ТЕМА 3
Суб′єкти міжнародного приватного права
1.Поняття режиму у міжнародному приватному праві та його види.
Поняття правового режиму. Регулювання правового статусу фізичних та юридичних осіб у приватноправових відносинах, ускладнених іноземним елементом, пов'язане з поняттям правового режиму, під яким, як правило, розуміють певну сукупність прав та обов'язків, що надаються іноземним учасникам відповідних відносин у якійсь країні. В практиці трапляються такі правові режими, як національний правовий режим, режим найбільшого сприяння, спеціальні режими (за особистою чи територіальною ознакою) тощо. На деяких з них зупинимося докладніше.
Національний правовий режим закріплений і у ч. 2 ст. 17 Закону України про МПрП, яка встановлює, що іноземці та особи без громадянства мають цивільну правоздатність в Україні нарівні з громадянами України, крім випадків, передбачених законом або міжнародними договорами України.
Режим найбільшого сприяння частіше застосовується при здійсненні підприємницької діяльності, щодо торговельних та інвестиційних відносин тощо.
Спеціальні режими. Спеціальні правові режими можуть встановлюватися за різними ознаками. Здебільшого трапляються правові режими за особистою і територіальною ознаками. Спеціальні режими за особистою ознакою передбачають установлення певного обсягу прав та обов'язків для певної категорії осіб (дипломатичного та консульського корпусу, військовослужбовців, біженців тощо). Спеціальні режими за територіальною ознакою передбачають установлення певного обсягу прав та обов'язків для суб'єктів відповідних відносин на певній території країни місця перебування. Прикладом може слугувати створення відповідно до законодавства різних країн вільних економічних, спеціальних, офшорних зон тощо.
2.Фізичні особи як суб’єкти міжнародного приватного права.
Фізична особа, під якою в праві розуміють людину, за певних обставин може надати приватним правовідносинам міжнародного характеру та, як наслідок, перевести їх правове регулювання в площину МПрП.
Вирішального значення з огляду на колізійне регулювання правовідносин з її участю в такому випадку набувають, по-перше, мета і строк перебування фізичної особи на території відповідної держави під час виникнення питання про застосоване право та, по-друге, наявність у фізичної особи правового зв'язку з громадянством (підданством монарху) держави місця перебування чи імунітету (привілеїв) у цей момент. Залежно від цього фізична особа, перебуваючи на території певної країни, отримує різний правовий статус.
Правовий статус фізичної особи, яка перебуває у громадянстві (підданстві монарху) відповідної держави і на її території, визначається нормами внутрішнього права цієї держави. Проте вже у разі, коли фізична особа є громадянином (у підданстві) однієї країни, але при її перебуванні на території іншої країни, в якій вона є іноземцем, постає питання про визначення права, за яким будуть установлюватися ті чи інші елементи правового статусу фізичної особи.
Правовий статус громадян України за кордоном визначається: 1) законодавством держави їх перебування; 2) законодавством України; 3) нормами міжнародних угод; 4) загальними та спеціальними принципами міжнародного права; 5) міжнародними правовими звичаями. Громадянам України за кордоном державою їх перебування надається певний обсяг прав відповідно до їхніх законодавства та міжнародних договорів. Так, у правах та обов'язках стосовно особистого статусу, майнових зобов'язань вони прирівнюються до громадян іноземної держави.
Принцип захисту громадян України, які перебувають за кордоном, з боку України передбачено ЇЇ Конституцією. Він відображений і в Консульському статуті України від 2 квітня 1994 р., згідно з яким консул зобов'язаний вживати заходів для того, щоб громадяни України користувалися в повному обсязі всіма правами, наданими їм законодавством держави перебування, а також міжнародними звичаями. У разі порушення прав громадян України консул зобов'язаний вживати заходів для їх відновлення (ст. 20).
Стаття 2. Засади правового статусу іноземців та осіб без громадянства
Іноземці та особи без громадянства мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.
Іноземці та особи без громадянства є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин.
Якщо іноземною державою встановлено обмеження щодо реалізації прав і свобод громадянами України, Кабінет Міністрів України може прийняти рішення про встановлення відповідного порядку реалізації прав і свобод громадянами цієї держави на території України. Це рішення набирає чинності після його опублікування. Воно може бути скасовано, якщо відпадуть підстави, за яких воно було прийнято.
Здійснення іноземцями та особами без громадянства своїх прав і свобод не повинно завдавати шкоди національним інтересам України, правам, свободам і законним інтересам її громадян та інших осіб, які проживають в Україні.
Іноземці та особи без громадянства зобов'язані поважати та дотримувати Конституції і законів України, шанувати традиції та звичаї народу України.
Біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом унаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Правовий статус біженців в Україні визначається Законом України «Про біженців» (у редакції Закону від 21 червня 2001 р.) та міжнародно-правовими документами, найважливішими з яких є Конвенція ООН про статус біженців 1951 р. та Протокол щодо статусу біженців 1967 p., які були ратифіковані Україною 10 січня 2002 р. Правовий статус цієї категорії іноземців та осіб без громадянства в Україні характеризується такими особливостями.
1. Вони не можуть бути вислані або примусово повернуті до країни, з якої вони прибули та де їхньому життю або свободі загрожує небезпека. Цей принцип є основним елементом притулку (без нього притулок втрачає будь-який сенс), він закріплений у ст. З Закону України «Про біженців» відповідно до вимог ст. 33 Конвенції ООН про статус біженців: «Країни, що домовляються, не будуть жодним чином висилати чи повертати біженців на кордон країни, де їхньому життю чи свободі загрожує небезпека через їхню расу, релігію, громадянство, належність до певної соціальної групи чи політичні переконання».
2. Україна сприяє збереженню єдності сімей біженців.
3. Біженці мають рівні з громадянами України права .
4. Біженці мають право на одержання грошової допомоги, пенсії та інших видів соціального забезпечення в порядку, встановленому законодавством України, та користування житлом, наданим у місці проживання.
5. На біженців покладаються обов'язки:
3.Юридичні особи як суб’єкти міжнародного приватного права.
Юридичні особи належать до основних суб'єктів приватного права. У сучасному світі підприємницька та інша діяльність юридичних осіб не обмежується лише територією держави, де їх було створено, а може поширюватися і на територію інших держав, набуваючи транскордонного характеру. Це зумовлює постановку питань колізійного та матеріально-правового характеру, які мають вирішуватися в рамках МПрП.
Специфіка правового статусу юридичних осіб в МПрП визначається насамперед їх юрисдикційною належністю, для позначення якої в доктрині МПрП використовують термін "національність юридичної особи". Під національністю юридичної особи розуміють як особистий закон (особистий статут), так і державну належність юридичної особи (Л. А. Лунц). Залежно від такої належності всі юридичні особи, що здійснюють діяльність на території певної держави, розглядаються як "вітчизняні", які перебувають під дією виключно їх особистого закону, або "іноземні", що перебувають під впливом двох правових систем - свого особистого закону (права держави національності) і територіального закону (права держави місця здійснення своєї діяльності). Національність юридичних осіб лежить в основі визначення їх особистого статуту як правопорядку, в рамках приписів якого з'явилося це утворення. Водночас у літературі зазначено, що категорія "національності" юридичних осіб є багатозначною й умовною (Л. А. Луни). 2. Особистий статут юридичної особи визначає:
- статус певного утворення як юридичної особи;
- організаційно-правову форму юридичної особи;
- порядок створення, реорганізації та ліквідації юридичної особи;
- питання правонаступництва щодо прав і обов'язків юридичної особи, що припиняється;
- вимоги до назви юридичної особи;
- зміст та обсяг правоздатності юридичної особи, момент її виникнення та припинення;
- вимоги до структури органів управління юридичної особи, їх компетенції та порядку здійснення своїх повноважень;
- відносини юридичної особи з її засновниками та учасниками, порядок набуття та реалізації учасниками юридичної особи своїх прав та обов'язків;
- здатність юридичної особи відповідати за своїми зобов'язаннями.
До всіх питань правового статусу юридичної особи застосовується загальна колізійна прив'язка, що підпорядковує їх вирішення єдиному національному правопорядку. Теорії визначення особистого статуту юридичної особи, які ґрунтуються на принципі розщеплення єдиного статуту юридичної особи та підпорядкування його окремих питань різним правопорядкам, не знайшли широкої підтримки у загальносвітовій доктрині МПрП.
4.Специфічні види юридичних осіб у міжнародному приватному праві.
Серед суб'єктів міжнародного приватного права, які позначаються терміном «юридична особа», існують юридичні особи, що мають суттєві специфічні риси. Розглянемо дві категорії таких юридичних осіб, а саме:
• акціонерні товариства та
» транснаціональні корпорації.
Коли мова йде про акціонерне товариство (компанія з обмеженою відповідальністю за англійським правом, підприємча корпорація, за правом США тощо), слід мати на увазі, що в сучасних умовах вони стають основною органЬаційно-правовою формою ведення бізнесу у розвинутих країнах. Причому, питання щодо особистого статусу цих компаній, як правило, не виникає: у всіх правопорядках вони майже завжди визнаються цілком самостійними суб'єктами права, тобто - юридичними особами.
Торкаючись питання про транснаціональні корпорації слід, перш за все, розрізняти ТНК як економічне та як юридичне явища. З економічної точки зору, на думку В. С. Літкевича, ТНК являють собою інтеїрадьні науково-промислові комплекси, в рамках яких відбуваються процеси технологічного створення товару, його виробництва, продажу та обслуговування, а також фінансове забезпечення усіх цих операцій. Сконцентрувавши значні матеріальні та фінансові ресурси, ТНК сприяють швидкому розвитку передових галузей економіки, а також об'єднанню виробничих та науково-технічних потенціалів різних країн без уніфікації національних законодавств і внутрішніх систем господарського розрахунку.
ТЕМА 4.
Вчення про колізійне право
1.Необхідність застосування колізійних норм. Колізійні норми й колізійне право.
Незважаючи на розвиток процесу уніфікації норм МПрП та його досягнення, про що йшлося у попередній главі, деякі сфери цієї галу-ЗІ права залишаються поки що ледь зачепленими даним процесом.
Зазначене стосується, перш за все;
• питань, пов'язаних з дієздатністю фізичних осіб та право-суб'єктністю юридичних осіб;
• загальних положень зобов'язального права;
• спадкового та
• сімейного права,
де мають місце історично обумовлені суттєві розбіжності у правовому регулюванні різних держав, чим створюються нездолані труднощі для правової уніфікації.
Крім того, навіть укладання широких за змістом міжнародних договорів, де відтворюються уніфікаційні досягнення в справі регулювання тих чи інших відносин, в цих договорах, як правило, не вирішуються всі питання, пов'язані зі здійсненням відповідних відносин. Інакше кажучи, у правовому регулюванні за допомогою уніфікованих норм завжди існує можливість прогалин. До того ж, життя постійно здатне ставити нові питання, які ще не знайшли свого уніфікованого вирішення.
Нарешті, як зазначається, підґрунтя застосування норм інозем-
ного права становлять два міркування: справедливості та ефективності. Несправедливо регулювати форму шлюбу, укладеного за кордоном між іноземними громадянами, вітчизняним правом країни суду, бо на момент укладення шлюбу зазначені іноземці не тільки не передбачали, а й не могли передбачати, що колись форма їх шлюбу стане предметом розгляду суду іншої країни. Неефективно, з іншого боку, регулювати право приватної власності на нерухомість, що перебуває на території іноземної держави, вітчизняним правом Іншої, бо іноземна держава ніколи у такому випадку не дозволить дії іноземного права на своїй території'.
З цих та інших причин, зокрема тих, про які мова вже йшла (див. гл. 4.1), випливає необхідність звернення до правового регулювання, яке міститься чи може міститись у внутрішньодержавному праві іноземних країн. Але: яке саме іноземне право повинно бути застосованим у випадках відносин, пов'язаних з наявністю в них іноземного елементу? Відповідь на це питання має дати колізійна норма відповідного національного законодавства (або міжнародного договору, укладеного певною державою). Головне призначення колізійної норми, таким чином, полягає в тому, що вона стає засобом подолання колізійної проблеми шляхом визначення іноземного права, що підлягає застосуванню в силу вказівки, яка в цій нормі міститься. Саме цим колізійна норма й відрізняється від всіх інших юридичних приписів2,
Таким чином, колізійна норма кожної держави стає інструментом, за допомогою якого законодавець роби'І ь дійсним на своїй території іноземне право, проте - в межах дії власної системи права. Сукупність колізійних норм, встановлених у певній національній правовій системі, становить колізійне право цієї держави. На думку М. М. Богуславського, колізійне право являє собою найбільш складну і доволі суттєву частину МПрґР. В. Л. Толстих взагалі вважає, що колізійне право є основою МПрП, і всі інші норми розглядаються в рамках системи МПрП з мстою зручності та універсальності висвітлення предмета, хоча безпосередньо вони з ним не пов'язані4.
Підкреслимо: використання колізійного методу в МПрП складається з двох етапів конструювання колізійних норм га їх оез-поеереднього застосування. Це використання можливо лише тоді, коли будуть дотримані такі умови:
• має місце однорідність відносин, врегулювати які передбачається завдяки створенню колізійної норми;
• існує, спільне намагання держав вирішити колізійну ситуацію, тобто застосування колізійного методу стає визнаним засобом вирішення колізійних проблем;
• зазначене намагання реалізується шляхом застосування одного й того ж засобу вирішення, а саме: завдяки створенню колізійних норм;
• нарешті, створювані колізійні норми мають будуватися більш або менш однаково з тим, щоб колізійне право однієї держави принципово не відрізнялось від колізійного права іншої держави.
Наведу приклади використання колізійного методу правового регулювання, що містяться у ст. 37 Договору між Україною та Республікою Молдова про правову допомогу та правові відносини у цивільних та кримінальних справах, у якій встановлено :
• правові відносини в галузі успадкування рухомого майна регулюються законодавством тієї Договірної Сторони, громадянином якої був заповідач у момент смерті;
• правові відносини в галузі успадкування нерухомого майна регулюються законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої це майно знаходиться.
Дані приклади є звичайними випадками колізійних ситуацій, що можуть виникнути на території будь-якої держави, і вони, одночасно, викладені у Договорі разом з конкретними (типовими) засобами їх розв'язання шляхом застосування сформульованих у ньому колізійних норм.
2.Колізійна норма та її структура.
Колізійна норма - норма, що визначає, право якої держави підлягає застосуванню до правовідносин з іноземним елементом (ст. 1 Закону України "Про міжнародне приватне право").
Структура колізійної норми відрізняється від структури звичайної норми права, оскільки складається з обсягу та прив'язки. У більшості випадків колізійна норма відсилає до норм матеріального права конкретної держави, а не до такої ж колізійної норми.
Обсяг(об’єм) колізійної норми вказує на певний вид правових відносин з іноземним елементом (правовий статус фізичних та юридичних осіб, право інтелектуальної власності, речове право, договірні та недоговірні зобов'язання, трудові відносини, сімейні відносини, спадкування). У межах договірного права подальшої деталізації потребують договори міжнародних перевезень залежно від виду транспорту (автомобільний, залізничний, повітряний, морський тощо), оскільки у цьому випадку діє диференційований підхід у правовому регулюванні перевезень різними видами транспорту.
Прив'язка колізійної норми конкретизує право держави, яке підлягає застосуванню щодо певного виду правовідносин.
3.Види колізійних норм
За специфікою формулювання та дії колізійні норми поділяються на:
а) колізійні норми внутрішнього законодавства та колізійні норми міжнародних договорів;
б) односторонні та двосторонні;
в) імперативні, диспозитивні, альтернативні та кумулятивні;
г) жорсткі та гнучкі колізійні;
д) колізійні норми, призначені для вирішення міжнародних, інтерлокальних, інтерперсональних та інтертемпоральних колізій.
За джерелом походження:
колізійні норми внутрішнього законодавства та колізійні норми міжнародних договорів; Колізійні норми міжнародного договору, що набув чинності, є обов'язковими для більш ніж однієї держави, отже вони сприяють уніфікації колізійного регулювання на двосторонньому або багатосторонньому рівні. Як правило, колізійним нормам чинних міжнародних договорів надається пріоритет порівняно з колізійними нормами внутрішнього права, що регулюють аналогічні групи правовідносин. У державах, які підписали міжнародний договір з питань колізійного регулювання, але не надали належної згоди на обов'язковість для них такого договору, продовжують діяти національні колізійні норми.
За сферою дії прив'язки колізійні норми поділяють на односторонні та двосторонні. Односторонні колізійні норми безпосередньо називають право конкретної країни, що підлягає застосуванню в даному випадку. Найчастіше односторонні колізійні норми спрямовані на встановлення панування законів даної держави над певними правовідносинами, отже прив'язка таких норм відсилає до закону суду.
Двосторонні колізійні норми не вказують право конкретної держави, а лише формулюють правила для визначення застосовуваного права. Такі колізійні норми можуть відсилати як до права держави, де відбувається суд, так і до іноземного права.
Положеннями ч. 3 та 4 ст. 16 українського Закону про МПрП відповідно визначається особистий закон осіб без громадянства та біженців: за ч. З ст. 16, "Особистим законом особи без громадянства вважається право держави, у якій ця особа має місце проживання, а за його відсутності - місце перебування"; за ч. 4 ст. 16 "Особистим законом біженця вважається право держави, у якій він має місце перебування".
За характером та множинністю прив'язок розрізняють імперативні, диспозитивні, альтернативні та кумулятивні колізійні норми.
Імперативні колізійні норми встановлюють обов'язкові критерії вибору застосовуваного права, які не можуть бути змінені угодою сторін відповідних приватноправових відносин.
Диспозитивні колізійні норми встановлюють правила вибору застосовуваного права, водночас надаючи сторонам можливість відійти від цього правила та замінити іншим правилом, яке в такому випадку матиме пріоритет (сюди, зокрема, належать норми, які містять застереження "якщо інше не встановлено угодою сторін").
Альтернативні колізійні норми встановлюють декілька правил вибору застосовуваного права, одне з яких може бути обране на розсуд органу правозастосування (або, в окремих випадках, потерпілої сторони).
Нарешті, кумулятивні колізійні норми містять прив'язки, що підлягають одночасному застосуванню. У цьому разі йдеться про одночасне (кумулятивне) застосування прив'язки, що відсилає до двох або декількох правопорядків, кожен з яких окремо визначатиме для відповідної особи умови тієї чи іншої правової дії.
У сучасній науці МПрП актуальним є поділ колізійних норм на "жорсткі" та "гнучкі". До "жорстких" відносять класичні колізійні норми, що ґрунтуються на чітких критеріях прикріплення (громадянство, місце проживання, місце події, місце державної реєстрації тощо). "Гнучкі" колізійні норми засновані на пошуку правопорядку, із яким дані правовідносини є більш тісно пов'язаними.
За призначенням (відповідно до специфіки колізійного питання) колізійні норми можуть поділятися на такі, що призначені для вирішення міжнародних, інтерлокальних, інтерперсональних та інтертемпоральних колізій. Завданням міжнародних колізійних норм є розмежування компетенції правопорядків різних держав. Інтерлокальне та інтерперсональне колізійне право є актуальним для країн із множинністю правових систем та країн, де наявний поділ населення на племінні групи із власними усталеними звичаями і традиціями. Інтертемпорольне (або перехідне) колізійне право займається питаннями дії колізійних норм у часі, ретроактивної дії колізійних норм та законів, до яких ці норми відсилають (lex causae).
4.Типи колізійних прив’язок.
Прив'язка колізійної норми конкретизує право держави, яке підлягає застосуванню щодо певного виду правовідносин.
Об’єм і прив’язка можуть бути і простими, і складними.
Простий об’єм колізійної норми вказує на один вид правовідносин.
Складний об’єм: (приклад) 1)встановлення і 2)оскарження батьківства визначається особистим законом дитини у момент її народження.
Прив’язка може бути проста і складна:
Проста прив’язка вказує на право однієї держави, що застосовується до певних відносин. Може чітко вказувати право країни або вказувати на певний спосіб визначення цього права.
Складна прив’язка: можливість застосування права різних держав до права різних відносин.
1 2 3 4 5 6 7 8