1   2   3   4   5   6   7   8
Ім'я файлу: Курсова I курс.docx
Розширення: docx
Розмір: 63кб.
Дата: 26.01.2021
скачати
Пов'язані файли:
РЕФЕРАТ.docx
Анатомія серця.docx
Контрольна по Кординації.docx
3. Оборотні активи та джерела їх формування..docx
літ.основи товарознавства.docx
реферат пдр.docx
Відгук.docx
Історія математики.doc
Adverbs of manner.docx
титул.docx
АВСТРАЛІЯ.docx
Адлерианский подход в работе по консультированию.docx
сімя 1.doc

РОЗДІЛ 1. НЕПОВНІ УКРАЇНСЬКІ ПЕРЕКЛАДИ БІБЛІЇ



Часткові переклади Біблії українською мовою, які охоплювали окрему книгу або частину Святого Письма, стали наступним етапом в історії україномовної Біблії. Тому до того, як переходити до дослідження повних біблійних перекладів українською мовою, важливо вивчити спроби перекласти її, які знайшли відображення у фрагментарних українських перекладах Біблії. Спочатку це були рукописи давньоукраїнською мовою, але з розвитком українського мовно-лінгвістичного апарату вони набували усе нових вершин завершеності.

1.1. Неповні біблійні переклади давньоукраїнською мовою ХVІ-ХVІІІ століть


У XVI ст. реформаційні впливи з Заходу поширились і в Україні і підсилили в українському народі прагнення читати Святе Письмо зрозумілою мовою. В результаті, появилися перші переклади окремих біблійних частин давньоукраїнською мовою.

У 1556-1561 роках було написане Пересопницьке Євангеліє. Цей переклад став одним з найвідоміших біблійних перекладів в Україні. Його виконав архімандрит Пересопницького Пречистенського монастиря на Волині Григорій. Переписувачем рукопису працював Михайло. Переклад давньоукраїнською мовою ґрунтувався на церковнослов’янському, польському і, можливо, чеському текстах. Пересопницьке Євангеліє було пристосоване як для відправ, так і для релігійного навчання та полеміки. Крім тексту чотирьох Євангелій, рукопис містив передмову, післямови переписувача, покажчики євангельських читань. Текст поділявся на глави, давалися пояснення слів та виразів, стислі виклади змісту глав 12, с.100-101. Невідомий художник у роки написання священного тексту із Пересопниці проілюстрував рукопис вишуканими мініатюрами. Євангелія, за словами перекладача, мала на меті «ліпше вирозумлєніє люду християнського». 16, с.26. Наприкінці XVIІ ст. Пересопницьке Євангеліє потрапило до бібліотеки гетьмана І. Мазепи. Тривалий час воно зберігалося в церковних закладах Переяслава та Полтави, нині – в Києві. Пересопницьке Євангелієє національною святинею; на ньому складають присягу Президенти України 12, с.101.

У 1563-1572 рр. появляється Крехівський Апостол 8, с.26. Цей рукопис містить переклади новозавітних книг – Дій Апостольських, Послань, Апокаліпсису та апокрифічного «Послання Павла Святого до лаодикійців». Джерелом Крехівського Апостола виступала Радзивіллівська Біблія 1563 р. у поясненнях автор перекладу послуговувався польськими протестантськими виданнями, біблійними перекладами Ф. Скорини, церковнослов’янськими джерелами, богословськими творами італійського походження, імовірно, грецьким новозавітним текстом. У назначеному перекладі значно відобразився вплив народної староукраїнської мови 12, с.101.

У 1568 році, поряд з іншими подібними біблійними текстами з поясненнями, побачила світ Учительна Євангелія Івана Федоровича, у 1574 – Львівський Апостол за авторством цього ж відомого українського друкаря 8, с.26, який став першою друкованою книгою в Україні 18, с.9. У 1571 році був завершений рукопис перекладу Б. Тиминського, у 1577 – М. Чеховича, у 1570 – С. Будного, а в 1580 році – В. Нагалевського 26, с.385. Цитовані праці представляли собою приватно зроблені переклади деяких книг Нового Завіту на давньоукраїнську мову, до яких додавалися різного формату коментарі. Однак, великого розголосу зазначені рукописи не одержали 36, с.2.

В загальному ж біблійні видання ХVI ст. спричинилися до того, що Святе Письмо стало настільною книгою тогочасних освічених кіл України, все глибше проникаючи в душу і життя українського народу 8, с.26.

На початку ХVII ст. на Волині перекладацько-видавничу працю Івана Федоровича продовжив випускник Острозької академії Дем’ян Наливайко. Він друкував твори Отців Церкви паралельно церковнослов’янською та розмовною українською мовою. Велику увагу просвітницькій діяльності, зокрема перекладу Біблії національною мовою, приділяли також церковні братства 28.

Так, гурток митрополита Петра Могили до нагоди 70-річного ювілею надрукування Острозької Біблії, який мав бути відзначений в Україні у 1650-1651 роках, готував до публікації переклад Біблії давньоукраїнською мовою. Очолив назначений проект митрополит Київський і всієї Руси-України Петро Могила 30, с.7-8. За задумом ініціатора видання Київська Біблія планувалася не просто як передрук Біблії Острозької, а як її переклад або, точніше, адаптація до функціонуючої тоді української літературної мови. Цей переклад у 1638-1639 роках виконував колектив учених ченців на чолі із Сильвестором Косівим 16, с.27 .

Київське видання 1651 року повинне було відрізнятися від оригінального зразка також численними ілюстраціями, які були відсутні в Острозькій Біблії. Тут слід зазначити, що практично кожна книга, яка вийшла з-під друкарського верстата при його керівництві Києво-Печерською Лаврою і всією Київською митрополією, не була позбавлена ілюстрацій. А такі видання, як Тріодь Квітна 1631 року, Євангеліє Учительне 1637 року 31; 32 та Великий Требник 1946 року були ілюстровані дуже щедро гравюрами доброї якості 34, с.19; . Отож, дотримуючись цієї своєї традиції, Петро Могила заздалегідь, на початку 1640-х років, доручив граверові-ілюстратору Іллі (прізвище якого не збереглося) підготувати кількасот ілюстрацій до Старого й Нового Завіті Біблії. Ілля розпочав працю і награвірував понад 130 гравюр, що ілюстрували першу частину Старого Завіту, включно з Книгами Царів. Але передчасна смерть Петра у 1647 році, а також українсько-польська війна 1648-1654 років, перервали роботу над цим великим книжковим проектом – другим виданням Біблії в Україні 30, с.9-16.

У 1680 році побачила світ «Псалтир» Симеона Полоцького 12, с.102.

Описана вище українська біблійна перекладацько-видавнича діяльність після 1654 року великою мірою була загальмована у зв’язку з поступовою втратою Україною своєї самостійності, що, в політичному сенсі, завершилося розподілом України між Москвою і Польщею 1686 року, а в релігійному – приєднанням Київської митрополії до Московської патріархії 27, с.51-52, 192-205. Далі події розвинулися так, що на Московському православному соборі 1692 року було заборонено майже всю українську богословську та церковно-богослужбову літературу. Петро I також забороняє книгодрукування духовної літератури «особливим наріччям» (тобто українською мовою). Петровський указ став зразком для сотень указів, циркулярів, інструкцій російських державних органів щодо книгодрукування в Україні аж до початку ХХ ст. 28.

Але в умовах жорстокого переслідування царським режимом української мови і культури українська національна еліта все ж знаходила різні обхідні шляхи і спроби популяризації Слова Божого в народі. Біблійна тематика займає почесне місце у творчості класиків української літератури ХVIIІ-ХІХ століть – від Григорія Сковороди, творця поетичного циклу «Сад Божественних пісень», до Івана Франка з його епічною поемою «Мойсей» та Лесі Українки – авторки п’єси «У катакомбах» 16, с.32 .

Окремі фрагменти Святого Письма в цей час переписували, переспівували і перекладали також Г. Квітка-Основ’яненко, П. Гулак-Артемовський, С. Руданський, Т. Шевченко, М. Костомаров, М. Гулак, О. Навроцький 18, с.10, М. Шашкевич, О. Кониський, Б. Кравців та інші 7, с.ХVІІІ.


1   2   3   4   5   6   7   8

скачати

© Усі права захищені
написати до нас