6. Перші київські князі ,їх внутрішня і зовнішня політика. В 879 році після смерті Рюріка, Олег організовує похід на Київ. Підступно вбивши київського князя Аскольда, він захопив владу в місті. Вбивство Аскольда і захоплення влади в Києві Олегом мало надзвичайно важливі наслідки: з одного боку, на київському престолі опинилася інша династія, об'єднання Північної та Південної Русі стало основою виникнення загальноруської держави, Київ було проголошено столицею об'єднаної держави, з іншого — державний переворот став початком антихристиянської, язичеської реакції. Олег (882 – 912).
- Правив від імені Рюрикового сина Ігоря.
- Розширив кордони держави та побудував нові міста і фортеці.
- здійснив два переможних походи на Константинополь у 907 р. та 911 р., наслідком яких став вигідний Русько-візантійський договір 911 р. - передбачав сплату Візантією значної контрибуції (48 тис. гривень золотом), безмитну торгівлю, надання пільгових умов руським купцям у Константинополі та ін. Олег здійснив кілька походів проти Арабського халіфату на південно-західне узбережжя Каспійського моря. Під час одного з них (912) він загинув.
Ігорь (912 – 945).Його князювання почалося традиційно для князів цього періоду із жорстокої боротьби проти автономістських настроїв підкорених народів.
- Продовжував походи на Візантію, менш вдалі, ніж в Олега.
- внаслідок походу на Закавказзя оволодів містами Дербент та Бердаа.
- підписав мирний договір з Візантією (944 р), але менш вдалий ніж у 911 р.
Був убитий древлянами, коли пішов збирати повторну данину. Загибель Ігоря привела до влади його молоду вдову, княгиню Ольгу, яка правила до повноліття свого сина Святослава.
Ольга (945 – 964).
- помстилася деревлянам за вбивство свого чоловіка Ігоря – упорядкувала збір данини.
- податки розділені на власне князівські та державні.
- уклала договір з Візантією, спробувала встановити дипломатичні контакти з Німецькою імперією.
Під час правління княгині Ольги підвищився міжнародний авторитет Київської Русі.
Святослав (964 – 972).
- залишився прибічником язичництва, руйнував християнські храми.
- здійснив два походи на Дунайську Болгарію, допомогаючи Візантії подавити болгарське повстання; мав плани перенести столицю до болгарського міста Переяславця.
Під час його правління були втрачені дипломатичні зв’язки із західноєвропейськими державами. Більшість завайованих територій після смерті Святослава були втрачені.
Володимир Великий (980 – 1015) Князювання Володимира Великого стало початком нового етапу в історії Київської Русі, етапу піднесення та розквіту. Сівши на великокняжий стіл, новий правитель виявив себе як авторитетний політик, мужній воїн, далекоглядний реформатор, тонкий дипломат. Він ніби уособлював якісно новий рівень управління державою.
- провів адміністративну реформу, суть якої полягала в тому, що землі князівства, де правили залежні від нього місцеві правителі, передавалися дванадцятьом синам князя, великокнязівським посадникам та наближеним боярам.
- Військова реформа полягає у ліквідації “племінних” військових об’єднань і злитт і військової системи з системою феодального землеволодіння.
- Релігійні реформи 988 р. остаточно утвердили християнство як державну релігію у Київській Русі. Християнство краще відповідало феодалізованому суспільству, воно сприяло посиленню авторитету великокняжої влади, тісному об’єднанню руських земель навколо Києва, зміцненню його зв’язків з європейським світом, загальнокультурному піднесенню.
- сприяв розвитку освіти.
Після смерті Володимира у 1015 р престол у Київі захопив Святополк. Ярослав двічі воював зі Святополком і в 1019р сів князювати в Київі.
Ярослав Мудрий (1019 – 1054)
- Зріс її міжнародний авторитет, про що свідчать шлюбні зв’язки княжої родини з володарями багатьох держав Європи
- Значну увагу Ярослав приділяв безпеці кордонів держави. У 1030-31 рр. він у союзі з Мстиславом відвоював Червенські землі (Перемишль, Червень, Белз та ін. міста). Піклувався про безпеку південних рубежів Русі (“змійові вали” з укріпленими фортецями). Тільки вздовж Росі було збудовано 13 міст і фортець на лівому березі, зокрема це Корсунь, Торческ, Юр’єв (Ярослав).
- 1036 р. Ярослав розгромив печенігів. Запровадив принцип сеньорату – в престолонаслідуванні (влада найстаршого в роді).
- Значні досягнення були у духовному житті.При цьому було кодифіковано давньоруське право (“Руська правда”).
Князювання Володимира і Ярослава утворили цілісну епоху в розвитку Русі, яка характеризувалась припиненням далеких і виснажливих походів і прагненням до внутрішньої консолідації Київської держави, яка стала однією з наймогутніших у тогочасній Європі.
Володимир Мономах (1113 – 1125)
- відновив централізовану одноособну владу на Русі.
- знизив податки залежних верств населення; зменшив відсотки за позиками лихварів.
- опікувався розбудовою Києва, освітою; написав знамените «Повчання
Отже, визначальними рисами періоду кінця X-середини XI ст. були: завершення формування, території держави, перенесення уваги князівської влади з проблем завоювання земель на проблему їх освоєння на втримання під контролем, злам сепаратизму місцевої племінної верхівки та посилення централізованої влади, заміна родоплемінного поділу давньоруського суспільства територіальним, активна реформаторська діяльність великих князів, запровадження та поширення державної консолідуючої ідеології – християнства, поява кодифікованого права, ширше використання дипломатичних методів вирішення міжнародних проблем; зростання цивілізованості держави, розквіт давньоруської культури.
7. Християнізація Русі та її значенняю. Хрещення Русі — процес прийняття і поширення християнства на землях Київської Русі. Вузлова подія — масове хрещення у 988 році мешканців Києва, а згодом інших міст держави князем Володимиром Святославовичем, у результаті чого християнство стало провідною релігією на Русі.Хрестити Київську Русь і проголосити християнство державною релігією припало князю Володимиру. Прийшовши до влади за допомогою варязької дружини і язичницької еліти, Володимир задля їх інтересів запровадив язичницький пантеон богів. На місці старого капища, де стояв ідол Перуна, з'являються 6 різноплемінних богів - Перун, Дажбог, Хорс,Стрибог, Сімаргл, Мокош. Але трохи згодом Володимир переконавшись, що для зміцнення держави та її престижу потрібно нової віри (Київська держава ) підтримувала найтісніші стосунки з Візантією - найбагатшою, могутнішою і найбільш культурно впливовою державою того часу. Так він вирішив прийняти християнство та охрестити весь свій народ. Хрещення сталося у часи послаблення внутрішньополітичного стану у Візантійській імперії. У другій половині (80-х рр.) Х ст. вибухає вкрай небезпечне антиурядове повстання на Сході імперії, очолюване Вардою Фокою і підтримане населенням Таврії. Скрутне становище, в якому опинився імператор Візантії, змусило його звернутися до Києва з проханням про військову допомогу. Умови, за якими Київ погоджувався допомогти Візантії, продиктував Володимир. За ними київський князь зобов'язувався допомогти імператору придушити повстання, а за це він мав віддати за Володимира свою сестру Анну (тобто він отримував права на трон) та сприяти хрещенню населення Київської держави. При цьому спочатку дістав відмову і тільки захоплення їм візантійській колонії Херсонес (Корсунь) примусило Візантію укласти угоду. Після офіційного хрещення киян у 988 р. християнство стає державною релігією Київської Русі. Християнізація Русі йшла поступово за водними шляхами, спершу її прийняли більші осередки, пізніше провінція. Не всюди цей процес відбувався без опору, як в Києві. Головний опір чинили служителі поганського культу «волхви», вплив яких на півд. землях Руси був незначний. Натомість на півн. у Новгороді, Суздалі, Білоозер'ї вони підбурювали населення до відкритих виступів проти христ. свящ. Ще довго співіснували між собою деякі елементи поганської віри, переважно обрядів, із христ. (т. зв. двовір'я). З прийняттям християнства на Русі поширилася писемність. Володимир закладав школи, будував церкви спершу в Києві, а згодом по інших містах. Учителями були свящ. з Корсуня, які знали слов. мову. Факт,що з прийняттям християнства не прийшло до безпосереднього політ, опанування Руси Візантією, а відкрито новій християнізованій спільноті зв'язки з дальшими і близькими сусідами, слід уважати найпозитивнішим наслідком акту хрещення Русі і слов. Сходу.
8.Причини політичної роздробленості Київської Русі. Політична роздробленість — такий стан держави, що характеризується децентралізацією влади, коли вона розділена на кілька незалежних одне від одного князівств (земель), що є результатом формування в державі феодальних відносин. Початок XII — друга половина XIII ст. Період феодальної роздробленості Київської Русі. Середина XII ст. Київська держава розпалася на 12 князівств. На території України утворилися Київське, Чернігово-Сіверське, Переяславське, Галицьке, Волинське князівства. Цей процес феодального дроблення земель продовжувався, бо вже на початку XIII ст. князівств було 50, а на початку XIV ст. — 250.
Різні думки вчених про період феодальної роздробленості
1. Деякі історики вважають, що період феодальної роздробленості — це період економічного і культурного занепаду.
2. Більшість істориків мають протилежну думку. Вони дійшли висновку, що в цей період відбувався значний розвиток, що це період економічного і культурного піднесення.
3. Деякі історики твердять, що Київська держава в цей період змінила форму державного устрою з централізованої монархії на монархію федеративну.
Результати роздроблення Київської Русі Позитивні
• Сприяла розвиткові економіки й культури на місцях.
• Прискорила формування української народності.
• Створювалися умови для вдосконалення державного апарату, дальшого формування великого землеволодіння, розвитку сільського господарства, піднесення міст - осередків ремесла і торгівлі.
• Меншими князівствами було легше управляти і навести в них порядок.
• Виникли численні нові міста як адміністративні та економічні центри земель.
• Інтенсивніше розвивалися економічні зв’язки всередині окремих князівств та між князівствами.
• Відбулося пришвидшення темпів економічного та культурного розвитку західних князівств (особливо Галицького та Волинського).
Негативні
• Втрачено державну єдність Київської Русі.
• Відбулося різке ослаблення Київської Русі.
• Ослаблення князівств призвело до втрати своєї незалежності і загарбання їх сусідніми державами.
• Роздробленість послабила сили держави і народу в боротьбі з зовнішніми ворогами.
• Зростали постійні міжусобні війни.
• Князівства дробилися між спадкоємцями.
• Почалося політичне ослаблення князівств.
• Проявлялися конфлікти між князями і місцевими боярами.
Причини роздробленості Київської Русі
1. Соціально-економічні:
• натуральний характер господарства Київської Русі, що спричинило слабкість економічних і політичних зв’язків між феодальними господарствами та окремими землями;
• відсутність розгалуженої системи комунікацій та шляхів сполучення;
• перетворення умовного землеволодіння (коли князі давали своїм військовим слугам землю та селян за умови, що вони служитимуть їм) на спадкове, що привело до зменшення залежності їх власників від Києва;
• зростання великого феодального землеволодіння;
• зростання міст як політичних, економічних і культурних центрів феодальних князівств та суперництво між ними та Києвом;
• відбувався занепад торговельного шляху по Дніпру, а це призвело до зменшення прибутків Києва від митних зборів і до його занепаду;
• втрата Києвом свого значення як адміністративного та політичного центру.
2. Політичні:
• великі розміри держави, а значить великі труднощі управління;
• переділ Ярославом Мудрим між синами столів на князювання, а згодом відсутність чіткої системи наслідування престолу, що вело до зростання міжусобної боротьби;
• зростання могутності віддалених від центру регіонів, що спричинило виникнення місцевого сепаратизму;
• економічне і військово-політичне посилення удільного боярства та удільних князівств, які не були зацікавлені у сильній владі Великого київського князя, а місцеві інтереси ставили вище загальнодержавних;
• створення місцевими удільними князями власного апарату управління і суду, власних збройних сил, і влада Великого київського князя їм не була потрібна;
• князівські усобиці, що вели до розорення земель;
• подальший процес розвитку народностей у різних частинах держави, формування їхніх відмінностей.
Феодальна роздробленість стала закономірним етапом розвитку середньовічного суспільства і його переживали всі феодальні держави Заходу.
Спільними залишалися:
• правляча династія Рюриковичів;
• релігія і церковна організація з центром у Києві.
Система управління Київської Русі в період феодальної роздробленості
1. З’їзд князів
2. Великий князь київський (формально володар усієї землі й держави)
3. Удільні князі (володіли князівствами й удільними вотчинами, не були зацікавлені у сильній владі Великого князя київського, проводили власну внутрішню політику, на свій розсуд вирішували питання війни і миру, укладали угоди з сусідами)
4. Дружина
5. Бояри (були власниками менших міст та окремих сіл, залежними від удільних князів)
Київську Русь часів роздробленості дослідники називають федеративною монархією. Форму правління визначають як колективний сюзеренітет, за якого замість одного великого князя владу здійснювало об’єднання найвпливовіших князів однієї династії Рюриковичів. Сепаратизм — прагнення до відокремлення. Федерація - форма державного устрою, союзна держава, що складається з кількох державних утворень, за якими зберігається певна самостійність. Монархія - форма державного правління, за якої найвища влада зосереджувалася в руках одноосібного володаря і передавалася у спадок представникам правлячої династії.
Спільні риси та відмінності у політичному й соціально-економічному розвитку князівств, які існували на території України
Спільні риси
1. У всіх князівствах відбувався розвиток сільського господарства, ремесел, промислів і торгівлі.
2. Ішов процес швидкого зростання міст.
3. Зміцнювалося приватне землеволодіння бояр.
4. Зростала залежність селянства, вони втрачали самостійність.
5. Відбувалося роздроблення князівств на уділи, між якими точилася міжусобна боротьба.
6. Усі князівства прагнули (за винятком Переяславського) звільнитися з-під впливу Києва.
Відмінності
• Темпи економічного розвитку різні. Найвищими вони були у Волинському й Галицькому князівствах.
• У Галицькому князівстві боярство перетворилося на значну політичну силу, чого не спостерігалося в інших князівствах.
• Знать Переяславського князівства не прагнула до політичної самостійності.
• У Галицькому та Волинському князівствах зростали тенденції до об’єднання удільних князівств.
9.Етапи розвитку Галицько-Волинської держави.Внутрішня і зовнішня політика Данила Галицького. В південно-західній частині Русі, де в 1199 р. з'явилося нове державне об'єднання - Галицько-волинське князівство відбувається піднесення. Цьому сприяли такі чинники: вдале географічне положення необхідність спільної боротьби двох князівств проти агресії з боку Польщі та Угорщини енергійна об'єднавча політика князів Романа Мстиславовича (1199-1205) та Данила Галицького (1238-1264). існування та території багатих родовищ солі, що сприяло економічному розвитку
Етапи державного розвитку.
1 етап. (119901205р.) - утворення та становлення. Князь Роман у 1199 р. придушує опір бояр і об'єднує Галицьке та Волинське князівство, веде активну зовнішню політику. Переможні походи проти Литви та Польщі підняли його авторитет та посилили вплив на Русі. В 1201 р. Роман оволодіває Києвом. Роман стає помітною фігурою на європейській історичній сцені, проте йому не вдалось об'єднати Русь. У 1205 р. він трагічно загинув
2 етап (1205-1238рр.) - Тимчасовий розпад. Боротьба за галицький стіл. Характерними рисами державного життя були: свавілля бояр безперервне втручання Угорщини та Польщі у внутрішні справи держави зростаюча монгольська загроза енергійна боротьба Данила Галицького за відновлення державної єдності, яка успішно закінчилась у 1238 році.
3 етап (1238-1264рр.) - об'єднання та піднесення, активна боротьба з золотоординським ігом.
Данило Галицький відвойовує втрачені позиції, розгромлює тевтонських лицарів Добжинського родену, поширює свій вплив на Київ, зводить низку міст-замків, одержує в 1245 р. перемогу в битві під галицким містом Ярославом над військами Ростислава і відновлює єдність Галицько-волинського князівства знов, підтримує контакти з папою римським Інокентієм ІV, приймає від нього королівську корону і в 1253 році стає першим українським королем. Данило Галицький активно проводив західну політику, підтримував західні культурні впливи, запроваджує європейське самоврядування в містах.
4 етап (1264-1323рр.) - стабільність та піднесення. Галицько-волинське князівство проводить незалежну політику на міжнародній арені. Воно досягло успіхів у боротьбі з Золотою Ордою, підтримувало міцні зв'язки з німецьким орденом та Литвою і таким чином відстоювало свою незалежність від агресивних зазіхань Польщі та Угорщини, контактувало за Австрією, Німеччиною, Польщею, Угорщиною, Римом. Його дипломатичні відносини свідчать про широке міжнародне візнання Галицько-волинської держави. Значним досягнення Юрія І Львовича, онука Данила Галицького, було утвердження константинопольським патріархом Галицької митрополії (1303-1437рр.). Вона стала не лише символом державного суверенітету і князівства, але й сприяла зміцненню його незалежності.
5 етап (1323-1340 рр.) - поступовий занепад. У середині 14 століття польські феодали захопили Галичину і частину західної Волині. Іншу частину Волині після отруєння боярами в 1340р. останнього правителя Галицько-волинської держави Юрія ІІ успадкована князем литовським династії Рідеміновичів. Під владою Угорщини, а пізніше Молдави і Туреччини опинилась Північна Буковина. Так припинила своє існування Галцицько-волинська держава.
Висновок: будучи безпосереднім спадкоємцем Київської Русі, Галицько-волинське князівство відіграло надзвичайно важливу роль в історії українського народу: у роки найвищого піднесення охоплювало близько 90% українських земель зберегло від завоювання та асиміляції південну частину східнослов'янських земель стало новим після занепаду Києва центром політичного і економічного життя модернізувало давньоруську державну організацію розширило сферу дії західноєвропейської культури, сприяло поступовому подоланню однобічного візантійського впливу продовжило славні дипломатичні традиції Київської Русі, ще 100 років після встановлення золотоординського іга представляло східнослов'янську державність на міжнародній арені.
Внутрішня політика
1) 1238р.-Данило вигнав з Галича чернігівських князів,приборкав бояр і повернув батьківську спадщину, відновив велику державу. Молодший брат Василько княжив у Волинському князівстві,діяв спільно з Данилом Галич і Волинь єдине ціле. 2)Установив сильну князівську владу. 3)Приєднав до своїх земель Києвське,Чернігівське та Сіверське князівства. 4)Столиця - м. Галич, пізніше Холм, де побудував оборонні споруди. 5)1253-коронується в м. Дорогочині. 6)Дбав про розвиток сільського господарства, ремесел, промислів, торгівлі. Запрошував купців і ремісників із сусідніх держав. 7)Обрав митрополітом Кирила. 8)Заклав Львів та інщі міста. 9)У війську вів піхоту,стрілецьке військо та переозброїв кіноту. 10)Помер в 1264р. в столиці Холмі.
Зовнішня політика
1)1238р.- Данило Галицький рогзромив війська хрестоносців під Дорогочином, взяв в полон магістра ордену німецьких рицарів Бруна. 2)1239р.-здобув Киев,управителем назначив воєводу Боброка. 3)1245р.-блискуче переміг під Ярославом військо угорського короля та його союзників-чернігівського князя Ростислава,якого галицькі бояри запросили княжити у Галич. 4)1245р.-був змушений їхати до Золотої Орди,щоб одержати ярлик на правління землями. 5)1246р.-знову поширив свою владу на Київ,управитель Дмитро. 6)1259р.-війська монголо-татар на чолі з Бурундаєм захопили Волинь, Данило і Василько змушені були зруйнувати укріплення Галичини. 7)З допомогою династичних браків своїх дітей вирішував дипломатичні проблеми. 8)Перетворив Галицько-Волинську державу на сильну,яку поважали як на Заході так і на Сході.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 20