Розвиток української географії вченими західної діаспори

Розвиток української географії вченими західної діаспори

На VIII з’їзді Українського географічного товариства (Луцьк, 2000) важливе місце було приділено розвитку географічної освіти і культури. Цій проблемі було присвячено 69 доповідей на відповідній секції, з якими виступили відомі українські географи, в тому числі Л.Г.Руденко, І.Г.Черваньов, П.О.Масляк і ін. Та лише дві з цих доповідей (П.Штойко, і Й.Свинко) торкнулися такого болючого і не висвітленого питання, як розвиток географічної науки представниками західної діаспори.

Важливість такого вивчення посилюється тим, що саме через географію західної діаспори приходить ідея вивчення України і формування нового напрямку в географічній науці – українознавства.

Слід відмітити, що географічна наука західної
діаспори має значну систему навчальних та наукових закладів, серйозну професуру і гідні наукові досягнення. Щодо закладів, то в першу чергу слід відмітити заснований у Відні, а потім переведений до Праги Український вільний університет, Український високий педагогічний інститут ім. Драгоманова у Празі та Українську господарську академію в Подєбрадах.

Серед засновників Українського вільного університету були відомі вчені І.Горбачевський, О.Колесса (ректор), С.Рудницький, С.Дністрянський і ін. Ці вчені домоглися статусу університету західноєвропейського зразка, який був визнаний урядом Чехословацької республіки на чолі з Т.Массариком.

Під час роботи в УВУ С.Рудницький (1877-1937) читає курси “Географія України” , “Завдання і методи землезнання України і Східної Європи взагалі”. В цей час його наукові інтереси спрямовувалися на вивчення природних областей України та геології і геоморфології Підкарпатської Русі (Закарпаття). В 1923 році в Празі силами УВУ було видано дві частини “Основ землезнання України”, які перевидавались у Львові (1924, ч.1) та Ужгороді (1926, ч.2). У надрукованій у 1925 році книзі “Історія землезнання. Частина І (Старі часи)” було покладено початок систематичного вивчення в українській географії історії географічної думки (О.Шаблій, 1993).

Серед учнів С.Рудницького у Празі були К.Буцура, В.Огоновський, Федів та ін. Деякі з них поїхали в Харків на запрошення уряду Радянської України і розділили трагічну долю свого учителя.

Незважаючи на нетривалу працю С.Рудницького в Інституті географії і картографії в Харкові, йому вдалося створити географічний напрям українознавства. Аспірантом інституту (а, можливо, і самого С.Рудницького) був молодий О.Т.Діброва, учні якого М.Д.Пістун, Ю.І.Пітюренко, М.П.Крачило та інші створили серйозні наукові праці практично по всіх областях України. Названі вище вчені ввійшли до числа провідних і найбільш відомих вчених держави.

Серед співпрацівників С.Рудницького в Українському вільному університеті у Празі були Ф.А.Щербина, М.Дольницький, М.Іваничук. Зокрема М.Дольницький, продовжуючи працю С.Рудницького, сфорормулював концепцію України як географічної одиниці і показав, що за політико-адміністративними межами українці в кращому разі асимілювали.

Відомий статистик і історик Ф.А.Щербина (1849-1936) належав до відомої школи земських статистиків і за дослідження селянських господарств Острогожського повіту був нагороджений Великою Золотою медаллю Російського географічного товариства (1887). Член-кореспондент Петербурзької АН, Ф.Щербина досліджував проблеми історії та економіки України та українських етнічних земель.

До числа здобутків західної міграції відноситься наукова діяльність проф. В.Садовського (1886-1947), який в 1925-1945 роках працював в Українській господарській академії в Подєбрадах та в Українському вільному університеті. Родом з Волині, В.Садовський дав вичерпну характеристику економіки українських земель (1935), показав негативні риси індустріалізації в Радянській Україні (1925), провів економіко-географічне районування України (1931), показав колоніальну політику більшовицького уряду по відношенню до України (1936).

Другий волинянин І.Фещенко-Чопівський (1884-1945) створив ряд наукових праць з економічної географії, в першу чергу проаналізував природні ресурси України. Ним же було підготовлено підручник з економічної географії України.

Доля обох вчених трагічна. Вони загинули в застінках сталінського ГУЛАГу і були реабілітовані лише в 90-х роках.

Велику наукову школу українознавства створив відомий географ В.М.Кубійович (1900-1985). Його, а також Ю.Полянського, І.Теслю, І.Олексишина, М.Кульчицького, А.Жуковського й ін. відносять до представників західної діаспори повоєнного періоду.

Автор праць з демографії та антропології України, дослідник Карпат Володимир Кубійович ще в довоєнний час видав фундаментальні праці: “Атлас україни та сумежних країв” (1937), та “Географія України та сумежних земель” (1938). Він у 1940 році став професором Українського вільного університету.

Майже 40 років свого життя Кубійович присвятив українській енциклопедії. Завдяки його праці в 1955-1989 роках вийшли трьохтомна предметна і десятитомна словникова Енциклопедія Українознавства. Весь свій спадок В.Кубійович заповів на продовження своїх праць та субсидій для українознавців.

Володимир Кубійович створив центр Наукового Товариства ім. Т.Шевченка в Сарселі під Парижем, який працює до даного часу.

В Українському вільному університеті працював відомий геолог і геоморфолог Ю.Полянський, який згодом став провідним спеціалістом по Андах і був удостоєний Державної премії Аргентини.

Ю.Полянський та І.Тесля співпрацювали з Кубійовичем ще під час видання “Атласу України і су-межних країв” та “Географії України і сумежних земель”, підготували для цих праць окремі карти і розділи.

І.Теслі (1902-1996) належить ряд праць з метеорології, кліматології, картографії та історії українських поселень у Канаді. Він є автором посібника з географії України “Наша Батьківщина” для шкіл української діаспори

Багато праць з геології і геоморфології України належить І.Олексишину (1901-1987), дослідникові стратиграфії і геоморфології Північного Поділля і Південної Волині.

Після смерті В.Кубійовича НТШ в Європі очолює А.І.Жуковський (народився 1922). Уродженець Буковини, він з 1980 року є професором Інституту Східних мов і цивілізацій Паризького університету, а з 1969 – професор УВУ в Мюнхені. У своїх працях вчений досліджує питання історії освіти, науки і культури України, суспільного і національно-визвольного руху в Україні. В березні 1992 року А.Жуковський обраний членом Національної академії наук України по спеціальності “історія культури”. Відтоді НТШ в Сарселі і НАН України почали сумісну наукову роботу, яка спрямована на видання сучасної енциклопедії України.

Вивчення наукової спадщини вчених діаспори, розпочате О.Шаблієм, Ф.Заставним та В.Руденком, є цінним внеском у скарбницю української географії, відновлює незаслужено забуті імена і на даний час чекає свого продовження.

Список використаної літератури

1. Енциклопедія Українознавства. Загальна частина. Перевидання в Україні. – К.,1994.

2. Жупанський Я.О. Історія географії в Україні. – Львів: Світ,1997.

3. Заставний Ф.Д. Географія України. – Львів: Світ,1994.

4. Казачий словарь-справочник. Т.3 / Составитель Г.В.Губарев. – Сан Ансельмо, Калифорния, США, 1969.

5. Краснопольский А.В. Отечественные географы (1917-1992). Библиографический справочник. Т.1. – СПб.,1993; Т.2. – СПб.,1994; Т.3. – СПб.,1995.

6. Свинко Й. Визначні галицькі геологи й географи західної української діаспори та їх внесок у розвиток географічної науки і освіти // Україна та глобальні процеси: Зб. наук. праць. Т.3. – Київ-Луцьк: Ред.-вид. відд. “Вежа” ВДУ ім. Лесі Українки, 2000.

7. Шаблій О.І. Академік Степан Рудницький – фундатор української географії. – Львів-Мюнхен: Ред.-вид. відд. Львівського держуніверситету, 1993.

8. Штойко П. Україна як географічна одиниця (Особливості концептуального підходу у викладі Мирона Дольницького) // Україна та глобальні процеси: Зб. наук. праць. Т.3. – Київ-Луцьк: Ред.-вид. відд. “Вежа” ВДУ ім. Лесі Українки, 2000.