[ Фінансові ресурси та чинники їх росту ] | 2,5 | ||||
Разом основний капітал | 5 | 5,7 | Додатковий капітал | 1,4 | 1,5 |
Запаси | 11 | 9,5 | Нерозподілений прибуток | 1,8 | 2,7 |
Дебіторська заборгованість | 3,8 | 4,2 | Разом власний капітал | 5, 7 | 6, |
Фінансові вкладення | 1,3 | 1 | Короткострокові позички | 9,6 | 8,9 |
Грошові кошти | 0,2 | 0,5 | Кредиторська заборгованість | 6 | 5,3 |
Разом оборотний капітал | 16,3 | 15,2 | Разом короткостроковий капітал | 15,6 | 14,2 |
Баланс | 21,3 | 20,9 | Баланс | 21,3 | 20,9 |
Перш за все необхідно виявити розмір і характер змін окремих статей балансу. Для цього складається таблиця 2.2., В якій знаходиться різниця між залишками на кінець і початок року на кожній балансової статті. Відповідно до загального правила збільшення власного капіталу і статей пасиву, а також зменшення статей активу балансу трактується як приріст фінансових ресурсів; зниження власного капіталу і пасивних статей і збільшення статей активу є вкладення фінансових ресурсів. В останній графі табл. 2.2. робляться відповідні текстові позначки для того, щоб у наступних обчисленнях не переплутати цифри.
Підсумок змін статей активу обов'язково повинен бути дорівнює підсумку змін статей власного капіталу і пасивів.
Таблиця 2.2.
Зміни статей балансу (млн. крб.)
Стаття балансу | На початок року | На кінець року | Зміна | Рух фінансових фондів |
Актив | ||||
Основні фонди | 5,0 | 5,7 | 0,7 | Вкладення |
Запаси | 11,0 | 9,5 | -1,5 | Приріст |
Дебіторська заборгованість | 3,8 | 4,2 | 0,4 | Вкладення |
Фінансові вкладення | 1,3 | 1,0 | -0,3 | Приріст |
Грошові кошти | 0,2 | 0,5 | 0,3 | Вкладення |
Разом | 21,3 | 20,9 | -0,4 | |
Пасив | ||||
Власний капітал | ||||
Статутний капітал | 2,5 | 2,5 | - | |
Додатковий капітал | 1,4 | 1,5 | 0,1 | Приріст |
Нерозподілений прибуток | 1,8 | 2,7 | 0,9 | Приріст |
Короткострокові позики | 9,6 | 8,9 | -0,7 | Вкладення |
Кредиторська заборгованість | 6,0 | 5,3 | -0,7 | Вкладення |
Разом | 21,3 | 20,9 | -0,4 |
У таблиці 2.2. показано зменшення як лівого, так і правої сторін балансу на 0,4 млн. рублів. На другому етапі проводиться коригування окремих показників. Основні фонди відображаються в балансі за залишковою вартістю, тому нараховані за звітний рік амортизаційні відрахування знижують їх обсяг у грошовому вираженні. Для усунення впливу цього фактора необхідно мати дані про суму нарахованого за рік зносу основних засобів. Коригування здійснюється за формулою:
залишкова вартість основних фондів на кінець року + сума нарахованого зносу-залишкова вартість основних фондів на початок року. У нашому прикладі за звітний рік нараховано знос основних фондів у сумі 0,8 млн. рублів. Таким чином, реальні вкладення ресурсів у розширення основного капіталу склали 1,5 (5,7 +0,8-5,0) млн. рублів, а не 0,7 млн. рублів, як це відображено в балансі. Отримана сума показує чистий приріст основних фондів. Одночасно під рубрикою «приріст фінансових ресурсів» слід показати загальну суму амортизаційних відрахувань (0,8 млн. рублів), що є одним з важливих джерел формування коштів підприємства.
Аналогічним чином коректується показник нерозподілений прибуток, сума якої менше суми чистого прибутку на величину тієї її частини, яка виплачена власникам підприємства (наприклад, у формі дивідендів). Припустимо, що власники підприємства отримали від нього у звітному році 0,2 млн. рублів. Тоді загальна сума чистого прибутку складе 1,1 (2,7 +0,2-1,8) млн. рублів. З урахуванням виконаних коригувань можна побудувати остаточний звіт про рух фінансових ресурсів підприємства ВАТ «Енергоресурс» (таблиця 2.3.).
Таблиця 2.3.
Звіт про рух фінансових ресурсів (млн. крб.)
Приріст | Вкладення | ||
Показник | Сума | Показник | Сума |
Чистий прибуток | 1,1 | Придбання основних фондів | 1,5 |
Амортизація | 0,8 | Збільшення дебіторської заборгованості | 0,4 |
Скорочення запасів | 1,5 | Збільшення грошових коштів | 0,3 |
Збільшення додаткового капіталу | 0,1 | Зниження короткострокових кредитів | 0,7 |
Зниження короткострокових фінансових вкладень | 0,3 | Зниження кредиторської заборгованості | 0,7 |
Виплата дивідендів | 0,2 | ||
Баланс | 3,8 | Баланс | 3,8 |
Як видно з таблиці 2.3., Основним джерелом фінансових ресурсів поряд з прибутком і амортизацією у звітному році в підприємства було скорочення запасів на 1,5 млн. рублів. Залучені фінансові фонди були спрямовані передусім на розширення виробничих потужностей - приріст основних засобів на 1,5 млн. рублів. Крім цього підприємство збільшило дебіторську заборгованість на 0,4 млн. рублів, скоротивши при цьому борги своїм кредиторам (0,7 млн. рублів) і комерційним банкам (0,7 млн. рублів). Зниження заборгованості за банківськими позичками заслуговує позитивної оцінки, тому що в результаті скорочуються витрати підприємства з виплати відсотків. Однак зниження кредиторської заборгованості, яка є практично безкоштовним ресурсом, не можна визнати оптимальним вкладенням фінансових фондів: в результаті цього підприємству довелося направити на фінансування оборотних активів додаткові суми довгострокового капіталу. Причому одночасно помітно зросла сума дебіторської заборгованості, відволікли значні фінансові ресурси. Підприємству слід приділити більше уваги питанням управління своїм оборотним капіталом і добитися кращої синхронізації дебіторської та кредиторської заборгованості. У даний момент умови оплати рахунків, які підприємство пропонує своїм покупцям, більш сприятливі для них, ніж ті умови, які саме підприємство отримує від своїх постачальників.
Свідченням цього є збільшення чистого оборотного капіталу (ВОК) на 0,3 млн. рублів. У сукупності з реінвестованого прибутком (0,9 млн. рублів) і збільшенням додаткового капіталу (0,1 млн. рублів) цей результат свідчить про зміцнення фінансової стійкості підприємства. Однак зростання СОС є також показником недостатньої уваги, що приділяється підприємством інвестиційній політиці. Створюється враження, що його керівництво «не знає», що йому робити з накопиченими значними інвестиційними ресурсами. У результаті на рахунках і в касі підприємства накопичилося 0,5 млн. вільних грошових коштів, не приносять йому ніякого доходу. Причому у звітному році було отримано приріст цієї суми (чистий приплив) більше ніж у два рази (0,3 млн. рублів). Викликає подив, що паралельно цьому відбувалося зниження короткострокових фінансових вкладень (на ті ж 0,3 млн. рублів), тобто, маючи надлишок ліквідних активів, підприємство відмовлялося від доходів, принесених фінансовими інвестиціями.
У цілому за результатами аналізу руху фінансових ресурсів можна зробити висновок про високу економічну ефективність діяльності підприємства, але недостатній увазі, яка приділяється фінансовій роботі.
Зайве обережна політика, націлена на мінімізацію фінансового ризику, призвела до відчутних втрат доходу через неповне використання довгострокового капіталу і вільних грошових коштів. Не дивно, що, маючи значний прибуток, підприємство знизило валюту свого балансу на 0,4 млн. рублів, або 1,9%. Тобто наступний рік воно буде починати, маючи в своєму розпорядженні фінансовими ресурсами в обсязі лише 88,1% у порівнянні з початком попереднього року. І хоча його власники можуть бути цілком задоволені отриманими ними результатами (збільшення власного капіталу на 1,0 млн. рублів плюс отримані ними дивіденди в сумі 0,2 млн. рублів), вони повинні звернути увагу керівників підприємства на необхідність більш серйозного ставлення до фінансових аспектів роботи.
Наступним напрямком аналізу фінансових ресурсів є вивчення факторів, що вплинули на зміну величини СОС. Технічно це завдання вирішується дуже просто: прибравши з таблиці 2.3. всі показники, пов'язані з поточними активами і зобов'язаннями, можна простежити всі джерела надходження та напрямки використання довгострокових інвестиційних ресурсів підприємства. Перевищення джерел цих ресурсів над загальною сумою їх вкладень означає спрямування частини довгострокових ресурсів на фінансування оборотних коштів. Зворотна ситуація, коли підприємство здійснює довгострокових вкладень більше, ніж отримує довгострокових джерел, має єдине пояснення: у нього відбулося зниження чистого оборотного капіталу. Довгостроковими фінансовими ресурсами є всі власні джерела, а також зміна статей довгострокових активів і пасивів. Вплив динаміки цих ресурсів на величину СОС показано в таблиці 2.4.
Таблиця 2.4. Рух довгострокових інвестиційних ресурсів (млн. крб.)
Приріст | Вкладення | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Показник | Сума | Показник | Сума | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Чистий прибуток Амортизація Збільшення додаткового капіталу Баланс | 1,1 0,8 0,1 20 | Придбання основних фондів Виплата дивідендів Разом Приріст СОС Баланс
Як видно з таблиці 2.4., Підприємство отримало додаткові довгострокові ресурси в сумі 2,0 млн. рублів. Однак безпосередньо на інвестування було направлено лише 1,5 млн. рублів, або 75%, 40% з решти суми (0,2 млн. рублів) було спрямовано на виплату дивідендів, а 60% (0,3 млн. рублів) інвестиційних ресурсів було вкладено у приріст СОС. Найбільш цікавим аспектом є виявлення взаємозв'язку між рухом фінансових ресурсів і грошовими потоками. Чистий грошовий потік можна представити як результуючий показник зміни усіх видів фінансових фондів. Для цього досить кілька видозмінити таблицю 2.3.: Зміна грошових коштів за звітний період розглядати як балансуючу статтю всього розрахунку (таблиця 2.5.). Таблиця 2.5. Звіт про чистому грошовому потоці (млн. крб.)
Єдина відмінність цього розрахунку від таблиці 2.3. - Якісно інша роль, відведена в ньому показником грошового потоку. Якщо при аналізі фінансових фондів грошові кошти розглядаються в якості лише однією з форм вкладення ресурсів, то в даному випадку чистий грошовий потік виділяється в самостійну форму. Мова вже йде не про «вкладенні», а скоріше про «вивільнення» ресурсів, трансформації їх у найбільш ліквідну форму. Тим не менш, на рух грошових коштів впливають ті ж самі чинники, що і на зміну фінансових ресурсів, що випливає із самого визначення ресурсів як потенційних джерел виникнення грошових потоків. Розуміння взаємозв'язку фінансових ресурсів і грошових потоків дозволяє краще усвідомити принципи побудови звітності про грошові потоки. РОЗДІЛ 3 ЕФЕКТИВНІ МЕТОДИ ВИКОРИСТАННЯ І ЗАЛУЧЕННЯ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ 3.1 Особливості та найбільш ефективні методи використання фінансових ресурсів підприємства Ефективність використання фінансових ресурсів характеризується оборотністю активів і показниками рентабельності. Отже, ефективність використання можна підвищувати, зменшуючи термін оборотності і підвищуючи рентабельність за рахунок зниження витрат і збільшення виручки. Прискорення оборотності оборотних коштів не вимагає капітальних витрат і веде до зростання обсягів виробництва і реалізації продукції. Однак інфляція досить швидко знецінює оборотні кошти, підприємствами на придбання сировини і паливно-енергетичних ресурсів спрямовується все більша їх частина, неплатежі покупців відволікають значну частину коштів з обороту. В якості оборотного капіталу на підприємстві використовуються поточні активи. Фонди, використовувані в якості оборотного капіталу, проходять певний цикл. Ліквідні активи використовуються для покупки вихідних матеріалів, які перетворюють на готову продукцію; продукція продається в кредит, створюючи рахунку дебіторів; рахунки дебітора оплачуються й інкасуються, перетворюючись у ліквідні активи. Будь-які фонди, не використовувані для потреб оборотного капіталу, можуть бути спрямовані на оплату пасивів. Крім того, вони можуть використовуватися для придбання основного капіталу або виплачені у вигляді доходів власникам. Ще одним важливим інструментом підвищення ефективності використання фінансових ресурсів є управління основними виробничими фондами підприємства та нематеріальними активами. Основним питанням в управлінні ними є вибір методу нарахування амортизації. Існують три методи нарахування амортизації: рівномірне списання, на обсяг виконаних робіт і прискорена амортизація. Рівномірний списання базується на нормативному терміні служби основних засобів. Норми амортизаційних відрахувань встановлюються виходячи з фізичного і морального термінів служби засобів праці і висловлюють нормативний термін відшкодування їх вартості. Економічно обгрунтоване визначення величини амортизаційних відрахувань вимагає правильної вартісної оцінки основних засобів. Періодично виникає потреба у переоцінці основних засобів з метою визначення їх відновної вартості та приведення у відповідність з реальними економічними умовами. Чим вище рівень інфляції, тим частіше потрібно така переоцінка. Другий метод нарахування амортизації - на обсяг виконаних робіт. Він заснований на допущенні, що знос тим більше, чим більше обсяг виконаних робіт, тобто амортизація є виключно результатом експлуатації об'єкта. Період часу при цьому не має значення. Третій метод - прискорена амортизація - передбачає, що основна сума амортизації нараховується в перші роки експлуатації. Це не тільки дозволяє прискорити оновлення основних фондів, але і є методом зниження інфляційних втрат. Метод прискореної амортизації забезпечує швидке відшкодування значної частини витрат, виграш за рахунок фактора часу. Однак політика прискореної амортизації веде до підвищення собівартості, а отже, і ціни реалізації. Амортизаційні відрахування, отримані при застосуванні цього методу, мають строго цільове призначення. У разі їх використання не за призначенням додаткові суми амортизаційних відрахувань, відповідні розрахунку по прискореному методу, включаються до оподаткованого прибутку. Так само слід зазначити, що ефективність управління фінансовими ресурсами прямо залежить від структури капіталу підприємства. Структура капіталу може сприяти або перешкоджати зусиллям компанії по збільшенню її активів. Вважається, що структура капіталу повинна відповідати виду діяльності і вимог компанії. Управління оборотними активами становить найбільш велику частину операцій фінансових ресурсів. Це пов'язано з великою кількістю елементів їх внутрішнього матеріально-речового та фінансового складу, які вимагають індивідуалізації управління; високою динамікою трансформації їх видів; високою роллю в забезпеченні платоспроможності, рентабельності і інших цільових результатів фінансової діяльності підприємства. Оборотний капітал (оборотні кошти) - це активи підприємства, поновлювані з певною регулярністю для забезпечення поточної діяльності, вкладення в які як мінімум одноразово обертаються протягом року або одного виробничого циклу. На відміну від західних країн в Росії для віднесення того або іншого активу до оборотних використовується ще один критерій - вартісна оцінка. Оборотні активи представлені в балансі окремим розділом. Оборотні кошти і політика щодо управління цими активами важливі, перш за все, з позиції забезпечення безперервності і ефективності поточної діяльності підприємства. Оскільки в багатьох випадках зміна величини оборотних активів супроводжується і зміною короткострокових пасивів, обидва ці об'єкти обліку розглядаються, як правило, спільно в рамках політики управління чистим оборотним капіталом. Ефективність використання фінансових ресурсів впливає на фінансову стійкість підприємства, його ліквідність, платоспроможність, ділову активність і рентабельність. 3.2 Стратегія залучення фінансових ресурсів Якщо підприємство проіснувало на ринку більше 3-х років і займає не останнє місце в галузі, при цьому його капіталізація або річний оборот вже досить великі, то проблема розвитку і розширення бізнесу варто перед ним досить гостро. У ринкових умовах не збережеш вже завойованих позицій без постійного ресурсного розвитку бізнесу і підвищення його фінансової стійкості. Якщо грошових коштів на підтримку виробництва в колишньому обсязі ще якось вистачає, то викроїти з річного бюджету підприємства кошти на розвиток вже досить складно - ці гроші потрібно залучати. У суспільстві з розвиненими ринковими відносинами, курс на побудову якого взяла Росія, найбільш поширені три способи залучення грошей підприємствами, які твердо стоять на ногах або мають хороший ринковий потенціал: 1. Кредити; 2. Прямі інвестиції; 3. Портфельні інвестиції. Розглянемо більш детально кожен з цих способів. 1. Кредити. Для більшості підприємств це самий простий і відомий спосіб швидко отримати гроші під свої конкретні проекти. До позитивних моментів можна віднести відносну простоту оформлення, швидкість отримання грошей, відсутність впливу на розподіл власності між власниками підприємства. До негативних моментів можна віднести необхідність повернення грошей і відсотків. У зв'язку з цим на підприємство лягає великий вантаж відповідальності. Часто також відсоток за кредитами перевищує доходи від проекту. До того ж, сьогодні кредитні гроші в основному "короткі", тобто максимальний термін кредиту, який можна отримати в комерційному банку - один рік. Складність у залученні кредитних грошей полягає ще і в тому, щоб переконати співробітників кредитної організації в своїх можливостях повернути позичені гроші. Саме тому даний спосіб залучення коштів використовують перш за все ті керівники, які мають дуже тісні зв'язки у фінансових і кредитних установах. Або ті підприємства, у яких є що покласти в заставу. Якщо ж таких зв'язків або можливостей застави немає, або обсяг грошей, який керівництво підприємства може залучити за допомогою кредитних ліній, не задовольняє всіх потреб підприємства, то залишаються ще такі два способи залучення грошей, які пов'язані з участю організацій, що інвестують в підприємство, в його акціонерному капіталі. 2. Прямі інвестиції. Це спосіб залучення грошей на підприємство шляхом додаткової емісії акцій, або передачі пакета вже випущених акцій інвесторам. Найчастіше інвесторами виступають інвестиційні компанії, або спеціалізовані інвестиційні фонди, які акумулюють кошти інституціональних і приватних інвесторів з метою їх примноження шляхом вкладення у вигідні активи. Треба визнати, що сьогодні на цьому ринку діють, в основному, або іноземні фонди, або російські компанії, що акумулюють кошти іноземних інвесторів. Інвестиції виробляються ними безпосередньо в якийсь конкретний проект, спрямований на розвиток виробництва. При цьому випускається додаткова емісія акцій підприємства, яку викуповує інвестор. При прямих інвестиціях зазвичай домовляються про результуючих частках власності в підприємстві, або проект виділяється в окрему юридичну особу з фіксованими частками власників. Позитивною рисою прямих інвестицій може бути професійний інвестор, який буде дуже зацікавлений у проекті і може допомогти не тільки грошима, але і професійним менеджментом. Крім того, підприємству не треба повертати відсоток, як у випадку кредитів. Часто після приватних переговорів менеджери підприємства також отримують свою частку акцій в нових емісіях. А інвестор допомагає збільшити вартість цих акцій - адже і у нього, і у менеджера вартість пакетів росте однаково. Прямий інтерес інвестора полягає в отриманні своєї вигоди через деякий час, коли інвестиційний проект реалізується і вартість акцій підприємства збільшиться у кілька разів. Тоді він почне активно продавати приналежний йому пакет акцій, щоб отримати свої вкладені гроші з вирученої прибутком тому. Саме в цей момент, а не тоді, коли на підприємство приходить іноземний інвестор, який бажає вкласти свої гроші в його розвиток, менеджерам варто побоюватися, що їх скупить небажаний власник. Так що основна проблема російських підприємств, які не хочуть прямих інвестицій, побоюючись, що їх тут же скупить іноземний капітал, виникає лише тоді, коли інвестор захоче повернути собі вкладені кошти. Але на той момент підприємство вже досить твердо має стояти на ногах (інакше вартість його акцій не буде привабливою для продажу пакета акцій інвестора), щоб підготуватися до скуповування власних акцій. 3. Портфельні інвестиції - це пропозиція різним інвесторам цінних паперів підприємства-емітента. Тобто залучення грошей в цьому випадку відбувається шляхом випуску на суму необхідних інвестицій додаткових емісій цінних паперів (акцій або облігацій) цього підприємства і розміщення їх на фондових майданчиках всередині країни чи за кордоном. У цьому випадку інвесторів може бути багато, від кожного з них потрібна менша сума, ніж у випадку прямих інвестицій. При емісії акцій гроші повертати інвесторам не обов'язково, а при емісії облігацій - обов'язково. Також зовсім непотрібно виділяти проект в окрему юридичну особу. Стратегія фінансування визначає: 1) оптимальне співвідношення внутрішніх і зовнішніх джерел залучення фінансових коштів; 2) ціну, яку фірма може за них заплатити; 3) способи розподілу (перерозподілу) фінансових ресурсів між підрозділами. Перше завдання є особливо складною і не має однозначного вирішення. Причина полягає в тому, що відхилення від оптимуму в ту і іншу сторону, водночас, надзвичайно вигідно і ризиковано. Орієнтація на використання прибутку - найбільш безпечний спосіб фінансування. Але, по-перше, її величина взагалі обмежена, що накладає жорсткі рамки на потенційні можливості розвитку фірми. По-друге, зростання частки прибутку, що спрямовується на розширення і вдосконалення виробництва, обмежує поточні інтереси власників. Ці обмеження, здавалося б, можна подолати за рахунок емісії акцій, яка приносить додатково величезні кошти. Проте компанії йдуть на цей крок, звичайно, з великою неохотою, і цьому є причини. Справа в тому, що акції реалізуються стороннім особам, а отже, йдуть з-під контролю емітента і згодом вільно продаються і купуються на ринку цінних паперів. Таким чином, рано чи пізно вони можуть зосередитися в руках будь-якої особи (у тому числі і конкурента), що дозволить йому без відома засновників встановити контроль над корпорацією. У цьому сенсі використання зовнішніх (позикових) джерел фінансування більш переважно. Але фірма при цьому потрапляє в залежність до кредиторів, які при нагоді (що особливо характерно для Росії) можуть її цілеспрямовано довести до банкрутства. Проте використання позикових коштів може принести компанії чималі вигоди (а не тільки запобігти приховану зміну власника). Справа в тому, що збільшення їх частки обумовлює зростання головного показника, що характеризує ефективність її роботи, - рентабельності власного капіталу. Чим вона вища, тим більшим попитом користуються акції фірми, тим, отже, вище їх курс і, таким чином, ціна самої корпорації. Причина полягає в тому, що залучений капітал заробляє прибуток нарівні з власним, а з розрахунку рентабельності в даному випадку виключається. У той же час збільшення частки позикового капіталу, як уже говорилося, відповідно збільшує і ризик банкрутства, бо у фірми в потрібний момент може не виявитися коштів на погашення позик. ВИСНОВОК Бізнес в будь-якій сфері діяльності вимагає відповіді на два основних питання: - Де знайти джерела фінансування, і яким має бути їх оптимальний склад? - Як організувати управління фінансами, щоб забезпечити фінансову стійкість підприємства, його конкурентоспроможність? В умовах ринкової економіки ці питання висуваються на перший план. Різко підвищується значимість фінансових ресурсів, за допомогою яких здійснюється формування оптимальної структури і нарощування виробничого потенціалу підприємства, а також фінансування поточної господарської діяльності. Від того, яким капіталом володіє підприємство, наскільки оптимальна його структура, наскільки доцільно він трансформується в основні й оборотні фонди, залежить фінансове благополуччя підприємства і результати його діяльності. В умовах розвитку ринкових відносин відбувається децентралізація фінансових ресурсів. Великі кошти перерозподіляються через автономні соціальні фонди (Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування, Державний фонд зайнятості, Фонд обов'язкового медичного страхування) та інші позабюджетні фонди. Ефективність управління фінансовими ресурсами прямо залежить від структури капіталу підприємства. Структура капіталу може сприяти або перешкоджати зусиллям компанії по збільшенню її активів. Вважається, що структура капіталу повинна відповідати виду діяльності і вимог компанії. Ефективність використання фінансових ресурсів впливає на фінансову стійкість підприємства, його ліквідність, платоспроможність, ділову активність і рентабельність. СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ 1. Федеральний закон про банки і банківську діяльність від 23.12.2003 № 185-ФЗ 2. Податковий кодекс Російської Федерації. Частина I - II. М.: ЕЛІТ, 2006. 3. Бланк І.А. Управління використанням капіталу. - К.: Ніка-Центр, Ельга, 2001. 4. Бокова І.В., Дядічко С.П. Фінанси і кредит: Короткий курс лекцій. - Оренбург: ГОУ ОДУ, 2004. 5. Гроші. Кредит. Банки. / Под ред. Г.Н. Бєлоглазова. Підручник М.: Юрайт Издат, 2005. 6. Гроші. Кредит. Банки. Підручник для вузів. / Под ред. Є.Ф. Жукова, 3 - е вид., М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2005. 7. Дробозіна Л. А., Поляк Г. Б., Константинова Ю. М. та ін Фінанси. - М.: ЮНИТИ. 2002. 8. Ковальов В.В. Введення у фінансовий менеджмент. - М.: Фінанси і статистика, 2003. 9. Ковальова А.М., Лапуста М.Г., Скамай Л.Г. Фінанси фірми. М., Инфра - М, 2001. 10. Лихачова О.М. Фінансове планування на підприємстві: Учеб посібник - М.: ТОВ «ТК Велбі», 2003. 11. Литнев О.А. Основи фінансового менеджменту. Ч. 1. Навчальний посібник. / Калінінгр. ун-т. - Калінінград, 2000. 12. Любушкін Н.П., Лещева В.Б., Д'якова В.Г. Аналіз фінансово-економічної діяльності підприємства. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2002. 13. Савицька Г. В. Аналіз господарської діяльності підприємства: Підручник. - 3-е изд., Перераб. і доп. - М.: ИНФРА-М, 2005. 14. Самсонов Н.Ф. Фінанси, грошовий обіг і кредит: Підручник для вузів: М.: ИНФРА-М, 2002. 15. Фінанси, грошовий обіг і кредит: Підручник. / Под ред. В.К. Сенчалова, М.: ТК Велбі Проспект, 2005. 16. Фінанси, гроші, кредит: Підручник. / Под ред. О.В. Соколовою. - М.: МАУП, 2000. 17. Фінанси і кредит: Підручник. / Под ред. Г. Н. Бєлоглазова, М.В. Романовського М.: Вища освіта, 2006. 18. Фінанси підприємств: Підручник для вузів. / Н.В. Колчина, Г.Б. Поляк, Л.П. Павлова та ін; Під ред. проф. Н.В. Колчин. - 2-е вид., Перераб. і доп. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2003. 19. «Фінанси підприємства» Шуляк П.М. - М., Вид. Дім «Дашков і Ко», 2001. 20. Фінанси підприємства. / Навчальний посібник. Під ред. М.В. Романовського. - СПб.: «Вид. Дім. «Бізнес-Преса», 2000. 21. Челноков В.А. Гроші. Кредит. Банки: Навчальний посібник. М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2005. 22. Шуляк П.М. , Белотелова Н.П. Фінанси. - М: ВД Дашков і К, 2002. Статті: 23. Литвин М.І. Управління фінансами підприємства. Фінансовий менеджмент, 2002, № 6. 24. Слєпов В.А. Фінансова політика компанії. / Фінанси, 2003 - № 9 с. 56-59 25. Тупіцин А.Л. Фінансові ресурси комерційного підприємства. / / Новосибірськ, 2003. Будь ласка, не зберігайте тестовий текст. |