САМАРСЬКИЙ ІНСТИТУТ БІЗНЕСУ ТА УПРАВЛІННЯ
Кафедра Економіки
Контрольна робота
Дисципліна: Інвестиції
Тема: 1.Планирование інвестицій на підприємстві
2.Модель оцінки капітальних активів (Модель Шарпа)
Виконав: Фатін Яна Ігорівна
студент 3 курсу група: ФС 307-3,5 з
Перевірив викладач: Старикова
Самара 2010
Зміст
1. Планування інвестицій на підприємстві
2. Модель оцінки капітальних активів (Модель Шарпа)
Список літератури
Додаток А
Додаток Б
1. Планування інвестицій на підприємстві
Інвестиційна політика підприємства. Термін «політика» характеризує сукупність цілей і завдань стратегічного і тактичного характеру, а також механізм їх реалізації у будь-якій сфері діяльності (бізнесу).
Інвестиційна політика підприємства - складова частина загальної економічної стратегії, яка визначає вибір і способи реалізації найбільш раціональних шляхів оновлення та розширення його виробничого і науково-технічного потенціалу. Дана політика часто спрямована на забезпечення виживання в складній ринковому середовищі, на досягнення фінансової стійкості і створення умов для майбутнього розвитку.
Формування інвестиційної політики підприємства представлено в Додатку А.
При її розробці необхідно передбачити:
• досягнення економічного, науково-технічного і соціального ефекту від розглянутих заходів - для кожного об'єкта інвестування використовують специфічні методи оцінки ефективності, а потім відбирають ті проекти, які за інших рівних умовах забезпечують підприємству максимальну ефективність (рентабельність) інвестицій;
• отримання підприємством найбільшого прибутку на вкладений капітал при мінімальних інвестиційних витратах (капіталовкладеннях);
• раціональне розпорядження коштами на реалізацію неприбуткових інвестиційних проектів, тобто зниження витрат на досягнення відповідного соціального, науково-технічного і екологічного ефекту реатізаціі даних проектів;
• забезпечення ліквідності довгострокових інвестицій, тобто зниження періоду їх окупності;
• відповідність заходів, які передбачено здійснити в рамках інвестиційної політики, законодавчим і нормативним актам, що регулює інвестиційну діяльність. Вплив комерційних ризиків (будівельних, виробничих, маркетингових тощо) може бути оцінений через імовірне зміна очікуваної прибутковості інвестиційних проектів і відповідне зниження їх ефективності. • використання підприємством для підвищення ефективності інвестицій державної підтримки у формі бюджетних кредитів, гарантій Уряду РФ, податкових пільг, що надаються органами представницької і виконавчої влади суб'єктів РФ, і т.д.;
• залучення пільгових кредитів міжнародних фінансово-кредитних організацій і приватних іноземних інвесторів;
• мінімізацію інвестиційних Такі ризики піддаються зниженню допомогою самострахування (створення інвесторами фінансових резервів), диверсифікації інвестиційного портфеля, лімітування, придбання додаткової інформації про предмет інвестування та ін Від некомерційних ризиків (стихійних лих, аварій, заворушень) захищають гарантії Уряду РФ і страхування реальних інвестицій .
Для забезпечення ліквідності інвестицій слід зважити ймовірність значних змін зовнішнього інвестиційного середовища, кон'юнктури ринку і стратегії розвитку підприємства в майбутньому році. Подібні зміни здатні суттєво знизити прибутковість окремих об'єктів інвестування, підвищити рівень ризиків, що зробить негативний вплив на загальну інвестиційну привабливість підприємства-проектоустроітеля. У силу впливу цих факторів часто доводиться приймати рішення про своєчасне вихід з неефективних проектів і реінвестування вивільняється капіталу. Ось чому доцільно оцінювати ліквідність капіталовкладень в кожен об'єкт. За підсумками оцінки проводять ранжування проектів за критерієм їх ліквідності (термінами окупності капітальних витрат). Для реалізації відбирають ті з них, які мають максимальну ліквідність (мінімальний період окупності капітальних витрат).
При розробці інвестиційної політики враховують такі чинники:
• фінансовий стан підприємства (стійке, нестійке, кризовий);
• технічний рівень виробництва, наявність незавершеного будівництва і не встановленого обладнання;
• можливість отримання устаткування по лізингу;
• наявність власних фінансових ресурсів, можливості отримання недорогих кредитів і позик;
• кон'юнктуру ринку капіталу;
• пільги, одержувані інвестором від держави;
• комерційну і бюджетну ефективність намічуваних до реалізації інвестиційних проектів;
• умови страхування і отримання гарантій від некомерційних ризиків;
• податкове оточення - податки та інші обов'язкові платежі;
• умовно-постійні та умовно-змінні витрати підприємства, в тому числі на виробництво і збут продукції;
• ціни на продукцію та виручку від продажів.
Потреба в ресурсах для реалізації інвестиційної політики підприємства визначають з урахуванням його виробничого і науково-технічного потенціалу, необхідного для випуску продукції (надання послуг) відповідно до потреб ринку.
При оцінці ринку продукції беруть до уваги:
• географічні межі ринку реалізації даної продукції;
• загальний обсяг продажів і його динаміку за останні три роки;
• динаміку споживчого попиту, прогнозованого на період реалізації інвестиційної політики;
• рівень конкуренції на ринку;
• технічний рівень продукції і можливості його підвищення за рахунок реалізації конкретних інвестиційних проектів.
Потреба в інвестиційних ресурсах повинна відповідати витратам, які підприємство може понести з початку реалізації інвестиційної політики. Вартість об'єктів незавершеного будівництва, сплаченого невстановленого обладнання, інші капітальні витрати минулих років не включають в загальний обсяг капіталовкладень майбутнього фінансового року.
При розробці інвестиційної політики рекомендують визначати загальний обсяг капіталовкладень, способи раціонального використання власних засобів і можливості залучення додаткових фінансових ресурсів з фінансового ринку. Інвестиційні проекти в рамках довгострокової стратегії підприємства доцільно погоджувати між собою за обсягами виділених ресурсів і термінів реалізації, виходячи з досягнення максимального загального економічного ефекту (доходу або прибутку) у процесі здійснення інвестиційної політики. Середньострокову інвестиційну політику розробляють на період один - три роки, а довгострокову - на тривалу перспективу (понад три роки).
З точки зору управління реальними інвестиціями (в рамках інвестиційної політики) можна виділити наступні етапи (кроки) інвестиційного процесу на підприємстві:
• мотивація інвестиційної діяльності;
• програмування інвестицій (програма розвитку підприємства);
• обгрунтування доцільності обраної інвестиційної програми (оцінка ефективності, ризиків, ресурсного забезпечення);
• страхування реальних інвестицій;
• регулювання інвестиційного процесу;
• планування інвестицій (складання ТЕО, бізнес-плану проекту);
• фінансове забезпечення інвестиційної діяльності (розробка капітального бюджету);
• проектування (розробка проектно-кошторисної документації по окремих об'єктах);
• забезпечення реальних інвестицій (капіталовкладень) матеріально-технічними ресурсами;
• освоєння реальних інвестицій (процес виробництва будівельно-монтажних робіт);
• моніторинг процесу освоєння реальних інвестицій (оперативне управління будівельним циклом);
• здача готових об'єктів в експлуатацію;
• освоєння проектних потужностей;
• оцінка результатів інвестування (ефективності реалізованих інвестиційних проектів).
Дані етапи можуть бути змінені виходячи з масштабів інвестиційної діяльності підприємства і характеру реалізованих проектів.
Інвестиційна політика, певна фахівцями підприємства, підлягає розгляду і затвердження його керівництвом. Ключові положення даної політики рекомендують враховувати при техніко-економічному обгрунтуванні інвестиційних проектів, виборі різних джерел їх фінансування, залучення до реалізації проектів сторонніх організацій в порядку пайової вкладу в будівництво.
Ефективність інвестиційної політики оцінюють за терміном окупності інвестицій, який визначають на основі даних бізнес-плану і попередніх розрахунків по обгрунтуванню інвестиційних проектів.
Інвестиційне планування в системі бюджетного управління.
Планування як важлива ланка управління передбачає підготовку та ухвалення на базі вибраних параметрів управлінських рішень, пов'язаних з майбутнім розвитком підприємства. Основна вимога, що пред'являється до системи планування, - це його цілеспрямованість, тобто систематична постановка і підготовка необхідних для її досягнення заходів. Іншими словами, це процес розробки та прийняття різних планів (виробничих, фінансових та інвестиційних).
Особливе місце в загальній системі управління займає фінансове планування, яке являє собою складний процес прогнозу грошових надходжень і платежів підприємства. При дефіциті або надлишку платіжних засобів фінансове планування дозволяє виявити і відібрати найбільш ефективні з точки зору платежів варіанти здійснення господарських операцій. Його можна представити як планування потоку платіжних засобів і платежів за зобов'язаннями підприємства у розрізі наступних напрямів:
• прогноз грошових потоків (припливу й відтоку грошових коштів);
• визначення необхідного об'єкта капіталовкладень по підприємству в цілому і по окремих інвестиційних проектів;
• прогноз джерел фінансування капіталовкладень (внутрішніх і зовнішніх).
На відміну від фінансового, під інвестиційним плануванням розуміють підготовку і прийняття рішень щодо цілей, термінів, витрат і фінансових результатів за проектами, що, включеним в капітальний бюджет.
Інвестиційне планування має ряд особливостей, які слід враховувати у процесі прийняття управлінських рішень.
1. Інвестиційні об'єкти планують нерегулярно, тому доходи від них одержують також нерівномірно - після введення їх в експлуатацію і виходу на проектну потужність. Тому необхідно враховувати тимчасові зрушення платежів за реальними інвестицій та грошових надходжень від них.
2. Тривалість планового періоду інвестування визначають технічним та економічним термінами життя проекту, тому важливо встановити період (момент часу), в якому співвідношення грошових виплат і надходжень буде зіставним.
3. Інформація, пов'язана з плануванням довгострокових інвестицій за періодами (кроків розрахункового періоду), надходить у розпорядження керівництва підприємства. Вона носить закритий характер. Якщо при плануванні інвестицій щодо конкретних проектів необхідно прийняти рішення про зовнішньому фінансуванні, то така інформація (у складі бізнес-плану проекту) може бути надана зовнішнім користувачам (інвесторам і кредиторам).
4. Високий рівень ризику, пов'язаний з прийняттям та реалізацією довгострокових інвестиційних проектів.
Основою планування і його відправною точкою є стратегічний план, в якому відображають цілі, стратегію розвитку підприємства на тривалу перспективу, способи її реалізації, що забезпечують фінансову стійкість, платоспроможність, прибутковість його роботи та інші параметри на весь період планування. У цьому документі дають докладний структурований опис послідовності дій для досягнення довгострокових цілей, що піддаються вимірюванню (наприклад, зростання обсягу продажів і прибутку, рентабельності активів, власного капіталу та інвестицій, курсової вартості акцій)
Взаємозв'язок між стратегічним планом та іншими його видами можна простежити в Додатку Б.
З наведеної схеми можна зробити висновок, що інвестиційний план тісно пов'язаний зі стратегічним і фінансовим планом, а інвестиційний бюджет - з операційними і фінансовими бюджетами підприємства.
Характерно відзначити, що інвестиційну діяльність підприємств ускладнюють: відсутність стратегії розвитку, структурованого та комплексного підходу до організації інвестиційного процесу, а також його недостатня економічна обгрунтованість. Тому для забезпечення реалізації стратегічних цілей підприємствам-забудовникам доцільно впроваджувати комплексну систему планування, аналізу та контролю основних показників інвестиційної діяльності на середньо-та довгострокову перспективу.
Для більш ефективного управління інвестиційними проектами плани їх реалізації розбивають на декілька бюджетів, що мають більш короткий термін виконання (місяць, квартал, рік), що надає більш широку можливість щодо коригування зведеного плану реального інвестування. Успішність впровадження системи інвестиційного планування і бюджетування залежить насамперед від якості менеджменту на підприємстві. Тому для того щоб домогтися високого рівня управління інвестиційною діяльністю доцільно впроваджувати таку керуючу систему, де кожному рівню управління будуть чітко відповідати певні обов'язки та повноваження. В якості такого інструменту використовують систему бюджетного управління інвестиційною діяльністю, яка забезпечує комплексний підхід для координації процедур розробки, аналізу, впровадження і контролю за виконанням бюджетів.
2. Модель оцінки капітальних активів (Модель Шарпа)
У цій моделі за допомогою порівняно простого рівняння встановлюється:
Зв'язок між ефективністю ринкового портфеля (вважається, що в нього входять всі цінні папери, присутні на ринку) і прибутковістю i-ої цінного паперу. Гарним наближенням ринкового портфеля служать фондові індекси типу індексу S & Р500 або РТС;
Вплив ринку цінних паперів на прибутковість і ризики формованого портфеля інвестора.
Рівняння зв'язку прибутковості i-й цінного паперу n ринку цінний папір має вигляд:
Ri (t) = Ai + Bir т (t) + Ei (t),
де Ri (t)-прибутковість i-й цінного паперу в момент часу;
Ai - постійний параметр (не залежить від часу), показників, яка частина прибутковості i-й цінного паперу не пов'язана із змінами прибутковості ринкового портфеля цінних паперів r т (t);
Bi - постійний параметр, званий бета, що показує чутливість прибутковості 1-й цінного паперу до змін дохідності ринкового портфеля;
r т (t) - дохідність ринкового портфеля, що включає в ідеалі всі цінні папери ринку (хороша апроксимація - фондовий індекс типу S & Р500) у момент часу t;
Ei (t) - випадкова помилка.
Основне припущення цієї моделі полягає в припущенні, що прибутковість окремого цінного паперу залежить в основному від прибутковості ринку в цілому. І це припущення дозволяє значно знизити обсяг обчислень, що і є головною перевагою моделі Шарпа. Не потрібно розраховувати кореляцію з кожним окремим активом портфеля, а тільки з ринковим портфелем.
Параметр Bi (бета) визначає залежність прибутковості i-й цінного паперу Ri (t) від ринкової прибутковості r т (t).
При Bi> 0 - динаміка дохідності цінного паперу аналогічна динаміці дохідності ринкового портфеля. Прибутковість цінного паперу зростає при зростанні прибутковості ринку.
При Bi> 1 - цей ефект сильніше, а цінний папір ризикованіше, оскільки при падінні біржового індексу втратить свою прибутковість і цінний папір.
При Bi <0 - ефект цінного паперу обернений ефекту ринку. Прибутковість цінного паперу зростає при зниженні прибутковості портфеля ринку. І навпаки.
При використанні формули для Ri (t) очікувана прибутковість портфеля з М цінних паперів буде дорівнює:
Очікувана прибутковість портфеля R (r т) є сума двох членів (див. докладний висновок, наприклад):
сума зважених параметрів i кожного цінного паперу - внесок в очікувану прибутковість самих цінних паперів;
Члена
твори портфельної бети на очікувану дохідність ринкового портфеля, що відображає вплив на прибутковість портфеля з М цінних паперів ринку. Величина
являє собою суму зважених величин «бети» Bi кожного цінного паперу (де вагою служать Wi) і називається портфельної бетою B т. Портфельна бета відображає вплив ринку на весь інвестиційний портфель в цілому.
Відзначимо основні етапи, які необхідно виконати для побудови кордону ефективних портфелів в моделі Шарпа.
Вибрати М цінних паперів, з яких формується портфель, і визначити історичний проміжок в N кроків розрахунку, за який будуть спостерігатися значення дохідності р it для кожного цінного паперу.
За обраному ринковому індексу обчислити ринкові прибутковості r т t для того ж проміжку часу.
Визначити величину дисперсії ринкового показника а т 2, а також значення ковариаций а i т доходностей кожного цінного паперу з прибутковістю ринкового портфеля (його апроксимацією - відповідним фондовим індексом) і знайти величини Д:
Знайти очікувані прибутковості кожного цінного паперу Ri (ri) і прибутковості ринкового портфеля R р (r т) і обчислити параметр:
Обчислити дисперсії випадкових помилок тобто.
Підставити ці значення у відповідні рівняння.
Після такої підстановки з'ясується, що невідомими величинами є ваги Wi цінних паперів. Вибравши певну величину очікуваної прибутковості інвестиційного портфеля, можна знайти ваги цінних паперів у портфелі, побудувати кордон ефективних портфелів і визначити оптимальний портфель.
Список літератури
1.Корчагін Ю.А., Маліченко І. П. Інвестиції. -Р-н / Д: Фенікс, 2008
2.Нешітой А. С. Інвестиції. -М.: Дашков і Ко, 2007
3.Рімер М.І., касатся А.Д., Матієнко М.М. Економічна оцінка інвестицій. -СПб: Питер, 2007
4.Янковскій К.П. Інвестиції .- СПб: Питер, 2008
Додаток А
Схема: Зміст і основні етапи формування інвестиційної політики підприємства (корпорації) ризиків, пов'язаних з виконанням конкретних проектів
Додаток Б
Схема: Взаємозв'язок між системою планів на підприємстві, реализующем інвестиційні проекти