сполуки — пікрати.
Діперекис ацетону (ДА) — дрібнодисперсна речовина, схожа на борошно, практично не розчинна в воді, розчинна в ацетоні, ефірі. Температура плавлення
— 97°С. Має серйозний недолік — летючість при кімнатній температурі (без розкладання). До удару менш чутлива, ніж азид свинцю, хоча в переплавленому стані стає значно більш сприйнятливою до ударів, тому потрібна обережність у поводженні. Швидкість детонації при щільності 5 г/см
3
- 3700 м/сек, 1,18 г/см
3
— 5300 м/с. Здатний до перепресовки, спресований під тиском близько 2000 кгс/см
2 вже горить, а не детонує. Не кородує з металами, тільки злегка діє на свинець.
Гексаметилентрипероксиддіамін (ГМТД) являє собою білі ромбічні кристали, погано розчинні в воді, спирті, ацетоні, сильно піддає корозії метали, особливо в вологому стані. Концентрована сірчана кислота та бром викликають вибух. Летючий при збереженні на відкритому повітрі, на світлі не змінюється.
Не гігроскопічний, викликає чиханння. Чутливий до нагрівання й тертя, чутливість до удару є дещо нижчою, ніж у гримучої ртуті, легкозаймистий.
Якщо його підпалити на відкритому повітрі у непресованому стані, то він згоряє миттєво, але якщо його навіть легко запресувати в паперову трубку, вже детонує. Швидкість детонації — 4560-5100 м/с. За бризантністю значно перевищує гримучу ртуть. Застосовується як детонатор.
79
Тринітроцелулоза
(нітроклітчатка, піроксилін) застосовується у виробництві бездимного пороху та інших вибухових речовин, целулоїду, нітроцелулозних пластифікаторів. Має вигляд бавовняної вати з пилоподібними волокнами. Не розчинна в воді, спирті, розчинна в ацетоні та різних ефірно- спиртових, спиртово-ацетонових сумішах. Легко спалахує з утворенням яскравого сильного спалаху високої температури.
Розчиненою тринітроцелулозою ефективно пластифікувати різні вибухові речовини
(діперикис ацетону, ГМТД) та інші, які не переносять переплавлення, пресування та інших хімічних і механічних впливів.
Тетрил — кристалічна речовина, світло-жовтого кольору.
Тетразен — кристалічна речовина, жовтого кольору.
Розпізнати вибухову речовину нерідко буває дуже важко, тим більше що вона може змішуватися з іншими практично безпечними речовинами (цукром, добривами тощо), зберігатися у вигляді двох речовин, що самі по собі не є небезпечними, а при з'єднанні вибухають, можуть бути добре заховані, міститися серед буденних речей. Найкращий спосіб визначення вибухової речовини — використання спеціально натренованих собак.
Дуже важливо попереджати терористичні акти на важливих об'єктах. Для цього необхідно здійснювати комплексні заходи, що знижують імовірність терористичного вибуху на цих об'єктах. Умовно ці заходи можна розділити на зовнішні та внутрішні.
До зовнішніх заходів відносяться:
- паркування автомобілів заборонене на відстані менше 100 м від об'єкта;
- несанкціонований під'їзд автомобілів до об'єктів має бути ускладнено;
- фасад будинків повинен бути добре освітлений;
- проводити патрулювання біля об'єктів;
- кущі перед будинками повинні бути низько підстрижені;
- установити телеспостереження за фасадом будинків;
- установлювати додаткове огородження на об'єкті;
- проводити профілактичні огляди місць можливого встановлення боєприпасів на об'єкті;
- роботи господарських служб на прилеглій до об'єкта території здійснювати в присутності працівників об'єкта.
До внутрішніх заходів відносяться:
- наявність чергової служби та жорсткого пропускного режиму;
- проходження на територію сторонніх здійснювати з дозволу уповноважених осіб, до яких вони направляються, з відповідним записом у журналі;
- розробка плану дій на випадок виявлення вибухонебезпечних предметів чи при одержанні повідомлення про ймовірне мінування об'єкта;
- не захаращувати прорізи легкоскидних конструкцій (ЛСК);
- проводити профілактичні огляди місць можливого закладення боєприпасів на об'єкті;
- у кабінетах та інших приміщеннях повинні знаходитись лише предмети й речі, необхідні для роботи в цих приміщеннях;
80
- усередині будинку всі двері повинні бути заперті на ключ;
- на рівні підлоги простір приміщення повинен добре проглядатися;
- стежити за появою сторонніх звуків і шуму на об'єкті.
Для створення ефективного захисту від небезпечних факторів можливих вибухів необхідно розробити план фізичної безпеки та план бомбового
інциденту. Перший з них містить у собі перелік заходів щодо недопущення мінувань, закладення вибухівки на об'єкті. План бомбового інциденту має передбачати послідовність дій на випадок виявлення вибухового пристрою на об'єкті чи повідомлення про можливе мінування об'єкта. Одним з основних заходів фізичного захисту є огляд місць можливої закладки вибухових речовин усередині приміщення та на території.
Профілактичний огляд місць можливого закладення вибухівки всередині приміщення здійснюють: в урнах; за горщиками з рослинами; під стільцями й ослонами; у туалеті; у гардеробній; на сходовій клітці; у господарчо-побутових приміщеннях.
Профілактичний огляд місць можливого закладення вибухівки на території об'єкта здійснюють: у сміттєвих баках і урнах; у припаркованих автомобілях; за ґратами зливної каналізації; у квітниках, на клумбах; за карнизами та вивісками.
Одним з основних заходів плану бомбового інциденту є проведення швидкої евакуації людей, які перебувають на об'єкті, та негайний пошук вибухового пристрою. Для усунення можливої паніки на об'єкті при евакуації, рекомендується 1-2 рази на рік проводити тренувальні евакуації.
Про небезпечність вантажу, що перевозиться транспортним засобом, можна довідатися за спеціальним знаком «Небезпечний вантаж». У знаку вказується вид і код небезпеки вантажу.
З метою обмеження в'їзду транспортних засобів, що перевозять вибухонебезпечні речовини, правилами дорожнього руху передбачено знак
«Рух транспортних засобів, що перевозять вибухівку».
1 ... 4 5 6 7 8 9 10 11 ... 15