Аналіз та узагальнення матеріалів дослідження показали, що українські вчені-дефектологи та педагоги-практики, особливо довоєнного періоду, сформували ті методологічні основи логопедії, які й забезпечували поступальний розвиток теорії і практики логопедичної допомоги дітям на кожному із виділених нами періодів. Незважаючи на різні підходи до розв’язання завдань корекційного навчання дітей з вадами мовлення, у центрі уваги завжди залишалась особистість дитини з її інтересами, потребами, збереженими можливостями до навчання.
Дидактичні та методичні ідеї, положення й висновки, що містяться в теоретичній спадщині довоєнного періоду, не лише були підтримані вченими післявоєнного періоду, а й одержали подальший розвиток та залишаються актуальними до тепер і можуть бути використані в сучасних умовах розвитку спеціальної освіти. Зокрема, йдеться про використання раніше здобутого досвіду в умовах переходу до інтегрованого (інклюзивного) навчання дітей з тяжкими порушеннями мовлення.
Завдання 7. Назвати перші форми здійснення підготовки фахівців-дефектологів.
Однією із концептуальних ідей є перспективний і прогресивно-творчий підхід до професійної підготовки дефектологів, в основі якого має бути особистісно-орієнтоване навчання, розвиток творчих здібностей студентів і їхньої готовності до корекційної роботи. Цей підхід потрібно починати з професійного відбору і професійної діагностики і реалізовувати у подальшому в системно-цілісній безперервній освіті, єдності всіх основних структурних компонентів особистості майбутнього вчителя-дефектолога.
Сучасна стратегія вищої дефектологічної освіти має випереджати наявні потреби спеціальних закладів, передбачати провідні тенденції їхнього розвитку. Це можна забезпечити завдяки прогностичній моделі дефектологічної освіти, в основі якої буде ідея фундаменталізації, поєднана із прикладною професійною спрямованістю. В основі навчальних планів має бути тенденція укрупнення, а не деталізації, орієнтація на блочну будову фахової підготовки ( медичний блок; блок загальної і спеціальної педагогіки і психології; методичний блок) і наскрізні тематичні програми.
Процес професійної підготовки – це максимальне моделювання майбутньої педагогічної діяльності вчителя-дефектолога. При викладанні спеціальних дисциплін необхідно відмовитися від догматичних установок, абстрактної теорії і здійснити прямий вихід на практику. Цьому сприятиме створення навчально – науково – педагогічних комплексів, які і забезпечать інтеграцію теоретичного навчання і професійно-практичних вмінь студентів; дадуть змогу безперервно підвищувати кваліфікацію працюючих спеціалістів; реалізують наступність між науковими дослідженнями, їхньою апробацією та втіленням у практику. Необхідно розробити критерії і показники рівнів якості професійної підготовки вчителя-дефектолога в інтегрованій системі, які б дали можливість виміряти її результативність як у процесі навчання студентів, так і в період самостійної роботи спеціаліста.
Концептуальна модель передбачає багаторівневу варіативну безперервну освіту, яка забезпечується вищою дефектологічною освітою, інститутами післядипломної освіти, науковими установами, спеціальними практичними закладами.
Завдання 8. Схарактеризувати сучасні логопедичні школи, їх специфіку та напрямки діяльності.
Важливою складовою в роботі логопункту є вміння логопеда встановлювати професійні цілі та підбирати засоби для їх досягнення. Адже саме ця здатність є передумовою і показником активної, цілеспрямованої та ефективної фахової діяльності у логопедичному кабінету.
Навчальний логопедичний кабінет сприяє правильній організації навчально-виховного процесу, тобто допомагає логопеду глибше і швидше підготуватись до логопедичного заняття, провести його значно ефективніше, на більш високому науково-теоретичному рівні.
Кабінетна система допомагає логопеду заощадити час, зробити чіткішою його роботу на логопедичному занятті, більш образно та емоційні викладати матеріал. Цьому сприяє весь комплекс засобів навчання, які розміщуються в кабінеті за певною системою і створюють сприятливі умови для їх постійного і максимального використання.
Логопедичний кабінет є важливою складовою корекційно-розвивального середовища, основними завданнями якого є :
− консультативно-діагностична робота і відбір дітей для здійснення корекційної роботи в кабінеті;
− проведення індивідуальних і групових логопедичних занять;
− консультативна робота з батьками, залучення батьків до участі у виконанні в доступних формах логопедичних завдань, створенню умов для мовленнєвого режиму і сприятливого психологічного клімату в сім’ї;
− попередження та виправлення мовленнєвих порушень через: створення відповідних умов, системи заходів поступового впливу на дитину, що страждає тим чи іншим порушенням мовлення.
В зв’язку з тим, що в логопедичному кабінеті проводяться різні
види логопедичної роботи, доцільно оформляти матеріал за осередками:
- осередок консультативної роботи для батьків, учителів початкових класів;
- осередок організаційно-плануючої діяльності, який допомагає логопеду ефективно організувати професійну діяльність;
- осередок діагностичної і корекційної роботи (в цьому осередку розташовані столи для діагностики фронтальної та індивідуальної колекційної роботи з дітьми, шафи з дидактичним матеріалом, розвиваючими іграми, спеціально підібраними з урахуванням вікових особливостей дітей, а також у відповідності з напрямами корекційно-розвиваючої роботи; цей осередок сприяє розвитку зосередженості і концентрації уваги, та стимулює психічну активність дітей);
осередок корекції звуковимови, в якому знаходяться настінне дзеркало, зонди, шпателі, вата, спирт, методичні посібники, мовленнєвий матеріал, який необхідний для автоматизації і диференціації поставлених звуків;
осередок ігрової терапії (арт-терапевтична майстерня), вона об’єднує групу напрямів, заснованих на мистецькій діяльності учасників, включаючи зображувальну діяльність, музику;
осередок бібліотеки (література для логопеда і школярів). У кабінеті логопеда проводяться логопедичні заняття з розвитку та корекції вад усного і писемного мовлення, формування вміння будувати граматично правильно оформлені речення, формування правильного дихання, вдосконалення дрібної моторики, фонематичного сприймання, активізації та розвитку психічних процесів, постановки, автоматизації та диференціації звуків, регулювання сили голосу, розвитку зв’язного мовлення, збагачення словникового запасу, розвитку мовленнєвих порушень у дітей молодшого шкільного віку.
1 2 3 4 5