Салтиков-Щедрін me - Езопова мова у творах М. Є. Салтикова-Щедріна

Езопова мова, або іносказання, - висхідна до незапам'ятних часів форма художнього мовлення. Недарма вона зв'язується з ім'ям Езопа - напівлегендарного творця грецької байки, який жив, по видимому, в шостому столітті до нашої ери. Як свідчить переказ, Езоп був рабом, а тому не міг відкрито висловлювати свої переконання і в байках на сюжети з життя тварин зображував людей, їх взаємини, гідності і недоліки. Проте далеко не завжди езопова мова - вимушений захід, результатом браку рішучості; є люди, у яких непряма, алегорична манера вираження думок стає як би збільшувальним склом, що допомагає побачити життя більш глибоко. Серед російських письменників найбільш помітні таланти, які застосовували езопова мова, - це І. А. Крилов і М. Є. Салтиков-Щедрін. Але якщо в байках Крилова іносказання "розшифровується" в моралі (покладемо, Дем'янова юшка уподібнюється творінь письменника-графомана), то у творах Салтикова-Щедріна читач сам повинен зрозуміти, яка ж реальність стоїть за напівказкові-напівфантастичним світом письменника.
Ось суцільно побудована на іносказанні "Історія одного міста". Що таке - місто Глупов? Типовий, "середньо-статистичний" російський губернське місто? Ні. Це умовне, символічне зображення всієї Росії, недарма письменник підкреслює, що його межі розширюються до меж всієї країни: "вижене землі Візантії і Глупова були до такої міри смішні, що візантійські стада майже постійно змішувалися з глуповський, і з цього виходили невпинні суперечки". А хто такі глуповці? Як не гірко визнати, але глуповці - це росіяни. Про це свідчать, по-перше, події російської історії, які хоча і дано у сатиричному висвітленні, але все-таки легко впізнаються. Так, відома по літописах боротьба слов'янських племен (полян, древлян, радимичів і ін) та їх подальше об'єднання пародіюються Салтиковим-Щедріним у виконанні того, як головотяпи ворогували з сусідськими племенами - лукоедамі, лягушечнікамі, рукосуямі. Крім того, побачити в глуповцях російських змушують і такі помічені письменником якості, як лінь, бездіяльність, нездатність бути мужніми будівельниками власного життя, і звідси пристрасне бажання вручити комусь свою долю, аби самим не приймати відповідальних рішень. Одна з перших сторінок глуповської історії - пошуки правителя. Після того як далекі предки глуповців Волгу толокном замісили, потім свиню за бобра купили, рака з дзвоном зустрічали, батьку на пса проміняли, вони вирішили знайти князя, але тільки неодмінно дурного: "Нам дурний-то князь, мабуть, ще краще буде! Зараз ми йому пряник в руки: жуй, а нас не замуч! "Крізь цю зображену Салтиковим-Щедріним історію чітко проглядає літописну оповідь про запрошення варязьких князів на російську землю; причому літописець підкреслює, що російські вирішуються на іноземну владу над собою, переконавшись у власній неспроможності: "Земля наша велика і багата, а порядку в ній немає ..."
Крім зазначених іносказань є в "Історії одного міста" і більш конкретні відповідності: Негодяєв - Павло I, Беневоленський - Сперанський, Угрюм-Бурчеев - Аракчеєв. В образі Грустілова, які здійняли данину з відкупу до п'яти тисяч на рік і який помер від меланхолії в 1825 році, дано сатиричний портрет Олександра I. Однак не можна сказати, що гіркий сміх над російською долею свідчить про історичне песимізмі письменника. Фінал книги говорить про безсиллі Угрюм-Бурчеєва зупинити течію річки, у чому можна бачити іносказання про те, що безрезультатні зусилля тиранів зупинити протягом життя.
Розуміти Езопова мова необхідне і при читанні казок Салтикова-Щедріна. Наприклад, казка "Премудрий піскар", що оповідає про тремтячою від страху за своє життя рибку, зрозуміло, виходить за рамки "життя тварин": піскар - це символічне втілення боягузливого, егоїстичного обивателя, байдужого до всього, крім себе. "Повість про те, як один мужик двох генералів прогодував" також сповнена іносказань. Мужик, в'юнкий за наказом генералів мотузочку, щоб прив'язати себе, уособлює собою рабську покірність народу. Генерали думають, що французькі булки на дереві ростуть; ця сатирична деталь алегорично зображує, наскільки далекі великі чиновники від реального життя.
Салтиков-Щедрін про себе сказав: "Я - Езоп і вихованець цензурного відомства". Але, напевно, щедрінської іносказання - це не тільки необхідність, викликана цензурними міркуваннями. Безумовно, Езопова мова допомагає створити глибокий, узагальнений образ дійсності, а значить, краще зрозуміти саме життя.