Християнський гуманітарно-економічний університет

РЕФЕРАТ
студента І курсу гуманітарного факультету
Навчальна дисципліна: "Введення в професію"
Тема: "ПСИХОЛОГІЯ ХХ СТОЛІТТЯ"
Одеса 2008 р .

Зміст
Введення
1. Особливості розвитку вітчизняної психології в ХХ столітті
2. Інтеграція вітчизняної науки у світову спільноту психологів

Висновки

Література

Введення

З найдавніших часів потреби суспільного життя примушували людини розрізняти і враховувати особливості складу людей. У філософських навчаннях давнини вже порушувалися деякі психологічні аспекти. Традиційно історія психології мала розвиток наукових досліджень і шкіл творчий шлях видатних вчених, їх внесок у психологічну науку. При цьому бралися до уваги економічні умови, в яких здійснювалася діяльність психологів. Не можна уявити існування науки в соціальному вакуумі. Вона завжди відповідала на виклик часу.
ХХ століття характеризується винятковим за своїм масштабом розвитком автоматики, електроніки, освоєнням нових видів людської діяльності.
Вивчення психологічних можливостей людини у зв'язку з вимогами, що пред'являються йому складними видами трудової діяльності, характеризують важливу роль сучасної психології. Промислова революція початку ХХ ст., Пов'язана з автоматизацією виробництва, стимулювали становлення психологічної науки з її інтересом до мотивації, стимулу, можливостям засвоєння і сприйняття людиною інформації та іншими напрямками, пов'язаними з вивченням потреб, мотивів працівників, які могли сприяти підвищенню продуктивності та ефективності праці при капіталістичному укладі економіки. Однак це не означало, що держава безпосередньо керувала розвитком науки. Зміна урядів зарубіжних країн (прихід до влади то демократів, то республіканців у США, лейбористів або консерваторів у Великобританії) нічого не міняли в змісті наукових досліджень психологів і практично не відбивалися на науковому житті університетів і наукових організацій. По-іншому було справи в країнах з тоталітарними режимами, де на чільне місце ставилася ідеологія. «Ідеологізація» науки мала місце і у вітчизняній історії, що не могло не позначитися на її розвитку. Зупинимося на характерних рисах розвитку психології ХХ століття в нашій вітчизні.

1. Особливості розвитку вітчизняної психології в ХХ столітті
До 20-х років ХХ століття вітчизняна психологія розвивалася, як і будь-яка інша світова наукова думка. У російської психології, яка мала істотно значимі природно-наукові традиції та цікаві філософські розробки, не було принципових відмінностей від розвитку науки на Заході. До того часу у світі вже широко були відомі імена російських вчених І. Павлова, І. Сєченова, В. Бехтерєва, Л. Виготського та інших. Тобто були всі підстави розглядати вітчизняну науку як один із загонів світової наукової думки.
Ситуація почала змінюватися після жовтня 1917 року. На І Всеросійському з'їзді з психоневрології (1923р) вперше була висунута вимога застосувати марксизм у психології, що стало початком психологізований «перебудови» психологічної науки.
Це поклало початок жорсткого ідеологічного пресингу, зробившому вплив на розвиток радянської психології.
Перша хвиля репресій вдарила по психології на рубежі 20-30-х років і супроводжувалася фізичним знищенням багатьох вчених, у середині 30-х років, вона мала апофеозом оголошення педології реакційною лженаукою, а психотехніки - "так званої наукою». Була проведена жорстока чистка рядів психологів. Розповсюджена підозріле ставлення до педагогічної і дитячої психології як галузі науки та практики, «відроджувати педологію».
Друга хвиля репресування психології припала на кінець 40-х - початок 50-х років, що позначилася як боротьба з «безрідним космополітизмом», що супроводжувалася погромним виступами проти С.Л. Рубінштейна, М.М. Рубінштейна та ін Були зроблені спроби витіснення психології і заміна її в наукових і освітніх установах фізіологією вищої нервової діяльності. У результаті цього протягом 30-35 років у вітчизняній психології склалася своєрідна тактика виживання, яка враховувала систематичний характер репресій і багато в чому визначалася очікуванням нових гонінь. З цим пов'язана демонстративна присяга психологів, як і представників інших природничих наук, на вірність «марксизму-ленінізму». Разом з тим психологи прагнули використати в марксистському вченні те, що могло послужити прикриттям конкретних досліджень, які, головним чином були пов'язані з розробкою псіхогноссеологіческіх і психофізичних проблем, із зверненням до діалектики психічного розвитку. Використовувалися і погляди багатьох зарубіжних психологів під виглядом їх ідеологічної критики.
Так, виникнувши в кінці ХІХ століття на Заході, педологія або наука про дитину, на початку ХХ століття була поширена і в Росії як широке педологічні рух, що одержало розвиток в роки попередні жовтневого перевороту.
Педологія як наука прагнула будувати свою діяльність на чотирьох найважливіших принципах, істотно змінює усталені в минулому підхід до вивчення дітей. Ці принципи: відмова від вивчення дитину «по частинах» (фізіологія, психологія, неврологія та ін); генетичні орієнтири (дитина як істота розвивається, тому зрозуміти його можна тільки, беручи до уваги динаміку і тенденції розвитку); розгляд і вивчення дитини на контексті соціального середовища; зробити науку про дитину практично значущою, перейти від пізнання дитини до його зміни.
Після 1917 року розгортається широка мережа педологічні установ. Можна сказати, що в цей період вся робота з вивчення психології дітей проводилася під егідою педології і всі радянські психологи, а також лікарі, фізіологи, педагоги працювали над вивченням дитини.
Кульмінація наступу на психологію на «ідеологічному фронті» - розгром педології у зв'язку з прийнятим ЦК ВКП (б) постановою 4 липня 1936 «Про педологічні перекручення в системі Наркомосу». Педологія була оголошена антимарксистською, реакційної буржуазної наукою про дітей. «Контрреволюційні» завдання педології виражалися в її «головному ланці» - фаталістична зумовленості долі дітей біологічними і соціальними факторами, впливом спадковості і «якийсь незмінною середовища».
Потік звинувачень і наклепів після постанови ЦК обрушився на педологію. Повністю були ліквідовані всі педологічні установи та факультети, як втім, і сама спеціальність. Пішли виключення з партії, звільнення з роботи, арешти, вимоги «покаяння» на всіляких зборах.
Липневе постанову «вихлюпнуло з водою» і предмет уваги «псевдовчених» - самої дитини. Драматичні наслідки розгрому педології позначилися на долі всієї прикладної психології в СРСР, інтенсивно розвивається в 20-30-і роки.
На цей період припала ліквідація ще однієї «псевдонауки» - психотехніки, яка бачила основне своє завдання у здійсненні практичних цілей психологічними засобами у використанні на виробництві законів людської поведінки (суб'єктивного чинника) для доцільного впливу на людину і регулювання його поведінки. В кінці 30-х років директивно були припинені всі роботи з цієї проблеми. Це призвело до замороження на довгі роки всієї проблематики психології праці.
Нав'язані політичною ситуацією специфічні умови виживання і збереження кадрів вчених і самої науки виявилися основною перешкодою на шляху її нормального розвитку. Це виразилося, перш за все, у відмові від вивчення скільки-небудь значущих і актуальних соціально-психологічних проблем. Так, наприклад, до початку 70-х років дослідження міжособистісних відносин та особистості фактично виключалися з ужитку. Звідси повна відсутність робіт з соціальної, економічної та управлінської психології. Ідеологічне табу відводило психологію в бік від соціальної практики та її теоретичного осмислення. У результаті утворилися обхідні шляхи. Вивчення особистості заміняли ідеологічно нейтральні дослідження типів нервової діяльності, темпераментів і здібностей.
Проте вітчизняна психологія при всіх втрати вистояла, вийшла з анабіозу і вже в 60-70-х роках стала потроху набирати швидкість, використовуючи прискорення, яке їй додало засудження культу особи. У 80-і роки психологія отримала нові імпульси для розвитку.
2. Інтеграція вітчизняної науки у світову спільноту психологів
Зміни у політичному та економічному житті суспільства суттєво вплинули на новий етап розвитку вітчизняної психології. Тоталітарна держава була зацікавлена ​​лише у здійсненні такої науки, яка відмовляється від аналізу психології людини, що б тим самим не привертати уваги до реального стану справи у суспільному житті. У другій половині 80-х років у російській психології починають давати про себе знати нові підходи і тенденції, що свідчать про початок корінної ломки звичних стереотипів. Ці зміни визначають долю науки в нових соціально-економічних умовах.
Порівняно легко і безболісно відбулося звільнення від традиційної марксистської атрибутики (жодне видання не могло бути опубліковано без обов'язкових посилань на джерела марксизму-ленінізму). Набагато більші труднощі були пов'язані з поступовою зміною традиційних поглядів психологічного спільноти. В даний час зняті обмеження з творчої думки психологів, однак процес перебудови ще, звичайно, не завершений.
Відбулася переоцінка тих характеристик психологічних теорій та поглядів науковців, які в недавньому минулому характеризувалися як «реакційні», «консервативні» (Бехтерева, Франка, Бердяєва, Шпета). У вчених зникли побоювання, що їхні праці можуть не сподобатися влада тримає. Були зняті ідеологічні табу, які перекривали шлях до включення вітчизняної психології в загальний потік світової психологічної науки. Основна тенденція російської психології, яка характеризує в цьому відношенні кінець ХХ століття - це відмова від зіставлення її зарубіжної психологічної науки. Відмова від аксіоматичного твердження, «що радянська марксистська психологія, єдино вірне і перспективний напрямок для розвитку науки». Якщо в недавньому часі практично вся зарубіжна психологія кваліфікувалася як «буржуазна наука» або «служниця імперіалізму», то тепер ця контркаверза вийшла з ужитку.
Для вчених психологів стало доступним вивчення досвіду та ідей своїх зарубіжних колег. Сотні книг зарубіжних авторів у перекладах з'явилися і стали доступні всім. Міжнародні контакти з найбільшими психологами Західної Європи та Америки набули систематичного характеру, хоча в кількісному відношенні не дуже великі.
В даний час вітчизняна психологія є затребуваною наукою і намагається розвиватися у відповідність до вимог часу. Так, за кілька останніх років різко збільшилася кількість установ, в яких представлена ​​прикладна психологічна проблематика. Видаються численні періодичні видання, в яких висвітлюються результати практико-орієнтованих досліджень; у багато разів збільшився потік робіт, присвячених проблемам педагогічної, інженерної, військової, судової та іншим прикладним галузях психології. Помітно зросла затребуваність психологічних служб у школах, військових частинах, підприємницьких фірмах, в центрах сімейної психотерапії, медицині і т.д.

Висновки

Таким чином, можна сказати, що вітчизняна психологічна наука в ХХ столітті в силу історико-політичного становища нашого суспільства не мала можливості розвиватися на повну силу.
Ідеологічні перепони на довгі роки змусили психологів розвивати свою науку однобоко - зосередивши увагу на вивченні фізіологічних і пізнавальних процесів розвитку і минаючи вивчення соціальної, економічної, управлінської та інших прикладних напрямків психології.
Величезної шкоди вітчизняній психології було завдано репресивними діями як морального, так і фізичного впливу.
З кінця ХХ століття ситуація в розвитку вітчизняної психології змінилася у зв'язку з поступовою демократизацією нашого суспільства. В даний час психологія є затребуваною наукою, як одна з провідних наук про людину.

Література
1. Немов Р. Психологія. - М.: Просвещение, 1990. - 300 с.
2. Петровський А., Ярошевський М. Психологія. - М.: Академія, 2001. - 512 с.
3. Психологія / під ред. А. Крилова. - М.: Проспект, 1998. - 583 с.