1   2   3   4   5   6   7   8
Ім'я файлу: Курсова I курс.docx
Розширення: docx
Розмір: 63кб.
Дата: 26.01.2021
скачати
Пов'язані файли:
РЕФЕРАТ.docx
Анатомія серця.docx
Контрольна по Кординації.docx
3. Оборотні активи та джерела їх формування..docx
літ.основи товарознавства.docx
реферат пдр.docx
Відгук.docx
Історія математики.doc
Adverbs of manner.docx
титул.docx
АВСТРАЛІЯ.docx
Адлерианский подход в работе по консультированию.docx
сімя 1.doc

1.2. Переклади окремих частин Біблії українською літературною мовою ХІХ-ХХ століть


На зламі ХVIIІ-ХІХ сторіч українська мова вже сформувалася як мова літератури і науки. Цьому сприяла творчість видатних поетів, прозаїків, драматургів, учених-гуманітаріїв: Григорія Сковороди, Івана Котляревського, Григорія Квітки-Основ’яненки, Євгена Гребінки й особливо Тараса Шевченко 16, с.29.

Разом з тим історичні обставини склалися так, що українська мова була упосліджена в Польській та Австрійській державах, а в Російській Імперії розвиток українського національного руху на початку 60-х років ХІХ століття призвів до нового сплеску негативної реакції самодержавної влади на все українське, в результаті чого Валуєвським наказом з 1863 року була видана повна заборона будь-що друкувати українською мовою. Однак і в таких обставинах знаходилися учені, які старалися перекладати Святе Письмо на українську мову 36, с.2.

Так, у Російській Імперії в середині ХIХ сторіччя український переклад Біблії спробував здійснити інспектор Ніжинського історико-філологічного інституту Пилип Морачевський. Він переклав усі чотири Євангелії та Дії Святих Апостолів 28. Його переклад, з уміщеним паралельно церковнослов’янським текстом 13, с.27, за мовою і стилем виявився одним із найбільш літературно досконалих перекладів того часу 16, с.31. Однак Святіший Синод, попри позитивні експертні оцінки Російської Академії Наук, заборонив друкувати ці переклади. Справу вирішила думка київського генерал-губернатора, який оцінив переклад як «небезпечний і шкідливий» 28. Тільки через 47 років після виготовлення, завдяки політичним перемінам, які породила революція в Росії 1905 року, відкрилися перспективи для видання праці Морачевського. Переклад був надрукований у 1907 році, уже після смерті свого автора, коли одержав дозвіл на друк від Синоду Російської Православної Церкви 16, с.32.

Відзначимо також український переклад Псалтирі, зроблений у 1859 році представником духовно-академічної науки, професором гебраїстики Київської духовної академії протоієреєм І. Максимовичем 12, с.107.

У Галичині на хвилі національного відродження у середині ХІХ ст.. переклади Святого Письма здійснювали священики Української Греко-Католицької Церкви. Так, Маркіян Шашкевич у 1842 році здійснив переклад з оригінальних текстів окремих частин Євангелія від Матвія та повністю переклав Євангеліє від Івана. Священик Антон Кобилянський у 1874-1877 роках працював над перекладами Євангелій від Луки та Івана 16, с.30. Над перекладами також працював Володимир Александров. Проте широкої відомості назначені праці не набули 18, с.11.

На початку ХХ ст.., майже одночасно з появою першої повної української Кулішевої Біблії, у Львові 1903 року з’явилося перше католицьке видання українського перекладу, зробленого Олександром Бачинським. Переклад обмежувався до Нового Завіту та Книги Псалмів і містив паралельно видрукуваний церковнослов’янський текст 8, с.27. Однак, через певну своєрідність мови, насиченої латинізмами і галицькими діалектизмами 16, с.62, а також через свій нестандартний формат та зовнішній вигляд, переклад Бачинського не знайшов поширення в широких народних колах, а залишився здебільшого настільною книгою кліру 8, с.27.

Того ж 1903 року на розгляд Петербурзької академії наук було надіслано переклад Євангелії, здійснений письменником і журналістом Михайлом Лободовським. Цю працю було доручено розглянути П. Житецькому, який, порівнявши її мову та стиль із тлумаченнями П. Морачевського та П. Куліша, прийшов до невтішних висновків: переклад Лободовського відзначається нічим не вмотивованою діалектною строкатістю, багатьма невдалими виразами та відступами від граматичних норм. Переклад не був надрукований 43.

Відзначимо також маловідомий нині переклад Псалтирі Олексія Слюсарчука, який побачив світ у Львові 1904 року. Переклад вийшов з паралельним слов’янським текстом та поширеними поясненнями до змісту 13, с.27.

В умовах певної лібералізації та демократизації ситуації в Російській імперії на початку ХХ ст., Синод РПЦ наважився дозволити підготовку українського перекладу Святого Письма. Підготовча робота спиралася на доробок існуючих на той час перекладів П. Морачевського, П. Куліша та М. Лободовського. Результатом роботи став вихід у 1906 — 1911 роках українського тексту Євангелії. Але невдовзі роботу над українським перекладом було припинено, а видані україномовні Євангелії почали вилучати із вжитку 28.

Сприятливіші у політичному відношенні обставини для національно-культурної діяльності складалися у західній частині України. Там у 1921 році католицький священик Ярослав Левицький завершив переклад Нового Завіту і П’ятикнижжя, який був виданий у Жовкві ОО. Василіанами 8, с.27. У 1936 році у столиці Польщі Варшаві, під пануванням якої тоді знаходилася Західна Україна, вийшов неповний біблійний переклад із Септуагінти Кобрина 12, с.108. 1937 року у Львові побачив світ переклад Євангелій Михайла Кравчука, а у 1966 році – його переклад Псалтирі 13, с.27. Переклади ж Лазаря Березовського не змогли бути реалізовані в друці і залишилися виключно як рукописи 8, с.27.

Зрештою, у зв’язку зі складними умовами радянського періоду, українська біблійна перекладацько-видавнича праця була великою мірою витіснена за межі держави. Нове видання Євангелій за еміграційних обставин здійснив відомий біблеїст Феодосій Т. Галущинський. Переклад з’явився у Римі 1946 року і був призначений для розповсюдження серед української еміграції в Європі 8, с.27. З такою ж метою були здійснені переклади окремих книг Старого Завіту католицьким священиком Володимиром Дзьобою: Премудрості (Рим, 1945), Рути, Товита, Пісні Пісень (Мюнхен, 1957), Юдити (Мюнхен, 1958), Псалмів (Мюнхен, 1961), Проповідника (Мюнхен, 1962), Йова (Мюнхен, 1964) тощо 13, с.27. Цю мету переслідував і греко-католицький кардинал Мирослав-Іван Любачівський. Його переклад Нового Завіту був виданий у Римі 1988 року до нагоди тисячолітнього ювілею хрещення Київської Русі-України 16, с.80-81.

У 80-х роках ХХ ст. видатний діяч українського баптизму Яків Духонченко почав переговори з одновірцями в канадській діаспорі про новий переклад. Його ініціативу підтримали пастори Григорій Деркач і Фред Смольчук. Результатом їхньої праці стало видання у 1991 році у Торонто в Канаді нового україномовного Нового Завіту з Псалтирем і Притчами Соломона 5, с.ІV. Цей переклад багатотисячним накладом кілька разів перевидавався у Стокгольмі. І хоча це видання не є новим перекладом з оригіналу, а швидше – оновленим варіантом перекладу Біблії І. Огієнка, все ж мова цього видання значною мірою наближена до сучасної української 16, с.80-81.

Здобуття Україною незалежності у 1991 році відкрило нові перспективи для української біблійної перекладацько-видавничої діяльності. В умовах національної свободи і свободи віросповідання було створене Українське Біблійне Товариство, розпочалася праця над новими перекладами Святого Письма. Про них, переважно, йтиме мова в наступному розділі, присвяченому дослідженню історії повних перекладів Біблії українською мовою.

Але наразі слід зазначити про переклад Нового Завіту доктора теології В. О. Громова у співпраці з науковцями Національної академії наук України. Свою роботу по перекладу він розпочав у 1993 році. Його задум передбачав створення якісного перекладу Нового Завіту у відповідності з оригіналом грецького тексту, нормами сучасної літературної мови, діючими правилами українського правопису. Крім цього, враховуючи те, що в Українській державі протягом останніх десятиліть існує українсько-російська двомовність, було вирішено зробити паралельні переклади з оригіналу українською та російською мовами. Головним рецензентом видання працював академік НАНУ доктор філологічних наук професор В. М. Русанівський. Проект був рекомендований до видання Вченою радою Українського мовно-інформаційного фонду НАНУ і вийшов у світ 2009 року під назвою «Вічне Євангеліє» 4, с.4-6.

Отже, огляд історії неповних перекладів Біблії українською мовою показав, що українцям завжди було притаманне прагнення до живого Божого слова. Це невмируще прагнення породжувало бажання українського народу читати Біблію рідною мовою. І хоча часто об’єктивні обставини не дозволяли здійснити наміри по реалізації повного українського видання Біблії, сміливі й невтомні великі українці шукали шляхи і робили усе можливе, щоб український народ отримав повну Біблію своєю рідною мовою. Свідченням цього є багато десятків існуючих нині непов’язаних один з одним фрагментарних перекладів Біблії українською мовою.

Тому, дослідивши історію часткових українських перекладів Біблії, приступимо до вивчення процесу повних українських біблійних перекладів.

1   2   3   4   5   6   7   8

скачати

© Усі права захищені
написати до нас