29. Україна в революції 1905-1907 рр. Революція почалася 9 (22) січня 1905 р. в м. Петербурзі розстрілом мирної демонстрації й одразу ж набула всеросійського характеру. Ця подія викликала обурення трудящих усієї країни. Українські події також впливали на хід революції. Але революція в Україні відрізнялася тим, що наш народ в першій буржуазно-демократичній революції боровся ще й проти національного гноблення. Першими зреагували на події в Петербурзі студенти-українці. Головна студентська рада перетворилася на Тимчасовий український революційний комітет, який уже 2 березня 1905 р. розповсюдив друковану відозву "До українського громадянства, студентства, робітництва і українських офіцерів у Петербурзі". Крім вимог загальногромадянських прав у відозві йшлося й про національні права, про культурний розвиток українського народу, що може забезпечити лише власний суверенний державний організм. Про це згодом заявили також студентські громади Києва, Харкова, Одеси й Москви. Уже в січні 1905 р. робітники Києва та промислових районів Донецько-криворізького басейну почали політичний страйк, який охопив всю Україну. Скрізь робітничі страйки супроводжувалися мітингами та демонстраціями протесту проти самодержавства. Водночас робітники організовано запроваджували на заводах 8-годинний робочий день, знижували ціни на товари у фабрично-заводських крамницях. У січні-березні страйковий рух охопив усі промислові центри, в ньому взяло участь 170 тис. робітників. Протягом весни і літа 1905 р. хвиля страйків зростала. За робітниками на боротьбу піднялося селянство. Виступи селянства здебільшого мали стихійний характер і перетворювались на погроми поміщицьких садиб. Характерним, наприклад, був випадок на хуторі Михайлівському на Чернігівщині в лютому 1905 р., коли селяни розгромили маєток і цукровий завод Терещенка. Окремі виступи селян набували організованого характеру. Так, 18 грудня 1905 року в селі Великі Сорочинці (Полтавщина) був створений селянський комітет, який віддав розпорядження не сплачувати податків, не надсилати новобранців до війська тощо. Комітет керував і обороною селян від урядових військ. Всього протягом січня-березня 1905 р. в Україні відбулося до 140 селянських виступів. У революційних подіях вперше бере участь надійна опора царизму- армія. 14-25 червня 1905 р. вибухнуло повстання на новому кораблі-панцернику "Потьомкін". У листопаді повстали матроси крейсера "Очаків" Чорноморського флоту, яких очолював лейтенант П. Шмідт. 18 листопада в Києві відбувся виступ саперів на чолі з підпоручиком Б. Жадамінським. До революційних подій поступово залучалася інтелігенція, її українські представники заснували культурно-освітні організації "Просвіти", які займалися створенням бібліотек, читалень, шкіл з українською мовою навчання, виданням газет та книг, проведенням літературних та музичних вечорів, лекцій тощо. У багатьох школах вчителі переходили на викладання українською мовою. В Київському, Харківському та Одеському університетах було запроваджено курс української літератури. З'явилася україномовна преса: першою українською газетою був "Хлібороб" - видання В. Шемета в Лубнах. У жовтні 1905 р. відбувся загальний політичний страйк, у якому взяло участь 120 тис. робітників України. Для керівництва страйками створювалися страйкові комітети, а також ради робітничих депутатів у Києві, Катеринославі, Горлівці. Підтиском революційної хвилі 17 жовтня 1905 р. цар Микола II видав Маніфест, у якому обіцяв народу громадянські права, політичні свободи, заснувати парламент - Державну Думу з законодавчими правами. Цей Маніфест зумовив розмежування позицій різних політичних партій, які умовно можна згрупувати за трьома напрямами: ліворадикальні - РУП, РСДРП, УСДРП, Українська партія соціалістів-революціонерів (УПСР), Українська соціалістична партія (УСП), Український соціал-демократичний союз - "Спілка", Бунд, та ін., які сприйняли маніфест як маневр царизму і закликали продовжувати боротьбу до повної перемоги над самодержавством; ліберальні - Конституційно-демократична партія, УДП, "Союз 17 Жовтня" (октябристи), Українська радикальна партія (УРП), Народна українська партія (НУП) та ін., які сподівались, що реалізація маніфесту дасть конституцію, парламент, демократичний устрій суспільства; реакційно-консервативні, поміщицько-монархічні ("Союз російського народу", "Союз земельних власників", "Реклиська монархічна партія" та ін.), які захищали класові інтереси царизму, кріпосників-поміщиків і прагнули скасувати перші завоювання революції, вважаючи її порушенням законності. Особливо гострих форм боротьба набрала після виходу Маніфесту. Всі партії соціалістичного напряму ігнорували вибори до Першої Державної думи. Незважаючи на це, Україна була представлена в парламенті 102 депутатами із 497, обраними за мандатами російських партій: 32 депутати були від селян, 26 - інтелігенції, 24 - поміщиків, 8 - робітників, 1 - священик. 45 з них об'єдналися в Українську парламентську громаду, головою якої став адвокат із Чернігова І. Шраг. Громада випускала свій орган - "Український вісник". Політичною платформою Громади були вимоги автономії України, українізації державного управління, освіти. Співавтором багатьох законопроектів, організатором "Українського вісника" був М. Грушевський. Перша Дума була розпущена через 72 дні після її скликання. У Другій Думі знов виникла Українська думська громада з 47 членів, яка видавала часопис "Рідна справа" і продовжувала ту ж саму роботу, що і в Першій Думі, вимагаючи автономії України, місцевого самоврядування, використання української мови в школі, суді, охорони праці. Більшість депутатів фракції становили представники лівих партій, які цього разу брали участь у виборах. Цього року від українських губерній було 59 селян, 17 інтелігентів, 6 робітників і 4 священики. Революція відчутно вплинула і на населення Західної України та Буковини. У 1905-1909 pp. у Галичині відбулося 211 страйків, найбільший з них - влітку 1905 р. - охопив 380 сіл. Уряд змушений був поступитися, ухваливши нове положення про вибори до парламенту. 12 листопада на так званій Національній Раді у Чернівцях було засновано партію народно-демократичного спрямування. Згодом, 1907 p., активне крило Національної ради русинів на Буковині заснувало Українську радикальну партію Буковини (лідери - Т. Галіп, І. Сишокта ін.). Поява українських фракцій у Думі мала велике політичне значення. Вона свідчила про те, що український народ у Російській державі веде боротьбу за свої права. Стала виходити преса українською мовою. З'явилося 18 українських газет і журналів. Журнал "Киевская старина" видавався українською мовою. Активізувалися культурно-просвітницькі організації - "Просвіти", в яких брали участь відомі діячі літератури, мистецтва, науки: Б. Грінченко, Леся Українка, М. Лисенко, М. Коцюбинський, Панас Мирний, Д. Яворський та ін. "Просвіти" створювали бібліотеки, читальні, друкували науково-популярну літературу українською мовою, організовували лекції, концерти, вечори, українські свята. Революція 1905- 1907 pp. сколихнула країну, але не принесла трудящим ні соціального, ні національного визволення. Трудящі України у ході боротьби домагалися демократичного вирішення національного питання, скликання Установчих зборів представників усіх національностей Росії, протестували проти великодержавної шовіністичної політики царизму і буржуазії, проти чорносотенних погромів. Вони активно відстоювали національні права українського народу, вимагали скасування всіх обмежень стосовно української мови й культури. Після поразки грудневих збройних повстань почався період спаду революції, а 3 червня 1907р. вона закінчилася розгоном Другої Державної думи. Незважаючи на те, що революцію 1905-1907 pp. було придушено, вона стала важливим етапом у національно-визвольній боротьбі українського народу, який охопив усі верстви населення, вона сприяла пробудженню політичної і національної свідомості. Під час революції відбулися певні зрушення у справі українізації. Революція завдала серйозного удару царському самодержавству і стала початком боротьби українського народу за національне і соціальне визволення.
30. Україна в Першій світовій війні. Трагедію українського народу в роки війни. Війна спалахнула у липні 1914 р. як наслідок протистояння двох воєнних блоків: Четверного союзу (Німеччина, Австро-Угорщина, Туреччина, Болгарія) і Антанти (Англія, Франція, Росія). Поступово в її орбіту втягнулися 38 держав світу, 3/4 населення земної кулі. Українські землі стали ареною найбільш кривавих битв на Східному фронті. Понад 3,5 млн. українців у російській армії і 250 тис. в австро-угорській змушені були воювати за чужі їм інтереси один проти одного. На початку війни російські війська переможно зайняли більшу частину Галичини і майже всю Буковину. Відразу ж розпочалася насильницька русифікація регіону. Мережа українських шкіл і культурно-освітніх установ ліквідовувалась. Понад 12 тис. представників місцевої інтелігенції, в тому числі греко-католицький митрополит А. Шептицький, були депортовані до Сибіру. Однак контрнаступ австро-угорських і німецьких військ змусив до осені 1915 р. Росію залишити Буковину й більшу частину Галичини. Навесні 1916 р. унаслідок Брусиловського прориву російська армія знову підійшла до карпатських перевалів. Далі війна набула позиційного характеру. З початком війни серед українських політиків стався розкол. Більшість західноукраїнців вирішили взяти бік Австро-Угорщини. В серпні 1914 р. у Львові було засновано Головну Українську Раду – міжпартійний блок за участю радикальної, соціал-демократичної та національно-демократичної партій. Раду очолив К. Левицький (1859–1941). Розпочалося формування українських військових підрозділів. 2,5 тис. добровольців склали легіон Українських січових стрільців. Він брав участь у воєнних діях в районі Стрия та на інших ділянках фронту. Тоді ж з ініціативи емігрантів зі Східної України Д. Донцова (1883–1973), В. Дорошенка, О. Скоропис-Йолтуховського, М. Меленевського та інших у Відні постав Союз визволення України. Його політична програма передбачала створення самостійної Української держави з конституційною монархією, демократичним устроєм, свободою для всіх національностей, самостійною українською церквою. Для досягнення цієї мети Союз вважав за доцільне співробітництво з Німеччиною та Австро-Угорщиною. Що ж стосується Наддніпрянської України, то газета «Рада», що виражала лінію Товариства українських поступовців, закликала українців до захисту Російської держави. Водночас значна частина українських соціал-демократів за участю В. Винниченка зайняла антивоєнні позиції під гаслами «Геть війну! Хай живе автономія України!»
Трагедія українського народу в роки Першої світової полягала в тому, що:
1. Всупереч власній волі він був втягнений у війну.
2. Українські землі стали об'єктом експансії воюючих країн та ареною кривавих битв. Російський царизм прагнув захопити землі Галичини, Буковини, Закарпаття;Австрія претендувала на Поділля та Волинь;кайзерівська Німеччина хотіла включити всі українські землі до складу своєї світової імперії.
3. Українці змушені були не лише воювати за чужі державні інтереси, а й стріляти один в одного у братовбивчому протистоянні, адже в російську армію було мобілізовано близько 3,5 млн. чоловік, а в австро-угорську приблизно 250 тис. (Абсурдність ситуації виявлялась, коли в хвилини затишшя на фронті з окопів по обидва боки фронту лунала українська пісня. І мимоволі виникало питання: "За що одні українці стріляють в інших?").
4. Війна зумовила глибокий розкол українського національного руху на прибічників та противників переможної війни Австро-Угорщини та Росії відповідно.
5. Зведено нанівець легальну можливість політичної діяльності, посилено жорстку політику та репресивні акції обох імперій (так, були закриті демократичні українські видання "Рада", "Дзвін", "Україна", "Літературно-Науковий вісник" в Наддніпрянській Україні. Заарештовано і відправлено в заслання М. Грушевського тощо).
6. Звинувачене у русофільстві (приязні до Росії) населення Галичини зазнало масових арештів за підозрою у нелояльності і було вислане до спецтаборів у глибині Австрії – Талергоф, Терезієнштадт, Гнав тощо.
7. Надзвичайно жорстока політика російської окупаційної влади (з осені 1914 до літа 1915 р.) в Галичині спрямована на знищення національної свідомості (закрито "Просвіти", бібліотеки, школи, масові депортації населення (близько 12 тис. осіб було вивезено в Росію, серед них митрополит А. Шептицький та багато представників української інтелігенції), насильницька русифікація тощо).
Таким чином, Перша світова війна стала трагедією для українського народу, оскільки породила проблеми (наведені вище) і започаткувала багато негативних тенденцій у соціально-економічному, політичному та соціальному розвитку. Разом з тим, загостривши суперечності в суспільстві, вона привела до поступової кристалізації українського національного руху, вироблення ним власної політичної програми та набуття певного політичного досвіду.
31. Заснування Української Центральної Ради, її склад та програма. В Україні на звістку про повалення самодержавства розпочався могутній український національний рух 3-4(17) березня 1917р. за ініціативою ТУП було засновано загальноукраїнську громадсько-політичну організацію – Центральну раду, до якої з часом влилися представники численних українських політичних партій, різних гуртків, громад тощо. Головою ЦР було обрано М.Грушевського. ЦР стала єдиним представницьким органом парламентського типу, навколо якого відбувалось згуртування всіх українців різних ідейних переконань. 19-21.04.1917р. відбувся Український Національний конгрес, який поповнив ЦР. Було створено Виконавчий комітет ради (згодом – Мала Рада) на чолі з М.Грушевським, заступники – С.Єфремов та В.Винниченко, який став своєрідним урядом на Україні. Головною політичною вимогою Конгресу була боротьба за досягнення автономії України у складі федеративної демократичної Росії (на цьому стояла більшість). Процес національного відродження охопив також армію. Перший український полк був сформований на початку 1917р., а вже на жовтень були створені десятки українських частин (бл.3 млн. чоловік). Ініціатором українського військового руху був М.Міхновський. 18.05. та 10.06.1917р. проходили І і ІІ українські військові з’їзди, які посилили процес творення українських військових частин і виявились могутньою підтримкою політичній діяльності ЦР. ЦР створила 4 універсали: 1-автономія Укр. У складі Рос. Без згоди Тимчас. Уряду; 2 – Тимчас.уряд визнавав автономію Укр. У складі Росії за певних поступок ЦР; 3 – проголошення УНР як автономної частини Росії; 4 – незалежність УНР.
Основні напрямки:
Співпраця з тимчасовим урядом;
Надання національним меншинам рівних політ. Прав;
Підготовка виборців до установчих зборів з метою розв’язання питання про автономію Укр.
У складі Рос.;
Боротьба за нац. - територ. Автономію у складі 9 укр. губерній та етнічних земель.
32. 1 і 2 Універсали Центральної Ради. 10(23) червня 1917р. ЦР видала свій І Універсал, який фактично проголошував самочинне втілення в життя автономії України – “однині самі будемо творити наше життя”. Було створено уряд – Генеральний секретаріат 15(29) червня на чолі з Винниченком.
автономія України у складі Росії;
ЦР – вищий держорган в Укр;
Проголошення необхідності скликання Укр. Установчих зборів – законодавчого органу Укр;
Створення укр. Скарбниці шляхом оподаткування н-ня;
Надання прав національним меншинам;
Розроблення закону про землю, право користування якою має належати тільки народові Укр;
Після переговорів з урядовою делегацією Росії і шаленої кампанії тиску ЦР фактично відступила від свого наміру негайно здійснити автономію, про що сповістила у своєму ІІ Універсалі (3(16) липня 1917р.). Тимчасовий уряд визнавав юрисдикцію Генерального секретаріату лише в межах Київської, Волинської, Подільської, Чернігівської і Полтавської губернії. Це було початком зневіри народних мас у ЦР, від якої чекали більш рішучих кроків у здійсненні автономії і інших питань. Основними політичними партіями, які діяли на Україні між лютим і жовтнем 1917 р. були: УСДРП – лідери В. Винниченко, С. Петлюра; УПСР – лідери М. Ковалевський, М. Грушевський, В. Залізняк; УРДП, з червня – УПСФ – лідери С. Єфремов, Д. Дорошенко; УПСС – П. Макаренко, І. Луценко – ставила завдання утворення незалежної Української республіки; На Україні після липневих подій сформувалися три основні політичні сили:
1. Сили Тимчасового уряду.
2. Центральна рада.
3. Радикальні елементи Рад на чолі з більшовиками.
Важливою підтримкою національно-визвольної боротьби було утворення вільного козацтва на Україні.
На осінь 1917р. нараховувалось 60 тис. козаків. 4-5 липня у Києві відбувся збройний виступ полку ім. Полуботка. Згідно з домовленостями ЦР вводила до складу Ради і Генерального Секретаріату 30% представників національних меншин, а 16.06.1917р. приймає “Статут вищого управління України”. Фактично це була основа конституції. Тимчасовий уряд не затвердив цього документу, а сам 4 серпня 1917 р. видав “Тимчасову інструкцію для Генерального Секретаріату”, яка суттєво обмежувала права України.
1. Генеральний секретаріат мав стати органом Тимчасового уряду.
2. ЦР позбавлявся законодавчих прав.
3. До ЦР входили не 14, а лише 7 секретарів, до того ж 4 з них мали бути представниками меншин.
4. Українська територія звужувалась до 5 губерній(Київської, Волинської, Подільської, Полтавської, Чернігівської).
ЦР прийняла резолюцію, яка не ухвалювала, але й не відкидала “Інструкцію”, а “брала її до відома”.
ЦР: ввести до свого складу представників національних меншин, рос. Кадетів, меншовиків, есерів; відмовитись від самочинного введення автономії та чекати затвердження автономного статусу Всерос. Установчими Зборами.
формування укр. Армії відбувалося під контролем рос. Командування.
33. 3 Універсал Центральної Ради. Проголошення УНР. ІІІ Універсал Центральної Ради. Проголошення УНР. III Універсал, 20 (7) листопада 1917 р.
Основні положення
· Проголошення утворення на теренах України Української народної республіки (УНР) у складі Російської федеративної республіки
· Скасування поміщицького землеволодіння і передача земель селянам без викупу
· Установлення 8-годинного робочого дня та державного контролю над виробництвом
· Забезпечення народу прав і свобод: слова зборів, страйків, рівноправності мов
· Скликання 9 січня 1918 р. Українських Установчих зборів
· Амністія засуджених за політичні виступи
· Скасування смертної кари
Наслідки
• Утрата Центральною Радою сприятливого історичного моменту для проголошення й виборення повної незалежності України
• Загострення протистояння між Центральною Радою та Раднаркомом Росії: 4 грудня 1917 р. Раднарком надіслав Центральній Раді ультиматум, у якому більшовицький уряд заявив, що визнає УНР та її право відокремитись від Росії, але не вважає Центральну Раду повноважним представником українського народу, звинуватив Центральну Раду в дезорганізації фронту, роззброєнні більшовицьких частин в Україні, змові проти проголошеної радянської влади й вимагав припинити протидію радянським силам, фактично Україні була нав'язана громадянська війна.
Важливою подією в історії Української революції стало прийняття Української Центральною Радою (УЦР) 7 (20) листопада 1917 року ІІІ Універсалу. У цьому документі УЦР проголосила створення Української Народної Республіки (УНР), що мала бути автономною частиною у складі федеративної не-більшовицької Росії. За умов відсутності російського демократичного центрального уряду, УЦР оголошувала про намір взяти на себе історичну відповідальність за відновлення держаного життя на території колишньої Російської імперії шляхом перебудови Росії на федеративних засадах. В ІІІ Універсалі УЦР офіційно оголошувала про намір стати «на сторожі прав і революції не тільки нашої землі, але і всієї Росії». Вперше в ІІІ Універсалі УЦР визначила територіальні межі української автономії. Визначення державної приналежності земель відбувалося на основі етнічного принципу – там, де більшість населення складали українці, визнавалась їхня державна приналежність до УНР. Території Київської, Подільської, Волинської, Чернігівської, Полтавської, Харківської, Катеринославської, Херсонської губерній, а також Таврія без Криму оголошувались землями, які мали увійти до складу УНР. ІІІ Універсал вперше окреслив широку програму соціально-економічних та національно-культурних перетворень, що закладали підґрунтя державного ладу УНР, чого не було у попередніх Універсалах УЦР. Універсал проголошував скасування приватної власності на поміщицькі землі та землі інших «нетрудових господарств» сільськогосподарського призначення, а також на удільні, монастирські, кабінетські та церковні землі. На всіх підприємствах та заводах на території УНР мав бути встановлений 8-годинний робочий день. У сфері промисловості встановлювався державний контроль за виробництвом та розподілом товарів. Центральна Рада оголосила себе прихильником якнайшвидшого завершення світової війни, підписання всіма воюючими країнами мирного договору, який би носив демократичний характер, не містив анексій та контрибуцій, забезпечив би право націй на самовизначення. Універсал проголошував скасування смертної кари та амністії політв’язням. Генеральне секретарство судових справ мало здійснити всі необхідні заходи щодо впорядкування судової сфери УНР і привести «до згоди з правними поняттями народу». Генеральне секретарство внутрішніх справ мало здійснити необхідні заходи для закріплення і поширення місцевого самоврядування в УНР. Таким чином, у положеннях ІІІ Універсалу УЦР був окреслений спосіб побудови вертикалі адміністративної влади УНР на місцях. Адже саме відсутність останньої була чи не основною проблемою при побудові міцного і життєздатного державного організму УНР. У положеннях цього документу підтверджувались всі основні права і свободи, здобуті під час Всеросійської буржуазно-демократичної революції, зокрема: свобода слова, друку, зборів, віросповідань, зібрань, союзів, страйків, недоторканість прав особи та помешкання, права представникам національних меншин вживати власну мову у відносинах з офіційними установами. Окрім цього, документ надавав національно-персональної автономії для представників національних меншин в Україні. Насамперед, були відзначені найбільш чисельно представлені в Україні народи – російський, польський та єврейський. Проголошення ІІІ Універсалу юридично оформлювало віковічну мрію українського народу про створення власної держави, яка отримала назву Української Народної Республіки. Після прийняття ІІІ Універсалу Українська революція вступила на якісно новий етап свого розвитку – почався період справжнього державного будівництва, відбулось пожвавлення національно-визвольного руху в регіонах України. Саме з цього часу УНР могла стати повноправним членом міжнародних відносин за умови її визнання з боку інших самостійних держав світу.
1 ... 5 6 7 8 9 10 11 12 ... 20