Є.І. Хелимский [1] [1]
Переселення українців в Киргизстан в загальному колонізаційному русі Заходу на Схід знаменувало собою остаточну перемогу «лісу» над «степом». Російське законодавство на етапі підготовки та скасування кріпосного права в якійсь мірі регулювало і навіть заохочував переселення селян західного краю у східні райони імперії. В основному могли переселятися державні селяни, які зараховувалися в козачий стан і селилися на землях козаків.
Як відомо, ініціатива селянських переселень в Семіречинські область (і Киргизію) належала військовому губернатору Г.А. Колпаковскому. У червні 1867 р. він передав на обговорення Загальних присутності Семиріченського обласного присутності записку, відповідно до якої пропонувалося розробити цілий ряд питань про переселення селян, у тому числі українських і білоруських, із Заходу до Киргизії. У записці, зокрема, зазначалося: «У даний час, коли політичне становище краю з 1867 року так змінилося, - немає вже потреби в заселенні козацькими поселеннями»; «<...> виключення доводиться зробити тільки для поселень, передбачуваних при зміцненні Наринської і поблизу руїн зміцнення Куртка <...> ».1
В основу розробленого проекту «Положення про влаштування у Семіречинські області сільських поселень» (за вказівкою генерал-губернатора Туркестанського краю К.П. фон Кауфмана) було покладено ряд попередніх законоположень. У їх числі - «Тимчасове положення» 1868 р. і прийнятий раніше «Статут про сибірських козаків» 1822. Названий проект фактично став керівним документом «для впровадження в області росіян (і українських. - Е.Х.) переселенців» .2 Кожному переселенцю (на душу) виділявся наділ у розмірі 15 десятин придатної землі і 15 десятин запасу. (Для переселенців, що влаштовувалися на пікетах і поштових трактах, відводилося до 30 десятин при 15 десятинах в запасі). Землекористування встановлювалося общинне. На одну переселенську родину виділялося 100 крб. грошової ссуди.3
Перша партія переселенців (у тому числі й українці) прибула в 1868 р. З 1883 р. на території Семіречинські області (і Киргизії) діяли вже «Правила про поземельний устрій осілого населення». Генерал-лейтенант Г.А. Колпаковскій схвалив ці правила і затвердив їх, будучи вже Степовим генерал-губернатором. Записка про управління областю (наступний законодавчий документ) лежала в основі виданого в 1884 р. Положення про колонізацію в областях Степового генерал-губернаторства. Тут вже був більш детально визначено порядок видачі власницьких записів. До цього часу в області (та Киргизії) налічувалося 29 російсько-українських селищ з 15 тис. человек.4 Слід зазначити, що ці положення були деталізовані - в самих різних аспектах - в документах місцевої адміністрації.
У ряді законодавчих актів центрального уряду простежуються явні обмежувальні тенденції. Так, в кінці XIX ст. Семіреченська область неодноразово закривалася для переселення, однак наплив переселенців з Україною, як і з інших регіонів імперії, все зростав. До 1895 р., коли колонізація області була припинена, чисельність російських, українських і білоруських селян - «абсорбентів» становила вже 35 569 осіб, розосереджених (по «анклавам») в тридцяти двох селеніях.5
На першому етапі народно-селянської колонізації по суті переважали вихідці із західних губерній Російської імперії. Слідом за козаками потягнулися в Степовій і Туркестанський краю селяни (в більшості своїй - «викупити» на свободу колишні кріпаки).
Активно заселялася в ту пору і Сирдарїнська область, в яку входила значна частина сучасного Киргизстану. Вперше питання про її заселення був поставлений 12 червня 1866, коли полковник Нугзар Геруа - начальник правого флангу Туркестанської області, отримавши вказівку з Ташкента, розіслав запити начальникам фортів. Тоді ж вступив позитивну відповідь з Джулека зі згодою прийняти 100 сімей переселенців («для тилу»). Це і були перші росіяни - росіяни, українці, білоруси, а також кілька німців, поляків і марійців на території Сирдар'їнської області.
З часу вступу на посаду генерал-губернатора Туркестанського краю К.П. фон Кауфмана заселення районів Центральної Азії (у тому числі Киргизії) відбувалося в більш швидких темпах. Було звернуто увагу й на законодавче закріплення цього питання. Так, в липні 1967 поручик Маев (майбутній герой Болгарії, гренадер Першої Дунайської дивізії, виходець з України) у доповідній записці на ім'я фон Кауфмана запропонував створити з відставних солдатів і селян «безперервний ряд слобід, на зразок козацьких станиць», за напрямками Орськ - Ташкент, Семипалатинськ - Вірний, а також по трактах між містами края.6 У 1870 р. за прямою вказівкою Туркестанського генерал-губернатора військовий губернатор Сирдарьї Головачов приступив до перших вишукувань (це були перші в краї поземельно-податкові роботи в середовищі корінного і переселенського, в основному російсько-українського, населення). Відповідне розпорядження було віддано також Аулієатінський повітовому начальнику полковнику Нугзар Геруа.
Перший селище в області - Кара-Балти (нині місто в 56 км від Бішкека) був утворений в 1874 р. по кордону з Семіречинські областю. Топографічним відділом була проведена господарська зйомка земель на площі 37 764 десятини. Пропонувалося роздати новоселам ділянки по 7 - 8 десятин на двір у власність (із забороною або обмеженням права продажу). Було запропоновано також відводити на ревізьку душу не менше 15 десятин придатної землі.
На початку 70-х років, у зв'язку зі збільшенням «напливу» росіян, українців і білорусів, в області (в тому числі на території сучасного Киргизстану) вже було утворено кілька селищ з селян області Війська Донського, а також Астраханської і Саратовської губерній. До 1886 р. новосели спочатку зараховувалися до міщан, а потім вже оселяється на участкі.7
Велика робота проводилася щодо законодавчого закріплення переселенського питання. Зокрема, широку популярність здобув в ту пору «казус» про влаштування у березні 1881 р. селища Нікольського, що містив ряд загальних правил, які лягли в основу переселенської справи в краї. (Принагідно зауважимо, що дані питання ще чекають наукового дослідження на рівні групи, лабораторії, центру).
До того часу в Ауліе-Атинській повіті було утворено вже 5 селищ. Всього в Сирдар'їнської області було остаточно влаштовано 12 селищ, в тому числі 4 німецьких. Поряд з цим, ряд селищ був у стадії устройства.8
У цілому ж слід зазначити, що на даному етапі переселенський рух досяг свого розмаху. Так, у 1884 р. було прийнято пропозицію викликати переселенців безпосередньо з «внутрішніх губерній» (у тому числі й українських), оскільки Західний край давав в той час більшу частину «абсорбентів». (До речі, цей почин закінчилося невдачею, тому що Міністерство внутрішніх справ визнало його «необережним» і запропонувало надалі без його згоди до цього не вдаватися).
Новий порядок поземельного устрою в краї визначили статті 280 - 284 «Положення про управління Туркестанським краєм», прийнятого в липні 1886 р., і пункт Х думки Державної ради, затвердженого 12 липня 1886 (залишився неопублікованим) .9
Відповідно до Положення, нижні чини військ Туркестанського військового округу, звільнені в запас або відставку, могли замість повернення на батьківщину просити про впровадження в краї. Були встановлені тимчасові правила переселення. Упорядочивалось в певній мірі і фінансове становище. Так, в 1886 р. на пристрій 223 сімей переселенців (у тому числі українців) у Ауліе-Атинській, Чімкетском, Перовському повітах, а також селища Стрітенського було витрачено 7100 рублів.
Проте в цей час центральна влада не виявляли великого інтересу до колонізації краю. Так, наприклад, у відповідь на численні прохання селян Чернігівської губернії про впровадження в Туркестані обласне управління повідомило, що в області є «вільні частки» і з отриманням відпустки «вироків» буде можливість «перерахування» новоселів, але це починання застопорилося внаслідок втручання Міністерства внутрішніх справ. Відомі також випадки невпорядкованості землекористування новоприбулих переселенців в різних місцях, в тому числі і на території Киргизії.
Російські та українські переселенці прибували в різні райони краю. Питання про утворення селищ у Ферганській області (у тому числі і на території сучасного Киргизстану) був поставлений в 1891 р. Адміністрації вдалося підшукати місце в Ошській повіті для утворення в 1893 р. першого в області селища - Покровського. На 200 сімей переселенців було відведено 4 тис. десятин, в тому числі зрошена земля на Куршаб. У Наманганської і Андижанском повітах були утворені дві російсько-українських селища - відповідно на 75 і 55 дворів. У них спочатку були розміщені 200 сімей переселенців, викликаних в 1897 р. з ініціативи повітового начальника з Київської губернії. У 1899 р. російське село було засноване в Маргеланском повіті. Всього до початку ХХ століття в області було 7 старожільческіх російсько-українських селищ, в яких налічувалося 688 дворів з 3794 душами обох статей, мали в своєму розпорядженні 8,6 тис. десятин землі.
Заселялася і Закаспійська область. Перше селище тут було утворено вже в 1846 р. - це зміцнення Ново-Петровське, згодом перейменоване на форт Олександровський, а потім у м. Шевченка. Ведучими районами колонізації Туркестанського краю були Семіреченська і Сирдарїнська області (у тому числі і територія сучасного Киргизстану) .10
Характерною особливістю селянства в Киргизії був його багатонаціональний склад (значну роль, як бачимо, тут зіграли міграційні процеси). Облік демографічних чинників певною мірою має значення для розкриття соціально-економічних і суспільно-політичних процесів, що відбувалися в краї. Природний приріст місцевого і російсько-українського населення, а також збільшення чисельності переселенського населення визначали загальні демографічні зміни.
Темпи природного приросту населення в 70 - 90-і рр.. XIX ст. характеризувалися його невеликим приростом. Підвищеними вони були у переселенців з Європейської Росії, зниженими - у місцевого населення. У цілому чисельність сільського осілого населення збільшилася з 6% в 1869 р. до 21% в 1885 р.
У містах області проживало 48 251 чоловік. Більшість міського населення становили росіяни і українці - 22 904 особи. У регіоні, отже, відбувалися активні процеси формування багатонаціонального населення.
У 70-х рр.. XIX ст. питома вага російського населення в Сирдар'їнської області становив всього 0,33%: це 200 росіян. У 1897 р. тут вже налічувалося 31,8 тис. росіян і 12,8 тис. українців: це 3% від загальної кількості населення.
У Семіречинські області чисельність росіян збільшилася з 4,55 до 7,79%, українців - до 1,8%. Характерно, що українці становили більшість серед переселенського населення в Пішпекском повіті - 4,7 тис. осіб.
Всього до кінця XIX ст. в краї налічувалося 116 російських селищ, де проживало 70 745 селян-переселенців, переважно росіян і українців. За даними перепису 1897 р., всі російсько-українське населення в Середній Азії становило 197 420 человек.11
Список літератури
1 Цит за.: Галузо П.Г. Аграрні відносини на півдні Казахстану в 1867-1914 рр.. - Алма-Ата, 1964. - С. 204.
2 Див: Матеріали з історії політичного ладу Казахстану. Т. 1. - Алма-Ата, 1960. - С. 285-315; Половцов А.А. Звіт чиновника особливих доручень при МВС, відрядженого до 1896 - 1897 рр.. для збирання відомостей про становище переселенської справи в Туркестанському краї. - СПб., 1898. - С. 8.
3 Пален К.К. Переселенський справа в Туркестані. - СПб., 1910. - С. 8.
4 Огляд Семіречинські області за 1883 р. - Вірний, 1884. - С. 52; Бартольд В.В. Історія культурного життя Туркестану / / Соч. - Т. 2. - Ч.1. - М., 1963. - С. 322.
5 Повне зібрання Законів Російської імперії. - Собр. третє. - Т. XI. - 1889. - СПб., 1891. - С. 335 - 538; Румянцев П.П. Умови колонізації Семиріччя / / Питання колонізації. - 1911. - № 9. - С. 211.
6 Пален К.К. Указ. роб. - С. 213.
7 Див: Половцов А.А. Указ. роб. - С. 94 - 95; Туркестанські відомості. - 1878. - № 34.
8 Пален К.К. Указ. роб. - С. 174 - 175; Гаврилов Н. Переселенське справа в Туркестанському краї (області Сирдарїнська, Самаркандська і Ферганська). - СПб., 1911. - С. 2 - 3.
9 Детальніше див: Хелимский Є.І. Переселенський рух в Киргизстан (друга половина XIX - початок ХХ ст.) / / Росіяни в Киргизстані: Науково-дослідні статті та матеріали. - Бішкек, 2000.
10 Пален К. К. Указ. роб. - С. 221; Туркестанські відомості. - 1899. - № 40.
11 Див: Бекмаханова Н.Є. Багатонаціональне населення Казахстану і Киргизії в епоху капіталізму: 60-ті роки XIX ст. - 1917 р. - М., 1986. - С. 125 - 134; Фомченко А.П. Російські поселення в Туркестанському краї наприкінці XIX - початку ХХ ст. - Ташкент, 1983. - С. 46 (розрахунок у% наш. - Е.Х.).