Заборона дискримінаційного оподатковування
Статтями Договору про діяльність ЄС установлене правило, згідно з яким ніяка держава-член не має права обкладати продукцію іншої держави-члена будь-якими прямими або непрямими внутрішніми податками додатково до тем, якими вже обкладена подібна вітчизняна продукція.
Тобто, ця заборона стосується оподатковування так званих "подібних продуктів".
Більше того, стаття про діяльність ЄС установлює, що ніяка держава-член не має права обкладати продукцію іншої держави-члена будь-якими внутрішніми податками, які б сприяли непрямому захисту інших продуктів.
Ця заборона стосується імпортних товарів, які конкурують із національними.
Стаття Договору про діяльність ЄС надає державам-членам певну волю щодо встановлення власних податків для кожного продукту, за умови, якщо немає дискримінації продукту, який походить із іншої держави-члена, або непрямого захисту національного продукту.
Це означає, що держави-члени можуть установлювати диференційоване оподатковування щодо національних і іноземних товарів за об'єктивним критерієм, приміром, характер товару, умови його проведення.
Але держави-члени не можуть застосовувати диференційоване оподатковування по походженню товару.
Ціль статей Договору про діяльність ЄС — скасування дискримінаційних заходів щодо товарів, які мають походження з іншої держави-члена ЄС, а не надання їм особливих податкових пільг.
Таким чином, режим оподатковування продуктів національного походження повинен поширюватися й на товари, які ввозяться з інших держав-членів ЄС.
Стаття Договору про діяльність ЄС забороняє як пряму, так і непряму дискримінацію.
Пряма дискримінація передбачає менш сприятливе відношення на підставі «національності» товару.
Наявність такої дискримінації представляє однозначне порушення Договору про діяльність ЄС.
Національний захід може бути побічно дискримінаційної у випадках, коли формально немає посилання на походження товару, але фактично імпортні товари отягчаються зборами більшим заходом.
Наприклад, французька система оподатковування передбачала встановлення більшої ставки оподатковування для автомобілів, розмір двигунів яких перевищує 1.600 куб. див.
Виявилося, що цей захід був побічно дискримінаційному, оскільки у Франції взагалі не проводилися автомобілі із двигунами, розмір яких перевищував би 1.600 куб. див.
Таке непряме дискримінаційне оподатковування імпортних товарів є порушенням Договору про діяльність ЄС, якщо тільки не може бути об'єктивно виправдане.
Це означає, що держава-член, яке встановлює непряме дискримінаційне оподатковування, повинне довести, що для цього існує об'єктивна підстава, не пов'язане з "національністю" товару.
Як свідчить практика, найчастіше такою підставою служить захист навколишнього середовища.
Однак такий захід не може мати на меті сховане надання захисту національному товару.
Нефіскальні заходи. Кількісні обмеження й заходу, які мають еквівалентний ефект.
Обмеження імпорту
Стаття Договору про діяльність ЄС забороняє встановлення будь-якою державою-членом ЄС кількісних обмежень і заходів, які мають еквівалентний ефект, на імпорт і на експорт товарів з іншого держави-члена.
Обидві ці статті мають пряму дію.
Ключовим у забороні встановлення кількісних обмежень і заходів, які мають еквівалентний ефект, є "елемент Союзу", тобто перетинання товарами внутрішніх границь між державами-членами ЄС.
При цьому первинна "національність" товару не має значення.
Отже, якщо, наприклад, товар, який зроблений в Україні, законно потрапив на ринок Данії при подальшому імпорті його, скажемо, у Швецію остання не може встановлювати ніяких кількісних обмежень на нього, так само, як і на товари датського походження.
✦ Разом з тим, стаття Договору про діяльність ЄС передбачає, що держави-члени, незважаючи на заборону, можуть установлювати обмеження на імпорт і експорт, якщо це виправдане наступними факторами:
1)захисту суспільної моральності, публічного порядку й державної безпеки;
2) захисту здоров'я й життя людей, тварин або рослин;
3) захисту національних багатств, які мають художню, історичну або археологічну цінність;
4)захисту промислової й комерційної власності.
Потрібно відзначити, що держави-члени не можуть розширювати перелік виключень, наведений у Договорі про діяльність ЄС.
ЄСП дуже стримано ставиться до будь-яких спроб держав-членів штучно розширити тлумачення Договору про діяльність ЄС.
Заборона встановлення кількісних обмежень і заходів, які мають еквівалентний ефект, на експорт і імпорт товарів стосується саме держав-членів ЄС, а не індивідів.
Однак поняття " держави-члена" є досить широким і включає діяльність публічних і напівпублічних органів, на які законодавство держави-члена покладає певні адміністративно-розпорядчі повноваження.
Під поняття " держава-член" підпадають також установи або підприємства, які засновані й фінансуються державою.
Практика ЄС показує, що заходу, які мають еквівалентний до кількісних обмежень ефект,можуть застосовуватися вибірково й універсально.
◙ Вибірково застосовуваними є заходи, які перешкоджають імпорту товарів з інших держав-членів ЄС, зокрема, такі, які ускладнюють імпорт або роблять його більш дорогим, чому реалізація товарів національного походження.
◙ Універсально застосовуваними є заходи, які формально застосовуються рівною мірою як до національних, так і до іноземних товарів, але насправді покладають особливий тягар на товари іноземного походження.
Таким чином, існує загальний обов'язок взаємного визнання товарів, допущених до продажу в кожному з держав-членів ЄС, однак виконання цього обов'язку допускає певні виключення у випадку, якщо буде доведена наявність деяких з обов'язкових вимог, і якщо вжиті державою на виконання цієї вимоги обмежувальні заходи відповідають принципу пропорційності.
Щодо вимоги охорони суспільного здоров'я, що керують є розв'язок, який стосується імпорту у Великобританію порнографічних ляльок з Нідерландів.
Було встановлено, що не можна заборонити ввозити "аморальні" товари, якщо на внутрішньому ринку держави, у яку вони ввозяться, існує дозволена законом торгівля аналогічними товарами.
Як свідчить практика, найчастіше для встановлення схованого обмеження торгівлі використовується підстава охорони здоров'я й життя людей, тварин і рослин.
Згідно з рішенням вимога охорони здоров'я й життя, на яке держава посилається як на підставу для впровадження обмежень торгівлі, повинне відповідати таким умовам:
- по-перше, повинна існувати дійсна загроза здоров'ю або життю,
- по-друге, вжиті заходи повинні бути здатні насправді захистити від цієї погрози й повинні бути пропорційні цілям, які повинні бути досягнуті.
Щодо потреби захисту національної культурної спадщини, яка має художню, історичну або археологічну цінність, як підстава для
обмеження руху товарів, ЄСП ще не напрацював достатньої практики по цім питанню.
Саме в цьому напрямку, не без труднощів і кризових ситуацій відбувався розвиток економічної інтеграції в Європі.
Успіхи його ознаменувалися формуванням уже в 1968 р. повноцінного реального Митного союзу " шістки".
В 1987 р. у Єдиному європейському акті була поставлена мета створення реального єдиного внутрішнього ринку, який був утворений на початку 1990-х рр.
І, зрештою, в 1992 р. у Маастрихтському договорі було закріплено завдання утвору економічного й валютного союзу.
У Митномусоюзі,який є другою стадією економічної інтеграції, так і еволюційного процесу багатонаціональної інтеграції в цілому, вільний обіг стосується не тільки товарів, зроблених країнами-партнерами, але й усієї продукції, яка перебуває на території держав-членів.
Держави-члени втрачають свою митну автономію й застосовують стосовно третіх країн загальний зовнішній митний тариф.
Загальна митна політика породжує загальну торговельну політику.
Крім того, лібералізація торгівлі в Митному союзі створює передумови для розвитку багатьох інших загальних політик, а саме, сільськогосподарської, податкової й конкурентної.
Отже, уже на цій ранній стадії багатонаціональної інтеграції існують поступки частини суверенітету держав інститутів співтовариства, які керують Митним союзом.
Впровадження перших загальних політик, породжених Митним союзом, давала задовільні, але не оптимальні результати, проте воно виявляло необхідність проведення інших загальних політик з метою розвитку загального ринку.
Щоб привести до максимуму прибутки й вигоду від загального ринку його учасники повинні бути залучені в більш тісну інтеграцію.
Насправді, якщо держави-члени прагнуть перетворити загальний ринок у дійсний внутрішній ринок,вони повинні забезпечити не тільки вільне переміщення товарів і послуг, але також і вільне переміщення факторів проведення, а саме, робочої чинності ( трудових ресурсів, технологій) і капіталів.
Щоб установити ці фундаментальні волі загального ринку, держави-члени повинні розбудовувати велика кількість загальних політик у вже досліджених областях, або в нових областях, таких як соціальна сфера, захист навколишнього середовища й споживачів.
Слідством же досягнутих ефектів стають нові обмеження суверенітету.
Таким чином, загальний ринок - це третій етап на шляху багатонаціональної економічної інтеграції.
Як і держави-члени Митного союзу, учасники загального ринку усувають обмеження на внутрішню торгівлю між собою й ведуть загальну політику в сфері зовнішньої торгівлі із третіми країнами.
Однак країни-учасницізагальногоринку просунулися далі на шляху до більш тісної економічної інтеграції, усунувши заборони на рух факторів проведення.
У результаті забезпеченої загальним ринком можливості - розміщення факторів проведення там, де вони можуть забезпечити максимальний прибуток, рівень продуктивності у всіх державах-членах підвищується.
Загальний ринок ЄС є фундаментом багатонаціональної інтеграції в Європі, навколо правового регулювання якого й формується значний масив так званого " інтеграційного права".
Можна також говорити й про синтез розуміння загального ринку як концепції інтеграції і єдиного економічного простору, який дозволяє визначати загальний ринок як інституційний простір інтегрованих ринків держав - членів ЄС.
Серед цілей ЄС, на досягнення яких було спрямоване формування загального ринку, виділяються наступні:
- гармонійний, збалансований і стабільний розвиток економічної діяльності;
- високий рівень зайнятості й соціального захисту населення;
- стійке й безінфляційне зростання економіки;
- високий рівень конкурентоспроможності й зближення економічних показників;
- економічне й соціальне об'єднання.
Юридична доктрина називає два методи встановлення загального ринку і як слідства досягнення перерахованих цілей.
Вони ж є методами правового регулювання інтеграційних процесів.
По-перше, це "негативна інтеграція", яка здійснюється за допомогою встановлення заборон на здійснення певних дій і дискримінаційних практик.
Негативна інтеграція може бути охарактеризована за допомогою сукупності заходів, "ціль яких - дати бізнесу вільно працювати, незважаючи на державні кордони".
Ідеологи такого підходу (наприклад, Жак Денио, Моріс Аллі) уважали, що досить зняти торговельні й валютні обмеження - і здоровіші ринкові чинності самі створять єдиний економічний простір, подібно внутрішньому.
А, по-друге, це "позитивна (позитивна) інтеграція", яка являє собою здійснення державами-членами через органі ЄС загальних політик: аграрної, транспортної, антимонопольної і т.д.
Прихильники позитивної інтеграції (Джон Пиндер, Ян Тинберген і ін) уважали, що усунення бар'єрів - це лише півзахід.
Ефективної інтеграція представлялася їм у створенні "нової якості економічного середовища, яке дозволило б тісно переплетеним національним господарствам функціонувати в оптимальному режимі".
Концепція загального ринку вводилася протягом 12 років, починаючи з 1958 р.
Цей перехідний період був розділений на три етапи, кожний з яких тривав чотири роки.
У цей 12 - літній період планомірно усувалися обмеження у взаємній торгівлі, аж до повного їхнього скасування з одночасним впровадженням усе більш більшої кількості загальних політик.
Завершення процесу створення загального ринку може бути датована кінцем 1960-х рр.
Концепція загального ринку дала імпульс для реалізації концепції внутрішнього ринку (Internal Market), закладеної в Єдиному європейському акті.
Розвиток загального ринку, який, по суті, з 1993 р. перетворився в єдиний внутрішній ринок, дає громадянам ЄС більш широкий вибір якісних товарів і послуг, більшу волю подорожувати, працювати, вчитися й жити, вибираючи найкращі умови в рамках єдиного простору ЄС.
Згідно з Договором про функціонування ЄС внутрішній ринок характеризується за допомогою сукупності чотирьох воль, як "простір без внутрішніх границь, у якому, згідно з положеннями договорів, забезпечується вільне пересування товарів, осіб, послуг і капіталів".
Із правової точки зору, саме волі загального ринку зіграли головну роль у процесі багатонаціональної економічної інтеграції в ЄС.
Загальний ринок частково поширюється також на держави - членів Європейської асоціації вільної торгівлі (Швейцарію, Ліхтенштейн, Ісландію, Норвегію) на основі механізму Європейського економічного простору угода про який було підписано в 1992 р.
Коротко зупинимося на розгляді сутнісних характеристик нормативно закріплених воль загального ринку, а саме: волі руху товарів, волі руху осіб, волі руху послуг, волі руху капіталів.
Принцип вільного руху товарів.
За всіма показниками, як економічними, так і соціальними, держави - члени ЄС, безумовно, виграли від того, що поставили на перше місце інтереси споживача, а не виробника.
Відкриття національних ринків у рамках єдиного загального ринку забезпечило лібералізацію міжнародної торгівлі й, як наслідок, цілий ряд переваг для країн-учасниць.
Насамперед, у дорогого вітчизняного проведення з'явився конкурент у вигляді більш дешевого імпорту, яке спричинило значне поліпшення якості товарів.
Воля руху товарів закріплюється в Договорі про функціонування ЄС, згідно з яким Союз містить у собі Митний союз, який поширюється на весь товарообіг і передбачає заборону між державами-членами митних зборів на імпорт і експорт і інших рівнозначних зборів, а також прийняття загального митного тарифу у відносинах із третіми країнами.
Дана воля складається із чотирьох елементів:
1) заборона внутрішніх митних зборів;
2)заборона кількісних обмежень на імпорт і експорт товарів у торгівлі між державами-членами;
3) заборона на дискримінаційне внутрішньодержавне оподатковування;
4) уведення єдиного тарифу.
Законами ЄС заборонені мита на імпорт і експорт між державами-членами й рівнозначних зборів.
При цьому дане правило поширюється як на зроблені усередині співтовариства товари, так і на імпортовані ззовні ( у випадку якщо вони пройшли митний огляд по єдиних для держав-членів правилам).
Ця заборона стосується також митних зборів фіскального характеру.
Дія Митного союзу й заборон можливо винятково завдяки встановленню єдиного митного тарифу, який формується виходячи з:
а) сприяння розвитку торгівлі між державами-членами й третіми країнами;
б) еволюції умов конкуренції усередині ЄС, у тій мері, у якій це буде сприяти підвищенню конкурентоспроможності підприємств;
в) потреби ЄС у забезпеченні сировиною й напівфабрикатами. ( У зв'язку із цим Комісія буде піклуватися про того, щоб не збуджувалися умови конкуренції між державами-членами щодо готової продукції);
г) необхідності уникати серйозних потрясінь в економіці держав-членів і забезпечувати раціональний розвиток проведення й ріст споживання в ЄС.
Будь-який податок не повинен впливати на ціну продукції убік зменшення або збільшення ринкової.
При цьому дискримінація може проявлятися як у різному розмірі ставки, так і в розбіжності порядку визначення податкової бази, порядку збору податку.
Перспективною метою реалізації волі є гармонізація законодавства про податки з обігу, акцизних зборів і інших форм непрямого оподатковування в тій мері, у якій ця гармонізація необхідна для створення й функціонування внутрішнього ринку.
Проблеми гармонізації непрямих податків і контролю над дотриманням правил ЄС у цій сфері здобувають особливу актуальність в умовах економічного й валютного союзу країн ЄС і впровадження єдиної валюти - євро.
Разом з Митним союзом і забороною на дискримінаційне оподатковування в торгівлі між державами - членами ЄС забороняються кількісні обмеження на імпорт і експорт ( квоти), а також будь-які еквівалентні заходи.
Створення Митного союзу виявилося більш ніж ефективним. Торгівля між країнами ЄС за період з 2010 - 2016 рр. збільшилася більш ніж в 2, 7 рази.
Митний союз активізував взаємну торгівлю країн - членів ЄС, яка на неї доводиться в середньому більш 60% обсягу їх сукупної зовнішньої торгівлі (в Австрії, Бельгії, Угорщині, Люксембурзі, Португалії, Чеській республіці, Словаччині - понад 70%).
Принцип вільного рухуосібскладається з наступних складових її воль: волі переміщення робочої чинності, волі установи, волі переміщення осіб у межах Шенгенської зони, а також волі переміщення непрацюючих осіб і громадян третіх країн.
Розкриваючи сутнісні характеристики принципу вільного руху осіб потрібно акцентувати увагу на свободу пересування працівників, як основному компоненті втримування цього принципу.
Воляруху робочої чинності- право на вільний рух трудящих, тобто скасування будь-якої дискримінації за національною ознакою відносно трудящих держав-членів у тому, що стосується наймання, винагороди й інших умов роботи й зайнятості, закріплене в Договорі про функціонування ЄС.
На території ЄС обмеження на волю проживання й економічної діяльності громадян будь-якої держави-члена на території інший держави-члена заборонене.
Будь-який житель ЄС, крім незаконних мігрантів, має право займати наявні робочі місця на території іншої держави на однакових правах із громадянами цієї держави.
Згідно з Договором про функціонування ЄС реалізація даної волі тягне за собою сукупність прав, які можуть бути обмежені міркуваннями громадського порядку, суспільної безпеки й охорони здоров'я:
- ухвалювати реально запропоновану роботу;
- вільно переміщатися із цією метою по території держав-членів;
- проживати на території кожного з держав-членів для здійснення там трудової діяльності відповідно до законодавчих, регламентарними й адміністративними положеннями, які регулюють трудову діяльність національних працівників;
- при дотриманні умов, які будуть установлені регламентами Комісії, залишатися на території держави-члена після здійснення там трудової діяльності.
Згідно з Регламентом ЄС кожний громадянин будь-якої держави-члена, незалежно від свого місця проживання має право на працевлаштування й здійснення діяльності в якості
найманого робітника на території іншого держави-члена.
Турбота про волю переміщення робочої чинності дозволила поширити її дію й на родини працівників, які одержали право на поселення разом із працівником, який є громадянином держави-члена й працює за наймом на території іншого держави-члена.
Із принципу вільного руху робочої чинності існує два виключення: застереження про публічний порядок, суспільну безпеку й здоров'я населення й застереження про державних службовців.
Свободаустанови.Тепер основний обсяг товарообігу Європи припадає на юридичні особи, у яких за принципом корпорації сконцентровані значні кошти.
Для оптимізації структури транснаціонального бізнесу необхідно вільне переміщення "особистості" юридичної особи, тобто воля установи.
Свобода установи - це право самостійного створення підприємств, керування ними, зокрема, компаній і фірм на умовах, установлених законодавством держави, де таке право існує для власних громадян і відповідно до положень норм, які стосуються капіталу.
Це також свобода пересування компаній або фірм, які засновані згідно із законодавством будь-якої держави-члена, і зареєстроване місцеперебування, центральне керування й основна підприємницька діяльність яких перебувають усередині ЄС.
При цьому воля переміщення підприємців по своєму статусу прирівнюється до волі переміщення громадян ЄС.
Гарантом такого переміщення з метою реалізації наданого громадянам права волі установи виступає сьогодні Директива ЄС, прийнята в 2004 р.
Договір про функціонування ЄС забороняє обмеження волі установи громадян одного держави-члена на території іншого.
Ця заборона також поширюється на обмеження щодо створення представництв, філій або дочірніх підприємств громадянами одного з держав-членів, що заснували власна справа на території кожного з них.
При цьому особливо підкреслюється, що воля установи містить у собі доступ до діяльності, яка не є найманою працею, і здійснення цієї діяльності, а також створення підприємств і керування ними на умовах, певних законодавством країни установи для своїх власних громадян.
Рівною мірою, дана свобода містить у собі:
- права на створення центрів підприємницької діяльності фізичними особами - громадянами ЄС при системі взаємного визнання кваліфікацій і ліцензій;
- права на створення центрів підприємницької діяльності юридичними особами, заснованими на основі цивільного або комерційного права, відповідно до законодавства будь-якої держави-члена, і зареєстроване місцеперебування, центральне керування й основна підприємницька діяльність яких перебувають усередині ЄС.
При цьому такою волею володіють лише комерційні організації.
Дані права можуть бути обмежені, виходячи з міркувань публічного порядку, суспільної безпеки й здоров'я населення, а також для осіб, які здійснюють офіційні обов'язки (тимчасово або постійно).
Принцип вільного надання послуг.Волю надання послуг можна визначити як заборона обмежень у наданні послуг у ЄС громадянами держав-членів, які влаштувалися в державі - члені ЄС.
Таким чином, суб'єктами права вільного надання послуг є не тільки громадяни держав-членів, але й усі юридичні особи, які здійснюють свою діяльність із метою одержання прибутку.
Воля діє, коли споживач послуг є іноземним на території держави, де перебуває продавець послуг, а також коли виробник послуг перебуває на території іншої держави, де здійснюються послуги.
Критерій економічного еквівалента або винагороди, передбаченого за будь-яку економічну діяльність, яка не є найманою працею характеризується наступними видами діяльності:
- діяльність промислового характеру;
- діяльність торговельного характеру;
- діяльність ремісників;
- діяльність осіб вільних професій.
Надаючи послуги особа може тимчасово вести свою діяльність у тому державі, де ці послуги надаються на тих же умовах, які встановлені в його власній державі.
Таким чином, дана воля здійснюється винятково на основі негативної інтеграції, яка, однак, застосовується поетапно.
Зокрема це пов'язане з гармонізацією положень про захист прав споживачів.
До діяльності, яка зв'язана в державі, що ухвалює, хоча б і тимчасово, з виконанням офіційних обов'язків воля переміщення послуг не застосовується
Доти поки не скасовані обмеження на волю надання послуг, кожне з держав-членів застосовує їх, не проводячи відмінностей за мотивами громадянства або постійного місцеперебування, до всіх осіб, які надають послуги.
Принцип вільного переміщення капіталу.Інтернаціоналізація проведення, стійкі позитивні показники платіжних балансів держав - членів ЄС, високий ріст грошових ринків, досягнення в сфері інформаційних і банківських технологій зробили менш гострої необхідність національного контролю над рухом капіталу в рамках загального ринку.
В 1988 р. Рада ЄС прийняв Директиву про створення вільного ринку капіталів у межах усього Співтовариства до 1992 р.
Директива передбачала повну лібералізацію руху капіталу між державами-членами.
Після набрання чинності Маастрихтським договором були заборонені всі обмеження на платежі між державами-членами й третіми країнами, які існували аж до 31 грудня 1993 р.
Дане нововведення було обумовлено тим, що до прийняття Маастрихтського договору воля переміщення капіталу була вкрай обмеженої й регламентованою.
Однак і на сьогоднішній день не введене положення про прямі інвестиції й фінансовому посередництві.
На встановлення єдиних стандартів розкриття інформації при публічному розміщенні цінних паперів на території ЄС, а також на сприяння взаємному визнанню проспектів емісії націлена Директива Європейського Союзу про проспекти (емісії) (2003).
Кожна держава - член ЄС повинне було прийняти Директиву починаючи з 1 липня 2005 р.
Необхідно помітити, що Директива побудована за принципом тотальної гармонізації, це означає, що вона максимально обмежує національне регулювання.
Так, державам - членам ЄС заборонено встановлювати додаткові вимоги до вже закріплених у Директиві.
Директива про прозорість (2004) установлює довгострокові зобов'язання емітента, чиї цінні папери допущені на одній з фондових бірж ЄС.
Зобов'язання містять у собі опублікування річних, піврічних і інших звітів.
В 2011 р. була прийнята нова Директива, яка визначає, що будь-яка керуюча компанія, яка шукає фонд для керування на території ЄС, повинна одержати дозвіл від компетентних національних органів держави - члена ЄС.
Як умова для одержання дозволу керуюча компанія повинна надати вповноваженим органам детальну інформацію, яка ставиться до даного фонду, у якій визначений перелік учасників фонду, характеристика інвестиційної політики фонду, який буде здійснювати керування, механізм розподілу функцій керування фондом і оцінку надійності портфеля активів.
Більше того компанія, що управляє, повинна повідомити відповідні органі влади про те, що вона відповідає вимогам Директиви.
Як тільки керуюча компанія одержить дозвіл, вона зможе здійснювати керування без одержання повторного дозволу, а також укладати угоди по акціях з "професійними інвесторами", які можливі на всій території ЄС.
Передбачається, що перехід на нову систему завершиться до липня 2018 р.
Свобода переміщення капіталуможе бути визначена як заборона на всі обмеження на рух капіталу (інвестованих грошей, цінних паперів) між державами - членами ЄС, а також між державами-членами й третіми країнами.
Рух капіталу в цьому випадку означає операції фінансового посередництва й інвестування в інша державу, за умови їх неповернення в призначений строк до джерела.
У тих випадках, коли під тиском виняткових обставин, рух капіталу в треті країни або з них викликає або загрожує служити причиною серйозних ускладнень у функціонуванні економічного й валютного союзу,
Рада за пропозицією Комісії ухвалює кваліфікованою більшістю розв'язку про захисні заходи щодо третіх країн на період не більше шести місяців, якщо такі заходи диктуються гострою потребою.
Згідно з Договором про функціонування ЄС принцип вільного переміщення капіталу охоплює й свободу платежів,яка полягає в забороні будь-яких обмежень на платежі між державами-членами, а також між державами-членами й третіми країнами.
При цьому під поточними платежами( торговельного й неторгового характеру) прийнято розуміти розрахунки ( безготівкове перерахування грошей) у рахунок поставлених товарів або послуг ( за винятком страхування, фінансового посередництва) у валюті одного з держав ЄС із одного держави в інше.
Після випуску 1 січня 1999 р. у безготівковий обіг єдиної валюти євро, вона по праву визнається коштом транскордонного поточного платежу.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 12