ТЕМА 13.
Міжнародне сімейне право
1.Колізійні питання у міжнародному сімейному праві.
Серед суміжних з міжнародним приватним правом цивілістичних галузей чи не найбільше питань, які потребують колізійного регулювання, притаманні сімейному праву. Це, зокрема, умови взяття шлюбу, форма і порядок реєстрації шлюбу, визнання шлюбів, укладених за кордоном, шлюбний договір, юридичні наслідки шлюбу, майнові відносини подружжя, припинення шлюбу, визнання шлюбу недійсним, встановлення та оскарження батьківства, стосунки між батьками і дітьми, утримання, усиновлення тощо.
Колізійним питанням, що виникають в зазначених сферах, дослідники приділяють належну увагу. Чимало місця відводиться колізійним аспектам сімейного права і в більшості кодифікацій МПрП, які ми досліджуємо. Тож, зосередившись на найприкметніших моментах колізійного регулювання сімей-но-шлюбних відносин з іноземним елементом, спробуємо окреслити загальні тенденції кодифікаційних процесів у цій сфері.
При аналізі законів різних країн у частині регулювання колізійних питань сімейного права впадає в око те, що колізійні норми в цій сфері формулюються переважно як двосторонні. Це цілком закономірно, адже йдеться про приватні відносини осіб, в яких «державний інтерес» переважно відсутній. Водночас деякі норми сімейного права мають безпосереднє відношення до положень публічного порядку держави. Це стосується передусім форми шлюбу, питань рівності чоловіка і жінки тощо. В таких випадках зазвичай встановлюється одностороннє колізійне регулювання.
2.Укладення шлюбу за міжнародним сімейним правом
Майже кожна країна сучасного світу здійснює правове забезпечення шлюбу,але виникає достатньо питань щодо внутрішнього матеріального права,що є причиною виникнення колізій вітчизняних та зарубіжних правових норм. Наприклад у випадку коли громадянин України та іноземць бажають укласти шлюб, який буде дійсним не лише в державі реєстрації, а й у державі громадянства сторін, варто слідувати всім законодавчим вимогам, що визначають формальні та матеріальні умови укладення та дійсності шлюбу. Відносно матеріальних умов застосовується особистий закон, який у кожній країні розуміється по-різному. Якщо повнолітній громадянин України і 15-річна громадянка Франції бажають укласти шлюб в Україні, то виникає колізія стосовно матеріальних умов укладання шлюбу, адже в Україні відповідно до норм Сімейного Кодексу України, а саме ст. 22 шлюбний вік для жінок становить 18 років .
3.Матеріальні та формальні вимоги щодо дійсності шлюбу.
Формальні умови - це вимоги, які висуваються до процедури оформлення шлюбу, тобто стосуються форми укладання шлюбу. Щодо особливостей форми і порядку укладання шлюбу за законодавством іноземних країн, то законодавчій практиці відомі дві основні форми — державна форма реєстрації шлюбу та релігійна. В багатьох країнах визнається тільки шлюб, який укладено у відповідних державних органах (Бельгія, Нідерланди, Німеччина, Франція, Швейцарія, Японія тощо). В деяких країнах допускається укладання шлюбу лише в релігійних установах (наприклад, Ізраїль, Іран, Ірак, Кіпр, Ліхтенштейн та інші). Поширеним є третій підхід, згідно з яким самі особи можуть вибрати форму укладання шлюбу – державну реєстрацію чи релігійну форму укладання шлюбу (Австралія, Англія, Бразилія, Іспанія, Італія, Канада тощо) [2, с. 4–5]. В Україні визнається лише цивільна (державна) форма реєстрації шлюбу, що також має бути врахована, при укладенні шлюбу з іноземним громадянином. Законодавство про шлюб і сім’ю зарубіжних країн встановлює й перелік обставин, які є перешкодою для реєстрації шлюбу. Насамперед це наявність родинних зв’язків між нареченими. Не завжди однаково регулюються законодавчими актами питання щодо реєстрації шлюбу між усиновителями та усиновленими, або з участю їх родичів. У більшості країн забороняються шлюби між усиновителями й усиновленими. Не може бути укладено шлюб, якщо хоча б один з майбутнього подружжя перебуває в іншому офіційно зареєстрованому шлюбі. Для того, щоб укласти новий шлюб, необхідно припинити попередній [3, с. 207]. Але в іноземців у національних паспортах відсутні відомості про сімейний стан, отже іноземці мають в обов'язковому порядку одночасно подати документ про те, що вони не перебувають у шлюбі на момент реєстрації нового шлюбу , тобто це посвідчує довідка про сімейний стан. Довідка видається уповноваженим органом країни відповідного громадянства та легалізується консульською установою в цій країні.
4.Розірвання шлюбу у міжнародному приватному праві.
Процедура розірвання шлюбів у міжнародному приватному праві має національні особливості. Розірвання шлюбу за взаємною згодою неможливе у Франції протягом перших шести місяців шлюбу. Англійська правова система передбачає, що заява про розірвання шлюбу не може бути надана, якщо з моменту укладення шлюбу не минуло трьох років. За законодавством США розірвання шлюбу відбувається як в судовому, так і позасудовому порядку. Проте позасудовий порядок можливий лише за наявності шлюбного договору між подружжям, в якому передбачено майнові права та обов’язки сторін та їх майнові права та обов’язки стосовно дітей [4, с. 174–175].
Також існують країни,в яких процедура розірвання шлюбу є максимально спрощена. Наприклад,у деяких штатах Мексики особиста присутність чоловіка і дружини під час розлучення не вимагається: свою заяву вони можуть відправити поштою, а також,в такий самий спосіб отримати рішення суду. Відповідно до законодавства Швеції, шлюб може бути розірваний за заявою одного з подружжя , а також позивач не повинен пояснювати суду причини розірвання шлюбу, а суд – не має права перевіряти, чи дійсно мав місце розпад шлюбу. Якщо інша сторона подружжя не має заперечень щодо розлучення, то шлюб розривається без призначення будь-яких строків. Такий підхід зумовлений концепцією невтручання держави в особисте життя своїх громадян.
5.Майнові та особисті немайнові права подружжя.
Колізійним регулюванням зазначених відносин можна вважати ст. 22 Закону від 23.06.2005 р., за якою до особистих немайнових прав застосовується право держави, у якій мала місце дія чи інша обставина, що стала підставою для вимоги про захист таких прав, якщо інше не передбачено законом. Конкретних вказівок ні щодо особистих немайнових відносин подружжя, ні стосовно питань, пов'язаних із громадянством, цей Закон не містить.
Що стосується майнових прав, то міжнародному приватному праву відомі різні системи шлюбного режиму майна подружжя.
• Система роздільного майна чоловіка та жінки. Хоча вона має назву «англійська система», запроваджено її не тільки у державах англо-американського права, а й у таких країнах, як, наприклад, Австрія або Італія.
• Управління всім майном чоловіком (Німеччина, Швейцарія, Японія тощо).
• Система спільного майна подружжя (Нідерланди, ПАР, Португалія, Бразилія та ін.).
• Система спільного нажитого у шлюбі майна (Іспанія, латиноамериканські країни).
• Система спільного рухомого та спільно нажитого у шлюбі майна (Франція, Бельгія, Люксембург).
З огляду на велику кількість цих систем, була зроблена спроба їх уніфікації в Гаазькій конвенції про право, застосовне до режимів власності подружжя від 14.10.1978 р., в якій Україна участі не бере. Згідно з Конвенцією режим власності подружжя регулюється внутрішнім правом, яке визначене подружжям до шлюбу. Подружжя може визначити лише одне з таких прав:
• право будь-якої держави, громадянином якої с один з подружжя під час такого визначення;
• право тієї держави, у якій один з подружжя має своє звичайне місце проживання під час такого визначення;
• право першої з держав, в якій один з подружжя придбає нове звичайне місце проживання після шлюбу.
Якщо подружжя до укладення шлюбу не визначило застосовне право, режим їх власності регулюється внутрішнім правом держави, в якій обоє з подружжя придбали своє перше звичайне місце проживання після укладення шлюбу. Якщо подружжя не мас свого звичайного місця проживання в одній і тій же державі та спільного громадянства, режим їх власності регулюється внутрішнім правом тієї держави, з якою, беручи до уваги всі обставини, вона найбільш тісно пов'язана
Під час шлюбу подружжя може підкорити режим їх власності внутрішньому праву іншому, ніж те, що застосовувалось раніше.
6.Правовідносини між батьками та дітьми.
Колізійне регулювання правового становища дітей засноване на застосуванні закону громадянства дитини. Громадянство дітей встановлюється за громадянством батьків, за згодою між ними (якщо батьки мають різне громадянство), за принципом грунту (резолюція Комітету міністрів ЄС "ПРО громадянство дітей, які народилися у шлюбі"). В національному законодавстві встановлено: "Правовідносини між батьками і дитиною регулюються правом країни громадянства дитини, коли таке право є тим же самим, що і право одного з батьків, або коли воно є тим же самим, що і право одного з батьків, якщо другий з батьків відсутній. В інших випадках регулювання здійснюється з права звичайного місця перебування дитини" (ст. 32 Закону про МПРП Японії).
Основні проблеми правовідносин між батьками і дітьми - встановлення і оспорювання батьківства (материнства), позбавлення батьківських прав, аліментні обов'язки батьків і дітей, охорона прав дитини, інститут батьківської влади. "Сімейні правовідносини між батьками і дітьми, особливо щодо прізвища, опікунства, законного представництва, утримання та управління майном - крім утримання батьків - регулюються особистим законом дитини" (§ 45.1.4 Указу про МПРП Угорщини).
Крім особистого закону дітей і батьків застосовуються також закон країни постійного проживання дитини, закон компетентної установи і закон суду. Останній є допоміжною прив'язкою і застосовується за умови, що він найбільш сприятливий для дитини: "До відносин між батьками та дітьми застосовується право держави, громадянами якої вони є. Якщо батьки і діти мають різне громадянство, застосовується право держави, на території якої вони мають місце проживання. Якщо батьки і діти мають різне громадянство та не мають місця проживання в одному і тому ж державі, застосовується право країни, громадянином якої є дитина" (ст. 46 Закону про МПРП Македонії).
Якщо в момент народження дитина є закононародженим відповідно до права країни громадянства, або чоловіка, або дружини, він вважається закононародженим (ст. 28 Закону про МПРП Японії). При різному громадянстві подружжя застосовується закон місця проживання батьків, а в його відсутність - закон місця народження дитини. Сучасний законодавець прагне встановити право, найбільш сприятливий для визнання дитини закононародженим: "Якщо подружні стосунки припинилися до народження дитини, дитина визнається закононародженим, якщо це відповідає праву громадянства дитини в момент народження, або права громадянства його матері, чи чоловіка його матері у момент припинення подружніх відносин" (§51 Закону про МПРП Тайваню).
Проте в Таїланді законнорожденность дитини визначається законом громадянства чоловіка матері на момент народження дитини. Той самий закон регулює позов про оскарження законнорожденности дитини (§ 29 Закону про МПРП).
Питання походження дитини є передумовою для вирішення проблеми взаємин між батьками і дітьми; ці питання, як правило, мають самостійну коллизионную прив'язку. З питань походження дитини сучасний законодавець, як правило, встановлює ланцюжок колізійних норм, націлену на відшукання найбільш сприятливого для дитини права: "Походження регламентується правом держави, чиє громадянство дитина набула до моменту народження. Якщо це більш сприятливий варіант для дитини, то застосовується: 1) право держави, громадянином якої є дитина або в якому у нього є звичайне місцеперебування до моменту встановлення походження; 2) право, яке застосовується до особистих відносин між батьками до моменту народження дитини. Відсилання до права третьої держави приймається, коли це право допускає встановлює походження дитини. Підтвердження батьківства дійсно, якщо воно відповідає вітчизняному праву особи, яка здійснила його, або вітчизняному праву дитини до моменту підтвердження батьківства, або праву держави, в якій знаходиться звичайне місцеперебування дитини до моменту підтвердження батьківства" (ст. 83 Кодексу МПП Болгарії).
Походження дитини, народженої поза шлюбом, визначається на основі альтернативних колізійних прив'язок: закону громадянства дитини, права його місця проживання, закону громадянства його матері, закону місця укладення шлюбу. У всіх випадках "судді належить застосувати закон, найбільш сприятливий для встановлення походження дитини, з наступних: закон громадянства відповідача або закон місця проживання, закон громадянства дитини або закон місця проживання" (ст. 52 Кодексу МПП Тунісу).
Походження дитини може оскаржуватися у відповідності з правом країни, де виникли передумови цього спору. У всіх випадках походження дитини може оскаржуватися у відповідності з правом країни, де дитина має звичайне місце перебування (ст. 51 Закону про МПРП Грузії). В Естонії до оспорювання походження застосовується право місця проживання дитини в момент народження або право його місця проживання під час оскарження (ст. 62 Закону про МПРП).
Детальне колізійне регулювання інституту визнання позашлюбної дитини встановлено в італійському законодавстві: "Умови визнання позашлюбної дитини визначаються національним законом дитини на момент народження, або, якщо це є більш сприятливим, національним законом суб'єкта, що здійснює визнання, в момент здійснення визнання. Здатність батьків здійснити визнання визначається її національним законом. Форма визнання визначається правом держави, у якій здійснюється визнання, або правом держави, яка регулює істота даного правовідносини" (ст. 35 Закону про МПРП).
Зміст правовідносин між дітьми, народженими поза шлюбом, та їх батьками найбільш докладно регулюється у законодавстві Греції. Відносини між матір'ю і дитиною, народженою поза шлюбом, визначаються в наступній черговості:
- за правом держави останнього спільного громадянства батьків;
- за правом держави їх останнього спільного звичайного місця перебування;
- за правом держави, громадянкою якої є мати. Відносини між батьком і дитиною, народженою поза шлюбом,
визначаються у відповідності з наступною послідовністю:
- за правом держави останнього спільного громадянства батьків;
- за правом держави їх останнього спільного звичайного місця перебування;
- за правом держави, громадянином якого є батько.
Відносини між матір'ю та батьком дитини, яка була народжена поза шлюбом, визначаються у відповідності з наступною послідовністю:
- за правом держави останнього протягом вагітності спільного громадянства батьків;
- за правом держави останнього протягом їхнього шлюбу загального звичайного місця перебування;
- по праву їх загального простого місця перебування (ст. 19-21 ЦК Греції).
Встановлення сукупності альтернативних колізійних прив'язок і цілого "ланцюжка" колізійних норм, які застосовуються при вирішенні питань правового статусу дітей, проводиться в інтересах дітей і спрямоване на досягнення їх максимальної захисту. Більша частина цих питань врегульована в міжнародному праві. На універсальному рівні прийняті:
- Конвенція ООН про права дитини (1989);
- Гаазькі конвенції:
o про право, застосовне до аліментними зобов'язаннями щодо дітей (1956);
o про компетенції і застосовне право у відношенні неповнолітніх (1961);
o про цивільні аспекти міжнародного викрадення дітей (1980);
o про юрисдикцію, застосовне право, визнання, примусове виконання та співробітництво щодо відповідальності батьків та заходів захисту дітей (1996);
o про міжнародне стягнення аліментів на дітей та інших форм сімейного утримання (2007).
На регіональному (європейському) рівні діють:
- Страсбурзькі конвенції:
o про правовий статус позашлюбних дітей (1975);
o про здійснення прав дітей (1996);
o про контакти щодо дітей (2003);
- рекомендація Комітету міністрів ЄС "стосовно дітей проти жорстокого поводження" (1979);
- резолюція Комітету міністрів ЄС "ПРО громадянство дітей, які народилися у шлюбі" (1977);
- постанова Ради ЄС про юрисдикції і визнання та виконання судових рішень з подружнім питань і питань батьківської відповідальності подружжя за дітей (2000);
- Регламент Ради ЄС № 4/2009 від 18 грудня 2008 р. "Про юрисдикцію, застосовне право, визнання і приведення у виконання рішень та про співробітництво з питань, що стосуються аліментних зобов'язань".
ТЕМА 14.
Міжнародне спадкове право
1.Колізійні питання спадкового права.
Міжнародне спадкове право - це сукупність норм, що регулюють спадкові відносини, пов'язані з правопорядком двох і більше держав. Такі відносини входять у сферу действия МПП. Відносини по спадкуванню - найбільш "консервативна" сфера цивільного обороту. Вони тісно пов'язані зі сформованими в суспільстві моральними уявленнями, сімейними засадами і національними традиціями. Принципові відмінності національних матеріально-правових норм спадкового права породжують важкорозв'язні колізійні проблеми:
Правовому регулюванню спадкових відносин притаманний колізійно-правовий метод. Прикладом уніфікації колізійних норм на міжнародному рівні може слугувати Конвенція про колізію законів, які стосуються форми заповітів, прийнята у м. Гаазі 5 жовтня 1961 р., яка встановила спільні положення про колізії законів, що стосуються форми заповітів. Уніфікований матеріально-правовий метод застосовується рідко, оскільки правовим системам світу притаманні значні відмінності щодо спадкових правовідносин, тому визначення уніфікованих норм видається вкрай складним. Прикладом такої уніфікації є норми Кодексу Бустаманте, прийнятого у м. Гавані 1928 р., в якому нормам з міжнародного спадкування було присвячено 20 статей. Однак і вони стосувалися здебільшого уніфікації колізійних норм щодо питань міжнародного спадкування та встановлення певних спільних адміністративних норм з охорони спадкового майна. Уніфіковані норми з регулювання спадкових відносин з іноземним елементом зосереджені переважно у двосторонніх і багатосторонніх договорах про правову допомогу, а також в консульських конвенціях.
Спадкове право континентальних країн (Франція, Німеччина, Італія, Іспанія, Японія, Бразилія) дотримується концепції спадкування як правонаступництва (спадкоємці стають на місце спадкодавця щодо його прав та обов'язків). В окремих випадках спадкування являє собою сингулярне правонаступництво - до іншим особам переходить окреме майнове право (спадкова трансмісія, легат).
У більшості країн загального права (США, Великобританія, Індія, Канада, Австралія) при спадкуванні має місце правонаступництво, а ліквідація майна спадкодавця. Це здійснюється в рамках особливої процедури ("адміністрування") і під контролем суду. Спадкоємці не є спадкоємцями прав та обов'язків спадкодавця, майно якого перетворюється в особливу різновид довірчої власності (траст). Після завершення процедури адміністрування залишилося майно передається спадкоємцям.
2.Регулювання питання про спадкову масу.
Об’єктами спадкування є цивільні права та обов’язки спадкодавця, що можуть ( мають здатність) переходити у спадщину.
Сукупність цих прав і обов’язків називається спадщиною або спадковою масою (спадковим майном). У спадковому праві ці поняття використовуються як рівнозначні, хоча точнішим є термін „спадщина”, як такий, що охоплює сукупність цивільних прав і обов’язків спадкодавця.
Цікаво зазначити, що крім переходу до спадкоємців прав, до них також переходять і обов’язки, наприклад, це може бути сплата боргів спадкодавця. Спадкоємці не можуть прийняти тільки права і відмовитися від прийняття обов’язків. Спадщина приймається не в частині, а в цілому.
3.Проблеми успадкування за законом та заповітом
Види спадкування - спадкування за заповітом і спадкування за законом. Спадкування за заповітом є основним видом спадкування. Вихідне початок спадкування за заповітом і в континентальному, і в загальному праві - поєднання двох основних принципів: свободи заповіту і охорони інтересів сім'ї. Практично скрізь заповіт розуміється як одностороння угода, вольовий акт спадкодавця.
У переважній більшості країн існує поняття обов'язкової частки - обмеження принципу свободи заповіту на користь членів сім'ї спадкодавця. У законодавстві по МПП враховуються їхні права: "Якщо спадок залишилося після смерті громадянина республіки Литва, застосовується право республіки Литва, за винятком питань спадкування нерухомого майна, якщо спадкоємці проживають в республіці Литва і заявляють свої права на обов'язкову (законної) частку спадщини" (ст. 1.62 ЦК Литви).
У Франції "вільна частка - це частка, доступна власнику для заповідальних розпоряджень і прижиттєвих дарувань; інше майно підлягає розподілу між близькими родичами спадкодавця (батьки та діти). Розмір вільної частки залежить від кількості дітей - чим більше дітей, тим менше розмір цієї частки.
В Англії немає поняття обов'язкової частки. До 1938 р. спадкодавець міг позбавити сім'ю права на спадщину; в даний час і пережив чоловік, і колишній чоловік, не вступив у новий шлюб, і діти спадкодавця (в тому числі позашлюбні) мають право на отримання "розумного утримання" зі спадкового майна.
Спадкування за законом має субсидиарное значення. Спадкування за законом здійснюється, коли:
1) заповіт відсутній, скасовано, визнано недійсним;
2) за заповітом успадковується тільки частина спадкової маси;
3) існують особи, які мають право на обов'язкову частку у спадщині;
4) спадкоємець за заповітом відмовився від спадщини.
Визначення кола спадкоємців за законом засноване на засадах спорідненості, шлюбу та державної приналежності наследодателя1. На основі першого принципу закликаються родичі спадкодавця, другого - пережив чоловік, третього - держава, громадянином якої був спадкодавець або в якому він постійно проживав.
У ФРН і Швейцарії порядок закликання до спадкування родичів визначається системою "парантелл":
1) спадкодавець і його нащадки;
2) батьки спадкодавця та їхні низхідні;
3) діди і бабки спадкодавця по батьківській і материнській лінії та їх низхідні.
Законодавство ФРН не обмежує число парантелл; спадкоємцями можуть стати самі далекі родичі. В Швейцарії коло спадкоємців за законом обмежений трьома парантеллами. Пережив чоловік не включається ні в одну з парантелл, але призивається до спадкування разом з родичами, що входять до складу перших трьох парантелл, усуваючи від спадкування всіх інших.
В Англії привілейоване положення в ряду спадкоємців за законом займає пережив чоловік. При наявності низхідних пережив чоловік має право на одержання фіксованої грошової суми, встановлення розміру якої - компетенція лорда-канцлера. Якщо все спадкове майно менше встановленої грошової суми, воно цілком переходить до пережив дружину.
Якщо пережив чоловіка немає, спадкування відбувається послідовно по чергах:
1) низхідні спадкодавця;
2) батьки спадкодавця;
3) повнорідні брати і сестри;
4) неповнорідні брати і сестри;
5) дід і бабка (по батьківській і материнській лінії);
6) повнорідні дядьки і тітки;
7) неповнорідні дядьки і тітки.
У спадковому праві більшості держав закріплений інститут негідного спадкоємця. Негідні спадкоємці усуваються від спадкування на підставах, зазначених у законі. За законодавством Ірану оголошення особи недостойним спадкоємцем здійснюється в рамках регламентації спадкування за законом (варасат). Права спадкування позбавлені іновірці і особи, які вчинили умисне вбивство спадкодавця (за винятком необхідної самооборони). Не можуть успадковувати подружжя, якщо в суді один з них звинуватив іншого у подружній зраді.
Закон Іспанії про спадкування (1981) визначає коло осіб, які не мають права успадковувати але ні законом, ні за заповітом:
1) батьки, що кинули своїх дітей або змушують своїх дочок займатися проституцією або вчинили проти них акти насильства;
2) особи, засуджені за дії, спрямовані проти спадкодавця, його дружина, низхідних або висхідних родичів;
3) особи, наклепницькому звинуватили спадкодавця у вчиненні злочину, за яким він був засуджений до каторжних робіт або довічного ув'язнення;
4) неповнолітній спадкоємець, який, знаючи про насильницьку смерть спадкодавця, не заявив про неї органам слідства протягом місяця з дня смерті спадкодавця.
4.Вимоги щодо форми заповіту.
Вимоги до форми заповіту:
1. Проста письмова (олографическое заповіт): "Іспанці можуть здійснювати олографическое заповіт... навіть у країнах, чиї закони не допускають згадане заповіт" (ст. 732 ЦК Іспанії). Ніхто, крім заповідача, не вправі підписувати заповіт, навіть якщо спадкодавець присутній при цьому. Однак заповіт не може бути визнано недійсним, якщо необхідна підпис виконана в початку заповіту, між рядків, після преамбули, на зворотному боці аркуша (Закон Канади "Про реформування спадкового права" (1994)).
2. Обов'язкове посвідчення в установленому законом порядку (у нотаріуса, в інших компетентних органах) або заповіт у вигляді публічного акту: "Заповіт, вчинене португальським громадянином в іноземній державі з дотриманням компетентного іноземного закону, тягне наслідки у Португалії, тільки якщо була дотримана якась урочиста форма його вчинення або схвалення" (ст. 2223 ЦК Португалії).
3. Законодавство більшості країн передбачає можливість складання таємних (закритих) заповітів (Іспанія, Франція, Росія). У багатьох країнах заборонені спільні заповіти (Франція, Італія, Нідерланди): "Не є дійсним в Іспанії спільний заповіт... яке іспанці складають за кордоном, навіть якщо його дозволяють закони держави, де воно було складено" (ст. 773 ЦК Іспанії). Не менша кількість країн встановлює інститут спільні (взаємні) заповітів (Англія, Німеччина, Австрія): "(1) До договору про спадкування застосовується право держави місця проживання спадкодавця на момент укладення договору або право держави громадянської належності особи. Застосовне право визначає допустимість, дійсність, зміст і обов'язковість для виконання договору про спадкування, а також спадково-правові наслідки. (2) Взаємне заповіт має в момент його складання відповідати праву держав проживання обох заповідачів або праву спільно ними обраного держави місця проживання одного з подружжя" (ст. 29 Закону про МПРП Естонії).
5.Загальні вимоги національного законодавства стосовно нотаріальних дій, встановлення фактів та консульського захисту громадян України
Порядок вчинення нотаріальних дій консулом визначається
Статтею 38 Закону про Нотаріат України.
Статтею 44 Консульського Статуту України.
Положенням про порядок учинення нотаріальних дій в дипломатичних представництвах та консульських установах України.
Іншими актами законодавства України.
Нотаріальне діловодство в дипломатичних та консульських установах України за кордоном ведеться виключно українською мовою.
Нотаріальне посвідчення документів проводиться в приміщенні консульського відділу у години прийому відвідувачів. Можливість/необхідність попереднього запису на прийом необхідно уточнити на веб-сторінці закордонної дипломатичної установи, де вчинятиметься нотаріальна дія.
Консульський відділ вчиняє, зокрема, такі нотаріальні дії
Нотаріальна дія
1. Посвідчує угоди (договори, заповіти, доручення та ін.), крім договорів про відчуження та заставу жилих будинків, квартир, дач, садових будинків, гаражів, земельних ділянок, іншого нерухомого майна, що знаходиться в Україні
2. Вживає заходів до охорони спадкового майна
3. Видає свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя
4. Засвідчує вірність копій документів і виписок з них
5. Засвідчує справжність підпису на документах
6. Засвідчує вірність перекладу документів з однієї мови на іншу
7. Засвідчує факт, що громадянин є живим
8. Засвідчує факт знаходження громадянина в певному місці
9. Засвідчує тотожність громадянина з особою, зображеною на фотокартці
10. Засвідчує час пред'явлення документів
11. Вчиняє виконавчі написи
12. Вчиняє морські протести
Нотаріальні дії вчинюються в день пред'явлення всіх необхідних для цього документів:
особистої заяви щодо вчинення нотаріальної дії;
паспорта громадянина України для виїзду за кордон;
сплати консульського збору.
Нотаріальні дії вчинюються в день пред'явлення всіх необхідних для цього та підготовлених (надрукованих) відповідно до вимог закону документів, сплати консульського збору і відшкодування фактичних витрат. Вчинення нотаріальних дій може бути відкладене при необхідності витребування додаткових відомостей чи документів або направлення документів на експертизу, а також на інших підставах, передбачених законодавством України.
Нотаріально посвідчувані угоди, а також доручення, заяви та інші документи підписуються заявником особисто в присутності консула, який вчинює нотаріальні дії. Якщо угоду, доручення, заяву чи інший документ підписано за
відсутності консула, то особа, яка підписала такий документ, повинна особисто підтвердити, що документ підписаний нею.
Якщо вчинення нотаріальної дії суперечить законодавству України, консул відмовляє у вчиненні такої дії. Консул не приймає для вчинення нотаріальних дій документи, якщо вони не відповідають вимогам законодавства України, або можуть за своїм змістом завдати шкоди інтересам України, або містять відомості, що порочать честь і гідність громадян.
Під час звернення необхідно пред’явити такі документи:
паспорт громадянина України для виїзду за кордон;
примірник документу, який необхідно посвідчити або засвідчити;
довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру платника податків;
квитанцію про сплату тарифу (залежно від консульської дії);
інші документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії (свідоцтво про право власності на нерухоме майно, свідоцтво про народження дитини, свідоцтво про шлюб, свідоцтво про смерть тощо).
При посвідченні договорів майнового характеру до консульського відділу додатково треба подати відомості:
для юридичних осіб-резидентів – відомості про найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України;
для юридичних осіб-нерезидентів – найменування, місцезнаходження та державу;
для громадян України – прізвище, ім’я, по-батькові, адреса постійного місця проживання та ідентифікаційний номер згідно з Державним реєстром фізичних осіб – платників податків та інших обов’язкових платежів;
для іноземців та осіб без громадянства – прізвище, ім’я, по батькові (за наявності), громадянство, адресу місця проживання.
При вчиненні нотаріальних дій консул встановлює особу громадянина України, його представника або представника підприємства, установи, організації, що звернулися за вчиненням нотаріальних дій. Встановлення особи громадянина України здійснюється за паспортом. Вчинення нотаріальних дій може бути відкладено у разі рішення консула України витребувати додаткові відомості чи документи або направити документи на експертизу, а також на інших підставах, передбачених законодавством України.
Правоздатність юридичної особи (установа, підприємство, організація) установлюється на основі установчих документів (статуту, установчого договору, для некомерційних організацій - загального положення), документів про реєстрацію.
Консул також перевіряє повноваження представника юридичної особи на основі:
наявності в нього службового посвідчення з фотокарткою, яке містить вказівку на те, що він є представником юридичної особи;
нотаріально засвідчених виписок із протоколів про призначення посадових осіб, що мають повноваження підписувати документ від імені даної юридичної особи;
доручення на здійснення відповідної юридичної дії.
Нотаріально посвідчувані правочини, заяви та інші документи підписуються у присутності консула, який вчинює нотаріальні дії.
6.Перехід спадкового майна до держави.
Держава може бути спадкоємцем майна за як законодавством України (ст. 1277 ЦК) так і інших держав у випадках, коли у спадкодавця немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем права спадкування, або якщо жоден зі спадкоємців не прийняв спадщини. Таке спадкове майно (що інколи називають відумерлим) по праву спадкування переходить до держави.
У США, Франції, Австрії, такий перехід здійснюється на основі права «окупації» (що означає перехід майна як безхазяйного до держави). Ці розбіжності можуть мати істотне значення. Так, якщо український громадянин помер, і за кордоном у нього немає ніяких спадкоємців, то по праву спадкування його майно повинне перейти до української держави. Якщо ж вважати, що це майно повинне перейти по праву окупації, то воно повинно перейти до тієї держави, на території якого майно залишилось після смерті особи.
1 2 3 4 5 6 7 8