2.2 Становлення національної свідомості молоді на сучасному етапі
Особливістю політичних процесів є свідомий цілеспрямований характер дії його суб'єктів — індивідів, класів, соціальних груп і націй, а також політичних інститутів, які виражають їхні інтереси. Тому об'єктами політології виступають національна та політична свідомість, політична ідеологія, громадська думка, політична і громадянська культура.
Під національною свідомістю розуміємо свідомість учасників політичного процесу, всіх тих сил, які борються за владу і її здійснюють. Цей вид свідомості безпосередньо зумовлений політичним буттям. Однак на нього впливають також соціально-економічні, національні і культурні фактори. Важко переоцінити і той вплив, який на національну свідомість суспільства справляють глибокі структурні та якісні зміни в системі міжнародних відносин.
Оскільки суспільство — складна система, то і національна свідомість не є однорідною. Насамперед вона виступає як специфічна форма мислення, вияву національних інтересів певних класів, страт тощо. Проте неоднорідність самих класів, наявність різних груп і верств у них, існування інших форм соціальних спільностей — усе це ще більше диференціює національну свідомість. Цей процес поглиблюється внаслідок ускладнення соціальної структури сучасного суспільства.
Національна свідомість здатна випереджувати практику, а отже, прогнозувати політичні процеси. Національна свідомість чинить значний вплив на політичне життя, визначаючи спрямування політичної діяльності різних спільностей, партій, суспільно-політичних рухів та індивідів.
Національна свідомість — явище багаторівневе. По суб'єкту воно виявляється як свідомість на рівні всього суспільства, далі — нації, класів, групи — великої чи малої, формальної чи неформальної, вікової та іншої, нарешті, -індивіда. Якщо йдеться про глобальні загальнолюдські інтереси і проблеми, то виділяється загальнолюдська національна свідомість.
Однією із форм національної свідомості є ідеологія— цілісне, концептуальне відображення інтересів певних класів, соціальних груп та інших спільностей, пов'язане з боротьбою за владу, її здійснення і захист з метою реалізації цих інтересів [28,34-37].
Теоретичний та ідеологічний рівні національної свідомості відрізняються, оскільки ідеологія на відміну від науки не тільки несе знання, а й відбиває певне ставлення до предмета знання. Ідеологія, за висловом Г. Шахназарова, завжди пристрасна, а наука, навпаки, безпристрасна, в усякому разі зобов'язана бути такою. Вона не має права підлаштовуватися під будь-які смаки і настрої. Це закон її існування, порушення йото призводить до виродження наукового знання. Ідеологія відрізняється також від релігії. Утвердження ідеології не можна довести, підтвердити експериментальне, але не можна і спростувати. На відміну від релігії, вважає А. Зінов'єв, вона вимагає не віри у свої постулати, а формального визнання або прийняття їх. Д. Белл зазначав, що "ідеологія" — це слово "занепадницьке". Ідеологія — це відчуження від життя людини, це заманювання її в хащі конструкцій, які вже давно заржавіли.
Ідеологію не можна відокремити від влади, владних відносин. За допомогою ідеологічних категорій, зазначає К. Гаджієв, обґрунтовуються або заперечуються ті чи інші політичні інститути, політичні курси, соціально-політичні доктрини. Врешті-решт вона покликана надавати значимості інституційним стосункам між людьми, пояснювати політичні реальності в конкретно-історичних умовах.
По-справжньому конструктивна ідеологія повинна відповідати життєвим реаліям і спиратися на досягнення науки. Правильно сформульовані ідеологічні доктрини дають змогу розробити адекватні підходи до соціальних процесів, проблем внутрішньої і зовнішньої політики. Інша справа, коли ідеологія утопізується.
Національна свідомість є психічним відображенням політичної реальності. Вона виконує функцію орієнтації людини в сфері політики, тоді як політична свідомість представляє взаємодію індивіда з політичним середовищем з метою адаптації або з метою його зміни. Важливим кроком в удосконалюванні понятійного апарата соціологічного дослідження національної свідомості є розробка системи показників і індикаторів її виміру. Спираючись на класифікацію когнітивних, афективних і оцінювальних складових політичної культури, запропоновану американськими дослідниками Г.Алмондом і С.Вербою , стосовно українського суспільства можна виділити основні показники прояву політичної культури, а саме - показники національної свідомості:
1. Національна компетентність: інтерес до політичних подій; частота участі в дискусіях з політичних питань; інформованість про політичні події і їхня суб’єктивна важливість; переконаність у важливості політичної активності і можливості вплинути на політичний процес.
2. Політичні цінності: ступінь прийняття (чи неприйняття) оцінювальних суджень про волю, демократію, соціальну справедливість, рівність, індивідуалізм, роль держави, ринкову економіку, приватизацію, характер міжнаціональних відносин тощо.
3. Політична ідентифікація: оцінювальне ставлення до діяльності різних партій, рухів, організацій; рівень інформованості про партійні програми і ступінь їх підтримки; відчуття причетності до нації, держави, міста, району.
4. Національна довіра: переконаність у легітимності режиму; ставлення до ведучих політичних лідерів; ступінь довіри і підтримки інститутів влади різного рівня.
Аналіз результатів моніторингових досліджень, які проводилися в Україні протягом останніх 5-ти років Інститутом соціальних досліджень і Центром “Соціальний моніторинг” , а також дані Держкомстату дозволили отримати важливі висновки щодо стану та проблем національної свідомості молоді, динаміки її розвитку.
З одного боку, дослідники фіксують зростання інтересу молоді до політики. Так, загальноєвропейське дослідження “Ціннісні орієнтації населення”, що проводилося в Україні у грудні 2003 року, дозволило зафіксувати (у порівнянні з результатами опитувань 2000 року) зростання зацікавленості представників молодого поколінняполітикою і власним бізнесом (Див. дод.5) Гістограма, представлена додатком 5, демонструє, наскільки істотною є різниця в оцінках значимості політики і власного бізнесу для представників молодіжної і старшої вікової групи. Якщо в 2000 році значимість політики для молоді була меншою, ніж для представників старшого покоління, то в 2003 році ситуація докорінно змінилася: рівень зацікавленості молоді політикою виріс, навіть перевищив відповідні показники старшої вікової групи. Крім того, якщо в 2000 році спостерігалася помітна дистанція в рівнях значимості для молоді політики і власного бізнесу, то в 2000 році ця дистанція значно скоротилася. Для представників старшого покоління цінність політики і власного бізнесу залишилася майже на тому ж рівні.
За результатами соціологічних досліджень, проведених у кількох столичних вищих навчальних закладах, у системі ціннісних переваг та орієнтацій сучасного студентства прагнення «зробити професійну кар’єру» та «бути вільним та незалежним у своїх рішеннях та вчинках» виявили майже 80 відсотків. Натомість багатства прагнуть 28 відсотків молодих людей. Така ціннісна орієнтація, як бажання «принести користь своїй країні», виявилася не надто популярною – 38 відсотків.
Ці показники свідчать про не дуже високу активність і прагнення молодих людей працювати на користь країни, певну інертність та відсторененість від усього, що відбувається. Напевно, в умовах сьогодення – «виживає сильніший» – більшість молодих людей переймаються вирішенням власних проблем, а не суспільних загалом.
Існує цікава тенденція: з віком, набуттям певного життєвого досвіду юнацькі ілюзії поступаються раціоналізмові. Такі цінності, як багатство, кар’єра, влада – більше приваблюють студентів І-ІІ курсів. Це вік, коли ще здається, що попереду безліч невикористаних можливостей, широкий простір для самореалізації та здобуття незалежного соціального статусу. І, навпаки, з наближенням завершення навчання, коли молода людина вже зіткнулась з труднощами адаптації до вимог сучасному суспільства, її погляди, переконання дещо змінюються. З віком молоді люди починають шукати спокою, з’являється бажання ні в що не втручатися – пливти за течією. Це свідчить про те, що з віком зростає питома вага тих молодих людей, які пасивно спостерігають за суспільними процесами.
За відсутності обгрунтованого соціального ідеалу з’являється своєрідний духовно-ідейний вакуум. А тому й результати досліджень виявилися не дуже втішними: проблеми національної культури і мистецтва в ієрархії найважливіших для молодих людей тем посідають аж ніяк не перші місця: лише 47 відсотків студентів зазначили, що обговорюють стан справ у вітчизняній культурі [25,48-53].
Досить інформативним є аналіз витрат молодих людей, пов’язаних з вільним часом. Так, 3 відсотки витрачають гроші на театр, по 15 – на кіно та образотворче мистецтво. В цілому проблеми, які турбують українську молодь, відображають ситуацію в суспільстві. При цьому проблемами економіки, фінансування, безробіття, зростання злочинності молодь переймається помітно більше, ніж, скажімо, проблемою «руйнування вітчизняної культури». Це свідчить, що сучасна молода людина все ж таки не замкнена в своєму внутрішньому світові, а живе реальним суспільним життям.
Змінити ситуацію можна шляхом задоволення матеріальних та духовних запитів і потреб сучасної молоді, долучення їх до управління країною. Це дозволить по-новому поглянути на проблеми молоді очима самої молоді і запропонувати вихід із духовної кризи.
Проте, як свідчать ті ж дослідження, зростання інтересу до політики, підтримка ринкової економіки і державної незалежності не спонукає молодь брати активну участь у різних формах політичній діяльності.
Відомо, що в демократично розвинутих країнах населення має значний досвід взаємодії з інститутами громадянського суспільства, які здійснюють функцію експертизи і контролю офіційної державної політичної стратегії. Через громадські об’єднання молоді люди можуть стати активними суб’єктами здійснення державної молодіжної політики, розкрити і використати свій потенціал як у власних, так і загальносуспільних інтересах. За даними Держкоммолодьспорттуризму України темпи росту всеукраїнських молодіжних та дитячих об’єднань підвищуються з року в рік (Див. дод.6).
Але частка молоді, що бере участь у роботі громадських молодіжних організацій, залишається незначною. Це підтверджують як дані соціологічних досліджень, так і кількісний склад всеукраїнських громадських молодіжних організацій.
Вивчаючи політичну активність, соціологи не можуть залишити без уваги блок проблем щодо участі сучасної молоді в діяльності політичних партій. Справа в тому, що нинішня молодь становить незначний відсоток у політичних партіях (за даними Українського інституту соціальних досліджень протягом останніх 4-х років членство молоді в політичних партіях ледве досягло 2%) . До того ж майже всі партії мають дуже невеликий відсоток своїх прибічників у молодіжному середовищі. Це повинно спонукати партії до подальшого визначення концептуальних засад молодіжної політики, розробки “молодіжної платформи”, залучення молоді у припартійні молодіжні громадські об’єднання тощо.
Результати досліджень щодо ставлення молоді до політичних партій, молодіжних організацій та професійного заняття політикою дозволяють зробити наступні висновки. З одного боку, участь української молоді у політичному житті відповідаєпоказникам європейських країн. Відомо, що в стабільних демократіях, де немає потреби в кардинальних змінах існуючої політичної системи, більша частина молоді є лише потенційно активною, психологічно готовою до політичної участі. З іншого боку, особливість суспільно-політичного розвитку України на сучасному етапі полягає у відродженні та творенні власної державності, що вимагає значно вищої, ніж звичайно, політичної активності всіх громадян. Але, якщо згадати властиві сучасній українській молоді недостатньо високий рівень політичної і правової свідомості, недовіру до владних інституцій, які за умов високої політичної активності робили б молодь легкою здобиччю деструктивних сил, стає зрозумілим, що її політична пасивність відіграє сьогодні й певну позитивну роль.
Що ж детермінує політичну пасивність нового покоління українців? По-перше, вирішення проблем матеріального забезпечення, професійного самовизначення вимагають від молодої людини таких зусиль, що політична діяльність об’єктивно переміщується на периферію її інтересів. По-друге, високий рівень недовіри до державних інституцій обумовлює негативне ставлення молоді до політичної діяльності взагалі. У червні 2003 року лише 24% опитаних молодих людей довіряли Президентові України, не довіряли – 59%. Рівень довіри до інших посадових осіб був ще нижчий: прем’єр-міністру довіряли 14%, Голові Верховної Ради – 16%. По-третє, не сформувався механізм політичної соціалізації молоді за нових умов. Досвід старшого покоління, що виховувалося в умовах відчуження від політичної сфери, не може бути застосований сьогодні.
Актуалізація проблеми політичної соціалізації пов’язана з необхідністю формування в сучасних умовах вільного і відповідального громадянина, активного суб’єкта політичної діяльності.
За аналогією з процесом загальної соціалізації політичну соціалізацію можна розглядати як включення індивіда до політичної системи, процес формування в нього певного ставлення до влади і політичної активності на основі засвоєння знань, норм і цінностей суспільства і самостійного осмислення сутності соціально-політичного буття.
Особлива роль у формуванні політичної свідомості і поведінки громадян належить суб’єктам і агентам політичної соціалізації. Суб’єктами політичної соціалізації називають соціальні інститути, що пропонують власну систему політичних норм, цінностей, моделей поведінки. До них належать сім’я, група однолітків, суспільні об’єднання й організації, політичні партії, державні органи й установи. Агенти політичної соціалізації виконують роль трансляторів політичних норм і цінностей, які продукуються суб’єктами. Головними агентами соціалізації є інститут освіти і засоби масової інформації. Залежно від стадії політичної соціалізації ці інститути мають різний ступінь впливу на свідомість і поведінку індивіда.
На первинній стадії політичної соціалізації найбільш впливовим інститутом є сім’я. Члени сім’ї належать до певної соціальної групи, мають певні інтереси, потреби, цінності та орієнтації. Це значною мірою впливає на формування соціальних установок індивіда, його ціннісних орієнтацій та їх реалізацію в майбутньому у сфері політики. Характер політичного розвитку в сім’ї залежить від цілої низки факторів: змісту оціночних суджень батьків щодо політичних і суспільних подій; частоти обговорення політичних питань у сім’ї; єдності політичних поглядів у батьків; суперечностей політичної ідентифікації батьків; соціально-економічного статусу сім’ї; кореляції між політичними поглядами і поведінкою батьків, інших членів сім’ї та дітей; соціально-політичної активності та громадянської позиції членів сім’ї тощо.
Вторинна стадія характеризується розширенням кола суб’єктів і агентів соціалізації. Індивід здобуває власний політичний досвід, вчиться робити самостійні висновки щодо політичних подій. У зв’язку з цим визначальний вплив на політичний розвиток особистості мають ті інститути, що сприймаються як найбільш компетентні в питаннях політики, здатні ефективно вирішувати хвилюючі суспільство проблеми. Так, наприклад, в демократично розвинутих країнах молодіжні громадські організації є одним із головних суб’єктів вторинної політичної соціалізації. В Україні ступінь їхнього впливу значно нижчий, що обумовлено не досить високим авторитетом подібних організацій серед української молоді.
Стадії політичної соціалізації існують не ізольовано одна від одної. Аналіз того, яким чином суб’єкти і агенти політичної соціалізації впливають на індивіда на кожній із стадій, є однією з головних умов отримання об’єктивної інформації щодо політичної культури молоді, особливостей її формування і розвитку [25,78-92].
2.3 Соціологічний аналіз культурних запитів та дозвіллєвої діяльності української молоді
В сучасних складних соціальних, економічних, культурологічних умовах однією із найбільш складних і важливих є проблема духовно-морального становлення і розвитку молоді.
Упродовж останніх років формуванню духовності громадян, а особливо молоді відведено особливе пріоритетне місце. Важливою в цій роботі є роль громадських організацій, які з глибоким розумінням своєї місії основну діяльність спрямовують на молодь.
В реалізації молодіжної політики щодо формування духовного світу, громадянської позиції і політичної культури важливе значення має наявність та злагодженість всіх інституцій і факторів, тобто створення можливостей для задоволення необхідних потреб молоді (будинків культури, театрів, клубів, бібліотек, кіноконцертних залів).
У контексті роботи з творчою молоддю важливе місце займає питання перспектив її духовного, культурно-мистецького розвитку, аспектів її творчої самореалізації, незалежно від фаху, місця навчання, праці тощо.
Потужною базою для розвитку творчої особистості є розгалужена мережа вищих навчально-мистецьких закладів різного рівня акредитації, наявність державних театрів, концертних організацій, низки художніх музеїв та галерей, культурних центрів, народних домів, наукових бібліотек тощо. Молоддю широко використовується можливість участі у численних міжнародних, всеукраїнських та обласних фестивалях і конкурсах.
Важливу роль у розвитку молодої особистості відіграють організації Національних творчих спілок України, при яких плідно працюють молодіжні секції, об’єднання, осередки.
Поряд з цим, у справі духовного становлення молодого покоління, зокрема сільської молоді, залишається низка гострих, досі не розв‘язаних проблем. Передусім, це реальні можливості молодіжного середовища на селі в залученні до участі в культурницьких процесах, відсутність належної матеріально-технічної бази закладів культури, недостатній рівень фахового потенціалу працівників сільських закладів культури, відсутність можливості для втілення у практику їх діяльності сучасних форм організації відпочинку молоді, зумовленого браком відповідних фінансових вкладень тощо.
Серйозною перепоною для формування духовного світу, громадянської позиції, політичної культури молоді являється перш за все відсутність можливостей для задоволення необхідних потреб. За останні роки значно зменшилась кількість будинків культури, клубів, бібліотек. З кожним роком молодь читає все менше і менше літератури. В умовах нестабільного розвитку суспільства зростає вплив релігії і церкви на молодих людей.
З соціологічної точки зору яскравою формою самореалізації та задоволення творчих запитів молоді є організація молодіжних формувань, які проводять масштабну різнопланову роботу з питань утвердження молодіжних акцій культурно-освітніх заходів. Водночас, процес скорочення сільської мережі культурно-освітніх закладів, відтік кваліфікованих фахівців, низький рівень заробітної плати працівників культури зумовлюють виникнення й поширення низки негативних явищ у молодіжному середовищі, яких можна уникнути лише посиленням уваги держави до питань естетичного, культурно-освітнього та духовного розвитку молоді.
Важливу роль у формуванні молодої особистості відіграє її спілкування з книгою, бібліотекою. Адже саме бібліотеки, виконуючи функції чи не єдиних культурологічних центрів проводять велику масову роботу серед юнацтва, молоді взагалі, розширюють коло їх читання, забезпечують організацію їх дозвілля. Ця робота не обмежується лише відзначенням ювілейних і пам’ятних дат. Проводяться різного роду презентації, урочисті академії, круглі столи тощо. Постійними і різноманітними є заходи, спрямовані на популяризацію літератури історичної тематики, з питань державотворення, правознавства, утвердження християнської моралі. Значно зросла роль краєзнавчої роботи бібліотек серед юнацтва та молоді. Не залишились поза увагою книгозбірень такі проблеми, як збереження життя на землі, тривога за стан навколишнього середовища, атомна безпека, здоров’я дітей і всієї нації. Важливою є діяльність, спрямована на задоволення виробничих, професійних потреб читачів. Допомога їм у формуванні економічної орієнтації. Бібліотеки чимало роблять для популяризації художньої та мистецтвознавчої літератури.
Окремої уваги заслуговує культурний розвиток молоді. Дійсно, вільний час сьогодні можна провести в щоденно зростаючій кількості приватних ресторанів, кафе і барів – але постає питання грошей. Соціологічні дослідження свідчать, що в 1990 році театри відвідало 982 тисячі осіб, а в 2003 році ця цифра ледве сягнула 131,3 тисячі.
Практично кожен клуб, будинок чи палац культури заповнюють офіси комерційних структур. Звичайно, що це впливає на якість художнього рівня цих закладів, а вони в першу чергу повинні працювати з молоддю. Практично на сьогодні зруйнована мережа кінотеатрів, які також невпинно перетворюються в дорогі за цінами ресторани і нічні клуби. Ще більше ускладнюється культурний розвиток молоді міста за рахунок міграції сільської молоді, де, як відомо, це питання на ще нижчому рівні.
У цих умовах для забезпечення необхідного мінімуму культурних благ і послуг молодим людям створено молодіжні центри бізнесу культури і дозвілля (громадська організація). Існує проблема приміщення для таких центрів, які працюють вже понад три роки і провели ряд цікавих масових акцій і семінарів (КВН, молодіжні та дитячі фестивалі і ін.). Кожного разу складається план систематичного проведення молодіжних шоу-програм, масових ігрових конкурсів.
Молодь цікавиться народними традиціями. Користується попитом книги В.Скуратівського та О.Воропая, П.Чубинського, які розкривають історію, магічну чарівність, глибинність коріння українців, їх звичаїв та обрядів. Відроджуються фольклорні дійства “Стрітенські забави”, “Вертепи”, “Новорічні віщування від Василя і Маланки”, “Гаївки”, “Івана Купала”, “Андріївські вечорниці” та ін.
З соціологічної точки зору вбираючи в себе кращі національні традиції, наша молодь мусить враховувати завдання сучасності.
За гіркою буденщиною молодь не завжди може побачити колосальну фундаментальну історичну перспективу, яка розкривається перед українською нацією, що відроджується, повертається до своїх прапочатків і водночас у своїх глибинах готується стати в авангарді духовного оновлення світу [41,12-15].
Однак, складні соціальні проблеми молоді негативно впливають на структуру дозвілля. Зниження престижу освіти і культури в молодіжному середовищі призводять до падіння рівня духовності, породжує моральну та інтелектуальну деградацію. Спостерігається дегуманізація мистецтва, зростання засилля масової культури низького ґатунку, що призводить до руйнації гуманістичних цінностей.
За даними місцевих органів виконавчої влади у системі пріоритетів цінностей культурних запитів молоді перше місце посідають пасивні форми, які не вимагають високого рівня компетентності (відвідування дискотек, перегляд телевізійних програм, прослуховування популярної музики, Інтернет). Інтелектуальні (активні) форми, для задоволення яких потрібні вольові, організаційні і розумові зусилля (відвідування театральних вистав, мистецьких виставок, концертів класичної музики) за поширеністю значно їм поступаються.
Одночасно з отриманням освітньої підготовки молодь значно підвищує свій культурний потенціал. З підвищенням рівня освіти спостерігається зсув культурних уподобань у бік таких, і навпаки – для молоді з низьким рівнем освіти притаманні спрощені види культурної діяльності.
Особливу турботу сьогодні викликає стан і зміст дитячої та підліткової дозвіллєвої діяльності за межами сім'ї. Організованими формами дозвілля у закладах культури і спорту (гуртки, студії та секції) охоплена незначна частина цієї вікової категорії. Пов'язаний з економічною скрутою недостатній розвиток соціально-культурної сфери, її матеріально-технічна база і, головне, відсутність як штатів, так і спеціально підготовлених спеціалістів дошкільного виховання створюють чимало проблем у сфері духовного і фізичного виховання підростаючого покоління. Певну занепокоєність викликають і деякі моральні сторони ди-тячого дозвілля. Широкого розповсюдження набули ігрові автомати та комп'ютерні ігри. Комп'ютерна, "кнопочна" гімнастика не формує потреби фізичного та морального розвитку дитини. Викликає сумнів і зміст комп'ютерних програм. Як правило, програми імітують політ бойового літака, пересування корабля або танка, пуск ракет та скидання бомб. Зауважимо, що значна частина цих програм адаптована з реальних тренажерів бойових екіпажів, зокрема програма F-19 серед бойових завдань передбачає завдання ракетно-бомбового удару по мостах Києва. Такий підхід формує у граючого ставлення до війни, як до розваги, а до життя людей, як до несуттєвого фактора. Мабуть, до розробки гуманітарної сторони ігрових програм слід залучати соціологів, психологів, педагогів, культурологів. Гра, як провідний вид діяльності у дитячому віці, повинна давати духовну поживу не тільки розуму,а й серцю.
На жаль, сьогодні стан дитячої, підліткової дозвіллєвої діяльності такий, що практично випадає дуже важливий, з позиції сенситивних періодів у розвитку людини, щабель - засвоєння культурної спадщини. Це робить проблематичним змістовний духовний розвиток у наступних вікових періодах. Молоді люди виходять на наступний рівень засвоєння культури з недостатньо розвиненим естетичним смаком, абсолютно "неозброєними" необхідними навичками культури спілкування та поведінки. Отже порушується спадкоємність у створенні та засвоєнні культурних цінностей. Тому більшість проблем у культурі молоді дуже часто приходять з більш ранніх періодів соціалізації.
Сьогодні, поза всяким сумнівом, основні зусилля культурно-дозвіллєвої сфери мають бути спрямовані на створення умов змістовного дитячого дозвілля. З урахуванням об'єктивної послідовності соціально-культурного розвитку, організацію дозвіллєвої діяльності, її структуру, зміст необхідно здійснювати за віковими періодами: 7-12; 12-14; 14-17; 17-25; 25 років і далі. Для ілюстрації наведемо результати соціологічного дослідження, проведені Українським інститутом соціальних досліджень. Респонденти репрезентували вікову категорію 14-25 років. Цій віковій категорії притаманний свідомий вибір дозвіллєвої діяльності на підставі ціннісних орієнтацій, засвоєних на попередніх етапах соціалізації.
Відповіді на запитання "Як часто ви відвідували культурні заходи протягом року?" - дають таку картину. Дозвіллєва діяльність молоді майже на дві третини проходить поза закладами культури - 61,3 % всього масиву відповідей припадає на відповідь "ніколи"; 28,1 % - на відповідь "іноді"; 8,9 % - "часто". Які ж форми дозвілля обирає молодь? Серед усього масиву відповідей "часто" за окремими видами дозвіллєвої діяльності відповіді розподілились так: відвідування дискотек - 28,8 %, спортивних закладів - 27 %, вечорів відпочинку в БК - 12,9 %, нічних клубів - 11,9 %, (всього 80,6 %). В той же час відвідування вистав становить - 2,8 %, музеїв - 1,7 %, художніх експозицій -1,5 %, концертів класичної музики - 1,2 % (всього 7,2 %). Отже напрошується висновок щодо пріоритетів: молодь сьогодні віддає перевагу формам дозвілля гедоністичного рекреаційного спрямування. Закономірною є перевага фізично активних форм дозвілля (відвідування дискотек та спортивних секцій, що складають 55,8 %). Помітно значна частина форм дозвіллєвої діяльності, що є пасивними стосовно духовного та інтелектуального розвитку молоді. Так, спостерігається дуже низький відсоток відвідувань дозвіллєвих заходів, пов'язаних з накопиченням технічних знань - технічні експозиції відвідували: "часто" - 1,7 %, "іноді" - 15,1 %, "ніколи" - 80,2 % опитаних. Причому під час опитування не з'ясовувалось, який відсоток відвідувань технічних експозицій здійснено за службовою необхідністю, з метою придбання обладнання розважального характеру. Молодь також не відвідує заходів, що вимагають роботи душі, співпереживання. Так, концерти класичної музики, наприклад, відвідують "часто" - 1,3 % опитаних, "іноді" - 10,7 %, "ніколи" - 85,5 %. Наведені дані дозволяють дійти висновку, що нині в України активно формується людина з раціоналістично-споживацьким ставленням до цінностей і явищ культури. Молода людина з такими ціннісними орієнтаціями неспроможна мирно співіснувати в соціальному середовищі. Сутність її діяльності спрямована на задоволення власних потреб. І якщо на перепоні такої діяльності стають норми, вони сприймаються як шкідливі й непотрібні. Результатом такого сприйняття нормативних систем стає "інституалізація девіації" (коли відхилення стає нормою певної субкультури) [55,34-37].
Соціальна організація життєдіяльності особистості впливає на формування її ціннісної системи. Зрозуміло, що цей процес є зворотнім, оскільки, як нами вже було неодноразово відзначено, що саме цінності людини є основою особистісної життєдіяльності, життєтворчості. Невипадково приклади ціннісного конфлікту розглядаються у соціології та соціальній психології крізь призму прагнення людини до успіху та практичної реалізації життєвих планів і проектів. По суті, досягнення успіху для людини і означає реалізацію своїх найбільш значущих бажань і прагнень. Щоб дослідити цей процес детальніше, звернемось до даних опитування, яке було проведено серед старшокласників міста Луцька(школа –гімназія № 4 та загальноосвітня школа № 11 у листопаді-грудні 2000 року). Головною метою дослідження було вивчення культурних запитів молоді, уявлень про успіх у житті та засоби його досягнення, які притаманні поколінню, що стоїть на порозі самостійного життя. Всього було опитано 120 учнів 10-11-х класів.
Водночас з анкетуванням серед школярів аналогічні питання були включені до студентського опитування (студенти перших-третіх курсів Інституту соціальних наук: соціологи, культурологи, психологи). Усі респонденти мали визначити, як вони уявляють собі успіх людини в житті. Вибір треба було здійснити, обираючи не більше п'яти позицій із запропонованих 14 альтернатив.
Картина, що склалася в масовій свідомості, дозволяє порівняти орієнтації молоді з суспільновизнаними пріоритетами. З-поміж останніх цінністю номер один на сьогодні є "добре здоров'я протягом життя" — 57% всіх опитуваних віддали перевагу саме цьому. На другому місті — також загальнолюдська термінальна цінність, а саме "родинне щастя" (48% виборів). Лише ці дві цінності зберегли в сучасній ціннісній системі суспільсгпа своє провідне становище базових, тобто обраних приблизно половиною респондентів. На третьому місці "матеріальний добробут", який набрав лише 40% виборів. Решта опитаних не включила цінність матеріального добробуту до своїх уявлень про успіх можливо саме тому, що вона ( частина опитаних) перебуває нині у скруті і не бачить можливостей поліпшити своє матеріальне становище. Четверта частина респондентів вважає необхідною складовою життєвого успіху "повне втілення в життя власних здібностей". Для п'ятої частини успіх у житті пов'язаний із цінністю "виховання своїх дітей відповідно до власного ідеалу". Досить скромне місце посідають орієнтація на "корисну для суспільства діяльність, що високо оцінена людьми" (12%) та "досягнення високого службового, ділового, громадського статусу" (10%). Такий чином, цінності служіння суспільству і цінності досягнення перебувають сьогодні на периферії масової свідомості.
Як же уявляє собі учнівська молодь успіх у житті? Маємо тут і збіг тенденцій і відмінності, що відбивають вікові особливості. У школярів на першому місці стоїть розуміння успіху як "повного втілення в життя власних здібностей" (42%). Хоча це, безумовно, пов'язане із певним віковим періодом, коли молода людина вступає у самостійне життя, можна припустити, що справа не тільки в цьому. На нашу думку, йдеться про певні зрушення у менталітеті нового покоління, яке прагне насамперед успішної самореалізації. Далі, у повній узгодженості з тенденціями ціннісних пріоритетів масової свідомості перебувають цінності "доброго здоров'я прогягом життя" (38%) і "родинного щастя" (37%). Молодь також високо цінує "щасливе кохання" (31%), хоча у масовій свідомості це явно периферійна цінність (всього 7% виборів). На жаль, у повній відповідності із даними всеукраїнського опитування, порівняно низькій, оцінюється цінність "досягнення високого службового, ділового, громадського статусу" (19%). Досить мало і бажаючих добитися успіху, виконуючи "корисну для суспільства діяльність, що високо оцінена людьми" (17%). Постає природне питання: яким же чином збирається молодь повністю втілити в життя власні здібності, якщо цінність особистісних досягнень і суспільно корисної діяльності не приваблює?
Можна припустити, що маємо певну внутрішню неузгодженість між бажанням самореалізуватися і невизначеністю засобів для цього. Молодь добре усвідомлює і високо цінує значущість свого "Я". Про це, зокрема, свідчить і те, що найменше виборів отримало уявлення про успіх в житгі як "результат вдалого збігу життєвих подій" (лише 7%) Молодь чітко виявила орієнтацію на особисті зусилля в досягненні своїх цілей. Відповідаючи на запитання "Від чого залежатиме Ваше майбутнє?", 69% опитуваних віддали перевагу власним здібностям, волі, вмінням. Лише 16% вважають, що їхнє майбутнє залежатиме від того, чи зможуть вони бути використаними з наявних обставин для здійснення своїх прагнень. Всього 5% думають, що ви-рішальну роль в тому, як складатиметься їхнє майбутнє, відіграватиме сприятлива чи несприятлива ситуація в суспільстві.
Водночас уявлення про те, як втілити своє "Я" у професійній сфері, мають далеко не всі старшокласники. Це добре видно з розподілу відповідей на питання, ким вони прагнуть стати. Ці дані також підтверджують слабкість орієнтацій на досягнення високого статусу. Вся вибірка розпалася на три майже рівні частини. Третина демонструє високу орієнтацію на досягнення професійного успіху. Серед них 21% хоче стати власником або менеджером приватної фірми, 6% прагне увійти в національну культурну еліту. Приблизно третина школярів (33%) орієнтується на те, щоб стати "кваліфікованим працівником, професіоналом". Нарешті, останню групу склали ті, хто не визначились по цьому питанні взагалі (10%), і 25% загальної кількості опитаної молоді, які обрали варіант "максимально реалізувати себе як особистість", тобто керуються цінністю самовираження незалежно від сфери докладання зусиль. Аналізуючи уявлення молоді про успіх людини в житті, можна також наочно пересвідчитись у впливі мікросередовища на особливості формування ціннісних систем. Опитані луцькі старшокласники перебувають в однаковому стані щодо суспільних трансформацій ( у порівнянні з даними опитаних київських, харківських, львівських старшокласників), проте конкретні умови їхнього життя відрізняються досить суттєво. Учні звичайних середніх шкіл і учні спеціалізованих гімназій і ліцеїв мають багато спільного, проте є й чимало відмінного. Розглядаючи ці відмінності, можна побачити, як виникають різні варіанти моделей життєздійснення особистості.
По-перше, учні цих двох груп відрізняються за матеріальним станом їх сім'ї. Серед учнів звичайних шкіл майже вдвічі більше тих, хто оцінює матеріальний стан своєї сімі як поганий (19% проти 11%). По-друге, їхні сім'ї відрізняються за рівнем життєвих досягнень батьків. Учні спеціалізованих навчальних закладів оцінюють цей рівень значно вище. 30% з них вважають, що на сьогодні батькам вдалося досягти бажаного в житгі. Серед учнів загальноосвітніх шкіл таку оцінку дали лише 14%. Відповідно й оцінка своїх можливих досягнень в першій групі дещо вища. 58% учнів гімназій і ліцеїв сподіваються досягти в житті більшого порівняно з батьками. Серед звичайних школярів таких трохи менше — 51%. Попри впевненість більшості у провідній ролі особистих зусиль при досягненні успіху, на першому місці серед чинників, які справляють найбільший вплив на досягнення успіху в житті, молодь відмітила "матеріальну забезпеченість та зв'язки батьків" (60%), далі за кількістю виборів "високий рівень освіти, професіоналізм" (55%), лише на третьому місці "віра в себе, прагнення якомога більшого досягти у житті" (48%). "Чіткі життєві орієнтири, усвідомлені цілі" цінуються молоддю значно нижче (16%), ніж "вміння "грати без правил", використовувати всі засоби для досягнення особистого успіху (27%). "Гнучкість, вміння пристосовуватися до змін", на погляд молоді, важать для успіху значно більше (31%), ніж "почуття відповідальності, вимогливості до себе" (18%). Отож ми знову фіксуємо певну суперечливість системи інструментальних цінностей, де роль власних зусиль у досягненні мети оцінюється фактично нижче порівняно із впливом зовнішніх чинників.
Таким чином, можна стверджувати, що молоді люди, які вступають сьогодні в життя, відчувають на собі усі складнощі формування чітких життєвих орієнтирів, які спираються на внутрішньоузгоджену і структуровану систему цінностей. Вони відчувають себе особистістю і прагнуть максимальної самореалізації. Проте їхні відносини з суспільством далеко не безхмарні. Можливо, найгостріша проблема сьогодення полягає в тому, що молодь далеко не завжди пов'язує своє майбутнє з життям в Україні. Лише 41% усіх опитаних старшокласників вважає, що зможе успішно реалізувати себе в Україні, 23%, а це майже чверть, налаштована на самореалізацію за межами України і 36% поки що вагаються. Це свідчить про існування у свідомості молоді конфлікту між бажаним і реальним світом. Відчуваючи в собі значний внутрішній потенціал, молоді люди водночас низько оцінюють можливості суспільства, які б сприяли їхній самореалізації.
Як висновок, можна відзначити прямопропорійну залежність сформованої ціннісної системи особистості та її соціальної організації життєдіяльності. У такій же залежності “ціннісна спрямованість” – “життєдіяльність” перебуває й молода людина, що особливо підсилюється специфічними особливостями молодого віку.
Аналізуючи матеріал можна зробити такий висновок, що завдання нашої молоді в сучасну пору - це піднести на високий рівень свою духовність, культуру, освіту, науку, мистецтво, стати врівень з тими духовними вершинами, які в сфері Духа витворило людство.
1 2 3 4 5